Тема. Література рідного краю



Скачати 84,09 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір84,09 Kb.
Вчитель Марод М.Р.
Тема. Література рідного краю.

Галина Процюк. «Легенда про Стенятин».

Мета: ознайомити учнів із дитячими і шкільними роками Г.Процюк; ознайомити зі змістом та художніми особливостями «Легенди про Стенятин»; розвивати навички виразного, вдумливого читання, уміння коментувати прочитане й висловлювати своє ставлення до нього; виховувати почуття патріотизму, відчуття духовного зв’язку з історичним минулим рідного села.

Обладнання: текст твору, запис інтерв’ю з поетесою, ілюстрації учнів до твору.
Хід уроку
Відкрию таїну одну історії мойого краю…

Галина Процюк

І. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Слово учителя.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.




  1. Представники групи біографів презентують матеріал про дитячі і шкільні роки Галини Ярославівни Процюк.

  • Інтерв’ю з поетесою. Запитання для інтерв’ю:

  • Галино Ярославівно, розкажіть, будь ласка, про свої дитячі і шкільні роки.

  • У скільки років Ви почали писати вірші?

  • Про що Ваш перший вірш?

  • Ми читали поезію «Доброта». Яка історія цього вірша?

  • Ви прекрасний учитель іноземної мови. Чи пробували писати вірші англійською?

  • Яка пора року Вам найбільше подобається? Чому?

  • Якби Ви мали змогу провести своє життя в іншому місці, де б це було?

  • Коли найчастіше до Вас приходить Муза?

  • Чи є у Вас псевдонім?

  • Над чим працюєте зараз?

  • Чи пробує Ваша онучка писати?

  • Що таке поезія, на Ваш погляд?

  • Хто з українських авторів є Вашим улюбленим?

  • Галино Ярославівно, відкрийте нам секрет—яка Ваша найзаповітніша мрія?

  • Спогади вчителів, однокласників, учнів.

  1. Історичний коментар до поеми (група істориків). Перша письмова згадка про Стенятин походить з 1449 року. У минулому році ми святкували 560-річчя села. Події, описані у творі Г.Я.Процюк «Легенда про Стенятин» відбувалися на зорі нашої історії. Кримський хан Менґлі-Ґірей вів війни проти Польщі, Великого князівства Литовського, Московії та Молдови. У 1492-1497рр., уклавши союз з московським князем, здійснив ряд спільних походів на українські землі. Спалив собори і церкви у Києві, взяв у полон багато людей.

  2. Робота над текстом твору.

  • Виразне читання напам’ять «Легенди про Стенятин».

  • Словникова робота.

Чорний шлях—так люди прозвали шлях, яким гнали українців у турецьку й татарську неволю;

пожитки—дрібне майно, домашні речі;

прорік—сказав, виголосив;

посаг—майно, гроші, що їх дають батьки нареченій, коли вона виходить заміж;

очей не відірвати—про щось надзвичайно гарне, привабливе;

кров холоне в жилах—охоплює почуття страху, сильного переляку;

зчорнів від горя—охоплений великим смутком, печаллю.

  1. Обмін враженнями про прочитане. Учні зачитують рядки, які найбільше припали до душі.

Проблемні питання для опрацювання:

  • Яка картина постає у вашій уяві під час читання другої строфи?

  • Які саме слова навіюють тривогу?

  • Чи передбачали селяни навалу татар?

  • Коли саме надійшла звістка, що татари вже біля Сокаля?

  • Як ставиться авторка до того, що предки не боронили рідного села, а тікали до лісу?

  • Якою ви уявляєте дівчину Стеню?

  • Якими рисами характеру наділена дівчина?

  • Якими ви побачили ворогів?

  • Як ви оцінюєте вчинок Василя?

  • Чому люди вирішили назвати село Стенятин?

  • Які роздуми та почуття викликав у вас цей твір?

  1. Дослідницько-пошукова робота в групах.

І група визначає ознаки жанру, тему та основну думку твору.

ІІ група характеризує образ дівчини Стені.

ІІІ група виписує приклади використаних художніх засобів та з’ясовує їх роль у творі.

Орієнтовні відповіді

І група.

Поема—великий ліро-епічний віршовий твір, у якому зображуються важливі події, яскраві, сильні людські характери, а змалювання подій супроводжується авторськими відступами.

У творі Галини Ярославівни Процюк наявний розгорнутий сюжет, події розвиваються динамічно, напружено, характер героїв розкривається досить повно, читач дізнається про їхній внутрішній світ, переживання та думки. Головна подія—навала татар на наші землі і загибель дівчини Стені. Форма—віршова. Отже, за жанром це ліро-епічний твір, поема.



Тема—поетична розповідь про походження назви села Стенятин.

Головна думка—уславлення благородства, хоробрості і краси легендарної дівчини Стені.

ІІ група.

Дівчина Стеня гарна на вроду («Була вродливиця на ймення Стеня»), працьовита, дбайлива, бо зуміла зібрати неабиякий посаг («Хустки, стрічки, намиста, рушники»). Стеня дуже відважна, бо не побоялася вночі вернутися до рідної хати, хоч знала, що татари можуть бути вже там. Вона була гордою дівчиною, не хотіла,щоб посаг потрапив до рук чужинців («Ні, скарб я свій нізащо не віддам!»). Наша героїня ніжна, лагідна, просить допомоги і в стежечки, і в хати білої. Я думаю, Стеню любили не тільки рідні, а й усі односельчани, бо недаремно вирішили назвати село на її честь.



ІІІ група.

У творі багато епітетів, які яскраво змальовують події: пам'ять бистрокрила; нашесть кривавих; вражий кінь; чорні ворони; потвора вузькоока й кривонога; мати бідолашна; у пам’яті народній та ін.

Порівняння допомагає читачам точніше, виразніше побачити предмет зображення: Як ліхтарі—холодний блиск зорі.

Досить часто автор вживає метафори: у віконце місяць задивився; місяць бачив і мінився в горі; весна твоя не скличе старостів; сиві скроні падали в долоні; мак вогнем палає; серце оживає.

Звертання, окличні речення надають творові емоційності, ліричності. Отже, поетеса використала багато художніх засобів, які роблять твір цікавим, поетичним, естетично привабливим та глибокодійним.

ІV. Висновки учителя й підсумки роботи, оцінювання.


V. Домашнє завдання. Навчитися виразно читати легенду, скласти план; написати твір-мініатюру «Що найбільше мене захоплює у Стені».
ЛЕГЕНДА ПРО СТЕНЯТИН

Відкрию таїну одну історії мойого краю,

Літопису торкну струну, і дивна музика заграє

Наспів легенди про село, яке довіку серцю миле,

Давно це діялось, давно – несе нас пам’ять

бистрокрила

У той далекий грізний вік правителя Менґлі-

Ґірея,


Бо там бере початок лік нашесть кривавих

епопея.
Б’є копитом вражий кінь,

Трави скошені –

Їдуть гості звідусіль

Та й непрошені.

Та й по Чорному шляху

Чорні ворони, –

Від загину і страху

Боже, хорони!
…Високим тином з очерету

Село селяни городили –

Від сина ханського – Мегмета

Свої пожитки боронили.

Як сунула татар навала –

Їх тінь лісів густих ховала,

І в непрохідності боліт

Шукав рятунку люд від бід.


Страшну новину день новий прорік –

Орда татарська суне до Сокаля!

Заметушилися старі й малі –

Відходили з села все далі й далі,

Як ліхтарі – холодний блиск зорі.
Судить не вправі наше сьогодення,

Хто як чинив, коли наш край горів,

Серед отих нещасних втікачів

Була вродливиця на ймення Стеня.


Та тільки Стеня мовчки сумувала,

Забула посаг свій, який збирала,

Щоби у час весільної пори

Могла гостей своїх обдарувати,

Які дари там тільки не були!

Хустки, стрічки, намиста, рушники –

Краса яка! Очей не відірвати,

Усе залишилося в скрині, в стінах хати.


– Ходім, Василю! – мовила звабливо

До парубка сусідського вона.

Домовились – воно й не диво –

Кров молода вирує без вина.

Їм слала ніч намоклих трав прядиво.
Ішли лиш їм відомими путями,

І лиш тоді вони прийшли до тями,

Коли побачили – горіли Скоморохи!

– Але ж, Василю, нам ще зовсім трохи

Пройти залишилось, – а там, а там!

Ні, скарб я свій нізащо не віддам!


Ой ти, стежечко, будь мені вірною,

Як ведеш туди, приведи назад,

Бо ще діточки мої ненароджені,

І пісні мої недоспівані…


Аж ось і хатка – здрастуй, хато біла!

Удвох прокрались сторожко й несміло,

Немов передчуваючи лихе, –

Вже Стеня гладить дерево сухе

Своєї скрині. – Швидше, не барися!

Бо у віконце місяць задивився,

І раптом на центральному майдані

Почулось голосне коней іржання.

Татари близько! – Боже, від напасті

Не дай квітучій парості пропасти!


Майнула Василева тінь до тину,

Коли дівча свій посаг діставало.

Та має все на світі тім причину –

Пройти їм залишилось зовсім мало,

Як в гостроверхім головнім уборі

Потвора вузькоока й кривонога

Переступила дітям тим дорогу.

А місяць бачив і мінився в горі.


Двобій почався. А тим часом Стеня,

Стискаючи своє намисто в жмені,

Хутчіш метнулася до тину, перелазу –

Стріла коротка просвистіла зразу,

Вп’ялася у дівоче гарне тіло,

А татарва дивилась й реготала.

– Ще чула Василя останній стогін

І більш нічого І більш нічого…


На тині тому так і залишились –

Стрічки і Стеня, Стеня й рушники.

… Коли вернулись люди й подивились,

Зосталося те в згадках на віки.


Там мати бідолашна голосила,

Що й чуть несила – кров холоне в жилах.

– Ой доню! Моя ти доню!

Весна твоя не скличе старостів,

І сиві скроні падали в долоні,

А батько глянув й мало не зомлів,

Зчорнів від горя того і образи.

… Ховали Василя і Стеню разом,

І раз й назавше вирішили люди –

Нехай село оте Стенятин буде.

Як Стеня й тин у пам’яті народній

Учора. Завтра. Вічно.

І сьогодні.
… То не верба над ставом нахилилась,

То Стеня на свій посаг задивилась.

То у житах не мак вогнем палає,

То Василеве серце оживає.



Галина ПРОЦЮК, член літературно- мистецького об’єднання «Колос».


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка