Ярослав Оболонський Підручник Українського Націоналіста Мао Цзедун:„Для того щоб щось зробити, необхідно щось робити ”



Скачати 445,73 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.12.2016
Розмір445,73 Kb.
  1   2   3


Проект „Нове Вчення”

http://www.freewebs.com/propovidi



Ярослав Оболонський

Підручник Українського Націоналіста
Мао Цзедун:„Для того щоб щось зробити, необхідно щось робити...”

...а не пити горілку, чи жувати соплі в церкві” – ДОДАМ ВІД СЕБЕ


Зміст

Посвята.........................................................................................................2

1. Сутність націоналістичної революційної боротьби.............................3

2. Стратегія боротьби..................................................................................7

3. Тактика боротьби..................................................................................11

4. Націоналіст як боєць.............................................................................16

5. Початок, розвиток і закінчення революційної боротьби...................17

6. Пропаганда.............................................................................................20

7. Військове навчання та політико-виховна робота...............................21

8. Організація першого загону.................................................................25

9. Захист завойованої влади.....................................................................27

10. Світогляд..............................................................................................28

11. Гроші....................................................................................................24

12. Одинаки................................................................................................31

13. Міжнародне Українство.....................................................................32

Посвята

Ця скромна праця присвячується неперевершеному Воїну і легендарному захиснику Русі-України – Великому Князю Київському Святославу Ігоровичу, якого наш народ прозвав Хоробрим. Він захищав рідну землю від жидо-християнської чуми. Він знищив іудео-хазарський каганат. Він поставив Українців над усіма слов’янськими народами. При одній згадці його імені, від страху, починали плакати діти візантійців і печенігів. Він жив як солдат і помер як солдат. Вічна пам’ять Герою!



1. Сутність націоналістичної революційної боротьби

Досвід ХХ сторіччя переконливо доводить, що:

1. Народні сили можуть перемогти у війні проти регулярної армії.

2. Не завжди необхідно чекати поки визріють всі умови для революції, повстанський центр сам може їх створити.

Приклади:

1. Перемога більшовиків над кадровою Білою Гвардією в Кацапстані.

2. Перемога в’єтнамських повстанців над франко-американською окупаційною армією.

3. Перемога кубинських революціонерів під проводом Кастро і Че Гевари над регулярною армією диктатора Батисти, якій надавали підтримку війська особливого призначення США.

4. Перемога ірландських повстанців у війні проти британської окупаційної армії і визволення Ірландії (окрім північної частини острова, де боротьба продовжується).

5. Перемога афганських моджахедів у війні проти СРСР та багато інших менш відомих війн.

Ці уроки історії роблять абсолютно безпідставними твердження окремих боягузів і псевдонаціоналістів, що виправдовують свою злочинну бездіяльність розмовами про непереможність каральних органів, які обслуговують жидо-кацапську владу, а також позицію тих нероб, що збираються безкінечно довго вичікувати, доки умови для повернення влади в руки Українців „визріють самі”.

Факти кажуть за те, що ми – Українські Націоналісти, своїми активними діями повинні ясно дати зрозуміти нашому народу, що боротьбу за визволення України неможливо вести лише мирними засобами. Гра в „демократичні вибори” коли всі засоби масової інформації обслуговують лише інтереси окупантів, а під свободою слова розуміється лише свобода жидо-кацапського слова – це лише цинічний спосіб обману Українців з метою перетворення їх на нікчемних гоїв-рабів не здатних до активного спротиву ненависним окупантам. Іншою проблемою так званих „демократичних виборів” є цілеспрямована зміна якісного складу електорату. Ні для кого не секрет, що протягом року вимирає або фактично виживається (економічними засобами) за межі країни кілька сот тисяч етнічних Українців. На їх місце в Україну завозиться така ж кількість кольорових окупантів з країн третього світу. Зрозуміло, що за таких умов ніякі „демократичні” вибори виграти в принципі неможливо. Крім того, ми повинні пам’ятати і ганебну риторику псевдонаціоналістів та псевдонаціонал-демократів. Пам’ятаєте?

- Чому Ви, пане Тягнибок, не очистили Україну від окупантів, ви ж були депутатом?

- Ну, розумієте, я ж був один. От якби у мене була фракція...

- Пан Костенко, а от у Вас же була фракція в парламенті. Чому Ви не вигнали з України окупантів?

- Ну, розумієте, у мене була маленька фракція... От якби вона була найбільшою у парламенті...

Гіпотетично припустимо, що років через тридцять, всі ці тягнибоки і костенки якимось дивом виграють вибори, набравши, наприклад 35% голосів. Це щось змінить? Уявімо:

- Панове Костенко і Тягнибок, от у вас найбільша фракція у парламенті, то якого дідька ви не приберете окупантів з України?

- Ну, розумієте, 35 відсотків нічого нам не дають, от якби у нас було більше 50%...

Потім їм знадобиться конституційна більшість у 300 депутатів, потім ще щось, і так до безкінечності. А час іде, і з кожним роком в Україні все менше і менше залишається етнічних Українців і все більше стає окупантів. Реально ж, всі ці костенки і тягнибоки не здатні подолати за нинішніх умов і тривідсотковий бар’єр на виборах до Верховної Ради. Максимум на що здатні подібні „патріоти” – це зручно умостити свою дупу у депутатське крісло в обласній, міській або районній радах і жирувати за наш із вами рахунок.

Отже гра в „демократичні вибори” – це капкан в який жидо-кацапська окупаційна влада, за допомоги псевдопатріотів, намагається заманити Українців.

Іншими словами, ми повинні вести мову про початок активної революційної націоналістичної боротьби.

Революційна боротьба, фактично, є першим етапом звичайної війни, і має підкорятися тим же законам. Однак в силу свого специфічного характеру, вона підкоряється ще ряду своїх власних законів, яких теж необхідно дотримуватися, щоб діяти успішно. Зрозуміло, що географічні і соціальні умови країни визначають особливий характер і форми, які прийме революційна боротьба в кожному окремому випадку, але основні закони боротьби діють постійно.

Знайти основи, на яких би можна було побудувати революційну діяльність, сформулювати наукові правила ведення підпільної війни, правила, яким би мав слідувати народ, що прагне свого визволення, обґрунтувати вже зроблене, узагальнити досвід історії, ось наше сьогоднішнє завдання.

Перш за все, необхідно зрозуміти, що являють собою в цій війні сторони конфлікту. З одного боку – окупанти: жиди, кацапи та інша неукраїнська наволоч. На захисті окупантів стоять каральні органи, рядовий склад яких складений, в основному, з етнічних Українців. Поліцейські війська мають зброю, вони більш-менш дисципліновані (хоча зсередини їх вже сильно підточила загальна корумпованість), крім того вони можуть очікувати на закордонну допомогу (в першу чергу – це ізраїльський Моссад, кацапська ФСБ та ЦРУ США). Також на боці окупантів виступить бюрократія, яка годується відходами з олігархічного жидо-кацапського столу, допомагаючи окупантам грабувати Українців.

На іншому боці – Українці, основною перевагою яких є їхня національна і расова ідентичність. А ми повинні чітко усвідомлювати, що ніщо так не об’єднує, як кров і гени.

Проаналізувавши характер дій націоналістів-революціонерів, форми їхньої боротьби та зрозумівши значення народних мас, як безкінечного ресурсу для посилення опору окупантам, нам залишається лише з’ясувати, за що бореться націоналіст. Ми неминуче прийдемо до висновку, що націоналіст – це борець за вдосконалення суспільства. Він бере до рук зброю, підкорюючись гнівному протесту свого народу, що виступив проти окупантів, націоналіст бореться за зміну суспільного ладу, що прирікає його неозброєних братів і сестер на бідність і винищення. Націоналіст виступає проти існуючих на даний момент антиукраїнських інститутів і, якщо дозволять умови, руйнує основу цих інститутів. Якщо ми більш глибоко проаналізуємо тактику революційної боротьби, то ми побачимо, що націоналіст зобов’язаний детально знати місцевість, на якій він діє, шляхи відступу, шляхи підходу поліцейських сил. Націоналіст має діяти швидко, рішуче і без жалю. Він має моментально розчинятися у натовпі.

Зрозуміло, що в умовах України акцент бойових дій має бути перенесено у міста. Адже в нас немає непрохідних джунглів, як у Латинській Америці, або таких гір, як в Чечні та Афганістані. Винятком, до певної міри, слугують Західноукраїнські Карпати, уславлені вояками УПА.

Крім того, на Європейському континенті діє закон, відомий ще більшовикам: „Хто контролює вулиці, той контролює міста. А хто контролює міста, той контролює країну”.

Зрозуміло, що основними лозунгами, під якими буде проводитися націоналістична революція є видворення з України окупантів та значне покращення соціального стану етнічних Українців.

Можливості збільшення, як чисельності окремої революційної бойової групи, так і чисельності самих груп та зміна виду бою, аж до розгортання широкомасштабної війни, так само великі, як і можливості знищення окупантів та їхніх прислужників в кожному окремому поєдинку або збройному зіткненні.

Зважаючи на гіршу озброєність революціонерів і на їх меншу чисельність (особливо на початку боротьби), ні в якому разі не потрібно починати військових дій будь-якого масштабу, якщо заздалегідь відомо, що шансів на успіх немає. Революціонер має бути єзуїтом війни. Тобто для нього має бути характерною жорстокість, швидкість дій, схильність діяти в темну пору доби.

Звісно, що ця манера ведення війни викликається обставинами, в силу котрих, доводиться приймати рішення, дещо відмінні від класичних „в чистому полі рать на рать”.

Та ми повинні розуміти, що війна завжди є боротьбою, де кожна зі сторін, намагається за будь-яку ціну знищити іншу. При цьому сторони конфлікту окрім грубої сили використовують і хитрість, маневри, банальний обман.

Військова стратегія і тактика – це вираження цілей і завдань, що розглядаються військовим угрупуванням, а також засобів для їх досягнення і вирішення, з урахуванням всіх слабких сторін супротивника.

Націоналістична бойова група має можливість діяти в автономному режимі, без підтримки зв’язку з іншими такими ж групами (а інколи це буває просто необхідно, з метою забезпечення більшої конспірації). Націоналісти не можуть (принаймні на першому етапі) змагатися у відкритому бою з поліцейськими силами. Отже, націоналісти просто зобов’язані використовувати фактор неочікуваності. Вкусити і втекти. Перечекати, потім знову вкусити і знову втекти, не даючи ворогу спокою.

На перший погляд може здатися, що ця тенденція до відступу, до ухилення від прямого бою є неправильною. На справді ж – це просто особливість революційної стратегії, кінцева мета якої, подібна до кінцевої мети будь-якої іншої війни – досягти перемоги, знищити ворога. Точно встановлено, що революційна боротьба є лише етапом звичайної війни. Революційна боротьба розвивається до того моменту, поки націоналістичні бойові групи, що постійно збільшують свою чисельність, не досягнуть того рівня, що дозволить їм вийти з підпілля і повести широкомасштабну війну.

Націоналіст не повинен без потреби ризикувати своїм життям. Звісно, він готовий віддати своє життя, але самою дорогою ціною – прихопивши з собою на той світ якомога більше ворогів.

Націоналісту взагалі краще забути слово „самопожертва”. Він не повинен жертвувати собою. Він повинен жертвувати своїми ворогами. І чим більше – тим краще!
2. Стратегія боротьби

У військовій термінології під стратегією розуміють вивчення і визначення поставлених завдань по веденню війни і військових дій, беручи до уваги загальні умови війни, та розробку на цій основі загальних форм і методів для вирішення даних завдань.

Для правильної оцінки стратегії революційної війни необхідно проаналізувати дії ворога. Якщо кажуть, що на війні кінцевою метою є повне знищення сил супротивника, то війна проти окупантів є тому класичним прикладом. Окупанти будуть прагнути повністю знищити кожну націоналістичну бойову групу. Тому націоналісти-революціонери для досягнення своєї мети повинні добре знати засоби які використовує супротивник. Необхідно мати дані про чисельність ворога, про транспортні засоби, які він використовує, наскільки він користується підтримкою населення, яке в нього озброєння, що являють собою командири окупаційних сил. З урахуванням цього і необхідно будувати нашу стратегію, завжди маючи на увазі кінцеву мету – тотальне знищення окупантів та їхніх прислужників.

Стосовно зброї необхідно пам’ятати, що основним „постачальником” зброї революціонерам будуть слугувати поліцаї, які у більшості своїй будуть етнічними Українцями. Однак ми не повинні відчувати до них ні найменшого жалю. Вони зробили свій вибір, і їхній вибір виявився не на користь Української нації. Фактично за мізерну зарплатню вони продали свою націю жидам. Що ж, нехай тепер вони пізнають праведний гнів Українського народу!

В умовах міста, нам доведеться використовувати, в першу чергу, невелику за розмірами табельну зброю поліцаїв, яку, зрозуміло, доведеться забирати вже у мертвого прислужника жидо-кацапських окупантів. Для першого вбивства націоналісту доведеться використати, швидше за все, холодну зброю, в якості якої можуть виступити ніж, молоток, або навіть звичайний камінь. Заволодівши першим зразком вогнепальної зброї можна буде скоювати блискавичні напади на магазини, що торгують мисливськими рушницями, з яких завжди можна зробити обрізи.

Головною проблемою націоналіста є нестача боєприпасів. Зрозуміло, що ними націоналіста також має „забезпечити” супротивник.

Визначивши ступінь важливості поставлених завдань і проаналізувавши їх, необхідно розробити план заходів для досягнення кінцевої мети. При цьому необхідно враховувати не передбачувані обставини, що можуть виникнути в ході війни.

На першому етапі боротьби головне для революціонерів полягає в тому, щоб заволодіти вогнепальною зброєю і не дати себе при цьому знищити. Володіння вогнепальною зброєю не просто додає людині впевненості у собі - це збільшує ударну міць революційної групи. Після того, як ця мета досягнута потрібно починати атаки на дрібні сили окупантів, за раз необхідно вбивати від одного до трьох жидів, кацапів або кольорових чурок. На початку своєї діяльності не варто атакувати більші групи – брак досвіду може зіграти з вами злий жарт - це збільшить ризик того, що хтось зможе втекти і підійняти ґвалт. Це особливо важливо, якщо ви прийняли рішення про напад на окупантів без застосування вогнепальної зброї (можливо у вас закінчилися боєприпаси, пошкоджена зброя, чи ви просто вирішили зробити все „по-тихому”, не привертаючи увагу перехожих пострілами). Бажано, щоб націоналісти при нападі мали двократну чисельну перевагу над супротивником, адже це дозволить краще перекрити шляхи для втечі. Але цим правилом можна знехтувати, якщо ви вирішили скоїти напад один на одного. Вашим козирем тут стане неочікуваність нападу. Діяти необхідно лише коли на дворі вже стемніло – це не дасть можливості потенційним свідкам роздивитися ваші обличчя. Вбивати потрібно швидко пострілом у серце або голову, або ж (якщо у вас немає вогнепальної зброї) ударом ножа із довгим лезом під ліве нижнє ребро – знизу вгору, спрямовуючи кінчик леза до серединної лінії тіла - пошкоджуючи серце, або в шию – перерізаючи сонну артерію. Удар ножем у горло позбавляє жертву можливості кричати. Можна бити ножем і під праве нижнє ребро - в район печінки. Можна використати і удар молотком або сокирою в голову. Зброю вбивства бажано не залишати на місці нападу. Це лише полегшує роботу слідству. Також бажано вдягати на руки рукавички, щоб не залишати відбитків пальців. У крамницях „воєнторгу” продаються спеціальні тактичні рукавиці, що забезпечують надійне утримання зброї. Проте можна використовувати і звичайні зимові або резинові медичні рукавиці. На голові має бути дуже коротка зачіска, адже волосини, що можуть впасти з вашої голови і потрапити на одяг жертви несуть у собі ваш генетичний код і можуть стати матеріалом для аналізу в криміналістичних лабораторіях.

Знищивши окупантів бажано швидко перевірити їхні кишені та сумки на предмет наявності цінних речей, у першу чергу готівки. Націоналіст не повинен бути марнотратним, навпаки, він повинен отримувати винагороду за свою небезпечну але благородну працю.

Юлій Цезар свого часу сказав золоті слова: „Війна повинна живити себе сама!”. Тобто, ви вбиваєте своїх ворогів і забираєте їхнє майно. За рахунок цього майна ви утримуєте власну армію, що дозволяє вам знищувати нових ворогів. Чим більше ворогів ви знищуєте, тим більше ресурсів зосереджується у ваших руках і, відповідно, тим більшу армію ви зможете утримувати. Цезар був генієм і він знав, що говорив. Та й наші славні козаки не гребували конфіскацією майна у своїх ворогів!

Після завершення атаки необхідно, не привертаючи уваги, покинути місце вбивства, швидким кроком але не бігом!

Атаки необхідно повторювати раз за разом для того, щоб у супротивника розвинувся патологічний страх, а чисельність окупантів при цьому знизилася, як за рахунок тих кого вдалося знищити, так і за рахунок тих, хто дізнавшись про жорсткий опір Українців відмовиться від переселення до нашої країни, віддавши перевагу більш спокійним регіонам (наприклад країні педерастів, наркоманів та повій – Нідерландам).

Поряд з цим необхідно розгорнути широку агітаційну кампанію в Інтернеті та за допомогою листівок, пояснюючи Українцям причини та мету Національної Революції (саме так, з великої літери). Необхідно пропагувати ту незаперечну істину, що врешті-решт, Український народ і тільки він має стати єдиним повноправним господарем своєї рідної землі, але аж ніяк не жиди, не кацапи і не кольорові чурки.

Важливим моментом революційної війни є боротьба проти ворожих засобів масової дезинформації. Необхідно пошкоджувати телемережі, а також знищувати місця де ведеться друк або продаж українофобських видань.

Якщо бойова націоналістична група досягне певного чисельного рівня (15-20 чоловік) необхідно буде зайнятися формуванням нових груп. Це схоже на поведінку бджіл, коли рій у певний момент випускає нову матку і та, з частиною бджіл, перелітає на нове місце. В даному разі після розділення групи на дві частини, зв’язок між ними стає законспірованим, тобто нові члени, що примкнуть до тієї чи іншої групи вже не знатимуть, про членів іншої групи. Це знатимуть лише старі перевірені товариші, які і будуть здійснювати функції зв’язківців.

День за днем революціонерам об’єднаним у бойові групи буде все легше пристосовуватися до нового способу життя. Таким чином, їм буде легше сховатися, збити зі сліду супротивника, кинутого на переслідування націоналістів.

Надзвичайно важливим питанням є відношення між нелегальною бойовою націоналістичною організацією і легальними проукраїнськими структурами. Цілком очевидним є те, що саме люди боротьби – „нелегали” мають диктувати свою волю бюрократам „легалам”, а не навпаки. Обов’язок „легалів” - чітко виконувати вказівки „нелегалів”. Обов’язок „нелегальної” бойової організації прибирати перешкоди зі шляху „легалів” (ліквідація політичних конкурентів, бізнес-конкурентів і т.д.). В разі якщо „легал” відмовиться виконати розпорядження бойової націоналістичної організації, або піде на змову з окупантами – він і члени його родини (погане сім’я) мають бути негайно ліквідовані.

Для контактів з „легалами” націоналістична група може виділити одного або двох чоловік, однак „легал” не повинен нічого знати про цих людей (ні справжніх імен, ні місця проживання). Інші члени групи (не відомі „легалу”) повинні будуть взяти під негласний нагляд „легала”. В разі виникнення небезпеки для підпільної націоналістичної організації у наслідок непродуманих або відверто злочинних дій „легала” (здав собака!) його необхідно ліквідувати, а ті „нелегали”, що мали з ним контакт „лягають на дно”, тобто переховуються на конспіративних квартирах, про які „легалу” нічого не було відомо.



3. Тактика боротьби

На мові військових тактика означає практичний спосіб вирішення стратегічних завдань. Тактика підкорюється стратегії і служить для досягнення цілей, які стратегія ставить перед тактикою, причому на кожному етапі боротьби необхідно використовувати засоби більш гнучкі та мінливі, ніж ті, що розраховані на досягнення кінцевої мети.

Існують тактичні завдання, що не змінюються протягом всієї війни, а є завдання, що змінюються. Перше, що необхідно розглянути, це дії націоналістів з урахуванням задумів окупантів.

Основною особливістю революційного загону є рухливість, що дозволяє йому через кілька хвилин після бойової акції розчинитися на вулицях міста. Тим самим загін має можливість постійно змінювати фронт та уникати оточення. Однак революційний загін може провести також операцію по зустрічному оточенню супротивника. Цей маневр полягає в наступному. Невелика група з 2-3 чоловік служить приманкою для супротивника. Коли ворог їх помічає і кидається за ними навздогін, група втікає у чітко визначене місце, де вже підготовлена засідка. Там капкан і закриється!

Важливим завданням націоналістів є боротьба з масовими заходами, які проводяться окупантами (мітинги, марші, пікети). Націоналісти не повинні допускати українофобських збіговиськ на вулицях Українських міст. Методом боротьби проти подібних заходів є швидка поява бойового націоналістичного загону поряд з українофобами, для того щоб закидати їх пляшками із запальною сумішшю та камінням. Після 20-30 секундного бомбардування націоналістична група так же швидко зникає, поки поліцаї ще кілька хвилин будуть приходити до тями. Дуже добре, якщо під час такої операції у революціонерів буде вогнепальна зброя, за допомогою якої можна буде не лише розстріляти українофобів, але й організувати вогневий заслін від поліцаїв, що спробують переслідувати націоналістів.

Найбільш відомою запальною сумішшю є коктейль Молотова. Виготовляється він так. В якості основного компоненту використовують будь-яку легкозаймисту рідину, таку як бензин, дизельне пальне, керосин, скіпідар, або суміш вищезазначених компонентів. Запальну суміш заливають в скляну судину (пляшку) середніх або великих розмірів. В горло пляшки засовують „фітіль” зроблений зі шматку цупкої тканини, змоченої в бензині. Фітіль має бути вставлений так, щоб при перевертанні пляшки донизу горлом рідина не виливалася. Після запалювання фітіля пляшка негайно викидається! Розбиваючись запальна суміш загоряється і горить з виділенням високої температури.

Є й інший рецепт коктейлю. Дві третини бензину поєднують з однією третиною масла (машинного). Вважається, що таку суміш важче загасити.

Хімічна запальна пляшка – не що інше як удосконалена пляшка з коктейлем Молотова. В хімічні запальній пляшці використовується сильна екзотермічна реакція між сірчаною кислотою і хлоратом калію з великим виділенням тепла. Коли пляшка розбивається, сірчана кислота в суміші з бензином (запальною сумішшю) потрапляє на хлопчато-паперову тканину, насичену хлоратом калію або цукром. Тканина, при цьому, негайно загоряється, запалюючи бензин (запальну суміш). Виготовлення. У заготовленої пляшки перевіряють пробку на стійкість до концентрованої сірчаної кислоти. Потім наливають в пляшку бензин і після цього невеликими порціями додають сірчану кислоту. Необхідно слідкувати за температурою суміші і не допускати розігрівання! Пляшку з сумішшю охолоджують і герметично зачиняють пробкою. Зовнішню поверхню промивають водою, щоб не допустити присутності залишків кислоти, і дають висохнути. Співвідношення кислоти і запальної суміші підбирається дослідним шляхом і залежить від концентрації кислоти і виду запальної суміші. В окремій ємності змішують 1:1 хлорат калію і цукор, і розбавляють невеликою кількістю води. В отриманий розчин опускають хлопчато-паперову тканину і дають час гарно насититися, після цього тканину висушують. Висушена тканина кріпиться до пляшки за допомогою клею (резиновий, „момент” та інш.) добре змазавши зовнішню поверхню пляшки. Після того як тканина закріплена на пляшці, відкривати пробку категорично забороняється, можливе випадкове потрапляння суміші на тканину, що призведе до пожару або вибуху! Забороняється зберігати такі пляшки в житлових приміщеннях.

Невелика чисельність кожної окремої націоналістичної групи дозволяє проводити швидкі напади на супротивника і швидко зникати. Обов’язковою умовою для вдалого проведення нападу є прекрасне знання місцевості (місце майбутньої акції необхідно заздалегідь детально дослідити) і добра фізична підготовка революціонерів (алкоголь і тютюн, не кажучи вже про наркотики, є неприпустимими речами для націоналіста; натомість регулярні відвідування тренажерних залів, кросова підготовка і заняття боксом мають стати нормою).

Успішною вважається лише та акція, де було нанесено матеріальну шкоду супротивнику і при цьому не втрачено жодного свого бійця! Необхідно пам’ятати, що в бою де з одного боку приймає участь сто чоловік, а з іншого – десять, втрати для кожної зі сторін будуть не однаково відчутними. Окупанти можуть швидко відновити свої втрати, причому, один втрачений боєць відповідатиме в даному випадку лише одному відсотку, а націоналістичному загону знадобиться більше часу для відновлення сил, тому що кожен його боєць більш цінний і складає десять відсотків.

Якщо окупанти захоплюють революціонера в полон, тоді всі кого він знав, повинні негайно змінити місце свого постійного проживання, причому не припустимо залишати речі, що можуть в майбутньому скомпрометувати вас на суді (зброя, націоналістична література, просто Українські національні символи). Ваше покинуте житло повинно виглядати, коли туди зайдуть окупанти, як типова „хаза” космополітичного бидла, яке вже цілком змирилося зі своєю гойською долею.

Коли революціонер гине в бою, не можна залишати на полі бою його зброю і боєприпаси. Обов’язок кожного чесного націоналіста, у випадку загибелі товариша – негайно підібрати ці найцінніші засоби боротьби.

Особливо цінним засобом ведення революційної боротьби є терор. Він застосовується як до рядових окупантів так і до високопоставлених інородців. Не повинні уникати терору і зрадники з числа Українців. Причому тут необхідно використовувати максимальну жорстокість. Карати на смерть необхідно не лише самого зрадника, але й членів його родини, причому робити це найбільш залякуючими методами: відрізанням голови, спалюванням живцем і т.д. Для Українця найстрашнішим має бути не те, що подумає про нього окупаційна влада і її каральні загони, а те, що подумають про нього націоналісти-революціонери.

Але зрозуміло, що найбільшу славу і користь приносить революції ліквідація високопоставлених окупантів та визначних шабес-гоїв. Власне кажучи – це найбільш бажані цілі для атак націоналістів.

Під час революційної боротьби з метою залучення до лав борців широких мас бажано вдаватися до провокацій. Під час проведення проукраїнського мирного мітингу, необхідно затесатися до лав мітингувальників і за першої ж нагоди відкрити вогонь з вогнепальної зброї по поліцаям або українофобам, які будуть поруч. Можна закидати їх пляшками з запальною сумішшю. Такі вчинки врешті-решт викличуть відповідну реакцію з боку ворожих сил, що може призвести до появи жертв серед проукраїнських пацифістськи налаштованих громадян. Після цього від їхнього пацифізму не залишиться й сліду. Тепер частина з них просто підібгає хвоста і перестане ходити на мітинги, але інша частина нарешті візьметься за зброю і стане до лав революційної армії.

Питання відносин між жителями міст та націоналістами є дуже важливою стороною революційної тактики. Велике значення має і ставлення до супротивника. Нормою відносин має бути абсолютна безжалісність під час боротьби. Цю безжалісність необхідно виявляти до всіх ненависних елементів, що займаються доносами або здійснюють напади на націоналістів. Слова „милосердя” в лексиконі революціонерів не повинно бути. Нашу доброту ворог сприйме за слабкість і лише посилить терор проти нас і наших прихильників. Тому, жодного милосердя. Всі повинні знати, що за найменшу провинну перед Українським Націоналістичним Рухом на злочинця очікує найсуворіше покарання, яке тільки можна собі уявити.

Перед цивільним населенням націоналісти мають демонструвати переваги свого способу життя. По-перше націоналіст має бути здоровим і життєрадісним (чому у великій мірі посприяє здоровий спосіб життя та регулярні заняття спортом). Націоналіст повинен слідкувати за собою та гарно вдягатися, щоб виглядати привабливо в очах протилежної статі. Цим він викличе у молоді бажання наслідувати йому. Звісно, гарні речі коштують недешево, але гроші на це можна буде вилучити у вбитих окупантів.

Націоналістична агітація повинна вестися не лише серед цивільного населення, але й серед військових та поліцаїв Української національності. Необхідно закликати їх до надання допомоги націоналістичному руху, вони повинні шпигувати на нашу користь, допомагати визволяти із тюремних застінків наших бійців, врешті-решт, вони повинні знаходити в собі мужність та покидати службу у окупантів.

Під час бойових дій на вулицях міста можна легко координувати свої дії за допомогою мобільного зв’язку, однак слід пам’ятати, що номер який використовується власне для революційної діяльності не повинен знати більше ніхто, окрім членів бойової групи. Не припустимо використовувати цей номер для звичайного спілкування, хай навіть з глибоко коханими, але не посвяченими людьми. Крім того, по завершенню операції телефон необхідно виключити і вийняти з нього sim-карту (оскільки він фактично виконує функцію радіомаяка, за яким вас можна вистежити). В ідеалі, мобільник та sim-карту до нього, необхідно купувати перед кожною акцією, а після завершення акції їх потрібно викидати в найближчу водойму. Якщо зв’язок між членами групи не є життєво необхідним, краще виходити на акції взагалі без мобільних телефонів.

Для листування і обміну інформацією націоналісти можуть використовувати електронну пошту. Тут є дві умови: перша - не члени революційної групи не повинні знати про цей e-mail, друга – не користуйтеся домашнім комп’ютером, який можна відслідкувати, використовуйте комп’ютерні клуби, які, до того ж, потрібно час від часу змінювати.

Як уже згадувалося вище, стандартна націоналістична бойова група не повинна перевищувати 15-20 чоловік. В разі перевищення цієї кількості іде розділення на дві групи із подальшим залученням нових членів, що навіть не здогадуватимуться про існування другої групи. Але старші члени групи знатимуть про існування своїх спільників! А значить, в разі необхідності, групи зможуть домовитися про спільну акцію! Таким чином можна буде зібрати для проведення операції більше 20 чоловік. Звісно, тоді, для того щоб зберегти інкогніто членів різних груп бажано використати маски, або обгорнуті навколо обличчя шарфи, що приховали б особи революціонерів. Після проведення операції групи розходяться в різні боки, по заздалегідь обговореним маршрутам. Ці засоби конспірації практично унеможливлять повноцінну „роботу” шпигунів і стукачів, що намагатимуться проникати до революційних груп з метою збору інформації на всіх членів націоналістичного руху.

Половину здобичі, захопленої націоналістами під час проведення операції, (це можуть бути гроші, дорогоцінності, зброя) потрібно розподілити порівну між усіма членами бойової групи – воїни повинні отримувати винагороду за свою нелегку ризиковану благородну працю. В той же час іншу половину потрібно використати на загальні потреби: друк агітаційних матеріалів, закупівля зброї (якщо є така можливість), лікування поранених бійців і допомога родинам загиблих (кожен член групи повинен знати, що ні він, ні його близькі, в разі чого, не залишаться покинутими на призволяще).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал