Троянди і часник: красиве і корисне



Сторінка1/4
Дата конвертації11.12.2016
Розмір0,68 Mb.
  1   2   3   4
Троянди і часник: красиве і корисне

Людина має дуже багато друзів у царстві Флори1. Цибуля ріпчаста й часник - чи не найвідданіші серед інших. Вони не мають яскравої вроди, як троянди, вони не вміють накопичувати білкове багатство, як квасоля та горох, вони не вражають площами посівів, як зернові культури. Але, якщо ми хворіємо, вони першими приходять нам на допомогу. Та чи добре ми знаємо своїх вірних друзів?

Вся родина Цибулевих

Цибуля ріпчаста й часник, як і всі інші види цибуль, належать до од­нієї скромної, невеликої, але давно відомої родини - Цибулеві, що об'єднує близько 750 видів. Цибулеві - це група квіткових однодольних рослин, типо­вими ознаками яких є вузькі листки та дрібні квітки з шістьома пелюстками, зібраними в суцвіття зонтик і розташованими на високому квітконосі-стрілці. Мають видозмінені пагони - цибулини. Найвідомішим у цій родині є рід Ци­буля, який об'єднує приблизно 500 видів. АІІіum - так називали часник давні римляни, і саме так звучить сучасна латинська наукова назва роду Цибуля.

по Всьому сВіту Сьогодні цибулі поширені в обох півку­лях. Вони чудово пристосувалися до різних умов існування. Так, відомі гірські сухолюбні види, наприклад, цибуля гірська. На скеляс­тих схилах сибірських гір Саян росте цибуля кам'яна, яка проростає навіть при -50 °С і, до речі, неприємного запаху після її вжи­вання немає. В тінистих лісах Карпат живе вологолюбна цибуля ведмежа, або черемша. На заплавних луках трапляється цибуля гранчаста, яка, як і черемша, є небажаною на сіножатях, бо надає молоку неприємного часникового запаху.

Де тільки на Землі немає цибуль! Але особливо багато їх видів трапляється у СередземноморХ Передній та Середній Азії. Ці території вчені вважають батьківщиною цибулевих. А місцем найбільшого скупчення, Олімпом для цибуль, є дах світу - Памір, який у давнину мандрівники називали Цибуле­вими горами.

О, цибулино, де твоє місце? Найхарактернішою біологічною особливістю цибуль є наявність цибу­лин - видозмінених підземних пагонів, які накопичують поживні речовини і здійснюють вегетативне розмноження. Вони можуть бути надзвичайно різ­номанітними: поодинокими й збірними, великими й маленькими, округлими

й видовженими, підземними й надземними, з білим, жовтим, синім, фіолетовим, червоним забарвленням. Але особливо виділяється у цьому цибуля виноградна - уродженка Європи. У неї декілька різних типів цибулин на одній рослині - підземні, центральні, пазушні, бічні. А на верхівці стебла, де розташовують­ся квіти й насіння, виростають цілі грона ма­леньких цибулин. До речі, в суцвітті цибулевих досить часто замість насіння утворюються по­вітряні цибулинки, які „завмирають" і пророс­тають лише навесні наступного року.

Для цибулин характерна ще одна цікава властивість здатність до заглиблення за допомогою втягувальних коренів. Висихаючи, ці корені вкорочуються і цибулинка повільно заглиблюється в ґрунт. Важливою для цибулі * й часника ознакою є різкий запах і гострий смак, обумовлений наявністю у всіх тканинах рослини часникової ефірної олії із сильною захисною дією. Тиск всередині клітин-молочників із пахучим соком перевищує 24 атмосфери! Варто лише розрізати ножем стінки клітин, як дріббоки, потрапляючи в очі. І, як кажуть у народі, сльози рікою потечуть, і буде плачу досхочу.

Цибулевий рід прославився ще за часів Ста­родавнього світу. Згадки про цибулі є в дав­ніх шумерських клинописних текстах, в давньоєгипетських ієрогліфічних папірусах та на сторінках давньоєврейської Біблії. Особливої шани удостоїлись цибуля й часник у єгиптян, які вважали їх божественними рослинами. їх приносили в жертву хлібороби для задобрю­вання богів Ра, Осіріса, Гора, клали у гробниці фараонів для споживання в потойбічному світі. Також їх вживали в їжу бу­дівельники пірамід для запобігання захворю-вань. Тому не помилимось, якщо скажемо, що цибуля та часник долучилися до створення цих „чудес світу".

Смак перемоги Любили та поважали цибуле­вих і давні греки. Уявіть, вони використовували цибулю як наочну модель для вивчення... астрономії.

Вчені-філософи, розрізаючи цибулину впоперек, пояснювали своїм учням будову Всесвіту, який, за тодішніми уявленнями, складався з декількох сфер-оболонок, що оточують Землю. А згодом виявилося, що смак і запах цибулі можуть пробуджувати у воїнів хоробрість. Один із видів цибулі греки так і назвали - цибуля переможна. Вона слугувала неодмінною приправою до їжі воїнів Давньої Еллади. В чудодійну силу часнику вірили воїни непереможного Александра Македонського і носили його на шиї як амулети. Згідно з міфом, богиня Латона в муках народжувала світлосяйних Аполона й Артемі-ду, і, щоб полегшити страждання, їй дали скуштувати цибулі. Відтоді греки дарували цибулю молодятам, щоб здоровими були вони та їхні діточки.
Із творів „батька" ботаніки Теофраста відомо, що цибулю і часник їли зрізними стравами. В одному з рецептів, наведених цим ученим, цибулю пропонувалося порізати, а потім розтирати і розминати до стану пінистого, ароматного пюре, яким і приправлялася різноманітна їжа. Знаний давньо грецький лікар Гіппократ запропонував цибулю й часник для лікування і рекомендував вживати їх в їжу за певними правилами. Давні греки - нащадки бога медицини Асклепія - називали часник „зміїною травою" і вважали доброю протиотрутою при укусах змій.

У Стародавньому Римі цибулю й часник теж не обійшли увагою. Римські лікарі вважали цибулеві рослини найкращим засобом для очищення шлунка і крові. їх споживали в їжу раби та воїни, сенатори та патриції, навіть імператори. Наприклад, римський імператор Нерон дуже любив цибулю-порей, яку вживав у великих кількостях. Так він намагався зберегти голос для виголошування промов. Особливо цінували римляни цибулю, яку використовували для відлякуван­ня душ померлих - демонів і лемурів, яких вони дуже боялися.

Популярність цибулі й часнику, як важ­ливих овочевих і лікарських рослин, із часом зростала. У середні віки цибулеві потрапили в Європу і дуже швидко стали для народів Іспанії, Франції, Португалії, Англії, Росії їжею, і приправою до найрізноманітніших страв. Середньовічні монахи, які в ті часи виконували функції лікарів, рекомендували їх для підвищення апетиту, покращення травлення, лікування ревматизму, подагри, ожиріння тощо. Тому, мабуть, не випадково побутувала приказка:„Цибуле, у твоїх обіймах минається будь-яка хвороба". Воїни епохи Середньовіччя вважали, що цибуля оберігає від стріл, ударів мечів і алебард, тому лицарі, закуті в сталеві лати, носили на грудях талісман - звичайну цибулину. У слов'ян часник був символом Місяця, життєвої енергії, родючості та здоров'я.
У народі, разом з іншими рослинами, часник є оберегом від злих сил. За допомогою нього захищаються від „нечисті", його вивішують над вікнами і дверима хати, щоб закрити шлях недобрим духам та хворобам. Свяченим часником змащували на Великдень повіки, щоб мати здорові очі. Здавна часник ви­користовували у весільних обрядах. Так, у день весілля його вплітали у вінок чи у волосся молодої, як оберіг від усього злого. На Гуцульщині зубчик часнику носили при собі старші люди та молодь, його прив'язували до руки або зашивали в сорочку дитині. Часник ще й досі кладуть на Різдво під скатертину - щоб родина не хворіла. Напередодні Івана Купала часником натирали вим'я корові - щоб відьма не могла відібрати молоко.

Сьогодні цибулеві використовують у харчовій промисловості, в медицині, у декоративному садівництві. Як овочеві культури, їх вирощують уже понад 3 500 років. За формою листків цибулеві поділяють на дві групи. До першої належать види з трубчастими листками: цибуля ріпчаста, цибуля-батун, цибуля-шалот, багатоярусна цибуля, цибуля-шніт. Види цибуль другої групи мають лінійні листки: часник, цибуля-порей, цибуля-слизун. Цибулини і листки цибулевих багаті на цукри, вітаміни С, В, Е, РР, різноманітні мінеральні солі. їх використовують як приправу до салатів, вінегре­тів, перших і других страв, але найкорисніше їх вживати у свіжому вигляді. Часник застосовують при солінні огірків, грибів, приготуванні ковбас тощо. А який українець буде їсти сало без цибулі чи часнику?

Сучасні медики підтверджують правоту перших лікарів Авіценни, Гіппо­крата, Парацельса, які застосовували цибулеві для лікування. Споживання часнику і цибулі є чудовою профілактикою застудних та інших захворювань, а також паразитичних червів. Цьому знайшли науковий доказ: у речовинах,


і/


що виділяються цибулею і часником, містяться так звані фітонциди - біологічно активні речовини, здатні вбивати або пригнічувати діяльність вірусів, бактерій, мікроскопічних грибів, одноклітинних тварин, і навіть червів та жаб. Ці речовини відкрив радянський вчений Б. П. Токін у 1928 році. Достатньо упродовж кількох хвилин пожувати цибулю, щоб убити в роті всі бактерії. А щоб позбутися неприємного запаху з рота після вживання цибулі й часнику, рекомендують трохи пожувати свіжий корінь петрушки.

У народі існує думка, що цибуля або часник, котрі варяться разом із грибами, синіють або буріють, якщо серед грибів„сховалися" отруйні. Але це - міф. Таку зміну кольору можуть спричинити будь-які гриби, що містять особливий фермент під назвою тирозиназа.
Серед цибулевих є багато квітучих рослин, які мають чудові фіолетові (цибуля висока), блакитні (цибуля блакитна), жовті (цибуля Моля), білі (цибуля пахуча) квіти, зібрані у кулясті суцвіття-зонтики. Цибулеві - перехреснозапильні рослини. Запилення здійснюють комахи, тому квітки мають приємний запах та утворюють велику кількість нектару. Як декоративні рослини, їх висаджують уздовж алей, на альпійських гірках, а завдяки високій стійкості до забруднення повітря та бактерицидній дії цибулеві викорис товують для озеленення територій промислових підприємств Декоративні цибулі є гарним матеріалом для створення свіжих та сухих букетів.

Корисних і знаменитих . маємо ми друзів – цибулю та часник, тож цінуймо і поважаймо дружбу з ними.
Хто-Хто в рукавичці живе

Ремез - близький родич відомої вам великої синиці, проте розміром дещо менший від неї. Ці пташки поширені по всій території України, окрім Карпат та Кримського півострова. Найчастіше ремез оселяється вздовж порослих вербами та тополями берегів річок чи озер, рідше - в очеретяних заростях на болотах, ставах чи водосховищах. Побачити ремеза можна лише зрідка, зате часто можна почути його голос високого тону -„тсіі".

Ремез належить до перелітних птахів, хоча в теплі зими незначна їх кількість залишається зимувати. Птахи прилітають до нас на початку квітня, а через тиждень-два приступають до будівництва гнізд. Пара птахів будує гніздо не менше двох тижнів.

Серед наших птахів ремез - знаний майстер оригінальних гнізд. Оселю, що здалека нагадує рукавичку, ці пташки звивають з рослинних волокон і пуху верби, тополі, осики, рогозу або очерету. Стінки гнізда товщиною 1-2 см на- дійно захищають потомство від холоду та негоди. Гніздо ремеза таке міцне, що може висіти на деревах ще кілька років після його викорис­тання. Прикріплюється конструкція до звисаючих гілок дерев або кущів. Над водяним плесом пташки вибирають місце для гнізда на висоті 1 -5 м, а над сушею - до 10 м. У такий спосіб птахи захищають потомство і від пернатих хижаків, які, намагаючись дістати пташенят, не в змозі втриматися на тоненькій гілці, і від наземних тварин, які переважно не люблять лізти у воду. Якщо хижаку все-таки по­щастить „зафіксуватися" на гнізді ремеза, то всередину дістатися

не так вже й просто: вхід до гнізда зроблений у вигляді такої тонкої трубки, завдовжки 4-5 см, що крізь неї може прослизнути лише маленький птах.

Крім звичайних гнізд-рукавичок, ремези будують так звані „холості" гнізда. Вони, як правило, менші за розмірами й мають форму кільця або мішка з двома отворами. Таке гніздо самець зводить переважно після завершення будови „сімейного" кубельця. Вважається, що воно слугує йому для відпочинку та ночівлі, в той час, як самка насиджує кладку й обігріває пташенят сама.

Ремези не ремонтують старих гнізд і не викорис­товують їх повторно. Існує думка, що старе гніздо слугує ремезу орієнтиром для повернення на свою гніздову терито­рію. Навесні залишки гнізда як ремези, так і інші птахи використовують для будівництва нових гнізд.

Самка ремеза відкладає 6-7 білих оваль­них яєць, зазвичай через кілька днів після завершення будівництва гнізда (хоча відомі випадки, коли кладка починалася ще в недобудованій споруді), і насиджує їх протягом двох тижнів. У цей час самець годує насідку. Поживу ремеза ста­новлять дрібні комахи (жуки, гусінь, метелики, комарі й ін.) та павуки, рідше - насіння рослин. Після вилуплення пташенята знаходяться в гнізді понад два тижні, їх вигодовують обоє батьків. Пташенят, які покинули гніздо, батьки догодову­ють ще кілька днів, а потім, аж до відльоту, родина кочує заростями вздовж берегів водойм. Відліт почин­ється в серпні і, в залежності від погодних умов, триває до вересня-жовтня. Зимують наші птахи на Балканському та Апеннінському півостровах.

Через потаємний спосіб життя та складність вивчення гніздового періоду ремеза, цей птах є одним із найменш вивчених в Україні. Ми не знаємо точно, де саме в Середземномор'ї зимують наші птахи, нам не відомий склад їхнього раціону в гніздовий і позагніздовий періоди, не вивчені дових територій. Саме для того, щоб привернути увагу до цього цікавого і маловивченого птаха, 2009 рік оголошений роком ремеза й причини коливання чисельності популяції птаха і його реакції на різні чинники людської діяльності поблизу гнізд
Корови в морі

До родини Морських корів належить один вид: Морська корова або Стеллерова корова. Довжина тіла цієї тварини сягала 10 метрів, а маса - 4 тонни. Маленька голова непомітно переходила в шию, а та, у свою чергу - в тулуб. Грудні плавці закінчувалися, за описами Стеллера, утворами, що нагадува­ли кінське копито. Ці плавці використовувалися для повільного плавання та пересування по дну на мілководді. Шкіра мала забарвлення від темного до сіро-коричневого, а під нею був товстий шар жиру. На відміну від дюгонів і ламантинів морські корови не мали зубів, їхню функцію виконували добре розвинуті рогові пластинки.

Стеллерові корови були поширені у прибережних водах островів Берин-га та Мідного Командорського архіпелагу. Це були довірливі тварини, які зовсім не боялись людей: коли Морські корови харчувалися, їх навіть мож­на було погладити по спині. їли ці тварини водорості, головним чином, мор­ську капусту. Часто трималися сім'ями (самка, самець і маля), об'єднувалися в групи. Статевозрілими ставали, напевно, у віці понад 10 років. У приплоді майже завжди було одне, рідко двоє малят. Морські корови намагалися до­помагати пораненим тваринам свого виду.

На жаль, ці тварини були повністю винищені людьми заради поживного м'яса, сала та шкур, які використовували мисливські експедиції, що від­правлялися з царської Росії на полювання до Аляски й Алеутських островів. Таким експедиціям, що вирушали з Європи, далеко було везти з собою провіант на Камчатку, тому вони заготовляли його відразу на місці. Крім того, місцеве населення часто полювало на цей вид тварин саме через їхню доступність: навіть одна людина могла підійти чи підпливти і вбити морську корову, взявши при цьому лише ту її частину, яку могла підняти. Решки туші зігнивали або ставали кормом для птахів, ссавців, риб і ракоподібних. Саме через це тисячі тварин, відкритих Стеллером у 1741 році, вже через 27 років (у 1768 році) були повністю знищені, а біологічний вид зник з лиця Землі.



Сьогодні в музеях світу збереглося лише 27 повних скелетів цієї тварини і приблизно тисяча кісток. У Зоологічному музеї Львівського національно­го університету імені Івана Франка також зберігається скелет Стеллерової корови (фото на заставці). Такий подарунок у 1904 році отримав Бенедикт Дибовський від жителів острова Беринга за свою доброту та безкоштов­не лікування мешканців острова. Крім того, від них він отримав і своєрідне звання „Білого Бога". У 80-х роках XIX століття Б. Дибовський перебував на Камчатці. Будучи природодослідником, він хотів знайти хоч якісь залишки Морських корів, але через велику кількість роботи йому це на вдавалося. У 90-х роках він уже працював у Львівському університеті, куди у 1904 році на ювілей з нагоди 45-річчя його наукової діяльності мешканці острова від­правили два величезних ящики, в яких були скелети п'яти морських корів та понад 100 їхніх кісток. Сьогодні ці скелети прикрашають музеї України (Львова, Києва та Харкова), і один експонується в Музеї Натуральної історії у Відні. Ще один кістяк на початку XX століття був переданий до Варшави, але, на жаль, з невідомих причин він зник.

За допомогою скелетів, які зберігаються в музеях, вченим вдалося змо-делювати зовнішній вигляд цих тварин. Виявляється вони дуже нагадують нині існуючих дюгонів і ламантинів...
Метали відомі здавна

Уперше слово „метал" згадується у працях Ге-родота (484-425 роки до н. е.). Так давньогрецький вчений називав рудокопальні, підкреслюючи, що метали в той час добували, як і сьо­годні, з руди. Відомий російський учений М. В. Ломоносов вважав, що метали - це„світлі тіла, які кувати можна .Були часи, коли людина не знала жодного металу і виготовляла знаряддя праці з каме­ню. Археологи та історики назвали цей пері­од людської цивілізації кам'яним віком. Потім з'явилися перші метали: золото, срібло та мідь. Імо­вірно, найпершим металом, з яким познайомилася людина, було золото. У природі воно трапляється в самородному вигляді і приваблює людину надзвичайно красивим жовтим кольором та блиском. Однак і золо­то, і срібло - рідкісні та дорогі метали, тому знаряд­дя праці, в основному, виготовляли з міді. Саме тоді на зміну кам'яному віку прийшов мідний (приблизно 4 000 років до н. е.), а згодом - бронзовий (кінець IV тисячоліття -початок III тисячоліття до н. е).

Бронза - це сплав на основі міді й олова. Олово - блискучий сріблясто-білий метал, відкритий приблизно у середині III тисячоліття до н. е. Колись олово добували лише в Іспанії, на Кавказі та в Китаї. Бронзу вперше отри­мали у Стародавньому Вавилоні та Єгипті. Олов'яну бронзу використову­вали скульптори. З неї виготовляли домашнє приладдя та іграшки, напри­клад солдатиків. Сьогодні, крім олов'яної бронзи, в ужитку - алюмінієва, берилієва, марганцева та інші бронзи.
Згодом (IV—III тисячоліття до н. е.) людина освоїла ще три метали - свинець, ртуть і залізо. Археологічні розкопки доводять, що про свинець знали ще в Месопотамії та в Єгипті приблизно з кінця IV тисячоліття до н. е. Одне з семи чу­дес світу - висячі сади Семіраміди -зрошувалися водою за допомогою складної системи колодязів, трубо­проводів та інших споруд, зроблених зі свинцю. Водогінна система Давнього Риму теж була виготовлена зі свинцю. За свідчен­нями давньоримського інженера й архітектора Ві-трувія (І століття до н. е.), вона нараховувала понад 13,5 тисяч точок індивідуального споживання води. До речі, у перекладі з англійської слово „рlumber" означає „водогінник", а латинська назва свинцю - рlunbum.

Самородна ртуть була відома ще давнім індійцям та китай­цям приблизно на початку III тисячоліття до н. е. Вони знали, що ртуть роз­чиняє золото і срібло з утворенням амальгами. Пізніше за допомогою цього процесу у Давньому Римі та в інших країнах із золотоносних руд добували чисте золото. Давні римляни отримували ртуть також із кіноварі - червоно­го мінералу Нд5, який видобували на родовищі Монте-Амьята, котре існує та розробляється до сьогодні. Мінерал кіновар використовували також як фарбу, ліки та косметичний засіб.

Перше залізо, відоме людині, мало не земне, а космічне походження, оскільки входило до складу уламків метеоритів, що падали на Землю. Не випадково у деяких давніх мовах„залізо"у перекладі означає„небесний ка мінь". Це рідкісне залізо було приблизно в 10 ра­зів дорожчим за золото. У гробниці давньоє­гипетського фараона Тутанхамона знайшли дуже багато золотих, срібних та бронзових виробів і лише декілька залізних. Звичай­но, метеоритних уламків на Землі не ви­стачало на потреби людства, тому люди прагнули навчитися добувати залізо з при­родних сполук - залізних руд. Уперше виробництво заліза із руди було здійснене у II тисячолітті до н. е. у західній частині Азії, потім - у Вавилоні, Єгипті та Греції. Спочатку це було примітивне і трудо­містке виробництво, тому залізо поступалося бронзі твердістю і міцністю. Та поступово давні металурги навчилися покращувати якість заліза шля­хом додавання до нього вуглецю та гартуванням. Залізо почали виробляти у багатьох країнах, і на початку І тисячоліття до н. е. на зміну бронзовому прийшов залізний вік. Сьогодні залізо посідає перше місце серед металів за застосуванням у промисловості та народному господарстві.Із найдавніших часів людству було відомо лише сім металів: золото, срібло, мідь, залізо, свинець, олово і ртуть, та сім небесних тіл, які можна було спостерігати на небі неозброєним оком: Сонце, Місяць, Марс, Сатурн, Венера, Юпітер, Меркурій. Можливо, саме тому давні вчені, а згодом алхіміки, вважали, що під впливом небесних світил у надрах Землі зароджуються й удосконалюються метали. Кожен із цих металів пов'язували з небесним тілом.

Давня мініатюра зображає сім металів у надрах Землі у вигляді семи богів, що переховуються в печері. Посередині сидить Аполлон, бог Сонця і золота, зліва від нього - Діана, богиня Місяця і срібла, справа - Венера, яка символізує планету Венеру і мідь. У глибині стоять (зліва направо): Юпітер (олово), Марс (залізо), Сатурн (свинець) і Меркурій (ртуть).

Найдосконалішим металом вважали золото. Гадали, що інші, недосконалі метали (наприклад, свинець), можна перетворити на золото за допомогою „філософського ка­меня"- міфічної речовини, яку шукали середньовічні ал­хіміки.
Сучасна наука не поділяє метали на досконалі і менш досконалі. Метали мають багато спільних фізичних і хімічних властивос­тей. До загальних фізичних властивостей належать: металічний блиск, твердість, пластичність, те­пло- та електропровідність, температура плавлення тощо. Сьогодні людина дуже широко застосо­вує метали, але про це - в наступних чис­лах журналу.

Людська цивілізація існує кілька де-сятківтисяч років, і за цей час відкрито та винайдено чимало речей та предметів. Багато з того, що винайшла стародавня людина, забуте або втрачене, оскільки змінилися наші уявлення про природу. Проте сьогодні, як і в давнину та в Се­редньовіччі, символом успіху є підкова. Колись її виготовляли вручну з перших відомих металів, напевно, це було зо­лото або срібло. Сьогодні ж вона легко штампується або виробляється ливар­ним способом у спеціальній формі з без­лічі „стародавніх" і „нових" металів. Цей предмет навіть потрапив в унікальний у Європі парк кованих фігур, який зна­ходиться у Донецьку (мал. 1). До речі, у 2008 році Донецьк занесений до числа кращих ковальських міст континен ту, в так зване„Кільце міст-ковалів". Відбулося це в німецькому місті Фрізой-те на генеральних зборах„Кільця європейських міст-ковалів" - організації, що об'єднує майстрів ковальської справи різних країн.

Метали сьогодні

Сучасне життя неможливо уявити без застосування виробів і матеріалів, виготовлених на основі металів. Сьогодні людина використовує понад 80 металів і приблизно 5 000 сплавів на їх основі. Широке застосування у всіх сферах промисловості та
в побуті вони отримали завдяки металевому блиску, високій міцності, твердості, ковкості та пластич­ності, тепло- й електропровідності, магнітним влас­тивостям тощо.


У сучасній хімії метали поділяють на різні групи. Ось деякі з них.

Легкі та важкі. Якщо метал має щільність до 5 г/м3, то це - легкий метал (найлегший - літій), якщо біль­ше ніж 5 г/см3, метал - важкий (найважчий - осмій). До речі, літій (мал. 2) у вигляді акумуляторних ба­тарей - літій-іонних елементів живлення - вико­ристовується приблизно у 85 % усієї персональної портативної електроніки та приблизно у 97 % мо­більних телефонів (мал. 3).

Легкоплавкі та тугоплавкі. Якщо метал має температуру плавлення менше 1 000 °С, то це -легкоплавкий метал (найлегкоплавкіший - ртуть), а якщо більше - тугоплавкий (найтугоплавкіший -вольфрам). Саме з вольфраму зроблена нитка роз­жарення в лампочці (мал. 4), а ще сьогодні все біль­шої популярності набуває так звана вольфрамова біжутерія - дуже красива і витончена.

Чорні та кольорові. Залізо та його сплави (чавун, сталь і феросплави) належать до чорних, усі інші - до кольорових металів. Залізо сьогодні є головним металом сучасної техніки, хоч останніми роками воно поступається алюмінію та титану.

Благородні - золото, срібло, платина і метали платинової групи.

Рідкоземельні - скандій, ітрій, лантан і лантаноїди, а також розсіяні - галій, індій, талій, германій, гафній, реній тощо. Ці метали широко використовуються в сучасній радіое­лектроніці та приладобудуванні.

Радіоактивні - радій, технецій, прометій, уран та інші актиноїди. З них найпоширені­шим у застосуванні є уран, який видобува­ється з уранової руди (мал. 5). Уранова руда збагачується, а на її основі виготовляються стрижні, що використовуються на атомних електростанціях (мал. 6).

Чому ж сплави, а не метали?

Проте метали в чистому вигляді викорис­товуються рідко, частіше застосовують сплави на їх основі. Сплави - це особливі системи, що складаються з двох і більше металів або ж із металів танеактивних неметалів (вуглець, фосфор, кремній, іноді сірка). Властивості сплавів відрізняються від властивостей кожного з металів, що входить до його складу. Це тому, що, сплавляючи метали, можна істотно поліпшити їхні

властивості, наприклад, твердість, пластич­ність, текучість, електричні, магнітні і термічні властивості, а також антикорозійну стійкість.

Наприклад, чисте золото - дуже м'який і пластичний метал, на якому можна легко за­лишити сліди та подряпини. Якщо ти пригада­єш східні казки, то в них торговці та крамарі „пробували монети на зуб", щоб перевірити, чи справді вони зроблені з чистого золота. Тепер, напевно, тобі зрозуміло для чого вони це робили. Щоб золоті монети (мал. 7), при­краси й інші вироби зберігали свою форму, золото сплавляють зі сріблом або міддю. Такі сплави - дуже тверді, але зберігають пластичність. До речі, вміст благород­ного металу в сплаві називається пробою. Сьогодні найпоширенішою про­бою золота є 583, тобто на 1 000 частин сплаву припадає 583 частини золо­та і 417 частин міді або срібла.

Основні сплави сучасності

Сплави на основі заліза - це чавун і сталь. Чавун - сплав
заліза, що містить більше 1,7 % вуглецю, а також інші неметали. З чавуну можна відливати найрізноманітніші вироби: кришки для люків, трубопровідну і каркасну арматуру, в побуті - ванни та іншу сантехніку, але основна маса чавуну пере­робляється на сталь. Сталь - сплав заліза, що міс­тить менше 1,7 % вуглецю. До складу деяких ста-лей входять хром, ванадій, нікель, які покращують якість сплаву. Цей процес називається легуванням. Сталі виробляють значно більше, ніж будь-якого іншого сплаву, тому всі сфери її застосування перераху­вати дуже важко. Маловуглецева сталь у вели­ких кількостях споживається як конструкційний матеріал, зокрема, для корпусів мобільних теле­фонів, а сталь з вищим вмістом вуглецю йде на виготовлення ріжучих інструментів, наприклад, лез для бритв і свердел.


Сплави на основі алюмінію - дюралюмін, си­лумін, магналій. Ціла група сплавів алюмінію на­зивається „авіалі", відповідно до головної області застосування - авіабудування. Дюралюміній -сплав на основі алюмінію з міддю і магнієм, а та­кож із додаванням марганцю і кремнію. Виходить дуже міцний сплав, з якого виготовляють корпуси літаків (мал. 9), автомобі­лів, а також деталі турбінних двигунів. Силу­мін - сплав на основі алюмінію з кремнієм. Міцністю він не поступається сталі, проте цей сплав легший і має високу корозійну стійкість. Широко використовується в авіа-, вагоно- й автомобілебуду­ванні (мал. 10), а також для виго­товлення деталей до коліс сіль­ськогосподарських машин.

Сплави на основі міді - брон­за, латунь, мельхіор, нейзильбер.

Бронза - це сплав міді з оловом, кремнієм, алюмінієм, берилієм або марганцем. Історично пер­шою була олов'яна бронза. Саме з такої брднзи відливали витвори мистецтва старовини: статуї, гар­мати, дзвони (мал. 11). Сьогодні усе частіше використовують алюмініє­ву, берилієву і свинцеву бронзу. З алюмінієвої бронзи виготовляють деталі авіаційних двигунів, зі свин­цевої- підшипники для паровозів, водяних турбін і суднових двигунів, а з берилієвої - пружини. З бронзи також виготовляють кор­пуси мобільних телефонів, моне­ти, нагороди (ордени і медалі) та ювелірні прикраси.

Латунь - сплав міді з цинком. Цей сплав де­шевший за бронзу, легко оброб-ляється і форму­ється, стійкий до хімічних реагентів. З неї виготовляють радіаторні труби, деталі сан­техніки (мал. 12), гільзи для патро­нів. Якщо до латуні додати трохи алюмінію, сплав стає схожим на золото, тому з нього виготовля­ють монети, значки, антикваріат.

Мельхіор - це сплав срібляс­того кольору на основі міді з ніке­лем і домішками марганцю, який чудово обробляється тиском, тому з нього можна виготовляти вироби найхимерніших форм. Стійкий до дії морської води і перегрітої водяної пари. Колись мельхіор називали „сріблом для бідних" через його низьку вартість і поді­бність до дорогоцінного металу. Він широко застосовується в кораблебудуванні, для виготов­лення столових приборів, (мал. 13) ювелірних при­крас і предметів розкоші (підсвічники, статуетки тощо), а також монет.

Нейзильбер (від нім. Neusilber - „нове срібло") -сплав міді з нікелем і цинком. Характеризу­ється корозійною стійкіс­тю, підвищеною міцністю і пружністю, пластичністю в гарячому і холодному стані. Застосовується у промисло­вості для виготовлення дета­лей точних приладів, медич­них і музичних інструментів, парової і водяної арматури, а також монет, медалей і юве­лірних виробів. Звичайно, перерахувати всі сплави, які використовуються у сучасній техніці, не­можливо. Наука і сучасна металургія роз­виваються з величезною швидкістю. Су­часна обробка металу і новітні електронні пристосування дозволяють виготовляти складні та нестандартні деталі. Все частіше у світ металів і сплавів на їх основі упроваджуються, ще недавно фан­тастичні, нанотехнології. Звичайно, все це - прогрес. Але залишається на щастя та сама підкова, створена колись стародавнім кова­лем вручну.


Каталог: olderfiles
olderfiles -> Міський методичний кабінет екскурсія «Спостереження за осінніми змінами у живій та неживій природі»
olderfiles -> Наукових праць
olderfiles -> Державний стандарт початкової загальної освіти Згідно із Законом України «Про загальну середню освіту»
olderfiles -> Розділ ІІ. Наша зірочка Даша Бондарчук
olderfiles -> Історія держави І права України у 2-х томах том І
olderfiles -> Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами 2010 р. Укладачі
olderfiles -> Першотравнева райдержадміністрація відділ освіти методичний кабінет
olderfiles -> Задача на спільну роботу. Мета: Забезпечити засвоєння учнями вміння розв’язувати задачі на спільну роботу
olderfiles -> Методичні рекомендації до організації і проведення уроків узагальнення і систематизації знань учнів на початок навчального року


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал