Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп



Сторінка15/33
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,74 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33
Холоне серце, як згадаю

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.
Таким чином, весь цикл «В казематі» закінчувався віршем «Чи ми ще зійдемося?..». Під текстом цього твору поет поставив дату занесення всього циклу «В казематі» до «Більшої книжки»: «Москва. 1858. Марта 18».

Тепер цикл «В казематі» закінчувався вогненними рядками:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.


Такий порядок розміщення віршів Шевченко визначив, знаходячись у помешканні Щепкіна в Москві.

Отже, 18 березня Шевченко завершив переписування й проціджування своєї поезії за 1847 рік. На другій сторінці «Більшої книжки» поет написав друкованим шрифтом: «Поезія Тараса Шевченка 1847 р.».


«Ввечорі був у Бодянського»
У перший день після домашнього запертя — 18 березня — поет зробив один дуже важливий для нього візит — до Бодянського. Читаючи вже згадані солідні книги про Щепкіна, можна подумати, що Бодянський не був знайомий з ним, адже його ім’я в них навіть не згадується. Це — несправедливо й ненауково. Бодянський не був завсідником у Щепкіна, не входив до найближчого кола його друзів, але вони були добрими знайомими.

На доказ, передусім, пошлюся на Шевченка, який ще у вересні 1845 року просив через Андрія Козачковського, щоб саме Бодянський взяв у Щепкіна рукопис його поеми «Слепая». Крім того, наводжу невідомі архівні документи. Скажімо, в листі Степана Шевирьова до Бодянського від 7 травня 1853 року читаємо:

«Почтеннейший Осип Максимович,

Нашему славному артисту и Вашему земляку М.С. Щепкину мы собираемся дать прощальный обед перед отъездом его за границу1. Это будет в субботу или воскресенье (о дне уведомим после) в 4 часа в саду или в доме М.П. Погодина, смотря по времени…

Я счел обязанностью известить Вас об этом. Не пожелаете ли принять участие в такой трапезе? В таком случае прошу Вас покорнейше известить меня, чтобы я мог желание Ваше передать М.П. Погодину, которому необходимо знать заранее число участников»2.

На той час Бодянський був у напружених стосунках з Погодіним і Шевирьовим, тому, судячи с усього, він не пішов на згаданий обід. Але сам факт запрошення свідчить, що без Бодянського компанію, зібрану на честь Щепкіна, вважали неповною навіть його недоброзичливці.

_____________________

1 Михайло Щепкін від’їжджав тоді в Лондон. Згаданий обід відбувся 10 травня.

2 Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України (далі — ВР ІЛ), ф. 99, од. зб. 94, арк. 44.

Бодянський час від часу зустрічався з Щепкіним у своїх друзів Аксакових. Скажімо, 17 травня 1856 року він записав у щоденнику: «М.С. Щепкин, вечерком, у Аксаковых, в разговоре о разных притеснениях, которые были деланы Московским ополчением в Малороссии на пути в Новороссию… рассказал…» и т.д. Характерно, що навіть у розмовах про події Кримської війни друзі неминуче виходили на малоросійські теми.

Ще один важливий факт. У щоденнику Бодянського за 6 липня 1857 року є такий запис: «Возвращаясь с прогулки1, близ ворот своего жилья повстречался с М.С. Щепкиным и при нём племянником его, Митрофаном Павловичем Щепкиным (бывшим моим студентом, а теперь магистрантом по политической экономии и статистике)2, которые сказали, что идут ко мне». Далі Бодянський занотував, що, між іншим, Щепкін розповів історію, як два офіцери вдарили об заклад, чи витримає унтер-офіцер Степанов тисячу палок і не впаде3. Втім, значно суттєвішим є запис Бодянського про те, що Щепкін тоді попросив його приїхати на дачу в Петровське-Разумовське до свого хворого сина Дмитра Михайловича, який

_______________________



1 Прогулянка була життєвим правилом Осипа Бодянського. Ще в семінарії він вважав обмеженням особистої свободи ситуацію, коли «прогулянки заборонені». Куліш, який неодноразово бував у Бодянського, згадував: «Працьовитий день свій починав сей праведний подвижник науки рано-вранці прохідкою по московських бульварах».

2 Щепкін Митрофан Павлович (1832 — 1908) — публіцист і громадський діяч, син професора математики Московського університету Павла Щепкіна, троюрідного брата Михайла Щепкіна. Закінчив історико-філологічний факультет Московського університету, де був студентом Осипа Бодянського. Відомий, як знавець московського самоуправління й міського господарства, в цій сфері працював протягом 30 років. У 1859 році був призначений помічником ректора «Московских ведомостей», а потім працював редактором цієї газети. На початку 60-х років співпрацював з Бодянським, який тоді управляв друкарнею Московського університету. У 1866—1871 роках — професор Петровської землеробської академії. З 1895 року за його редакцією виходила 11-томна «Бібліотека економістів», яку видавав Кузьма Солдатенков. Автор чотиритомної праці «Общественное хозяйство города Москвы» (1888—1901) та інших праць з управління та економіки Москви.

3 Цей випадок артист описав в «Записках актёра Щепкина», зазначивши, що сам був у чотирнадцятирічному віці свідком такого парі.

хотів поговорити з професором про деякі питання слов’янської філології. Бодянський обіцяв приїхати через три-чотири дні.

В архіві знайшлася записка, написана Митрофаном Щепкіним: «Милостивый государь Осип Максимович! Михаил Семёнович Щепкин просил меня узнать про Вас, может ли он завтра прислать за Вами экипаж, чтобы ехать в Петровское Разумовское, и в котором часу?»1. Лист було датовано: «1857-й. Четверг». Скоріше за все, він пов’язаний з щоденниковим записом Бодянського 6 липня 1857 року, тобто в суботу. Напевне, після того, як минули обіцяні Бодянським чотири дні, Щепкін у четвер, 10 липня, нагадав йому про запрошення до сина в Петровське-Разумовське2. Вже тільки згадане свідчить про те, що Бодянський і Щепкін були близько знайомі. Втім, у наше завдання не входить висвітлення їхні стосунків, які заслуговують на окреме дослідження.

Про те, як сильно й щиро Шевченко прагнув зустрітися з другом, свідчить лист Максимовича до Бодянського від 13 березня, написаний після відвідин ним поета: «Тарас — у М.С. Щепкина уже другий день; вчера был я у него; он за нездоровьем не может ещё нигде быть дня два-три, а между тем жаждет Вас увидеть. Отведайте его поскорее, возлюбленный земляче!» (виділено мною. — В.М.).

Бодянський не зміг цього зробити, бо хворів, і Шевченко сам відвідав його 18 березня: «Вечером был у О.М. Бодянского. Наговорились

_______________________



1 ВР ІЛ, ф. 99, од. зб. 90, арк. 238.

Ця записка була знайдена серед листів до Бодянського, які в «Путівнику по фондах Відділу рукописів Інституту літератури» заявлені, як листи «М.С. Щепкіна 63 (1854—1862, б.д.)». Насправді ці листи належать не видатному артисту Михайлу Семеновичу Щепкіну, а його племіннику Митрофану Павловичу Щепкіну.



2 Між іншим, якраз у другій половині липня 1857 року в Петровському-Разумовському виник конфлікт між Михайлом Щепкіним і його сином Дмитром, після чого батько повернувся в Москву й більше ніколи не приїжджав в Петровське-Разумовське.


досыта о славянах вообще и о земляках в особенности, и тем заключил свой первый выход из квартиры». Мені довелося докласти чимало зусиль, щоб уперше спробувати хоча б частково розшифрувати цей Шевченків запис у щоденнику й наповнити його конкретним змістом. Навіть у насиченій цікавими фактами статті А.Полотай «Шевченко і Бодянський» («Радянське літературознавство», 1965, № 8), написаній за матеріалами архіву Бодянського у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченко АН України, про це йшлося загальними словами: «Під час зустрічі Бодянський і Шевченко продовжили розмову про слов’ян, перервану довгими роками заслання поета. Говорили вони про земляків, про роботу Бодянського, про збирання та видання народних пісень». Лише згадка про видання пісенної збірки мала конкретний характер, але й вона потребує докладного розкриття.
Бодянський видає «Чтения»
Коли Шевченко прийшов до Бодянського, той зрадів невимовно, почав гарячково метушитися, роздягав гостя і тягнув його в кабінет, з порога розпитував про заслання й водночас сам щось розповідав, виправдовувався, що не зайшов до Щепкіна, бо прихворів: «Я і Осип, і осúп». Він незграбно тупцював навколо Тараса Григоровича, не даючи йому оговтатися, наступав на ноги, говорив якісь дурниці й мудрі речі і дуже нагадував персонажа з вірша, про нього написаного:

Воззри теперь на бегемота,

На дальний типографский двор.

Ему Глаголица — охота,

И по древлянски он остёр.

Разнообразное сложенье

Являет в членах мудрый зверь.

Пойми его телосложенье

И остроумие измерь.

Нарешті Бодянський трохи вгамувався і звернув увагу на те, що Щевченко стоїть перед портретом просвітителя Миколи Новикова і розповідає, як йому сьогодні такий саме портрет подарував Євген Якушкін. Нарешті вони сіли за стіл, і Шевченко попросив розповісти про новини в слов’янському світі, в історичній науці та в його університетському житті. Бодянський потягнувся до газет, які лежали на столі...

Якраз у березні — 11 числа — газета «Литературный отдел Московских ведомостей 1858 года» в черговий раз повідомляла:

«В книжной лавке Императорского Московского университета на Страстном бульваре, в доме Университетской типографии продаётся: «О времени происхождения славянских письмен, сочинение О.Бодянского, с атласом, состоящим из 19 снимков. М., 1855; цена 2 руб. с пересылкой 2 руб. 75 коп.»

Неможливо уявити, щоб у розмові «про слов’ян взагалі» вони не торкнулися цієї книги, вже знайомої Шевченкові. В ній історик зібрав усі відомі на той час джерела, дослідив праці попередників і дійшов висновку, що «слов’янська азбука, відома під назвою кирилиці, була винайдена в Царграді, Кирилом у 862 році». Ця точка зору не була новою, але Бодянський підтвердив її серйозною аргументацією. Пізніше дослідники високо оцінювали цю працю. Скажімо, Олександр Котляревський підкреслював, що «дослідження про час виникнення слов’янської писемності — настільна книга в усіх, хто займається слов’янською писемністю».

Сталося так, що якраз 18 березня 1858 року, тобто в день візиту Шевченка до Бодянського, «Московские ведомости»1 та «Литературный

__________________

1 «Московские ведомости, газета политическая и литературная, издаваемая при Императорском Московском университете» виходила тричі на тиждень у вівторок, четвер і суботу.
отдел Московских ведомостей 1858 года» опублікували дві сенсаційні в контексті нашої теми публікації. На той час, коли Тарас Григорович увечері цього дня прийшов до Осипа Максимовича, ці газети вже лежали на столі у господаря. Напевне, Бодянський показав Шевченкові свіжі пові-домлення в московській пресі та й докладніше розповів українському Кобзареві про що в них ішлося. Він ніяк не міг замовчати важливу для них обох інформацію, більше того, він обов’язково нею похвалився.

Отже, у вівторок 18 березня 1858 року «Московские ведомости» з чималим запізненням опублікували повідомлення про те, що 28 грудня 1857 року відбулося важливе засідання «Императорского общества истории и древностей российских»1 під головуванням графа Сергія Строганова2 і за участю дійсних членів Михайла Максимовича, Сергія Соловйова, Івана Забєліна, Олександра Афанасьєва та ін. і секретаря Осипа Бодянського...

Поворот у долі Товариства та відновленні «Чтений» намітився ще на початку 1857 року, коли на засіданні Московського художнього товариства, що проходило в будинку президента Товариства Олександра Черткова, в розпалі дискусії граф Василь Бобринський побив Степана Шевирьова: «…Был избит сильно и безобразно своим противником… рьяность одного наткнулась на буйство другого и получила своё». Так занотував Бодянський в щоденнику 18 січня 1857 року.

______________________



1 В той час Товариство нараховувало близько 90 дійсних членів, у тому числі понад 20 професорів університетів і духовних академій, членів-кореспондентів і академіків. Передплатниками «Чтений» в 1858 року були 174 чоловіка. 107 заявок поступило від світських осіб, 11 — від духовних, 11 — від навчальних закладів і 3 — від редакцій журналів. Передплатники жили у 28 містах царської Росії, в тому числі в 7 українських. Крім того, Товариство мало чотирьох книгопродавців у Москві та п’ятьох — у Санкт-Петербурзі, а також по одному в Києві та Одесі.

2 Сергій Григорович Строганов (1794—1882) — відомий меценат і колекціонер, покровитель Осипа Бодянського, попечитель Московського учбового округу та університету в 1835—1847 роках. Був воєнним губернатором Москви в квітні—вересні 1859 року, тобто в той період, коли Шевченко востаннє двічі ненадовго приїздив у Москву (в травні та вересні).

Цікаво, що цей інцидент знайшов жваву реакцію в сім’ї Щепкіних. Олена Дмитрівна докладно написала про нього в одному з своїх листів: «Военному губернатору не хотелось, чтобы вдаль пошло, велел как-нибудь уладить келейно; но, кажется, этого нельзя, ибо они обо всём рассказали всем, и теперь все только и говорят». А Михайло Семенович по-філософськи зауважив про цю бійку: «Это у нас на Руси не в диковинку, и один забавник сказал, что тут ничего нет дурного, что это истинно русская беседа».

Бодянський так розкрив наслідки цієї події:

«Месяца через полтора с небольшим Государь, по донесению генерал-губернатора,.. решил: Бобринскому удалиться в свою деревню и не выезжать в Москву до разрешения, Черткову сделать выговор и удалить от места,.. а Шевырёва уволить из университета (с полной, впрочем, пенсией, хоть и не дослужил малой толикой) и сослать на житье в Ярославль. Наказание бόльше для него, чем для прочих; впрочем, особым прошением вымолил себе избавление от Ярославля. Это событие, наделавшее большого шума и соблазна в Москве и по России и даже описанное в некоторых заграничных газетах,.. повлекло за собою много перемен в университете и Обществе истории и древностей российских. Чертков, президент после графа С.Г. Строганова с ноября 1848 года, должен был удалиться…»

У результаті в березні 1857 року графа Сергія Строганова знову було затверджено головою Товариства історії і старожитностей російських1, а

______________________



1 Якраз на початку 1857 року Щепкін писав у листі до синів Миколи і Олександра: «На днях от Строганова сына привезли альбом ко мне, чтобы я написал что-нибудь в этом альбоме, хотя что-либо из какой-нибудь пьесы, я написал из “Ревизора”: “Казенного жалованья не хватает даже на чай и сахар”». Дуже цікавий момент, який свідчить: популярність Щепкіна була настільки високою, що в сім’ї Строганових вважали за потрібне придбати його автограф. А Щепкін, який не був у близьких стосунках з графом, знаючи про його високе становище в суспільстві, вибрав для запису в модному тоді сімейному альбомі мало не зухвалу фразу.
на початку червня того ж року відновили видання «Чтений». Бодянського було обрано «видавцем», а затим — секретарем відновлених «Чтений». Наприкінці 1857 року, 27 грудня відбулося засідання, на якому Бодянський, як писала газета «Московские ведомости», «предоставил программу “Чтений в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете”, как повременного издания в 1858 году». Видання мало виходити чотири рази на рік (у кінці лютого, травня, серпня та листопада) по одній книзі не менше 30 друкованих аркушів, «а коли потрібно, то й більше».

Намічений план успішно виконувався, і саме 18 березня «Литературный отдел Московских ведомостей 1858 года» повідомляв: «Вышла книга первая Чтений в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. Генварь — март». На той час Осип Бодянський жив саме цим! Якраз у день приїзду Шевченка в Москву — 10 березня — писав своєму братові: «…Получишь ты 1ю книгу “Чтений в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете” за генварь-март, которые вновь издаются мною» (виділено мною. — В.М.).

То ж чи варто сумніватися в тому, що Бодянський показав першу книгу «Чтений» і Шевченкові, більше того, навіть звернув увагу на деякі публікації. Показати й розповісти було що!
«Сердечно вдячний Осипу Максимовичу»
В першій книзі «Чтений» за 1858 рік опубліковано «Источники

Малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским1 и издан-ные Действительным Членом О.Бодянским. Часть І. 1649—1687 года»2. Ця документальна публікація досі виділяється серед виданих Бодянським джерел з історії України своєю науковою вагомістю. «Источники Малороссийской истории» Дмитра Бантиша-Каменського висвітлювали події в Україні з 1649 по 1722 роки й відразу привернули увагу наукової громадськості. Відповідаючи пізніше на критику з приводу деяких неточностей у публікації, Бодянський пояснював, що не мав можливості звірити зібрані Бантишем-Каменським документи з архівними оригіналами, а видав їх у тому вигляді, як їх зібрав учений, показавши, таким чином, його вклад у науку.

Навіть однієї цієї публікації в «Чтениях» було досить, щоб зацікавити Шевченка. Але це не все, що показав Бодянський поетові! В розділі «Смесь» було вміщено два вельми цікавих документи, назви яких наведемо, як їх пробіг очима в газеті Шевченко. Перший:

«Повседневная записка случающихся при дворе Ясновельможного, Его Милости, Пана Іоанна Скоропадского, войск Запорожских обоих сторон Днепра Гетмана, оказий и церемоний, також и в Канцелярии Войсковой отправуемых дел, наченшийся 1722 году и оконченный в том же году, по представлении и погребении помянутого же Гетмана в месяце июле, Генерального Хоружого Николая Даниловича Ханенка. С историческими сведениями о сочинителе Действительного Члена О.Бодян-

_______________________

1 Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788–1850) — український і російський історик, археограф, автор праць з історії України. Його батько — Микола Бантиш-Каменський — вихідець із києво-могилянських «скудеїв», став першим російським істориком-джерелознавцем, який вже у XVIII столітті працював з документами на науковому рівні.

У 1816—1825 роках Дмитро Бантиш-Каменський служив чиновником з особливих доручень і правителем канцелярії князя Миколи Рєпніна й разом з ним брав активну участь у викупі з кріпацтва Михайла Щепкіна.



2 Другу частину «Источников Малороссийской истории» було опубліковано в першій книзі «Чтений» за 1859 рік.
ского».

В самих «Чтениях» документ називався «Діаріуш или журнал, то есть повседневная записка»1. Це важливе мемуарне джерело стосувалося останніх місяців життя Івана Ілліча Скоропадського (1646—1722), який у 1708—1722 роках був гетьманом Лівобережної України. До Скоропадського у Шевченка було негативне ставлення, що сформувалося, скоріше за все, під впливом «Истории Малороссии» М.А. Маркевича, де діяльність гетьмана оцінено як «смесь недоразумений и недальновидностей». Найперше в поезії «П.С.» (1848 рік), присвяченій чернігівському поміщику Петру Скоропадському, Шевченко назвав останнього «потомком гетьмана дурного». Затим у повісті «Капитанша» він з іронією розповів, як «простакуватий» гетьман подарував Олександру Меншикову місто Почеп з волостю. В повісті «Прогулка с удовольствием не без морали» Шевченко згадав гетьмана як людину, що більше полюбляла кулінарію аніж державні справи, назвавши Скоропадського «великим знатоком и автором борщей».

Справді, за правління Скоропадського Москва значно обмежила державні права Гетьманщини. Між іншим, у 1720 році за розпорядженням Петра І було заборонено друкувати книжки українською мовою. Незадовго до смерті Скоропадського (липень 1722 року) в гетьманській столиці Глухові було створено Малоросійську колегію — центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні2. Їй підпо рядковувалися адміністративні й судові органи, що фактично позбавляло гетьмана реальної влади. За припущенням Бодянського, Скоропадський

___________________________



1 В передмові до четвертого тому «Повного зібрання творів Тараса Шевченка» (1927 рік) Сергій Єфремов писав: «Форма щоденних записок здавна була відома на Україні і під назвою д і я р і у ш і в здобула собі геть таки широкого розповсюдження серед письменних людей у старовину, так з ХVІ—ХVІІ віку починаючи».

2 Герой повісті Шевченка «Капитанша» розповідав: «…Я пошёл шляться по городу, отыскивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского…»
помер, «очевидно, от горести по случаю учреждения Коллегии…» Адже, гетьман намагався протестувати проти колоніальної політики Москви та обстоювати залишки гетьманської автономії, проте фактично не міг впливати на становище в Україні.

В опублікованому Бодянським документі діяльність Скоропадського простежено з січня по липень 1722 року генеральним канцеляристом Миколою Ханенком, який вийшов із відомого старшинського роду і був високоосвіченою для свого часу людиною. Бодянський писав про нього: «Генеральный хоружий, Николай Данилович Ханенко, принадлежит к замечательнийшим мужам Малороссии первой половины прошедшего (ХVІІІ — В.М.) столетия, как по месту им занимаемому, которое считается, в нисходящем порядке 6-м после гетьманского, так равно и по образованию и участию, какое принимал он в происходившем в то время на его родине. Сверх того он принадлежал и к роду, памятному многим по многому».

В 1722 році Ханенко разом із гетьманом Скоропадським їздив у Москву, щоб привітати Петра І з прийняттям ним титула імператора. В Москві Ханенко і склав свої записки, в яких основну увагу приділив політичному становищу України та взаємовідносинам Скоропадського і Петра І. Проте в «Діаріуші» міститься цікавий матеріал про життя та побут української старшини і російських дворян, про джерела зростання феодального землеволодіння в Україні, про податки, які сплачували козаки і селяни, в ньому згадуються скарги козаків на захоплення їхніх земель та угідь старшиною і т.ін.

Записки Миколи Ханенка надійшли в «Чтения» ще на початку 1848 року від його нащадка, чернігівського поміщика М.Ханенка, але надрукувати їх Бодянський зміг лише через десять років. Залишаючи «Чтения», Бодянський взяв документ із собою, і в цьому мав підтримку його власника М.Ханенка, який писав Осипу Максимовичу в червні 1849 року: «Радуюсь за то родное, которое Вы спасли от рук Временников1, когда бы оно не вышло, но оно выйдет от Вас, освященное любовью и уважением…» Між іншим, це важливе, характерне й вагоме свідчення довіри до видавця Бодянського з боку його земляків, «которые имели случай узнать Вас лично или письменно. Кто говорит о Москве, то всегда говорит о Бодянском, но чаще говорят о Бодянском, не говоря о Москве»2.

Публікації «Діаруша» передувала вступна стаття Бодянського «Историческое сведение о генеральном хоружем Николае Даниловиче Ханенке», датована 8 березня 1858 року, тобто за десять днів до зустрічі з Шевченком. Очевидно, Бодянський був задоволений і гордий тим, що може порадувати поета, який завжди цікавився у нього новинами з історичної літератури. Тим більше, що й сама його наукова передмова до публікації була цікавою і грунтовною, певно Бодянський міг озвучити якісь думки в ній висловлені. Скажімо, про документальну цінність «Діаріуша» Ханенка: «Важность сообщаемого в нём, надеюсь, каждый, занимающийся судьбами своего народа, оценит вполне» (виділено мною. — В.М.). Хто ж, як не Шевченко, міг оцінити вповні зусилля Бодянського!

Весь дух історичної передмови Бодянського до «Діаріуша» Миколи Ханенка й акцентована вченим кінцівка її мали привернути увагу Шевченка: «Прошедшие судьбы Малой России преимущественно должны останавливать внимание и заботливость на себе Малороссиян, сынов её. Не позаботятся они о том, кто же станет заботиться? Всякое уважение и значение наше исходят прежде всего от нас самих, и от нашего самопознания и самоуважения» (виділено мною. — В.М.).

______________________

1 Йшлося про нових видавців органу Товариства, який називався «Временник».

2 ВР ІЛ, ф. 99, од. зб. 104, арк. 110 зв., 111.

Ось яку тему ніяк не могли обминути Тарас Шевченко і Осип Бодянський у своїй вечірній розмові «про слов’ян взагалі і про земляків зокрема».

Наступна публікація, про яку повідомляла газета 18 березня, називалася так:

«Милость Божия, Украину от неудоб носимых обид Лядских чрез Богдана Зиновия Хмельницкого, преславного войск Запорожских Гетмана, свободившая, и дарованные ему над Ляхами победами возвеличившая, на незабвенную толиких его щедрот память репрезантованная в школах Киевских 1728 года. Сообщено Действительным Членом М.А. Максимовичем».

Йшлося про драму з історії України часів Богдана Хмельницького, що, на думку Михайла Максимовича, належала перу Феофана Прокоповича (1681—1736), який став одним із найближчих радників Петра І. У невеличкій передмові до публікації Бодянський писав, що вирішив «доставить возможным нашим любителям отечественной старины решить вопрос, точно ли драма эта принадлежит перу знаменитого иерарха, или же она произведение другого, пока загадочного для нас писателя первой четверти прошедшего столетия».

Безперечно, що під час зустрічі з Бодянським Тарас Григорович не міг навіть побіжно познайомитися з названими публікаціями. Досить сказати, що загалом вони складали понад 430 сторінок стислого тексту. Та поет однозначно зацікавився новими документами! Про це свідчить лист Олександра Лазаревського до Бодянського 9 травня 1858 року з Петербурга, в якому йдеться про Шевченка: «Последний, между прочим, просил меня (он живёт пока у нас) напомнить Вам о Вашем обещании прислать ему отдельные оттиски статей об Украине, напечатанные в 1-й книге «Чтений» за этот год» (виділено мною. — В.М.).


Я навмисне залишив цей безперечний доказ насамкінець, адже, сподіваюся, читач і так переконався разом зі мною, що 18 березня Бодянський не міг не показати Шевченкові згадані публікації на українську тематику в першому числі «Чтений» за 1858 рік.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка