Загальна характеристика роботи



Скачати 354,05 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір354,05 Kb.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. З утворенням незалежної Української держави стратегічним завданням реформування освіти стало, як зазначається в державній національній програмі “Освіта (Україна XXІ століття)”, відродження й розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої творчої особистості, зміцнення її фізичного й морального здоров’я. У законі "Про загальну середню освіту" зазначається, що забезпечення пріоритетного розвитку людини, відродження культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних і світових зразків є вкрай необхідним для підвищення освітнього рівня в Україні до рівня розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад.

Національне відродження, демократизація суспільства, розширення економічної самостійності України зумовили необхідність докорінної зміни підходів до механізму формування національної свідомості особистості на основі максимальної реалізації її потенційних можливостей. У цих умовах система освіти повинна не лише подолати свою внутрішню кризу, а й, оновлюючись, забезпечити якісно новий рівень загальноосвітньої, професійної, наукової підготовки громадян,  розвиток кожної людини як особистості і найвищої цінності суспільства.

У практичній роботі загально освітньої школи проблема активізації навчальної діяльності молодших школярів є однією з найактуальніших, оскільки саме в процесі навчання відбувається розвиток  особистості. Особливого значення ця проблема набуває у зв’язку з організацією шкіл нового типу, зокрема гімназій, ліцеїв, колегіумів, коледжів, спеціалізованих навчальних закладів. За цих умов вміле використання дидактичних ігор для активізації навчальної діяльності значно збагачує навчально-виховний процес, підвищує  ефективність роботи кожного вчителя.

Педагогічні та психологічні дослідження засвідчують, що зміст і способи активізації навчальної діяльності в процесі використання дидактичних ігор дедалі більше цікавлять науково-педагогічних працівників.

Дидактичні ігри стали предметом особливої уваги в працях А.Макаренка, В.Сухомлинського, А.Сікорського, Б.Блонського, С.Рубінштейна (формування уяви); Л.Виготського, О.Леонтьєва, Р.Жуковської, Д.Менджерицької, О.Усової, Л.Артемової, О.Запорожець, Л.Венгер, Д.Ельконіна, А.Соноріної (вплив на розумовий розвиток); Ф.Блехер, З.Богуславської, Н.Гамбург, Г.Ляпіної, Є.Баничевої, К.Радіної, Г.Щукіної, С.Шамової (засоби активізації навчальної діяльності). Питання теорії та практики активізації навчальної діяльності частково знайшли своє відображення і в працях таких вчених, як: В.Зінченко, О.Тихомиров, Я.Пономарьов, Л.Занков (розвивальне навчання), С.Бондар, В.Бондар, В.Паламарчук,  Н.Менчинська, Б.Коротяєв, Д.Богоявленський, К.Кабанова-Меллер (формування загальних прийомів навчальної діяльності), Д.Ельконін, М.Махмутов, М.Данилов, М.Скаткін, Л.Кудрявцев І.Лернер, Л.Аристова (проблемне навчання), А.Тализіна, П.Гальперін (теорія поетапного формування розумових дій), Н.Бібік, І.Бех, Л.Божович, І.Друзь, Н.Кудикіна, (розвиток навчального інтересу), Р.Хабіб, О.Савченко (самостійність, активність учнів), Г.Костюк, М.Данилюк, А.Маркова, Н.Якобсон (мотивація навчання у підвищення навчальної активності) та інші.

Проблему використання дидактичних ігор у навчальному процесі досліджували  зарубіжні педагоги Я.Коменський, Ж.Руссо, Ж.Піаже, М.Монтессорі, Дж.Брунер, З.Контануете, Е.Баффі, Е.Говен, К.Кімборльд, Б.Роуем, Х.Хеден, Мак-Конел та Джекобсон, В.Оконь.

Дидактичні ігри відповідають природним потребам молодших школярів, оскільки поєднують у собі елементи навчання, прикладної, репродуктивної та творчої діяльності, що дає змогу розвивати емоційну сферу дитини, її пізнавальні інтереси, інтелектуальні та духовні потреби. Уміле використання ігор підвищує навчальну активність учнів, інтенсивність мислення, пам’яті та уяви. Значна кількість досліджень пов’язана з різними аспектами поліпшення ефективності навчання за допомогою окремих видів ігор або їх комплексів (Л.Артемова, А.Вербицький, П.Підкасистий, О.Янковська). Так, Л.Артемовою виділені різні способи організації відношень, які зумовлюються різною структурою ігор, їх зв’язок з вирішенням ігрового завдання.

Потреба в підвищенні рівня підготовки учнів на всіх етапах навчання робить актуальним дослідження у галузі початкової освіти. Спеціальні праці, у яких  питання активізації навчальної діяльності молодших школярів з використанням дидактичних ігор на уроках розглядалися б системно, на Україні ще не достатньо розроблені.

Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в шкільному навчанні дидактичні ігри часто використовуються епізодично, безсистемно, із недостатнім врахуванням вікових особливостей і дидактичної ситуації на уроці, без належного ускладнення змісту й характеру навчальної діяльності.

Отже, важливість зазначеної проблеми, її недостатня теоретична розробка, а також потреба практики в удосконаленні процесу формування умінь і навичок та засвоєння знань молодшими школярами, зумовили вибір теми нашого дослідження: “Активізація навчальної діяльності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор".



Звязок роботи з науковими програмами, планами та темами: дане дослідження входить до комплексної загальноінститутської теми “Психолого-педагогічні та економічні основи гуманізації виховання і навчання в школах та вищих навчальних закладах”, розділу “Підвищення ефективності початкового навчання” (Протокол №2 від 20.10.1997р.) .

Обєкт дослідження – процес активізації навчальної діяльності молодших школярів на уроках математики та природознавства.

Предмет дослідження організаційні форми та прийоми використання дидактичних ігор з метою активізації навчальної діяльності.

Мета дослідження  - теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка впливу дидактичних ігор на активізацію навчальної діяльності молодших школярів для підвищення знань учнів початкових класів.

Гіпотеза: якість знань природничо-математичного циклу в учнів початкових класів значно підвищиться, якщо  в процесі використання системи дидактичних ігор, створювати відповідні психолого-педагогічні умови: виховувати в учнів серйозне ставлення до навчання, розвивати розумові здібності учнів, інтерес до навчальної діяльності, формувати самостійність, позитивну мотивацію навчання.

Для перевірки гіпотези та реалізації мети дослідження, поставлено завдання:



  1. вивчити стан досліджуваної проблеми на теоретичному та практичному рівнях шляхом аналізу психолого-педагогічної, філософської та методичної літератури;

  1. з’ясувати види та структурні компоненти навчальної активності ;

  1. вирізнити психолого-педагогічні умови активізації навчальної діяльності молодших школярів;

  1. побудувати систему дидактичних ігор, яка забезпечує активізацію навчальної діяльності на уроках математики та природознавства у початковій школі;

  1. експериментально перевірити ефективність впливу дидактичних ігор на активізацію навчальної діяльності молодших школярів;

  1. розробити методичні рекомендації для учителів початкових класів щодо використання дидактичних ігор на уроках з метою активізації навчальної діяльності молодших школярів.        

Методологічною основою дослідження виступають положення теорії пізнання про діалектичний зв’язок свідомості, психіки та діяльності у пізнавальному процесі та відображення і перетворення об’єктивної дійсності з метою активізації навчання; концепція демократизації і гуманізації освіти та виховання. Важливим аспектом методологічного обґрунтування дослідження стали також положення психолого-педагогічної думки стосовно значення дидактичної гри у розвитку навчальної активності.

Теоретичні засади дослідження становлять основні положення теорії навчання стосовно формування загальних та специфічних прийомів навчальної діяльності (Л.Занков, Н.Менчинська, В.Паламарчук), розвитку навчального інтересу (Н.Бібік, О.Киричук, В.Сухомлинський, Г.Щукіна), формування самостійності у навчанні (О.Савченко, Т.Шамова), мотивації навчання (Г.Костюк, О.Леонтьєв, П.Якобсон), засобів пізнавальної активності (Г.Ващенко, М.Носков, П.Підкасистий), методів навчання (Ю.Бабанський, І.Лернер), а також провідні ідеї українських та російських науковців стосовно застосування дидактичних ігор у навчальному процесі початкової школи (Л.Артемова, Ш.Амонашвілі, Ж.Борщ, Ф.Блехер, Л.Виготський, А.Макаренко, О.Янковська ).

У ході теоретичного вивчення проблеми, дослідницько-пошукової й експериментальної роботи застосовувались як загальнонаукові, так і специфічні методи дослідження, а саме: теоретичні - аналіз і узагальнення наукової літератури з педагогіки, психології, філософії; опрацювання досвіду роботи науковців та вчителів (з метою вибору напрямку дослідження: визначення понятійного апарату активізації навчальної діяльності, побудова теоретичної моделі); емпіричні - спостереження, тестування, опитування, анкетування, колективні та індивідуальні бесіди (з метою вибору системи дидактичних ігор, яка сприяє активізації навчальної діяльності молодших школярів, побудова практичної моделі); педагогічний експеримент - констатуючий, формуючий та контрольний (перевірка ефективності запропонованої системи); математично-статистична обробка експериментальних даних (підбиття підсумків експериментальної роботи).



Наукова новизна: вперше обґрунтовано теоретичні засади побудови системи дидактичних ігор для формування навчальної активності молодших школярів; виявлено рівні навчальної активності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор; систематизовано психолого-педагогічні умови активізації навчальної діяльності молодших школярів.

Дослідження проводилось у три етапи.



На першому етапі (1997 - 1998 рр.) вивчалась історична,  педагогічна, психологічна література з теми дослідження; проводились спостереження за роботою вчителів, учнів молодших класів; було окреслено об′єкт і предмет дослідження, розроблено його завдання, сформульовано гіпотезу.

На другому етапі (1998 - травень 2000 рр.) розроблялась методика дослідження, планувалась та проводилась дослідницько-експериментальна робота.

На третьому етапі  (червень - грудень 2000 р.) проводився аналіз, обробка та узагальнення результатів дослідження, оформлялась робота та розроблялися науково-методичні рекомендації.

Теоретичне значення:

  • отримані результати можуть слугувати однією з необхідних умов для з’ясування: переходу внутрішньої активності у зовнішню у молодшому шкільному віці; механізму дії  структурних компонентів дидактичної гри, які невимушено обумовлюють активізацію навчальної діяльності у процесі гри;

  • встановлений взаємозв’язок між рівнем сформованості навчальної активності та успішністю учнів початкових класів;

  • доведене положення про те, що активізувати навчальну діяльність молодших школярів можна за допомогою системи дидактичних ігор.

Практичне значення дослідження полягає у розробці системи дидактичних ігор з математики та природознавства, які сприяють активізації навчальної діяльності  молодших школярів та її експериментальному впровадженні в навчальний процес початкової школи; розробці методичних рекомендацій щодо використання дидактичних ігор на уроках у початкових класах. Дослідний матеріал може бути використаний: у практичній роботі вчителів початкових класів із метою удосконалення навчального процесу, підготовці педагогічних кадрів, при розробці лекційних та практичних курсів, для написання посібників, у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

База дослідження.  Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі загальноосвітніх шкіл №1, №19  м. Рівного.

Впровадження результатів дослідження. Основні положення даного дослідження щодо активізації навчальної діяльності молодших школярів під час використання дидактичних ігор на уроках впроваджувались у навчально-виховний процес Рівненської д/с-школи №37, Токарівської ЗОШ Житомирської обл., Вовковиївської ЗОШ, Княгиненської ЗОШ, Клеванської ЗОШ, Дубенської ЗОШ №6, Млинівської ЗОШ №1, Рівненської обл., Славутської ЗОШ №1 Хмельницької обл. (див.довідки про впровадження №164; №583;  №01-05/02-888; №224 ).

Апробація результатів: матеріали та результати дослідження доповідались на міжнародних “Навчально-виховний процес у вузі та школі та шляхи його розвитку й удосконалення ” (Рівне 1999 р.), “Психолого-педагогічні основи навчання в школах і вищих навчальних закладах” (2000 р.), “Психолого-педагогічні основи гуманізації навчання в школах і вищих навчальних закладах” (Рівне 2001р.); всеукраїнських “Дидактична система К.Д.Ушинського в  сучасній загальноосвітній школі”(Рівне 1998 р.),  науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, на засіданнях кафедри педагогіки Рівненського економіко-гуманітарного інституту, на семінарах і курсах підвищення кваліфікації вчителів при інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів, шляхом публікацій одержаних результатів у науково-педагогічних часописах, збірниках статей.

Вірогідність результатів забезпечується методологічною та теоретичною зумовленістю вихідних концептуальних позицій, застосуванням комплексу взаємопов′язаних методів дослідження, адекватних меті, предмету і завданням роботи, використанням сучасних методів статистичної обробки експериментальних даних.

Публікації.  Основні результати дисертаційного дослідження відображені у  9 публікаціях, у тому числі - в п′яти одноосібних статтях у фахових виданнях та чотирьох збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації.  Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить  180 друкованих   сторінок. Список використаних джерел налічує  246 найменувань.   Додатки містять 5 схем,  8 діаграм, 8 графіків,  анкети.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і стан розробки обраної для дослідження проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання, методологічну базу і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення; подано відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Предмет та теоретичні засади дослідження" - аналізується література з досліджуваної проблеми; уточнюється поняття "навчальна активність"; з′ясовано види та зміст активності; визначаються умови та структурні компоненти активізації навчальної діяльності молодших школярів; розглядаються дидактичні ігри як засіб активізації навчальної діяльності молодших школярів.

Проблема активізації навчальної діяльності учнів порушувалась багатьма науковцями і практиками. Сьогодні в зв′явку з реформуванням змісту освіти, форм і методів навчання вона набуває ще більшої ваги.

У ході аналізу літератури виявлено, що дослідження з проблеми активізації навчальної діяльності молодших школярів здійснювались як філософами та педагогами минулих століть (Сократ, Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоцці, А.В.Дістерверг), так і сучасними науковцями (С.Т.Шацький, П.П.Блонський, А.С.Макаренко).

Дослідження вчених розкривають суть  навчальної активності (Н.С.Редьковець, І.Ф.Харламов, Т.І.Шамова,), розв’язують окремі питання, пов’язані з психологічним розвитком учнів, зокрема, з вихованням пізнавального інтересу (Н.М.Бібік, І.Д.Генінг, О.В.Киричук, О.В.Скрипченко); пізнавальної мотивації (А.М.Матюшкін); інтелектуальної активності (Д.Б.Богоявленський); організацією самостійної роботи в процесі навчальної діяльності (М.О.Данилов, О.Г.Сауліна);  правильним вибором і поєднанням прийомів та методів навчання, які сприяють навчальній активності (Ю.К.Бабанський, Н.О.Менчинська, М.Н.Скаткін). Взаємозв′язок цих компонентів відображає механізм навчальної активності. Питання активізації навчальної діяльності також розглядали М.В.Богданович, О.Я.Савченко, О.В.Скрипченко, М.Г.Стельмахович, С.П.Бондар, В.І.Бондар, В.Ф.Паламарчук, О.П.Дусавицький, Р.І.Осадчук, Г.І.Вергелес, В.В.Давидов. Спільним для всіх цих досліджень є те, що вони розглядають активність в руслі нестандартного вирішення завдань та аналізують прийоми їх вирішення.

Вивченням наукової літератури встановлено, що проблема активізації навчання піднімалась вченими упродовж усього становлення педагогічної науки і навіть ще задовго до оформлення її у самостійну галузь. Однак ідеї активізації навчання не складали в той час цілісної дидактичної концепції діяльності. Вони, як правило, являли собою окремі теоретичні положення і способи побудови відповідних методик. Часто ці ідеї визрівали на протилежних методологічних платформах. До того ж з історії педагогіки відомо, що різні варіанти активізації навчання переслідували різні цілі: від гуманістичних (вільного саморозкриття природних обдарувань дитини) до утилітарно-прагматичних (формування навичок практичного мислення для покращення підготовки учнів до майбутньої професійної праці).

Ідеї основоположників педагогіки Я.А.Коменського, Ж.Ж.Руссо, К.Д.Ушинського, В.О.Сухомлинського склали основу подальшого вивчення цієї проблеми. Разом з тим, наявність у педагогічній думці минулих століть різних підходів до розв′язання  проблеми активізації навчальної діяльності свідчить про її складність та багатогранність.

Щоб залучити школярів до навчально-пізнавальної діяльності для досягнення мети навчання, потрібно задіяти всі засоби активізації, зокрема, зміст освіти, форми і методи навчання. Слід зазначити, що система засобів активізації навчання школярів зможе забезпечити організацію учіння як мотивованого процесу в тому разі, коли відповідатиме певним вимогам. Серед них: пробудження і розвиток внутрішніх мотивів учіння школярів на всіх його етапах; стимулювання механізму орієнтації учнів; забезпечення формування навчальних та інтелектуальних умінь школярів. Сучасні психологічні та дидактичні дослідження підтверджують важливість питання активізації навчального процесу, де навчання виступало б як спільна діяльність учителя та учнів.

Активізація навчального процесу це удосконалення методів та організаційних форм навчальної роботи, яке забезпечує активну та самостійну теоретичну й практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу. Активізація передбачає тісний зв’язок засвоєння знань із застосуванням їх під час вирішення завдань, які потребують від учнів пошуку нового, відбору даних, видозмінення звичних дій (ініціативу, наполегливість, розв′язування завдань проблемного характеру).

Відповідно навчальна активність - це діяльний стан учня, який характеризується потягом до знань, розумовим напруженням та виявленням вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями.

Навчальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоку переконаність учня в необхідності всебічного пізнання, а її вищий рівень носить перетворюючий характер. При цьому в процесі діяльності змінюється не лише об’єкт, на який вона спрямована, а й її суб’єкт.

На основі результатів досліджень зміст навчальної активності можна визначити так:



  1. Постановка вчителем перспективної мети розвитку творчих здібностей учнів.

  1. Досягнення тісного взаємозв’язку мовленнєвої, розумової та трудової діяльності.

  1. Проведення уроків мислення.

  1. Система творчих робіт.

  1. Стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів.

Відповідно до цього складовими компонентами навчально-пізнавальної активності є:

  1. позитивне ставлення до предмета, захоплення новим матеріалом (емоційний компонент);

б) виникнення питань, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, розуміння навчального матеріалу, доповнення або уточнення відповідей однокласників (когнітивний компонент);

в) самостійність під час виконання завдань підвищеної складності, терпіння у подоланні труднощів, організованість (вольовий компонент);

г) актуалізація та перенесення сукупності набутих знань і навичок у нову навчальну ситуацію (дійовий компонент).

Кожен із компонентів перебуває у взаємозв’язку з іншими.

Результати фундаментальних наукових досліджень із проблеми активізації навчальної діяльності (Л.І.Божович, Л.В.Занков, П.Я.Гальперін, І.Я.Лернер, Н.Ф.Тализіна, І.Ф.Харламов, Г.І.Шамова, Г.І.Щукіна і ін.), а також наші експериментальні дані дають підстави вважати, що активність молодших школярів передбачає стійку орієнтацію на творчість, яка виявляється в органічній єдності зі здібностями, що й веде до досягнення прогресивних, соціально і особистісно значимих результатів.

Отже, на основі аналізу літератури та власних експериментальних досліджень визначаємо такі структурні компоненти активізації навчальної діяльності молодших школярів:



  1. Визначення мети діяльності, забезпечення позитивної мотивації та готовності до виконання відповідних дій та операцій.

  1. Сприймання, усвідомлення та закріплення навчальної інформації.

  1. Засвоєння способів діяльності, розвиток самостійності в процесі розв’язання репродуктивних та творчих завдань.

  1. Узагальнення засвоєних знань.

  1. Контроль за результатами навчальної діяльності учнів.

Активізація навчальної діяльності розуміється, як спонукання дітей у процесі формування умінь і навичок до максимальної активності, спрямованої на свідоме засвоєння знань, розвиток навчальних інтересів та самостійності у процесі навчання. Суть активізації навчальної діяльності вбачаємо в тому, щоб учні активно опановували навчальний матеріал, уміли самостійно застосовувати набуті знання на практиці.

Аналіз науково-методичної, психологічної, педагогічної літератури, цілеспрямовані педагогічні спостереження та результати експериментального дослідження дали можливість нам вирізнити та систематизувати умови активізації навчальної діяльності, серед яких можна виділити такі три групи: педагогічні, психологічні та соціальні.



Педагогічні умови: використання у навчальній діяльності різноманітних методів та прийомів навчальної діяльності; виховання в учнів серйозного ставлення до навчання, усвідомленої необхідності в отриманні знань; розвиток розумових здібностей учнів (за допомогою проблемних ситуацій, проблемних і пошукових завдань, дидактичних ігор і вправ); урізноманітнення видів розумової праці на уроці залежно від вікових особливостей дитини, її фізичних та психічних можливостей; новизна матеріалу, що вивчається;

Психологічні умови: розвиток інтересу до навчання в учнів початкових класів; формування самостійності учнів; позитивна мотивація навчальної діяльності молодших школярів; розвиток уваги учнів початкових класів на основі емоційного піднесення, інтелектуального натхнення; гнучкість мислительної діяльності учнів.

Соціальні умови: стан освіти в державі; доброзичливе ставлення батьків до дітей у сім′ї; спільна діяльність батьків та дітей (навчальна, ігрова, трудова); матеріальне забезпечення сім′ї; освіта батьків.

На основі спостережень та експериментальних даних визначаємо, що джерелами активності молодших школярів є: потреби (у спілкуванні, наслідуванні, навчанні), прагнення, інтереси; відповідно, шляхи активізації навчальної діяльності: уроки-диспути; технічні засоби навчання; дидактичні ігри; проблемне навчання.

Стимулюють навчальну активність: новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєрідний підхід до розкриття уявлень, що склались, глибинне проникнення в суть явищ, які вивчаються.

Важливим засобом активізації навчальної діяльності молодших школярів є дидактичні ігри, тому, що  вони:



  1. органічно об’єднують триєдину мету навчання: освітню, розвивальну, виховну;

  1. задовольняють різноманітні дитячі інтереси: ігрові, пізнавальні, соціальні;

  1. збагачують коло уявлень про навколишній світ;

  1. впливають на розвиток психічних процесів, на формування активної особистості;

  1. виступають як засіб всебічного розвитку дитини, зокрема, її пізнавальних здібностей;

  1. підвищують інтерес до навчання, розвивають уважність, забезпечують краще засвоєння навчального матеріалу;

  1. не лише активізують розумову діяльність, а й  розвивають трудові уміння та навички школярів.

  1. застосовуються як метод і форма навчання молодших школярів.

  1. певною мірою сприяють засвоєнню окремих знань та умінь;

  1. забезпечують формування у дитини соціально прийнятих етичних норм поведінки та їх осмислення.

Один із важливих шляхів реалізації програми національного виховання дітей полягає в оптимальному застосуванні гри в навчально-виховному процесі початкової школи.

На основі результатів власних досліджень поділяємо обґрунтовані Л.В.Артемовою, О.П.Усовою, О.І.Сорокіною, Є.І.Удальцовою, Д.В.Менджерицькою, положення, що дидактична гра - це групова чи індивідуальна практична діяльність, в якій навчальне завдання пропонують дітям у вигляді ігрового завдання, яке обумовлюється і контролюється ігровими правилами.

Важливим засобом формування особистості школяра є ігрова діяльність. Проте традиції використання дидактичних ігор в сучасному навчально-виховному процесі швидше тяжіють до відтворення структури навчальної діяльності і все ще не достатньо враховують можливості вільного самовияву творчої активності дитини, що відповідає самій суті гри.

Узагальнюючи психолого-педагогічні дослідження вітчизняних вчених, а також власний досвід, відзначаємо, що мотиви дитячої гри містяться у самому її процесі, у вмінні дитини здійснювати перехід в уявну ситуацію.

У другому розділі - "Активізація навчальної діяльності в процесі використання дидактичних ігор" - розглядаються види та структура дидактичних ігор, методика використання їх у навчальному процесі початкової школи; даються рекомендації учителям початкових класів щодо використання та керівництва дидактичними іграми на уроках; пропонуються системи дидактичних ігор, які доцільно використовувати на уроках математики та природознавства з метою активізації навчальної діяльності молодших школярів; описується апробація даних систем; визначаються основні рівні активності на різних етапах дослідницько-експериментальної роботи та наводяться результати впровадження нових форм і методів навчальної роботи, спрямованої на активізацію навчальної діяльності.

На сьогодні в теорії дидактичної гри немає єдиного підходу щодо їх класифікації. Дослідники гри здебільшого об′єднують їх у дві групи: 1) ігри, де вчитель бере опосередковану участь у їх підготовці та проведенні; 2) ігри, в яких дорослий, повідомляючи дитині правила гри або пояснюючи конструкцію іграшки, дає фіксовану програму дій для досягнення відповідного результату. Дидактичні ігри відносять до другої групи.

       Обов’язковими структурними компонентами дидактичної гри є: дидактичне завдання, ігрові правила, ігрові дії. Всі структурні елементи гри взаємопов’язані між собою і відсутність одного з них руйнує гру.

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує від учителя багато часу  для приготування відповідного обладнання, а від учнів — запам’ятовування громіздких правил. Крім того, перевагу слід надавати таким іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередженість довільної уваги. Щоб гра викликала інтерес, набір предметів слід поступово розширювати, а умови гри — ускладнювати.

Метою констатуючого експерименту було виявлення початкового рівня навчальної активності у всіх класах. Відповідно до цього завданнями: визначити показники стану навчальної активності молодших школярів, умови, засоби та рівні активізації навчальної діяльності. На цьому етапі використовувались такі методи: індивідуальні та колективні бесіди, опитування, анкетування.

Констатуючий експеримент показав, що дидактичні ігри часто проводяться  наприкінці уроку, мотивується це тим, що саме в цей час діти найбільш стомлені. Однак, як свідчать спостереження, нерідко ігрова ситуація є найкращим початком уроку. Після кожної дидактичної гри педагог повинен робити її аналіз, спрямований на оцінку прийомів підготовки гри і її проведення: які прийоми виявилися ефективними в досягненні поставленої мети, що не спрацювало і чому.

Керівництво дидактичною грою на уроках полягає у правильному визначенні пізнавального змісту; продумуванні ігрових дій; визначенні ігрових правил; передбаченні навчальних результатів. Особливу турботу педагога складає створення "матеріальної бази" гри: добір іграшок, картинок, карток та інших матеріалів.

Вважаємо, що базою подальшого розвитку сучасних підходів до конструювання дидактичних ігор може стати поєднання ідей наукової та народної педагогіки.

В основу систематизації дидактичних ігор покладено ідею переходу молодших школярів від безпосередніх операцій над предметними множинами до дій, а від них - до висновків, тобто від репродуктивних до творчих ігор. Пропонована система дидактичних ігор розроблена з урахуванням змісту навчального матеріалу та послідовності етапів його засвоєння.

Враховуючи дидактичну мету уроків, було виділено  дидактичні ігри, які застосовувалися на різних його етапах.

Система дидактичних ігор будувалась таким чином, що на етапі актуалізації знань учням пропонувались дидактичні ігри репродуктивного характеру. Не дивлячись на індивідуальний характер дій учнів, увага гравців фіксувалась на пошуках раціональних шляхів виконання завдань, допомоги один одному, в результаті чого учні вчились правильно оцінювати свої ігрові дії, зіставляти їх з ігровими діями інших учнів. На цьому етапі формування уміння допомагати один одному підвищувало результативність виконання ігрового завдання, що в свою чергу впливало на активність учнів.

На етапі засвоєння нового матеріалу учням пропонувались складніші ігри частково-пошукового характеру. Учасникам гри надавалась можливість відчути яким чином від якісного виконання завдання кожним учасником залежить виконання ігрового завдання партнером і, в кінцевому підсумку результат гри Для цього етапу характерно формування педагогом у школярів уявлень про значимість якісного виконання свого ігрового завдання.

На етапі закріплення і повторення навчального матеріалу використовувались дидактичні ігри пошукового характеру. Учні вчились планувати, аналізувати та оцінювати дії партнерів по грі. Позитивні взаємовідносин між гравцями, вміння розподілити матеріал, уміння домовитись у грі позитивно вплинули на активізацію навчальної діяльності учнів.

На етапі контролю знань застосовувались дидактичні ігри творчого характеру. Учням давалась можливість творчо виконувати ігрове завдання. Опора на творчість передбачає зацікавленість учасників в кінцевому результаті гри команди, прагнення виконувати ігрове завдання швидко і правильно.

При організації системи ігор від репродуктивних через пошукові до творчих, здійснювався поступовий перехід від індивідуальних дій в грі до складніших спільних дій, необхідних для вирішення ігрових завдань.

Аналіз результатів проведеного дослідження допоміг виявити рівні навчальної активності: високий, середній та низький.



Високий рівень навчальної активності характеризується тим, що учні виявляють творчу активність, самостійність, стійкий навчальний інтерес, оригінальність, оптимальність у вирішенні навчальних завдань, позитивну мотивацію до навчання, добре розуміють умови та правила гри, швидко включаються в ігрову діяльність.

Середній рівень активності мають учні, які виявляють реконструктивну активність (відповідальність, сумлінність, енергійність), стійкий інтерес виявляють лише в окремих видах діяльності, орієнтуються на оцінку, відчувають труднощі у розумінні правил гри, поступово включаються в ігрову діяльність.

Низький рівень активності притаманний учням, які виявили лише виконавську активність, короткочасний інтерес, не розуміють правил ігрової діяльності, пасивно ставляться до участі в іграх.

Щоб простежити динаміку формування активності молодших школярів експериментальних та контрольних класів порівнялись  показники проведених зрізів на трьох етапах експериментальної роботи: констатуючому, в середині та наприкінці формуючого.

На основі аналізу даних зроблено висновок, що на початку експерименту рівні навчальної активності у молодших школярів як в контрольних, так і в експериментальних класах у більшості випадків були середніми (відповідно – 58,5% та 59,6 %) та низькими (відповідно – 19,1 %, 20,2 %).

У формуючому експерименті, який проводився з 1.09.1998 р. по 18.05.2000 р. на базі шкіл № 1, №19 м. Рівне вчителі початкових класів за нашим проханням застосовували систему дидактичних ігор на уроках математики та природознавства.

       У ході формуючого експерименту вирішено такі завдання:


  • визначено ступінь активізації навчальної діяльності молодших школярів;

  • розроблено форми та методи педагогічного керівництва системою дидактичних ігор на уроках математики та природознавства у початковій школі;

  • визначено специфіку дидактичних ігор на уроках у початковій школі.

Для експериментальної роботи у школах виділялось 6 паралельних класів, загальна та якісна успішність в яких була приблизно однаковою.

У контрольних класах дидактичні ігри використовувались в ролі чинників активізації навчальної діяльності учнів, спрямованої на оволодіння знаннями. В експериментальних класах навчальна діяльність поєднувалась з практичною за допомогою системи дидактичних ігор. Результати експериментальних досліджень піддавались поетапному якісному та кількісному аналізу.

Орієнтовна оцінка результатів другого зрізу показала необхідність корегування методики формуючого експерименту .

У кінці експерименту проводився третій зріз із врахуванням даних, отриманих у результаті виявлення рівнів навчальної активності молодших школярів. Експертна оцінка рівня розвитку навчальної активності зросла. На високому рівні опинилось - 43,6% учнів експериментальних класів та 20,2% - контрольних. Середній рівень: 54,3% експериментальні класи, відповідно 62,8% - контрольні класи. На низькому рівні залишилось 2,1% учнів експериментальних та 17% - контрольних класів.

Наведені дані дають підстави вважати, що активізація навчальної діяльності молодших школярів забезпечується вмілим використанням дидактичних ігор у навчальному процесі. Так, у експериментальних класах ефективність навчальної діяльності учнів на уроках становила 0,67, відповідно у контрольних класах - 0,47, що свідчить про дієвість даної методики.

Отже, результати навчання і показники розвитку навчальної активності в експериментальних класах значно вищі, ніж у контрольних.



Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:

  1. Вивченням наукової літератури встановлено, що проблема активізації навчання піднімалась вченими упродовж усього становлення педагогічної науки і навіть ще задовго до оформлення її у самостійну галузь. Однак ідеї активізації навчання не складали в той час цілісної дидактичної концепції діяльності. Вони, як правило, являли собою окремі теоретичні положення і способи побудови відповідних методик. Часто ці ідеї визрівали на протилежних методологічних платформах. Стан досліджуваної проблеми дозволив констатувати, що активна навчальна діяльність учнів досягається шляхом поєднання змісту навчального предмета, засобів навчання та практичних дії учнів. Навчальна активність учня виявляється у його ставленні до змісту і процесу учіння; у прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за відповідний час; у мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення мети.

  1. Зміст навчального матеріалу стає джерелом активності учнів лише тоді, коли забезпечується розуміння важливості предмета, який вивчається, для практичної діяльності; здійснюється постійне поєднання невідомого та відомого матеріалу, його зв’язок із життєвим досвідом учнів, їхніми потребами. Пізнавальна активність спостерігається в ситуаціях безпосереднього контактування з об’єктами навколишнього світу, виконання практичних дій з предметами, використання життєвого досвіду дітей. Найважливішими показниками ефективності методики активізації навчальної діяльності є швидкість включення дитини в навчальну діяльність, ступінь стійкості інтересу до неї і наполегливість у досягненні результату роботи. Навчальна активність молодших школярів знижується одноманітністю процесуальних характеристик навчання, використанням недоступної для дітей інформації, перенасиченням процесу навчання емоційними, розважальними прийомами.

  1. Для активізації навчальної діяльності школярів перш за все потрібно створити необхідні умови, серед яких ми виділили педагогічні, психологічні та соціальні, відсутність однією з умов негативно впливає на активність учнів у навчанні, що відбивається на результатах навчання та успішності учнів.

  1. При побудові системи дидактичних ігор на уроках математики та природознавства доцільно зберігати поетапність її формування. Тобто при організації системи дидактичних ігор від репродуктивних через пошукові до творчих, здійснювати поступовий перехід від індивідуальних дій в грі до складніших спільних дій необхідних для вирішення ігрового завдання.

  1. В результаті експериментальної перевірки впливу запропонованої системи дидактичних ігор на активізацію навчальної діяльності молодших школярів, в експериментальній групі відсоток учнів з високим рівнем активності зріс на 22. Особливе значення має включення системи дидактичних ігор у навчальний процес для стимулювання дитячого спілкування. Дидактичні ігри пробуджують інтерес до пізнання, підвищують емоційний настрій, працездатність дітей і частково знімають втому. Емоційність ігрових ситуацій спонукає школярів бути активними, виявляти винахідливість. Це підвищує працездатність і активність учнів, рівень їхнього спілкування та якість знань природничо-математичного циклу. У ході дидактичних ігор важливо використовувати наочність. Форми наочності змінюються відповідно до етапу оволодіння знаннями.

  1. Керівництво дидактичними іграми має бути спрямовуючим, відповідно воно ефективне, коли педагог стає ініціатором та учасником гри. Проведені дидактичні ігри повинні піддаватися детальному аналізу, який спрямований на оцінку прийомів підготовки гри і її проведення, ефективності в досягненні поставленої мети, ведучо-ініціативності зі сторони вчителя та актуалізації у плані змісту.

  1. Оптимальний ритм навчання молодших школярів забезпечують такі особливості уроків: зміна кількості й тривалості етапів навчальної діяльності (доцільний темп навчання, врахування рівня розвитку учнів при визначанні змісту та форми уроку); зміна видів діяльності (зосередження уваги учнів на розв’язанні навчальних завдань, виконання пізнавальних вправ, запобігання втомлюваності дітей, урізноманітнення діяльності, підтримання навчального інтересу); гнучкість педагогічної позиції (динамізм у спілкуванні з молодшими школярами, уміння перевтілюватись, вчасно підтримати успіхи дітей).

Запропонована нами система дидактичних ігор з послідовним підвищенням складності є ефективним засобом активізації навчальної діяльності. Показниками ефективності використання дидактичних ігор на уроках математики та природознавства стали підвищення успішності, посилення інтересу до навчальної діяльності, активізація спілкування, зростання самостійності при виконанні домашніх завдань.

Розглянуті в даній роботі питання не претендують на всебічне висвітлення цієї проблеми. Проведене дослідження слід розглядати як один із можливих підходів до питання активізації навчальної діяльності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор.



Потребують подальшої розробки механізми дії структурних компонентів дидактичної гри, які не вимушено обумовлюють активізацію навчальної діяльності у процесі гри. Отримані результати можуть слугувати однією з необхідних умов для з’ясування причин переходу внутрішньої активності у зовнішню у молодшому шкільному віці, детальнішого розгляду психолого-педагогічних та соціальних умов активізації навчальної діяльності молодших школярів.

Основні ідеї та положення дисертації відображено у таких публікаціях автора

  1. Крутій В.А. Активізація навчальної діяльності молодших школярів // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського: Збірник.наукових праць (випуск 5).– Одеса: ПДПУ ім.К.Д.Ушинського, 1999 – С.147-152.

  1. Крутій В.А. Дидактична гра в навчальній діяльності молодших школярів // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського: Збірник.наукових праць.– Одеса: ПДПУ ім.К.Д.Ушинського, 1999 – С.43-46.

  1. Крутій В.А. Місце дидактичної гри на уроках у початкових класах // Наука і освіта. Одеса, 2001. - №2-3. -С.19-22.

  1. Крутій В.А.  Умови та шляхи активізації навчальної діяльності //Оновлення змісту, форм та методів освіти: Збірник наукових праць: Наук. зап. Рівненського гуманітарного університету. Вип. 12. - Рівне: РДГУ, 2000. - С.105-112.

  1. Крутій В.А. В.О.Сухомлинський про активізацію навчальної діяльності молодших школярів.//Оновлення змісту, форм та методів освіти: Збірник наукових праць: Наук. зап. Рівненського гуманітарного університету. Вип. 14. - Рівне: РДГУ, 2001. - С.50-54.

  1. Крутій В.А. Проблема активізації навчальної діяльності в педагогічній спадщині К.Д.Ушинського //Дидактична система К.Д.Ушинського в сучасній загальноосвітній школі. Наукові записки Рівненського державного педагогічного інституту. – Рівне, 1998. – С.111-115.

  1. Крутій В.А. Дидактична гра як засіб активізації навчальної діяльності // Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку й удосконалення: Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної конференції. – Рівне: ТеТіс, 1999. – С.115-119.

  1. Крутій В.А. Принцип активності у навчанні молодших школярів // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчання в школах і вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць Рівненського економіко-гуманітарного інституту. - Рівне: ТеТіс, 2000. – С.266-269.

  1. Крутій В.А. Розвиток навчального інтересу в учнів початкових класів. // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу у школі та вузі: Збірник наукових праць. – Рівне: Ліста, 2001. – С.239-241

Крутій В.А. Активізація навчальної діяльності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.09 - теорія навчання. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2001.

У дисертації розглядаються питання активізації навчальної діяльності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор.

У даному дослідженні проаналізовано стан і перспективи розвитку даної проблеми у сучасній школі. У роботі уточнюється поняття "навчальна активність";  розглядаються види та критерії активності; визначаються умови та структурні компоненти активізації навчальної діяльності молодших школярів; розглядаються дидактичні ігри як засіб активізації навчальної діяльності молодших школярів, види та структура дидактичних ігор, методика використання їх у навчальному процесі початкової школи; даються рекомендації учителям початкових класів щодо керівництва дидактичними іграми на уроках.

Розроблено систему дидактичних ігор, які доцільно використовувати на уроках математики та природознавства з метою активізації навчальної діяльності; описано апробацію даної системи; визначено основні рівні активності на різних етапах дослідницько-експериментальної роботи; наведено результати впровадження нових форм і методів навчальної роботи, спрямованої на активізацію навчальної діяльності; обґрунтовано ефективність використання дидактичних ігор з метою активізації навчальної діяльності молодших школярів.

Ключові слова: активізація навчальної діяльності, активність, навчальна діяльність, урок, дидактичні ігри, керівництво дидактичними іграми, ігрова діяльність.



Крутий В.А. Активизация учебной деятельности младших школьников в процессе использования дидактических игр. - Рукопись.

Диссертация на соискание степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.09 - теория обучения. - Институт АПН Украины. - Киев, 2001.

Диссертация посвящена вопросам активизации учебной деятельности младших школьников в процессе использования дидактических игр. Проанализировано состояние и перспективы развития данной проблемы в современной  начальной школе.

В первом разделе "Предмет и теоретические основы исследования" определены теоретико-методологические условия исследования;  анализируется литература по проблеме; расскрыты суть, содержание, структура и условия активизации учебной деятельности младших школьников; рассматриваются дидактические игры как средство активизации учебной деятельности младших школьников.

Активизация учебной деятельности на уровне формирования личности это глубокое осознание учеником необходимости всестороннего познания, а ее высший уровень имеет преобразовательный характер. При этом в деятельности преобразуется не только объект, на который она направлена, но и ее субъект.

Под активизацией учебной деятельности понимается стремление учещихся в процессе формирования умений и навыков к максимальной активности, направленной на сознательное усвоение знаний, развитие учебных интересов и творчества.

Суть активизации учебной деятельности состоит в том, что бы учещиеся правильно и в полном объеме усвоили учебный материал, могли самостоятельно применять полученные знания на практике.

Одним из эффективных средств активизации учебной деятельности младших школьников являются дидактические игры.

В отечественной педагогике дидактические игры стали объектом особого внимания, о чем свидетельствуют работы К.Д.Ушинского, В.А.Сухомлинского, А.С.Макаренко, Е.И.Удальцовой, Д.В.Менджерицкой, А.П.Усовой, А.И.Сорокиной, А.Я.Савченко и других.

Во втором разделе "Активизация учебной деятельности в процессе использования дидактических игр" рассматриваются виды и структура дидактических игр, методика их использования в учебном процессе начальной школы; даются рекомендации учителям начальных классов по руководству дидактическими играми на уроках; предлагается система дидактических игр, которые целесеобразно использовать на уроках математики и природоведения для активизации учебной деятельности младших школьников, приводятся результаты аппробации данной методики; определяются уровни активизации учебной деятельности на разных этапах исследовательско-экспериментальной работы.

На уроке необходимо использовать такие дидактические игры, организация которых не требует от учителя много времени на приготовление, а для учещихся - запоминания громоздких правил. Кроме того, предпочтение отдаётся играм, в которых предусмотрено участие учещихся всего класса, скорость ответов, сосредоточение внимания. Чтобы игра заинтересовывала учеников,  ее условия надо постепенно усложнять.

Предложенная нами система дидактических игр с последовательным повышением уровня сложности - ефективное средство активизации учебной деятельности младших школьников. Показателями эфективности использования даной методики есть повышенная успеваемость, развитие интереса к учебной деятельности, возросшая самостоятельность при решении домашних заданий, повышение уровня общения.



Ключевые слова: активизация учебной деятельности, активность, учебная деятельность, урок, дидактические игры, руководство дидактическими играми, игровая деятельность.


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка