Тема. Розмаїття культур на Буковині Мета



Сторінка2/2
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1,21 Mb.
1   2
Український народний дім відкритий 1897 р.

розташований на вул. Ломоносова, 2.

Товариство “Народний дім” у Чернівцях на кошти української громади придбало два одноповерхових будинки для своєї діяльності. Виникла ідея об’єднати споруди й добудувати другий поверх, що й було зроблено 1899 р. з допомогою австрійського уряду, який виділив Народному дому 5 тис. золотих.

Після перебудови будинок набув існуючого вигляду. В архітектурі використане ренесансне оздоблення. Головний фасад з вул. Української акцентований балконом. На другому поверсі розташований великий зал для проведення урочистостей і балів.

Український народний дім був центром громадсько-політичного та культурного життя українців. Щорічно в Народному домі відбувалися шевченківські свята, регулярно виступали громадські діячі та майстри культури – С.Смаль-Стоцький, І.Франко, М.Кордуба, В.Симович та ін. побували в Народному домі М.Міхновський, М.Левитський, Г.Хоткевич, Д.Антонович, М.Коцюбинський, Леся Українка та ін.

Після Першої світової війни Народний дім став центром українського національного руху. Тут була створена Українська Національна Рада, яка 6 листопада 1918 р. на українській частині Буковини перебрала владу в свої руки.

В румунський час в Народному домі обладнали великий зал для театру. В оздобленні приміщення брали участь архітектор І.Жуковський, електрик А.Завада, художники М.Харович та Е.Ліпецький. Тут регулярно відбувалися вистави Українського театру й театральної студії “Буковинський Кобзар”.

Після приєднання Північної частини Буковини до Радянської України Народний дім припинив існування. Після Другої світової війни тут розташувались різні установи – Будинок вчителя, Обласний центр народної творчості тощо.



Діяльність товариства “Український народний дім ”була відновлена 1991 р. Із самого відродження при домі існує хор “Гомін Буковини”, яким керує лауреат премії С.Воробкевича С.Мельничук. Тут містяться офіси крайової організації Народного руху України, товариства “Просвіта” та ін. Народний дім є місцем проведення громадсько – політичних та культурно-освітніх заходів, які організовують різні українські фундації Буковини.


Потрібно відверто визнати – така толерантна атмосфера у багатонаціональному краї досягалася значною мірою завдяки неймовірній терплячості й великій терпимості до чужинців – “пасажирів” корінної й найчисельнішої етнічної громади краю – русинів - українців, “української команди” корабля.

Після суспільно – політичних штормів 1918 –го чернівецька “шифа” утрималася на плаву, але на ній запанували інші порядки. Нова зміна “офіцерів” – румуни, причому здебільшого не буковинського походження, які докорінно змінили стосунки з українцями. Довготривале панування румунської влади на території Чернівців залишила свій відбиток у історії цього краю.




Це – Румунський народний дім (нині апеляційний суд, який знаходиться на Центральній площі. ) та Румунський народний палац культури (нині Будинок офіцерів, який розташований на Театральній площі). Ці дві споруди розташовані на центральних площах нашого міста. Румунський народний палац культури збудований в 1937 році румунським архітектором Крянге на площі Александрі. Інша споруда – Румунський дім. Це триповерхова споруда кінця ХІХ століття, на фасаді якого встановлена меморіальна дошка румунському композитору та громадському діячу Чіпріяну Порумбеску. Приміщення, в якому містився готель “Вайс”, 1897 році придбало “Товариство румунської культури та літературі на Буковині”. Румунський дім був центром громадського – політичного життя румунів. До 1918 року тут знаходилися всі національно – культурні товариства румунської громади. Крім того, в будинку розташувалось видавництво та друкарня “Митрополит Сільвестр”, які очолював Дмитро Бучевскі. Зараз находиться цей будинок на Центральній площі, 9.

Слідом за “українською командою”, надійшла черга “єврейських пасажирів”.



Осередком національно – культурної єврейської спадщини є Єврейській дім (зараз центральний міській палац культури). Чотириповерховий адміністративний будинок єврейської громади м.Чернівці збудований 1908 році. Ця громада мала певне соціальне та економічне самоуправління. Члени громади обов’язково сплачували податок, з якого формувалися громадські кошти. Громада утримувала синагоги, ритуальні установи, школи, шпиталь – тобто забезпечувала традиційний спосіб життя євреїв. Судочинство не входило в коло обов’язків громади, вони ці питання вирішували в державних органах. Дім будувався за громадські кошти за ініціативою тогочасного голови Громади Бено Штраухера. Автор проекту – архітектор зі Львова Т.Левандовський.

В австрійський час в будинку розташовувалися відділи громади: релігійний, фінансовий, шкільний, соціальний. Третій і четвертий поверхи займав великий зал для урочистих подій.

1908 році в цьому будинку відбулася перша конференція з мови ідиш. В румунський період у будинку діяло Шкільне товариство, метою якого було поширення єврейської мови ідиш. Заснував товариство відомий письменник та громадський діяч Елієзер Штейнбарг.

Зараз у Центральному міському палаці культури діють народний ансамбль танцю “Юність”, ансамбль бального танцю “Промінь”, оперна студія. На фасаді встановлена меморіальна дошка, яка свідчить про первісне призначення будинку.

Не можливо не сказати про російську общину на території Буковини.



Бі́ла Крини́ця — село Глибоцького району, Чернівецької область. Розташоване за 12 км від райцентру, поблизу прикордонної станції «Вадул-Сірет», біля румунського кордону.

Всесвітній духовно-історичний центр старообрядництва. У 1996 році в Білій Криниці проходив всесвітній старообрядницький Собор.

В старообрядництві це невеличке село на кордоні з Румунією відоме тим, що тут у 1846 році 28 жовтня була відновлена ​​трьохчинна ієрархія старообрядців. До 160-ти річчя цього торжества 14-17 вересня 2006 року в Українському селі Біла Криниця пройшов Освячений Собор старообрядницької Церкви.




Історія

Село Біла Криниця було центром поселення старовірів на Буковині та було обране ними як резиденція майбутнього старообрядницького архієрея. Російські старообрядці (за іншими назвами — липовани або пилипони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії і Бесарабії у 1760 — 1780-их pp. Поселення липован з'явилися в трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена в заселенні Буковини, ставилася прихильно до старообрядців. Цісарським патентом 1783 Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини, а також на 50 років від військової служби.

При матеріальній допомозі одновірців з Росії село мало свій церковний центр: монастир і собор. На базі чоловічого білокриницького монастира була створена в 1844 році — єпархія, а з 1846 ієрархію на чолі з митрополитом (Білокриницьку митрополію), яка висвячувала священників і єпископів для старообрядців всього світу.

Село стало центром відновлення ієрархії російської старообрядської діаспори (т.зв. поповців, які на відміну від безпоповців мали священників та визнавали таїнства) коли то 28 жовтня 1846р., в Білій Криниці в Покровському соборі відбулося приєднання митрополита Амвросія до Православної Старообрядницької Церкви.

В кінці 40-х років покровський монастир був зруйнований комуністичною владою. На монастирському цвинтарі збереглися могили Білокриницьких митрополитів, могили ченців Павла і Алімпія - місцевих святих.

У 1940-их митрополія була перенесена у Румунію. Резиденція митрополита Білокриницького зараз знаходиться в містечку Браїла (Румунія).

У роки комуністичної влади собор був закритий і тільки в кінці 80-х років повернуто віруючим. У 1992 році він був знову освячений. Успенський собор донині належить жіночому старообрядницькому монастирю.

На місці чоловічого монастиря, пошкодженого під час Другої світової війни, улаштована прикордонна застава.



Пам'ятки

В Білій Криниці й понині є величезний митрополичий собор. Він побудований у 1900—1908 рр. на кошти московського купця Гліба Степановича Овсяннікова в пам'ять про сина Олександра, який помер молодим. Автором проекту є придворний архітектор австрійського імператора В.І.Клік. Собор нагадує російський Собор Василя Блаженного в Москві. Близько собору - Космодем'янська церква XVIII-XIX століття, типово української дерев'яної архітектури.




  1. Підсумки:

Звучить мелодія «Буковино, ляно!» (Додаток №3)

Текст песни «Буковино ляно» (Вовчук Юрий):

Буковино, ти зелена, Ляно

На три часті розділена, Ляно


Cільки хожу, скільки брожу, Ляно

Нічо в тобі не нехожу, Ляно


Тай зірву я три листочки, Ляно

З червоної калиночки, Ляно.


Перший зірву, тай заграю, Ляно.

Отця й мати я не маю, Ляно.


Другий зірву, тай заграю, Ляно

Сестри, брата я не маю, Ляно


Третій зірву, тай заграю, Ляно

На чужині пропадаю, Ляно.


Бо чужина, не родина, Ляно

Плаче серце, як дитина, Ляно


Плаче воно, має чого, Ляно

Нема правди ні від кого, Ляно


Пішла правда долинами, Ляно

А неправда межи нами, Ляно


Бо за правду б’ють, карають, Ляно

За неправду вихваляють, Ляно.


Буковина – унікальний край, уособлення багатонаціональної культури. Підтвердженням цього є наявність культурної спадщини різних народів, які притягують до себе тією цілісністю зусиллями багатьох поколінь.

Чернівці – феномен багатокультурності, співжиття і толерантності різних культур, який щоразу викликає захоплений подив у всіх, хто з ним стикається вперше. Тепер це український корабель, і присутні в ньому звикають до приналежності, до однієї команди - української нації, яка тримає курс на Входження до Європейської Спільноти.


Джерела:

  1. Чернівці. Видавництво “Зелена Буковина”, 2005 рік “Історія Чернівців”, Раймонд Фрідріх Кайндль

  2. Білек В., Масан О., Чеховський І. Вітання з Чернівців. – 1994.

  3. Гусар Ю., Розумний С. Чернівці. Що? Де? Як? . – Київ. 1991.

  4. Internet – ресурси.

Буковино дорога

Моя щира, рідна ненько!

Лиш для тебе я жию,

Лиш для тебе б’є серденько!

С.Воробкевич

Привіт тобі, зелена Буковино.

Твоїм хорошим горам і гаям!

Твоїм одважним, дорогим синам!

Привіт тобі, вродливая країно!

В.Самійленко

Буковино, любий цвіте,

Доле світанкова,

Я сплітаю тобі квіти

Радості й любові.

К.Дзержик

Там, де я родився,

Там мій рідний край,

Слави, щастя, долі,

Боже, йому дай!

Слави, щастя, долі, веселу годину,

Мир во віки вічні, мир на Буковину!



Ю.Федькович







Наш світ великий, кажуть, повнісінький краси.

Тут Альпи, а там море, міста тут, там ліси.

Я край лиш один знаю, однісіньку ріку,

Для них б’є серце в грудях, для них лиш я живу.

Для них із мого серця усі пісні пливуть.

То моя Буковина, мій милий синій Прут!

С.Воробкевич



1   2


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка