В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України



Сторінка1/11
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2,79 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Міністерство освіти та науки України

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна)

Національний Університет Києво-Могилянська Академія

(кафедра політології)

Белгородский государственный университет (г.Белгород, РФ)

Международный центр философии образования (г.Новосибирск, РФ)

Новосибирский государственный педагогический университет

(г.Новосибирск, РФ)

Томский государственный педагогический университет (г.Томск, РФ)

Институт управления (г.Астана, Казахстан)

EMCO, the world's top provider of CNC training and advanced education (Austria)

Instytut Historii, Uniwersytet Jagiellonski Krakow (Polska)


МЕНЕДЖМЕНТ ЗА УМОВ

ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ІННОВАЦІЙ:

ВИКЛИКИ, РЕФОРМИ, ДОСЯГНЕННЯ
матеріали міжнародної наукової конференції

10-12 травня 2007 року




Ч а с т и н а І

Суми 2007

УДК 351.751; 336.64; 60.5

ББК 65.9;67.99(2)06; 316.42

Рекомендовано до друку вченою радою СОІППО протокол №5 від 22.03.07 р.
Рецензенти:

Н.Н.Чайченко, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики початкової та природно-математичної освіти СОІППО.

Л.М.Герасіна, професор, доктор соціологічних наук, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого.

Редакційна колегія:

В.Ф. Живодьор – ректор СОІППО, доцент, заслужений учитель України;

М.В.Жук - координатор конференції, завідувач кафедри, доцент, кандидат філософських наук, СОІППО.

І.А. Медвєдєв – кандидат наук з державного управління, проректор з наукової роботи СОІППО

І.О. Захарова – кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри, доцент.




МЕНЕДЖМЕНТ ЗА УМОВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ІННОВАЦІЙ:

ВИКЛИКИ, РЕФОРМИ, ДОСЯГНЕННЯ. У 2 ч. – Ч 1.

У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових досліджень у галузі дослідження трансформаційних процесів та проблем інноваційного менеджменту.

Конференція проводиться за ініціативою Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у відповідності до Наказу МОН України за №77 від 02.02.2007 р. з метою обговорення соціальних, філософських, політологічних, педагогічних, психологічних та економічних аспектів інноваційного менеджменту за умов перехідних суспільств.

ББК 65.9;67.99(2)06; 316.42

© СОІППО, 2007


СЕКЦІЯ №1

СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ, ІННОВАЦІЇ, ТРАНЗИТИ – МЕНЕДЖМЕНТ ПОШУКУ СУЧАСНИХ СТРАТЕГІЙ УСПІШНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРІВ
1. Андроник Е.Л. Лидерство: стиль, ситуация,

эффективность в малом предпринимательстве …………………………..6

2. Артюшкина Л.М., Чайченко Н.Н. Специфика

формирования этики госслужбы …………………………………………..…8

3. Гілета О.П. Деякі особливості управління

організаціями з надання соціальних послуг ………………………………12

4. Жук М.В. Український розвиток:

що заважає успішності та інноваціям ………………………………………15

5. Єрємєєв О. Неоліберальний погляд на

проблеми розвитку індустріального суспільства

на початку ХХ століття (за працею У.Л.М.Кінга

«Індустрія та людство») ………………………………………………………19

6. Кіянка І.Б. Проблема громадянської культури в

контексті трансформаційних процесів українського суспільства ….…..27

7. Клюніна Н.В. Партнерська освіта: демократизація

через інтеракцію ……………………………………………………………….30

8. Козлова О.Г., Миленкова Р.В.

Соціальні трансформації: інноваційна культура особистості

в мінливому світі ………………………………………………………………33

9. Михалин В.А. Михалина О.А. Современные

черты мировой образовательной системы ………………………………..36

10. Нестеренко Є.А. Ірраціональний зріз

сучасного менеджменту …………………………………………………..…40

11. Павлік В.А. Проблеми взаємозалежності

економіки та політики …………………………………………………………42

12. Тесленко А.Н. Гражданская социализация: социально-политический портрет казахтанской молодёжи ……………………….…45

13. Хоруженко О. Інституційне (РЕ) – формування

регіонального врядування в Україні ……………………………………..…50



СЕКЦІЯ №2

ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ПОЛІТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ, ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – ЯК ФАКТОР В РОЗВИТКУ ДЕРЖАВ ТА РЕГІОНІВ
1. Барматова С.П. Политический менеджмент в современной Украине: трудности институционализационного процесс …………...…53

2. Бунь В.В. Електоральна культура як фактор електоральної поведінки ……………………………………………………………………..…55

3. Герасина Л.Н. Панов Н.И. Мифологизация как

технология манипуляции сознанием в политической сфере…………..58

4. Дерев’янко С.М. Ініціювання референдуму

як засіб політичної конкуренції ………………………………………………60

5. Jarosław Moklak, Kraków (Ярослав Мокляк, Краків)

„Nowa Ukraina” – perspektywa nowego czasopisma

ukrainoznawczego w Polsce ………………………………………………..…63

6. Могилевець О.Ю. Федеральна реформа у

федеративній республіці Німеччині: досвід нового

політичного управління ………………………………………….……………65

7 Опанасюк В.В. Становлення інститутів державної

влади в добу гетьманату Б.Хмельницького: дефініція понять ………...67

8. Пелагеша Н.Є. Цілі та динаміка формування

Європейської ідентичності ………………………………………………...…70

9. Iryna Sukhovolets Mmulticultural aproach in mediation …………72

10. Радченко О.В. Трансформація політичної культури

суспільства як фактор прискорення європейської інтеграції

України ………………………………………………………………………….75

11. Стогова О.В. Проблеми демократичного

транзиту в Україні ………………………………………………………..……81

12. Шилов В.Н. Политическая конкуренция в политической

культуре современного российского общества ……………………….…83

13. Кисельов С. «Три сили» Володимира Соловйова

в сьогоденній Україні …………………………………………………………86

14. Дем’янчук О. Політика як навчання та навчання політиці …89


СЕКЦІЯ №3

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ, ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ – МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
1. Бурдяк О.М. Проблема дослідження цільових

аудиторій у територіальному маркетингу ……………………………..…100

2. Бурдяк В.І. Політика паритетної рівності – важливий чинник інтеграції української еліти …………………………………………………102

3. Бортніков В.І. Чинники та передумови демократичної

трансформації ……………………………………………………………..…105

4. Камашев С.В. Безопасность образования России в

условиях его интеграции в мировое образовательное

пространство…………………………………………………………………..107

5. Сичова В.В. Новий формат взаємодії інституту політичної

опозиції і державного управління в Україні …………………….…….….111

6. Івашина Л.П. Державне управління системою

післядипломної педагогічної освіти:

теоретико-методологічні засади……………………………………………114

7. Луценко С.М. Потенціал інвестиційної діяльності

в Україні: нормативно-правовий аспект ………………………….………116

8. Кулініч О.В. Особливості взаємодії органів державного

управління та організацій громадянського суспільства

на сучасному етапі …………………………………………………...…...…119

9. Хринюк О.С. Модернізація державного фіскального

механізму в процесі демократизації суспільства ………………….……121

10. Щурко О.М. Міжнародний образ держави як чинник її конкурентноздатності …………………………………………………………124

11. Живодьор В.Ф., Медведєв І.А. Місія обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти як корпоративних структур ……..126


СЕКЦІЯ №4

ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ – МЕНЕДЖМЕНТ ІННОВАЦІЙНОЇ АДЕКВАТНОСТІ ТЕМПАМИ ЗМІН

1. Білозор В.М. Cмислопсихологічні особливості

менеджменту дитячої громадської організації в хронотопі

трансформації українського суспільства ………………………………...133

2. Васютинський В.О. До проблеми визначення

психологічних параметрів ліберальних і соціальних постав ………….135

3. Гапон А.В., Крамаренко Л.Д. Гуманістична спрямованість

освіти ………………………………………………………………………...…140

4. Кондратенко М.О., Тофан А.Л. Особенности внедрения

нововведений на предприятиях ……………………………….………..…142

5. Олійник О.В. Проблема успішності соціалізації

особистості в інформаційному суспільстві ………………………………144

6. Стукалова Т.Г. Громадсько-активна школа –

осередок розвитку суспільства ………………………………………….…147

7. Давидова В.С. Від людського потенціалу до

потенціалу управлінського – прогнозні характеристики

можливостей країни, регіону, підприємства …………………………..…150

8. П’ятаченко Ю.В. Особистість і цивілізація:

пошук креатину (поезія Василя Стуса

крізь призму екзистенціалізму) ….......................................................…152

9. Даррел Льюїс Суспільні та приватні блага вищої освіти ….…158

10. Горон А.В. Нова модель підготовки вчителів іноземної

мови в системі післядипломної освіти ……………………………………158

11. Суптельна С.О. Жук М.В. Проблеми пошуку

інноваційної моделі для трансформаційних суспільств ………………162

СЕКЦІЯ №1
СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ, ІННОВАЦІЇ, ТРАНЗИТИ – МЕНЕДЖМЕНТ ПОШУКУ СУЧАСНИХ СТРАТЕГІЙ УСПІШНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРІВ

Лидерство: стиль, ситуация,

эффективность В МАЛОМ

ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВЕ
Е.Л.Андроник

аспирант, Донецкий НУ
За последние 50 лет в теории и практике менеджмента проблема соотношения эффективности управления и лидерства является одной из самых ключевых. Любой менеджер, обеспокоенный эффективностью своей работы, должен стремиться стать лидером. Зачем? Почему? Что значит - быть лидером? Ответы на эти вопросы дают ряд наук: социальная психология, философия, педагогика, экономика. В классическом менеджменте лидерство - это способность влиять на индивидуумов и группы людей, чтобы побудить их работать для достижения целей. В США раньше всех поняли связь между лидерством и результатами экономической деятельности, и за последние полвека разработали значительное количество теорий и подходов по данной проблеме, издав значительное количество как общетеоретических трудов (например: работа У. Д. Дункана), так и узкоспециальных работ (Д.Френсис, Б.Карлоф, Блейк). Американские теоретики менеджмента являются главными специалистами по данному вопросу, значит, вполне справедливо суждение одного из них, экономиста Ральфа Стогдилла: "Джаз - не единственный исконно американский вклад в мировую культуру. Лидерство, как содержание теории и научных исследований есть результат исключительно американского творчества". В последнее время американцы предпринимают много усилий, чтобы выяснить сущность японских мето­дов управления и перенести положительный опыт Япо­нии на свои предприятия. В 50—60-е гг. положение бы­ло обратным, японские фирмы перенимали американ­ские принципы организации производства, подходы к формированию организацион­ных структур и др. Однако, несмотря на достаточную изученность проблемы и сходства в понимании значения лидерства для менеджмента, до сих пор ряд вопросов остаются дискуссионными. Как должен вести себя управляющий, который является лидером? Какие стили поведения лидера наиболее эффективны в управлении? Какую роль играют личные качества и ситуация? Это сложные и важные вопросы, ответы на которые можно получить лишь рассмотрев природу лидерства, разобравшись в системных подходах к определению значимых факторов эффективного лидерства. Во всем многообразии теорий и явлений живой практики американский менедж­мент был и остается наиболее мощной «управленческой цивилизацией».

Не менее важной задачей данной работы является вопрос о лидерстве в украинском менеджменте и о возможности применения общемировых теорий лидерства в украинской практике управления в малом предпринимательстве.

К сожалению, рассмотрение этого вопроса затруднено, в отличие от других, скудностью источников и исследований, в основе которых лежит не общемировая практика, а непосредственно украинская экономическая действительность. Причины этого положения вполне понятны: из общетеоретических - слишком юный возраст украинского менеджмента, особенно в малом предпринимательстве и, практика периода первоначального накопления капитала, который не всегда соответствует классическим понятиям цивилизованной рыночной экономики.

Данная проблема ещё не изучена, трудов, где напрямую затрагивается эта тема основанная на анализе практики украинской экономической действительности не было обнаружено. Рассматривая Лидерство в практике украинского менеджмента можно сделать выводы, что помимо институциональных (имидж лидера для определенной организации) существуют национальные стереотипы лидерства. По нашему мнению, украинская культура и длительная история автократизма в управлении, в силу имеющейся в них большой "дистанции власти" приписывают лидеру как необходимые следующие качества: директивность, высокая структурированность задания, широкое использование тактики манипулирования, жесткий контроль. В украинском менеджменте, в подавляющем большинстве, господствуют отношения "начальник - подчиненный", когда подчиненный не имеет ни малейшего шанса повлиять на принимаемое решение. Нет, это, конечно, не значит, что наш менеджмент не продуктивен, но эффективен ли он? Ситуация осложняется недостаточной грамотностью менеджерского персонала в малом и среднем предпринимательстве, который слабо ориентируется в теории лидерства и понятия не имеет, как применить это на практике. Особенно это касается менеджеров "старой" формации, и это ясно, достаточно вспомнить экономическую ситуацию 1991-1992 годов, когда в менеджеры шли либо представители государственной бюрократии, либо люди, обладающие предприимчивостью и даже авантюризмом. Несмотря на огромное количество менеджерских курсов, спецфакультетов вузов, украинский менеджер остается, прежде всего, практиком, пренебрегающим теорией.

И все же, что можно сказать об эффективности лидерства в Украине? Авторитарный стиль не только традиционен для менеджмента Украины, но на данном этапе более всех эффективен. Другое дело, смогут ли наши менеджеры от такого лидерского типа отказаться, когда вырастет качество персонала? И, во-вторых, наиболее успешны в украинском менеджменте, начиная от малого бизнеса и заканчивая муниципальным или государственным управлением, харизматические лидеры.

Таким образом, лидерство, как и управление, является до некоторой степени талантом. Возможно, это и есть причина того, почему исследователям не удалось разработать и обосновать единую теорию. Создание собственной модели менеджмента требует, с одной стороны, изучения всего ценного, что содержится в зарубежной теории и практике (но не бездумного его пе­ренесения на отечественную почву), а с другой — исполь­зования его лучших достижений в своей деятельности. Ситуационный подход подошёл, ближе всего к решению данной проблемы. Стиль лидерства напрямую зависит от ситуации. В некоторых из них менеджер добивается эффективности, структурируя задачи, проявляя заботу и оказывая поддержку, в других руководитель допускает подчиненных к участию в решениях производственных проблем, в третьих - безболезненно меняет стиль под нажимом начальства или обстоятельств. В любом случае стиль настоящего лидера должен быть гибким орудием эффективного управления производством.



СПЕЦИФИКА ФОРМИРОВАНИЯ

ЭТИКИ ГОССЛУЖБЫ
Л.М. Артюшкина

проректор, кандидат педагогических наук, доцент

Н.Н. Чайченко

доктор педагогических наук, профессор

Сумской ОИППО
Вопросам этики профессиональной деятельности в менеджменте уделяется всё большее внимание. Это связано, во-первых, с отношением к организации как социокультурной системе, в центре которой находится человек, а, во-вторых, с пониманием роли организационной культуры в оптимизации управленческого процесса и её влиянием на эффективность системы в целом.

«В последнее время осознана первостепенная роль в управлении, в том числе и государственном, факторов формирования новой культуры государственной службы. Магистральным направлением здесь стала «этизация» государственной службы, т.е. усиление внимания к морально – этическим аспектам поведения государственных служащих [1, с.30].

На сегодня вы­делился такой вид профессиональной этики, как управленческая этика. Известно, что суть управленческой деятельности — цепочка постоянно принимаемых ответственных решений, которые должны быть нравственно обоснованными и исключать любые моральные потери. Этика менеджмента в последнее время начинает претерпевать существенные метаморфозы. Это связано с серьезной переоценкой ценностей, с осознанием того, что проблемы настоящего и будущего нельзя решать с помощью рецептов прошлого. В настоящее время уходят в тень такие общепризнанные ценности, как послушание, иерархия, дисциплина, карьера, власть, централизация и другие. На самый передний план приходят такие ценности как самоопреде­ление, коллектив, участие, ориентация на потребности, личность и ее раскрытие, творчество, инновации, способность к компромиссам, децентрализация. С наибольшей полнотой и глубиной основные черты и характеристики управленческой этики проявляются в тех нравственных требованиях, которые предъявляются обществом к деятельности государственных служащих. Государственная служба предполагает наличие у каждого работающего того или иного объёма властных распорядительных полномочий, поэтому этика госслужбы включает в себя все основные элементы этики и культуры управления (принятие решения, его подготовка, реализация, предвидение последствий принятых решений и т.д.).

В современных условиях этика государственного служащего - это этические принципы и нормы, выражающие в общей форме моральные требования к нравственной сущности государственного служащего, назначению его деятельности, характеру его взаимоотношений с государством.

Профессиональная этика государственного служащего помогает конкретизировать, реализовать моральные ценности в условиях, подчас весьма сложных, необычных. Профессиональная этика не формирует новые принципы и понятия морального сознания, она как бы «приспосабливает» уже известные принципы, понятия к специфическим сферам жизнедеятельности человека.

Профессиональная этика госслужбы имет свои специфические понятия [2,3,4]. Исходным понятием профессиональной этики является понятие «профессионального долга», в котором фиксируются достаточно подробно служебные обязанности. Именно осознание своего служебного долга побуждает представителей целого ряда профессий относиться к своему делу с наибольшей ответственностью, учитывая многие конкретные нюансы взаимоотношения личности и общества, личности и коллектива. Профессиональный долг стимулирует самоотдачу, именно в нём находит конкретное выражение долг Человека.

Следует выделить и такие понятия как «профессиональная честь» и «профессиональное достоинство». В понятии профессиональная честь выражается оценка значимости той или иной профессии в жизни общества. Осознание этой значимости очень важно для государственного служащего и составляет основу профессионального достоинства, самооценку своей деятельности. Важно отметить, что понятия «честь» и «служба» как общественные явления тесно связаны между собой. Не случайно в былые времена под честью понималось высокое звание, должность. В толковом словаре Вл. Даля говорится, что честь – это совокупность высших морально – этических принципов в личности. В ней заключается нравственное достоинство человека, его доблесть, честность, благородство души, чистая совесть, стремление следовать возвышенному идеалу правды, справедливости, добра, служения своему отечеству [3, с. 599].

Честь вместе с тем и категория деятельная. Она проявляет себя в поступках людей, в их отношениях друг с другом. В зависимости от характера отношений, в которых может находиться человек по отношению к другим людям, выделяется несколько видов чести.

Первостепенное значение для человека, чем бы он ни занимался, имеет, естественно, гражданская честь. Честь обязывает всех граждан радеть за интересы своего отечества, умножать его богатство, доброе имя и славу, уважительно относится к законам государства, поддерживать общественный порядок, заботится о стариках и детях, помогать слабо защищённым слоям граждан. Ведь в правовом, демократическом, социальном государстве каждый человек имеет право на достойную жизнь.

Гражданская честь оказывает существенное влияние и на честь служебную, по крайней мере, в той части, которая связана с высокой социальной значимостью службы и служебной деятельности. В современном понимании служба – это служение государству, Отечеству, народу. Социальный смысл службы особенно ярко проявляется в переломные эпохи в жизни государства, когда резко возрастает ответственность людей за судьбы страны.

Служебная честь, кроме социального смысла, имеет и другую, не менее важную сторону, связанную с выполнением служащими своего долга. В виду публичности службы деятельность государственных служащих, их профессиональные, личностные качества находятся под пристальным вниманием общественности.

Профессиональная честь и профессиональное достоинство, взаимно дополняя друг друга, помогают поддерживать определённый, достаточно высокий уровень нравственности. Профессиональная честь и профессиональное достоинство государственного служащего будут выражаться в принятых решениях и различных поступках.

Профессиональная нравственность для государственного служащего включает в себя и понятие «профессиональной справедливости». Быть справедливым не так просто. Профессиональная справедливость, профессиональная совесть и побуждает государственного служащего быть справедливым, не поддаваться давлению «свыше», мафиозных групп и др. Справедливость, конечно, важна и в отношениях с коллегами. Двойные, тройные стандарты в оценках «своих» и «чужих», удобных и не удобных разрушают и моральное сознание самого специалиста, и морально-психологический климат коллектива. Так как общение с конкретным человеком составляет большую часть рабочего времени основного числа государственных служащих, можно с полной уверенностью говорить о таком понятии профессиональной нравственности, как «профессиональный такт».

Базируясь на господствующей в обществе морали, профессиональная этика государственного служащего представляет собой четкую систему этических принципов и норм.

Важнейшим этическим принципом деятельности государственного служащего является сегодня принцип законности. Цель права: унифицировать и стандартизировать поведение государственных служащих с тем, чтобы ни частая сменяемость, ни малый объём общения населения с чиновником не могли повлиять на восприятие фигуры чиновника как представителя государства.

Принип гуманизма, т.е. уважительного отношения к каждой человеческой личности, понимания её неповторимости, самодостаточной ценности, противостоит чисто утилитарному отношению к личности, рассмотрению её, главным образом, как средства достижения каких-то иных, пусть и достаточно важных целей.

Этический принцип гуманизма требует от государственного служащего уважения к человеку, веры в него, признания суверенитета и достоинства личности.

С принципом гуманизма пересекается принцип оптимизма (профессионального). Так, государственному служащему не просто выполнять свои обязанности без веры в то, что его усилия, его труд, как принимаемые, так и выполняемые им решения способствуют развитию государства, укреплению принципов демократии, законности и правопорядка. Эта вера возвышает и помогает развить доброе начало в человеке.

Принцип беспристрастности и независимости должен обеспечить государственному служащему прежде всего служение интересам государства и общества в ситуации морального выбора при выработке и реализации конкретного решения.

Принцип ответственности подчеркивает, что любая административная власть отвечает за негативные последствия принимаемых решений, неисполнение своих должностных обязанностей, за действия, нарушающие права и законные интересы граждан. Государственный служащий, осознающий свою ответственность перед обществом и его гражданами, обладает гражданской совестью, профессиональной честностью, обостренным чувством долга, честью и достоинством, проявляющимися в единстве слова и дела.

Нормальная работа государственного служащего невозможна, если в основе ее не лежит принцип справедливости, реализующий себя в действенной защите прав граждан, в законном использовании властных полномочий, в удовлетворении социальных ожиданий общества. Любая несправедливость, допускаемая чиновником, дискредитирует не только его, но и власть в целом, наносит ей непоправимый моральный ущерб.

Любая деятельность, особенно та, которая непосредственно направлена на человека, должна быть осенена, одухотворена высокой идеей. Поэтому профессиональная этика государственного служащего должна включать в себя принцип патриотизма. Истинный патриотизм включает в себя конструктивное отношение к достижениям других народов. Основные понятия и принципы профессиональной этики государственного служащего образуют основу этики государственной службы, обеспечивают ее целостность и эффективность. Неуклонное соблюдение государственными служащими принципов профессиональной этики свидетельствует о нравственном "здоровье" государства.


Литература:

1.Государственная служба. Учебное пособие/Отв.Ред.А.В.Оболонский.–М.: Дело.- 1999. - 217 с.

2. Государственная служба : теория и организация .Курс лекций . –Ростов – на – Дону : Феникс. – 1998 . - 232 с.

3. Даль В.Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: Рус. яз.- 1991. – 683 с.

4. Коржова О. Підготовка державних службовців у процесі реалізації державної кадрової політики в Україні // Проблеми реформування державного управління. – К.: УАДУ, 2000. – 202 с.

Деякі особливості управління

організаціями з надання

соціальних послуг
О.П.Гілета

Національний університет „Львівська політехніка


На початку 90-х років ХХ століття в Україні, як і в деяких інших країнах колишнього Радянського Союзу почали виникати і розвиватися організації з надання соціальних послуг. Одним із важливих факторів, які вплинули на розвиток сфери соціальних послуг була економічна лібералізація і розвиток ринкових відносин. Державна система соціальної підтримки зазнала значних трансформацій, що зокрема призвело до виникнення нових та реструктуризації старих організацій з надання соціальних послуг.

Наряду з проблемою нестачі кваліфікованих соціальних працівників, які могли б ефективно надавати соціальні послуги різним категорям клієнтів не менш важливою проблемою можна вважати нестачу фахівців, які могли б на належному рівні здійснювати управління соціальними закладами. Особливо гостро ця проблема стоїть у сфері державної соціальної роботи. Управління соціальними закладами відбувається за принципами, які використовувались 15-20 років тому. Нерідко керівниками таких закладів призначаються люди з досвідом партійно-господарської керівної роботи.

На перший погдяд може видаватися, що управління організаціями з надання соціальних послуг не відзначається ніякими особливостями і може здійснюватись будь-яким фахівцем з відповідною освітою. Однак аналіз роботи соціальних закладів у різних країнах показує, що адміністрування організацій з надання соціальних послуг потребує спеціальних знань, вмінь та навиків. На факультетах соціальної роботи в багатьох університетах Європи та Америки здійснюється підготовка соціальних працівників за напрямом „соціальне адміністрування”. Компетентність адміністрації закладу має дуже великий вплив на ефективність роботи персоналу і на досягнення поставлених цілей, адже некомпетентний керівник може звести нанівець всі зусилля працівників.

У сучасній вітчизняній літературі можна досить часто зустріти термін „менеджмент соціальної роботи”. Під ним більшість авторів розуміє соціальне управління в широкому значенні. Наприклад, К.С.Шендеровський визначає менеджмент соціальної роботи як „управління, але управління імовірною системою – організацією, що в умовах протиріч спрямоване на досягнення цілей соціальної роботи при врахуванні факторів впливу на організацію досвіду використання ресурсів соціальної роботи та відповідної соціальної служби (соціальна норма), розвитку ресурсів клієнта в конкретних умовах реалізації процесів життєдіяльності організації”. [1, 54]. В іноземній літературі терміни „менеджмент” та „управління” часто вживаються як синоніми.

Виконання адміністративних функцій у соціальних закладах служить двом основним цілям: (1) наданню ефективних соціальних послуг; (2) забезпеченню нормального функціонування та розвитку організації як важливого інструменту надання послуг.

Вимоги щодо підвищення ефективності соціальних послуг, які висувають різні групи зацікавлених осіб – починаючи від урядових структур і закінчуючи клієнтами та широкою громадськістю – зобов’язують керівників та працівників соціальних закладів звертати особливу увагу на організацію роботи та на процес управління всередині організації.

Організаційна структура закладів з надання соціальних послуг має бути досить гнучкою, щоб оперативно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. В цьому плані недержавні організації перебувають в кращій ситуації, ніж державні. Менеджери таких організацій повинні вміти організувати роботу в команді, активно застосовувати делегування повноважень.

Для соціальної роботи характерним є застосування колективних форм організації праці. Робочі команди можуть створюватись не лише на рівні рядових працівників, але і серед менеджерів. При цьому зникають посади супервізорів та менеджеру нижчого рівня, а функції менеджменту середнього рівня змінюються. Головними залишаються стратегічні функції, а також координація та забезпечення потреб команд. Керівництво діє як своєрідний каталізатор групової взаємодії та співпраці. Ефективність діяльності групи визначається індивідульною успішністю в поєднанні з можливістю об’єднати особисті цілі працівників із стратегічною метою організації [2].

Делегування повноважень передбачає розподіл серед співробітників виробничих завдань, які повинні бути виконані для досягнення поставлених цілей. Воно сприяє ефективному застосуванню знань і вмінь працівників, привчає їх до самостійного прийняття рішень, дає усвідомлення того, що керівництво їм довіряє, що підвищує їх самоповагу і впевненість у своїх силах.

До інших необхідних умінь і навиків можна віднести впровадження інновацій, фандрейзинг, стратегічне і тактичне планування, налагодження взаємодії із ЗМІ, маркетинг, відбір працівників та волонтерів, оцінка роботи персоналу.

В сфері управління на сучасному етапі особливого значення набуває людський фактор, орієнтація на розкриття та використання творчого потенціалу управлінців. Це особливо важливо в соціальній сфері, бо вона була і залишається гуманістично спрямованою за своєю суттю, змістом та особливостями функціонування [3].
Література:


  1. Шендеровський К.С. Управління соціальною роботою з дітьми та молоддю. Менеджмент соціальної служби. – К., 2002. – 154 с.

  2. Рабардель П. Люди и технологии (когнитивній подход к анализу современных инструментов). – М.: Институт психологии РАН, 1999. – 364 с.

  3. Головатий М.Ф., Лукашевич М.П., Дмитренко Г.А. та ін. Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2004. – 368 с.


УКРАЇНСЬКИЙ РОЗВИТОК:

ЩО ЗАВАЖАЄ УСПІШНОСТІ ТА ІННОВАЦІЯМ
М.В. Жук

завк. каф., канд. філос. наук, доцент

Сумський ОІППО
Постпомаранчовий період розвитку України актуалізував проблему розробки та здійснення ефективних стратегій самореалізації українського суспільства, бо вперше з 1991 року ми бачимо реальну конкуренцію політичних еліт в боротьбі за владу і об’єктивну потребу консолідації всіх конструктивних сил суспільства заради результативної програми реформ. Бо реально суспільство переживає перманентну кризу розвитку, а точніше протиріччя між неадекватністю можливостей розвитку України та реальними досягненнями. На нашу думку, наша держава переживає кризу моделі розвитку, особливо в той час, коли і постсоціалістичні, і пострадянські держави не тільки шукають такі моделі, а і успішно реалізують їх у життя (Польща, Чехія, Росія).

Особливості нашого розвитку – наявність всього спектру протиріч і можливостей перехідного суспільства. Саме тому актуалізується і потреба визначення пріоритетів розвитку та того, що прискорює їх запровадження - системи трансформаційних інновацій та соціальних транзитів. Особливості розвитку кінця ХХ – початку ХХІ століть – це колосальний потенціал досвіду модернізацій найрізноматніших соціальних систем в напрямку пошуку нових можливостей для розвитку як певної держави, так і регіону. При цьому дуже важливим є здійснення соціальних транзитів як реального фактору прискорення реформ в любій підсистемі.

Саме здійснення модернізацій в напрямку пошуку нових моделей розвитку продемонструвало нам «японське диво», використання тенденцій глобалізації та регіоналізації в розбудові об’єднаної Європи, перетворення середньо розвинутої Фінляндії на супер конкурентоспроможну державу, прорив в розвитку сучасного Китаю. Світ швидко змінюється, а це означає що змінюється і статус держав, які в ньому знаходяться. Сьогодні він залежить не просто від показників, а від спроможності певної держави реалізувати саме принципи сучасного розвитку в визначенні вітчизняних стратегій модернізацій. Саме це визначає тип і діапазон можливостей для розвитку суспільства в цілому, окремих регіонів, певної підсистеми (економіки, освіти, культури, соціальної сфери), соціальних, етнічних, демографічних груп, особистості.

«Завтра» створюється сьогодні, бо саме своєчасне визначення пріоритетів та реалізація їх в конкретних програмах визначає, які буде мати наша держава і ресурси і можливості найближчим часом та в перспективі.

Українське суспільство хоче активних змін, але політичні еліти в пошуку моделі розвитку відстають від очікувань населення і темпів реальної адаптації євроінтеграційної стратегії до темпів змін в самому Європейськом Союзі. На жаль досить часто вони взагалі залишаються на рівні сприяття проблем постіндустріального розвитку. Звичайно, можна оптимізувати пострадянську економіку, довести її до філігранності, але чи навряд це виведе Україну в розряд «рівних серед рівних». Бо постіндустріальний розвиток давно вже не є пріоритетом, а пріоритетом є інформаційна економіка, суспільство знань, інноваційне суспільство, освіта протягом життя.

На нашу думку про це свідчить зміна політичної ситуації в інтервалі між президентськими і парламентськими виборами, а також в процесі формування більшості в Верховній Раді і та реальна кризова ситуація, яку переживає Україна в квітні –травні 2007 року. Особливо з урахуванням можливих нових парламентських виборів і очевидну перспективу того, що більшість за нових умов буде блокова і дуже важко політично сконфігурована. Бо якщо 5 сил створювали коаліції на протязі такого тривалого часу, то за нових умов це взагалі зможе розтягнутись на рік (бо дуже велика вірогідність куди більш представницької партійно-фракційної ситуації і зростання ваги тих, хто буде мати 3-4% голосів, але дуже велику вагу в формуванні 50%+1 голосу). Але це час, який може знову зняти проблему інноваційних проривів, бо суспільство втягується в деконсолідацію і втрату темпів розвитку, зростання недовіри до політики в цілому.

Політика є механізмом реалізації суспільних інтересів (в усіх формах їх проявів) через розробку моделі розвитку, забезпечення її підтримки більшістю населення та запровадження в програмі певних дій саме на протязі терміну перебування в якості правлячої певної політичної сили чи блоку політичних сил. А політична конкуренція сприяє тому, щоб у населення був вибір не між особистостями, а між тими змінами, які вони отримають та тими можливостями успіху особистості, які можуть бути запропоновані тими чи іншими елітами. При цьому суспільство за умов конкуренції залишається консенсусним і толерантним.

Сучасним є розвиток не на традиційній, а на інноваційній платформі. Мабуть «помаранчева революція» це межа між двома можливими моделями розвитку суспільства – традиційною та інноваційною.

При цьому політика може перетворитися у фактор успішних трансформацій і консервування стандартів розвитку ХХ століття. Вона формує сутність національної ідеї і принципи консолідації населення навколо неї, закріплює та тиражує моделі життєвого успіху та стратегії його реалізації для кожної соціальної групи.

Від неї залежить, чи буде вона створювати людину як маріонетку для виконання глобальних цілей влади, чи буде створювати особистість, яка бажає досягти власного успіху в сучасному суспільстві.

Наша пострадянська економіка не потребує сучасних високих технологій та розвинутого інформаційному суспільстві. Це переважно економіка видобування сировини, її переробки та створення напівфабрикатів. Інноваційна модель розвитку потребує іншої економіки, що розвивається через досягнення нового рівня знань для розвитку нових технологічних можливостей.

Сьогодні мова йде про те, чи вийде Україна та її певні регіони на рівень суспільства знань, чи залишиться на рівні оптимізації галузей, які існували раніше. На жаль в політичному протистоянні втрачається час, який, на жаль є незворотнім. І в той час, поки ми виходимо з одного конфлікту і політичного протистояння до іншого втрачається гуртування населення навколо реальної програми дій. Просто, на жаль, у нас не закріплені традиції визначення владою, громадою, політичними силами пріоритетних напрямків розвитку, кількості ресурсів, які потрібні для зрушень і якості людського фактору, достатні для цих зрушень.

На нашу думку, значні можливості для розуміння регіональних політичних процесів може надати використання системи SWOT-аналізу, особливо при розумінні перетворення політики на інструмент розробки і реалізації інноваційних моделей розвитку всієї України та окремих регіонів.

При цьому зростає потреба у вивченні реального досвіду реформування суспільства з позицій розробки політичними партіями моделей регіонального досвіду. І, особливо, таких держав як Польща, що вже успішно пройшли етап реформування постсоціалістичного суспільства на засадах розбудови інноваційного суспільства європейського типу, особливо на рівні регіональних змін. Дуже часто можна почути висновки про політичний розкол України за географічними ознаками «захід - схід». На думку автора, це більше політизована проблема, бо реально розкол відбувається не за мовним, або географічним фактором, а за розривами в рівні доходів населення в любому регіоні (найчастіше економічно не обґрунтованими).

Розкол відбувається в межах моделі розвитку, яку ми маємо і тією, яку мають наші сусіди. Наприклад, сьогодні часто модно почути про технопарки як напрямок розвитку. Автор був в жовтні на міжнародному симпозіумі в Новосибірську «Філософія освіти сходу і заходу: розвиток діалогу», на якому виступав з доповіддю заступник губернатора Новосибірської області Російської Федерації, керівник департаменту науки, інновацій, інформатизації та зв’язку, доктор фізико-математичних наук Сапожніков Г.О. Він не тільки показав що таке технопарк, над реалізацією проекту якого вони працюють, а і те, які можливості це надасть місту Новосибірськ та Новосибірської області (від типу робочих місць, поповнень обласного бюджету до чітких перспектив розвитку на інноваційній основі) і де він буде розміщений. Це дійсно рівень рішень регіональної політики, регіональної влади. На жаль, ми інколи дуже багато часу витрачаємо на поточні проблеми – комунальні послуги, вивіз сміття і за ними інколи забуваємо про головне. Перемога на виборах за демократичною традицією – це можливість реалізувати партійну програму дій на протязі перебування у владі. А це вже залежить від рівня компетентності партійних експертів в розробці такої програми. І, особливо, це актуально на регіональному рівні.

Суспільство втомилося від боротьби за виживання, воно хоче створення нормальних умов для існування. І в цьому аспекті, на нашу думку, дуже важливою є створення традицій діалогу влади і населення. Розвиток сучасного українського суспільства свідчить, що воно стоїть перед певним «рубіконом» моделі власних модернізацій. За 16 років незалежного розвитку в Україні більше підкреслювалась необхідність боротьби за незалежність, розбудову демократії, ніж чітко визначались щорічні індикатори реформ та зміни, які вони забезпечать в суспільстві. В процесі політичної боротьби якось втратились дуже прості і зрозумілі в 21 столітті терміни – інноваційне суспільство, пробивні інновації, суспільство знань, місце в регіональному та світовому розподілі праці в контексті процесів глобалізації та регіоналізації. Не слід забувати, що визначенні нашими політиками пріоритети досить часто базуються на тому розумінні цінностей, які існували на момент визначення цих пріоритетів. Але життя сьогодні дуже швидко змінюється, саме тому змінюються і стандарти, на які Україна хоче претендувати. Наприклад, курс на Євроінтеграцію чітко визначає позицію демократизації суспільства. Але та ж сама демократизація в сучасному Європейському Союзі відображає не тільки традиції існування політичної системи, а і складний процес прийняття Європейської конституції. Мабуть основна проблема українського політичного розвитку полягає в тому, що замість конкуренції цінностей і програм розвитку ми маємо боротьбу емоцій і гасел. При цьому наші програми розвитку традиційно зорієнтовані на значно більший термін, ніж термін перебування при владі Президента, уряду, парламенту певного скликання, місцевих органів влади. А звіти про їх поетапну реалізацію майже завжди свідчать тільки про досягнення, а не про вдалі чи невдалі, інноваційні чи традиційні підходи до технологій забезпечення результатів. При цьому ми і сучасні стандарти досить часто підганяємо під наші досягнення чи уявлення

Політика є механізмом реалізації суспільних інтересів (в усіх формах їх проявів)

через розробку моделі розвитку, забезпечення її підтримки більшістю населення та запровадження в програмі певних дій саме на протязі терміну перебування в якості правлячої певної політичної сили чи блоку політичних сил. А політична конкуренція сприяє тому, щоб у населення був вибір не між особистостями, а між тими змінами, які вони отримають та тими можливостями успіху особистості, які можуть бути запропоновані тими чи іншими елітами. При цьому суспільство за умов конкуренції залишається консенсусним і толерантним.

Політика визначає рівень можливостей суспільства і ступень готовності населення використовувати та розширяти ці можливості. Фактично вона закріплює певні моделі успіху держави, регіону, соціальної групи, особистості. І мабуть «розкол» України це про просто виділення певних регіонів, а відображення і певних очікувань населення.

Сутність демократії не формі, а в тому чи задіяна система противаг і стримок влади та наскільки влада підконтрольна виборцям і наскільки еліти спроможні знаходити рішення проблем розвитку. А сутність політичної боротьби не в протистоянні, а в пошуках рішень через консенсус, толерантність, готовність до компромісів для забезпечення змін, яких хоче населення. Слід зауважити і те, що масові акції на підтримку чи блокування чогось не можуть стояти вище реального волевиявлення народу (якщо воно не було сфальсифіковане). Сьогодні є конкретні реалії, наприклад – подолання депресивного розвитку, перетворення освіти і науки в фактор інноваційного розвитку, перехід від розмов про кризу до реальних програм проривів. А все це потребує не втрату часу на протистояння, а пошук команд і нових моделей розвитку. Супільству потрібна консолідованість і чітке розуміння перспектив життя кожної особистості на фоні реформування суспільства.




НЕОЛІБЕРАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

(за працею У.Л.М.Кінга «Індустрія та людство»)
О.Єрємєєв

аспірант


Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Праця канадського ліберального політичного мислителя і державного діяча Уїльяма Лайона Макензі Кінга (1874–1950 рр.) «Індустрія та людство» («Industry and Humanity») створена протягом 1914–1918 рр., написана під впливом жорстких конфліктів між працівниками і працедавцями у промисловості, а певною мірою і під впливом великого міжнародного конфлікту того часу – Першої Світової війни. Необхідно відзначити, що автор мав чималий власний досвід врегулювання подібних конфліктів у промисловості в якості заступника міністра (1900–1908 рр.), міністра праці Канади (1909–1911 рр.), а також консультанта Фундації Рокфеллера у США (1914–1919 рр.).

Основним завданням праці «Індустрія та людство» є пошук шляху перебудови відносин в індустріальній сфері зокрема і в суспільстві загалом на основі поваги до особистості як найвищої соціальної цінності, що має наслідком перехід від конфронтації до діалогу між учасниками процесу індустрії.

На думку У.Л.М.Кінга, головною причиною конфронтації як у відносинах в галузі промисловості, так і в міжнародних відносинах є домінування егоїстичних інтересів їх учасників. На відміну від А.Сміта, автора класичної ліберальної політекономічної теорії, У.Кінг не вважав, що домінування егоїстичних інтересів учасників як ринкових відносин, так і загалом міжлюдських взаємин об’єктивно призводять до загальносуспільної гармонії і реалізації загального інтересу, адже через природну схильність людини діяти лише згідно з власними уявленнями, судити про інших відповідно до власних позицій, небажання прислухатися до поглядів інших, поважати їх законні права та інтереси, вести з ними діалог, егоїзм стає нічим не обмеженим, і принцип І.Канта «моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого» на практиці не діє. Така природна схильність, яку Кінг, посилаючись на американського філософа та соціолога У.Джеймса, називає «людською сліпотою», має наслідком і байдужість людини до законних прав свобод, а також і страждань інших людей, до загального інтересу громади, в якій він проживає, до інтересів людства загалом.

Іншою причиною конфліктів як у соціально-економічній сфері, так і в сфері міжнародних відносин Кінг вважав перетворення прагнення до здобуття матеріальних благ на самоціль, у той час ці блага є лиш одним із засобів, що мають служити благу людини.

Згідно з Кінгом, панування конфронтаційних відносин, заснованих на егоїзмі атомізованих учасників (не мають відчуття загального інтересу, вбачають у конкурентах та представниках інших верств лише супротивників), перетворення прагнення до здобуття матеріальних благ на ціль, що виправдовує будь-які засоби, приносить найбільш відчутну шкоду людству у новітні часи (в даному випадку – перші десятиліття ХХ ст.). Даний період розвитку людства, пов’язаний із географічними і технічними відкриттями попереднього періоду, характеризується насамперед концентрацією виробництва і зростанням громад, розширенням зв’язків між ними, територіальною мобільністю (насамперед, капіталу, але і робітників також), зростанням економічної і політичної взаємозалежності на міжнародному рівні. Наслідком цього є зростання чутливості як окремих громад всередині країни, так і цілих країн до змін у інших громадах (країнах), загроза переростання локальних конфліктів у глобальні. Відбувається і зростання концентрації контролю над ресурсами і виробництвом у руках вузької верстви, і в разі використання цими людьми наявних можливостей лише у їх егоїстичних інтересах, відсутності відповідальності за добробут людей, які від них залежать, збільшуються страждання людства загалом (бідність, неосвіченість значної кількості людей, брак належного медичного забезпечення для них, силове придушення їх організованих виступів, міжнародні конфлікти через економічні і політичні амбіції безвідповідальних владних еліт).

Як відзначає У.Л.М.Кінг, покладання на природну саморегуляцію соціально-економічних та міжнародних відносин, відсутність дієвих механізмів попередження і врегулювання конфліктів, забезпечення мінімального рівня добробуту як окремої людини, так і людської спільноти загалом, викликає до дії закон конкуруючих стандартів, згідно з яким більш високі стандарти заміщаються нижчими. Наприклад, у випадку альтернативи вибору між дорожчою чи дешевшою робочою силою наймач задля максимізації прибутку візьме на роботу робітників, що згодні працювати за меншу заробітну плату, в результаті чого робітник, що вимагає більшої заробітної плати, змушений або приставати на меншу, або залишатися без роботи. Так само підприємець, що бажає вести чесну конкурентну боротьбу, виділяє більші кошти для підвищення заробітної плати, добробуту робітників, готовий до діалогу з ними, йде на поступки заради задоволення їх законних вимог, ризикує програти у конкурентній боротьбі тому, хто не визнає жодних моральних обмежень і для кого мета виправдовує будь-які засоби. У міжнародних відносинах дія цього закону виявляється таким чином: нація, що не має жодних територіальних претензій, не бажає війни, змушена озброюватися і вести війни заради оборони від агресора.

Згідно з концепцією У.Л.М.Кінга, індустрія – процес перетворення природних ресурсів на товари і послуги через людські зусилля. Призначенням індустрії є забезпечення людства необхідними матеріальними благами з метою підвищення його добробуту загалом, основа якого є добробут кожного окремого індивіда. Лиш у випадку, коли зростання загального добробуту відбувається з урахуванням інтересів і зростанням добробуту кожного індивіда, індустрія ефективно виконує свою соціальну місію. Учасниками індустрії є капітал, менеджмент, праця та громада. Громада, згідно з Кінгом, – сфера людського існування, де індивіди, що беруть участь у різноманітних сферах діяльності, пов’язані загальним інтересом постійного співжиття. Прикладом громади може служити місто (локальний рівень) або ж усе населення країни загалом. Представниками громади є уряд, а також неурядові організації, громадські засоби масової інформації тощо. При цьому роль кожного з учасників є рівноважливою: капітал забезпечує інвестиції до промисловості, створює основні умови для функціонування індустрії, менеджмент безпосередньо організує процес, робітники безпосередньо виробляють матеріальні блага, громада є середовищем існування індустрії. Її завдання полягає у забезпеченні правопорядку, створення побутових умов людського існування, забезпечення належного рівня розвитку науки і освіти, які мають сприяти як матеріальному, так і духовному прогресу. Громада є споживачем матеріальних благ, що виробляє індустрія. При цьому кожен з учасників має право на блага, вироблені індустрією, пропорційно до свого внеску у виробництво благ.

На думку Кінга, учасники індустрії об’єднані загальним інтересом і метою, що включають не тільки доступ кожного з них до матеріальних благ, а й усвідомлення кожним індивідом своєї участі у їх виробництві як спосіб служіння загальному благу – участь у зростанні матеріального добробуту своєї громади і усього людства загалом. Саме це усвідомлення, на думку мислителя, є принаймні не меншим стимулом до добросовісного виконання людиною своїх обов’язків, ніж належний доступ до продукту індустрії. Оскільки учасники індустрії об’єднані загальним інтересом і є за своєю суттю взаємозалежними партнерами, Кінг вважає концепції, що стверджують непримиренну протилежність їх інтересів, хибними.

Наявний у його час реальний стан відносин між учасниками індустрії Кінг характеризував як антагоністичний. Даний антагонізм найбільш яскраво виявлявся у відносинах між робітниками з одного боку і працедавцями і менеджментом – з іншого. Кожен з учасників керується лише власним інтересам і не готовий з розумінням ставитися до інтересів і людських почуттів іншого учасника. Саме егоїзм, відсутність прагнення до діалогу, породжена «людською сліпотою», нерозуміння загального інтересу і надають конфліктам непримиренного характеру. Кінг відзначав, що непримиренність, страх, недовіра до інших, егоїзм, відсутність доброї волі в людини є наслідком неповаги до неї, зневажання її як особистості, небажання інших рахуватися з її інтересами, цінностями, почуттями. Такий стан речей випливає з природної «людської сліпоти», яку неможливо подолати остаточно, однак, на думку автора «Індустрії та людства», існують можливості подолання її загостреності та негативних наслідків. Це стає можливим в тому числі і завдяки покращенню загального стану міжлюдських відносин у суспільстві.

На думку Кінга, наявність доброї волі і усвідомлення загального інтересу окремими індивідами (незалежно від місця у виробничих відносинах і соціального статусу), їх слідування моральним нормам, що випливають з Християнства, є вкрай важливими, однак недостатніми, адже в умовах дії закону конкуруючих стандартів їх вплив на загальний стан міжлюдських відносин має тенденцію до послаблення. Також важливим є встановлення доброго врядування (як в державі, так і в сфері індустрії).

Подібно до британських ліберальних мислителів-утилітаристів (Дж.Бентам, Дж.Ст.Міль), Кінг вважав метою врядування забезпечення найбільшого блага для найбільшої кількості індивідів. Автор «Індустрії та людства» вважав не відповідною до ідеалу доброго врядування класичну ліберальну модель невтручання держави у економічні відносини (окрім стягнення податків), брак уваги з боку представників суверенної влади до добробуту громадян, умов їх праці, втручання у виробничі конфлікти лиш у випадку наявності відвертої загрози для правопорядку (силове придушення масштабного страйку). На думку Кінга, такий підхід призвів до свавільного панування і задоволення інтересів лише вузької групи підприємців, що сконцентрували в своїх руках контроль за найбільш значною частиною ресурсів і засобів виробництва, найвищого прошарку менеджменту, а також і значної частини правлячої верстви, що відчуває лише їх вплив. В той же час інтереси робітників та нижчої ланки менеджменту залишаються не представленими належним чином. Таке ігнорування людської гідності призводить до недовіри цих людей до свого керівництва, що призводить до радикалізації дій профспілок, застосування сили проти організованих виступів, обмеження прав робітників на самоорганізацію, а це тільки поглиблює страх і недовіру між усіма учасниками індустрії. Насамперед, такі почуття поглиблюються в робітників, які стають у цьому випадку найбільш незахищеною верствою. Кінг відзначав, що за такого стану речей індустрія перестає виконувати своє призначення – збільшення матеріального добробуту людства загалом, а слугує лиш інтересам непідконтрольної більшості вузької верстви. Відсутність ефективного контролю призводить до відсутності відповідальності. В такому випадку незначна меншість може навіть розпочати міжнародний конфлікт заради задоволення своїх інтересів, від чого постраждає людство в цілому. Так само Кінг вважав неприйнятними соціалістичні моделі (християнсько-соціалістичну, колективістську) та синдикалізм, що наголошував на провідній ролі профспілок у формуванні промислової політики.

Християнсько-соціалістична концепція, започаткована Фабіанською спілкою у Великій Британії (найвідоміші представники – С. та Б. Вебби) допускала можливість існування приватної власності на дрібні підприємства, визнавала людину найвищою соціальною цінністю, пріоритет захисту її прав. Передбачала перехід до планової системи виробництва та націоналізації великих підприємств, фінансово-кредитної системи законним та ненасильницьким шляхом, відзначала важливість наявності правової держави ефективне функціонування представницьких демократичних інституцій. На думку Кінга, такий підхід є неприйнятним, адже ця течія заперечувала будь-які позитивні якості економічної конкуренції, навіть добросовісної, яка, на його думку, була рушієм економічного прогресу. Кінг не заперечував державної або змішаної форм власності, однак, згідно з його думкою, збільшення кількості та покращення якості продукції державних підприємств можливі лише у випадку їх конкурування з великими приватними підприємствами.

Згідно з Кінгом, добре врядування не може грунтуватися на авторитаризмі (чи то в державі, чи в індустрії, чи в профспілковій організації), адже в цьому випадку не існує ефективних механізмів контролю і протидії діям керівництва, що не сприяють реалізації загального блага, і навіть якщо авторитарний лідер прагнутиме правити відповідно до загального інтересу, притаманна йому (і його вузькому оточенню) «людська сліпота», концентрація лиш на власних інтересах і уявленнях про особисте і загальне благо призведе до того, що таке правління перетвориться кінець кінцем на прагнення задоволення інтересів вузької керівної верстви за рахунок інтересів інших індивідів, верств і загальносуспільного інтересу (або на прагнення реалізації лише однієї, часткової концепції загального блага). Саме тому Кінг вважає небезпечними для реалізації соціалістичні моделі, що передбачають або суцільне підпорядкування індивіда колективу, до якого він безпосередньо належить (якщо уся власність на засоби виробництва належатиме багатьом індивідам), або до абсолютного підпорядкування державному апарату та його службовцям (у випадку цілковитої націоналізації засобів виробництва). Спроба реалізації синдикалістського підходу, згідно з яким діяльність як уряду, так і індустріальної сфери фактично цілковито підпорядковані галузевим союзам профспілок, може призвести до авторитарного правління вузької групи профспілкових лідерів.

Згідно з Кінгом, соціально-економічий лад має грунтуватися на приватній власності, адже автор «Індустрії та людства» поділяв погляд на те, що інстинкт приватної власності закладений у природу людини. Однак власність накладає моральні зобов’язання: власник, використовуючи власність заради власного блага, має принаймні не шкодити благу інших індивідів і громади в цілому, а у кращому випадку має застосовувати власність і заради добробуту тих, хто від нього залежить. Таким чином, на думку Кінга, підприємець морально зобов’язаний дбати про добробут працівників його підприємств (насамперед, у сфері соціального і медичного забезпечення, умов праці, заохочення до неї). Добробут громади загалом, що є невід’ємною частиною добробуту людства, є сферою спільної відповідальності усіх учасників індустрії, і саме почуття відповідальності і загального інтересу має перетворити їх відносини зі стану антагонізму до стану довіри. Шляхом реалізації як добробуту окремого індивіда, так і добробуту громади, країни і людства загалом Кінг вважав соціальне партнерство – злагоджену і рівноправну кооперацію усіх учасників індустрії на добровільних засадах, на основі усвідомлення належної ролі індустрії в житті людства і загального інтересу. Саме таке партнерство Кінг вважав альтернативою як моделі мінімального втручання держави в соціальну і економічну сфери, так і соціалістичним та синдикалістським підходам.

Відповідно до положень праці «Індустрія та людство», основним механізмом реалізації концепції соціального партнерства в сфері індустрії мають бути засновані на добровільних засадах постійні комітети за участі представників учасників індустрії – капіталу, менеджменту, праці (працівники мають бути представленими незалежно від належності до тієї чи іншої профспілкової організації чи перебування поза профспілкою), громади (представники уряду, місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації). Саме дані комітети мають визначати на договірних засадах загальну стратегію розвитку індустрії у питаннях, що стосуються її впливу на розвиток суспільства, залагоджувати конфліктні ситуації мирним та законним шляхом, визначати загальнообов’язкові для всіх учасників процесу індустрії правила поведінки, брати участь, поруч з державою, в розробці механізмів належного контролю за їх виконанням. Також такі комітети, що мають створюватися при підприємствах, корпораціях, органах державної влади та місцевого самоврядування, повинні приймати консенсусні рішення щодо встановлення мінімальних заробітних плат та пенсій, умов праці, відпочинку, освіти, надавати рекомендації органам державної влади та місцевого самоврядування задля формування адекватної політики в галузі промисловості. Згідно з Кінгом, мають бути сформовані такі комітети: об’єднані (розробка загальних засад розвитку індустрії, правил поведінки учасників, надання рекомендацій органам державної та місцевої влади), постійні (створюються задля безпосереднього врегулювання конкретних проблемних та конфліктних питань), галузеві (створюються задля консенсусного розв’язання проблем розвитку в конкретних промислових галузях).

Кінг відзначав, що причиною відсутності в людини доброї волі, наявності страху і недовіри до інших є відчуття зневаги інших до її особистості, ігнорування її законних прав та інтересів. Тому, аби зазначені комітети приймали рішення з урахуванням прав та інтересів кожної зі сторін, усі учасники індустрії мають отримати рівне право голосу і рівне адекватне представництво, щоб позиція кожного з них була почута. В даному випадку погляди У.Л.М. Кінга на врядування у сфері індустрії є схожими на погляди британського політичного мислителя Дж.Ст.Міля на політичне врядування.

Вимогами Кінга до представників усіх учасників індустрії були наступними: розуміння місця індустрії в житті суспільства та її головне призначення, загальні знання про весь процес індустрії та свого місця в ньому, сумлінне виконання кожним власних обов’язків, вимоги до отримання винагород лише відповідно до свого внеску.

Основними механізмами залагодження конфліктів між учасниками індустрії Кінг вважав примирення (залагодження конфлікту самими учасниками на основі взаємовигідного порозуміння) та арбітраж (залагодження конфлікту за участі безпристрасного посередника). Арбітраж може бути як добровільним, так і примусовим, таким, що включає втручання суверенної влади з метою попередження ескалації конфлікту, вибору нею посередника, якщо сторони конфлікту не можуть обрати арбітра. У цьому випадку арбітраж неодмінно включає розслідування суті і причин конфлікту з інформуванням громадськості. Рішення, прийняте в такому випадку, є обов’язковим для виконання усіма сторонами, і в разі його невиконання застосовуються законні санкції суверенної влади.

Хоча Кінг вважав вплив громадської думки, добровільне порозуміння між зацікавленими сторонами більш ефективними механізмами розв’язання конфліктів та встановлення довіри і гармонійної співпраці, ніж державний примус, автор «Індустрії та людства» відзначав, що наявні умови потребують розширення участі держави в економічній та соціальній сфері, адже як представник громади загалом, держава не може бути повністю відсторонена від проблем, що загрожують загальному добробуту: соціальна незахищеність, неосвіченість, безробіття, недобросовісна конкуренція.

На думку Кінга, завданням держави має бути законодавче встановлення та забезпечення мінімальних стандартів заробітної плати, пенсій, медичного забезпечення, умов праці, встановлення національних систем охорони здоров’я та соціального страхування. Такі заходи передбачають частковий перерозподіл прибутків за рахунок встановлених законом механізмів. Автор «Індустрії та людства» виправдовував такий перерозподіл необхідністю захисту загального добробуту від егоїзму та байдужості окремих «сильних світу цього», а також тим, що зростання прибутків підприємців мають призводити і до зростання добробуту громади в цілому.

Згідно з Кінгом, держава також має встановлювати і забезпечувати належні стандарти загальної освіти, що має стати обов’язковою для всіх громадян, адже саме освіта надає можливість індивіду найкращим чином усвідомити та реалізувати свої здібності. Освіта також є необхідною для формування компетентної громадської думки, яка зможе адекватно реагувати на суспільні проблеми. Необхідно відзначити, що Кінг застерігав від надмірного покладання індивідами надій на державу як засіб забезпечення задоволення їх потреб, вважав, що суспільний контроль за індустрією має здійснюватися не лише через органи державної влади і місцевого самоврядування, а й через вільну громадську самоорганізацію, і саме освічена громадська думка має такій самоорганізації сприяти.

Важливо відзначити, що Кінг вбачав участь держави у контролі за індустрією не лише в якості носія суверенної влади, а й в якості рівноправного учасника через участь її представників у громадських комітетах і діалог з громадськістю у справах формування промислової політики.

Наявність встановлених і захищених державою мінімальних стандартів загального добробуту, згідно з Кінгом, має подолати наслідки дії закону конкуруючих стандартів, що діє необмежено в умовах мінімального втручання держави в соціальну та економічну сфери.

Кінг відзначав, що перехід внутрішньосуспільних відносин від стану антагонізму до стану партнерства відбуватиметься поступово, а соціальна відповідальність в учасників індустрії зростатиме внаслідок довготривалої рівноправної співпраці та діалогу. Завдання держави – забезпечення умов такого діалогу, а також і певне примушення до нього через втручання заради запобігання ескалації конфліктів в індустріальній сфері. Саме соціальна відповідальність учасників індустрії призведе до того, що індустрія виконуватиме своє належне призначення – служіння зростання загального добробуту людства.

Перехід до соціального партнерства, на думку Кінга, сприятиме не лише матеріальному, а й моральному поступу, адже в цьому випадку в учасників соціальної взаємодії виникне звичка до діалогу, буде подолано байдужість до проблем інших індивідів та суспільства в цілому.


ПРОБЛЕМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


Каталог: documents
documents -> Та закону України „Про загальну середню освіту
documents -> «Козацькому роду нема переводу!»
documents -> Примірний опис виховної роботи класного керівника 8-го класу
documents -> Теоретична частина Аналіз програми післябукварного періоду: навчання читати і навчання письма
documents -> Азбука виживання
documents -> В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України
documents -> Відділ освіти Віньковецької райдержадміністрації Районний методичний кабінет Пилипо-Олександрівська зош І-ІІІ ступенів
documents -> Жменя сміху всім на втіху
documents -> Я. А. Коменський > наші вчителі певні, що вони поставлені на високо почесному місці, що їм надано чудову посаду, вище за яку нічого не може бути під сонцем
documents -> Саморозвиток особистості фахівця як мета та умова креативної та партнерської освіти л. М. Коробка


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал