Визначення логіки як науки



Скачати 422,25 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації06.02.2017
Розмір422,25 Kb.
  1   2

  1. Визначення логіки як науки

слово "логіка" походить від давньогрецького слова "логос", яких можна перевести як "поняття", "розум", "міркування". В даний час воно вживається в наступних основних значеннях.

По-перше, цим словом позначають закономірності в зміні і розвитку речей і явищ об'єктивного світу. Закономірності в зміні і розвитку речей і явищ об'єктивного світу називають об'єктивною логікою.

По-друге, словом "логіка" позначають особливі закономірності в зв'язках і розвитку думок. Ці закономірності називають суб'єктивною логікою. Закономірності в зв'язках і розвитку думок є відображенням об'єктивних закономірностей.

Логікою називають також науку про закономірності в зв'язках і розвитку думок.

Логіка - складний, багатогранний феномен духовного життя людства. В даний час існує безліч самих різних галузей наукового знання. У залежності від об'єкта дослідження вони поділяються на науки про природу - природничі науки і науки про суспільство - суспільні науки. У порівнянні з ними своєрідність логіки полягає в тім, що її об'єктом виступає мислення.


  1. Історичні етапи розвитку логічного знання

Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений Карл Ясперс визначив як “вісьовий час”. В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка побудована на розвинутому категоріальному апараті. Логікою опікувалися представники різних філософських шкіл, які були зацікавлені у можливості розумового вдосконалення людства, теоретичного пізнання, проблем гносеології. Однак першими, хто підняв у Європі цю дисципліну на рівень мистецтва була філософська школа софістів.

Слід також відзначити, що наукові школи логіків не могли виникнути на порожньому місті або за умов суспільної цензури - антична демократія надавала багато можливостей для реалізації різноманітних наукових ідей.

Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто диференціював сферу природи і суспільства - “ф’юзіс” і “номос”, визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Згодом їх ідеї були інтеріоризовані іншими мислителями і творчо вдосконалені Аристотелем. Саме Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Аристотель виводив логіку від грецького “логос” – слово, поняття, розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і форми вірного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень.



  1. Міркування та його структура

Міркування — зіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків, логічне мислення. Можна розглядати міркування як аналіз і синтез даних, та їх оцінку. Хоча знання фактів і є точкою відліку у вивченні суспільних наук, людина повинна володіти і здатністю до логічного мислення-міркування, адже саме міркування наповнює факти, проблеми і поняття змістом: міркуючи над засвоєним знанням, людина приходить до більш повного розуміння предмета. Міркування є також предметом логіки.

Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких відсутні строга логіка, а натомість присутні непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, — і можуть стати причиною судової помилки.

Структура міркування складається з декількох складових: тлумачення, застосування, аналіз, синтез і оцінка знання. Людина повинна знаходити зв'язок між фактами й узагальненнями, загальноприйнятими цінностями й особистими думками. Здібності і навички міркувати також містять у собі пошук, класифікацію і використання знань при пошуку вирішення проблеми, формулювання судження чи логічного висновку. Людина з уже сформованими навичками правильного міркування повинна уміти правильно організовувати дані, вибирати і застосовувати придатні методи аналізу, оцінки і синтезу. Для того щоб ефективно проаналізувати й оцінити дані, незалежно від того, у якій формі (документа, пісні, вірша, візуальної картини чи статистичної таблиці) вони представлені, людині необхідно ставити релевантні питання.

Ці питання традиційні: хто? що? де? коли? і чому? Будь-хто з навичками сформованого логічного міркування, використовує також і критичне мислення, і розумові здібності для оцінки даних. Ці навички мислення і розумові здібності містять у собі порівняння і протиставлення, причинно-наслідкові зв'язки, розробку альтернативних рішень, демонстрацію зв'язку між поняттями, визначення головного, відділення фактів від думок, виявлення несумісних понять, уміння поставити себе на місце іншого. Ці уміння показують не тільки те, що та чи інша людина знає, але і подають додаткову інформацію про її внутрішній світ. Люди, що володіють цими якостями, здатні самостійно приймати рішення зі складних питань.



  1. Правильні і неправильні міркування

У логіці міркування поділяються на:

правильні;

неправильні.

Правильне міркування — це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки. Неправильне міркування — це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.




  1. Поняття про логічну помилку. Види логічних помилок.

Логічні помилки бувають двох видів:

паралогізми;

софізми.

Паралогізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування ненавмисно (через незнання).

Софізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо.

Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.

\x2666 Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву «Рогатий».

Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».

Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.


  1. Правильність та істинність міркування

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – або істина або хиба.
Правильне міркування – міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

  1. Логічна форма міркувань

Основними компонентами логічної форми міркування є:

  • логічні терміни;

  • нелогічні терміни.

Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «усякий*, «деякий», «є*, «невірно, що...», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.

У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполу­чення, так і цілі речення.

Як бачимо, зміст міркування виражається саме в нелогічних тер­мінах. У зв'язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.

Логічна форма міркування це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Для того, щоб з'ясувати логічну форму міркування, необхідно:



  1. відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки і висновок;

  2. з'ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування;

  3. замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку, на певні символи;

  4. зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

♦!♦ Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила злочин, тому що вона отримала хабар*.

1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:

Якщо посадова особа отримала хабар,

то вона вчинила злочин.

Ця посадова особа отримала хабар.

Ця посадова особа вчинила злочин.



  1. До складу першого засновку міркування входить один логічний термін: «якщо, ... то*.

  2. Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну р, а висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц.:

4. Зобразимо логічну форму міркування за допомогою такої схеми; Якщо р, тоді ^.

Р

Отже, ц

Це схема правильного міркування. Які б конкретні висловлювання не підставлялись замість р та ^, якщо засновки міркування будуть істинними, то його висновок також буде істинним.

Логічна форма міркування — це спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

З метою її виявлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний аспект.

Таку різницю між формою і змістом за допомогою природної мови провести практично неможливо. Це пов'язано з багатьма причинами. Одна з них (мабуть, найголовніша) полягає у тому, що люди, як правило, не можуть абстрагуватися від змісту мовних висловів, які вони застосовують у процесах мислення або спілкування з іншими людьми.


  1. Формалізована мова. Метод формалізації

Формалізована мова це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.

Міркування при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за суворими правилами. -



Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут у це поняття вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що для вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознавчих актів і в його уніфікованості. У зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі мовні конструкції.



Формалізація побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначення елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступним кроком є встановлення скінченого числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

17. Види понять

Види понять.

Поняття поділяються на види за показниками їх а) обсягу та б) змісту. За обсягом поняття поділяються на види:

А. Загальними називаються поняття, що охоплюють або стосуються групи чи класу (багато) об’єктів. Наприклад: Людина. Будинок. Річка. Заєць. Зірка. Якщо загальним поняттям охоплюються предмети, що їх можна перерахувати, то їх називають поняттями загальними регістровими, бо його обсяг можна обрахувати (Сонячна система. Європейські держави. Депутати Верховної Раді України) Загальні поняття, обсяг яких не піддається підрахунку, називаються нерегістровими.

Б. Проміжне положення між поняттями загальними і одиничними займають поняття збірні, які мисляться нами як такі, що складаються з певного числа, але його ознаки, як цілого, не поширюються на елементи збірного (Колектив – не кожний член колективу несе на собі ознаку колективу. Полк – не кожен солдат має ознаку полку. Сузір’я Оріона – не кожна зірка цього сузір’я несе на собі ознаки сузір’я Оріона).

В. Одиничними називається поняття, що відображують ознаки одного предмета/явища. Одиничні поняття дуже близькі до уявлень про конкретні предмети і явища. Проте в Логіці одиничні поняття – це все ж таки поняття, елементи логічного мислення. Наприклад: Поема Т.Г. Шевченка “Катерина”. Філософ Аристотель. Крейсер “Аврора”. Поет Павло Григорович Тичина.

За змістом поняття поділяються на види:

А. Поняття конкретні і абстрактні. Конкретні П. Відображують в собі реальні (конкретні) предмети чи клас предметів (Річка. Місто. Рука. Базар.). Абстракті П – відображують окремі властивості (не предмети!) і сторони відношення предметів (Мужність. Любов. Темнота. Активність).

Б. Поняття позитивні і негативні. Позитивні П. виражають наявність у предмета думки тих чи інших ознак. (Хоробрий воїн. Благодійний акт. Смачний сніданок). Негативні П. Заперечують наявність тих чи інших ознак у предмета думки (Неблагодарний. Невихований.) Зміст негативних понять завжди співвідноситься з поняттями позитивними і заперечують саме цей позитивний зміст. Негативні П. Виражаються в словах з приставкою “не-“, “без-”, або грецькою приставкою “а” (Аморальний. Алогічний.)

В. Поняття безвідносні і співвідносні. Безвідносні П. мисляться як незалежні від інших понять і не вимагають їх (Папір. Хустка. Ялинка. Завод). Співвідносні П. немислимі без іншого, для свого розуміння вимагають співставлення з іншим. (Поняття “Батьки” вимагає співставляти його з поняттям “Діти”, “Внутрішнє” – “Зовнішнє”. “Кінець” – “Початок”. “Причина” – “Наслідок”).

18. Типи відношень між сумісними поняттями

Формально-логічні відношення між сумісними поняттями.

Відображуючи об’єктивну взаємозалежність предметів і явищ, поняття самі вступають між собою в певні стосунки, взаємозалежність. В логіці ця взаємозалежність понять може бути відношенням сумісним і несумісним.

Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного чи часткового співпадання їх обсягу. Сумісність понять буває таких видів: Рівнозначними. Підпорядкованими і Перехресними.

А. Рівнозначним називаються поняття, зміст яких рівнозначний, а їх обсяги співпадають. Наприклад: Київ і Столиця України. Тарас Григорович Шевченко і автор “Кобзаря”. Саме велике озеро і Каспійське море. Найближча до нас зірка і Сонце. Логіка не вважає рівнозначні поняття тотожними. Тотожні поняття по своєму змісту і обсягу повністю співпадають, а рівнозначні, маючи на увазі один і той же за об’ємом об’єкт (предмет, явище), зосереджують увагу на різних суттєвих ознаках цього поняття.

Б. При підпорядкуванні (субординації) понять в обсяг першого поняття (А) цілком входить обсяг другого (Б), але в змістом першого входить лише частина змісту другого. (Обсяг А більший обсягу Б, а зміст Б більший змісту А). Наприклад: А.Дерево – Б. Горіх. А.Тварина – Б. Кішка. А. Людина – Б. Юнак. Частина мови – Дієслово.

В. Перехресні (часткового співпадання) поняття за ознаками не виключають одне одного, але їх обсяги співпадають лише частково. Наприклад: А. Спортсмен – Б. Студент. (Спортсмен може бути студентом, а може ним і не бути. Так само і студент: може бути спортсменом, а може спортсменом і не бути) А.Танкіст – Б. Офіцер. А. Киянин – Б. Школяр.

19. Типи відношень між несумісними поняттями

Несумісними поняттями називаються ті, в зміст яких входять взаємовиключні ознаки, а тому обсяги їх не співпадають (не сумісні між собою). У співставленні одного з одним несумісні поняття знаходяться між собою в відношеннях: співпорядкування (координації), протилежності (контрарності) і протиріччя (контрадикції).

А. Співпорядкованими (координованими) називаються поняття, які рівною мірою є загальними і входять в обсяг (підпорядковуються) одному і тому ж спільному для них (родовому) поняттю. Наприклад. 1. А. Курка – Б. Гуска. С. Домашня птиця. 2.А. Ялинка – Б. Сосна. С. Хвойне дерево.

Б. Протилежними (контрарними) називаються поняття, у яких зміст не лише виключає (заперечує) ознаки другого, але до цього ж і замінюється зовсім протилежними ознаками. Наприклад: А.Хоробрий – Б.Боягуз. А.Здоровий – Б.Хворий. А. Добрий – Б. Злий. А. Скнара – Б. Марнотрат. А. Білий – Чорний.

В. Протирічливими (контрадикторними) називаються поняття, у яких зміст одного лише виключає (заперечує) зміст другого, але не утверджує (не пропонує) іншого свого змісту. Наприклад: А. Добрий – Б. Недобрий. А.Злий – Б. Незлий. А.Скнара – Б. Нескнара. А. Білий – Б. Небілий.

20. Загальна характеристика поділу. Види поділу

При вивченні поняття самого по собі потрібно розкрити його обсяг, тобто розподілити на групи складові елементи, які входять в це поняття. Логічна операція, що розкриває обсяг поняття називається діленням (поділом) поняття . Поділ понять – це не розчленування того предмета/явища, що виражається в понятті (це не розклад людини на члени його тіла: рука, голова, вуха.... або тони картоплі по мішках, бо в таких розчленуваннях не утримується ознака людини, не виявляється чогось нового в понятті картоплі), а виявлення в цьому понятті тих складових, менших за обсягом, понять, які входять до складу, (охоплюються) даного поняття.

Ознака (принцип), за яким поділяється поняття, називається основою поділу; поняття, яке ділиться, – діленим, а поняття, які ми одержуємо в наслідок, ділення – членами поділу.

Традиційно розрізняють два види поділу – поділ за видотвірною ознакою і дихотомію.

Поділ за видотвірною ознакою – поділ, з допомогою якого поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки прояву певної ознаки в різних групах елементів цього обсягу.

Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предмета, який мислиться в цьому поділюваному терміні, але проявляється в ньому по-різному. Так, кожна людина має стать (цим люди подібні), проте різні люди мають різну стать. Ця відмінність і є об’єктивною основою для поділу обсягу поняття “людина” на “чоловік” і “жінка”.

На нашу думку, основою наведеного поділу може бути як одна ознака, так і дві й більше ознак. Не погодившись з цією істиною, довелося б визнати існування ще й третього виду поділу, основою якої є понад одна ознака.

Внаслідок поділу понять за видотвірною ознакою одержують різну кількість членів поділу – від двох (існують два пояси Землі – Південний і Північний) до нескінченності.

Дихотомічний поділ – поділ, членами якого є два суперечних поняття.

Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержуються лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей – на нації і ненації. Графічна зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга - обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і сама “технічна” процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку “не” – і поділ здійснено.

21. Правила поділу. Типові помилки

1.За основу поділу поняття слід брати лише одну ознаку. Людей, наприклад можна діли за ознакою статті (чоловіча, жіноча), чи за ознакою віку (немовля, дитина, юнак, дорослий), чи за ознакою раси, нації, освіти тощо. Але не можна одноразово проділяти людей на чоловіків, жінок і циган; чи за національністю і шкільними класами.

Сама ознака основи поділу повинна бути суттєвою. Немає ніякого сенсу поділяти людей на тих, хто переступає через поріг спочатку лівою чи спочатку правою ногою.

2.Члени поділу повинні повністю виключати одне одного. Тобто поділ поняття слід провести так, що серед членів ділення не було понять сумісних: рівнозначних, підпорядкованих чи перехресних. Якщо внаслідок поділу поняття дерево, ви одержали поняття дерев: листяних, хвойних, кісточкових і паркових, значить діленні відбулося з порушенням правил.

3.Члени ділення і своїй сумі повинні дорівнювати (вичерпати) обсяг поняття діленого. Якщо обсяг суми членів ділення менша за обсяг поняття діленого, то таке ділення є неповним (щось пропущено), а якщо сума більша, то логічне ділення виявилося надмірним (щось зайве).

4.Поділ має бути безперервним, без перескакувати на наступний рівень ділення. Не можна, наприклад ділити птахів на диких, домашніх і гусей. Гуси тут входять в поняття птахів через поняття домашні птахи.

23. Загальна характеристика визначення понять. Структура визначення

Для того, щоб поняття утримували в собі наслідки пізнання людиною світу, щоб оперування ними не вводило нас в оману, в них належить чітко розкрити і уяснити собі їх зміст. Це досягається визначенням (дефініцією) цього поняття. Визначити поняття – означає розкрити істотні (суттєві) ознаки його змісту.

Визначення є підсумком складного процесу пізнання, воно до певної міри завершує процес логічного формування поняття. Лише чітко знаючи зміст поняття, ми можемо впевнено оперувати ним в своїх судженнях, умовиводах, доказах і спростуваннях, побудовах гіпотез і теорій..

В логіці розрізнюють визначення номінальні і реальні. Номінальні (від латинського слова “nominae” - назва, ім’я) називаються ті визначення, якими розкривають походження і значення слова, яким позначено поняття. Наприклад: “Монотеїзм” (від грецьких слів “monos” – один + “theos” – бог) – однобожжя, віра в існування одного бога. Реальні визначення здійснюються шляхом перерахування суттєвих ознак поняття. Наприклад: Курка – це птах, від якого людина має м’ясо, пір’я і яйці, на відміну від гуски і качки, курка не плаває у воді.

Розрізняють також визначення явні і неявні. В явних визначеннях чітко розкривається основний зміст поняття. Основною формою явного визначення є визначення через вказівку на рід та видову ознаку даного поняття.. В неявних – визначення дається побічно, в контексті.. В останньому випадку може появитися марксистське визначення релігії як опіуму народу.

26. Правила визначення. Типові помилки

Правила визначення понять:

1.Визначення повинно бути співрозмірним: визначення і те, що визначається
повинні бути різнозначними. Співрозмірність перевіряється перестановкою S і Р: S є Р = Р є S. Наприклад: Математика (S) є наукою про закономірності числових величин (Р). = Наука про закономірності числових величин (Р) є математика (S). Для поняття “Математика” тут родом є “Наука”, а видовою ознакою – вивчення закономірностей числових величин. Але не можна сказати, що математика – це наука про підрахунки. Тут визначення ширше визначуваного (Ревізія – теж підрахунки). Якщо сказати, що математика – це наука про додавання і віднімання чисел, то визначення виявиться вузьким (Математика вивчає також ділення, множення, логарифми, функції тощо).

2.Не допускається у визначенні (Р) повторення змісту пояснюваного (S). Наприклад: “Злочинець – це той хто чинить злочин”. Така помилка називається “круг у визначенні”.

3.Визначення не повинно бути лише від’ємним. Наприклад: Логіка – це не математика. Україна – не Росія. Мета визначення полягає в тому, щоб показати, чим є поняття, а не тим чим воно не є.

4.Визначення повинно бути ясним і чітким. В ньому повинно бути чітко вказано найближчий рід (Математика – це наука, а не процес духовної діяльності людини) і його суттєві видові ознаки, що відрізняють його від рівнозначних видів (Математика якраз наука про числові величини, чим вона відрізняється від фізики, філології, тощо; і не наука про математичні функції, бо крім математичних функцій математика вивчає і дії арифметики, алгебри тощо).

5. Правило оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття

Змістом поняття називається сукупність істотних (суттєвих) ознак предмета/явища, яка, сукупність, мислиться в даному понятті.

Обсягом поняття називається сукупність предметів, які охоплюються даним поняттям.

Зміст і обсяг поняття взаємопов’язані. Чим більше ознак в понятті, тим менше цим поняттям охоплено предметів і явищ. Наприклад, поняття “Дерево” утримує в собі ознаки, якими охоплюються всі дерева. А, наприклад, поняття “Слива” має в собі окрім ознак всякого дерева, ще й такі ознаки (дерево окультурене, садове, кісточкове, плюс признаки дерева сливового), що притаманні лише дереву сливи і, таким чином, охоплює меншій обсяг предметів. Це співвідношення змісту і обсягу поняття формулюється як логічний закон оберненого співвідношення між об’ємом та змістом поняття:

Зі збільшенням змісту поняття його обсяг зменшується, а зі зменшенням змісту поняття його обсяг збільшується.

Змістом поняття називається сукупність істотних (суттєвих) ознак предмета/явища, яка, сукупність, мислиться в даному понятті.

Обсягом поняття називається сукупність предметів, які охоплюються даним поняттям.

Зміст і обсяг поняття взаємопов’язані. Чим більше ознак в понятті, тим менше цим поняттям охоплено предметів і явищ. Наприклад, поняття “Дерево” утримує в собі ознаки, якими охоплюються всі дерева. А, наприклад, поняття “Слива” має в собі окрім ознак всякого дерева, ще й такі ознаки (дерево окультурене, садове, кісточкове, плюс признаки дерева сливового), що притаманні лише дереву сливи і, таким чином, охоплює меншій обсяг предметів. Це співвідношення змісту і обсягу поняття формулюється як логічний закон оберненого співвідношення між об’ємом та змістом поняття:

Зі збільшенням змісту поняття його обсяг зменшується, а зі зменшенням змісту поняття його обсяг збільшується.

Узагальнення і обмеження понять. Правила узагальнення і обмеження понять.

Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним.

Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення об’єму і змісту цього поняття. Таким чином:

А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”, то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття “Слав’янин» буде расове поняття «Біла раса”, а потім: “Людина” - “Ссавець” - “Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого узагальнення називаються категоріями.

Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться ознаки).

Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку, роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони – узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам.

Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:

1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не “Кішка – Домашня іграшка – атракціон - колеса”.

2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх, загальних щодо вихідного, понять.

3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно. Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує необхідність становлення всієї дійсності.

1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення. Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо дійти до всього, що нам заманеться.

2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить, згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого змістом і в той же час меншого за обсягом.

3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа – тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета, який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.

27. Прийоми, подібні до визначення

Всім поняттям визначення дати неможливо – для цього потрібно мати добру ерудицію, великий і багатосистемний словарний запас. До того ж у цьому у повсякденному житті, як правило, немає потреби, адже зміст більшості понять людьми, як правило розуміється досить вірно і без точних визначень. Тому в художній літературі, у спілкуванні, в повсякденності люди, пояснюючи явища, вдаються до прийомів, які нагадують визначення.



  • Опис – перерахування зовнішніх ознак об’єкта (зовнішності людини, предмета тощо);

  • Характеристика – перерахування деяких внутрішніх якостей предмета: “видатний стрибун з жердиною, чемпіон світу” (С.Бубка);

  • Роз’яснення шляхом прикладу – ілюстрація змісту даного поняття на декількох прикладах його об’єму: “вугілля, бензин, газ, дрова, гас ” (паливо);

  • Порівняння – співставлення якостей предмета з відомими якостями інших предметів: “спина – як гора, ніс – як змія, ноги – як стовбури, вуха – як опахала” (слон);

  • Розрізнення – прийом, який дозволяє встановити розбіжності між предметами, уточнення, що даний об’єкт не є таким –то: “маленька дитина – не доросла людина і не може повністю відповідати за свої вчинки”.

30. Види простих суджень

В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.

Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень:

1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.

2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”.

3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р . Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.

4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.

31. Логічні відношення між судженнями

Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб’єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження “Україна – незалежна і суверенна держава” і “Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом “соціологія”. Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні за критерієм істинності або неістинності.

Сумісні за істинністю судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб’єкт, а предикати різні за формою, але однакові за змістом або навпаки. Також ясно, що еквіваленті судження можуть бути або істинні або не істинні. Наприклад:

Логіка – наука про закони і форми вірного мислення”

Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою”.

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб’єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О (дивись “Розподіл термінів у простому судженні”). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається “Логічними квадратом” (див. рисунок 4.1.).



Відзначимо, що за “Логічним квадратом”

  • істинність загального судження визначає істинність часткового, підлеглого йому;

  • не істинність загального залишає часткове невизначеним;

  • істинність часткового судження залишає загальне непідтвердженим (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка “поступове узагальнення”);

  • неістинність часткового судження обумовлює неістинність загального.

Таким чином умовивід від загального судження до підлеглого йому часткового завжди буде вести до істинного висновку.

Р


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал