Я працюю вчителем у школі з 1989 р., після закінченого філологічного факультету Львівського Національного університету. Мені присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за наслідками двох попередніх атестацій



Скачати 95,35 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір95,35 Kb.
Я працюю вчителем у школі з 1989 р., після закінченого філологічного факультету Львівського Національного університету. Мені присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за наслідками двох попередніх атестацій. Я беру участь у роботі двох попередніх атестацій. Я беру участь у роботі Забузького округу вчителів світової літератури і є членом творчої групи вчителів світової літератури Сокальського району. Я неодноразово виступала з доповідями на районних і окружних семінарах, методоб’єднаннях, приймала участь у створенні методичних посібників, проводила відкриті уроки, допомагала студентам-практикантам.

Проблема, над якою я працюю останні кілька років, звучить так : “Формування морально-духовних цінностей учнів на основі вивчення кращих творів світової літератури.” Достатньо включити телевізор, переглянути газети, вийти на вулицю чи просто озирнутися навкруги – аби зрозуміти актуальність даної проблеми. У час занепаду моралі і гонитві за матеріальними цінностями сааме література (особливо літературна классика) є одним із небагатьох ковтків духовності у цьому бездуховному світі. “Хліба і видовищ!” – вимагали від своїх імператорів давні римляни. Про хліб і видовища, тобто про матеріальні блага і розваги, мріє зараз більшість із наших сучасників.

Наш предмет – найінтелектуальніший, найелітарніший у шкільній програмі. Ми не простог подаємо учням повний обсяг знань, ми виховуємо Людину, використовуючи для цього найкращі зразки світової класики. І, усвідомлюючи своє місце поруч з вчителями, скажімо, хімії чи географії, ми тим чіткіше маємо розуміти значення перестороги Гіпократа : “Не зашкодь!” Саме ми, носії світової класики, можемо найбільше допомогти дитині у формуванні її морально-духовних цінностей; і саме ми можемо їй найбільшу у цьому зашкодити. Можна собі уявити, як вчитель з невлаштованим особистим життям чи якоюсь образою в душі подаватиме учням тексти романів “Анна Кареніна” Л. Толстого, “Червоне і чорне” Стендаля, чи п'єс “Ляльковий дім” Г. Ібсена або “Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра! З іншого боку, годувати дітей солодкими байками про світлі сторони буття теж безглуздо. Хоча б тому, що контраст світу уявного зі світом реальним може стати причиною трагедії. Що б там хто не казав, але книжкових хлопчиків і дівчаток, які свято вірять кожному написаному слову, виховуємо також ми на уроках літератури. І тут справа не в текстах шкільної програми, хоча їх теж треба добирати дуже обережно. Справа у нас, педагогах, у тому, як ми зуміємо ці тексти донести до дітей.

То де ж вихід? На мою думку, він у тому, аби вчитель був Особистістю, мав чітку громадянську позицію, вмів відстояти її у дискусіях з колегами по роботі і батьк5ами учнів, тоді він зможе прищепити своїм учням певні мораль-духовні цінності. Зайняти таку позицію допомагає певний дороговказ. Для мене це – Божі Заповіді. Повністю згідна зі словами одного психолога: якби зібрати найкраще з написаного геніями літератури і філософії, сконцентрувати ці думки, то вийшла б тільки бліда копія Нагірної Проповіді Ісуса Христа. Отже, при обговоренні текстів світової класики я використовую фрази : “Не вбий!”, “Не чужолож!”, “Шануй батька і матір своїх”… Саме так я намагаюся формувати морально-духовні цінності своїх учнів.

Наведу кілька прикладів.

При вивченні роману Д. Дефо “Робінзон Крузо” я звертаю увагу дітей на ставлення героя до своїх батьків.

Після трагічної загибелі двох старших братів Він залишився єдиною дитиною у своїх батьків, їх розрадою і підтримкою у старості. Батьки просили не кидати їх, оволодіти якоюсь професією, бути порядним і працьовитим. Ален Він їх не послухався, не “шанував” і … опинився на безлюдному осатрові. До речі, там він досить швидко згадав Божі Заповіді, від яких раніше відмахувався; зокрема таку : “Не забувай святий день святкувати”. Моїх учнів дивували довші зарубки на саморобному календарі, і читання Біблії у неділю(його ж ніхто не контролював!). У нас вийшла досить цікава дискусія з цього приводу, дарма, що це були лише шестикласники.

До Божої Заповіді “Шануй батька і матір своїх…” можна звернутися і при вивченні п’єси “Фауст” І.-В. Гете.Пригадуєте епізод, коли Маргарита просить у Фауста снодійного для своєї мами, яке не впускає доньку вночі на побачення? І що з цього вийшло? А якби дівчина слухалася порад своєї мами, то точно не залишилася б з незаконно родженою дитиною на руках.

Божу заповідь “Не вбий!” можна використати при обговоренні мало не кожного другого твору світової літератури(до речі, навіщо так багато похмурих, депресивних текстів для несформованої дитячої психіки; де ж той позитив, нак якому ми маємо виховувати покоління щасливих людей?), і тому при вивченні роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара” учні без підказки вчителя обговорюють, у чому провина Родіона Раскольникова і які моральні страждання випадуть на його долю.

При вивченні роману “Анна Кареніна”Л. Толстого з десятикласниками варто обговорити Божу Заповідь “Не чужолож!” Чи має право людина на особисте щастя?, чи може вона кохання поставити на перше місце у своєму серці? Безперечно, але тільки у віці Ромео і Джульєтти. Ці двоє мали право розпоряджатися своїм життям, не оглядаючись ні на кого і ні на що (батьки Джульєтти самі винні, що втратили єдину доньку: вони дбали не про її щастя, а про свій престиж). У Анни Кареніної – син і чоловік, які глибоко страждаютьо. А яка доля чекатиме її незаконнороджену доньку Аню? А ця жінка, до всього ж, ще й скоїть гріх самогубства…

У схожій ситуації опинилась і Тетяна Ларіна. Пригадуєте, якого листа їй пише Євгеній Онєгін через сім років розлуки? Ставлення Тетяни до чоловіка у цій ситуації гідне всіляких похвал : “Но я другому от дана и буду век ему верна…” Хоча саме донька О. Пушкіна стала прообразом Анни Кареніної, як разюче по-різному описали одну і ту ж ситуацію два класики російської літератури!

У шкільній програмі є ще один персонаж, якого не можливо оминути, якщо вести мову про Божі Заповіді. Я маю на увазі Клода Фролло, героя роману “Собор Паризької Богоматері”. Він грішив постійно – тут і “ложні свідчення” в суді проти Есмеральди і заздрість, і “вбивство” Феба, і чорна магія… Символічно, що саме Квазімодо зіштовхнув його зі Собору, довівши тим самим, що у святому храмі не місце для віровідступників. Квазімодо – це втілення любові до ближнього, чистоти і порядності, справжня душа собору… Чому саме такі благородні душі страждають? Чому у житті все дістається таким, як Феб?...

Не бійтеся ставити своїм учням запитання. Як же інакше вони навчаться думати, формувати свою життєву позицію, якщо не шукатимуть відповідей? Я інколи прикидаюся перед дітьми наївною, розгубленою, навмисно їх заплутую, щоб спонукати думати і шукати відповіді. І завжди наголошую, що літіратура – це не математика, де у кінці підручника є відповіі на кожну задачу. Але уроки літератури покликані, у першу чергу, навчити думати і висловлювати свої думки. Саме тому я будую свої уроки у формі діалогу. П’ятикласникам я ставлю елементарні запитання до прочитаного, щоб переконатися, як вони розуміють зміст тексту. Я прагну залучити до розмови якомога більшу кількість учнів. Інколи деякі з них просто повторюють сказане кимось іншим. Головне- щоб дитина не боялася піднімати руку на уроці. Питаю я тільки бажаючих,щоб діти почували себе вільніше,оцінюю активність на уроці загалом, а не вдалу відповідь на одне запитання. Це також, на мою думку, допомагає дитині почувати себе більш вільно, не боятися зробити помилку. Не дозволяю насміхатися над неправильними відповідями, оцінюю вже бодай саме прагнення відповісти. Ці та подібні засоби, мені здається, дозволяють уже шестикласникам справитися з більш складним запитанням:”Яку роль відіграв безлюдний острів у житті Робінзона Крузо?”. І учні шляхом моїх запитань- підказок доходять висновку, що саме безлюдний острів зробив Робінзона Людиною.

Якщо учні ц п’ятому- шостому класі навчаться висловлювати свої думки, то у восьмому- дев’ятому з ними можна буде говорити про цілком серйозні речі. Наприклад, аналізувати філософські погляди Омара Хайяма чи Антуана де сент- Екзюпері, роздумувати над сенсом людського життя при вивченні “Фауста”. Найбільше, за моїми спостереженнями, учнів цікавлять т.з.“вічні”теми: кохання, життя і смерті, долі, зради.Якщо поставити якесь“болюче” запитання, то майже всі учні на уроці прагнуть висловити свою думку. Кілька прикладів. “Чи могла Ассоль не дочекатися свого принца?” (О. Грін показав, якщо до чогось дуже прагнеш у житті, воно обов’язково здійсниться). “Чому Мефістофель, перш ніж виконувати будь-які забаганки Фауста, дає йому молодість?”(І.-В. Гете пояснює, що молоду легшее спокусити).

Учні прагнуть розмірковувати не не лише вголос, а й на письмі, тому відповіді на традиційне запитання: “Мої роздуми над прочитаним,”-- у творчих роботах займають увід двох до п'яти сторінок. Звичайно, кращі відповіді я зачитую вголос, правда, тільки з дозволу учнів. Адже інколи старшокласники, розмірковуючи про наболіле, соромляться перед аудиторією своїх почуттів. Кожна дитина – особистість, кожен має право на свої власні думки. Інколи один учень називає героя “білим”, інший – “чорним”, а я однаково хвалю обох. Хто з них правий – розсудить життя. Врешті-решт, є т.з. запитання без відповідей. До речі, саме над ними найбільше люблять розмірковувати мої учні:“Чи приносить золото щастя?”, “Для чого Людина живее на світі?” “Чи можна прожитии без кохання?”.

Інколи я своїм учням даю наочний приклад того, що не може бути загальновизнаних істин, що біле не завжди є білим і навпаки, що ми не маємо права бути категоричними у своїх судженнях.Саме так я проводжу урок – характеристику образів трагедії “Гамлет” В. Шекспіра . Кожен персонаж ми оцінюємо спочкатку як позитивний, а потім – як негативний. Ви гадаєте, не можна вважати порядними Полонія чи Клавдія? Ви не вірите, шо Офелія повністю заслужила свою участь – бути похороненою в неосвяченій землі? Поставте такі запитання своїм учням і не дивуйтеся з їх відповідей. До речі, мій учень стосовно Гамлета сказав : “Найбільше злак роблять найкращі люди.” І я не раз мала змогу переконатися у правдивості цих слів.

Щоб зробити уроки ще більш цікавими, я дозволяю учням ставити запитання один одному стосовно заданої теми. Це, на мою думку, дозволяє зіграти роль вчителя сильнішим учням і повторити вивчене слабшим учням. Інколи діти просять дозволу поставити классу запитання, на яке відповіді самі не знають. Тоді ми спільно шукаємо цю відповідь.

Найцікавіше мені працювати зі старшокласниками, учнями десятого і одинадцятого класів. Може, тому, що у цих классах вивчають справді хороші книги. А, може тому, що з учнями старших класів я намагаюся вести діалог на рівних. Більшість дітей уже мають свою думку з приводу прочитанного, можуть поділитися і власним досвідом. Обираючи свій шлях у житті, вони інколи питають у мене поради. Їм цікаво слухати, як починали свій самостійний шлях знамениті люди, чи щасливим було їхнє кохання. Пам'ятаючи фразу, що розумні люди вчаться на чужих помилках, ми з учнями обговорюємо долі письменників та їх героїв. Як досяг своєї вершини Жюльєн Сорель? У чому помилився Родіон Раскольников? Чому Маргарита заради своєї любові булла готова продати душу? Нехай кожен із цих персонажів вигаданий, у них є щось спільне з життям наших знайомих, тому нам цікаво розмірковувати над їх долями.

А що до самих письменників чи поетів, то багато хто з них досяг слави і багатства у досить молодому віці і про це цікаво дізнатися моїм учням. Деякі знамениті люди були справжнім взірцем патріотизму, громадянської мужності і ми не можемо не захоплюватисчя їх життям. Хоча мені особисто більше до вподоби думк4а, що письменник пізкається за своїми творами, а не життєвими негараздами; моїх учнів все ж цікавлять біографіцчні відомості.Тому я змушена постійно шукати інформацію.

З учнями, які багато читають і багато хочуть знати, завжди цікаво. Мені дуже подобається працювати з такими дітьми у позаурочний час. Колись ми з шестиклассниками за півроку прочитали доволі багато давньогрецьких міфів, а потім учні самі склали майже весь план сценарію “Пригоди двієчника у Давній Греції.” Мені залишилось тільки все записати на папері. Пізніше, взявши на допомогу учнів середніх класів, я змогла написати і поставити на нашій шкільній сцені “День народження Сірого Вовка”(колаж народних і літературних казок). А старшокласники допомогли мені сворити літературну композицію “Чуєш, тебе я люблю…”, де ми використали уривки з прозових та поетичних творів.

Для обговорення Вічних тем літератури, на мою думку, найкраще підходять уроки-диспути і уроки-дослідження тексту. Хоча дискусії інколи виникають в найнесподіваніший момент – наприклад, при опрацюванні біографій. Не бійтеся “каверзних” запитань з боку ваших учнів, не бійтеся виглядати некомпетентно. Навпаки, бійтеся байдужості з їх боку і беззаперечно авторитаризму – з вашого. Якщо навіть письменники і філософи не завжди знали відповіді на свої запитання , чому їх маєте знати ви?

Щодо інноваційних технологій, які я застосовую у своїй роботі, то найчастіше це “прес” і “мікрофон”;рідше “акваріум” і “ажурна пилка”. Якщо чесно, я не прихильник всіх цих нововведень. Невже хтось справді вірить, що схема до художнього твору в цілому і чи образу героя зокрема, складена поспіхом чи поспіхом від когось переписана, дасть дитині більше, ніж безсмертні слова генія?

Австрійський поет Райнер-Марія Рільке сказав, що поет – це посередник між Богом і людьми.Вслід за ним я вважаю вчителя літератури посередником між письменником і дитиною. І вбачаю своє завдання в тому, щоб донести шедеври світової культури до учнів, тисячолітні істини – до сучасників. Нехай випускники забудуть про мене і наші дискусії на уроках, але нехай вони пам'ятають про Гомера, Шекспіра, Булгакова, які своїми книжками хотіли зробити світ кращим, духовнішим.

Звичайно, у мене виникають проблеми в процесі роботи. Найбільше з них – бачити, що мої слова зовсім не сприймаються деякими учнями. Розмови про морально-духовні цінності викликають у них насмішку чи й апатію. Книжку вони беруть до рук тільки під загрозою негативної оцінки, своїх думок не висловлюють ніколи, думки своїх однокласників зі злорадством коментують. Інша проблема – повні тексти творів. Діти хочуть читати, але у сільську бібліотеку нові книги майже не надходять, а радити купити книжку ( з мізерними зарплатами батьків) я не смію. Радію, якщо знайдеться дві-три книжки на двадцять учнів.



Шляхів вирішення цих проблем я не бачу.

Майже кожен з методів, яких мене навчали в університеті, я застосовую у своїй роботі, під час проведення уроків світової літератури. Але для проблеми формування морально-духовних цінностей учнів, зокрема для уроків-диспутів і уроків дослідження тексту вважаю найкращими евристичний метод (прийом постановки проблеми і проведення диспуту) і метод творчого вкладу тексту ( прийом творчого завдання, що базується на життєвих спостереженнях учнів).


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал