Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп



Сторінка25/33
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,74 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33

Розділ 6. «Зобов’язаний я моєму другу Щепкіну»



«Я зустрівся і познайомився з ними...»
Про дальший розвиток подій 24 березня читаємо у Шевченка:

«Отправились в книжный магазин Н.М. Щепкина и ком., где и осталися обедать. Обед был званый. Николай Михайлович праздновал новоселье своего магазина1 и по этому случаю задал пир московской учено-литературной знаменитости. И что это за очаровательная знаменитость! Молодая, живая, увлекающаяся, свободная! Здесь я встретил Бабста, Чичерина, Кетчера, Мина, Кронеберга-сына, Афанасьева, Станкевича, Корша, Крузе и многих других. Я встретился и познакомился с ними, как с давно знакомыми родными людьми. И за всю эту полную радость обязан я моему знаменитому другу М.С. Щепкину».

Щира Шевченкова радість від зустрічі з молодими і блискучими інтелектуалами справді була настільки повною, що навіть тепер енергетично передається зацікавленому читачеві поетового щоденника. Шевченка можна зрозуміти. Влітку 1856 року він писав Семену Гулаку-Артемовському з Новопетровського укріплення: «Десятий год не пишу, не рисую і не читаю навіть нічого; а якби ти побачив, меж яким людом верчуся я оці десять літ. Та не дай Господи, щоб і приснилося тобі коли-небудь такі недолюди, а я у їх “в кулаке сижу” — давят, без всякого милосердия давят, а я повинен ще і кланяться, а то візьме разом та й роздавить, як ту вошу меж ногтями». Вирвавшись нарешті із заслання, поет жадібно ковтав повітря вистражданої свободи й особливо цінував знайомства та зустрічі з новими, вільними, щасливими, талановитими

________________________

1 Ми вже знаємо, що насправді магазин відкрився півроку тому — у вересні 1857 року. Скоріше за все «званий обід» був улаштований з приводу приїзду Шевченка.

людьми. Ще Олександр Кониський проникливо зауважив: «Таким ото чином Шевченко за короткий час опинився серед великої сім’ї ліпших людей того часу. Се був, коли згадати собі про Новопетровський форт, більш різкий контраст, ніж той, що перебув Шевченко 30 літ тому назад, коли доля з темного горища маляра Ширяєва перекинула його в світлі залі Академії художеств»1. Щоправда, ці слова Кониський писав стосовно Петербурга та насправді знайомства з «ліпшими людьми» почалися саме з Москви.

Хто вони були — представники «московської вчено-літературної знаменитості»? Про Бабста, Кетчера, Міна, Афанасьєва і Станкевича ми вже не раз говорили. Познайомимося ближче з іншими гостями книгарні Миколи Щепкіна в тому порядку, в якому їх назвав Шевченко.

Борис Миколайович Чичерін (1828—1904) — правник, історик, філософ і публіцист, один із лідерів західників, основоположник «державної школи» в російській історіографії, провідний ідеолог лібералізму, прибічник конституційної монархії. У 1861—1868 роках — професор Московського університету. Випускник університету, російський економіст і статистик, академік Іван Янжул згадував: «Нельзя, разумеется, прежде всего не упомянуть о таком блестящем представителе науки, каким был Борис Николаевич Чичерин, известный столько же как специалист по государственному праву, сколько и русский историк. ...Всегда щегольски одетый, в лаковых сапожках, он поражал всегда нас, студентов, между прочим, своим джентльменством...»

В «Шевченківському словнику» написано про Чичеріна: «Революційні демократи гостро критикували праці Чичеріна. Згадка Шевченка про Чичеріна в “Щоденнику” 24.ІІІ. 1858 засвідчує факт випадкового знайомства поета з ним в одній з московських книгарень».

______________________



1 Олександр Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. К.: Дніпро, 1991. С. 453.

Справді, зустріч Шевченка з Чичеріним була випадковою і не мала продовження, проте Борис Чичерін — цікава і помітна постать. Він виступав за реформи згори, ліберальні кроки і сильну владу. В 1853 році захистив дисертацію про обласні заклади в Росії в ХVІІ столітті. Був улюбленим учнем Тимофія Грановського й після його смерті в 1855 році став найкрупнішою фігурою серед московських західників. Широкий резонанс набула праця Чичеріна «Восточный вопрос с русской точки зрения» — відвертий політичний памфлет, пронизаний різкою критикою зовнішньої політики Миколи І, в якому показано органічний зв’язок воєнних поразок Росії з кріпосницьким ладом у країні. Чичерін був одним із засновників так званої державної школи в російській історіографії, водночас він висунувся в число головних ідеологів і, можна сказати, лідерів російського лібералізму.

Борис Чичерін багато років дружив з Толстим, був з ним на «ти». У щоденнику Толстого від 24 січня 1858 року читаємо: «Приехал Чичерин. Слишком умный. Ругал желчно славянофилов… » На початку березня 1858 року Толстой читав свій твір Чичеріну і Коршу: «Ничего. Нашли, что ничего». 20 березня 1858 року, коли Шевченко «самотою місив московську грязюку», Толстой записав у своєму щоденнику: «Читал Чичерина статью о промышленности Англии1. Страшно интересно». Серед відомих праць Чичеріна можна назвати: «Областные учреждения в России в ХVІІ в.» (1857 рік); «Опыты по истории русского права» (1859 рік); п’ятитомна «История политических учений» та ін.

Значно пізніше й короткий час Борис Чичерін займав посаду міського голови (1882—1883), але був звільнений, бо, виступаючи в Московській думі з приводу коронації Олександра ІІІ, звернув увагу на потребу посилення уваги влади до земського руху, що нагорі не сподобалося. Після

_______________________________

1 Стаття Бориса Чичеріна в журналі «Атеней» (1858, № 2) називалася «Промышленность и государство в Англии».

цього Чичерін переїхав у свій тамбовський маєток1, був активним діячем земства. Багату колекцію картин і книг, як і родову садибу, збирався заповісти улюбленому племіннику Георгію Чичеріну, який від спадщини відмовився, зате став народним камісаром в уряді Леніна. Борис Чичерін залишив унікальні спогади, використані нами в цій книзі2, втім, Щепкінові там не знайшлося гідного місця, що не красить автора.

Невідомо чи обмінялися словом на обіді в книжковому магазині Шевченко і Чичерін, але вони могли б знайти спільну мову у нещадному ставленні до царя Миколи І. Ось думка Чичеріна: «Он был деспот и по натуре, и по привычке, деспот в полном смысле слова. Он не терпел никакой независимости и ненавидел всякое превосходство». В своїх спогадах Чичерін написав про царювання Миколи І так, ніби йшлося й про Шевченка: «Ни в чём не повинные или виновные лишь в юношеском легкомыслии молодые люди в течение многих лет подвергались самым суровым наказаниям. Вся жизнь их беспощадно комкалась и ломалась»3.

До прогресивних представників московської інтелігенції належав Олександр Іванович Кронеберг (1810—1865) — російський зоолог і публіцист, син відомого харківського професора-латиніста, ректора Харківського університету Івана Кронеберга. Олександр Кронеберг відомий своїм перекладом «Літопису» Таціта, який вийшов у світ якраз у 1858 році. Знайомство Шевченка з Кронебергом також вичерпалося однією зустріччю.

Цікавою і колоритною фігурою був Євген Федорович Корш (1810—1897) — російський журналіст і перекладач, який у молоді роки близько

_____________________



1 Наприкінці ХІХ століття Чичерін жив в одному будинку (на Волхонці, 14) з драматургом Олександром Островським та Іваном Аксаковим.

2 Воспоминания Б.Н. Чичерина. Часть І и ІІ. — М.: Издательство Московского университета, 1991; Чичерин Б.Н. Воспоминания, мемуары. — М.: АСТ, Мн. Харвест, 2001.

3 Б.Н. Чичерин. Воспоминания, мемуары. С. 178.
стояв до гуртків Віссаріона Бєлінського, Олександра Герцена, Тимофія Грановського. Зв’язки з Герценом і його виданнями Корш підтримував і в 1858 році, коли зустрівся з Шевченком. У 1843—1848 роках був редактором «Московских новостей», у 1855—1857 роках редагував журнал «Русский вестник». Якраз у 1858 році Корш почав видавати історико-літературний журнал «Атеней», який, як ми вже знаємо, читав Лев Толстой1, а також багато передових людей того часу. Реклама «Атенея» активно йшла в «Московских ведомостях» якраз у час перебування в місті Шевченка, зокрема, 22 березня повідомлялося, що вийшов № 12-й, а передплата на журнал приймалася в книжкових магазинах міста, в тому числі в книгарні Миколи Щепкіна. Про Корша Толстой записав у щоденнику на початку 1858 року: «Спокойно и высоко умён».

Як ми вже знаємо, за допомогою Корша в додатку до газети «Московские ведомости» 11 лютого 1858 року було опубліковано рецензію Шевченка «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года»2.

Євген Корш був батьком Федора Корша — відомого російського філолога, перекладача, академіка Петербурзької Академії наук, автора ряду праць і поезій про Шевченка, знайомого Михайла Грушевського3.

Нарешті, публіцист Микола Федорович Крузе (1823—1901), про якого Шевченко знав раніше з Кулішевого листа від 20 січня 1858 року: «Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспішника, чи не пропустив би він другим изданием «Кобзаря» і «Гайдамак»?» У 1855—1859 роках Крузе був

_______________________

1 В щоденнику Толстого за 17—18 лютого 1858 року є пряме свідчення: «Читал “Атеней”».

2 Василь Погожев писав поетові 5 лютого 1858 року: «Статью о милой Пиуновой я отправил в редакцию “Московских университетских новостей” чрез Евгения Федоровича Корша».

3 Федору Коршу виповнилося в 1858 році п’ятнадцять років, і батько не взяв його на зустріч з Шевченком, але з щоденника Забєліна видно, що невдовзі молодший Корш ввійшов до кола інтелектуалів, з якими познайомився Шевченко 24 березня. Зокрема, Забєлін якось записав: «Федя Корш в разговоре з вами как будто боится, что скажут ему что нибудь такое, что он не знает ещё. Он желает на каждом слове показать, что он, если не все, так значительно знает больше вас».

цензором Московського цензурного комітету1, і на цій посаді виявив себе прогресивною людиною. Зокрема, Крузе дозволив видання Кулішевої праці «Записки о Южной Руси» та його «Граматики». Борис Чичерін розповідав: «... Крузе взял на себя инициативу и стал пропускать все статьи, которые он считал безвредными. Петербургская цензура, видя, что всё это проходит ему даром, последовала его примеру. Правительство молчало, и русская печать вздохнула свободнее...» Крузе дружив із сім’єю Аксакових. У щоденнику Віри Аксакової зустрічаємо запис у жовтні 1855 року: «Крузе (цензор) очень обязателен, был сам у маменьки два раза».

Врешті-решт Крузе змушений був вийти у відставку через обвинувачення у лібералізмі.

Це про Крузе писав Микола Некрасов:


1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   33


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка