Тема предмет, метод, система трудового права



Сторінка1/16
Дата конвертації04.01.2017
Розмір4,24 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
 

Зміст

 

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

План

1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України

4. Метод правового регулювання трудових відносин

5. Функції трудового права України

6. Система трудового права України

 

Тема 2. ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ



План

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

2. Конституція України як основне джерело трудового права

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини

5. Локальні правові норми

6. Значення керівних роз'яснень Верховного Суду України для однакового застосування судами чанного

законодавства про працю

7. Диференціація трудового законодавства України

8. Міжнародні правові акти про працю

 

Тема № 3 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ



План

1. Поняття основних принципів трудового права України

2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин

3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю

 

Тема № 4 СУБ'ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ



План

1. Поняття суб'єкта трудового права України

2. Громадяни як суб'єкти трудового права України

3. Власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права України

4. Підприємство як суб'єкт трудового права України

5. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України

6. Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України

7. Державні органи, які виступають суб'єктами трудового права України

 

Тема № 5. КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР



План

1. Поняття колективного договору

2. Поняття колективних угод та їх види

3. Колективні переговори по укладенню колективного договору

4. Порядок укладення колективного договору і його зміст

5. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності за невиконання його зобов'язань

 

Тема № 6. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ



План

1. Поняття трудових правовідносин

2. Умови виникнення трудових правовідносин

3. Підстави виникнення трудових правовідносин

4. Зміст трудових правовідносин

 

Тема 7. ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН



План

1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України

2. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні

3. Поняття працевлаштування та його правові форми

4. Поняття безробітного і його правове становище

 

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

Тема № 8. ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

План

1. Поняття трудового договору

2. Зміст трудового договору

 

Тема № 9. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТРУДОВИХ ДОГОВОРІВ



План

  1. Загальний порядок прийняття на роботу

 

Тема № 10. Окремі види трудових договорів

План

1. Види трудового договору

2. Переведення на іншу роботу

 

Тема № 11. Припинення трудового договору



План

1. Підстави припинення трудового договору

2. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

3. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

4. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

5. Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу

 

 



Тема № 12. Порядок звільнення з роботи

  1. 1.      Порядок звільнення з роботи

  2. 2.      Відсторонення працівника від роботи

3. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи

 

Тема 13. Робочий час



План

1. Поняття робочого часу за трудовим правом. Види тривалості робочого часу

2. Режим роботи і облік робочого часу

  1. 3.      Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення

 

Тема 14. Час відпочинку

План

  1. 1.      Поняття відпочинку та його види

2. Трудові відпустки

3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

4. Соціальні відпустки

5. Відпустки без збереження заробітної плати

6. Порядок надання відпусток

 

Тема 15. Заробітна плата



План

І. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання

2. Нормування праці

3. Тарифна система та її складові елементи

4. Системи оплати праці

5. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами

6. Порядок виплати заробітної плати. Обчислення середнього заробітку

 

Тема 16. Гарантії і компенсації



План

  1. 1.      Поняття гарантій і компенсацій

 

 

Тема 17. Трудова дисципліна.



План

І. Поняття внутрішнього трудового розпорядку як основи організації праці

2. Методи забезпечення трудової дисципліни

3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку

4. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов'язків

5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов'язків» Поняття дисциплінарного проступку

6. Заходи стягнення за порушення трудових обов'язків і порядок їх застосування

7. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни

 

Тема № 18. Матеріальна відповідальність за трудовим правом



План

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом

2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом

3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців

4. Повна матеріальна відповідальність

5. Підвищена матеріальна відповідальність

6. Порядок визначення розміру шкоди

7. Порядок відшкодування шкоди

8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам

 

Тема № 19. ОХОРОНА ПРАЦІ



План

1. Поняття охорони праці за трудовим правом

2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії

3. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії

4. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

6. Охорона праці жінок

7. Охорона праці неповнолітніх

8. Праця осіб зі зниженою працездатністю

9. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці

 

 



Тема № 20. Індивідуальні трудові спори

План

І. Поняття трудових спорів та їх класифікація

2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні

3.Комісія по трудових спорах як обов'язковий первинний орган по розгляду трудових спорів

4.Судовий порядок розгляду трудових спорів

  1. 4.      Розгляд судом спорів про поновлення на роботі

 

Тема № 21. Колективні трудові спори.

План

1. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

  1. 2.      Засіб вирішення колективного трудового спору (Страйк)

 

Тематичний план з предмету “Трудове право”

 

Література

 

 



 

 

 

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА



План

1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України

4. Метод правового регулювання трудових відносин

5. Функції трудового права України

6. Система трудового права України

1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці

Виробництво нових товарів у більшості випадків розгля­дається як юридичний факт, що викликає виникнення відно­син власності. Усі дозволені власнику дії закон зводить до трьох основних загальних понять: володіння, розпорядження та ко­ристування. Під цими правовими категоріями приховані певні економічні відносини.

Зокрема, п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», прий­нятого Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. визначає право власності як урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном. При цьому саме власник на свій розсуд володіє, користується і роз­поряджається належним йому майном.

Володіння в економічному розумінні є існуючою в суспіль­стві системою розподілу засобів виробництва і засобів спожи­вання, відносин між людьми в суспільстві по розподілу цих засобів і предметів. Право ж володіння становить надане зако­ном для певної особи правомочність утримувати майно у себе і безперешкодно впливати на нього. При цьому не допускається фактичний вплив на це майно інших осіб.

Розпорядження становить собою економічне поняття уп­равління майном. Право ж розпорядження є правомочністю змінювати або припиняти правовідносини власності в цілому або в будь-якому з його елементів. Розпорядженням можна вважати будь-яку дію, спрямовану на змінення або припинен­ня права власності в цілому або будь-якої її правомочності. Можливість вчинення таких дій забезпечується законом, що визначає зміст права власності.

На відміну від володіння, яке відображує одну з сторін влас­ності — статику, розпорядження здійснюється як у процесі ви­робництва, так і при розподілі та обміні, тому виражає другу сторону власності — її динаміку.

Користування в економічному розумінні означає процес ви­робництва, застосування праці, при якій здійснюється викори­стання засобів виробництва. Право користування означає зас­тосування праці до майна, одержання товарів та прибутку, за­доволення за допомогою речей різних матеріальних і культурних потреб.

Статичний стан власності створює передумову організації і застосування праці, обумовлює виробництво певного виду і певного роду матеріальних благ. Динамічний же стан власності створюється безпосередньою працею виробників. Предмети праці і матеріальні блага при застосуванні праці споживаються, але споживаються з тим, щоб створити нові товари і матері­альні цінності в значно більшій кількості або кращої якості, що викликає збільшення і зміцнення власності.

Сукупність повноважень (володіння, розпорядження та ко­ристування), що належать власнику, створює суб'єктивне пра­во власності, інститути якого відносяться до різних галузей права. Саме завдяки власності при застосуванні праці створю­ються суспільні трудові відносини. Природа поєднання здат­ності до праці громадянина із засобами виробництва визначає ставлення працівника до трудового процесу і його зацікавленість у наслідках як своєї роботи, так і роботи всього підприємства чи організації.

Важливе значення для права власності на засоби вироб­ництва мають також закони України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», від 7 лютого 1991 р. «Про підприєм­ництво», від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна дер­жавних підприємств», від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Для свого здійснення праця має бути належним чином організованою і керованою. Закономірністю розвитку управлі­ння виробництвом є залежність форм управління від форм влас­ності, яка може бути охарактеризована як закономірність відпо­відності форм управління формам власності. При цьому форми власності визначають соціальний характер і межі управління виробництвом.

Форма власності, на підставі якої виникають трудові відно­сини, знаходить свій прояв у змісті правових норм, впливає на характер правових відносин.



2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні пра­ва. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в орга­нізовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайня­ти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог тру­дящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максималь­не розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких по-ступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «антиробітни-че законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спря­мованість на скасування раніше проведених поступок.

Соціальний і антиробітничий види законодавства не ста­новлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають антиробітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши пра­цівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при яко­му працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до­помогою цивільного права, нормами, що відносились до сво­боди умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його нази­вав законодавець, — договір про найом послуг (ст, 1779 Кодек­су Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяєть­ся лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунен­ня підданства (ст. 1780), і що в разі виникнення спору зі слу­гою перевага в показаннях надається хазяїнові (ст. 1781).

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітни­че право», термін більш широкий, тому що він охоплював пра­цю не тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законо­давство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють тру­дові відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Тру­дове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився до­сить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулюван­ня праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівни­ком, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комі­рець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб ство­рювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, нала­годжувати і настроювати систему машин, здійснювати конт­роль за процесом виробництва, що завершується без його без­посередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують та­рифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відпо­відних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розу­мовою.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «пра­цівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Тер­міни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Зако­ном України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відпо­відно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій пра­цівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.

Трудове право тісно пов'язане з Іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове пра­во, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї си­стеми галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.



3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України

До предмета права входить не вся система суспільних відно­син. Оскільки право пов'язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий ха­рактер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв'язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.

Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись ми­нуле, бо воно є незворотним. Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не урегулювати.

Реалізуючи конституційне право на працю, громадяни Ук­раїни мають можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї здатності до праці. Обгрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву дея­кими вченими, які висловились за розширення предмета тру­дового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмета трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.

Проте предмет трудового права не тотожний з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що без­посередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.

В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об'єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власника­ми підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є по­хідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодав­ства про працю.

Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відно­син щодо їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної плати, є елементом змісту трудових право­відносин. Але відносини щодо розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тим­часово або постійно не може виконувати своїх обов'язків.

Працівник, тимчасово втративши працездатність, матері­ально забезпечується за рахунок коштів державного соціально­го страхування тільки за Наявності трудових правовідносин, що при цьому не припиняються. Працівник лише замість заробіт­ної плати забезпечується допомогою, розмір якої визначається в залежності від заробітку, який він одержував раніше.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на три­валий строк приходять пенсійні правовідносини, які також ви­никають залежно від трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної орга­нізації праці створюються відносини по працевлаштуванню, ко­лективні правові відносини і відносини по соціальному страху­ванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також відно­сяться до предмета регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.



Звідси ми визначаємо, що предметом трудового права Украї­ни є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному ви­робництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездат­ності.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю, правила внутрішньо­го трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних до­говорів.

Система правовідносин адекватна предмету права за умо­ви, що право правильно відображає життя. Але це не означає, Що предметом права є самі правовідносини, хоч би тому, що предмет права незалежний від правових норм, а правовідноси­ни як фактичні відносини, урегульовані правом, проявляються лише внаслідок того, що існує право.

4. Метод правового регулювання трудових відносин

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить методу правового регулювання. Під методом слід ро­зуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Зовнішньою формою права виступає правова норма, зако­нодавство. Нормотворча діяльність держави становить необхі­дну зв'язуючу ланку між фактичними суспільними відносина­ми, умовами суспільного життя, з одного боку, і правом, — з другого. Без волі держави не могли б з'явитися правові норми або будь-які інші форми нормативних актів. Реальна регулюю­ча місія права по упорядкуванню найбільш важливих суспіль­них відносин своєю логікою веде до пошуків у праві власних устоїв як суспільного явища.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. За допомогою закрі­плення у відповідних правових нормах правомочностей і юри­дичних обов'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона. Разом з тим тру­дове право знає і такий спосіб, як рекомендація, який викори­стовується державними органами з метою надання можливості власникам і уповноваженим ними органам самостійно вирішу­вати конкретні питання з урахуванням побажань держави.



Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлю­вати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконан­ню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадя­нам вступати в трудові відносини з досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою підготовки молоді до про­дуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів за­гальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягай 14-річного віку, у вільний від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання (ст. 188 Кодек­су законів про працю України). Сторонам дозволяється на свій розсуд встановлювати строк трудового договору, передбачати неповну тривалість робочого часу, додаткові підстави припи­нення трудового контракту тощо.

Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язкови­ми для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльність сторін не може суперечити положенням, що вста­новлені державою.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП).

Фактичні зв'язки між суб'єктами, коли їх відносини під впли­вом юридичних норм набувають форми правових відносин, — лише одна структурна частина предмета правового регулюван­ня. Другу її частину створює те, що дія методу правового регу­лювання не може бути обмежена лише впливом на поведінку учасників правовідносин, бо юридичний метод поширюється перш за все на суб'єктів права, які можуть і не вступати в пра­вовідносини, але від цього їх поведінка не буде виключена із сфери дії методу.

Зележно від способу впливу на поведінку людей можна виз­начити два методи правового регулювання: державно-норма­тивний і колективно-договірний (локальний).



Державно-нормативний метод виражається в тому, що дер­жава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймають­ся як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу ре­гулювання.

Локальний метод правового регулювання проявляється пе­реважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колек­тивно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутріш­нього трудового розпорядку, положення про преміювання, ін­струкції щодо охорони праці тощо.

5. Функції трудового права України

Функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті сус­пільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, ос­кільки передумовою прискорення соціального розвитку є са­мовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право ак­тивно впливає на виробництво і тим самим виконує економіч­ну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізу­ються виробничі програми, створюються і збільшуються народне агатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.



Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи праців­ника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах тру­дового колективу та громадських організаціях.

Соціальна функція трудового права є основною і характер­ною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юри­дичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в Федеративній Рес­публіці Німеччини оголошено про створення Соціального ко­дексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціаль­ної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу»1.

До соціальної функції трудового права тісно примикає іде­ологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спря­мованість на справедливе регулювання трудових відносин і ви­ховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Норми трудового права містять правила належної поведін­ці працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.



6. Система трудового права України

Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених право­вих норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права України становить структуру взає­мозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспіль­них відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм пере­важно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, ство­рює певну систему правових норм.

Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє пра­вильно застосовувати ці норми на практиці.

Трудове право України поділяється на дві частини: загаль­ну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, кла­сифікують суб'єктів трудового права, визначають правове ста­новище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів, кла­сифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.



Особливу частину складають норми, що регулюють певні еле­менти трудових відносин, порядок виникнення, зміни та при­пинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові

 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал