Закон за яким батько мав відповідати за вих ня своїх синів



Сторінка1/6
Дата конвертації13.01.2017
Розмір1,36 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4   5   6
1. Предмет, завдання, основні категорії педагогіки.

Об’єкт педагогіки – с-ма педагогічних явищ.

Педагогіка – це наука про виховання людини на всіх етапах її життя. Найрізноманітніша і найбагатша наука.(Фіцула)

Платон; 559 р. до н. е. – цар Соломон випустив закон за яким батько мав відповідати за вих.-ня своїх синів.

Термін «педагогіка» (гр.)– пайдос – буквально переклад вести дитя. Бо раніше у Греції були раби, які вели дітей до школи, їх назив. педагогами.

17 століття – спроби систематизації багатьох наук, відокремлення їх від педагогіки. Ян–Амос Каменський виділив педагогіку з філософії.(Книга «Велика Дидактика»)



Предмет педагогіки – дослідження сутності розвитку та формування особистості та розробка на цій основі теорії та методики виховання як спеціально створеного процесу.

Об’єкт педагогіки – виховання.

Завдання : а) вдосконалення змісту освіти, б) вироблення принципово нових засобів навчання, в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти, г) комп’ютеризація праці вчителя, д) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання, е) підсилення виховної ролі уроку, є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці, ж) вироблення шляхів демократизації життя й діяльності школи.

Основні категорії педагогіки :

  • Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

  • Навчання – процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

  • Освіта – процес і результат засвоєння учнями цілеспрямованих знань, умінь, навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

  • Розвиток – ряд послідовно пов’язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

  • Самоосвіта – освіта, яка одержується поза навчальним закладом шляхом самостійної роботи.

  • Самовиховання – цілеспрямований свідомий процес формування морально-психологічних якостей особистості або свідома цілеспрямована діяльність людини по вдосконаленню своєї особистості.

2. Я.А.Коменський – основоположник наукової педагогіки („ Велика дидактика”).

Народився в 1592р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім’ї мірошника, члена громади „Чеських братів”. В 1618 році община „чеських братів” призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Перові і Фульнеці Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

Спочатку він вів педагогічну роботу в гімназії „братів”: викладав у старших класах суспільствознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

В 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працює над головною працею свого життя – „Великою дидактикою”, роботу над якою завершує в 1632р.



Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років кожному. Для кожного періоду пропонується своя школа: дитинство – від народжено до 6-ти років-материнська школа, отроцтво – від 6-ти до 12-ти років – школа рідної мови, юність – від 12-ти до 18-ти років – латинська школа чи гімназія, змужнілість – від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.

Коменський висуває в своїх роботах принцип природо відповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов’язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Підручники Коменського містили в собі повний навчальний матеріал, вони були в той самий час короткими, в них не було нічого зайвого, щоб відвертало увагу людей від основної теми. Матеріал був розташований послідовно, в певній системі, викладений посильною для учнів мовою.

У „Великій дидактиці” Коменський не тільки розробив чітку систему виховання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Великий дидакт вимагав, щоб навчання починалось не з словесного тлумачення речі, а з спостережень над ними, при чому буде краще якщо речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками.
3. Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками.

Включає біля 40 наук: Заг. педагог. (заг. основи, теорія вих.-ня, дидактика, школознавство); історія педагогіки; Вікова педагогіка (Дошкільна та пед. школи);Пед.вищої школи; спец. педагогіка (корекційна пед, сурдопедагогіка); соц. педагогіка; методика вивчення окремих предметів; етнопед;порівняльна пед.; пед. іноватіка;філософія освіти.



кожна галузь знань вважається наукою коли існують певні необхідні умови:

  1. виділений та зафіксований об’єкт, предмет та основні категорії науки.

  2. Дослідження ґрунтується на певній методології.

  3. Зафіксовані об’єктивні зв’язки між факторами та закономірностями.

  4. Встановлені закони та закономірності дозволяють передбачати майбутній розвиток вивчаємих предметів.

Між предметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв’язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. – це спільність об’єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. – взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. – педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ.

4.Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя.



У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти:

  • „ ...Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і засоби виховного мистецтва, перш ніж стати практиком ...”

... Звичайно не кожен педагог-практик повинен бути вченим і глибоким психологом, рухати науку вперед і сприяти створенню випробуванню на ділі і виправленню психологічної системи. Але від кожного педагога-практика можна і повинно вимагати, щоб він добросовісно і свідомо виконував свій обов’язок. Узявшись за виховання духовної сторони людини, вживаючи всі залежні від нього засоби, познайомитися, скільки можливо ближче, з предметом діяльності всього свого життя...

  • ... Педагогічна література представляється для цього самий наймогутніший засіб. Вона знайомить нас з психологічними наглядами безлічі розумних і досвідчених педагогів і, головне, направляє нашу власну думку на такі предмети, які легко могли б вислизнути від нашої уваги.

Педагогічна література одна тільки може пожвавити виховну діяльність, додати їй те значення і ту цікавість, без яких вона скоро робиться машинальним проведенням часу, призначеного на уроки...

  • ...Вона одна тільки може порушити в суспільстві увагу до справи виховання і дати в ньому вихователям те місце, яке вони повинні займати по важливості обов’язків, що покладаються на них. Педагогічна література встановлює в суспільстві , з однієї сторони, правильні вимоги відносно виховання, а з другого боку – відкриває засоби для задоволення цих вимог.

Потрібно стільки любові до дітей, щоб поодинці про них постійно думати, і суспільство не має права вимагати такої любові від кого б не було, якщо воно саме не показує участі до справи виховання.

  • Важко переконати деяких педагогів, що його особиста, недовголітня досвідченість, хоч їй і 40 або 50 років, ніщо перед досвідом декількох сторіч, в якому зосередилися результати педагогічної діяльності багатьох педагогів, притаманні, таких же як він, між якими було багато чудових талантів і незвичайних осіб, що віддали всі свої сили вихованню підростаючого покоління.

  • Але не для одних вихователів необхідна пед. Література, вона необхідна і для батьків.

  • Там, де історично не сформувалась громадська думка в справі виховання, як наприклад, виробилася вона в Англії тисячолітніми університетами і багатовіковими школами, діяльна педагогічна література являється найважливішим органом не тільки для виразу громадської думки, але і навіть для його розвитку і очищення. Ясна ж і визначена громадська думка про виховання, обізнана мета виховання, його вимоги і засоби, є саме той грунт, в якому може укорінятися самостійний розвиток громадського виховання – один з найважливіших історичних завдань загального народного розвитку.

  • Виховання діє, зокрема, на людину і на суспільство через переконання; а органом життя такого переконання і є педагогічна література.”

Сухомлинський В.О. з книги „Павлиська середня школа”: „Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Логічний наслідок цього аналізу своєї роботи полягає в тому, що вчитель зосереджує свою увагу на якомусь боці педагогічного процесу, який на його думку, відіграє в даному разі найважливішу роль, досліджує, визначає факти, читає педагогічну і методичну літературу. Так починається вищий етап педагогічної творчості – поєднання практики з елементами наукового дослідження. В результаті після року, двох, трьох роботи вчитель виступає на теоретичному семінарі або на засіданні педагогічної ради з доповіддю ... найголовніше, для вчителеві потрібен час, - це питання. Без читання, без духовного життя вчителя серед книжок втрачають сенс усі заходи підвищення його педагогічної кваліфікації.”
5.Організація і методи науково-педагогічних досліджень.

Структура педаг. методології

  1. Методологічні основи і метод. апарат науки

  2. Пед теорія: ідеї, закони, гіпотези, наукові факти.

  3. Прикладна частина (методолог. пед. досліджень.)

Мета пед. досліджень: Відкриття об’єктивних закономірностей виховання, навчання, розвитку особистості та свідоме та цілеспрямоване застосування вже відомих законів у практиці навчально-виховної роботи.

Правила досліджень: 1) цілісне вивчення пед. явищ, 2) комплексне використ. методів дослідження, 3) об’єктивність, 4) єдність навчання та вих.-ня, 5) одночасне вивчення особистості та колективу, 6) вивчення в розвитку та зміні, 6) правило історизму.

Організація пед. досліджень – це взаємозв’язок складових елементів дослідницької роботи.

Ось ці складові: об’єкт, предмет, мета дослідження, завдання дослідж., наукова гіпотеза (передбачення), методика дослідження, отримання та аналіз наукових фактів, втілення у практику результатів дослідження.



Рівні пед. досліджень. Емпіричний (встанов. нові факти внауці та на основі їх узагальнення формув. емпіричних закономірностей); Теоретичний(висув. та формув.основні загальні пед закономірності, що дозвол. пояснити раніше відкриті факти, передбачити майбутні події.); Методологічний (на основі емпіричних та теоретичних досліджень формулюв загальні принципи та методи досліджень пед. явищ, побудова теорії).

Наукові дослідження – особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт. У педагогіці використовують фундаментальні і прикладні дослідження. Фундаментальні і теоретичні дослідження здійснюють науково-дослідні інститути, об’єднані в Академію педагогічних наук України, прикладні дослідження – науково-методичні центри вищої, середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

Результати досліджень повинні відповідати вимогам: суспільна актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, наукова об’єктивність і достовірність, доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших наукових дослідженнях або в практичній діяльності.

Методи досліджень – сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення пед явищ і вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

Метод науково-педагогічного дослідження шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження. Розрізнять спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Воно повинно мати план, визначити термін, фіксувати результати, повинно бути систематичним.

Метод бесіди. Джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. .Метод анкетування. Анкети бувають відкриті(можна висловити і власну думку) та закриті( пропонуються варіанти готових відповідей), полярні (відповіді „так” чи „ні”).

Метод експерименту. Констатуючий експеримент (вивчає наявні пед явища), перебірковий, уточню вальний (перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми), творчий, формуючий (констатуються нові пед явища).

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт.

Метод рейтингу. (оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями-експертами).

Метод узагальнення незалежних характеристик. Узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Метод психолого-педагогічного тестування – випробування учнів на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв’язання тестів.

Метод соціометрії. Вивчення структури і стилю взаємин у колективі ( запозичений із соціології).

Метод-аналіз результатів діяльності учня.

Математичні методи: метод ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності ( наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності). Метод моделювання – створення і дослідження моделей.

Теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

6.Основні положення Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа). Зміст освіти в сучасній школі. Державний стандарт середньої загальноосвітньої школи.

Концепція складається з таких частин:



1.мета, завдання і засади діяльності школи ( розвиток і саморозвиток школярів на основі повнішого використання внутрішнього потенціалу особистості, всебічний розвиток особистості, формування наукового світогляду, школа має бути єдиною і варіативною, демократичною, світською);

2.структура 12-річної школи (чотирирічна початкова школа, основна школа 5-9 класи, старша школа 10-12 класи);

3. зміст загальної середньої освіти ( перехід на особистісні орієнтовані технології, українознавча спрямованість, сучасний зміст, посилюється практична й виховне спрямування мовно-літературної освіти, реалізація оздоровчої функції школи, інформатизація школи, зростаюча роль варіативного компонента - у старшій школі до 35%, пробільність навчання);

4.навчально-виховний процес ( диференціація і індивідуалізація, концентроване вивчення окремих предметів: поточний, тематичний, підсумковий контроль, державна підсумкова атестація;

5. середня загальноосвітня школа в системі безперервної освіти ( додержує наступність з дошкільною освітою, створює підгрунття для загальнонаукової і допрофесійної підготовки, різні шляхи здобування середньої освіти – спецшколи, гімназії, ліцеї, колегіуми та ін.;

6. управління загальноосвітньою школою (органи громадського самоврядування, педагогічна рада поряд з традиційними методичними об’єднаннями розвиток тимчасових творчих груп, кафедр, циклових комісій, перехід до стратегічного цільового управління через узгодження власних функцій директора з функціями підлеглих: школам надається право формувати власні кошти за рахунок прибутків від господарської діяльності.

7.підготовка вчителів і його професійне вдосконалення домінантною стає підготовка вчителя-вихователя, вчитель повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, форм навчання тощо).

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання ва освоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства ( завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість н7авчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання ( закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи).

Державний компонент розробляє Міністерство освіти і науки України. На нього припадає 80% навч. часу, з яких 35% - суспільно-гуманітарні дисципліни, 25% природничо-математичних, 16% оздоровчо-трудових, 5% естетичних наук.

Шкільний компонент – 20,1%від усього навч часу, він враховує регіональні особливості і умови, в яких працює школа.
7.Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті – є державним документом, який визначає стратегію і основні напрями її розвитку у 21 ст.



Головна мета: створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості.

Пріоритетами державної політики є особистісна орієнтація освіти, удосконалення системи неперервної освіти впродовж життя, створення ринку освітніх послуг, інтеграція української освіти в європейській та світовий простір та ін.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї.



Однаковий доступ до освіти забезпечується – безоплатністю навчання і виховання, дотації, держави на утримання дітей у дошкільних закладах, охоплення всіх дітей різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи, створення системи підтримки молодих сімей, відповідальністю сім’ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов’язкового навчання, створення системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку, безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі, розширення можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування та ін.

Єдність освіти і науки є провідним принципом державної освітньої політики.

Нова система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська.



Модернізація управління галуззю передбачає – впровадження нової етики управління – партнерської, відмова від декларативного спілкування та дріб’язкової опіки, зміну форм і методів контролю, націленість на допоміжний, випереджувальний контроль, удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти та ін.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів, кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги, що надаються закладами освіти, економічна діяльність закладів освіти тощо.

Держава забезпечує умови для підвищення престижу і соціального статусу педагогічних працівників. Працівникам системи освіти гарантується належний рівень пенсійного забезпечення.

Держава сприяє розгортанню наукових досліджень та нових практичних розробок з проблем стану здоров’я і організації медичної допомоги дітям.

Освіта забезпечує вільне володіння державною, рідною, й кількома іноземними мовами.

Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій. Українська освіта є відкритим соціальним інститутом.

8.Сутність понять нар.педагогіки та етнопед. Основні напрями і зміст української народної педагогіки.

У народних традиціях, святах, іграх, декоративно-прикладному мистецтві, піснях, легендах, переказах, думах, прислів'ях, казках знаходимо неоціненний скарб педагогічної мудрості народу, згусток віками накопичуваного досвіду І складає основу народної педагогіки.

Педагогіка, створена народом, визначається своєю демократичністю, що обумовлює: традиційна майнова рівноправність доньки і сина в українській родині, сім'ї в Україні відзначалися міцністю, шанобливим ставленням до старших та між батьками; великий вплив громадської думки та церкви.

У вихованні дітей найбільша увага приділяється ранньому періоду розвитку: привчати до здорового способу життя, використовувати оздоровчі сили природи (сонце, вода, повітря), поклавши в основу її виховання фізичне здоров'я як передумову розвитку розуму і почуттів



Народна педагогіка- Це галузь пед. знань про традиції набуті народом у справі вих.-ня та навчання.Це галузь емпіричних знань і досвіду народу у поглядах на мету, зміст, форми і медоди вих.-ня підростаючого покоління.

Каталог: ld
ld -> Урок бесіда «Уявна подорож містом (селом, країною)»
ld -> Міський методичний кабінет екскурсія «Спостереження за осінніми змінами у живій та неживій природі»
ld -> Бабуся називає мене брат називає мене сестра
ld -> Наукових праць
ld -> Основний напрямок
ld -> Методичні рекомендації для 5 класу з української мови та літератури, світової літератури, російської мови Для учнів
ld -> Методичні рекомендації до проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року для учнів молодшого шкільного віку
ld -> Homines, dum docent, discunt. Люди, навчаючи, вчаться
ld -> Комунальний заклад “Обласна бібліотека для дітей Черкаської обласної ради Шевченківські лауреати в галузі літератури – наші земляки Біобібліографічний вісник для юних книголюбів віком від 12 до 14 років Черкаси, 2012
ld -> Тема уроку Тема Барви землі (7 год)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал