Тема Побудова плану рахунків. Типи рахунків і бухгалтерські проведення Принципи побудови плану рахунків



Скачати 124,69 Kb.
Дата конвертації29.01.2017
Розмір124,69 Kb.
Тема 4. Побудова плану рахунків. Типи рахунків і бухгалтерські проведення

1.Принципи побудови плану рахунків

Протягом 1960-1980 рр. були також створені три регіональні плани рахунків:

- план рахунків ЄС;

- план рахунків Організації африканської єдності;

- план рахунків Латиноамериканських держав.

Найбільшого розповсюдження набув план , рахунків Організації африкансь-кої єдності, розроблений у 1969 р. та втілений у більшості країн Африки як національний план рахунків, а в подальшому рекомендований міжнародними організаціями для країн, що розвиваються, а також для Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Лівану, Чилі тощо.

У світовій практиці найвідомішими є три основні напрямки у побудові планів: матричний, лінійний, ієрархічний.

При матричній побудові плану рахунків всі рахунки поділяються на класи та групи, в яких виділяються підкласи, групи рахунків та самі рахунки.



Лінійна побудова плану передбачає послідовний виклад номенклатури синтетичних рахунків, зведених у групи (як наприклад, план рахунків американської фірми). В такому плані не застосовуються субрахунки, що спрощує вибір кореспонденції рахунків, полегшує організацію аналітичного обліку.

Ієрархічний підхід до побудови плану. При цьому особлива увага приділяєть-ся використанню інформаційних можливостей субрахунків. Як вже зазна-чалось, в багатьох країнах англо-американської системи обліку (близько 30) відсутній єдиний план рахунків. Адміністрація Компаній та їх бухгалтерсь-кий персонал самі формують найбільш прийнятний для себе план (Канада, США, Великобританія, Естонія, Японія тощо). Кожна фірма, виходячи зі своїх потреб, розробляє власний план рахунків. Кожний рахунок має ідентифікаційний номер. Перша цифра номеру рахунку означає віднесення рахунку до одного з основних розділів фінансового звіту. Рахунок, номер якого починається з цифри 1, використовується для обліку активів, з цифри 2 - для обліку пасивів. В ряді країн (Іспанія, Німеччина, Португалія, Франція, Молдова, Росія, Україна, Гвінея-Бісау тощо) існують єдині загальнонаціо-нальні плани рахунків, які застосовуються всіма підприємствами.

Французький професор П. Гарньє зазначає, що 4-та Директива ЄС зобов'язує членів Європейського співтовариства застосовувати типовий план рахунків.

Необхідно відмітити, що в Німеччині, не дивлячись на загальнонаціональний характер, до плану рахунків висуваються мінімальні вимоги, які надають достатньо простору для упорядкування рахунків з використанням різних критеріїв систематизації. Параграфом 238 Торгового Кодексу Німеччини при побудові підприємствами робочого плану рахунків висуваються наступні вимоги:

- порядок, який робить можливість поділу активних, пасивних, витратних та доходних рахунків;

- поділ рахунків всередині цих груп, що дозволило б складати законодавчо встановлені форми звітності.

Така рекомендація, предметом якої є загальна схема побудови системи рахунків, називається номенклатурою рахунків. Відповідно підприємства можуть використовувати загальну систематизацію рахунків, яка міститься в номенклатурі, в якості основи, щоб самостійно визначати в цих рамках вид та ступінь поділу основних рахунків відповідно до індивідуальних особливостей підприємства.

Поділ рахунків на класи здійснюється на основі двох принципів:

=> принцип послідовності обліку (процесний принцип);

=> принцип структури звітності (балансовий принцип).

Побудова плану рахунків на підставі балансового принципу передбачає поділ рахунків на чотири класи: активні, пасивні, витратні та доходні.

Десяткове кодування в промисловому плані рахунків Німеччини 1992 р. дозволяє розрізняти:

- балансові рахунки (класи 0-4);

- рахунки витрати-випуск (класи 5-8);

- рахунки управлінської бухгалтерії (клас 9).

Принцип послідовності при побудові плану рахунків орієнтується на послідовність обліку. Ця основна ідея знаходить відображення в єдиній номенклатурі рахунків промисловості (ЄНРП). Вона була видана у 1951 р. Федеральним союзом німецької-промисловості як рекомендація, грунтується на теорії Е. Шмаленбаха і покладена в основу побудови державної номенклатури рахунків. '

На практиці більш розповсюдженим в Німеччині є використання Промислової номенклатури рахунків.

Аналогічна ситуація спостерігається і в Польщі. Не дивлячись на те, що в країні розроблено єдиний план рахунків, закон про бухгалтерський облік надає кожній організації право мати власний план рахунків. При цьому організації можуть застосовувати і типові плани рахунків, які розробляються Комісією з цінних паперів для компаній, включених до біржового списку, та Міністерством фінансів для інших організацій.

Діючий план рахунків В'єтнаму включає 69 балансових рахунків, II розділів, 75 субрахунків та-9 позабалансових рахунків.

За цим планом рахунків бухгалтерський облік ведеться у виробничих об'єд-наннях та підприємствах промисловості і сільського господарства, будів-ництва, у підрядних, постачальницьких, збутових, торговельних, заготівель-них та в інших господарських організаціях, які ведуть бухгалтерський облік за подвійною системою (крім банків, бюджетних організацій та кошторисних організацій).

Отже, аналізуючи плани рахунків зарубіжних країн, можна відмітити наступ-ні важливі аспекти.

1. Чітке виділення у плані рахунків 4 категорій рахунків:

- балансові рахунки (активні, пасивні, активно-пасивні), які дозволяють складати бухгалтерський баланс;

- рахунки "затрати-випуск", призначені для визначення результату в цілому по підприємству за видами діяльності;

- рахунки . управлінської, маржинальної, аналітичної, допоміжної бухгалтерій, які використовуються для прийняття тактичних та стратегічних рішень, визначення та аналізу собівартості, результатів роботи у розрізі центрів відповідальності;

- рахунки, які здійснюють зв'язок між фінансовою та управлінською бухгалтеріями.

Виділення 4-х категорій рахунків притаманно, насамперед, для планів рахунків країн ЄС, ОАЄ, латиноамериканських держав, Молдови тощо.



2. Особливості побудови плану рахунків різних країн

Загальний План рахунків бухгалтерського обліку Франції. Французький план рахунків набув широкого поширення у всьому світі, є основою плану рахун-ків країн Організації африканської єдності, використовується у практиці економічної діяльності майже 80 країн та відрізняється чіткою методологічною організацією.

ЗПР Франції є не просто переліком рахунків. Це документ, який містить уніфікований план рахунків, стандартні форми бухгалтерської звітності, інструкції та рекомендації щодо її складання, а також заповнення і подання звітів та приміток до них.



І. Загальна систематизація, термінологія, перелік рахунків

Розділ перший. Розкриває загальні принципи, на яких базується ЗПР. Викладено систематизацію стандартів бухгалтерського обліку, вимоги до організації ведення обліку і комп'ютерної обробки облікових даних. План рахунків окремої організації складається на основі ЗПР. Основою для організації бухгалтерського обліку є деталізовані допоміжні регістри, регулярні процедури, що використовують журнали і записи для складання Головної книги, та оновлювана документація з бухгалтерських та контрольних процедур, що проводяться в організації. Бухгалтерські записи і документи ведуться з використанням способів і процедур, що забезпечують їх сумісність з вимогами бухгалтерського коніролнЬ. До облікових систем на базі комп'ютерних програм застосовуються загальні принципи організації бухгалтерського обліку і контролю

Розділ другий. Наведено визначення і тлумачення 183 термінів. Цей перелік охоплює не повною мірою терміни фінансового обліку і не є вичерпною термінологією ЗПР

Розділ третій. Присвячений зведенню рахунків: класифікації рахунків, організації Плану рахунків та переліку рахунків

ІІ.Фінансовий облік

Розділ перший. Викладено правила оцінки облікових об'єктів і визначення результатів операційної діяльності. Хоча ЗПР визнає декілька можливих способів оцінки для цілей фінансового обліку, базовим методом є метод історичної вартості. Прибуток і збиток повинні визначатись при послідов-ному застосуванні методів оцінки активів та зобов'язань. Дійсні або можливі збитки, що виникли в поточному чи попередньому фінансових періодах, повинні відображатись в обліку, включаючи ті з них, які були виявлені після дати складання балансу, але до дати надання звітності. Інформація про збитки, які не можуть бути кількісно оцінені, а також вся інформація про події, які відбулися після звітної дати, що ставить під сумніви можливість дотримання принципу безперервності діяльності по відношенню до організації, повинна бути надана в примітках до звітності.

Розділ другий. Висвітлює порядок функціонування рахунків та правила складання звітності. Наведено детальне пояснення призначення і способів використання різних рахунків. Пояснення даються послідовно по класах рахунків і по кожному з однорозрядних, двохрозрядних і трьохрозрядних підкласів. Коментарі обмежуються тими рахунками, по відношенню до яких однозначно визначено, що порядок іх застосування не може бути обраний організацією самостійно. Зазначено обов'язковий склад річної звітності, правила складання та подання. Додано типові формати звітів (за стандарт-ною, скороченою та розширеною формами), включаючи таблиці та схеми для складання приміток

Розділ третій. Наведено правила обліку специфічних операцій. Розглянуто, зокрема, питання включення активів і пасивів іноземного відділу чи представництва до балансу головної компанії, обліку матеріалів, отриманих в результаті демонтажу машин та обладнання, прибутків та збитків, що класифікуються як екстраординарні, відображення в обліку змін в класифікації оборотів за видами діяльності тощо. Специфічними вважаються операції, пов'язані з поточною діяльністю (наприклад, податок на додану вартість та податки з обороту, орендні операції), а також виключні операції (зокрема, по отриманню процентних доходів від участі в капіталі компаній, по франчайзингу чи концесії стосовно послуг і робіт для населення тощо).

Розділ четвертий. Розглянуто методологію консолідації. Викладено правила консолідації, зокрема, визначення гудвілу при поглинанні компанії, оцінки активів та пасивів, відображення відкладених податків, перерахунку статей в іноземній валюті тощо. Розглянуто взаємозв'язок між цими правилами і загальними обліковими принципами, а також вимоги до подання консолідованої І звітності

3. Управлінський облік

Розділ перший. Визначає поняття управлінського обліку, ціни, продукції, витрат, а також цілі управлінського обліку. Розглянуто, яким чином відбувається відбір витрат для аналізу залежно від видів діяльності організації, показано зв'язок між управлінським та фінансовим обліком

Розділ другий. Викладено концептуальні основи і сферу застосування економічного аналізу, а також наведено функціональну класифікацію центрів витрат

Розділ третій. Пояснено використання дев'ятого класу рахунків, зарезервованого для управлінського обліку

Розділ четвертий Розглянуто підходи до виділення видів діяльності, визначення собівартості та центрів прибутку, обліку запасів. Показано відмінності в обліку витрат для цілей фінансового та управлінського обліку, а також наведено порядок коригування витрат в зв'язку з відхиленням фактичних показників від нормативних

Розділ п'ятий. Продемонстровано взаємозв'язок між даними управлінського обліку і підходами до контролю, а також шляхи використання облікової інформації в процесі прийняття рішень. Викладені концептуальні підходи до виділення різних типів витрат, обліку на основі стандартних витрат, складання бюджету

Таким чином, для Франції характерним є високий рівень стандартизації бухгалтерського обліку і детальна методична розробка нормативних документів з бухгалтерського обліку.

В США рахунки поділяються на дві групи:

- постійні рахунки: рахунки активів, пасивів та капіталу акціонерів;

- тимчасові рахунки: рахунки Доходів, витрат, прибутків та збитків.

Взагалі в США не використовуються позабалансові рахунки. Об'єкти бухгалтерського спостереження, для відображення яких, наприклад, в Україні використовують позабалансові рахунки, обліковуються там на балансо-вих" рахунках основної діяльності підприємств.

План рахунків Гвінеї-Бісау побудований на підставі португальського плану рахунків (див. додаток В), поділений На дві частини, що випливає з класиці-кації рахунків:

- балансові рахунки, які включають рахунки класів грошових коштів; розрахунків з третіми особами (дебіторами та кредиторами); виробничих запасів; основних засобів; капіталу, резервів та транзитних рахунків;

- результативні рахунки, які включають рахунки класів витрат та збитків, доходів та прибутків, результатів.

Як вже зазначалось, характерною ознакою країн англо-американської облікової системи є те, що в них немає загальноприйнятих національних планів рахунків. Для цих країн характерні наявність двох самостійних бухгалтерій: фінансової та управлінської.

Як і більшість планів рахунків країн-членів ЄС план рахунків будується на основі методу "затрати-випуск" з постійним спрямуванням бухгалтерського обліку на кінцевий результат. Фінансова бухгалтерія порівнює витрати з випуском у розрізі функціональних рахунків (виробництво, транспорт, поста-чання, реалізація, адміністрація тощо) та визначає фінансовий результат, а у випадку однорідності готової продукції, вимірювання витрат випуску та результатів проводиться у розрізі центрів відповідальності.

В загальному вигляді можна виділити три групи країн, які мають спільні риси щодо побудови плану рахунків. Перша група має офіційно (законодавчо) затверджений план рахунків, який підприємці не змінюють.Підприємці країн другої групи використовують власний розроблений план рахунків, виходячи із загальних принципів. І, нарешті, третя група країн має рекомендований план рахунків, на підставі якого бухгалтер може використовувати його або розробити власний план рахунків.

Однак спільним для усіх цих країн є чітке виділення у плані рахунків 4 категорій рахунків:

- балансові рахунки (активні, пасивні, активно-пасивні), які дозволяють скласти бухгалтерський баланс;

- рахунки "затрати-випуск", призначені для визначення результату в цілому по підприємству за видами діяльності;

- рахунки управлінської, маржинальное аналітичної, допоміжної бухгалтерій, які використовуються для прийняття тактичних та стратегічних рішень, визначення та аналізу собівартості, результатів роботи у розрізі центрів відповідальності;

- рахунки, які здійснюють зв'язок між фінансовою та управлінською бухгалтеріями.

3. Рахунки відхилень
У системі бухгалтерського обліку всіх країн природа- економічних впливів господарських операцій може мати два напрями: збільшення (+) або зменшення (-). В зв'язку з цим рахунок розбивається на дві інформаційні зони, кожна з яких (залежно від відображеного на рахунку об'єкту спостереження) призначена для обліку змін, спрямованих на збільшення або зменшення початкової величини показника, що характеризує стан об'єкту спостереження на початок звітного періоду (такий показник називається початкове сальдо). Історично склалося, що ліва сторона рахунку називається дебет, а права - кредит.

В практиці закордонного обліку найпоширенішими підходами до класифікації бухгалтерських рахунків є:

1) класифікація рахунків в розрізі елементів, що складають основу бухгалтерського рівняння;

2) поділ рахунків на групу реальних, номінальних та змішаних рахунків;

3) класифікація рахунків на основі форм фінансової звітності. Розглянемо детальніше кожну з названих класифікаційних груп.

Класифікація рахунків в розрізі елементів, що складають основу бухгалтер-ського рівняння, полягає в їх поділі на рахунки активів, зобов'язань, капіталу, доходів та витрат.

Поширеним підходом до класифікації бухгалтерських рахунків є віднесення рахунків активів, зобов'язань і капіталу до групи так званих реальних рахунків, а рахунків доходів і витрат - до так званих номінальних рахунків.

Така класифікація застосовується для того, щоб виділити тимчасові відмінності, притаманні рахункам різних груп основного бухгалтерського рівняння. Термін "реальний", який застосовується щодо рахунків активів, зобов'язань і капіталу, підкреслює відносну постійність тих об'єктів обліку, для яких призначені ці рахунки. Термін "номінальний" застосовується для характеристики рахунків доходів і витрат, які складають основу звіту про прибутки та збитки. Він підкреслює періодичність, плинність і обмеженість рамками певного часового інтервалу, протягом якого мали місце продаж продукції і відповідні їм витрати ресурсів.

В схемі рахунків також є контрольні рахунки центрів собівартості, на яких відображаються елементи витрат на виробництво в кожному центрі собівартості, Ці рахунки мають наступні коди:

5 - рахунок контролю виробництва; ч

6 - рахунок контролю обслуговування виробництва;

7 - рахунок контролю обслуговування реалізації;



8 - рахунок контролю фінансового і управлінського обслуговування;

9 - рахунок контролю допоміжних операцій.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал