Володимир Мельниченко Тарас Шевченко в Москві Київ «Либідь» 2009 Зміст



Скачати 11,97 Mb.
Сторінка4/52
Дата конвертації15.12.2016
Розмір11,97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

Москва дворянська

Ніби підбиваючи своєрідний підсумок післяпожежній забудові Москви й, зокрема, Арбату, Бєлінський писав: «Многие улицы в Москве, как то: Тверская, Арбатская, Поварская, Никитская, обе линии по сторонам Тверского и Никитского бульваров — состоят преимущественно из господских (московское слово!) домов. И тут вы видите больше удобства, чем огромности или изящества. Во всём и на всём печать семейственности: и удобный дом, обширный, но тем не менее для одного семейства, широкий двор, а у ворот, в летние вечера, многочисленная дворня...»

______________________

1 Його батько — Микола Бантиш-Каменський (1737—1814), вихідець із києво-могилянських спудеїв, український і російський історик родом із Ніжина, починаючи з 1783 року три десятиліття очолював Московський Головний архів МЗС Росії. Він привів у порядок та описав величезну кількість документів. Чотири томи «Обзора внешней политики России» вважаються класичними. У 1812 році Бантиш-Каменський вивіз архів на підводах у Нижній Новгород і тим самим врятував безцінні документи.
В арбатських провулках цей московсько-дворянський побут існував, так би мовити, в класичному вигляді. Нащадок дворянської Москви Петро Кропоткін зумів яскраво змалювати його:

«В этих тихих улицах, лежащих в стороне от шума и суеты торговой Москвы, все дома были очень похожи друг на друга. Большей частью они были деревянные, с ярко-зелёными крышами; у всех фасад с колоннами, все выкрашены по штукатурке в веселые цвета1 (особливість, що вражала іноземців. — В.М.). Почти все дома строились в один этаж с выходящими на улицу семью или девятью большими светлыми окнами. Лавки в эти улицы не допускались, за исключением разве мелочной или овощной лавочки2... Зато на углу наверняка стояла полицейская будка»3.

Дворянський син — поет Філімонов у поемі «Москва», зображаючи грибоєдовську й пушкінську Москву й підкреслюючи богемність Арбату, писав:

Тогда в Москве, и праздной, и богатой,

Живали жизнью полосатой:

Арбат ложился спать — уж встали на Донской...4


_______________________

1 Петро Кропоткін писав, що й арбатські церкви мали різний колір: «одни из этих церквей раскрашены в красный цвет, другие в жёлтый, третьи в белый или коричневый...»

2 В середині XIX століття, за словами очевидця, «на Арбаті не було не тільки магазинів, але навіть тютюнової лавочки». Арбатське дворянство тоді не терпіло сусідства торговельних закладів, хоча після указу 1769 року, який дозволяв купцям тримати лавки на перших поверхах житлових будинків, вони поширювалися повсюдно.

3 Вдалося встановити, що поліцейські будки стояли біля Арбатських, Нікітських та Пречистенських воріт, на вулиці Арбат недалеко від церкви Миколи Явленого, на Поварській, біля Патріарших ставків, у Великому Ніколо-Пісковському провулку, в Сивцевому Вражку, в Дєнєжному, Нікольському, Великому Афанасьєвському, Власьєвському, Філіпповському, Староконюшенному, Великому Ніколопісковському, Трубниковському, Хлібному, Мерзляковському провулках, на Пречистенці й Остоженці та в інших місцях. Всього було понад 40 будок.

4 Вулиця в Замоскворіччі.
Інший сучасник Петро Вістенгоф писав те саме в прозі: «Житель Замоскворечья (разумеется, исключая некоторых домов, где живут дворяне) уже встаёт, когда на Арбате и Пречистенке только что ложатся спать, и ложится спать тогда, как по другую сторону реки только что начинается вечер».

Навіть Анатолій Марієнгоф зачепив цю тему:

... И с ленью русских бар,

Что обретались в переулочках Арбата...


У Шевченковому дитинстві Арбат можна було порівняти з аристократичним передмістям Парижу, що й робили Олександр Писемський і Петро Кропоткін: «Жизнь текла тихо и спокойно в этом Сен-Жерменском предместье Москвы». Його вулиці й провулки були заселені Толстими, Гагаріними, Оболенськими, Трубецькими, Голіциними, Кропоткіними, Наришкіними, Ростопчиними, Лопухіними, Долгорукими, Волконськими, Шаховськими, Милославськими, Всеволожськими, Сологубами... Кажуть, що на кожних шість-сім жителів Арбату випадав один дворянин — найвищий процент по всій Москві. Очевидець свідчив, що парафія церкви Миколи Явленого на Арбаті «був осереддям родовитого дворянства».

Ось, що писав арбатець Михайло Салтиков-Щедрін1: «Москва того времени была центром, к которому тяготело все неслужащее поместное русское дворянство. Игроки находили там клубы, кутилы дневали и ночевали в трактирах и у цыган, богомольские люди радовались обилию церквей; наконец, дворянские дочери сыскивали себе женихов».


________________________

1 Майбутнього письменника було привезено п’ятирічним у Москву в один час із приїздом у місто Бодянського, в 1831 році. Сім’я поселилася у Великому Афанасьєвському провулку в будинку, що знаходився на місці нинішнього № 31.

До речі, нещадний критик кріпосного права Салтиков-Щедрін у «Пошехонской старине» розкрив «жахливу підкладку» дворянсько-поміщицького життя — безправне становище кріпосних людей за парадними фасадами особняків. Тим самим, не заперечуючи світлих картин Тургенєва і Толстого, він доповнив їх реалістичною картиною життя дворянства «середньої руки».

Якщо Москва була центром для російського дворянства (тут проживало понад 18 тис. дворян, в тому числі більше 8 тис. — потомствених), то, в свою чергу, Арбат у широкому розумінні був таким місцем для самої Москви. У дореволюційному путівнику по місту про Арбат ішлося в розділі «По дворянской Москве».

«Російський типовий купець у Москві»

У 1830—1840 роках Москва, зберігаючи риси дворянського міста дедалі більше перетворювалася в промисловий і торговий центр усієї Росії. Основним змістом промислового перевороту був перехід від мануфактури до фабрики. Цей процес завершився в другій половині ХІХ століття після відміни кріпосного права.

В 1837 році було засновано Московську фондову біржу, вже в 30-х роках у місті влаштовувалися виставки мануфактурних і фабричних виробів. У Москві тоді переважала текстильна промисловість, її продукція користувалася світовою популярністю. Французький маркіз Астольф де Кюстін, який відвідав Москву в 1839 році, записав: «Її шовки з честю суперничають на російському ринку з тканинами Сходу та Заходу». Питома вага металообробної і харчової продукції сильно виросла лише наприкінці ХІХ століття. Якщо в 1814 році в Москві нараховувалося 253 підприємства, на яких працювало 27,3 тис. робітників, то в 1853 році їх було 443, а робітників — 46 тис.

Економічному розвитку Москви, та що там — усієї країни, сприяло безпрецедентне будівництво першої в Росії залізничної магістралі Петербург-Москва, що почалося в 1843 році, а в рік першого приїзду Шевченка в Москву, в 1844-му, на великому пустирі біля Каланчовського поля неподалік від Красних воріт розгорнулося зведення залізничного вокзалу, який, як і вся залізниця, був введений у дію в 1851 році. Шевченко вперше проїхався по «чугунці» через сім років. Наступного року після його смерті на Каланчовському полі було завершено будівництво ще двох вокзалів — Ярославського й Казанського.

В доповіді імператору Олександру ІІ, який назвав першу залізницю Миколаївською, повідомлялося:

«Новизна дела и особенно местность дороги, проходящей в северном климате, по топким болотам и пустынным местам, прорезывающей Валдайские горы, обойти которые было нельзя, представляли чрезвычайные затруднения не только при производстве работ, но и в самом проектировании дороги и всех её сооружений. Препятствия эти преодолены, дорога сооружена и сооружена русскими инженерами. Только один был иностранец и то не строитель, а совещательный инженер.

Сооружением дороги не оканчивался труд: нужно было иметь локомотивы и вагоны. Все это сделано здесь; на дороге имеется: 163 локомотива, 2.078 вагонов и 580 платформ… Николаевская дорога имеет в своём управлении составы: дорожный, станционный и подвижной. Служба их свидетельствуется исправностью поездов».

За перші чотири роки «чугунка» перевезла понад 3 млн. пасажирів, 500 тис. солдатів і майже 50 млн. пудів багажу. Залізниця, що створювалася руками сотень тисяч кріпосних селян, робітних людей і була, тим самим, своєрідним уособленням відсталості суспільного устрою Росії (недарма Шевченко вважав, що саме технічний прогрес покінчить з «поміщиками-інквізиторами») швидко стала могутнім важелем розвитку промисловості й сільського господарства, заводського виробництва, влаштування в 1854 році вздовж дороги електромагнітного телеграфу і т.д. Газета «Северная пчела» справедливо писала з приводу нового чуда: «Железная дорога, теперь оконченная, свяжет воедино две столицы русского царства и откроет для нашего быта и промышленности новую эпоху».

Ще одним важливим фактором капіталізації став інтенсивний приплив іноземних інвестицій, які сприяли швидкому подоланню прірви між напівфеодальною Росією і передовими, розвинутими країнами Заходу.

З середини ХІХ століття в Москві нестримно зводилися фабричні корпуси, вокзали, банки, торгові пасажі та універсальні магазини, великі доходні будинки, що значною мірою визначало формування основних магістралей міста. Перші ознаки переходу Москви від дворянського міста до капіталістичного підмітив ще Пушкін майже за три десятиліття до реформи 1861 року: «...Москва, утратившая свой блеск аристократический, процветает в других отношениях: промышленность сильно покровительствуемая, в ней оживилась и развилась с необыкновенною силою. Купечество богатеет и начинает селиться в палатах, покидаемых дворянством». Ці процеси бачили неозброєним оком і менше відомі сучасники. Один із них писав у сорокових роках ХІХ століття: «Москва сделалась в настоящее время столицей промышленности, куда стекаются все богатства внутреннего трудолюбия и торговой мены России с другими государствами. Москву снабжают все порты Балтийского, Черного и Азовского морей колониальными товарами; южная Россия — шерстью, хлебородные губернии — жизненными припасами». Зі свого боку, Москва доставляла свої мануфактурні вироби на всі ринки Росії, зокрема, на українські ярмарки, в Сибір, Середню Азію і, навіть, у Китай. Московська губернія виробляла половину всіх бавовняних товарів Росії.

Господарем Москви стає купець, фабрикант, промисловець. Він скуповував дворянські особняки, знімав із їхніх фронтонів герби старих господарів Москви — князів Голіциних, Долгоруких, Шаховських, Щербатових — і вивішував незграбні вивіски купців Солодовникових, Шелапутіних, Хлудових, Обідіних і т.д.

В середині 40-х років ХІХ століття Бєлінський вже зафіксував: «В Москве повсюду встречаете вы купцов и всё показывает вам, что Москва по преимуществу город купеческого сословия. Ими населён Китай-город; они исключительно завладели Замоскворечьем, и ими же кишат даже самые аристократические улицы и места в Москве, каковы Тверская, Тверской бульвар, Пречистенка, Остоженка, Арбатская, Поварская, Мясницкая и другие улицы». Справді, в часи перших приїздів Шевченка до Москви купці ще не заволоділи Арбатом, але вже «кишіли» на ньому.

Про добре знання Шевченком московських купецьких типів є кілька свідчень. Скажімо, мимохідь кинута фраза в повісті «Капитанша», де велика випічка з українського тіста порівнювалася з ... московською купчихою: «... Точно московская кубическая купчиха, белая, румяная - ну так бы й проглотил всю разом». Цікаво, що в травні 1857 року в листі до Броніслава Залеського Шевченко, розповідаючи про роботу над своїми малюнками, писав, що для кількох не було моделі: «Необходим русский типический купец, чего здесь не имеется. Я отложил это до Москвы...» У березні 1858-го Шевченко порівнював з «товстою купчихою» храм Христа Спасителя.

З 60-х років, тобто після смерті Тараса Шевченка й приблизно в дитячі та юнацькі роки Михайло Грушевського на Арбаті все впевненіше оселяються торговельні підприємства. Москвознавець Петро Ситін писав: «У 1882 році більшість будинків на Арбаті належала купцям. У всіх будинках були магазини і ятки з розмаїтими вивісками. По вулиці проходила конка, гриміли по бруківці візники».

Москва все більше ставала інтегральною моделлю всеросійського підприємництва.

За другу половину ХІХ століття населення в Москві збільшилося майже втричі: в 1880-х роках наблизилося до 800 тис., а пізніше перевищило 1 млн. чоловік. Цей ріст був викликаний промисловим і торговельним розвитком і йшов за рахунок притоку із сіл корінних російських губерній, які оточували Москву в радіусі 300—350 кілометрів. Цим пояснювалася тодішня однорідність національного складу московського населення.

Цікаво, що вже тоді число уродженців України в Москві було більше, ніж вихідців із Орловської, Тамбовської, Курської, Воронезької губерній.
«По закарлючистих улицях московських»
Вийдемо на московські вулиці середини 40-х років минулого століття разом із Шевченком, який якось написав у листі, що він «пішов собі знову блукать по закарлючистих улицях московських аж до самого вечора» (виділено мною. — В.М.).

У центрі Москви, а Шевченко гуляв саме тут, немає нічого «закарлючистішого», ніж арбатські провулки, і тут абсолютно не діє сентенція з Євангелія від Луки про те, що кривизна випрямиться. Даремно новачок намагатиметься пройти «прямо». Якраз «прямо» ніяк не вийде. Скажімо, Тарас Григорович міг направлятися на Пречистенку, а потрапити на Гоголівський бульвар. Або повернути в Кривий (тепер —Кривоарбатський) провулок і вийти через кілька хвилин на той самий Арбат, у двох сотнях кроків від відправної точки. Таки Кривий!

До речі, відомий москвознавець Володимир Гіляровський писав в одній з своїх публікацій:

«И возит извозчик седока, и оба ругают московские переулки.

Седок проезжий, и извозчик, старик, тоже недавно в Москве.

— Да тебе сказано в Кривой переулок!

— Да они все тут кривые! — оправдывается извозчик...

И действительно, сколько кривых переулков в Москве!»

Справді, Кривоарбатський провулок, який отримав таку назву в другій половині ХІХ століття, раніше називався просто Кривий, а був ще Кривий провулок на Якиманці та на Варварці недалеко від Кремля1.

Отож, тепер знатимемо, що Тарас Шевченко написав про «закарлючисту» кривизну московських провулків ще тоді, коли знаменитий москвознавець Володимир Гіляровський був немовлям.

Мені вдалося знайти яскраві й правдиві картини, залишені талановитим побутописцем Москви сорокових років, сучасником Шевченка, призабутим письменником Іваном Кокорєвим (1826—1853). Ось що він писав про Москву Шевченкової присутності в ній:

«В продолжение двух-трех часов путешествия в Москве можно встретить все степени развития городской жизни, начиная от столичного шума и блеска до патриархального быта какого-нибудь уездного городка. Идешь, например, по широкой бойкой улице, с домами как на подбор, один другого лучше; по стенам из окон, из дверей манят тебя вывески всякого рода и цвета; направо и налево снуют пешеходы; мостовая горит под бегом рьяных коней; двери лавок устают затворяться и отворяться; узлы, кульки, тюки, ящики ежеминутно шмыгают то с возов, то на воза...

Только что перебежал улицу сделал несколько шагов, глядь — совершенно другая декорация: всю улицу вдоль перерезает широкий бульвар с ветвистыми липами; по обеим сторонам его тянутся степенные дома, разнообразные по наружности, но одинаковые по цели, которую

_______________________________



1 Лабіринт московських вулиць, провулків і глухих кутів, що мали однакову назву і збивали з пантелику людей, які погано знали Москву, відобразився у вуличному фольклорі в такій жартівливо-путаній адресі: «За Яузой на Арбате, на Воронцовом поле, близи Вшивой горки на Петровке, не доходя Покровки...» і т.д., тобто ніде.

имели в виду их хозяева — устроить жилище для себя, а не помещение под известное число торговых заведений; приволье, простор, иногда даже слишком, видны во всем — и в богатых покоях, в которых есть где развернуться старинному хлебосольству, и в разных службах, занимающих просторный двор, с воротами настежь, и в тенистых садах, обнесенных решетчатым забором...

Еще несколько шагов — и другая картина... Вот она — область простого, идеального быта. Нет здесь ни мостовой, которую красиво заменяет зеленый луг с торною дорогою посредине; нет никаких принадлежностей городской суетной жизни; нет ни одного торгового или увеселительного заведения, если не считать двух мелочных лавочек с товаром рублей на сотню в каждой... Домики, все без исключения, деревянные, одноэтажные, выстроены по правилам свободной архитектуры, один смотрит вправо, другой влево, и почти все имеют способность склоняться набок; на лавочках у ворот посиживают старушки, занимаясь вязаньем чулок; дети, милые дети, бойко играют в бабки или в шары; мохнатые куры безбоязненно разгуливают по улице, роясь в земле; на лугу пасется идиллическая корова; в луже, которую принято называть прудом, полощутся утки... Пройдешь этим укромным предместьем Москвы, — и пошли тянуться с обеих сторон огороды, замелькали сараи, крытые соломой, начали встречаться мужики и бабы, кто на косьбе, кто на пашне».

Спостережливий француз Астольф де Кюстін також звернув увагу на характер московського міського пейзажу: «…Підніміться на гірку, навіть невисоку, відкрийте вікно, вийдіть на балкон або на терасу — і перед вашими очима предстане нове, величезне місто, що розкинулося на пагорбах, між якими пролягають ниви, ставки, навіть ліси; місто-село,



оточене полями…»1 (виділено мною. — В.М.).

Узагальнюючи, можна сказати, що московський пейзаж упродовж усього ХІХ століття зберігав камерний, а то й патріархальний характер, що утвердився в післяпожежний період. Розташування й невеликі розміри будинків робили Москву антиподом Петербурга — самого «міського» міста Росії.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Частина ІІІ михайло Грушевський: «Я оснувався в Москві, Арбат 55» Великий українець на Арбатi
2014 -> Наказ №1009 від 19 серпня 2016 року Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 21. 08. 2013 №1222
2014 -> Тарас Шевченко і Михайло Грушевський
2014 -> Календарно-тематичний план
2014 -> Сценарій свята Першого дзвоника
2014 -> Сценарій Новорічної вистави для дітей молодшого шкільного віку «сніговик-поштар» Підготувала
2014 -> Сценарій свята Першого дзвоника
2014 -> Іі етапу Всеукраїнської олімпіади з історії в 9 класах Деснянського району м. Києва від 23 листопада 2014 року
2014 -> Листопад 1−30 листопада Проект «Родом з України»
2014 -> Проект «Діаспора» Репетиція Українського музично-драматичного театру-антрепризи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал