Валентин Чемерис Загадка Віктора Януковича Спроба дослідження



Сторінка9/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0,97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

SELF-MADE MAN

Це в практичних американців вельми популярний вище наведений вислів. Як і людина, яка сама себе зробила (self-made man). У нас, слов‘ян, ось уже яке століття – ба, тисячоліття! – казочка про Омелька, який, сидячи на печі, пальцем об палець не ударить, аби змінити щось у своєму житті. Чи бодай з печі злізти. Вся сподіванка у такого ледацюги на “щуче повеління”, яка хвостом ударить і перетворить його життя чи не на рай земний. А скільки сьогодні в нього нащадків, які лежать, правда, не на печі, а на м‘якому зручному диванові перед “ящиком” і скаржаться на “невезуху”, на якусь “нещасливу долю”. У нас навіть казкові герої – це, здебільшого, даруйте, все ті ж ледацюги, або дурники. Пригадайте традиційний зачин багатьох наших казок: жив батько з матір‘ю, і були в них три сини: двоє розумних, а третій – дурний. Так ось останній і стає героєм і чи не прикладом для наслідування, викликаючи у нас симпатії, привчаючи нас до все того ж везіння... До “щучого повеління”, яке буває, на жаль, лише в казках. Везе, мовляв, тим, хто під щасливою зорею народився (а де вона, на якому небі та твоя щаслива зоря? Чи хоч бачив хто її?), чи виріс у багатій люльці. І це в той час, коли в реальному житті перемагає все той же self-made man – людина, яка сама себе зробила. Тому й ведемо мову про долю такої людини.

Життя нинішнього Прем‘єр-міністра, а ще не так давно звичайного висілкового хлопчика-сироти, було серйозним випробуванням – як його характеру, широти душі, так і наполегливості, вірності раз і назавжди обраному шляху. І Янукович це випробування витримав блискуче.

Та що там. Мало хто тоді, навіть і за зручніших обставин, зміг би після всього, що випало на його долю в юнацтві – та ще будучи безпартійним – у ті часи, коли все вирішував партійний квиток! – у 26 років стати директором автобази. А Віктор став. І відкривали його підлеглі не по анкеті, що може бути й блискуче заповнена, а по реальному житті. То як і чим міг переконати їх молодий хлопець, який ніколи і ні від кого не мав підтримки? Тільки власною працею, справами і вчинками. Як і Людмила Настенко, яка полюбила вродливого, уважного і чарівного хлопця, високого, рослого, вдатного з себе. А ось рідня її придивлялася до зятя – містечко маленьке, історію його всі знали. А прийняли Януковича у сім’ю як рідного – було за що. А тому, згадує Людмила Олександрівна, – що “Віктор дуже добрий і вміє прихилити до себе людей“.



Є така поговірка: щоб стати справжньою дружиною генерала, треба вийти заміж за лейтенанта. Хоча понад тридцять років тому Людмила та її рідня побачили у Вікторові не майбутнього великого начальника, а, перш за все, доброго і сильного духом, того, хто може посперечатися навіть із самою долею.

Не вмів він – і не вміє – робити абияк. Або на повну силу, з душею, або ніяк. Вже тоді казали: хтось ще радиться, а Янукович вже порається. От і зумів за кілька років на порожньому місці, де все дихало на ладан, було запущене і потопало у багнюці, створити не автобазу, а – лялечку. А чому? Характер такий – не відступиться, поки свого не доб’ється. І за людей завжди стояв горою – люди це бачили і цінували. Був такий випадок. “Камаз” на шахті “Полтавська” вивантажив породу, кузов – під нього попало груддя, – повністю не опустився і, зачепивши силовий кабель, порвав його, на якийсь час обезструмивши шахту. ЧП! Керівництво об’єднання “Орджонікідзевугілля” склало наказ – і на підпис генеральному. Той і підписав. На підлеглих Януковича, не узгодивши те з самим Януковичем.

Віктор Федорович сказав співробітникам коротко: “Ніякої паніки, працюйте, поки я не скажу. Ніяких звільнень!” А сам в об’єднання до генерального: ”Якби справа стосувалася мене або виробництва, я б нахабно не ліз, але справа стосується людей“. А генеральний: “Я підписав наказ ось цією рукою і ніколи свій наказ не скасую. Зрозумів? Все, вільний!“ І не став слухати Януковича, а той вийшов у приймальню, взяв аркуш паперу і написав заяву на звільнення. Другого дня дзвонить йому генеральний: як, мовляв, розуміти вашу заяву? “Як небажання з вами працювати!” – відповів Янукович. І тоді генеральний підписав заяву і передав її у відділ кадрів, звідки дзвонять: “Вікторе Федоровичу, що трапилося?” “Нічого не трапилося, я переходжу на іншу роботу”.

Через три дні довелося Януковичу разом з генеральним їхати до Москви, важливі питання вирішувати. Ну, вирішили все вони, назад поїздом повертаються, а генеральний і каже: “Послухай, Вікторе, кинь ти... ви... забери свою заяву. Для чого народ смішиш? Люди знають, як я до тебе ставлюся, це все негідники підлаштували та різна сволота. Я все виправлю”. Янукович відповів вельми стримано, хоч і твердо: ”Ви сказали, що цією рукою написали наказ. А я цією рукою написав заяву і назад її забирати не буду. І не тому, що вас не поважаю чи не прощаю помилок. А для того, аби припинити негідницьке ставлення до людей, що прямо квітне у нас, несправедливість, яка є. Щоб не думали, що Янукович злякався і зігнувся перед негідниками! І я вас прошу: перше – відмінити свого наказа, друге – призначити директором автобази Сергія Жоржовича Рухадзе, якого ви хотіли вигнати”.

Давно відомо: була б шия – ярмо найдеться. Та ще для такого керівника, як Янукович, кредо якого на все життя стали слова: добра робота важливіша за красиві слова.

У 1984 році Віктор Янукович переходить на роботу в Донецьк, де його чекали не всі. Вже наслухались про його працездатність, вимогливість та непримиренність. І він “виправдав” ті очікування: одних звільнив, інших примусив працювати, на виробництві навів лад. І ось у 1989 році, коли розпочалися шахтарські страйки, вирішили провести вибори генерального директора великого виробничого об’єднання “Донбастрансремонт”. Крім Януковича на цю посаду висунули ще трьох з місцевих. Але Янукович уже був наказом призначений виконувати обов’язки генерального директора. І ось на конференції трудового колективу його повинні або вибрати, або не вибрати.

Згадує В.Ф.Янукович:

“Коли мене привезли в колектив представляти, доручили це зробити Володимиру Кузьмичу Спіцину, тоді він був начальником управління по кадрах у Донецькому територіальному управлінні, в яке було перетворено колишнє міністерство вугільної промисловості України. Все це було узгоджено по партійній лінії, з райкомом, з міськкомом, з обкомом, з ЦК КПУ і ЦК КПРС. Всюди я перед тим пройшов співбесіди. Благословив мене і міністр вугільної промисловості СРСР. І ось мене привезли представляти в об’єднання “Донбастрансремонт”. Зібрали народ в актовому залі, Спіцин зачитує на мене об’єктивку, наказ міністра, а народ... Народ починає потихеньку свистіти.

Тоді я встав: “Спасибі, Володимире Кузьмичу, що ви мене представили. Сідайте, будь ласка“. Став за трибуною: чого свистите, мужики? Попрацюємо разом, подивимось, хто є хто, потім і будете свистіти. У мене немає чого про вас сказати ні про кого. А які у вас є підстави свистіти, заперечувати? Чи мене тут хтось знає? Що за причина? Підніміть руки і встаньте... Підвелося кілька чоловік. Серед них і заступник генерального директора. Я кажу: говоріть про мене людям всю правду, все, що ви про мене думаєте... Він і говорить про мене. Звичайно, щось добре. Позитив. Десь з хвилину говорив, а далі я кажу: спасибі.

А тепер, хто хоче сказати про мене щось погане – прошу! Нема таких? Нема запитань? Тоді слухайте, що я вам скажу. Наказ ви всі чули, мене призначили, але через два місяці будуть вибори і вибирайте кого захочете. А я цей час попрацюю, подивлюся, вивчу ваші проблеми і постараюся за цей час щось зробити, аби допомогти колективу заробляти. Хіба ви заперечуєте проти того, аби вам була надана допомога?

А я зі свого боку, якщо захочу тут працювати, то на вибори висуну свою кандидатуру і тоді вже вирішувати вам. Якщо ви мене побачите генеральним директором, то виберете мене і разом будемо працювати. А якщо я не захочу, то через два місяці проведу вибори і вибирайте генерального директора – кого ви захочете.

Давайте ми з вами домовимося так: попрацюємо, а там життя покаже. Ясно? Запитань нема? Ви вільні. Начальники відділів, заступники будьте на місцях, я зараз вас почну запрошувати, буду знайомитись з вами і почнемо працювати...”

Два місяці знайомився з об’єднанням, їздив по виробництвах, вивчав ситуацію, брав участь у вирішенні різних питань. Одне слово, входив у курс справ. Кандидатуру свою висунув згідно з законом. Висунули ще трьох. Як у будь-якому колективі йшло бродіння: кого вибирати? Янукович ні перед ким не запобігав, працював так, як вважав потрібним. І собі не зраджував. Треба врізати, як кажуть, по повній програмі – вріже! Допомогти – допоможе. Був таким, який є. І ось – вибори. Як звичайно, доповідь, програма, обговорення, запитання до кожного кандидата. Конференція тривала довго, делегатів на неї вибирали від усіх підприємств. Голосування таємне. Голова комісії зачитує прізвища кандидатів по алфавіту. Янукович в алфавіті на “я”, тож іде останнім. І ось результат першого кандидата: “за” – 6 осіб, а делегатів біля 320. Другий кандидат: “за” – четверо, третій – троє “за”, Янукович четвертий – 306 “за”. Звичайно, він не чекав такого результату. Та й ніхто не чекав.

“Мене таке хвилювання взяло, – розповідав він пізніше. – Я був просто ошелешений. Як керівник я ніколи не був м’яким і досить жорстко працював. Може, кого й зобидив. Я встав, подякував і кажу, що й на крок не відступлю від програми, а якщо й буду відступати, то тільки за згодою з вами. Звітуватиму кожний рік, кожний місяць, і я вас не обману, буду трудитися, відпрацьовуючи довіру. Відпрацював я в цьому об’єднанні з 89 по вересень 94-го”.

В липні 1989 року почався знаменитий страйк шахтарів. В об’єднанні теж утворився страйком, який почав засідати в червоному кутку підприємства. Перший день засідають: годину, другу, третю, нікого не пускають. Генеральний директор об’єднання Віктор Янукович і говорить голові профспілкового комітету: а ти чому не йдеш?

Голова профкому тільки руками розводить: не пускають...



  • Ходімо удвох, – вирішує генеральний.

“Ми підійшли, – згадує через роки Віктор Федорович, - на дверях стоїть охорона, а двері заперті. Не пускають. Я рвонувся, мене хапає один з охоронців за піджак і відриває рукав. Я знімаю піджак, кидаю йому і кажу: зашиєш, випрасуєш і принесеш!.. Народ зашумів: як він, мовляв, розмовляє з робітничим класом?! Вас сюди ніхто не кликав! І так далі...

А я зайшов до страйкарів десь в одинадцять ранку, а вийшов приблизно об одинадцятій вечора. І вийшов звідти без голосу, навіть розмовляти не міг. Як по великому рахунку, то я домігся, щоб у страйком були вибрані люди з розумними пропозиціями. Голова профкому став заступником голови того страйкому. Наступного дня я доповів по інстанціях, мене розкритикували, мовляв, не можна було створювати страйком та ще й вибирати голову страйкому. Я кажу: це нормально, ми повинні бути разом з людьми, не ховати голову в пісок, володіти обстановкою.

Все клекотіло тоді, я був в найгарячіші часи і на площі Леніна в Донецьку, і в Макіївці на центральній площі. В Макіївку приїхав міністр Щадов, я їздив його зустрічати. У мене була машина “Волга”. Поки ми знаходились на площі, десь годин зо дві, на моїй машині встигли потанцювати, дах погнули, капот. Шофер мій плаче: Вікторе Федоровичу, що це за люди?!! Він дуже любив машину, доглядав її. Будь-яка пошкрябинка на ній – трагедія. Я, каже, більше за кермо цієї машини не сяду. Не можу.

Той вибух шахтарський не був випадковим. Соціальна ситуація вже тоді була вкрай напружена, проте люди, які, по великому рахунку, не бачили справжніх винуватців тієї ситуації, вину перекладали на місцевих керівників, директорів шахт. Звичайно, того часу порубали кадри, але ми із ситуацією впоралися. Особливих конфліктів у нашому майже 30-тисячному колективі не було.

Року 1991-го – другий страйк. Було багато вигуків про перевибори, але народ їх не підтримав, оскільки мене недавно вибрали генеральним директором. Потім новий страйк у вересні. Знову була конференція, реорганізація об’єднання. Знову виникло питання, що треба вибирати генерального директора. Пройшли перевибори, і мене знову вибрали. Результат був практично стовідсотковим.

А тут разом з розвалом Радянського Союзу – розвал платежів, зв’язків. Одним словом – період революції. Аби вижити, треба було шукати вихід. Ми шукали й знаходили. В принципі об’єднання за ці п’ять років не впало, а тільки виросло. Я б не сказав, що воно процвітало, але у всякому разі ми не бідно жили. Йшли перетворення серйозні, і ми знаходили шляхи і способи виживання. Працювали на совість. Трималися.

У вересні 1994-го мені запропонували очолити територіальне виробниче об’єднання автомобільного транспорту. В той час в об’єднанні працювало близько 40 тисяч чоловік, було 75 транспортних підприємств та інші. Всього їх налічувалося близько 90 самостійних підприємств. Бази відпочинку, автовокзали. Структура могутня. Але тоді автомобілістам було дуже тяжко.

До того часу я вже на своїй роботі відробив п’ять років. Я знав, що в нашому об’єднанні – його потім „Вуглепромтранс” назвали – все на ходу, все нормально, тож хотілося на новому місці, більш складному, свої сили попробувати. І я дав згоду.

Мені важко говорити про себе, але я там отримав задоволення від роботи. Вдалося за досить короткий проміжок часу його реформувати, значно покращити показники роботи транспорту.

Потім був такий момент, коли в Києві я познайомився з Климпушем Орестом Дмитровичем, міністром транспорту України. У нас було декілька зустрічей, ми обмінювалися думками, і в результаті він мені запропонував іти заступником міністра транспорту. Я віддав документи, моя особова справа пішла в адміністрацію Президента України. Це було приблизно по весні 1996 року. А вже влітку мені запропонували іти першим заступником глави Донецької облдержадміністрації. Я відмовився. Мої друзі були дуже подивовані моєю відмовою. Я пояснював, що ніколи себе не готував до такої роботи. Ніколи не думав, що зможу. Не готовий до цього. В результаті – нова пропозиція: заступником по промисловості підеш? Подумав, зважив усе і кажу: піду. Якийсь час попрацюю, якщо буде виходити, буду працюватиму далі, якщо ні – відмовлюсь і піду сам. Почав я працювати десь у серпні 1996-го. Відпрацював кілька місяців, потім мені вже більш настійливо запропонували іти першим заступником. Я ним став у листопаді 1996 року”.


ОНОВЛЕНИЙ ДОНБАС – ОНОВЛЕНІЙ УКРАЇНІ
А дні приносили йому проблеми за проблемами, що їх накопичилося на Донбасі більше, аніж спершу гадалося, вони вигулькували звідусіль, сипалися густо і щедро. І душевного спокою та снаги, таких необхідних в щоденній роботі, доводилося просити у Господа з міцним запасом.

Що таке Донбас? Це значно більше, аніж усього лише одна з 25 областей України, адже саме тут знаходиться серце української економіки. Більше 20% промислового потенціалу країни – у Донецькій області. За сто з гаком років серед диких у минулому степів – знамените, що вже стало історією Дике поле – на території 26,5 тисячі кілометрів зібралося майже 5-мільйонне населення, що належить до 130 національностей, з таким промисловим потенціалом, що його не кожна й держава світу має – ось що таке Донеччина. А ще ж інтелектуальний та духовний потенціал! Своєрідність, притаманна тільки Донбасу, якої немає в інших областях. Себто, вона там є. Але Донбас – це особливий шарм.

Щоб керувати таким регіоном, треба бути неабиякою особистістю. І потужний промисловий регіон виховав таку еліту – високоінтелектуальну, амбітну, упевнену в собі й у значимості свого краю.

Віктор Янукович – чи не найяскравіший представник цієї генерації, її правофланговий і ведучий. Як нікого іншого, Януковича надихнула на це його мала батьківщина, великий і рідний Донбас, збагнути який не кожному і дано. Особливо не донбасівцю, тому, хто не зростав під териконом. А не полонити Донбас – та ще свого, донецького хлопця, – не може. Чи не тому, вже будучи губернатором рідного краю, Віктор Федорович часто під настрій повторював рядки свого земляка, відомого українського поета Анатолія Кравченка:



Ой, Донбасе, Донбасе,

Чим береш у полон?

Осягнути відразу

Важко твій Вавілон.

Але ж чимось до себе

Притягаєш усіх.

Кам’яне твоє небо,

Звісно, не для слабких.

Тож яка таємниця

У пластах тих живе,

Що до тебе, мов птиця,

Лине серце живе?

Донбас не тільки породив його (навіть шахтні терикони і заводські дими, запах нагрітого металу у загазованому цеху хвилюють його – бо ж рідне), а створив, загартував хлопця, допоміг йому вистояти, вигранив з нього керівника й державного діяча, вивів на всеукраїнську стезю, давши нашій Державі надійного лідера.

В травні 1997 року Віктор Янукович став четвертим губернатором Донеччини – за шість років незалежної України. Він ще був відносно молодим, 47 неповних літ, мав міцне здоров’я – духовне і фізичне, – був амбітним, у кращому значенні цього терміну, вважався енергійним господарником і мав 20-літній досвід успішного керування різними підприємствами, в тому числі й найбільшими виробничими об’єднаннями. Щоправда, перехід у структури виконавчої влади дався йому непросто – після серйозних і досить непростих, часом і болісних роздумів, адже у зв’язку з новим призначенням доводилося міняти не тільки місце роботи, а й усе своє життя. Все ж таки керівник об’єднання, бодай великого, це одне, губернатор такого краю – це зовсім інше, і не кожен керівник об’єднання, заводу чи шахти може потягнути такий віз роботи.

Губернатор від лат. gubernator – правитель. Першого губернатора у нас було призначено царем у 1708 році у зв’язку з утворенням Київської губернії. Посаду було ліквідовано після Лютневої революції 1917 року. Вдруге на Україні неофіційно термін губернатор з’явився – не без допомоги Росії – вже в роки незалежності (хоча за минулого режиму перший секретар обкому “керівної і спрямовуючої” якраз і був генерал-губернатором).

Офіційно ж – голова обласної державної адміністрації. Але як губернатор у свій час призначався імператором і діяв як його представник, так голова обласної держадміністрації призначається Президентом і діє як його представник в області.

Одне слово, найвища влада на ввіреній тобі території, правитель. Гм-гм... Невже й справді правитель? Але поки що спати не давали проблеми, що так і обсіли нового правителя з усіх боків. І це був лише початок.

Робота цілодобова. Принаймні, раніше десятої-одинадцятої ніколи не вдавалося закінчити свою службу. (Одного разу близько півночі раптом стіл перед його очима вигнувся дугою і – поплив, поплив. Викликали лікаря. Велика перевтома. Ніч провів у лікарні під крапельницею. Але вранці водій привіз губернаторові свіжу сорочку і він, ніби нічого й не трапилося, з’явився на роботі – треба було керувати областю. На хворобу, не кажучи вже про відпочинок, часу просто не було.

Ось як він описує свій звичайний губернаторський робочий день: „Устаю рано, і до приїзду в адміністрацію обов’язково намагаюся побувати десь на підприємстві, виїхати в поле. Взагалі ж я – не кабінетний працівник. І головний засіб підтримки духу, та й форми теж – це виїзди на місця, зустрічі з людьми. Коли приїжджаєш в трудовий колектив, де кипить робота, люди захоплені, є зрушення і результати цієї роботи, поганий настрій, навіть нездужання як рукою знімає”.

В той період, коли він прийшов до керма області, Україну охопила криза, що особливо розгулялася на Донбасі з його базовими галузями. Саме час було ставати пожежником чи кравцем – і гасити вогнища, і залатувати діромахи!

У порівнянні з 1995 роком падіння виробництва у 1996-му, як він прийшов заступником в облдержадміністрацію, складало 6,7 відсотка. Як співали колись – “крепись, геолог, держись, геолог”. Про губернатора подібної пісні ще немає, а варто було б її мати! Потрібні були нові Енеї і нові Антеї. А втім, Антей, як відомо, був непереможним доти, доки стикався з матір’ю-землею, батьківщиною, як ширше, з рідною країною. Відчуття і розуміння, що він теж працює на батьківщину, а отже, й на людей, надавало сили. (У ті часи на Донеччині навіть поговірка виникла: “Всі говорять, а Янукович працює”). Без цього відчуття справжнім керманичем довго не побудеш. А те відчуття причетності до свого народу, за який ти маєш дбати, до своєї країни, яку ти повинен зміцнювати, швидко дало свої наслідки, бо вже через рік падіння зупинилося і вперше за останні десять років з’явиться приріст, теж – символічно! – на 6,7 відсотка.

Для повних змін знадобилося трохи більше п’яти років. Він був молодий, але досвідчений керівник і зумів відповісти на всі виклики часу. До всього ж він не був ставлеником якихось політичних сил, політичні інтриги йому просто були нецікаві. “Я не політик, я – господарник” – підкреслює він. Можливо, саме ця рівновіддаленість від різних центрів впливу і зіграла свою роль, коли підписувався указ про призначення його губернатором, адже Донбасу був потрібен саме такий керівник – незалежний, високопрофесійний менеджер-реформатор, людина небагатослівна, яка віддає перевагу практичним результатам, у першу чергу в соціальній сфері. “Україні потрібен не спритний політик, а справний господар”, – теж його кредо, яким керується він і понині.

А спадщина йому дісталася справді нелегка. Економіка Донбасу, як і всієї України, переживала найгострішу кризу: кожне третє підприємство було збитковим, обсяги виробництва падали. Старі шахти вже не могли підтримувати селища з нерозвиненою інфраструктурою... Куди не кинь – всюди клин.

Треба було перш за все втілювати в життя свою лінію. Себто, системну кризу, що охопила економіку, можна було подолати лише СИСТЕМОЮ. І Янукович взявся за нову програму дій, за якою кожен мав відповідати за свої конкретні проблеми: за одні – місто чи регіон, за інші – область, уряд, Верховна Рада, Президент. І на кожному рівні конкретні виконавці – так народилася Програма невідкладних заходів по виходу з кризи. Як образно скаже новий губернатор, ця програма допомогла “підстелити соломку” туди, куди ми падали, пом’якшити наслідки кризової ситуації. Він же й очолив роботу. І пішло, як поїхало: робочий день з 7 ранку до 12 ночі. Майже чи не цілодобово. У неділю для глави області “передих” – праця “тільки” до 19-20 години. А втім, хто, як не він, любить повторювати: “Сильним роботу – слабким турботу”.

Другою стала Програма соціально-економічного розвитку (розвитку, а не подолання кризи, як у попередній Програмі!) Донецької області на 1998-2000 роки. Тоді ж на Донбас (нечуваний досі факт!) у повному складі приїхав Кабінет Міністрів України. Потім разом з вченими, промисловцями була розроблена і затверджена Програма “Донецька область – 2010”. І це дало свої наслідки. Область запрацювала із стійким щорічним приростом у 15 відсотків.

Але це вже було потім. З початку його губернаторства найболючіші проблеми були саме в соціальній сфері. Заборгованість з зарплат сягала більше трьох місяців, ще більше – з виплат пенсій (в деяких районах області до п’яти місяців) – почалися страйки. Застрайкували навіть вчителі. Непросто було новому губернаторові, холодок крижанів душу: впорається? Витягне застряглий віз? Людям твердо пообіцяв проблеми вирішити до кінця року. “Не виконаю обіцяного, – вирішив про себе, – піду з посади!”. Але, як ще казав його батько: очі бояться, а руки роблять. Склали графік погашення заборгованості – з нього губернатор починав день, ним і завершував. У 1998 році заборгованість з зарплат бюджетникам (а це й вчителі, медики...) було погашено. Тоді в місцевій пресі з’явилися про нього добрі слова. “Ми зрозуміли, яка головна риса у Віктора Януковича, – писав, наприклад, пенсіонер В.Садовий, – він не дає нездійснених обіцянок. Він може швидко й оперативно вирішувати питання. А його віра в те, що ми можемо незабаром перебороти труднощі, його оптимізм передаються людям”. Бо ж і справді було так, як про нього казали люди : хтось ще радиться, а Янукович вже порається.

Та мало того, що 97-й був найтяжчим роком, та ще й тодішня “газова” історія ледь чи не сягнула розмірів катастрофи для всієї України. Під кінець того року газ, що поставляла Росія, перестав надходити в Маріуполь (де був тупиковий газопровід). Ситуація склалася критична. Ось-ось мало зупинитися виробництво чавуну, сталі. Почав падати тиск по всіх газових мережах регіону. Могли пролунати вибухи на хімзаводах, а це справжня техногенна катастрофа, страшніша за чорнобильську. Завмерли заводи, зупинили роботу котельні, що обігрівали міста. Ще декілька днів – і страшна біда неминуча... Янукович всі ті – найтрудніші в його тодішньому житті – п’ять діб не виходив з кабінету, докладаючи всіх зусиль, аби газ з’явився до 31 грудня. Віктор Чорномирдін, тодішній прем’єр Росії, на якого вийшов молодий губернатор, дав дозвіл на поставку газу з Уренгою. Розподіл газу по області був на той час виключно на ручному управлінні.

“Пам’ятаю, як ми, розрахувавши швидкість проходження газу по трубопроводах, напружено чекали моменту, коли він прийде в область, – розповідає про ці нелегкі часи Віктор Янукович. – По всьому газопроводу чергували солдати з раціями, доповідали цілодобово про проходження газу. За нашими підрахунками газ повинен був поступити в область о 18 годині 20 хвилин 31 грудня. Він прийшов до нас о 18-35. І тільки тоді ми змогли полегшено передихнути…”

Це тема окремої повісті.

Аби ситуація не повторилася знову, за ініціативою губернатора почалося будівництво додаткового газопроводу Краматорськ – Маріуполь, що було завершено в рекордно короткі строки. Це був подвиг, газ пішов регіоном, а з ним, можливо, й Україна була врятована. Віктор Федорович цілком заслужено був нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня.

Якось, відповідаючи на запитання анкети, Янукович назвав своїм улюбленим афоризмом: “Щастя – це коли ти потрібен людям”. Ось бажання бути потрібним людям і рухає цією суворою на вигляд, небагатослівною людиною, яка п’ять з половиною років керувала найбільшою областю і вже майже два роки очолює уряд України. І все тому, що пересічний політик лише думає про Україну, а Янукович працює на Україну – велика різниця.


Ветеран Донеччини П.Капцов:

Вважаємо, що Віктор Федорович як прийшов, відразу видно – хазяїн: куди б його не послали – усі питання вирішуються позитивно. Це, як кажуть, глас народу”.


Вимогливий до себе в першу чергу, але й до інших теж. Не терпить самозаспокоєння. І це швидко дало позитивні наслідки. Практично весь 1998 рік минув під знаком реалізації Закону про спеціальні економічні зони, що набирав і набирав оберти. Аби його запустити в життя, скільки було пережито! За перший же рік дії Закону було схвалено більше 80 інвестиційних проектів на суму близько 700 мільйонів доларів, а реальні інвестиційні надходження від проектів, які вже були запущені, переважили весь бюджет Донеччини! Але губернатор знову піднімає планку. До всіх і до себе особисто. Він постійно націлений на нове, на глибоку розробку проблем, на системний аналіз. Це й привело його в науку. Свого часу він написав кандидатську дисертацію. А потім, як вона здалася йому застарілою, викинув її в кошик і написав нову і захистив її.

У 2000 році Віктор Федорович Янукович став доктором економічних наук, блискуче захистивши докторську дисертацію, присвячену проблемам регіональної економіки... Так уже повелося, що в людей завжди насторожене ставлення до того факту, коли вчену ступінь отримує керівник високого рангу. “Ну, звичайно ж, він губернатор, йому й захиститися легко!”

Анатолій Дмитрович Алексєєв, директор інституту фізики гірничих процесів Національної академії Наук України, доктор технічних наук, учений, як кажуть, від Бога, зі світовим іменем, сказав, виступаючи на захисті докторської Віктора Федоровича:


  • Хто кому робить послугу, коли захищається губернатор? Ніхто і нікому! Учений не може робити послугу науці. Або це не наука, або це не вчений. А що виграє губернатор? А губернатор, коли стає вченим вищої кваліфікації, багато в чому програє, йому буде значно трудніше. Тому, що він втрачає право на помилку.

Що ж, Янукович відповідальності ніколи не боявся. А щодо помилок, то в нього своя думка. Він давно зауважив, що людина, яка весь час спішить, завжди і всюди буде спізнюватися. Тому і виробив “непоспішливість” у характері: подумати сім разів, перш, ніж один – відрізати. Ну, а за великим рахунком не помиляється тільки той, хто не працює. Важливо не робити великих помилок, а для цього потрібні і досвід, і знання, і наука, і вміння своєчасно виправляти те, у чому все ж таки довелося помилитися.

Працюючи на посаді губернатора, Віктор Федорович виступив як ініціатор, один з авторів і творців цілого ряду широкомасштабних регіональних програм. Серед них – комплексні розробки, що визначають усе багатогранне життя краю: “Молодь Донеччини”, “Ветеран”, “Турбота”, “Комплексна програма зайнятості населення області”, “Програма розвитку житлово-комунального господарства області на період до 2005 року” та інші.

З ініціативи глави області разом з Національною Академією Наук України і під особистим патронатом Президента НАН Б.Є.Патона розроблена і діє довготермінова Програма науково-технічного розвитку Донецької області до 2020 року.
Духовність можлива лише там, де є душа. Аксіома, але її знову і знову доводиться повторювати. Бо не хлібом єдиним живе людина. “В основі всього лежить культура і виховання людини, – любив повторювати губернатор. – Якщо не привчити людей до культури у найширшому розумінні її, у нас не буде й економіки”.

В.Ф.Янукович, як керівник регіону, приділяв велику увагу розвитку в області науки, культури і спорту. Міжнародні наукові конференції, міжнародні фестивалі „Зірки світового балету”, „Солов'їний ярмарок”, „Прокоф’ївська весна”, „Рідний дім”, проведені під патронатом голови облдержадміністрації, заслужили на світовий авторитет і визнання.

Народний артист України Вадим Писарєв, який стояв біля витоків „Зірок світового балету”, не раз відзначав, що такого престижу і значення фестиваль не зміг би набути без безпосередньої й активної особистої підтримки губернатора.

Поряд із творчими фестивалями широкої популярності у країні і за кордоном набули міжнародні спортивні турніри „Зірки жердини” і „Золота Лілія”, що проводяться в Донецьку. Вони по праву асоціюються з іменами таких уславлених спортсменів, як Сергій Бубка і Лілія Подкопаєва.

Великий шанувальник футболу Віктор Янукович розумів, що для Донбасу – це істинно народний вид спорту. Тому в часи його губернаторства футбол набув широкого розвитку: відкрилося безліч футбольних секцій для дітей, було створено багато футбольних команд на підприємствах. Навіть керівники області і міст із задоволенням ганяли м'яч на дружніх матчах. До речі, сам губернатор грав у нападі.

Набула широкої популярності регіональна програма „Обдаровані діти”, у рамках якої постійно проходять різноманітні конкурси і турніри. За роки її діяльності в ній брало участь понад півмільйона дітей різного віку. Багато хто з них одержав стипендії обласної ради, став переможцем і лауреатом міжнародних і всеукраїнських олімпіад.

Під патронатом дружини Віктора Федоровича – Людмили Олександрівни – розгорнута широкомасштабна програма допомоги дітям-сиротам і дітям-інвалідам “Від серця до серця”. Вона охопила всі дитячі будинки-інтернати області і завдяки енергії, щирості та чуйності Людмили Олександрівни, яка вкладає в неї всю свою материнську душу, стала справжньою естафетою добрих, дійсно сердечних справ, які допомагають діточкам легше перенести тяжкі недуги і ввійти у велике доросле життя.

Як будь-яка розумна людина, Віктор Янукович не повчав інших, а волів учитися сам. Будучи вже губернатором, закінчив Академію зовнішньої торгівлі, став професором, академіком декількох академій.

…Можна довго перелічувати все те, що було зроблено Віктором Федоровичем на посаді губернатора для розвитку культури і духовності Донецького регіону. Але навіщо? Згадаймо слова, які любить повторювати Віктор Федорович: “Добра робота важливіша за красиві слова”.

Відродження духовності, на думку Віктора Януковича, – це та основа, той стрижень, на якому тримається процвітання не тільки окремого регіону, але й держави в цілому. Бо хтось думає про Україну, а Янукович працює на Україну. Про відродження духовності в Донбасі, мабуть, яскравіше за все розкажуть куполи церков і монастирів. Саме в період губернаторства Януковича в Донбасі, де взагалі колись процвітало особливо нетерпиме ставлення до церкви, почалося активне відродження духовного життя. За останні роки там зареєстровано понад 750 нових приходів, сім нових монастирів, побудовано 103 храми різних конфесій. Ще 55 – знаходяться в стані спорудження. Тільки торік на Великдень почалися богослужіння у п'ятьох нових церквах. Продовжується спорудження інших храмів, у тому числі і Свято-Преображенського кафедрального собору в центрі Донецька. Релігійні свята зараз відзначаються в цих краях справді урочисто і багатолюдно.

А ще про нові паростки духовного життя засвідчать майбутні відомі актори, співаки, художники, учені, політики і спортсмени – ті, чиє дитинство сьогодні розквітло завдяки турботі й увазі мудрої і доброї людини.
Такий він Віктор Янукович – губернатор, що в перекладі з латини означає правитель. А стосовно донецького губернатора то можна сказати точніше: робітник. Великий робітник. В тім числі й керівник. А втім, керівник і робітник – це одне й те ж. Якщо стосовно Віктора Януковича. Який звик працювати на совість. Тож і справді: Україні потрібен не так політик, як справжній господар.

Свідчить Володимир Рибак, народний депутат:

Я знаю Януковича більше двадцяти років. І ще не зустрічав жодної людини, яка, працюючи з ним, могла б сказати: мені було дуже погано з Януковичем, він мені не допоміг. Або: я прийшов до Януковича, а він мене не вислухав... Це людина, яка пройшла дуже серйозну школу. Людина, що сповна зазнала лиха. Він здатний розділити всі біди, які є і в державі, і в простого трудівника. Бо Янукович працює на Україну”.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал