Вчитель світової літератури Усенко Світлана Миколаївна



Скачати 175,24 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір175,24 Kb.
Вільнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

Вільнянської районної ради Запорізької області



Усний журнал

З Україною в серці

Україна у житті та творчості зарубіжних письменників та поетів


Вчитель світової літератури

Усенко Світлана Миколаївна

Усний журнал

З Україною в серці

Україна у житті та творчості зарубіжних письменників та поетів

 

  Мета: ознайомлення учнів зі зв’язками відомих зарубіжних письменників та поетів з Україною та зацікавлення творчістю авторів, чия творчість та життя були пов’язані з Україною.

  Обладнання: мультимедійна презентація, музичний супровід.

  Слово вчителя.  Українська тема була помітним  і значним явищем у розвитку світової літератури  впродовж ХІХ – ХХ ст.  Образ України, її природа, героїчне минуле були предметом розгляду і творчих пошуків для багатьох письменників : Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна,  Адама Міцкевича,  Райнера Марії Рільке та інших.

Зв’язки О.С.Пушкіна з Україною 

  Перше знайомство Пушкіна з Україною відбуло­ся не у найкращі часи його життя. Південь Російської імперії став місцем його вигнання.

Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року - в Одесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).

Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.

Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та  написання поеми "Руслан і Людмила".

  Олександр Пушкін всім серцем закохався в історію України, її традиції, звичаї, в її природу, що знайшло відображення в його творчості.

Подорожуючи українськими степами, поет здолав тисячі верст, милуючись мальовничою природою, спілкуючись з її привітним і співучим народом.

Пушкін відчув усі привабливість цієї землі, ося­гнув героїчний дух її історії, відчув гостинність і воле­любність українського народу. Пейзажі української природи народжували ди­вовижні рядки.

Читець: Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады

И старый замок озаряет

Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у "Полтаві".

Особливий період в засланні Пушкіна —життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".

У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас кохав…»(1829).



Звучить романс «Я вас любил»

Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.

Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.
           Знайшов своє кохання в Україні

   Оноре де Бальзак  - великий французький письменник, автор  грандіозної   «Людської комедії» з її повістями і романами. Та  найбільш захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської.

   У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання.

Кохання! Яке чудове українське слово! Бальзак був закоханий у найпрекраснішу жінку на землі. Ще не знаючи України, імені коханої, яка назвалася Чужозем­кою, він полюбив цю землю, по якій вона ходила... її любов надихала його на творчість, на життя! Верхівня стала для нього колискою щастя. Все, що він бачив досі, нічого не було варте. Україна — безмежне поле, царство хліба на благодатному чорноземі, який не тре­ба удобрювати, а лише — засівати. Такі ж привітні, щедрі, як земля, хлібороби.



Читець: Коли коні в'їхали до Верхівні, Бальзак побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену при­західним сонцем... Його перебування там восени 1847 року — найромантичніший період його життя. У нього не було щасливої весняної юності, зате доля подарува­ла йому найсонячніше літо й найтеплішу, найпривітнішу осінь. У Верхівні він працював у кабінеті з каміном. Крізь велетенські вікна він бачив українські пейзажі. Верхівня — найдивовижніший край в Україні, дорівнює чи не найбільшому департаменту Франції. Божественна аура чарівної природи сприяла творчому натхненню. Тут він написав "Листи з Києва", драму "Мачуха", повість "Зворотний бік сучасної історії".

  У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї смерті повінчався з Евеліною в Бердичеві.


       Українські сторінки життя і творчості Адама Міцкевича

Адам Міцкевич, засновник романтизму в польській літературі, був також прекрасним співцем нашого рідного краю. Доля закинула його в Україну, краса і неповторність якої навіки полонили поета.

   Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для Міцке­вича мандрівки українською землею. Спо­мин про це залишився на сторінках поеми «Пан Тадеуш».

   За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. У результаті цієї подорожі з'явилася збірка «Кримські соне­ти», куди увійшло 18 поезій.

   Міцкевича причарувала й волинська при­рода, яку він оспівав у своїй творчості. Ба­лада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета, побудований на матеріалі слов'янської історії.

   Читання сонетів А.Міцкевича



Читець: Чи на Вкраїні я ту липу упізнав,

Що сотню панночок і сотню хлопців бравих

Ховала в холодку при танцях і забавах,

Як вечір пробивав блакитноводну Рось ?...

   Починаючи з 20-х років XIX ст., твори Міц­кевича широко відомі в Україні. Ними за­хоплювалися Т. Шевченко і Леся Українка,

М. Коцюбинський та І. Франко. Україн­ською мовою його твори перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, пізніше П. Тичина, М. Бажан і найбіль­ше — М. Рильський.


Гоголь і Україна

   Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

 Навчався в Полтавському повітовому училищі, а потім у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

 У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Все своє життя Гоголь захоплюється історією, культурою України, що знаходить свій відбиток у його творах : «Вечори на хуторі біля Диканьки»,  «Миргород», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», « Та рас Бульба» .

 «... поет і тоді залишається національним, коли він пише про чужі події чужі історії... Бо не мова визначає, хто ти за національністю, а погляд...» - так писав Микола Гоголь – людина, яка стала  великим російським письменником, але з таким глибоким українським корінням.

   «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я   історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!».


Закоханий в Україну Рільке

  Райнер Марія Рільке, непересічний австрійсь­кий письменник, про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди.

   Поет любив мандрувати. У1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження. Разом із нею він у 1910 ро­ці подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  Україна змальована ним як чудовий край  безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією.

   Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

   Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу

Т. Г. Шевченка.



Читець: Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

Такою Райнер Марія Рільке побачив Україну в 1900 році. Саме тут, на цій землі, він знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи, стихій і Бога. Саме тут вперше йому відкрився власний шлях. Українська земля викристалізувала в ньому поета.

Рільке зустрів в Україні дивних людей — коб­зарів, перед якими схиляв голову. Вони ходили ук­раїнською землею від хати до хати і своїм співом зво­рушували душі людей, розповідали про героїчне мину­ле. На віки вічні прославилася козача вірність запо­розьких гетьманів.

Київ — то "місто, близьке до Бога". Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. А які тут церви і собори! Скільки в них старовинних фресок, ікон, коштовних реліквій! Він навіть мав намір здійснити переклад "Сло­ва о полку Ігоревім", але не вистачило часу на вивчен­ня історичних пам'яток.



Україна в житті та творчості Афанасія Фета

   Українська земля справила велике враження і на російського поета Афанасія Афанасійовича Фета. 21 квітня 1845 року він пішов на військову службу. Його полк розташовувався в Україні на межі Київської та Херсонської губерній. Військова служба — не найкраще місце для поетичної творчості, тому за 1845 рік Фет напи­сав лише п'ять віршів, у яких відбилися враження про Україну.

Теплый ветер тихо веет,

Жизнью свежей дышит степь,

И курганов зеленеет

Убегающая цепь.

А про Дніпро Фет згадував у багатьох віршах, коли вже покинув Україну.

Светало. Ветер гнул упругое

стекло Днепра, еще в волнах

не пробуждая звука...

  А закінчується цей вірш справжнім освід­ченням Україні у коханні: «Остался б здесь дышать, смотреть и слушать век...»

   В Україні розквітло й кохання поета до Марії Лазич, яке закінчилося трагічно, але назавжди залишилося в душі Фета.



Читання віршів А. Фета.

Читець: На север грустный с пламенного юга,

Прекрасных дней прекрасная подруга,

Ты мне привет отрадный принесла.

Но холодом полночным все убило,

Что сердце там так искренно любило

И чем душа так радостно цвела.

О, как бы я на милый зов ответил

Там, где луны встающий диск так светел,

Где солнца блеск живителен и жгуч,

Где дышит ночь невыразимой тайной,

И теплятся над спящей Украиной

В лучах лазурных звезды из-за туч,

И грезит пруд, и дремлет тополь сонный.

Вдоль туч скользя вершиной заостренной,

Где воздух, свет и думы заодно,

И грудь дрожит от страсти неминучей,

И веткою все просится пахучей

Акация в раскрытое окно.


Українське коріння Володимира  Короленка

   Життя і творчість Володимира Галактіоновича тісно пов'язані з Україною: народився він у Житомирі, у Рівному навчався  у місцевій гімназії, останні 20 років провів у Полтаві. Історія та культура України, талановитість і душевна щедрість українського народу відобразилися у багатьох його  творах на українську тематику. Досить згадати «Сліпого музиканта», «Судний день»,  «У поганому товаристві», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить».

   Проте Короленко не обмежувався лише написанням творів на українську тематику.  Він брав найактивнішу участь у суспільному  житті України, допомагав голодуючим, захищав невинно засуджених, боровся проти  національної ворожнечі, в роки реакції сміливо виступав проти смертних вироків.

   У жовтні 1905 року над Полтавою нависла небезпека єврейського погрому. І живим, і друкованим словом письменник прагнув утримати співгромадян від звірства. І домігся свого — погрому не було.


«У мені тече українська кров…» Чехов

   Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, побудував тут власний будинок. Навколо нього письменник розбив парк, у якому було 180 видів рослин.

Цінували його творчість українські письменники М. Коцюбинський,

І. Франко. Багато літераторів присилали Чехову книги з посвятами.

М. Грушевський друкував переклади творів письменника в журналі "Літературно-науковий вісник" (видавався з 1898 року у Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою (Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових.

  Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну" місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У Львові він придбав твори Т. Шевченка. Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував, спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією.



  Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському  “ Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,” — записав А. Чехов після подорожі по Україні.

В Сумах Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888 року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях "Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та “Чайка”.

   У своїх оповіданнях „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник відобразив людей та природу України. Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.
Отже, «у мені все-таки говорить хохлацька кров» (лист Чехова до Суворіна, 31.03.1892).

Українські адреси Анни Ахматової

     "Из города Киева из логова Змиева я взял не жену, а колдунью..." — писав М. Гумільов. Ахматова в ав­тобіографії вказує, що народилася вона в Одесі, де закінчила Фундуклеївську гімназію. Згодом дві зими навчалася в Києві на вищих жіночих курсах.

У Києві, на лівому березі Дніпра, вінчався з Ан­ною Ахматовою видатний російський поет Микола Гумільов. Згодом Анна Ахматова так напише про цей період свого життя.

Читець: Древний город словно вымер,

Страшен мой приезд.

Над рекой своей Владимир

Поднял черный крест.

Липы шумные и вязы

По садам темны.

Звезд иглистые алмазы

К Богу взнесены.

Путь мой, жертвенный и славный,

Здесь закончу я,

И со мной лишь ты, мне равный,

Да любовь моя.

Київські святині — Софійський Собор, Лавра - згадувала поетеса неодноразово.

   Гулом полны алтари и склепы,

   И за Днепр широкий звон лежит.

   Так тяжелый колокол Мазепы

   Над Софийской площадью  гудит.

Поезія Ахматової була вколисана на українських чистих джере­лах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного ук­раїнського слова поетів-сучасників.

1924 рік. Поетичний затишок Києва, Харкова надихнули Ахматову на переклад ліричних віршів кори­фея української поезії І. Франка.

У спогадах Ахматової згадується й Севас­тополь: «Каждое лето я проводила под Се­вастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Самое сильное впечатление этих лет — древний Херсонес, около которого мы жили».

  Тричі бувала Анна Андріївна на Поділлі — у Слобідці Шелеховській. Тут жили її мати й тітка, тут вони й поховані. Анна Ахматова якось зізналась українському поето­ві Миколі Бажану: «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько — родом з козацької старшини. Народилася в Оде­сі, в Києві закінчила гімназію. Там зустрі­лася з українською мовою, але зустріч була поверхова».

Володимир Маяковський про Україну

Володимир Маяковський неодноразово приїздив в Україну — виступав у Києві, Харкові, Одесі, інших містах. Хоч і народився у Грузії, проте предки йо­го родом з України, і в жилах його є краплинка ук­раїнської крові. Він не міг не любити цей милий серцю і душі край.



Читець: Три разных истока во мне речевых.

Я не из кацапов-разинь.

Я — дедом казак,

Другим— сечевик,

А по рожденью грузин...

Поет подорожував Європою, Америкою, проте справжньою сестрою Росії вважав Україну, цікавився її історією, життям, вивчав мову, мріяв перекладати з ук­раїнської.

Перша зустріч Маяковського з Україною була пов'язана з київською Володимирською гіркою.

Читець.

Лапы елок,

лапки,

лапушки...



Все в снегу,

А теплые какие!

Будто в гости

к старой,

старой бабушке,

Я вчера


Приехал в Киев.

Вот стою


на горке

на Владимирской.

Ширь во всю —

Не вымчать и перу.

Українські міста полонили його своею чарівністю, простотою. Маяковський спілкувався з та­лановитим і щедрим українським народом, його при­ваблювали висока культура і наші багаті традиції.

Україна в житті та творчості Михайла Булгакова

   Миха́йло Опана́сович  Булга́ков народився 3 (15) травня 1891 р у Києві  і був першою дитиною у сім'ї. Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна,  Волоська,  Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.



 Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі "Київ-місто". Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія "Білої гвардії" та "Днів Турбіних", перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.

   Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.



    «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора.
Каталог: Usenko S M


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал