Тема. Розмаїття культур на Буковині Мета



Сторінка1/2
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1,21 Mb.
  1   2
Тема. Розмаїття культур на Буковині

Мета: дослідженні історичного шляху та розвитку різних народностей та

національних общин, що залишили свій багатогранний слід у історії

та культурі Буковини, виховувати повагу і толерантність до

представників різних національностей рідного краю


Обладнання: літературна виставка, фото -, відеоматеріали, музичне

оформлення



Перебіг уроку:

  1. Вступне слово вчителя

Щасливі ми, бо народилися у такому благословенному краю Буковина. Буковинське коріння сягає глибокої давнини. Де ми не були б, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, домівки, рідного краю.

Звучить пісня у виконанні Софії Ротару «Мій рідний край» (Дод.№1)



Емоційна хвилина.

Сподіваємося, до глибини душі пройматиме кожного з вас симбіоз почуттів, що виникають у всіх, хто доторкнеться до історії нашого краю. Багатонаціональна Буковина була краєм, де, крім української, розвивалась румунська, німецька, єврейська, польська та інші. Центрами культури різних народів нашого краю були народні доми. Вони були збудовані на рубежі 19-20 століть.

Особливістю Буковини за всіх часів був і залишається феномен її поліетнічності. «Ми були одним серцем і однією душею – німці, румуни, поляки, угорці й українці» - писав Г.Дроздовський, відомий австрійський письменник, уродженець Чернівців (1899-1987)

Звучить мелодія Йоганн Штраус «Віденський вальс» (Додаток №2)

Романтичною легендою від покоління до покоління передаються слова німецького публіциста Георга Гайцена, який писав: «Чернівці – це місто у напівдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою, було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень. Чернівці – це корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом».



  1. Повідомлення теми і мети уроку

На час приєднання Буковини до Австрії кількість поляків у краї була незначною. Австрійська влада заохочувала їхнє переселення на Буковину, цьому також сприяло приєднання у 1786 році Буковини до Галичини в якості округу і перебування у її складі до 1849 року. За період з 1846 по 1910 рік кількість поляків на Буковині зросла більш ніж у дев’ять разів. Особливо швидко поповнювалося польське населення у Чернівцях. Швидкий ріст чисельності і польського населення, а також підтримка з боку сусідів-галичан сприяли швидкій політичній та національно-культурній консолідації чернівецьких поляків.

В однім із справ Чернівецького змішаного суду зберігся запис, згідно з яким “Товариство польської братньої помочі і читальні польської” в 1904 році купило будинок у Чернівцях на вулиці Панській, 40. Другого червня представники Товариства звернулися до Чернівецького міського магістрату з клопотанням про надання дозволу на перебудову споруди.“


У документі йшлося також про те, що збудована зала служитиме не тільки потребам товариства, але використовуватиметься для проведення театральних вечорів, концертів і вистав. У документах збереглися висновки будівельного департаменту міста від 12 липня 1904 року.

Проектом перебудови Польського дому керував відомий архітектор Франц Сковрон, оздобленням великого залу займався Конрад Гурецький. Представники Закопанської школи Скварницький та Герасимович виконали різьбу по дереву. Перебудову приміщення Товариства завершили у 1905 році. У її оформленні брав участь художник Станіслав Качор - Батовський та скульптор Маяковський. Над сходами примістили барельєф Адама Міцкевича.

На урочисте відкриття й освячення польського народного дому 2 і 3 грудня 1905 року зі Львова міською радою було відряджено шість представників. Газета “Czernjwitzer Allgemein Zeitung” видрукувала оголошення про цю подію, в якому повідомляла, що свято розпочнеться о 8 годині вечора святковим спектаклем у новій споруді, а також зазначалася і програма свята. Умовою участі у святі були бальні туалети або ж національне вбрання. Газета подала і ціну квитків, яка коливалася від 44 корон до 1 корони десять гелерів.

5 грудня це ж видання опублікувало статтю про освячення Польського товариського дому, яке перетворилося на велике національне свято буковинських поляків. “Збудований у стилі Закопане будинок приймав вишукане товариство, яке складали як елегантні дами в туалетах, оздоблених коштовностями, так і чоловіки у чорних святкових костюмах. Деякі одягли національне вбрання”.

Сьогодні у цьому будинку працює Товариство польської культури імені Адама Міцкевича, якому передали користування кілька кімнат у лівому крилі споруди. Тут, як і колись, збираються мешканці міста і краю польської національності для спілкування, відзначення свят. Для молодого покоління поляків такі зібрання є школою, оскільки тут можна долучитись до польської культури, історії, пізнати своє коріння. При товаристві працює прекрасний оркестр, який задаровує всіх, хто його слухає.

Неподалік від Польського народного дому розташувався Німецький народний дім. Німці з’явилися на Буковині ще в епоху середньовіччя, проте їхня кількість була дуже незначною. Із входженням краю до складу Австрії перші управителі намагалися заохотити переселення німців на Буковину. Патентом про переселення були визначені немалі пільги для переселенців: звільнення на 50 років від рекрутчини, на 19 років-від податків, заміна панщини угодами із землевласниками, чия земля надавалася в користування, деяка фінансова і матеріальна допомога з боку держави. Німці стали першими професійними ремісниками: слюсарями, годинникарями, ювелірами, чинбарями, кушнірами, каретними майстрами, бляхарями, столярами, теслярами, броварями і каменярами. Перші готелі з ресторанчиками також збудували німці. У Чернівці переселилися німецькі чиновники, вчителі, священики, лікарі, котрі склали значну частину еліти. Перші спроби об’ єднатися у національні товариства спостерігалися уже в 70-х роках 19 століття.

Центром культурної організації німців стало створене у 1897 році “Товариство християнських німців”. 30 березня 1908 року воно звернулося до Чернівецького міського магістрату та Буковинської крайової управи з проханням про надання дозволу на будівництво приміщення Німецького народного дому за планами, розробленими архітектором Густавом Фрічем.



Два роки німецькі товариства проводили внутрішнє облаштування будинку. 5 червня 1910 року часопис “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” подав інформацію про закінчення будівництва Німецького народного дому, зазначивши, що 4 червня є великим святом для всіх буковинських німців, адже в цей день вони поклали в останній камінь у споруду власного Народного дому. Газета підкреслила, що “…гордий будинок, у який вселяються німці краю, залишиться на довгі десятиліття символом німецької єдності, німецької культури, а також твердинею миру та єдності всіх народностей та національностей, що проживають на Буковині”. В цьому ж номері подано статтю “Останній камінь споруди Німецького дому”:

Відкриття Німецького народного дому мало великий резонанс серед німців не тільки Буковини, Галичини, всієї Автро - Угорщини, але й далеко за межами держави. Німці краю збудували власну домівку, чим засвідчили тут своє перебування і показали, чого вони досягли у мирній і дружній співпраці з представниками інших національностей Буковини.

Невдовзі Німецький народний дім став центром національно – культурного життя німців на Буковині. Останні знали, що, коли б вони не прибували до Чернівців, вони завжди будуть бажаними гостями. Тут вони могли знайти місце для відпочинку і поділитися своїми прикрощами та радістю. На Панській, 47 проводилися численні вечори відпочинку за різноманітною тематикою. Консультації досвідчених юристів допомагали у розв’язанні правових проблем. У святковій залі проводилися бали, в яких брала вся чернівецька світська публіка на чолі з представниками крайової та міської влади. Тут також відбувалися святкові вечори, концерти, вистави. В залі Німецького народного дому, крім місцевих акторів, виступали й закордонні.

Поряд із найрізноманітнішими заходами Німецький народний дім використовувався не тільки німцями Буковини, він був доступний для проведення різноманітних заходів та урочистостей представниками інших націй і народностей краю. Зокрема, українські товариства “Жіноча громада”, “Товариство православних русинок” та Українське академічне товариство “Союз” у січні 1913 року влаштували в Німецькому домі свято Маланки у музичному супроводі капели 41-го піхотного полку. Неодноразово тут також відзначалися Шевченківські роковини. Так, наприклад, 12 квітня 1913 року “Товариство для розвитку української пісні, музики і драматичної штуки в Чернівцях” відзначало тут 52-гу роковину смерті Тараса Шевченка.

Після переселення німців до Німеччини у 1940 році будинок було пристосовано до потреб нової влади. Уже в січні 1941-го прийнято рішення “Про ремонт Чернівецької дитячої музичної школи”, в якому йшлося про те, що для переобладнання переданого дитячій музичній школі приміщення на вул. Кобилянської, 47 (колишній Німецький дім) необхідно терміново перевести приватних мешканців у інші приміщення та фінансувати ремонт у розмірі 20770 карбованців у межах капітального плану витрат першого кварталу на мистецтво.

Зі здобуттям Україною незалежності поступово відродилися національні традиції національних меншин краю, в тому числі німців. І сьогодні, як майже сто літ тому, німецькомовні гості з усіх куточків світу добре знають споруду Німецького народного дому в Чернівцях. Нині тут працює Товариство австрійсько-німецької культури “Відродження” сьогодні носить ім’я видатного чернівчанина, відомого австрійського письменника Георга Дроздовського.



І сьогодні Німецький народний дім, розташований у будинку оригінальної архітектури, безперечно, є однією з найкращих споруд, що визначають обличчя нашого міста. І, без сумніву, це – одна з його візитних карток.
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка