Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп



Сторінка30/33
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,74 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

В Україну — через Москву

Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі зібралися у Михайла Лазаревського й вирішили перевезти поетове тіло й поховати в Україні, як і заповідав Тарас Григорович. Поки йшли довгі клопоти з цього приводу, могила Шевченка на Смоленському кладовищі, як писав часопис «Основа»2, постійно вся була в зелені та вінках, за ними не було видно ні землі, ні снігу, і вона скоріше нагадувала весну і життя, ніж холод і смерть.

Дозвіл на перевезення тіла Шевченка в Україну, до якого чимало зусиль доклав Михайло Лазаревський, було отримано у квітні. 26 числа домовину з прахом поета відкопали, й попереду її чекав довгий шлях, по завершенні якого в Каневі Михайло Максимович написав:

_______________________



1 Якраз у цей час, 29 січня 1861 року, Шевченко писав брату Варфоломію, якого просив допомогти придбати земельну ділянку й побудувати на ній хату: «Кінчай швидше в Каневі та напиши мені, як кончиш, щоб я знав, що з собою робить весною».

2 Перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячний журнал, що виходив у 1861—1862 роках в Петербурзі українською, частково російською мовами. Редактор — Василь Білозерський. Виникнення й діяльність журналу пов’язані з іменем Шевченка, який брав участь у підготовці видання. В листах до знайомих і друзів, зокрема до Марка Вовчка в травні 1859 року поет писав: «Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерського…» (виділено мною. — В.М.). У згаданий час журнал ще знаходився в проекті, проте Тарас Григорович упевнено передбачав, що він побачить світ. Скажімо, в листі до Якова Кухаренка в березні 1860 року, поет просив надсилати матеріали «для нашого будущого журнала “Основа”» (виділено мною. — В.М.). Шевченко віддав у часопис багато своїх поезій, і вони в ньому вперше побачили світ. Всього «Основа» опублікувала понад 70 творів Шевченка. Починаючи з п’ятого номера, редакція «Основи» друкувала твори, виявлені в поетових паперах після його смерті, в тому числі великі уривки з «Щоденника», листи поета, а також чимало статей і спогадів про Шевченка. Всім цим часопис «Основа» назавжди ввійшов в історію вітчизняної та світової культури.
Із могили домовина

На світ піднялася;

Через Москву, через Київ,

Сюди донеслася.


А поки-що Шевченкову труну поставили на дорогі ресорні дроги, і жалобна громада оточила її. Часопис «Основа» в червні 1861 року розповідав про цю мить так:

«Черный гроб уже возвышался на запряженных дрогах. Какое тяжëлое впечатление! Какие печальные, серьëзные у всех лица! Все были поглощены минутой, всех пронзала мысль о вечной разлуке с дорогим поэтом и человеком... Когда все, таким образом, находились под гнетом сосредоточенной печали, вдруг заговорил П.А. Кулиш».

Отож, послухаймо Пантелеймона Куліша:

«Що ж се ти, батьку Тарасе, від’їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же ти нижчий од тих козацьких лицарів, що червоною китайкою вкривалися, заслугою козацькою пишалися. Ні один вільний предок твій, Тарасе, не сходив з сього світу без сеї останньої чести1. Чи вже ж ти... вмер чужим чужиницею на чужині? Що ж се про нас на Вкраїні скажуть, як ми тебе вирядимо в дорогу, не покритого червоною китайкою? Скажуть, що й ми такі перевертні, як ті дуки, що позабирали всі козацькі луги й луки та й старосвітські звичаї позанедбували. Ні, батьку

______________________

1 Китайка — первісно густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім — бавовняна тканина місцевого виробництва. За козацьким звичаєм, тіло померлих козаків покривали червоною китайкою, про що згадано в численних народних піснях і думах.

Молодий, двадцятип’ятирічний Тарас Шевченко писав у тому ж таки Санкт-Петербурзі, де помер (вірш «Іван Підкова»):

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Лев Жемчужников згадував про похорон Шевченка: «Гроб его был покрыт, по казацкому обычаю, широким красным покрывалом».

Тарасе, не годиться тобі так від’їжджати на Вкраїну! Ще, дякувати Богові святому, не попереводились козацькі діти, козацькі душі, є кому тебе на дорогу китайкою червоною вкрити...Розкиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний по чорній, сумній домовині Тарасовій. Нехай наш батько з’явиться на Вкраїні лицарем щирим, що жив і вмер, дбаючи про добро, про честь і волю нашу... Отепер їдь, батьку Тарасе... Нехай земляки бачать, що... ми тут в столиці своєї святої старосвітщини не занедбали, що ми сво-го великого поета по-своєму шануємо».

Червона китайка на труні швидко потемніла під мокрим дощовим снігом, а Пантелеймон Куліш в цей час говорив:

«В останнє вітаємо тебе на чужині, друже наш Тарасе!... Тяжко бо сумував єси, що тобі засиплять чужим піском очі, гаряче ждав єси, щоб тебе на Вкраїні поховано:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.


Отже ми вволили твою волю, Тарасе... З’явися, батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою, заслугою козацькою1; згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких: нехай побачать, як далеко від

_____________________



1 В Москві червона китайка також супроводжувала прах поета. З нею труна прибула і в Україну. Григорій Честахівський зазначив у листі від 7 травня про «Кобзарську труну, накриту червоною китайкою — заслугою козацькою» на під’їзді до Києва. Михайло Максимович писав тоді про домовину у вірші «На похорони Т.Гр.Шевченка»:

Стоїть в Каневі в соборі,

Вся квітками ввита;

По-козацьки — червóною

Китайкою вкрита.

Китайку зберіг Григорій Честахівський. Він передав її згодом до музею В.В. Тарновського, а з 1961 року вона зберігається в Канівському музеї Т.Г. Шевченка.


правди постали, нехай почують із мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне, нехай, хоч помиляючись, почнуть говорити непозиченою мовою...

Твоїм шляхом, Тарасе, всі ми підемо... Наш єси, поете, а ми народ твій, ми духом твоїм дихатимемо во віки і віки...»

Жалобна процесія поволі рушила зі Смоленського кладовища до Миколаївського двірця через Васильєвський острів, Адміралтейську площу, а потім Невським проспектом. Нарешті добралися до вокзалу. Тут востаннє «тихо стовпились друзі навколо труни, тихо й бережно підняли її на плечі, поставили в вагон, — зібрали в далеку путь».

Як підсумував у своїх спогадах Олександр Афанасьєв-Чужбинський: «Друзі покійного зібрали суму, виклопотали дозвіл і повезли прах Тараса туди, де...

Могили

Чорніють, як гори,



Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять».


Починалася Шевченкова дорога в безсмертя....

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка