Валентин Чемерис Загадка Віктора Януковича Спроба дослідження



Сторінка12/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0,97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

НЕ ПОКЛАДАЮЧИ РУК




Чесна праця – наше багатство

Українське прислів’я

Такий він, Віктор Федорович Янукович, народжений у рік Тигра, простий хлопець з донбаської сім’ї (якщо ширше: з типово української), який виріс у бідності й сирітстві, пройшов складну пору становлення, зрілості й змужніння; не маючи сприяння, сам усього домігся своїм розумом небуденним, своєю принциповістю, чесністю і вражаючим працелюбством та працеспрямованістю, доброю впертістю, виваженою, майже науковою: одне слово, усім тим, чим його щедро наділив Господь, до якого він чи не щодня і подумки, і душею звертається, – і нині очолює уряд нашої – вже нашої! – Держави, не останньої в Європі. Такий він є і бути іншим просто не може. Вивів з прориву Донеччину – виведе й Україну.

І в цьому криється його феномен (справді феномен нової людини нової доби початку третього тисячоліття від Різдва Христового), а заодно і всі його загадки – якщо вони тільки є, в чому я сумніваюся, адже він увесь відкритий і на виду, хоча згоден: кожна людина повинна мати свої загадки, на те вона і людина на планеті Земля.

За тринадцять років незалежності України ми стільки слів наговорили про Україну.

Наговорили і – переборщили. Точніше, забалакали (виступати – не ціпом махати) – і Україну, і незалежність, і національну ідею і т.д., і т.п. Особливо з трибун, на мітингах (щоправда, в перші роки незалежності, зараз мітинги вже, слава Богу, непопулярні, вони зробили своє!), особливо в Верховній Раді (там популізму – хоч лопатами вигрібай!). Особливо в устах політичних діячів, яким уже мало хто вірить – і по заслугах!

Але й засуджувати ті пущені межи люди слова не треба – тринадцять років тому ми вперше отримали можливість вільно і розкуто говорити – про Україну, про незалежність, про національну ідею...

Тож вибалакалися, відвели душі.

Тепер пора вже від слів переходити до справ (а їх у нас!..), а ми все ще по інерції говоримо (хоч нас вже й не слухають, хоч нам уже й не всі вірять), говоримо, говоримо.

А ось Віктор Янукович ніколи на цю тему не виступав. Чому? Відповідь проста: та тому, що коли інші говорили і говорять, він робив і робить свою справу. Бо впевнений: Україні потрібні не любомудри-трибунники та плакальники над її долею, а справжні господарі, добрі працівники.

Для нього РОБОТА важливіша за всі красиві словеса. Тож виходить: що коли одні політики говорять про мораль, Янукович тим часом працює на совість. Політики говорять про Україну, а Янукович трудиться на Україну. Бо для нього любити Україну – це значить щодня трудитися на її благо. А робота завжди і тяжка, і невдячна. І не миттєво дає результати, тоді ж як красиві словеса (про любов до України можна виголошувати скільки завгодно) – це нічого не коштує, але це завжди у народу на слуху.

Ось чому ще і ще повторюємо: коли інші думають і говорять про Україну, Віктор Янукович належить до тих, нечисленних, хто в цей час працює – на Україну. І працює надійно, бо “надія – добре, – його вислів, – а надійність ще краще!” Бо – “надійне майбутнє краще за примарні надії”.

У цьому й полягає його феномен, і в цьому полягають всі його таємниці: для України робити справу. ПРАЦЮВАТИ. Бо тільки наше спільне трудолюбство змінить наше життя на краще.

Згадаємо бодай два рядки із старого гімну (текст П.Тичини і М.Бажана), пам’ятаєте: “Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла”. Так ось, щодо першого рядка – згоден. Стовідсотково. Він і сьогодні актуальний, і завтра-позавтра, і завжди буде на часі. Буде наша Україна прекрасна і сильна, будемо такими і ми. А ось щодо другого рядка, то маю сумнів, перевірений історією. А все тому, що, мабуть, нам уже час щастя шукати не деінде, не в чиїхось царствах – імперіях та союзах, а там, де його шукають і знаходять інші країни – вдома. Своє щастя у своєму краї. Бо недарма Поет застерігав про те, що в своїй хаті – своя правда, і сила, і воля свята.

Територія України витягнута із Заходу на Схід на 1316 км, з Півночі на Південь – на 893 км – чималенько. Із загальною площею в 603,7 тис. квадратних кілометрів. Одним словом, є де руки докласти вдома і вдома пошукати своє щастя. Тож і шукаймо його: від с. Мурав’ї Чернігівської області на Півночі до миса Сарич на Кримському півострові (Південь), від м. Чоп на Заході до селища міського типу Мілове на Сході (Луганщина) із загальною протяжністю кордонів близько 6500 км. І на кожному метрі отих 603,7 тисячі квадратних кілометрів бажано ще й трудитися. А навзагал – у всіх наших 25 областях! Хазяйнувати, пам’ятаючи мудру (і єхидну водночас) пораду: якщо хочете жити так, як живуть, наприклад, у Японії, то треба ще й працювати так, як працюють у тій же Японії. Чи хоча б як у Європі.

Тим більше, Європа знаходиться у нас – принаймні, її географічний центр. Лишився дріб’язок, аби крім географічного центру і все інше в нас було, як у Європі. Аби ми стали справжнім центром Європи.

Досить нам чужих слів. Бодай і премудрих, і вічних, і грозових. Бо й самі ж маємо премудрість. Настав уже час в Україні нашій і нам сказати своє ПРЕМУДРЕ СЛОВО. Своє, а не чуже.

За багатовікову свою історію – і за самостійного життя, за Київської Русі, і за перебування в чужих імперіях, - яких тільки керманичів ми не мали: вожді, князі (в тім числі великі), отамани, гетьмани, царі, імператори, знову вожді, комісари, перші та генеральні секретарі і ось, нарешті, маємо свого Президента, а все ніяк не об’єднаємось, не станемо пліч-о-пліч. Працювати, а не покладатися на все тих же вождів, царів, генсеків чи президентів. Ось як, мовляв, виберемо достойних, то й заживемо, як у раю. Достойних вибрати можна, достойні у нас, слава Богу, ще не перевелися, але що вони значать без нас і, головне, без нашої праці?

Його – раю – нам ніхто й ніколи не принесе – якщо ми його самі не здобудемо. А Президентів скільки б ми не обирали, але що вони зможуть, як вони нас ощасливлять без нашої єдності й щоденної затятої праці? Мусимо пам’ятати завжди актуальний для нас, українців, заповіт Каменяра: “Лупайте сю скалу. Нехай ні жар, ні холод не спинять нас”.

Тож менше слів та всезагального плачу про наші біди й негаразди, а більше... Точніше, побільших кайл нам у наші руки та й давайте вже лупати скелі на своєму шляху.

Все інше тоді прийде. Неодмінно прийде, як результат нашої єдності, нашої згуртованості, нашого вибору.

...Хтось думає про Україну, а Віктор Янукович працює на Україну. Тож всі разом і гуртом приєднаємося.

До нього.



Не прогадаємо. І хай гордістю нашою і девізом, і смислом життя нашого нарешті стануть вистраждані рядки Михайла Старицького:

Нехай Україна у щасті буя

У тім нагорода і втіха моя.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка