Уроках «Я і Україна» та «Громадянська освіта»



Сторінка2/6
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0,98 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6

ЧЕРВЕНЬ
Що б не казали, але Трійця (Зелені свята, Зелена неділя), після Різдва та Великодня, вважається в народі одним з найбільших свят. Це - своєрідний гімн весняному буйно зіллю. На трійчанські празники озеленювали оселі, обійстя, вулиці. Хатні долівки притрушували свіжою лепехою, а подвір'я, хатні кути й двері призеленювали гілками дерев, переважно, кленом.

Трійця, як і Великдень, належить до рухомих свят. Вони не мають сталої дати. Однак Зелені свята повністю «залежні» від Великодня. Їх відзначають на сороковий день. Здебільшого це буває на початку червня.



Пресвятая Трійця

Бог є тільки один, але в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Ці три Особи Божі називаємо Пресвятою Трійцею.

Перша Особа Божа називається Бог Отець, бо від Нього предвічно народжується друга Особа Божа - Бог Син, це є Ісус Христос. Бог Син народжується від Бога Отця, як народжується світло від світла.

Третя Особа Божа - Дух Святий, від віків походить від Бога Отця, і так само є Богом, як Бог Отець і Бог Син.

Ми прославляємо Пресвятую Трійцю, коли хрестимося. Ми тоді кажемо: «В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».

Контрольні питання:

  1. Хто є Пресвятая Трійця?

  2. Які є три Особи Божі?

  3. Чому перша Особа Божа називається Богом Отцем?

  4. Як народжується Бог Син від Бога Отця від віків?

  5. Що ми промовляємо, коли хрестимося?

За церковним календарем, протягом року є чотири пости. Про Великий піст я згадувала раніше. Далі йде Петровський піст, за ним - Успенський або Спасівка ( цей піст найкоротший - усього два тижні) - і, нарешті, Різдвяний, рівно сорок днів. За повір'ям, Петровський піст установив святий Петро. На прохання жінок він звернувся до Бога, щоб той скоротив Успенський піст, який начебто тривав протягом усього літа. Так виник додатковий піст. Цікавим є й те, що на Петрівку можна виконувати спеціальні пісні - петрівочки (невеличкі, але дуже пісенні та поетичні тексти, які виконують одним голосом).


ЛИПЕНЬ
У ніч з 6 на 7 липня відзначають свято Івана Купала. Свого часу церква суворо забороняла його. Християнство вважало, що це «поганське» свято, а тому й боролося з ним, але пізніше змушене було об'єднати давній обряд з ім'ям пророка Іоанна Хрестителя. У народі з повагою ставляться до цього свята.

Хлопці заздалегідь заготовляли сухі дрова, а дівчата спеціально плели віночки. Ввечері 6 липня, коли сутеніло, всім селом збиралися біля річки чи ставу. Парубки розпалювали багаття, а юнаки неподалік закопували принесену з лісу березову гілку, прикрашену квітами та стрічками - Марену. Цього вечора кожному учасникові годилося скочити через вогонь. Найчастіше робили це попарно. Хлопець з дівчиною бралися за руки й разом перестрибували тричі багаття. Вважалося, що в такий спосіб можна очиститися від злих сил. Менші учасники дійства стрибали через кропиву. Тим часом дівочі гурти співали купальських пісень.

Коли вогнище згасало, дівчата розбирали Марену. Юнаки йшли до річки і пускали за течією два віночка. На кожному з них мала горіти свічечка. Якщо віночки спливалися докупи, то вважалося, що їхня власниця скоро вийде заміж. Коли ж ні - доведеться чекати наступного року.

Опівночі всі розходилися по домівках. Натомість найсміливіші хлопці йшли до лісу, щоб зірвати цвіт папороті. Про це дійство створено чимало легенд. Згідно з ними в ніч з 6 на 7 липня починає цвісти папороть. Кому пощастить зірвати її, той зможе відшукати сховані скарби, бути віщуном і перевтілюватися в невидимку. Але стати власником цвіту папороті не так легко, бо в цей час у лісі начебто оживають різноманітні жахи. Навколо лунають страхітливі крики диких звірів і птиць, стогін дерев, лункі удари грому й блискавиць. Тому більшість людей остерігалася йти по папороть.

Оскільки з цього часу починають наступати паркі ночі, то в народі казали: «Після Івана не треба жупана».

За християнським віруванням святі Петро й Павло є захисниками свійських тварин. Тому цей день - 12 липня - здавна вважався святом пастухів. Оскільки корів випасали переважно підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти.

Матері вдосвіта випікали знамениті українські мандрики. Це дуже смаковиті пиріжки, виготовлені з сиру і сметани. З цього приводу існує цікава легенда. Начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло присіли в обід під деревом, щоб перепочити, і задрімали. Тим часом непомітно підкралася зозуля, розв'язала їхню торбинку й витягла звідти мандрику. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра - Павла зозуля мандрикою вдавилася». Це прислів'я пов'язане з тим, що з цього часу птаха перестає кувати.

Виганяючи корів у поле, пастухи брали з собою мандрики. Посередині толоки вони викопували «Петра» - так називали колективне місце обіду. На пагорбі, щоб видно було тварин, рили квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю кидали на купку поруч, прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правувало за стіл, застеляли скатертиною й викладали їжу.

В обід на толоку приходили батьки з подарунками. Всі сідали за колективний обід, смакуючи ласощами і частуючи один одного. Так тривало до самого вечора. Пастухи розказували цікаві історії, співали пісень і бавилися в різні ігри. Корів у цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели вінки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Юних пастухів зустрічали всім селом.




СЕРПЕНЬ

Серед багатьох місяців серпню належить особлива роль. І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так сказати, працював на останній місяць літа. Від того, який збереш врожай, залежало життя селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем - вінцем року - люди пов'язували свої найсокровенніші надії. Але одна справа - виростити врожай, а інша - вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: «Один серпневий день рік годує», тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах.

2 серпня ми маємо свято Іллі. Це свято в пошані і пов'язане з аграрною магією. Праобразом Іллі є дайбозький Перун як покровитель грому і блискавок. На Херсонщині його називали «громовим святом» або «святом грому». В цей день намагалися не працювати, навіть не ходити на полювання, боючись гніву Іллі, котрий може того, хто його не святкує, вдарити блискавкою. Почувши грім, люди вірили, що це «Ілля їде по небу на золотій колісниці».

3 цього приводу існує цікава легенда. Якось чорти змовилися повергнути Бога, але він звелів Іллі прогнати нечестивців з неба. Ось чому Ілля і ганяється за ними на колісниці, від якої чути грім, і пускає в них свої стріли - блискавиці. Відтак дехто вважав, що пожежа від грому - то Божа кара. Настерегтись від неї можна лише страсною (посвяченою в чистий четвер перед Пасхою) свічкою, запаливши її перед іконою.



На Іллю, як одне з найбільших свят, жінки йшли до сходу сонця на городи в одній сорочці й стискали головки капусти, приказуючи: «Святий Ілля, складай головки тугі та білі так, як я!».

Традиційно з Іллею закінчувалися жнива. Прислів'я стверджують: «Жнива кінчаються - осінь починається» чи «В цей день до обіду літо, а по обіді осінь».

Останнім терміном, коли дітям дозволяли купатися, також був Ілля. Після цього, оскільки ночі були прохолодними і вода помітно вистигала, дітям забороняли ходити до річки.

14 серпня православна церква святкує Маковія і першого Спаса. Це вважається перше осіннє свято, з яким пов'язують закінчення літа. На його честь у церквах відправляють пообідню службу, святять мак, васильки й чорнобривці. З чорнобривців та васильків роблять відвар і купають хворих дітей. Вважалося, що особливо помічні такі купелі з квітів при жовтянці.

Якщо в дитини безсоння, то посвячені макові головки клали їй під подушку. Зерном обсипали корів, що отелилися, щоб телятам «не було ніякої порчі».

З Маковія починається двотижневий Успенський піст - Спасівка. Жінки пекли пісне печиво - шулики: пшеничне тісто обливали зверху густим медом, приправленим маком. Крім того, з меду і товченого маку робили знамениті «маковики» - смачні українські коржі.



19 серпня - другий (Великий) Спас, Преображення господнє - одне з найбільших хліборобських свят. Кожен господар вважав за святий обов'язок віднести до церкви на посвяту овочі, фрукти, гриби, мед, хліб - щедрі віддарунки природи.

Майже всі жінки, в котрих померли діти, не вживали до Спаса яблук. Існує повір'я, що в цей день мати Божа роздає діткам на тому світі золоті яблука, а ті, чиї батьки порушили обітницю, стоять збоку і плачуть, на що мати Божа відповідає: «Твоє яблуко свиня з'їла».

28 серпня - Успення і перша Пречиста. Це пора, коли повністю закінчували жнивувати і готувалися зустріти осінь, хто до цього часу не встиг зібрати хліб, то влаштовували колективну братчину.

З першої Пречистої починали сіяти в усіх зонах України. А ластівки починали свій відліт у теплі краї.



ВЕРЕСЕНЬ
У кожного місяця є свої «іменні» дні. З ними пов'язані якісь конкретні реаліїї або події.

Так 11 вересня церква відзначає Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя. У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову, - капусту, буряк, картоплю. Їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували.

Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.

А 14 вересня - Семена, Симона Стовпника, початок справжньої осені. Увечері по хатах запалювали посвіт (конусоподібний мішечок, званий кабицею, під яким горіла лучина), вогонь якого мав горіти до Великодня. Традиційно цей обряд, особливо на Поліссі, проходив дуже урочисто і святково. Звідси й говірка: «На Семена любив мед - пиво пити - не лінуйся і робити». Крім того, кожен майстер намагався «засидіти вечір» - розпочати при посвіті роботу.

З цього дня починалося «старе бабине літо» (закінчувалося 21 вересня) і, отже, остаточно відлітали ластівки.

Колись, ще в козацькій Україні, на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коні. Цей добрий звичай походив ще від княжих часів. Молодих княжичів теж садили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, а там, після Служби Божої, пострижини виконував сам єпископ.

21 вересня - друга Пречиста, різдво Богородиці. З цього дня вже можна було засилати сватів (весілля справляли тільки після Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста - принесла старостів нечиста».

Пасічники в цей день остаточно втеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку.

У вересні є такий день, коли остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листі і залізає в землю, щоб перебути зиму. Відбуваються ці події 27 вересня, в день Воздвиження, Здвиження. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов'язаний відзвітуватися кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа -21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають права на спочинок, бо їх «не бере земля», тому нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя - воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

З цього приводу теж існує легенда. Якось одна дівчинка не послухалася батьків і самовільно помандрувала в діброву. Вийшла вона на середину галявини й побачила кубло гадюк. Воно ворушилося, сичало, перекручувалося. Дівчинку нараз пройняв жах, і вона кинулася тікати геть. Коли ж бігла, ненароком провалилася в підземелля. Там було темно й волого, довкола повзали мокрі вужі. Вони змусили її лизати солоний камінь. І чим більше вона лизала, тим пожадливіше висмоктували з неї кров плазуни. Так тривало до весни. На свято Руфа дівчинку відпустили. Ледь причвалала вона до батькової хати. Батьки побачили й перелякалися - їхня дочка була блідою й кволою і ледве пересувала ноги. Невдовзі бідолаха померла, але встигла переказати всім людям, щоб не ходили до лісу на Воздвиження.

Подейкують про те, що коли в цей день прикласти вухо до землі, то можна почути стогін тієї дівчинки, що втрапила в провалля.

Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас.





ЖОВТЕНЬ
Свято Покрови, котре припадає на 14 жовтня, належить до числа великих свят. Традиційно Покрова вважалася захисницею і покровителькою знедоленої України. Вояки української повстанської армії, що відстоювали національну незалежність від німецько-фашистських загарбників, вважали свято Покрови національним празником.

Особливо популярним він був у запорозьких козаків. На честь Покрови народні звитяжці будували церкви, перед походами молилися святій покровительці й захисниці, щоб вона допомагала їм у боях з ворогами. Вирушаючи човнами в море, козаки брали з собою ікону Матері Божої (а Покрова є її прообразом), щоб вона оберігала їх у нелегкій дорозі.

Свято це вперше виникло в Греції. У церковних книгах сповідається така історія. На Константинополь напали чужинці й узяли місто в облогу. Мешканці зібралися в церкві, щоб вимолити Боже благословення. Зненацька над ними опівночі з'явилася Мати Божа і підняла над головами людей омофор - вишите церковне покривало. Це був своєрідний знак, який символізував перемогу. Звідси й пішла назва - Покрова.

Ощасливлені такою радісною звісткою, городяни удосвіта вийшли на бій і перемогли ворожі сили. Це сталося 14 жовтня. З того часу й почали відзначати свято Покрови, котра покрила своєю ласкою захисників міста. З прийняттям християнства в Україні також почали святкувати день Матері Божої.

Покрова вважається також заступницею жіночої та дівочої долі. На честь її створено чимало молитв. Дівчата, які збиралися виходити заміж, не оминали нагоди попросити ласки у своєї заступниці, аби подружнє життя їхнє було щасливим.

День святої Покрови є переломним: після нього вже починає нагадувати про себе зима. Тому в народі говорили: «Покрова всю землю покриває листям або снігом» чи «По Покрові - то і по теплові».



У жовтні молодь починала збиратися і на традиційні вечорниці та досвітки. Перші вечорницькі сходки обов'язково завершувалися колективною вечерею. Перед тим як сідати за стіл, виносили на двір і ставили на підвіконня тарілку зі стравою, щоб «господа була багатою і щедрою на вечорничників». Наповнивши першу ложку їжею, дівчата вибігали на вулицю «послухати пса». З якого боку він гавкав, туди дівчина через спину викидала їство; потім перехилялася, щоб взяти із землі будь-який предмет. Якщо це був папірець - отже, майбутній чоловік буде писарем, паличка - столяром, сіно - косарем, грудка землі - хліборобом...

Але в жовтні вечорниці ще не оформлювалися в постійні зібрання. Вони починали активно діяти лише в листопаді - місяці, коли остаточно завершували всі польові роботи. А поки що середній брат осені ще надокучав щоденними капризами. Тому про нього казали: « У жовтні на день сім погод: сіє, віє, крутить, мутить, реве, зверху ллє, а знизу мете!»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал