Використання міжпредметних зв’язків у формуванні комунікативних компетенцій студентів внз



Дата конвертації26.12.2016
Розмір125 Kb.
УДК 378.147 «11»

ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ ВНЗ
к. пед. н., асистент кафедри педагогіки Лебедєва А.В.

Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка


У статті зроблено спробу розкрити суть використання міжпредметних зв’язків у формуванні комунікативних компетенцій студентів ВНЗ, діяльнісний підхід стосовно комунікативної технології організації та управління формуванням системи соціальних позицій, поглядів, оцінок студентів ВНЗ, майбутніх керівників навчальних закладів.

Ключові слова: міжпредметні зв’язки, комунікативна компетенція, спілкування, комунікативна ситуація, комунікативна культура, потенціал, соціонормативний досвід.
Лебедева А. В. Использование межпредметных связей в формировании коммуникативных компетенций студентов вуза.

В статье предпринята попытка раскрыть суть использования межпредметных связей в формировании коммуникативных компетенций студентов вузов, деятельностный подход применительно коммуникативной технологии организации и управления формированием системы социальных позиций, взглядов, оценок студентов вузов, будущих руководителей учебных заведений.

Ключевые слова: межпредметные связи, коммуникативная компетенция, общение, коммуникативная ситуация, коммуникативная культура, потенциал, соционормативный опыт.
Lebedeva A. V. The use of interdisciplinary connections in the formation of communicative competence of students of the university.

In article attempt to open an essence of use of intersubject communications in formation of communicative competences of students of higher education institutions, a active approach applicable communicative technology of the organization and management of formation of system of social positions, views, estimates of students of higher education institutions, future heads of educational institutions is undertaken.



Keywords: interdisciplinary communication, communicative competence, communication, communicative situation, communicative culture, the potential socio-normative experience.
Постановка проблеми. Як показує практика, конкретним виразом інтеграційних процесів, які відбуваються сьогодні в житті суспільства та в науковому світі, є міжпредметні зв’язки, що відіграють важливу роль у підвищенні практичної і науково-теоретичної підготовки студентів вищих навчальних закладів, істотною особливістю якої є оволодіння ними узагальненим характером пізнавальної діяльності, що уможливлює застосування отриманих знань та набутих вмінь у конкретних ситуаціях, при вирішенні особистісних питань, як в навчальній, так і в професійно спрямованій діяльності, науковому та суспільному житті.

Вирішення багатогранних завдань навчання, розвитку і виховання особистості на якісно новому рівні, формування комплексного бачення, підходу і вирішення складних проблем реальної дійсності уможливлює використання багатосторонніх міжпредметних зв’язків.



Аналіз останніх наукових праць з проблеми дослідження показав, що проблемі вивчення формування у особистості комунікативної компетенції присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних учених: Е. Берн, Ф. Бацевич, В. Дев’ятко, Г. Сагач, Х. Рамірес, В. Семикін та ін..

На базі загальної теорії комунікації та теорії інформації комунікативна компетенція особистості розглядається в руслі проблематики філософії, соціології, психології, етнографії, лінгвістики та інших гуманітарних наук. Однак, важливим для теоретичного і прагматичного аспектів формування комунікативної компетенції майбутніх фахівців є безпосередній, науково обґрунтований, доцільно відібраний міждисциплінарний зв’язок навчання і виховання студентів ВНЗ, відображений в таких інтегративних наукових дисциплінах, як психолінгвістика, соціопсихологія, соціолінгвістика, соціокоммунікація та ін.., оскільки вивчення взаємодії багатьох чинників, які обумовлюють міжособистісне спілкування, уможливлює з’ясування найпотаємнішого – комунікативно-перетворювальний механізм як спосіб функціонування і засоби впливу на суспільство та індивідів.

Аналізуючи вплив слова на сучасний стан мовленнєвої культури особистості як складової комунікативної компетенції людини, Г. Сагач у своїй праці «Риторика» наголошувала, що «незаперечною є роль слова, слова віри, надії, любові у формуванні духовно-моральної, духовно-інтелектуальної культури особистості, особливо в часи екзистенційного вакууму, «морального оціпеніння», масової невротизації та шизоізації» [ c. 233].

В наш час дослідження комунікативної компетенції пов’язано з вивченням комунікативної культури як складової частини філософії (Конфуцій, В. Сафьянов, Сократ, С. Гатальська та ін..), психології (К. Абдульханова-Славська, О. Бодальов, О. Скрипченко та ін..), спеціалізованого спілкування мистецтва менеджменту (Т. Гриценко, М. Мальська, Г. Чайка та ін..), сфери дипломатичних відносин (Г. Васянович, О. Сагайдак, Н. Тимошенко та ін.. ).

У той же час слід зазначити, що в сучасній науці означена проблема недостатньо розроблена на рівні становлення комунікативної компетентності професіонала. Більшою мірою вивчені окремі компоненти, а не даний феномен у цілому. Ряд дослідників зазначають, що розвинена увага спілкування з іншою людини, вміння розуміти і приймати іншу особистість, душевна чуйність, вміння розуміти й управляти ситуаціями спілкування – рідкісні явища в нашому житті. Окремим аспектом спілкування вказується дефіцит духовної, комунікативної культури в сучасному суспільстві.

Проблеми, пов'язані з формуванням комунікативної культури, зокрема комунікативної компетентності, загострюються , зокрема, в юнацькому віці в ході професійної підготовки студентів, майбутніх керівників навчальних закладів і проявляються в труднощах адаптації до нових ролей у соціумі, що характерно для особистості, яка переживає вступ у самостійне життя, переживаючи професійне становлення. Всі ці проблеми нерозривно пов'язані з особистісними властивостями, з переконаннями, цінностями, світоглядом особистості, тобто з її спрямованістю в цілому.



Мета статті полягає у розкритті педагогічних умов формування професійно педагогічної компетенції студентів ВНЗ, майбутніх керівників навчального закладу на основі міждисциплінарних зв’язків.

Виклад основного матеріалу. Бурхливий розвиток засобів інформаційного обміну різноманітного змісту, значна інтенсифікація відносин у сфері спілкування викликали своєрідний комунікативний «вибух» міжсоціальних зв’язків. Однією з основних складових високого професійного рівня спеціаліста у будь-якій сфері діяльності людини стала комунікативна компетентність, яка є невід’ємною частиною комунікативної культури.

Соціальне замовлення, зорієнтоване на високий рівень психологічної культури спеціалістів, вимагає високий рівень комунікативної компетентності від фахівців у всіх сферах суспільного життя. У зв’язку з цим компетентнісний підхід стає підставою оновлення змісту сучасної освіти. Освітній результат визначається не тільки сумою засвоєних знань і умінь, але й готовністю випускника до успішного вирішення типових професійних завдань в залежності від рівня освіти. Комунікативна компетентність є необхідною якістю професійної компетентності та професійної підготовки фахівців у типі професій «людина - людина».

Сучасний освітній процес орієнтований на інтеграцію спеціальних і загальногуманітарних знань, умінь і навичок спілкування як основи формування високого рівня комунікативних якостей особистості. При цьому високий рівень розвиненої професійної комунікативної компетентності студентів, майбутніх керівників навчальних закладів залишається однією з головних умов успішної соціалізації особистості. Комунікативно-компетентнісний, інтегративний або міждисциплінарний підходи в освіті забезпечують оптимальні умови для розвитку навичок комунікативного спілкування, самовдосконалення та самоствердження студентів не тільки у професійній підготовці, а й у соціумі. Такі інноваційні підходи диктують необхідність наявності професійної комунікативної компетентності як однієї з ключових для подальшого самоосвіти майбутніх фахівців, самореалізації і самовизначення випускників вищого навчального закладу, що в свою чергу актуалізує необхідність розвитку нових організаційних форм, методів, прийомів у підготовці студентів до подальшого професійного зростання і реалізації особистісного потенціалу.

Навчання студентів, майбутніх керівників навчальних закладів дисципліні «Тренінг комунікативної компетенції» є сучасним дослідженням спілкування й створення ефективних способів суспільної взаємодії, що уможливлює розкриття багатогранності міжособистісного контактування людини, як складного й різнопланового процесу, який полягає не лише у передачі інформації, а й у формуванні способів, навичок, умінь спілкування. На практичних заняттях з дисципліни «Тренінг комунікативної компетенції» студенти знайомляться з техніками активного слухання, розширюють репертуар комунікативної поведінки, навчаються уникати типових бар’єрів у комунікації, що запобігає створенню конфліктних ситуацій у професійній діяльності.

Будь-яка взаємодія між людьми припускає контакт і провідну роль фахівця у процесі спілкування. Для конструктивності контакту фахівцю потрібні не тільки знання і врахування індивідуальних особливостей людини і своїх власних, але й володіння методами побудови оптимальних стратегій педагогічного впливу. Це можливо при орієнтації студента на формування в себе комунікативних якостей особистості, уміння адекватно оцінювати міжособистісні відносини. Комунікативна компетентність студента забезпечує контакти, співробітництво, спільну діяльність, взаємодію і в кінцевому результаті – систему відносин. В основу програми формування у студентів комунікативної компетенції слід включати систему практичних занять з формування складної особистісної характеристики людини, які розвивають комунікативні здібності та вміння, враховуючи психологічні знання властивості особистості (характеру, темпераменту), психічні стани і виявляються у спілкуванні з людьми.

Характер комунікативної діяльності постійно ставить людину в ситуації спілкування, вимагаючи від неї прояву компетентності, яка залежить від рівня розвитку соціально-психологічних якостей особистості, що сприяють міжособистісній (і рольовій) взаємодії. До них в першу чергу відносяться рефлексивність, гнучкість, емпатійність.

Особливість перерахованих професійно значущих якостей особистості полягає в тому, що кожна з них інтегративна і комплексна, характеризується багаторівневою структурою. Вони знаходяться в тісному взаємозв’язку, поєднуються одна з одною і утворюють певну єдність.

Формування у студентів комунікативної компетенції є частиною комплексної роботи з подолання внутрішніх комунікативних стереотипів особистості, актуалізації змін власної позиції з суб’єкт-об’єктних на суб’єкт-суб’єктні відносини у соціумі.

Розробляючи практичні заняття з формування у студентів комунікативної компетенції слід враховувати такі принципи:


  • заняття мають носити систематизований, репродуктивно-творчий характер;

  • сприяти підвищенню рівня комунікативної компетентності у студентів.

Доцільно у програму практичних занять включати методи активного тренінгу – мозковий штурм (brainstorming), вивчення ситуацій (case study), рольові ігри (role game) та ін., що становить у професійному вдосконаленні основу серйозного професійного обговорення, пошуку та здобуття рішень. Головний акцент діяльності у процесі практичних занять спрямований на розвиток цілого спектру комунікативних здібностей (професійних, соціальних і особистісних) і набуття навичок професійної компетентності. Вони включають: швидкість професійної та соціальної реакції, гнучкість мислення і мотивацію, здатність оперативного аналізу та прийняття рішень, вміння працювати індивідуально і в команді, загальнокультурний кругозір тощо.

Метою практичних занять з формування комунікативних компетенцій є:

підвищення ефективності взаємодії з партнерами;

усвідомлення своєї індивідуальності як керівника;

пошук резервів для більш ефективної роботи;

виділення причин можливих або дійсних професійних проблем;

зміна власної позиції з суб’єкт-об’єктних на суб’єкт-суб’єктні відносини з людьми.



Завдання практичних занять:

  • мотивація студентів до аналізу особистісних поглядів і установок;

  • сприяти розвитку невербальних і вербальних засобів передачі інформації, навичок конструктивного вираженню власних емоцій і почуттів;

  • відпрацювання навичок активного спілкування, емпатії, партнерських стосунків і рефлексії;

  • засвоєння концепції комунікативної компетентності;

  • забезпечення умов для розвитку емоційної чуйності, емоційної виразності й емоційної стійкості студентів;

  • навчити навичкам саморегуляції емоційних станів, навичкам релаксації.

Очікуваний результат: усвідомлення своєї індивідуальності в професійній діяльності, орієнтація студентів на побудову особистісних взаємин з людьми, освоєння навичок рефлексивної і емпатійної поведінки.

У результаті освоєння програми «Тренінг комунікативної компетентності» майбутні фахівці можуть



знати:

  • поняття «рефлексія, креативність, емпатійність, прийняття особистості людини, індивідуальний стиль спілкування, комунікація, комунікативна компетенція і компетентність».

  • правила поведінки для конфліктних людей;

  • правила вирішення конфліктів;

  • основні форми реагування у спілкуванні;

  • алгоритм стратегії співробітництва.

вміти:

  • аналізувати ситуацію, мотиви, інтереси, почуття, вчинки інших людей;

  • розуміти самого себе і ставитися до себе і до оточуючих з належною повагою;

  • відстоювати свою позицію конструктивними способами;

  • адекватно оцінювати себе, свої здібності і можливості.

володіти:

  • здатністю конструктивно будувати свої взаємовідносини з оточуючими;

  • навичками самооцінки та розуміння інших;

  • навичками позитивного спілкування;

  • навичками управління власними емоціями та емоційними станами.

У процесі навчання й оволодіння студентами вмінь і навичок комунікативної компетенції використовуються такі методи і форми: бесіда, тренінгові вправи, рольові та ділові ігри, інформування, дискусія, рефлексивне обговорення, розвивальна психологічна діагностика.

Значна частина означених вище проблем має безпосереднє відношення до соціокомунікативного аспекту вивчення формування у студентів ВНЗ комунікативної компетенції. Основними значимими рисами проблематики комунікативної компетенції в соціокоммунікаційній діяльності є їх функціональна спрямованість і тісний зв’язок з прагматикою. Перша риса пояснюється специфікою комунікативного процесу – думка передує словесному оформленню, комунікативним одиницям, на відміну від мовних одиниць (слова слід не плутати з однослівними висловлюваннями і словосполученнями), які формуються у процесі комунікації. Означена особливість комунікативного процесу пов’язана з теорією двофазової, в іншому варіанті трьохфазової комунікації: докомунікативна – комунікативна – посткомунікативна. Звичайно, межі між фазами умовні, це пояснюється тим, що взаємодія думки і комунікативних засобів її вираження досить складніше. Так чи інакше, при вивченні основ комунікативної компетентності слід враховувати її функціональні особливості.

Окрім того, не менш важливою є проблема зворотного зв’язку в формуванні комунікативної компетенції майбутніх фахівців, поглиблених вивченням якої займається соціопсихолог, для якого важливим є з’ясування психологічних умов, що сприяють зміні суспільної свідомості, розуміння зв'язку між соціально значущої реакцією одержувача інформації і власне психічної структурою його свідомості. Значний інтерес в цьому плані представляє проблема зв’язку між сугестивністю одержувача інформації і його непіддатливість (ригідністю – від англ. «жорсткість, стійкість, непіддатливість») до зміни свого ставлення або оцінки подій. Експериментально доведено, що при масовій реакції на ту чи іншу соціально значиму ситуацію індивід мимоволі дотримується тієї оцінки ситуації, яка була спроектована на певну групу населення, з якою він погоджується. Істотно уточнення, що це відбувається лише за умови, коли в даній «популяції» переважає ригідний тип свідомості. Якщо означені умови відсутні, то прогноз може бути помилковим. У зв’язку з цим необхідно вивчати процеси не стільки соціального впливу, скільки взаємодії, які обумовлені багатьма чинниками.

Висновки. Отже, міждисциплінарний зв’язок формування комунікативної компетенції у студентів вищих навчальних закладів, майбутніх керівників навчальних закладів з іншими науками закладає основу комунікативної ерудиції особистості студента, яка, представляючи собою систему знань історії та культури людського спілкування, припускає разом з тим інтеграцію всіх джерел комунікативної компетенції особистості. Володіючи певним рівнем комунікативної компетенції, особистість вступає в спілкування, маючи певний рівень самоповаги і самосвідомості, стає персоніфікованим суб’єктом спілкування.

Це означає не тільки мистецтво адаптації до ситуації і свободу дій, але й уміння організувати особистісний комунікативний простір і можливість вибрати індивідуальну комунікативну дистанцію. Персоніфікація спілкування проявляється також і на акціональному рівні – і як оволодіння кодом ситуативного спілкування, і як відчуття допустимого в імпровізаціях, доречності конкретних засобів спілкування, що призводить до глибинних змін професійної, комунікативної та особистісної компетенції студентів.



Список використаних джерел:

  1. Э. Берн. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих отношений. Пер. А. А. Грузберга К. : PSYLIB, 2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://psylib.ukrweb.net/books/berne02/index.htm

  2. Лебедєва А. В. Виховання національної свідомості через сприйняття самобутньої культури українців / А. В. Лебедєва // Українознавство – наука самопізнання українського народу : мат. Х щорічної міжн. наук.-практ. конф. 18-20 жовтня 2001 р. – . НДІУ, 2001. – С. 167–169.

  3. Рамірес Хосе Луїс. Поновлення риторики як основи громадянства і осіти. – Львів : Центр гуманітарних досліджень; К. Смолоскип, 2008. – 96 с.

  4. Сагач Г. М. Риторика. Вид. 2-е, перероб. і доп. / Сагач Галина Михайлівна. – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2000. – 566 с.

  5. Сметанський М. І. Ціннісні орієнтації сучасних концепцій виховання / М. І. Сметанський // Педагогічні науки : збірник наукових праць. – Вип. 53. – Херсон : ХДУ, 2009.– С. 40–46.

  6. Троцко Г. В. Професійно-педагогічна підготовка студентів до виховної роботи в школі / Ганна Володимирівна Троцко. – Харків : ХДПУ, 1995. – 241 с.

Каталог: pdf -> 2012 -> 1%20K
1%20K -> Практична розробка уроку читання у 2 класі комунального закладу «василівська гімназія
1%20K -> Педагогічні умови застосування міжпредметної інтеграції у підготовці фахівців комерційної діяльності войцехівська І. С., Ільєва О. П
1%20K -> Інноваційний розвиток економіки та вищої освіти в україні к е. н., доцент Горшунова І. В
1%20K -> Формування соціальної компетентності обдарованих дітей у процесі музично-творчої діяльності: теоретико-методичний аспект булгакова Т. М
1%20K -> Психолого-педагогічні умови формування професійно-етичної культури студентів Вищих навчальних закладів
1%20K -> Концепція підготовки фахівців з обліку та аудиту в контексті інтеграційних І глобалізаційних процесів к е. н., доцент Кравченко О. В
1%20K -> Інтеграція процесу навчання та виховання, як цілісний творчий підхід у формуванні професійної компетенції майбутніх спеціалістів дрючило О. А., Кордонська А. В
1%20K -> Застосування swot-аналізу в якості інструменту розробки стратегії організації будівельного комплексу к е. н., доц. Жеребйов Я.І
1%20K -> Міждисциплінарні зв’язки як засіб комплексного формування майбутнього фахівця к е. н., доцент Кривоконь О. С., Омелько М. А


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал