Валентин Чемерис Загадка Віктора Януковича Спроба дослідження


НА КІННОМУ ДВОРІ ШАХТИ ІМЕНІ КАРЛА МАРКСА



Сторінка8/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0,97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

НА КІННОМУ ДВОРІ ШАХТИ ІМЕНІ КАРЛА МАРКСА

З Марією Павлівною Семченко гомонимо в тихому, затишному дворі гарного літнього надвечіря, що після денної спеки нарешті оповило невгамовне, розпечене сонцем Єнакієве.

Дзвенять дитячі голоси. Марія Павлівна тихо мережить свої спогади, і в очах її лагідна доброта.

- Мій чоловік, Микола Хомич, земля йому пухом, тоді працював генеральним директором об’єднання “Орджонікідзевугілля”. Ось від нього я вперше й почула до про невідомого мені тоді Віктора Федоровича. Якось приходить він додому з роботи і, як завжди, ділиться враженнями дня і каже, що йому нарешті вдалося укомплектувати штат автобази. Я сьогодні, каже, підписав наказ про призначення директора автобази. Я питаю: “А хто директор?” Він говорить: “Прийшов до мене хлопець – двометровий красень, вже і досвід роботи має, і в інституті навчається, за фахом – інженер-механік. Він мені дуже сподобався. Скромний такий. І ось ми будемо організовувати свою автобазу”. А я питаю: “А де ж буде ця автобаза?” – “На кінному дворі однієї із шахт, - одказує. – Так що поле діяльності у нього буде чимале”.

Минув якийсь час. Чоловік пішов у відпустку, поїхав відпочивати. Потім ми з шофером зустрічаємо його в аеропорту, їдемо додому. Проїжджаємо мимо тієї шахти, а чоловік і каже шоферу: “Давай заїдемо на нашу автобазу, глянемо, як там і що”. Під’їхали до воріт. Чоловік вийшов з машини й пішов. Його довго не було. Потім він підходить і каже: “Я просто вражений! За такий короткий строк він так змінив цей кінний двір, що в ці стайні тепер можна літаки заганяти. Не стайні, а ангари вийшли”. І каже, що все побілено, заасфальтовано, всюди порядок. Хотів було з ним зустрітися, але слюсарі сказали, що він постійно в дорозі, вічно в роботі, все щось шукає. Він діловий хлопець, виявляється, я в ньому не помилився”.

Я ніколи не чула, щоб мій чоловік негарно відгукнувся про Віктора Федоровича. Він завжди казав: надійний, сумлінний, чуйний. Бувало, як шахта плану не виконує, у прорив відразу ж направляли Віктора Федоровича з його автотранспортом, аби і вночі вибійники були забезпечені лісом. На плечі Віктора Федоровича багато лягало завдань. І я жодного разу не чула, аби чоловік за щось ганив його. Багатьох відчитував, а Януковича – ніколи.

Пригадую, за тиждень до смерті чоловіка прийшов до нас Віктор Федорович його провідати. Вони довго бесідували. Чоловік лежав, а Віктор Федорович сидів біля нього. Коли я провела Віктора Федоровича і повернулася, чоловік сказав: “Гарні у мене кадри”. Як відомо, друг познається в біді.

От я потім і зрозуміла, який чоловік Віктор Федорович. Неодмінно при зустрічі запитає мене: “А що вам треба? Чим допомогти? Як у вас справи?”. Я вдячна йому, що коли він бував у Єнакієвому, то неодмінно знаходив хоч кілька хвилин, аби, відвідавши могилу чоловіка, постояти біля неї. Навіть тепер ось, будучи в Києві, він не забуває мене. Він мені і з ремонтом квартири допоміг. У чоловіка мого за життя його все не вистачало часу для сімї. Своє все – потім, потім, головне робота, підприємство. Чимало років минуло, а в квартирі аж кричить треба ремонт робити. А він і помер. Я до одного “генерала” підійшла, прохала допомогти. Обіцяв і не виконав своєї обіцянки, через вісім місяців зник... А в його кріслі вже другий сидить. Я до нього... Теж обіцяв і зник. Я до третього, а він: то матеріалів немає, того чи того немає... Я тоді звернулася до Віктора Федоровича, він уже був губернатором. Він прийняв мене, вислухав і оперативно допоміг – спасибі йому за це велике! Єдине, що хочеться йому побажати: здоровя і ще раз здоровя. Щоб у нього вистачало сил турбуватися за простих людей – ось що я хотіла сказати.


Якось Прем’єр у розмові “зізнався” і по хвилі додав: живеш серед людей. Комусь ти допомагав у житті, а хтось допомагає тобі – на цьому й тримаємося. Смію думати: і людство в цілому теж. Тож і виходить, що не тільки ти сам себе робиш, а й люди, які тебе оточують – сім’я, родичі, друзі, сусіди, товариші по роботі, – теж беруть участь у творенні тебе, як особистості. Як ти в свою чергу допомагаєш творити інших – серед людей бо живемо. І для людей.

Випадок звів його з Георгієм Тимофійовичем Береговим. Льотчик-космонавт, генерал-лейтенант авіації, двічі Герой Радянського Союзу, заслужений льотчик-випробувач СРСР у жовтні 1968 року здійснив тривалий політ на космічному кораблі “Союз-3”.

Життя Берегового було тісно пов‘язане з містом Єнакієвим. Саме в ньому, у гарно впорядкованому сквері здіймається на постаменті бюст двічі Героя, що їх, як відомо, за тодішніми законами ставили саме на батьківщині Героїв. В Єнакієвому він закінчив свого часу аероклуб, де розпочалася його і повітряна, і космічна дорога. З цього приводу преса якось писала, що вдалим можна назвати і той збіг обставин, що в маленькому шахтарському містечку поруч з териконами і металургійним заводом, котрий, за великим рахунком, визначив життя практично всіх мешканців, виник аероклуб. Щоправда, потрапити до нього було не зовсім просто, адже перевага віддавалася молодим робітникам. А для цього юний Георгій Береговий, тільки-но закінчивши школу, відразу пішов на завод учнем електрослюсаря. У ті часи юнаки марили небом, усі поголовно хотіли поставати льотчиками.

Непростим було життя в Георгія. Річ у тім, що раніше до Єнакіївського аероклубу поступив його старший брат, доля якого обірвалася на самому стрімкому злеті. Його було репресовано і без вини винуватого розстріляно ще перед війною, у 26 років.

Можливо, трагедія, що спіткала старшого брата, загострила молодшому почуття справедливості, вигранила його погляди на життя. Він твердо стояв на своїй позиції: ніхто не повинен страждати незаслужено і ти повинен цьому сприяти і стояти на сторожі справедливості, робити все, що в твоїх силах і можливостях, аби ті жахи більше не повторилися. Тому й повз людський біль та горе Георгій Тимофійович ніколи не проходив. До всього ж він був депутатом Верховної Ради СРСР по Єнакіївському виборчому округу і допомагав землякам як міг, а міг він, звісно, прославлений і авторитетний, знаний на всю країну, багато. Саме Береговий відразу ж відгукнувся на біду свого молодого земляка Віктора Януковича і ринувся відновлювати справедливість.

Через десять років він розповість у місцевій газеті – під час одного зі своїх чергових наїздів до міста, – про їхню першу зустріч:

Молода людина, а тоді Віктору Януковичу було 27 років, справляла враження особистості, що не вміщається в рамки свого віку. Він розповідав про моє і його рідне місто, про його людей, і я відчував у щирих словах природну зацікавленість щирого громадянина. Вражала його компетентність. Тоді Віктор працював в автопідприємстві об‘єднання “Орджонікідзевугілля”, пройшовши шлях від слюсаря до директора. І, звичайно ж, його хвилювали перспективи розвитку підприємства. Паралельно з цим ним були поставлені питання й іншого характеру.

Близьке знайомство з його тяжкою, що має свої падіння і злети, долею, допомогло мені усвідомити причини цього становлення через подолання і зрозуміти, що Януковича було наділено природною особливою життєстійкістю і почуттям справедливості. Мені запам‘яталась така деталь, що дуже відображала його невгамовний характер. У ту пору, коли нам доводилося “пробивати бар‘єри” глухих бюрократичних кабінетів, я його запитав: “Яке твоє найбільше бажання?” Віктор серйозно задумався, а потім, усміхаючись, відповів словами Володимира Висоцького: “Щоб скрізь пускали!”.

Так, багатьом його одноліткам, таким же, як і він, селищним хлопчикам, була уготована типова дорога жорстокості душі, хоча б в тому, що двері заповітної мрії відкривалися тільки для обраних. Слухаючи розповідь Віктора, я мимоволі душею доторкнувся до його непростих життєвих перипетій і все більше переймався розумінням його вистражданої правоти і критичного ставлення до соціальної несправедливості, з якою він зіткнувся у своєму житті.”

І як радів льотчик-космонавт, коли суд переглянув справу його молодшого земляка Віктора Януковича. А радів тому, що в світі білому ще на одну несправедливість стало менше.

Георгій Береговий після того ставився до Віктора Януковича з батьківським почуттям, як до сина свого. Віктор віддячував йому з синівською взаємністю, пізніше став його помічником – як депутата – і вдвох вони багато зробили для свого міста, для своїх земляків-єнакіївців.

Удвох вони відроджували і Єнакіївський аероклуб, той крилатий клуб, що дав країні 28 Героїв Радянського Союзу.

Звідтоді Віктор Федорович вважає Георгія Берегового і старшим товаришем, і другом, і братом, і батьком.

І як символ їхньої дружби і братерства виступає єнакіївська мотобольна команда “Союз-3” (саме на космічному кораблі “Союз-3” літав свого часу Береговий), створена Віктором Януковичем, яку він підтримує і нині, і яка й нині є кращою в Україні.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал