Валентин Чемерис Загадка Віктора Януковича Спроба дослідження



Сторінка5/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0,97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

жорсткі випробування

Після закінчення школи в Роздолівці перед Віктором Януковичем постало вічне питання випускників: куди далі? Оскільки він закінчив лиш восьмирічну школу, то мав два варіанти: або перейти в середню і в ній закінчити десять класів, або поступити до технікуму. Якщо, звичайно, вдасться. Проглядався ще й третій варіант: дев’ятий і десятий класи завершити у вечірній школі, а поки що ставати до праці. Просто робітником і жити так, як живуть чи не всі роздолівці.



  • Я без вищої освіти – і нічого. Як кажуть, живий-здоровий і при ділі, - переконував батько. – Раджу й тобі йти в робітництво. Ми, Януковичі, простого роду-народу, у нас немає волохатих рук, трудимось та й по тому...

І це була правда – Януковичі завжди трудилися простими робітниками. Як ще раніше – селянами, особливо, по лінії матері.

То, може, й справді піти йому по протореній дорозі Януковичів?



  • Ось, – дістав батько скриньку, – мої інструменти, які згодом стануть твоїми. Самих ключів тут ціла колекція. Починай трудитися і не метушися. Все одно вище себе не стрибнеш. Я он аероклуб майже закінчив, а що вийшло? Небо не для нас. Для нас земля. Влаштую тебе на своєму заводі, на металургійному, і, як кажуть, з Богом!...

Що небо не для Януковичів, Віктор погодитись не міг. Але – промовчав. Все треба добре зважити, а тоді вже викладати перед батьком своє бачення подальшого життя. Якщо ж і випаде йому не небо, а земля, то стежку він топтатиме на ній лише свою. Це – залізно. (У нього раптом з’явилася й така поговірка). Одне слово, аби не сваритися з батьком, не конфліктувати передчасно, син промовчав. Та й не хотів вистрибувати, як Пилип з конопель. До всього ж у нього була інша мрія – стати шахтарем. І хай металургійний гуде й димить над Єнакієвим і їхньою Роздолівкою клично і чи не всі роздолівці, як і мешканці інших висілків, щоденно поспішають до його прохідної, Віктор вирішив іти своєю дорогою.

Задумано – зроблено. Потай від батька він зібрав потрібні документи і... і поступив до Єнакіївського гірничого технікуму. Сам-один. Без будь-чиєї допомоги, нічим не виділяючись із маси. Хіба що своїм зростом, що вже тоді почав привертати увагу, і – впертістю: задумав – зробив. Інакше й бути не може. Хватку мав. Мету. Ціль коли визначав, взяв курс – ні за яких умов уже з нього не мав права сходити. Перед самим собою не мав. Вже тоді в нього почав проявлятися такий характер, що потім поведе його життям – наперекір всьому.

Коли батько дізнався, що син поступив до технікуму, був приємно вражений. Виявляється, його син не тільки високий, а й башковитий. Молодець! Жаль, що не прийде на металургійний, але й шахтарська професія почесна. Хоча й тяжка. Ні, таки молодець. Упевнено зробив свій перший самостійний крок у житті. І це – будучи сином простого робітника. Гм-гм... Виявляється, Вітько в нього таки тямовитий хлопець – дай йому Бог!.. Добре, що такий настирливий. В житті знадобиться. Так і далі дій.

У ті роки непросто було поступити до гірничого технікуму – молодь його прямо штурмувала, і на одне місце було стільки претендентів! Це сьогодні молоді люди його обминають, бо гірничі професії раптом всуціль поставали не модними (Господи, і що воно чиниться у світі, що молодь стала уникати робітничих професій, всі в менеджери намагаються – чи куди там ще – пройти!). Сьогодні технікум ледве-ледве тримається, а в ті часи молоді єнакіївці, сини робітників, тільки й мріяли до нього вступити.

І Віктор Янукович поступив і почав вчитися на гірничого майстра. І все для нього, сина простого робітника, напівсироти, складалося добре. Головне, що зробив вдалий початок.

Але надійшла осінь 67-го, і доля піднесла йому перше жорстоке випробування: витримаєш удар – підеш далі, не стачить духу, зламаєшся – туди тобі й дорога. І те, що йому випаде, багатьох робітничих хлопців просто ламало – на все подальше життя. Така загроза нависла й над ним.

У школі з Віктором Януковичем довгі роки навчалася Ліда Скалозуб, тож добре його знала, а тому не вірить, що її однокласник міг тоді бути зачинщиком кримінальної справи.


  • Я згадую, яким вперше побачила Вітю Януковича в першому класі, – пригадує однокласниця. – Просто зодягнутий, худенький, стрункий. Спочатку нас дивувало, що на батьківських зборах бачили тільки його батька. А вже потім ми дізналися, що у Віті є мачуха. Якось відчувалося, що йому не дісталося в житті материнського тепла. Любові рідної неньки. Ми всі були звичайними, можна сказати, пещеними дітьми – галасливими і крикливими, Вітя був не такий. Тихий, скромний, спокійний, завжди чомусь задумливий. Відчувалося, що є в ньому якийсь стрижень. І в той же час відзначався від усіх простотою, душевністю.

Пам’ятаю, коли мене і геть “дістав” сусід по парті, я посеред уроку встала, пішла і сіла біля Віті: я була певна, що він не буде смикати мене за кіснички, штовхати... Взагалі, Віктор у класі відрізнявся від усіх. Акуратний, охайний, якийсь чепурний аж-аж. Завжди від нього пахло чисто випрасуваним одягом. До всього ж розумним був хлопцем і вже тоді цілеспрямованим – наче відчував, що шлях у нього буде непростим і він вже тоді готувався по ньому твердо йти. І водночас він був відкритим і простим. І людяності в нього не відняти. Учився нормально, любив історію, географію, фізкультуру.

Спортивний. У нас клас взагалі був спортивний. Грали у футбола, взимку – ковзани, лижі постійно. І він завжди з нами... Так, так, я ще раз повторюю: ніколи він ні з ким не бився, ніяких грубощів не виявляв, тільки подивиться і все. У його погляді щось завжди було вольове, і хлопці це відчували і його старалися не чіпати. Він теж ні до кого не мав претензій, за це його всі поважали..



  • В робітничих висілках тоді всього траплялося?

  • Непрості то були роки. Тоді у нас у висілку і прямо біля школи іноді бійки спалахували. Але він завжди тримався достойно. Навіть захистив жінку. І всі про це говорили: “Віктор, уявляєте, захистив жінку, коли на неї шпана напала...” І в нашій Роздолівці, і в сусідній Пивнівці що тільки не траплялося! Були тут свої розбори. Був ще, пригадую, сад. Його пізніше вирубали. Там стільки було всього в тім саду! Натовпами пацани тоді ходили, до всіх чіплялися.

Анна Зогонова, вчителька Віктора, якій зараз вже вісімдесят:

- Віктор відзначався своєю охайністю і скромністю. А мовчання, коли є слова – це ознака вихованості, мова мудрості. Він всюди намагався себе виявити, з охотою брався за найважчу роботу. Завжди перемагав труднощі. Хлопчики й дівчата його любили. Завжди горою за чесність, за справедливість... Слабкіших за себе захищав. Жінок. За це він згодом і поплатився. І так, що й досі йому закидають тією кримінальною історією. Та ще і як закидають. Таке вигадають, чого й близько не було.


Вже ставши Прем’єр-міністром, другою особою в державі, Віктор Янукович створив прецедент в українській політиці: журналістам, які прискіпливо цікавились його особистим життям і, зокрема, судовими справами, що їх він пережив, дав згоду писати на цю тему. Навіть про такі деталі, які особа, сягнувши вершин влади, завжди намагається утаємничити. А він – будь ласка. Пишіть. Як вважаєте за потрібне. Але в рамках об’єктивності. Себто, як було насправді, так і пишіть... Тож у травні в Донецьку область і, зокрема, в Єнакієве, на батьківщину Прем’єра, прес-служба Януковича організувала поїздку журналістів – хай вивчають його кроки життя, дитинства і юнацтва.

Журналісти провідних телекомпаній разом з колегами з радіо, з газетярами та кореспондентами Інтернет-видань, які побували у Донецьку за запрошенням Прем’єр-міністра, привезли з Донбасу цікаву і достовірну інформацію. Перше і головне – Віктор Янукович має повне право казати: "Я не був судимий". Факт судових помилок виявила і довела 1978 року Президія Донецького обласного суду.



Олександр КОНДРАТЬЄВ, голова Донецького обласного апеляційного суду:

В даному випадку було прийняте рішення про скасування вироків Єнакіївського міського суду відносно Януковича Віктора Федоровича з тих підстав, що в його діях не було складу злочину. Тобто, це є реабілітуючі підстави вважати, що чоловік був притягнутий до кримінальної відповідальності незаконно, і то була судова помилка.
У 1967 році сімнадцятирічного Віктора, який був тільки свідком того, як його двоє старших знайомих спочатку побилися із п’яним, а потім забрали його деякі особисті речі, зробили співучасником злочину. До того ж, під час попереднього слідства старші хлопці умовили Віктора взяти провину на себе. І хоча на суді і сам потерпілий, і свідки однозначно стверджували, що Віктор не брав участі в бійці, суддя взяв до відома тільки матеріали попереднього слідства, і Янукович був несправедливо засуджений разом з тими, хто був дійсно винен. І відбув Віктор незаслужене покарання тільки за те, що по доброті своїй душевній, не усвідомлюючи гаразд, чим це може проти нього повернутися, вигородив товаришів і взяв провину на себе. Звичайно, можна припустити, що в уяві 17-літнього хлопця це виглядало вчинком справжнього мужчини. Тим більш, коли тебе просить старший товариш...

Тяжким випав йому жовтень 1967 року. Інших, менш стійких, подібні випадки просто калічать, ламають. Віктор вистояв. І повернувся не надломленим, як звідти повертаються, не засмиканим, не приреченим, а все таким же підтягнутим, в очах ніякого надлому, вони, як і раніше, задумливі. І сам він спокійний і рівний.

Янукович відновиться в технікумі, але перейде на вечірнє відділення і почне працювати газівником на Єнакіївському заводі – на превелику радість батька, який був і залишився патріотом цього підприємства.

Віктору було непросто, адже повернувся він до Єнакієва з тавром засудженого, а це в тодішній системі майже новий вирок. Що невдовзі й стало. Можливо, тоді Янукович опинився не в своєму часі, не на своєму місці. А можливо, доля пошле ще одне суворе йому випробування, друге – чи не зломиться тепер? Він і другий удар витримає і не зломиться – такий має характер. Але стати фігурантом другої справи йому доведеться...

Так склалося, що у червні 1970 року він знову був засуджений до двох років позбавлення волі. А випадок трапився такий (вельми типовий для єнакіївських околиць). В серпні 1969 року ввечері Віктор повертався з занять у технікумі зі своєю однокурсницею і зустрів знайомих хлопців, з ними був і літній сторож пивзаводу. Ті стояли і, звісно, пили пиво, причому, і сторож, і один з хлопців були вже добряче напідпитку. Саме він став чіплятися до дівчини. Коли Віктор заступився за неї, він і на нього поліз з кулаками. Янукович вдарив навідлиг п’янія-хама. І пішов з дівчиною геть.

Але позад них вже спалахнула бійка. Як згодом виявилося, сторож пивзаводу візьми і ляпни п’янюзі: “Ну що? Одержав своє?”, а той від безсилої злості накинувся на літню людину і почав її бити. Віктор, велівши дівчині швидко йти з того місця, сам повернувся – виручати сторожа. На бійку приїхала міліція. А потім був суд... На ньому довго не розбиралися – посадили і того, хто бив, і того, хто захищав. Бо Янукович вже мав судимість, а раз так, то заздалегідь вважався винним...


Втім, у 1972-му році він звільняється і починає працювати автоелектриком. Він стрімко надолужував час, який йому фактично викреслили з життя. Працював за двох, водночас вчився. Закінчив технікум, поступив до інституту. І саме в цей час розпочалася його ділова кар’єра: вже у 1976 році він – директор автопідприємста – автобази вугільного об’єднання “Орджонікідзевугілля”. Ті, хто знав, з чого починалася ця автобаза, яка розміщалася тоді на кінному дворі шахти імені Карла Маркса, куди стягли стару техніку з усіх шахт міста, навіть уявити собі не могли, що за декілька років молодий керівник перетворить її на сучасне автопідприємство.

Це не залишилося непоміченим... Міський комітет комсомолу, членом якого був Віктор Янукович, дав молодому керівнику рекомендацію в партію. З нею він підійшов до парторга об`єднання Володимира Ілліча Громова. Той сказав: “Пиши заяву!”

Що це означає для тих часів, зараз неможливо собі і уявити. Це означає, що до роботи Януковича як мінімум не було претензій. А точніше, він мав давати подвійний, потрійний результат.

Люди старшого покоління знають, що тих, хто був під судом, до партії не приймали. Але треба віддати належне тодішньому партійному комітету об’єднання “Орджонікідзевугілля”. Незважаючи на ось такі непрості моменти в біографії Віктора Януковича (які він, до речі, ніколи не приховував), його одностайно прийняли кандидатом в члени партії, бо оцінювали його колеги за конкретними справами, а про долю його в місті знали...

Але не все було так гладко. Скільки ще крові попили “доброхоти”-анонімники. Практика анонімок була, як відомо, дуже поширеною в ті часи. Тоді казали так: анонімка, як вугілля, коли не спалить, то забруднить...

Олександр Васильович Медяник, тоді голова парткомісії по Донецькому обкому партії, займався вивченням обставин прийому Януковича в партію.



Олександр МЕДЯНИК: Коли ми отримали вісті з Єнакієвого про те, що прийнятий в партію раніше осуджений Віктор Федорович Янукович, ми затребували його персональну справу. Створили із спеціалістів комісію, виїхали на місце і разом з комісією міського комітету партії Єнакієвого все вивчили і дійшли висновку, що він був прийнятий в партію, як достойна людина. Написали довідку, як це завжди робиться, доповіли керівництву, і, здавалося б, питання вичерпане. Але минуло небагато часу, як знову надходить уже до зїзду партії України лист про те, що бездоказово, мовляв, незаконно був прийнятий в партію осуджений Янукович. Із КПК ЦК КПРС дзвінок: ось у нас на контролі, що недостойний попав у ряди партії, це ЧП.

До нас приїхав відповідальний контролер Комітету партійного контролю ЦК КПРС Линько Михайло Якович. Ми йому на допомогу виділили людей, на місце виїхали, переговорили з людьми, переговорили з робітниками, які працювали на підприємстві. Всі дуже високої думки: трудівник, турботлива людина, уважний. І саме життя підтвердило, що він необґрунтовано був притягнутий до відповідальності і в цих питаннях він був повністю визнаним невинуватим... Ми твердо знали: Янукович чистий перед законом.

Це людина душі... Він і сьогодні залишається людиною долі. Якщо він за себе зміг постояти, він зможе постояти і за Україну.
Такої ж думки і єнакіївські сусіди, які добре знали родину Януковичів, Валентина Сисоєва і Галина Кириєнко. Вулиця – ось найголовніший і найжорсткіший вчитель осиротілої дитини. Але, незважаючи на відсутність повноцінного виховання, родинного тепла, Віктор з дитинства був привітним, товариським і працьовитим. Таким, на думку жінок похилого віку, він залишився і дотепер. Валентина Сисоєва і Галина Кириєнко упевнені, що, переживши в дитинстві і юності стільки лиха, їхній колишній сусід зробить усе від нього залежне, щоб полегшити життя простому народу.

Але ці роки принесли йому не тільки лихо і тяжкі випробування, а й подарували йому і високу чоловічу дружбу, і любов. Саме в ці трагічні для себе часи він зустрів ту одну-єдину, яка стала для нього не тільки дружиною, а й надією і опорою на все життя.


І це вона його НАДИХНУЛА...
Коли повертаєшся до духовних і фізичних джерел Віктора Януковича, простого донбасівського хлопця, зокрема, до його життя (вельми непростого і тяжкого, хоча й по-своєму колоритного) в Єнакієвому, де був хлопчиком, юнаком зростав у крихітному висілку (ба, чи не хутірці) на дві вулички під величезним, чи не на сто метрів висотою териконом, що починався на околиці Тернівки, під заводськими звалищами, (що, зрештою, і зжерли виселок разом із симпатичною річечкою Булавинкою) та ще на тлі труб металургійного, що день і ніч диміли, як димлять вони й нині, до краю, де знаходиться мала його батьківщина, де він почав торувати в життя свою – СВОЮ – стежку, то ловиш себе на відчутті, що колись знаменита пісня М.Богословського на слова Б. Ласкіна, старша за нього всього лише на десять років із популярного до війни і по війні фільму “Большая жизнь”, що так яскраво розповідає про життя шахтарів Донбасу, наче написана була про нього, Віктора Януковича і друзів його юних, пізніше простих робітників, роботяг, як тоді з повагою казали.

Справді-бо:


Спят курганы темные, солнцем опаленные,
И туманы белые ходят чередой.

Через рощи шумные и поля зеленые

Вышел в степь донецкую парень молодой.

Там, на шахте угольной, паренька приметили,

Руку дружбы подали, повели с собой.
Так і в нього – попри всі складнощі – започаткувалося трудове життя і ширше – його трудова біографія. І вийшов він, як і герой пісні, але не тільки в степ донецький, де вони і трудилися, і любили в надвечір’я погуляти з піснею і гармонійкою, а й ширше – у велике життя (як і називається фільм), де й справді сплять потемнілі, випалені сонцем правічні кургани скіфські й пізніших (чи навпаки, ранішніх) кочівників. І справді “девушки пригожие тихой песней встретили...”

Одна з донецьких дівчат і полонила серце молодого Віктора, тоді робітника-студента.

Віктор Янукович одружився в 22 свої ще юнацькі роки. І, нарешті, він отримав те, чого доти був позбавлений – любов, тепло, надійність.

Тиха і затишна у них сімейна гавань, де порядкує берегиня Людмила Олександрівна. Її мудрістю і сердечністю тримається міцний зв’язок поколінь: батьки, сини, а віднедавна – й родинний улюбленець онук, також Віктор, яким порадували старший син Олександр разом з дружиною Оленою, що стала старшим Януковичам за дочку. Молодший же син, Віктор, ще парубкує.

Із спогадів Лідії Скалозуб, однокласниці Прем’єр-міністра:

“Коли я почула, що вони побралися, мені було дуже приємно. Люда зробила його щасливим, вона хороша дружина, у них чудова сім’я. Людмила – це такий потенціал його життя, вона дає йому силу і все... все... Вона його настільки любить, розумієте, він взагалі збадьорився духом, він іншою людиною став: почав рости, посади займати. Він проявив себе ще на автобазі, тоді все місто тільки й шуміло: “Янукович, Янукович!” Там, де був Янукович – був порядок.

І це вона його надихнула, чудова його дружина Люда”.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал