Залікова робота дисципліна: інформатика культурні пам”ятки України. Києво-Печерська Лавра



Сторінка1/7
Дата конвертації29.12.2016
Розмір1,91 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА
Кафедра гуманітарних дисциплін

 

 



 

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Культурні пам”ятки України. Києво-Печерська Лавра

 

  

Виконали: студенти ІI курсу

група Д-21 Креніда Катерина

Чулгаєва Наталія

 

Київ-2011



ПЛАН

Вступ


1.Історія розвитку Києво-Печерської Лаври

2.Споруди з яких складається Києво-Печерська Лавра

3.Музейне містечко в Лаврі

4. Лавра сьогодні

Висновок
Вступ


Свя́то-Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснований у 1051 році, за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Теодосій, за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства та просвітництва.

З 1592 по 1688 роки був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита. У 1688 році отримав статус лаври. У 1930 році монастир було закрито, натомість створено Всеукраїнське музейне містечко. В період німецької окупації (у 1941 році) монастир було відкрито, проте знову закрито у 1960 році радянською владою. Чернецьке життя відроджене у 1988 році. В Ближніх і Дальніх печерах лаври покояться нетлінні мощі святих отців Києво-Печерських.

Сьогодні монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. На території Верхньої Лаври діє музейний комплекс «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник».



Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), адже в ньому звершує богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.
1.Історія розвитку Києво-Печерської Лаври
На високих схилах правого берега Дніпра величається увінчана золотими куполами Успенська Києво-Печерська Лавра – уділ Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.

Древнє Передання Церкви говорить, що святий Апостол Андрій Первозванний, під час подорожі з християнською проповіддю в землі скіфів, благословив схили Дніпра. Він звернувся до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить». Так разом з першими храмами Київської Русі лаврська обитель стала справдженням пророчих слів Апостола.

У 1051 р. в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Божим велінням, що було дане духівникові преподобного Антонія ігумену Есфігменського монастиря Феоктисту на далекій Афонської Горі і благословенням самого преподобного Антонія була створена обитель, яка стала невичерпним джерелом благодатної молитви.

Незабаром високий духовний подвиг преподобного Антонія став широко відомим. До нього почали приходити за благословенням і духовними порадами городяни. Часто навідувались до печерного монастиря князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать. Їхнім коштом було споруджено наземний храм і келії, коли печери стали тісні для братії, кількість якої швидко збільшувалась. Сталося це близько 1062 р. Того року преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував сорок років.

Після переведення преподобного Варлаама настоятелем до заснованого князем Ізяславом Свято-Димитріївського монастиря, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія (†1074), як найсмиреннішого і найслухнянішого з братії. Коли в монастирі було майже 100 ченців, преподобний Феодосій відрядив одного з іноків у Константінополь до скопця Єфрема, щоб переписати Студійський устав і принести його до Києва. Завдання було виконане. У цей самий час до Києва прибув митрополит Георгій і з ним інок Студійського монастиря Михайло, який і передав монастирю чернечий устав. На основі цих двох варіантів і був укладений устав Печерського монастиря. Цей спільножительний устав згодом приймають усі монастирі Київської Русі.



Важливою подією в житті Києво-Печерського монастиря стали закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церква створювалася 15 років грецькими архітекторами й іконописцями і була освячена в 1089 р. митрополитом Іоанном. У розписах храму брав участь преподобний Аліпій, який вважається родоначальником вітчизняного відмінного від грецького, іконописного мистецтва. 1091 р. у храмі було встановлено мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній похований в Ближніх печерах згідно з його заповітом.

Для зміцнення віри перших печерських іноків і на прикладі їхнього життя – для всієї Русі, яка не так давно прийняла Святе Хрещення, Господь явив у Лаврі безліч чудес і знамень. Сила подвигів і молитов преподобних печерських вражала їхніх сучасників і всі наступні покоління віруючих.

З Києво-Печерським монастирем пов'язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який близько 1113 р. закінчив свою геніальну «Повість временних літ». У першій чверті XIII ст. в монастирі було створено унікальний твір «Києво-Печерський Патерик», основу якого склали розповіді інока Полікарпа, а також послання Симона, єпископа Володимир-Суздальського.

Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.



З початку 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольського нашестя і разом з народом зазнавала бід. Золотоординські хани, які усвідомлювали значення Києва для східних слов'ян, усіляко перешкоджали відродженню міста. Від татарських набігів монастир, як і увесь Київ, дуже постраждав у 1399 р. і 1416 р. Джерел, що повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. Завдяки тому, що Чингисхан і його спадкоємці, за особливостями свого вірування (вони шанували божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави вважати, що життя і богослужіння в монастирі не припинялися. Відомо, що в 1251, 1274 і 1277 рр. до Києва з Греції приїжджав митрополит Кирило. Він здійснив у Софійськом соборі хиротонії єпископів для Володимира-на-Клязьмі та Новгорода. 1284 р. митрополит Максим скликав Собор єпископів і пізніше сам висвячував єпископів.

Печерський монастир справив певний вплив і на розвиток Церкви в суміжних російських землях у тяжкий для них час. Так, у другій половині XIV ст. пострижений у ченці у Києво-Печерському монастирі Стефан, Мохринський Чудотворець, заснував неподалік від Москви Мохринський, а у Вологодській землі – Авнезький монастирі. Тверський єпископ Арсеній заснував у своїй єпархії Жовтоводський Успенський монастир. Наприкінці XV ст. печерський постриженик Кузьма Яхромський заснував монастир на р. Яхромі у Володимирському повіті (під Москвою).

У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди, причому дехто з них уславився як подвижник. Зокрема, тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім'ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.

Наприкінці XVI ст., долаючи різні труднощі, пов'язані з окатоличуванням українських земель, а також втручаннями у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, обитель активно відроджується

З 1786 р. київські й галицькі митрополити були водночас настоятелями (священноархімандритами) Печерської Лаври. Першою особою після настоятеля в Лаврі був намісник – як правило, ієромонах або ігумен, пізніше – архімандрит. Всіма справами монастиря керував Духовний Собор на чолі з намісником. До нього входили керівники лаврських відомств. По духовних штатах наступним за старшинством після намісника був скарбничий. У його віданні були книги приходу й витрат усіх лаврських відомств. Начальник рахункового стола звіряв прибуткові й витратні статті, складав щомісячні та річні відомості. Благочинний відповідав за порядок у Лаврі, наглядав за поведінкою ченців, послушників, розпоряджався вартою. Еклезіарх відав усіма лаврськими церквами, різницями, начинням, виготовленням і продажем свічок, дзвоновим благовістом і церковною сторожою. Келар завідував трапезною, проскурнею та всіма їстивними припасами. Помічником келаря був «ключар погрібний». Ті, хто наглядав за Дальніми й Ближніми печерами, стояли на чолі братії печер і відповідали за порядок у печерах і печерних церквах. Лікарняний начальник піклувався про хворих і старих з числа лаврської братії. Економ внутрішній розпоряджався усім майном всередині Лаври; економ зовнішній керував лаврськими угіддями та господарством поза Києвом. Типограф керував друкарнею. Бібліотекар завідував лаврською бібліотекою. Для сповіді ченців обирався ними духівник.

При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня, на будівництво яких, Лавра витратила понад ста тисяч карбованців. Свята обитель приймала на утримання до вісімдесяти тисяч паломників щороку. Багато хто з них не тільки безкоштовно жили в лаврському готелі, а й харчувалися за рахунок монастиря хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!

У Лаврі склався унікальний некрополь. На території святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший Київський митрополит Михаїл, князь Феодор Острозький, Єлисей Плетенецький, свт. Петро Могила, Інокентій Гізель, десятки інших видатних діячів вітчизни.

8 грудня 1769 р., через місяць після смерті імператриці Катерини-II, помер Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський, видатний воєначальник і державний діяч, фаворит царського двору, який усе свідоме життя присвятив служінню державі. Імператор Павло наклав на всю Російську Імперію триденний траур "На згадку великих заслуг фельдмаршала Рум’янцева перед Вітчизною". За заповітом Рум’янцева, тіло його перевезли до Києва і поховали в Лаврі, біля крилоса соборної Успенської церкви. Біля входу в храм, в особливо влаштованому приміщенні йому спорудили грандіозний пам'ятник.

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду «Про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви» усе майно церковних і релігійних товариств було оголошене надбанням народу. 29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її новоствореним музеєм завершилися на початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії вивезли за сотні кілометрів від Києва й розстріляли, інші були ув'язнені або заслані. Лавра була розорена і зруйнована.

Величезної шкоди архітектурним та історичним цінностям Лаври було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 р. було висаджено у повітря Успенський собор. Досі точно не встановлено, ким виконувалися вибухові роботи – гітлерівцями чи радянським подпіллям. Проте залишається очевидною руйнівна і дика за своїм характером сутність обох безбожних режимів.

Наприкінці 50-х років посилився тиск партійно-політичної системи, і Заповідник перетворюється на розсадник заідеологізованої атеїстичної пропаганди. У цей час за вказівкою директивних партійних органів було засипано старовинні колодязі Антонія і Феодосія, які ще з давніх часів користувалися великою популярністю у віруючих, а також виконували дренажну функцію.

У 1961 р. волюнтаристським рішенням партійних органів діючий монастир, який поновив свою діяльність на території Нижньої Лаври у 1941р., за часів фашистської окупації, було закрито, його насельників вигнано.



У червні 1988 р. з нагоди святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Київської Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській громаді було передано територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями й печерами; у 1990 р. передано територію Ближніх печер.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал