Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп



Сторінка7/33
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   33

И действительно, сколько кривых переулков в Москве!»


Справді, Кривоарбатський провулок, який отримав таку назву в другій половині ХІХ століття, раніше називався просто Кривий, а був ще Кривий провулок на Якиманці та на Варварці недалеко від Кремля1.

Отож, тепер знатимемо, що Тарас Шевченко написав про «закарлючисту» кривизну московських провулків ще тоді, коли Гіляровський був немовлям.

Відсутні безпосередні документальні свідчення про те, що Тарас Шевченко, блукаючи по кривих московських вулицях, був якраз і на Арбатській вулиці (нинішній Арбат), але вірогідність цього дуже велика. Так чи так, а ми не можемо не згадати коротко про історію одного з будинків на цій вулиці, бо він нині належить нашій державі , й у ньому знаходиться Культурний центр України в Москві — духовний наступник Шевченкової присутності в місті.

Будівництво первісної двоповерхової споруди на червоній лінії Арбатської вулиці, тобто лінії забудови, датується 1800—1812 роками. З цього часу йде відлік історії нинішнього будинку № 9, який вже перейшов двохсотрічний рубіж. Зведення нових житлових і нежилих будівель, розширення їх у глибину земельної ділянки збігається в часі з народжен-

______________________

1 Лабіринт московських вулиць, провулків і глухих кутів, що мали однакову назву і збивали з пантелику людей, які погано знали Москву, відобразився у вуличному фольклорі в такій жартівливо-путаній адресі: «За Яузой на Арбате, на Воронцовом поле, близи Вшивой горки на Петровке, не доходя Покровки...» і т.д., тобто ніде.
ням та дитинством Тараса Шевченка (1813—1824 роки). Щепкін, який приїхав у Москву в 1823 році, мав змогу бачити це будівництво. В Центральному архіві науково-технічної документації м.Москви мені пощастило знайти унікальні документи, які дають можливість розповісти про цей давній період забудови й упорядкування земельної ділянки, що належала тоді «надвірній радниці»1 Варварі Афанасіївні Мальшиній. Цій енергійній і діяльній росіянці ми завдячуємо цивілізованим освоєнням райського куточку старовинного Арбату.

Земельна ділянка Мальшиної простягалася від Арбатської вулиці (так називалася тоді вулиця Арбат) до району нинішнього Малого Афанасьєвського провулку, де межувала з домоволодіннями надвірної радниці Попової, міщанина2 Івана Лазарєва і якоїсь Зімбулатової. З боку нинішнього Великого Афанасьєвського провулка до Варвари Мальшиної прилягала тоді земельна ділянка графа Шереметєва (!)3. З боку нинішньої Арбатської площі й Гоголівського бульвару розміщувалося домоволодіння купця Сабурова. Між іншим, сусіди Мальшиної ніби спеціально підібрані для того аби продемонструвати нащадкам, що вже в першій чверті ХІХ століття Арбатська вулиця була різнорідною за становою належністю домовласників — дворянин з титулом графа, надвірні радники, купець, міщанин.

Документи свідчать, що в наполеонівській пожежі 1812 року на згаданій ділянці згоріли двоповерховий будинок на місці нинішнього будинку № 9 і будівлі в глибині двору. Незначна частина їх була відбудо-

_____________________



1 Так Варвара Мальшина названа в документі. Очевидно, мова йде про те, що вона була дружиною надвірного радника, який, скоріше за все, помер. У Росії надвірний радник — це громадянський чин VІІ класу. Особи, які його мали, частіше за все обіймали посади столоначальників, тобто найнижчої структурної частини державних центральних і місцевих закладів.

2 Як правило, ремісники, дрібні торговці й домовласники. До 1863 року могли підлягати тілесним покаранням.

3 Цікаво, що невелика частина володіння, на якому знаходився сусідній будинок № 11, аж до середини ХІХ століття належала шереметьєвським селянам.

вана чи відремонтована вже до літа 1813 року. Проте роботи не припинялися, а у вересні 1818 року розпочалася серйозна добудова й перебудова основного будинку та інших будівель. Влітку 1822 року були вже зведені, але ще не оздоблені триповерховий цегляний жилий будинок і два двоповерхових жилих будинки. Повністю були готові цегляні одноповерховий жилий і нежилий будинки в глибині двору. Ще через пару років основний будинок на Арбатській вулиці, що був повернутий порталом1 до нинішнього Великого Афанасьєвського провулка, ймену вався в документах чотириповерховим, а двоповерховий — триповерховим, але, судячи з усього, в них обладнали підвали, зробивши їх жилими. До того ж третій поверх був надбудованим мезоніном.

Завершивши будівництво, Варвара Мальшина у 1826 році добилася ще й звільнення свого домашнього вогнища від постою в ньому солдатів і офіцерів. До речі, домовласники платили за це чималі гроші, зате мали право гордо написати на воротах чи навіть вирізати на камені: «Звільнений від постою».

Наступна зустріч з Варварою Мальшиною, яку дають змогу архівні документи, датується початком 1838 року. Виявляється, що ділова й, мабуть, вродлива жінка вже мала інше прізвище! В «Плане и фасаде, выданном от комиссии для строений в Москве, 1838 года, генваря 26 дня» засвідчено, що земельна ділянка № 599 (цей номер залишиться за нею й надалі) по вулиці Арбатській Пречистенської частини 5 кварталу належить «коллежской советнице Варваре Афанасьевне Крекшиной, бывшей Мальшиной». Таким чином, з новим чоловіком Варвара Афанасівна виросла на один чин, бо в Росії колежський радник був громадянським чином 6-го класу й міг займати середні керівні посади (начальник відділення, діловод у центральних закладах).

_______________________

1 Архітектурно оформлений вхід до будинку.
На плані, який зберігся в архіві, бачимо той же основний будинок з мезоніном, повернутий фасадом на захід. Праворуч від входу й ліворуч в задній частині будинку були добудовані два затишних ганки. В дальному кутку двора (з боку нинішнього Малого Афанасьєвського провулка), як і раніше, розміщалася нежила будівля, скоріше за все, сарай. Неподалік, перпендикулярно до нього — дерев’яна одноповерхова будівля, очевидно, для прислуги.

Звертає на себе увагу те, що будинок первісно будувався цегляним, що було тоді рідкістю в Москві, але всіляко підтримувалося місцевою владою. Існували навіть «Правила для неодмінного виконання», затверджені в 30-х роках ХІХ століття, в яких зокрема зазначалося: «Крыльца в больших домах должны быть каменные и галереи не дозволяются иначе, как каменные...» В «Правилах» передбачалося осадження нового будинку: «Каменное строение... вновь оконченное в одно лето, не дозволять штукатурить ни внутри, ни снаружи тем же годом». Вони містили й протипожежні вимоги: «Деревянные этажи на каменных этажах не должны обшиваться тесом, а должны быть штукатурены...» І ще одна — естетична настанова: «Окраска крыш должна быть... красной или зеленой краской». Який же чудовий вигляд мали такі будинки з висоти пташиного польоту!

В архіві я знайшов документи про земельну ділянку № 599 й забудову на ній, датовані серпнем 1857 року:

«Описание существующих строений. Под №1, каменное 4-х этажное жилое. № 2, каменное 3-х этажное жилое. № 3, каменное 2-х этажное жилое, с подвалом. № 4, каменное 2-х этажное с антресолями жилое. № 5, каменное 2-х этажное, нижний этаж нежилой, а верхний жилой. № 6, каменный портал1. № 7, каменное одноэтажное нежилое. Под № 8, каменное одноэтажное жилое. № 9, каменный вход в подвал. №10, деревянное двухэтажное нежилое. № 11, деревянное одноэтажное нежилое. № 12 деревянное одноэтажное в каменных столбах нежилое.

Кровли на сих строениях крыты железом. № 13, деревянное одноэтажное нежилое. Кровля крыта тесом.

В строении № 4 и 5, по фасаду показанные окна под литерами: а, б, в, г, д, е, и, ж, фальшивые».

Знаменний момент! На кресленні будинку, що знаходився на нинішньому місці Культурного центру України в Москві, глуха стіна на Арбатську вулицю декорована фальшивими вікнами. Цього вже настійно вимагала естетика вулиці, що давно об’єднала навколо себе будинки, повернувши їх обличчям до себе.

Згадані документи дозволяли побудувати дерев’яну одноповерхову нежилу будівлю з покриттям даху залізом і наказували відремонтувати будівлі під № 1, 2, 3, 4 і 13. Крім того, було велено побудувати цегляні брандмауери. Взагалі вражає грунтовність і капітальність забудови ділянки № 599, що в більшості своїй містила кам’яниці з залізними дахами, до того ж вони весь час удосконалювалися.

Фактично ми зафіксували стан забудови землеволодіння № 599 на той час, коли Шевченко востаннє бував у Москві, тобто на початку другої половини ХІХ століття. Варвара Крекшина, якій перевалило далеко за 70 років, уже генерал-майорша, мала власний будинок на Тверському бульварі. Земельна ділянка № 599 належала тоді знову жінці — штабс ротмістрші Пуколовій Єлизаветі Дмитрівні2.

_______________________



1 Вхід у будинок, як і раніше, залишався з цього боку.

2 В 1872—1873 роках в західній частині двору по червоній лінії Арбату за проектом архітектора Д.Гущина було побудовано окремий триповерховий будинок, а земельна ділянка отримала новий номер — 636-й і позначалася в документах за 636/599. Тоді на ній знаходилося п’ять житлових цегляних будинків і дві службові, також цегляні, будівлі. З цього часу домовласником був спадковий дворянин Олександр Іванович Ромейко. Після його смерті в 1916 році земельна ділянка до Жовтневої революції знаходилася під рукою його дружини Олени Миколаївни Ромейко.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   33


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка