Валентин Чемерис Загадка Віктора Януковича Спроба дослідження



Сторінка10/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0,97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


перемог багато не буває...



Чомусь повелося, що поети оспівують не так сім’ю, як саме кохання. Пригадуєте знамените Сосюрине (до речі, теж донеччанина): „Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання”. І все ж вершиною кохання є (принаймні, має бути) щаслива сім’я, менш оспівана, але чи не більш вимріяна людством. Бо хто не повторював, як молитву, рядки Кобзаря:

Подай же нам, Всещедрий Боже!..

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі...
Ні, що не кажіть, а щаслива сім’я – альфа і омега людства. Це, врешті, подвиг. Чи, коли хочете, везіння. Поталанило створити сім’ю, все інше – непереливки і негаразди, - тоді не суть важливі. Маючи щастя вдома, легше і на роботі, і взагалі в житті.

Такої думки дотримується і Віктор Янукович, адже його успіхи впродовж останніх десятиліть пояснюються ще й міцним надійним тилом, затишною гаванню, що завжди чекала його – і чекає, – після денної плавби в розбурханому житейському морі, присутністю своїх пенатів, а в них дружини вірної, гарних синів, молодих Януковичів, продовжувачів роду його на планеті Земля. Щасливої, одне слово, сім’ї.

Коли журналісти, а вони прискіпливо-допитливі – професія зобов’язує – намагаються дізнатися у статного українського прем’єра, яке, мовляв, у нього улюблене жіноче ім’я, він без роздумів чи вагань відповідає: „Людмила”. І всім стає зрозуміло, бо так звуть його дружину, берегиню його сімейного ковчега, Людмилу Олександрівну, з якою він познайомився у 19-річному віці.

Все ті ж допитливі журналісти якось запитали Людмилу Олександрівну, чи повірила б вона, мовляв, якби у далекому 1969 році (році їхнього знайомства) хтось сказав, вказуючи на Віктора Януковича, що цей хлопець – дай тільки строк! – буде главою Уряду: „Нізащо не повірила б! – щиро зізналася вона. – Звичайний молодий хлопець, високий, худий, скромний”.

Високий...

З інтерв’ю:


  • Пане Прем’єр-міністре, дозвольте поцікавитись: яка у Вас вага і якого Ви росту (хоча що питати, його богатирсько-атлетичний – великий – ріст так і кидається у вічі ):

  • Знаючі люди запевняють, що в моєму віці ( йому лише трохи за полудень ) люди вже ростуть донизу, а не вгору. Ріст – 192 см., вага 110 кг.

Це він – Віктор Янукович у фізичному втіленні.

Спортсмен з дитинства. (Спорт для мене – залізно. За будь-якої погоди, і політичної в тім числі. Займаюся регулярно, граю у великий теніс.). В молодості чим тільки не займався: бокс, боротьба, баскетбол, футбол. Навіть якось брав участь в конкурсному відборі в донецький .... так, так, “Шахтар”. (“Ви мені скажіть, а яким видом спорту я не займався?”).

Спорт не тільки допомагав Віктору Януковичу розвиватися фізично, але й загартовував силу духу та волю, що в робочому Єнакієвому було просто необхідно.

Якщо вірити “Фаусту” Гете, найскладніша із перемог – перемога над собою. Так ось ця висота підкорилася Януковичу ще в юності.

Був і мотоспорт (свій перший мотоцикл зібрав ще підлітком із деталей та різних частин, що їх находив на звалищі), пізніше – автогонки.

За баранкою автомобіля пам’ятаю себе звідтоді, як став діставати ногами до педалей. І сам розбивався, і машини бив. Але пристрасть до швидкості лишилася на все життя” – це теж з його інтерв’ю.

Як автогонщик має успіхи. Майстер спорту СРСР. Ганяв навіть тоді, коли став донецьким губернатором. Постійно брав участь в авторалі “Директор”, на якому в Донбасі збиралися гонщики з різних регіонів України і суміжних з нею російських областей – діючі й колишні автогонщики, директори підприємств – здорові сильні мужики. І він на авторалі “Директор” часто перемагав.

Коли Прем’єр-міністра Віктора Януковича обрали президентом Національного олімпійського комітету, у декого виникли сумніви – чи не буде глава уряду просто “весільним генералом”. Були й інші кандидатури. Сергій Бубка, наприклад. Цю кандидатуру підтримував і сам Янукович. Однак Сергій Назарович відмовився, мотивуючи це великим авторитетом Віктора Федоровича і тим, що його робота на цьому посту буде значно ефективнішою. Тим більше, що Прем’єр-міністр за своїм статусом є головою Оргкомітету з підготовки національної збірної країни до Олімпіади – 2004 у Афінах.

Але відшумлять спортивні баталії на грецькій землі – праматері Олімпійських ігор, і з‘являться нові турботи, підготовка до нових змагань. Тому глава НОКу України Віктор Янукович вважає – основні зусилля спортивних функціонерів повинні бути спрямовані на розвиток дитячого спорту. Щоб було кому захищати честь країни у майбутньому.

Віктор Федорович певний (і – небезпідставно), що найголовніша якість, яку виховує в людині спорт – цілеспрямованість. Стійка звичка в будь-якій справі, якою б вона важкою спершу не здавалася, діставатися до фінішу. І бажано – першим. Досі це йому вдавалося блискуче. Він цілеспрямований. І не тільки в спорті. І в житті теж, і по службі. Але ж це йому належать слова: перемог багато не буває.


З БЮРОКРАТИЧНИХ КАБІНЕТІВ – В УНІВЕРСИТЕТИ
Виступаючи на загальних зборах Національної академії наук, Прем'єр-міністр України Віктор Янукович заявив, що найкращим буде для нас, якщо вогнище влади переміститься з бюрократичних кабінетів в університети, тому що ми повинні рухатися до суспільства, де головним капіталом і головним двигуном економічного розвитку є інноваційні ідеї та інформація.

Віктор Янукович, мабуть, єдиний з численних українських прем'єрів, хто має тісні зв'язки з наукою і науковим світом. Зв'язки не декларативні, не тому, що „так заведено”, а ділові, конкретні, причому, багаторічні. Річ у тім, що Янукович багато років займається наукою, свою кандидатську захистив ще тоді, коли до державної влади не мав відношення, свої ідеї управління регіональною економікою розвивав і перевіряв на практиці, коли став губернатором Донецької області і коли, незважаючи на зайнятість, і лекції студентам читав, і кафедрою завідував, і дослідницькі праці видавав.

Про те, якими можуть бути відносини науки і влади, коли до влади приходять люди, що володіють, як Янукович, і теоретичними знаннями, і практичним досвідом, розповідає доктор технічних наук, професор, лауреат державних премій, директор Інституту фізики гірничих процесів НАНУ Анатолій Алексєєв.

Інститут, очолюваний Алексєєвим, – єдиний у світі. Він займається фундаментальними дослідженнями, що мають велике практичне значення. Наприклад, проблемою метану у вугільних розробках: цей газ не раз ставав причиною страшних аварій, забрав сотні шахтарських життів…



- Анатолію Дмитровичу, як же створювався Ваш інститут?

- У створенні інституту безпосередню участь брав Віктор Янукович, тоді губернатор Донецької області. Як голова Донбаського центру Академії гірничих наук, я регулярно доповідав Вікторові Федоровичу про серйозні проблеми галузі і шляхи їх вирішення. Звичайно ж, однією з найважливіших проблем була безпека праці. І Віктор Федорович приділяв їй особливу увагу. Ми на цю тему не раз з ним говорили.

А треба сказати, у нього є дивна, рідкісна риса – він одразу схоплює найголовніше. І просто патологічно не переносить балаканини, щоб зайвий час на неї витрачати. Очевидно, у нього завжди була нестача часу, і тому він так реагує на марнослів'я. Але коли я доповів йому про основні напрямки нашої роботи, він сказав, що це настільки серйозно, що треба перетворювати відділення в інститут і набагато більше приділяти цьому уваги. Він особисто переговорив з Борисом Патоном, керівником Національної академії наук, а Борис Євгенович одразу зрозумів, наскільки це важливо, підтримав нас, і інститут був створений.

Взагалі, треба сказати, Віктор Федорович ніколи нічого не забуває. Зрозуміти головне йому допомагає наявне в його натурі рідкісне сполучення вченого й практика. Він вважає, що дрібних невдач немає. Будь-яка дрібна невдача - це програш, а програш повинен завжди серйозно аналізуватися, щоб надалі не допускалися ті чи інші помилки, прорахунки. Я думаю, у нього це від його серйозних спортивних захоплень.

Усі ми вміємо говорити, а він завжди підкреслено діловитий. І йому, вибачте за грубий вираз, «локшину на уші не повісиш» абсолютно ні в чому. Він відразу ухопить суть, і, що ще дивно, він не нав'язує свою точку зору, він разом з тобою доходить висновку. Якщо сумнівається, він ще раз може повернутися до того ж питання.

- Як Ви думаєте, чи відіб'ється на стані вітчизняної науки те, що біля керма виконавчої влади стала така фігура, як Янукович?

- Безсумнівно. Це дуже важливо, що взаємини держави з наукою будує людина, яка і сама є професійним ученим. І потім, усі вже знають: якщо Янукович щось пообіцяв, обов'язково зробить. А він привселюдно заявив, що з наступного року Академії наук виділяються великі кошти на фундаментальні дослідження.

Україна вийшла з кризового піку, і наше майбутнє може бути пов'язане тільки з прогресом науки. Добре, що в цей момент біля керма державної влади знаходяться люди, які гостро відчувають цю вимогу часу.
Здавалося б, навіщо керівнику-практику, який, за словами його однодумців, двадцять чотири години на добу працює над вирішенням численних насущних проблем, займатися ще і науковою діяльністю? Але Віктор Федорович вважає інакше: щоб вийти на нову „орбіту” добробуту людей, керівництву країни вже сьогодні необхідно докорінно перебудовувати економіку, орієнтуючись на інноваційну модель її розвитку. (До речі, „інновація” означає новотвір, у даному випадку – розвиток нових видів діяльності, технологій, науково-технічних розробок та ін.). А оскільки важко на щось орієнтуватися, не вивчивши свою ціль досконально, не вникнувши і не розібравшись у ній, Віктор Федорович багато років системно займався теорією управління.

Дуже багато значать і його рівень підготовки, і інтелектуальний багаж, і досвід життя, з якого він завжди черпав щось позитивне. Розумієте, його передбачення, здатність аналізувати, робити відповідні висновки, реалізувати намічене так, що це обов'язково приносить користь, - це, на мій погляд, справжній талант. З ним цікаво вести бесіду на будь-яку тему, чи стосується вона мистецтва, чи спорту, чи економіки, чи міжнародних відносин, чи внутрішньоособистісних стосунків. Знаєте, є таке прислів'я: „Спілкування – це збагачення”. Віктор Федорович – людина, яка перш, ніж прийняти рішення, вислухає думку багатьох, особливо фахівців.

Янукович має дійсно надзвичайні потенційні можливості, які не використовувати для розвитку нашої України, для створення добробуту народу було б грішно: з нього вийде прекрасний Президент. Розумієте, на Президента ж бо не учать. Але дуже добре, коли Глава держави має і великий практичний досвід, і величезний теоретичний багаж. Усе життя Віктора Федоровича, уся його робота й у конкретній економіці, і на держслужбі, і в науці – усе це свідчить про те, що він уже відбувся, як людина, здатна очолити нашу державу...




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал