Загородня Н. В



Сторінка6/10
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7,03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Відсутність мотивації до навчання - 10 помилок батьків

(бесіда з батьками)

Половина людей здаються на шляху до своєї мети, тому що їм ніхто не сказав: "Я вірю в тебе, у тебе все вийде"! Багато батьків, у яких є діти шкільного і дошкільного віку, стикаються з проблемою відсутності мотивації до навчання у дитини. Як же сформувати у школяра бажання вчитися? Як зробити так, щоб у нього не пропадав внутрішній стимул пізнавати нове, незалежно від того, скільки зусиль потрібно буде для цього прикласти? Як сформувати мотивацію до навчання у школяра, який вважає, що вчитися в школі нудно? Сьогодні ми постараємося розібратися, що таке мотивація, чому відбувається її зниження і втрата у школярів, як формується і працює мотивація до навчання, і що ви можете зробити, щоб дитина почала відчувати задоволення від процесу навчання і підвищила успішність в школі.

Одна з основних проблем сучасної педагогіки - відсутність бажання і інтересу дітей вчитися, отримувати знання. У одних дітей мотивація до навчального процесу зникає, не встигнувши з'явитися, у інших - з різних причин втрачається з часом. Чому це відбувається, хто винен і в чому причини, давайте розберемося разом. У інтернеті, та і в книжкових магазинах є велика різноманітність інформації на цю тему, та і у кожного батька є своя думка із цього приводу. Проте питання залишається актуальним і до цього дня у багатьох сім'ях. Деякі батьки пропонують ставити в приклад сьогоднішніх успішних людей, олігархів, лякають роботою двірником і вантажником, а хтось упевнений, що інтерес дитини до навчання залежить від учителів і психологів, тим самим перекладаючи з себе відповідальність на плечі школи. Інші ж пропонують радикальні способи вирішення цього питання : карати за погані оцінки, позбавляти комп'ютера, планшетів, телефону, прогулянок, спілкування з друзями і солодощів за низькі бали, серед таких батьків зустрічаються і ті, хто приміняє фізичне покарання дитини.

З чого все розпочинається?

Помилка батьків №1

Неблагополуччя в сім'ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруження під час переживань з приводу своєї сім'ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання і оцінок - у нього просто не хвапає на це енергії.

Помилка батьків №2

Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті - діти, які організовані окрім школи, тобто відвідують якесь цікаве для них зайняття, як правило, незважаючи на навантаження, більше мотивовані на навчання.

Помилка батьків №3

Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щось зробити не так, як потрібно, "зіштовхнути батьків лобами", поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків)

Помилка батьків №4

Неправильні методи виховання : пригнічення особи, загрози, фізичні покарання або, навпаки, заголублювання, надмірна опіка.

Помилка батьків №5

Завищені вимоги без урахування об'єктивних можливостей дитини; розсуд злого наміру, ліні, в той час, як можуть бути об'єктивні причини для цих проявів (соматичний стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку і ін.)

Помилка батьків №6

"Вбивання" мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, "загорода" дитини в ситуацію неуспіху, невдачі і ін.

Проектування своїх очікувань на дочку або сина - це, напевно, найпоширеніша помилка батька, що не завжди навіть усвідомлюється.

Помилка батьків №7

Батьки вірять в те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і іноді не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися в областях, що цікавлять їх.

Рекомендації батькам:

  • Дорослі часто говорять дітям про те, що "не вчитимешся - станеш двірником". Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива. Але йому важко, він не справляється. Труднощі в навчанні формують небажання вчитися у тих, кого батьки не привчили їх долати. Як правило, такі діти не люблять вчитися. Причиною відсутності мотивації може бути і минулий невдалий досвід (двічі не вийшло, третій раз і не намагатимуся). Батькам необхідно учити дитину "не здаватися", а продовжувати прагнути до результату, вірити в себе і свої сили, і тоді результат не змусить себе чекати.

  • Не чекайте негайних успіхів - зніміть із цього приводу "рожеві окуляри". Можуть бути падіння, "тупцювання" на місці. Але якщо ви послідовно і систематично працюватимете над питанням підвищення учбової мотивації своєї дитини, то неодмінно буде зліт.

  • Дуже важливий період в житті школяра - перехід в середню ланку. З'являються нові предмети, учителі і обов'язки, сильно зростає навантаження. Навчіться слухати дитину і вникати в його проблеми. У цьому віці він особливо потребує вашої допомоги. Вивчити все, що задають в школі, практично неможливо. Саме тому пропадає інтерес до навчання. Навчіть школяра правильно планувати час і розподіляти навантаження, це допоможе і в подальшому житті.

  • Пам'ятайте, що Ваша дитина - це особа, не належна Вам, але до якогось моменту залежна від Вас і потребуюча Вашої підтримки і у Вашому визнанні її як самодостатньою.


Додаток 2.2

Особливості морального виховання в сім’ї

(батьківські збори)



Мета: 1. Розкрити основні напрямки та завдання морального виховання дітей молодшого підліткового віку в родині.

2. Ознайомити батьків з ефективними формати та методами виховання загальнолюдських цінностей у школярів.



Коментар: на дошці — плакат або напис з епіграфом до заходу: "...Добрі почуття мають іти своїм корінням у дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу. Добрі почуття, емоційна культура — це зосередження людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що це, істинно людське, утверджується у душі одночасно з пізнанням найперших та найважливіших істин, одночасно з переживанням і відчуттям найтонших відтінків рідного слова. У дитинстві людина повинна пройти емоційну школу — школу виховання добрих почуттів". (В. О. Сухомлинський)

ХІД ЗБОРІВ

Бесіда. "Я" ВАШОЇ ДИТИНИ

Людська особистість — це органічне, нерозривне ціле, у якому переплітаються та взаємодіють часом найрізноманітніші, але найтіснішим чином пов’язані якості — і гарні, й погані.

Кожна мати, кожен батько прагнуть виростити свою дитину, своє майбутнє, такою людиною, яка була б наділена лише позитивними якостями — доброю, щирою, сердечною, здатною на співчуття, розуміння ближнього,— всіма тими чинниками, які ми називаємо людяністю, моральністю, загальнолюдськими цінностями. І це не дивно: адже тільки на таку людину, близьку їм не лише фізично, а, насамперед, духовно,— зможуть розраховувати батьки в літньому віці; лише така особистість зможе принести користь суспільству, державі, стати її гідним громадянином.

Кожна дитина — особливий, неповторний індивідуум. Є батьки, які впевнені: бувають діти самі по собі хороші й самі по собі погані. Але це помилкова думка. "Самих по собі" дітей не буває. Визначальну роль відіграє батьківський вплив. І всі враження дитини, його світосприймання, світовідчування залежать майже цілком від сім’ї. Якщо взяти такі риси характеру, як доброта, чуйність, щедрість, жадібність, байдужість, егоїзм, гуманність, замкненість, товариськість та ще багато важливих рис особистості, неважко побачити, що всі вони лежать на межі "я" і "не я", на лінії зіткнення та взаємодії особистості з навколишнім світом.

Здавалося б, уявлення про те, що інша людина для себе таке ж "я", як твоє для тебе, природне. Але між знанням та відчуттям цього існує певна дистанція. І, можливо, у максимальному скороченні її і полягає найголовніша задача виховання. Звідси народжується інтерес, повага до ближнього, визнання за ним права на власну думку, увага до його потреб. А поруч із цим стоять вимоги чесності, товариського ставлення, добросовісного виконання своїх батьківських обов’язків — цілий комплекс різноманітних почуттів: естетичних, етичних, вольові якості характеру тощо. З одного боку, дитина дуже чуйна, довірлива, товариська, наївна, відкрита, щедра. З іншого боку, їй властиві егоїзм та егоцентризм. І не лише властиві, але і в певній мірі необхідні. Тому що дитині в безмежному світі потрібно скоріше вичленити себе із навколишньої дійсності, створити своє індивідуальне "я". Це відбувається інтенсивно, і хоча слабшає з часом, але все ж триває багато років та періодично дає перехід кількості у якість у вигляді відомих вікових криз.

Без уваги до самого себе, без жаги самоутвердження людська особистість не почне складатися.

БАТЬКИ ТА ДІТИ — ШЛЯХИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

Немає таких батьків, які свідомо добивалися, щоб їх дитина росла черствою, грубою, злою. Ні, її щиро хочуть бачити лагідною, чуйною, доброю і по мірі сил, вільного часу, педагогічної інтуїції займаються плеканням позитивних якостей. Але в одних батьків, здавалося б, всупереч їх старанням, нічого не виходить. В інших же, навпаки, без особливих зусиль все йде як слід. Значить, у цих, інших, інша, більш здорова атмосфера в родині. Але, окрім того, успішність виховання означає, що дитина від народження зайняла вірне місце в емоційній структурі сім’ї, що близькі знайшли та утвердили у спілкуванні з нею правильний тон.

Дитина — ще не доросла людина. Її слід любити. Більш того, її треба поважати, про що часто не здогадуються найніжніші батьки, примудряючись суміщати пристрасну прихильність до дитини з приниженням її гідності, ігноруванням її суджень, думок, прагнень. Дитина болісно сприймає таке ставлення, особливо в молодшому підлітковому віці, коли світовідчуття загострюється і відбувається інтенсивне формування моральних основ юної особистості. Ніякої зневаги, ніякого пригнічення з боку дорослих не повинно бути. Під пригніченням ми розуміємо постійні нагадування дитині про її залежне положення, зловживання своєю владою над нею, надмірні покарання тощо. Звичайно, дитина має слухатися батьків, але не бути рабом, а підкорятися родинній дисципліні, яка, як правило, накладає певні обов’язки на всіх членів сім’ї. Дитина не повинна відчувати якусь особливу виключність свого положення серед дорослих — ні в хороший, ні в поганий бік, а бути членом невеликого, але міцного колективу. Вона повинна мати право на власне дитяче життя, але ні в якому разі не позбавляти особистого життя батьків, не перетворюватися у єдиний сенс їх існування.

У міру того, як дитина навчається доброти, уважності, чуйності, як формуються у неї поняття про позитивне та негативне, складається і моральна категорія її совісті.

Переживання сина через недостойну поведінку — переживання у вищій мірі благотворні. Знаючи це, багато батьків прагнуть за всякого зручного випадку посилити відчуття сорому в дитини шляхом довгих докорів та пояснень, від чого їй та чому має бути соромно. Але совість, сором — чуття потаємні, їх рідко виставляють напоказ, а навпаки, намагаються приховати від сторонніх. Дотик до цього сокровенного має бути тактовним, обережним та коротким. Поки ви тривало соромите та урезонюєте дитину, совість, замість того щоб заговорити голосніше, часто зовсім замовкає, змінюючись нудьгою та роздратуванням.

ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Наші діти вже вступили у досить складний період розвитку — підлітковий вік. Це зумовлює особливу увагу, в першу чергу, батьків до їх оточення, смаків, уподобань.

Не можна ігнорувати і такий момент, як приятельські стосунки з усіма, якщо вони позбавлені глибини, істинного тепла, здатності до співчуття. Тут загальне — лише пусте, спільне проводження часу.

Як же вберегти підлітка від поганого впливу, від марнування часу? Яку роль дитина відіграє у компанії: лідер чи виконавець? Спробуйте вирішити головне питання: чи існує у дитини власне стійке "я"? Чи не прагне вона пристосуватися до однолітків? Наскільки легко вона відмовляється від власних | захоплень та інтересів, переймаючи чужі, що не відповідають і її задаткам?

Подекуди ми недооцінюємо значення виховання особистості — самобутньої, своєрідної. Іноді ми передчасно починаємо "підганяти" дитину під уявний зразок, примушуючи її бути "як усі": "Так ніхто не чинить!", "Подивися, хіба хто-небудь себе так поводить?". Добиваючись слухняності, ми для зручності посилаємося на авторитет суспільної думки. Також ми не завжди визнаємо права дитини на самостійність мислення, на самобутність поглядів: "Вважаєш, інші дурніші за тебе?", "Рано тобі ще розмірковувати ".

Звичайно, не можна привчати дитину нехтувати думкою оточуючих, але не можна прищеплювати їй і безумовне підкорення цій думці, навіть всупереч самій собі. Адже суспільна думка у масштабах дитячого та підліткового життя може бути різною.

Педагогічний практикум для батьків.

1. Батькам пропонується обговорити ситуацію.

Ситуація для обговорення.

"Олексійкова мама навчилася читати по обличчю сина майже безпомилково: опущені вії та скорботний вираз означали проблеми з оцінками, відведені вбік очі та стиснуті губи — неприємності дисциплінарні. Ну а заплакане обличчя та впертий погляд свідчили про пригоду принципового характеру.

І на цей раз вираз синового обличчя не залишав у мами ніяких сумнівів.

— Що цього разу?

— Квасоля! — сказав Олексійко.

— Яка квасоля?

— Нам з біології задали намочити і проростити квасолю. Ще давно. Всі уже забули. А вчора сказали принести її в школу. За ніч же нічого ні в кого не виросло. Тільки Маринка Зуєва принесла цілу купу з великими паростками, навіть з листочками. Ми в неї все розхапали, я також. Одну їй залишили, а потім і цю у неї хтось узяв. Олена Іванівна стала перевіряти — усім гарні оцінки поставила. А в Маринки лежить у банці одна засохла квасолина. Олена Іванівна і каже: "Всі чомусь вчасно виконали завдання, а ти лише вчора згадала!" І поставила їй "пару".

— Чому ж Маринка нічого не сказала вчительці?

— Вийде, що весь клас бреше, одна вона правду каже? Вона заплакала, а я підвівся і сказав, що це несправедливо! Тому що всі квасолини проростила Маринка, а зовсім не ми! Тоді Олена Іванівна сказала, що вона потім розбереться у цій історії.

— Що далі?

— Далі, на перерві Володька та Сашко сказали, що я — зрадник, і ми стали битися. А черговий учитель записав нам у щоденники.

— Горе ти моє! — схопилася за голову мама .— То одне, то інше! Більше від усіх тобі треба? Знову мені до школи іти?

— Ще не викликали,— без особливої впевненості заспокоїв її Олексійко.

— Викличуть! Не сумнівайся! — вибухнула мама. — І відмітку за поведінку знизять! У всіх діти як діти, а в мене якась "особлива"! Змовчати не міг?"



Запитання до батьків:

— Чи мала рацію мама Олексія? Як би вчинили ви на її місці?

— Чи траплялися з вашою дитиною подібні прикрі випадки? Розкажіть, поділіться досвідом.

2. Батькам пропонується проаналізувати, чи немає відхилень від моральних норм у житті їхніх родин, у поведінці дитини, вжити заходів до їх усунення, якщо такі виявлені.

3. Виявити, які заохочення та покарання батьки застосовували по відношенню до сина (дочки) протягом останніх 3—4 місяців. Чи відповідають ці заходи тим рекомендаціям, які були дані у бесіді? Якщо ні, чому? Запропонувати батькам поділитися своїми спостереженнями з класним керівником.

Підсумки зборів.

Василь Сухомлинський писав: "... Вища мудрість батьківської любові полягає в тому, як ми, батьки і матері, вміємо розкрити перед нашими дітьми справжні джерела радощів життя, у чому бачать і відчувають діти радощі буття. Дитяче щастя за своєю природою егоїстичне. До тих пір, поки вона не відчула, не пережила на власному досвіді (а досвід сам по собі, стихійно ніколи не приходить), що найважливіше джерело її особистої радості — це праця і піт старших, вона буде глибоко переконана в тому, що мати і батько існують лише для того, щоб приносити їй радість.

Учити дитину бачити і відчувати людей — це одна з найважливіших речей у важкій справі виховання людини. Батьківська любов повинна бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чулість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що служить людині і, зазвичай, насамперед до самої людини. ... Виховання людського благородства в дитячому серці починається з максимального олюднення її ставлення до людей, одухотворення цього ставлення чистими, високими почуттями поваги до людини, і насамперед поваги до матері й батька. Переживаючи безкорисливу радість творення добра, дитина набуває дорогоцінного багатства душі: вона відчуває серцем, коли й де товаришеві, другові, милім людині, що жине поруч, треба допомогти. Дитина, що зазнала потреби робити добро, потреби в людині,— стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, до стосунків між людьми. Які чутливі діти, що пережили радість творення добра для людей, до прикрощів, негод матері, батька! Вони відчувають, що стомлені на роботі мати і батько потребують відпочинку, що тиша, спокій, чистота в домі, краса — важливі умови тієї повноти духовного життя, яку треба дати матері й батькові. Діти, що пізнали радість творення добра для людей, серцем відчувають, що їхня погана поведінка, погані успіхи в навчанні — усе це засмучує матір і батька, а засмутити найближчу, найдорожчу людину для сердечної чуйної дитини рівнозначно злому, поганому вчинкові.

... Що ж ми залишаємо в серцях своїх дітей, батьки? — давайте частіше ставити самим собі це запитання. Будемо залишати в їх серцях моральні цінності, створені, добуті, вистраждані нашим народом за його багатовікову історію, за століття його боротьби, що утверджує високу гідність Людини. Будемо пам’ятати завжди, що найвища й найпочесніша творчість у нашому суспільстві — це творення людини".



Керуймося цими порадами, і діти стануть ближчими до нас і більш відкритими для добра.


Додаток 2.3.

У чому сутність гуманних взаємин батьків і дітей?
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка