Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп



Сторінка3/33
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Перетинання доль

Коли ж вони — Тарас Шевченко і Михайло Щепкін — уперше побачилися та познайомилися? Наприкінці ХІХ століття історик Микола Стороженко висунув версію, не приховуючи її здогадності. «Запевне не можна мовити, коли Щепкін уперше спізнав Шевченка особисто, мабуть, се сталося р. 1843…» Через шість десятиліть щепкінознавець Абрам Дер-

_______________________

1 Працюючи над текстом «Кобзаря» 1860 року, Шевченко змінив цю назву на «Галайда».

ман писав, що «знайомство їхнє відбулося наприкінці 1843 або на початку 1844 року»1, хоча ніяких документів на підтвердження не наводив. На жаль, так само зробила й Глафіра Паламарчук, яка в 1959 році надрукувала в журналі «Вітчизна» спеціальну статтю «Перша зустріч Шевченка з Щепкіним». У ній авторка категорично твердила, що «саме навесні 1843 р. у Києві відбулося знайомство і зближення Шевченка з основоположником російського театрального мистецтва М.С. Щепкіним» і навіть заявляла, що Тарас Григорович 27 травня «безсумнівно вже був присутній» на бенефісі Щепкіна. Радянський театрознавець Арон Грін на початку 60-х років минулого століття писав, що «перша особиста зустріч Щепкіна з великим Кобзарем відбулася… на початку літа 1843 року, тобто в період київських гастролей Щепкіна». Пройшло кілька років, але щепкінознавець Теодор Гріц у своєму літопису життя і творчості артиста (1966 рік) не став видавати бажане за реальне, а Петро Жур у скрупульозних «Трудах і днях Кобзаря» взагалі не став розглядати версію, що будувалася на суб’єктивних припущеннях. Але версія ця виявилася живучою.

Біограф Щепкіна А.Клінчин у другій половині 60-х років минулого століття писав про час першої зустрічі поета з артистом: «Скільки-небудь точно відповісти на це питання важко. Але є всі підстави припускати, що відбулася зустріч в 1843 році: або в квітні місяці, коли Шевченко проїздом із Петербурга в Україну зупинявся на декілька днів у Москві2, або на початку червня в Києві, де в той час гастролював Щепкін і куди приїжджав Шевченко»3. Так само впевнено писав про 1843-й Іван Волошин, якому 2008 року минув столітній ювілей: «…Цілком зрозуміло, чому в 1843 році Шевченко, приїхавши до Москви, зробив усе, щоб познайомитися з Щеп-

________________________



1 А.Дерман. Московского Малого театра актер Щепкин. С. 231.

2 Теодор Гріц звернув увагу на те, що вже 11 квітня 1843 року Михайло Щепкін виїхав із Москви на південь.

3 А.Клинчин. Шевченко и Щепкин // Театр и драматургия. С. 222.
кіним особисто»1. Згодом вияснилося, що в 1843 році Шевченко в Москві не бував, але в офіційних виданнях, скажімо, в «Шевченківському словнику» (1977 рік), залишилася інформація, що саме в 1843-му, «як гадають деякі дослідники», вони вперше зустрілися — щоправда, в Києві — під час гастролей у місті Щепкіна. В академічній поетовій «Біографії» 1984 року вже впевнено стверджувалося, що «з М.Щепкіним Шевченко познайомився десь у червні 1843 р. під час гастролей актора в Києві». Сучасний російський щепкінознавець Віталій Івашнєв теж заявляє, що «знайомство відбулося в 1843 році»2. Це датування підтримують і автори «Коментарів» до 2-го тому Повного зібрання творів Шевченка3.

Щодо мене, то, не виступаючи категорично проти такої версії, вважаю, що її не треба видавати за аксіому, а розглядати лише як версію, тобто одне з кількох тлумачень події, що нас так цікавить. Тим більше, що безперечних доказів на її користь за століття нашкребти так і не вдалося. Тож у Повному зібранні творів Тараса Шевченка, виданому ще 1964 року до 150-річчя з дня його народження, спокійно констатувалося про першу поетову зустріч із Щепкіним: «Шевченко познайомився з ним у лютому 1844 р. в Москві»4. Так само в «Коментарях» до 5-го тому новітнього, вже згаданого академічного видання вказується, що поет, очевидно, зустрівся з артистом 1844 року в Москві, коли Шевченко повертався з України до Петербурга, тобто в лютому5. Навіть Глафіра Паламарчук визнавала, що справді неза перечним «першим свідоцтвом їхнього знайомства з’являєть-

______________________

1 І.О. Волошин. Т.Шевченко і М.Щепкін. С. 6.

2 Виталий Ивашнев. Щепкин. С. 197.

3 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Поезія. 1847—1861. Т. 2. С. 694.

4 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах. — К.: Видавництво Академії наук УРСР. С. 466.

5 У згаданій «Біографії» 1984 року читаємо: «До Москви Тарас Григорович прибув не пізніше 10 лютого і провів у ній більше тижня». Петро Жур, який не підтримував версію знайомства Шевченка з Щепкіним у 1843 році, датував це поетове перебування в Москві з 12 до 20 лютого.
ся поезія “Чигрине, Чигрине”, написана Шевченком у Москві 19 лютого 1844 р.», адже ця поезія була посвячена Щепкінові.

Москва часів знайомства Шевченка з Щепкіним

Отже, напевне доказаною є зустріч поета з артистом у лютому 1844 року. Якою тоді була Москва? У сорокових роках ХІХ століття в місті нараховувалося понад 350 тис. жителів1, що на 75 тис. чоловік більше, ніж до нашестя Наполеона, 12 тис. будинків, близько 400 церков2 і понад 20 монастирів, 360 поліцейських будок. Москва воскресла, як Фенікс із попелу, після пожежі 1812 року, про яку сам Шевченко писав яскраво: «Как жертва всесожжения вспыхнула святая белокаменная...»

Вихідець з України Григорій Данилевський розповів в історичному романі «Сожжённая Москва», що побачив світ у 1886 році: «С разных сто-
_______________________

1 З цього часу й до смерті поета чисельність населення в Москві виросла приблизно на 100 тис. чоловік. Є дані на початок 50-х років — 356,5 тис. чоловік, у 1856 році — 368,8 тис. чоловік і в 1862 році — 448 тис. чоловік. Смертність у Москві перевищувала народжуваність. Скажімо, в 1832—1842 роках щорічно народжувалося в середньому 8800 чоловік, а помирало 9800 чоловік. Приріст населення відбувався головним чином за рахунок притоку ззовні. Особливо швидко росла чисельність робітників, на середину ХІХ століття вона майже подвоїлася.

Шевченків сучасник Петро Вістенгоф (1811—1855) залишив цікаві цифри стосовно Москви 40-х років: «В числе 350 000 жителей, составляющих народонаселение Москвы и состоящих преимущественно из природных москвичей, помещиков и купцов других губерний, приезжающих в Москву для временного пребывания по делам своим, находятся иностранцы разных наций, а именно: немцы, французы, англичане, итальянцы, шведы, греки, армяне, турки, персияне, татары, бухарцы и жиды… Всех иностранцев обоего пола проживает: исповедующих римско-католическую веру 1500 человек, евангелико-лютеранскую 2000, реформатскую 500, армяно-грегорианскую 610, магометанскую 390. Все они согласно с законом Российского государства пользуются правами природных жителей в отношении личности и собственности, имея полную свободу в отправлении богослужения…»



2 Для порівняння: в Петербурзі на той час було 169 храмів, у Казані — 74, в Ярославлі — 66, у Нижньому Новгороді — 52.

рон поднимались густые облака дыма с пламенем. Горели соседние Тверская, Никитская и Арбат». Арбатець Михайло Загоскін писав у книзі «Москва и москвичи» про повернення свого героя в Москву: «Вот уж я проехал Никитские ворота — вот мой приход... Церковь цела, быть может, и мой дом... Нет! Вот он, голубчик, без кровли!.. Подъезжаю поближе... Гляжу — и что ж? Господи боже мой!.. Передняя стена дома в развалинах, почти все комнаты нижнего этажа раскрыты, как напоказ!»

В першому опублікованому вірші очевидця спаленої Москви Олександра Пушкіна «Воспоминания в Царском Селе» (1815 рік) читаємо:

Где ты, краса Москвы стоглавой,

Родимой прелесть стороны?

Где прежде взору град являлся величавый,

Развалины теперь одни...
И там, где роскошь обитала

В сенистых рощах и садах,

Где мирт благоухал и липа трепетала,

Там ныне угли, пепел, прах.


Ці рядки стосувалися арбатського світу, бо підлітка водили в Кремль чи в сад Пашкового дому через Воздвиженку або Знаменку.

Є свідчення, що з 427 будинків, які стояли між Арбатом і Москвою-рікою, не згоріли лише 8!

У цілому внаслідок жахливої пожежі згоріло більш як дві третини міста: з 9158 будинків уціліло 2626 (29 проц.) із 8520 магазинів — 1368 (16 проц.), із 290 храмів — 123 (42 проц.). Проте Москва відбудовувалася швидко. Той же Данилевський писав в історичному романі «Сожжённая Москва», що побачив світ у 1886 році:

«Молва об освобождении Москвы быстро облетела окрестности. В город хлынули всякого рода рабочие, плотники, каменщики, штукатуры и маляры; за ними явились мелкие, а потом и крупные торговцы... Из подгородных деревень стали подвозить лес для построек, припрятанные съестные припасы и всякий, из Москвы же увезённый товар. Хозяева сожжённых, разрушенных и ограбленных домов занялись возобновлением и поправкой истреблённых и попорченных зданий. Застучал среди пустынных ещё улиц топор, зазвенела пила...»

Вся ця велетенська робота по відбудові Москви була підпорядкована спеціальній комісії, створеній у 1813 році Олександром І. Перед нею було поставлено також завдання будівництва нового громадсько-адміністративного центру міста з напівкільцем парадних площ. Передбачалося регулювання вулиць новими червоними лініями з відповідним розширенням всередині Садового кільця та винесення нової забудови фасадами на червону лінію (тобто лінію забудови) вулиць і провулків. Крім того, було поставлено вимогу створення певної стильової єдності міста через переважання ампірного стилю.

Протягом двох десятиліть Москва стрімко й невпізнанно змінилася завдяки проведенню єдиної містобудівної політики, уніфікації фасадів, архітектурних деталей і декору, прикрасилася новими будинками й громадськими спорудами. Міська площа в ампірному періоді набуває важливого містобудівного значення (прикладом може бути Театральна площа). Було відроджено архітектурний ансамбль Кремля, відбудовано Московський університет на Моховій, зведено Манеж, сховано під землю річку Неглинну, а біля Кремля на її місці розбито Олександрівський сад...

Наприкінці 20-х — у першій половині 30-х років ХІХ століття, тобто на очах Михайла Щепкіна, який прибув у місто в 1823-му, відбудову післяпожежної Москви було завершено, і в ній почали реконструкцію та розширення центру і прилеглих вулиць. Зводилися торгові споруди нового типу: Купецька біржа на Ільїнці, перший у Росії Пасаж між Великим і Малим театрами та Кузнецьким мостом. Крім того, в Москві відкрилися: 1-ша дитяча лікарня, 1-а Градська, Новокатерининська і Очна лікарні, Набілковська і Маросєйська богадільні, міський сирітський притулок, Міщанське училище, навчально-виховні заклади — Олександрівський інститут і Миколаївський сирітський інститут. Виникали нові вищі навчальні заклади: Вище технічне училище (1830 рік), Межовий інститут (1835 рік), Петровська академія (1865 рік). Відновлювалися старі й будувалися нові храми.

Біля Кремля було знято бастіони Петра І, а на їх місці утворено проїзди біля стіни Китай-города — сучасні Театральний і Китайський проїзди, тоді ж було відкрито Воскресенську площу. З’явилися Пречистенський, Нікітський, Страстний, Петровський, Рождественський, Сретенський, Чистопрудний, Покровський і Яузський бульвари. Починаючи з 20-х років, коли було остаточно знесено Земляний вал і навколо міста утворилася вулиця Садова довжиною 17 кілометрів, ішла забудова так званого Садового кільця, що існує до сих пір.

Храм Христа Спасителя, Кремль з новим комплексом Великого Кремлівського палацу та дзвіницею Івана Великого, — все це Шевченко бачив на власні очі, — увінчували концепцію центру Москви, втілену в 1830—1850-х роках. Вони панували над Першопрестольною.

Середнім типом звичайного московського будинку став невеликий одно або двоповерховий особняк із класичним фронтоном, за яким знаходився привільний двір із господарськими службами; три і чотири поверхи тоді зустрічалися в Москві рідко.

Цікавий побутописець Москви Петро Вістенгоф (1811—1855) розповідав у книзі «Очерки московской жизни», що вийшла в світ 1842 року: «С каждым годом наружный вид Москвы украшается быстрою постройкою огромных красивых домов, принадлежащих казне и частным лицам»1. Втім, казенні будинки часто нагадували казарми з колонадами та царськими орлами на фронтонах, говорячи словами Шевченка, були «ка-

______________________



1 Пётр Федорович Вистенгоф. Очерки московской жизни. — М.: Издательский Дом ТОНЧУ, 2007. С. 14.

зармовидними».

Тодішній поет писав:

В мои года хорошим было тоном

Казарменному типу подражать,

И четырем или шести колоннам

Вменялось в долг шеренгою торчать

Под неизменным греческим фронтоном.


Будинки в Москві то «вибігали» на вулицю, то подавалися назад, углибину дворів. Ще однією характерною особливістю Москви було те, що великі будинки були «перемішані» з маленькими будиночками: «Вы видите палаты вельмож подле мирной хижины ремесленника, которые не мешают друг другу, у каждого своя архитектура, свой масштаб жизни; ходя по Москве, вы не идёте между двумя рядами каменных стен, где затворены одни расчёты и страсти, но встречаете жизнь в каждом домике отдельно» (Петро Вістенгоф).

Щоб переконливо продовжити цю важливу думку, звернемося до Віссаріона Бєлінського, який у статті «Петербург и Москва» в 1845 році писав: «Стоит час походить по кривым и косым улицам Москвы, и вы тотчас заметите, что это город патриархальной семейственности: дома стоят особняком, почти при каждом есть довольно обширный двор, поросший травой и окружённый службами. Самый бедный москвич, если он женат, не может обойтись без погреба... Нередко у самого бедного москвича, если он женат, любимейшая мечта целой его жизни — когда-нибудь перестать шататься по квартирам и зажить своим домиком...

Таких домишек в Москве неисчислимое множество, и они-то способствуют её обширности, если не её великолепию. Эти домишки попадаются даже на лучших улицах Москвы, между лучшими домами, так же как хорошие (т. е. каменные в два или три этажа) попадаются в самых отдалённых и плохих улицах между такими домишками...»

У 1830—1840 роках Москва, зберігаючи риси дворянського міста дедалі більше перетворювалася в промисловий і торговий центр усієї Росії.

Відбувався промисловий переворот, основним змістом якого був перехід від мануфактури до фабрики. Цей процес завершився в другій половині ХІХ століття після відміни кріпосного права.

В 1837 році було засновано Московську фондову біржу, вже в 30-х роках у місті влаштовувалися виставки мануфактурних і фабричних виробів. У Москві тоді переважала текстильна промисловість, її продукція користувалася світовою популярністю. Спостережливий француз Астольф де Кюстін, який відвідав Москву в 1839 році, записав: «Її шовки з честю суперничають на російському ринку з тканинами Сходу та Заходу». Питома вага металообробної і харчової продукції сильно виросла лише наприкінці ХІХ століття. Якщо в 1814 році в Москві нараховувалося 253 підприємства, на яких працювало 27,3 тис. робітників, то в 1853 році їх було 443, а робітників — 46 тис.

Економічному розвитку Москви, та що там — усієї країни, сприяло безпрецедентне будівництво першої в Росії залізничної магістралі Петербург-Москва, що почалося в 1843 році, а в рік першого приїзду Шевченка в Москву, в 1844-му, на великому пустирі біля Каланчовського поля неподалік від Красних воріт розгорнулося зведення залізничного вокзалу, який, як і всю залізницю, було введено в дію 1851 року. Шевченко вперше проїхався по «чугунці» через сім років. Наступного року після його смерті на Каланчовському полі було завершено будівництво ще двох вокзалів — Ярославського й Казанського.

За перші чотири роки «чугунка» перевезла понад 3 млн. пасажирів, 500 тис. солдатів і майже 50 млн. пудів багажу. Залізниця, що створювалася руками сотень тисяч кріпосних селян, робочих людей і була тим самим своєрідним уособленням відсталості суспільного устрою Росії (недарма Шевченко вважав, що саме технічний прогрес покінчить з «поміщиками-інквізиторами») швидко стала могутнім важелем розвитку промисловості й сільського господарства, заводського виробництва, влаштування в 1854 році вздовж дороги електромагнітного телеграфу і т.д. Газета «Северная пчела» справедливо писала з приводу нового чуда: «Железная дорога, теперь оконченная, свяжет воедино две столицы русского царства и откроет для нашего быта и промышленности новую эпоху».

Ще одним важливим фактором капіталізації став інтенсивний приплив іноземних інвестицій, які сприяли швидкому подоланню прірви між напівфеодальною Росією і передовими, розвинутими країнами Заходу.

З середини ХІХ століття в Москві нестримно зводилися фабричні корпуси, вокзали, банки, торгові пасажі та універсальні магазини, великі доходні будинки, що значною мірою визначало формування основних магістралей міста. Перші ознаки переходу Москви від дворянського міста до капіталістичного підмітив ще Пушкін майже за три десятиліття до реформи 1861 року: «...Москва, утратившая свой блеск аристократический, процветает в других отношениях: промышленность сильно покровительствуемая, в ней оживилась и развилась с необыкновенною силою. Купечество богатеет и начинает селиться в палатах, покидаемых дворянством». Ці процеси бачили неозброєним оком і менш відомі сучасники. Один із них писав у сорокових роках ХІХ століття: «Москва сделалась в настоящее время столицей промышленности, куда стекаются все богатства внутреннего трудолюбия и торговой мены России с другими государствами. Москву снабжают все порты Балтийского, Черного и Азовского морей колониальными товарами; южная Россия — шерстью, хлебородные губернии — жизненными припасами». Зі свого боку, Москва постачала свої мануфактурні вироби на всі ринки Росії, зокрема, на українські ярмарки, в Сибір, Середню Азію і, навіть, у Китай. Московська губернія виробляла половину всіх бавовняних товарів Росії.

Господарем Москви стає купець, фабрикант, промисловець. Він скуповував дворянські особняки, знімав із їхніх фронтонів герби старих господарів Москви — князів Голіциних, Долгоруких, Шаховських, Щербатових — і вивішував незграбні вивіски купців Солодовникових, Шелапутіних, Хлудових, Обідіних і т.д.

В середині 40-х років ХІХ століття Бєлінський вже зафіксував: «В Москве повсюду встречаете вы купцов и всё показывает вам, что Москва по преимуществу город купеческого сословия. Ими населён Китай-город; они исключительно завладели Замоскворечьем, и ими же кишат даже самые аристократические улицы и места в Москве, каковы Тверская, Тверской бульвар, Пречистенка, Остоженка, Арбатская, Поварская, Мясницкая и другие улицы». Справді, в часи перших приїздів Шевченка до Москви купці ще не заволоділи Арбатом, але вже «кишіли» на ньому. З 60-х років, тобто після смерті Шевченка й Щепкіна на Арбаті все впевненіше оселяються торговельні підприємства.

Москва дедалі більше ставала інтегральною моделлю всеросійського підприємництва.

Периметр території міста дорівнював тоді 40 верстам1. Довжина її від південного заходу (з Воробйових гір) на північний схід (до Преображенської застави) складала 13 верст, а ширина від сходу до заходу — 8 ½ версти. Клімат у Москві помірний. Середня річна температура за шкалою Реомюра2 + 3,58°, найхолодніша пора року випадала на січень — -8°, найтепліша в червні — + 15, 4°. Панівні вітри — південно-західний і південний, часом дули північно-західний (як у холеру 1848 року) і північно-східний. Бурі в Москві бували дуже рідко, землетрус — один раз,

_____________________

1 Верста — 1,0668 км.

2 Реомюр Рене Антуан (1683—1757) — французький природознавець, в 1730 році запропонував свою температурну шкалу: 1° Реомюра дорівнював 5/4° звичної нам температурної шкали Цельсія (1742 рік).
1 жовтня 1446 року.

Довжина річки Москви від витоків до гирла — 420 верст, із яких 400 припадало на Московську губернію; ширина від 7 до 60 сажень1; глибина від піваршина до 6 сажень. На річці було 5 мостів — Дорогомиловський, Кримський, Кам’яний, Москворецький і Краснохолмський. Москва-ріка замерзала близько 1 листопада і розкривалася близько 1 квітня, таким чином для судноплавства була відкрита майже 200 днів на рік. У місті нараховувалося до 200 ставків, найбільші з них — Патріарший, Чисті пруди, Самотьока.

Москва поділялася в історичному плані на Кремль, Китай-місто, Біле місто, Земляне місто і передмістя (околиці); в адміністративному плані вона була розділена на 17 дільниць, які в свою чергу складалися з 96 кварталів і близько 600 поліцейських дільниць. У місті стояло понад 1200 поліцейських будок. У Москві нараховувалося близько двох десятків готелів, а також понад 50 подвір’їв, які мали 1800 номерів.

В післяшевченківській Москві нараховувалося близько 16 тис. будинків, понад 200 вулиць, 650 провулків, 60 проїздів, 80 площ, а також 14 бульварів і 19 кладовищ.


«З тиждень чи й більше блукав я по тій Москві»
Так писав Шевченко про своє перебування в Москві в березні-квітні 1845 року: «... Приїхав я у тую Москву та й гуляю собі по улицях, звичайне, як чоловік іностранний, розглядую собі то церкви, то собори...»

Зокрема поет побував у Кремлі, розглядав знамениту дзвіницю Івана Великого, нерозривно зв’язану з ликом Москви. Сучасник Шевченка, ро-


_____________________________

1 Сажень дорівнював 3 аршинам і 2,1336 м.
сійський поет Олександр Полежаєв, вірші якого були у власній бібліотеці Тараса Григоровича, захоплено писав:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка