Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» Москва



Сторінка9/30
Дата конвертації01.12.2016
Розмір6,87 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   30

Отак німота запалила


Велику хату. І сім’ю,

Сім’ю слов’ян роз’єдинила

І тихо, тихо упустила

Усобищ лютую змію.

Полилися ріки крові,

Пожар загасили.

А німчики пожарище

Й сирот розділили.

Виростали у кайданах

Слав’янськії діти...


У цих рядках поеми, напевне, відбилися погляди, закумульовані в працях Шафарика та Бодянського, що розкривали взаємини між слов’янами та німцями в середні віки. Про утиски слов’янських народів з боку німців, які намагалися асимілювати слов’ян, Шевченко міг, зокрема, читати в книзі Бодянського «О народной поэзии славянских племен», виданій в Москві в 1837 році, а також у статті чеського та словацького громадського діяча і поета Яна Коллара про літературні взаємини між слов’янськими племенами і наріччями, що було її опубліковано 1840 року в журналі «Отечественные записки». В цій статті Коллар стверджував: «Тридцять два імператора, починаючи від Карла Великого до Генріха ІV, незліченна кількість королів і князів з 800 до 1190 років працювали над переродженням слов’ян, поки, нарешті, не позбавили їх народності».

На разі Іван Дзюба справедливо наголошує, що далі негативне окреслення німецькості в Шевченка зникає, а в повістях він з великою повагою і навіть захопленням говорив про своїх знайомих німців. Так що закидати поетові ксенофобію, як це інколи робилося (навіть у Драгоманова чулися такі нотки), немає серйозних підстав. Тим паче накидати йому слов’янофільство російського гатунку.


«На Трубі, або на Козисі»
У згаданій нами статті Миколи Жулинського в журналі «Київ», де він торкається Шевченкового листа до Кухаренка в квітні 1854 року, зустрічаємо знакові слова: «Судячи з цього листа до Якова Кухаренка, Шевченко добре знав Москву, бо згадує і Новинський монастир, і Трубу (нині Трубна площа), і Козиху — район провулків Великого й Малого Козихинських...»

Справді, Тарас Григорович виявив неабияку обізнаність з Москвою, говорячи жартома про те, що в місті можна «почваниться1 перед московками2 під Новинським або на Трубе, або на Козихе. Та, правда, в Москві всюди єсть де пощеголять3...» (виділено мною. — В.М.). Дуже цікава й насичена фраза, що ніколи ще не піддавалася, так би мовити, москвознавчому аналізу. Більше того, в повному вигляді вона практично не цитувалася, частіше автори переказували Шевченкові рядки, позначаючи ті місця, де побував поет. Але за цими топонімічними знаками криється цікава інформація, відома Шевченкові. З’ясуймо!

_________________

1 Це слово вживається у творах Шевченка один раз у наведеному контексті.

2 З цієї поетової фрази слово «московка» в розумінні «жителька Москви» ввійшло до «Словника мови Шевченка».

3 Це слово вживається у творах Шевченка один раз у наведеному контексті.

Передусім, відзначимо, що згадані відомості про Москву Шевченко зміг отримати впродовж якихось двох тижнів перебування в Москві в лютому 1844 року та наприкінці березня—початку квітня 1845 року. Деякі дослідники навіть писали, що це неможливо зробити за такий короткий час. Але в березні 1858 року хворий і змучений в засланні поет за ті ж самі два тижні встиг побачити в Москві ще більше. Так що молодий і здоровий тридцятирічний Шевченко, жадібний до всього нового, ввібрав у себе дуже багато з тодішнього московського життя. Тим паче, що його супутниками були, напевне, Бодянський і Щепкін, які добре знали місто. Від церкви Великого Вознесіння, біля якої мешкав Бодянський, рукою подати до Козихи і Новинського бульвару. Що ж до Труби (Трубної площі), то вона зовсім недалеко від Великого Спаського провулку, де знаходився будинок Щепкіна.

Сучасні москвознавці пишуть, що назва Труба пов’язана з трубою — водогін у стіні Білого міста (1587 рік), довжиною близько 5 метрів, через який протікала річка Неглинна. Проте нещодавно вийшли в світ неопубліковані раніше праці москвознавця Забєліна, в яких я знайшов таке твердження: «Трубою издавна назывался устроенный ещё в земляном валу деревянный проход для потока реки Неглинной». Тобто, назва ця набагато старша. В 1817 році річку помістили в підземний колектор, який також називали трубою, після чого утворилася площа, що отримала назву Трубної (тепер — між Цвєтним і Рождєствєнським бульварами та Неглинною вулицею). Тодішня неофіційна назва цієї площі в народі — Труба, про що, виявляється, знав Шевченко. Між Цвєтним бульваром і Трубною вулицею (до ХХ століття «Драчихою») в старому кам’яному триповерховому будинку знаходився трактир «Крим», що виходив на Трубну площу. Володимир Гіляровський писав у нарисі «На Трубе»:

«...Перед ним всегда стояли тройки, лихачи и парные “голубчики”1 по зимам, а в дождливое время часть Трубной площади представляла собой непроездное болото, вода заливала Неглинный проезд...» В «Криму» збиралися грабіжники, злодії та шулери, відбувалися дикі оргії, цілодобово йшли картярські змагання2. Водночас, якраз у часи Шевченка на Трубну площу перевели з Охотного ряду торговців птахами та дрібними тваринами, а з Театральної площі — квітами та саджанцями. Сім’я студента Чехова жила на Трубній вулиці, через чотири десятиліття після Шевченка. Цей район став місцем дії кількох оповідань молодого А.Чехова, зокрема, «В Москве на Трубной площади»3:

«Небольшая площадь близ Рождественского монастыря, которую называют Трубной, или просто Трубой, по воскресеньям на ней бывает торг. Копошатся, как раки в решете, сотни тулупов, бекеш, меховых картузов, цилиндров. Слышно разноголосое пение птиц, напоминающее весну... На возах не сено, не капуста, не бобы, а щеглы, чижи, красавки, жаворонки, чёрные и серые дрозды, синицы, снегири... Труба, этот небольшой кусочек Москвы, где животных любят так нежно и где их так мучат, живёт своей маленькой жизнью...»

Вже згаданий нами перекладач Шевченкових творів Іван Бєлоусов особливо відзначав день Благовіщення (25 березня): «Особенным оживлением отличался в этот день «Птичий рынок» на Трубной площади, или, как её называли «Труба»... В день Благовещения этот базар увеличивался против обыкновенного в несколько раз. У москвичей существовал исстари обычай выпустить в этот день на волю птиц».

_____________________________

1 Різновидність візників. «Лихачі» возили, як правило, вигідних клієнтів. «Голубчики», вірогідно, пішло від типового окрику на коней: «голубчики!»

2 Пізніше на цьому місці знаходився трактир «Ад», у якому розроблявся план першого замаху на царя Олександра ІІ 4 квітня 1866 року.

3 Вперше оповідання було опубліковано в 1883 році під назвою «В Москве на Трубе», що повністю збігається з назвою, вжитою Шевченком.
Цікаво, що перший памятник Шевченкові в Москві (не зберігся) було встановлено восени 1918 року на Трубній площі на початку Рождєственського бульвару. Поет сидів у простому селянському одязі, в чоботях, спершись на коліна руками і схиливши голову в глибокій задумі.

Ще один момент хотілося б особливо наголосити. Поняття «Труба» ввійшло в сучасний лінгвоенциклопедичний словник Володимира Єлістратова: «Труба. Трубная площадь и Трубный рынок в Москве (А.Чехов, В.Гиляровский, И.Шмелёв и др.)»1. Як бачимо, перше підтвердження у відомих авторів Єлістратов бере, починаючи з Чехова. Та ми вже знаємо, що Шевченко спеціально вжив термін «Труба» за кілька десятиліть до нього, тоді, коли, скажімо, Івана Шмельова ще й на світі не було. Виходить, що сучасним російським вченим слід уважніше ставитися до москвознавчих термінів українського поета. В тому числі й до вживання Шевченком поняття «Козиха», яке, до речі, взагалі непояснимо відсутнє у Єлістратова. Слово «Козиха» ввійшло до «Словника мови Шевченка», як «назва місцевості», але, на жаль, цього не удостоїлося слово «Труба», яке Шевченко також вжив у розумінні назви місцевості Москви. В словнику вказано, що «Козиха» вживається у Шевченка один раз, а насправді — двічі.

На самому кінці XVIII століття Козихою стала називатися місцевість у районі сучасних Великої Бронної вулиці та Єрмолаєвського провулка, де в XIV столітті знаходилося урочище Козине болото2, а в XVI—XVII столітті — Патріарша слобода з тією ж назвою. З Козиного болота витікав струмок Чорторий. До нашого часу зберігся єдиний свідок колись численних тут озер і ставків — Патріарший став. Своє походження він веде від ставків, улаштованих в 1683—1684 роках патріархом Іоакимом на

___________________

1 В.С. Елистратов. Язык Старой Москвы. Лингвоэнциклопедический словарь. С. 615.

2 Цікаво, що в 1846 році Шевченко поселився в Києві на так званому Козиному болоті коло Хрещатика. Судячи з усього, ця назва була йому на той час уже знайома по московській Козисі.

Козиному болоті, в Патріаршій слободі. Історик Москви ХІХ століття С.М. Любецький писав: «...На месте нынешней Козихи, близ патриаршего пруда, был К о з и й д в о р. С этих коз собирали шерсть к царскому двору; этим местом владели и патриархи; к Козьему двору были приписаны большие слободы». Вже в ті часи Козине болото межувало з ареалом Арбату. Всередині ХІХ століття Великий і Малий Козихинські провулки, які існують і тепер, разом з усією Козихою входили до Арбатської дільниці міста.

В той час, коли Шевченко бував у Москві, Козиха стала місцем проживання студентства, в основному бідного, бо в її провулках здавалися дешеві кімнати. Кажуть, що на Козисі не було жодної квартири, в якій не проживали б студенти. Для них цей район був по-своєму престижним, як писав один журналіст, молоді люди вважали, що «селитися поза студентським табором порядному студенту соромно». Можна сказати, що Козиха виражала саму ідею веселого й незалежного студентства, про неї навіть було складено пісню, що стала своєрідним студентським гімном:

Есть в столице Москве

Один шумный квартал —

Он Козихою там прозывается!

От зари до зари,

Лишь зажгут фонари,

Вереницей студенты шатаются.
Московський старожил М.Богословський згадував: «Масса студенчества, в особенности приезжего в столицу из провинции, ютилась по комнатам, нанимаемым у промышлявших сдачею таких комнат квартирных хозяек1 в местности Патриаршего пруда, Большой и Малой Бронной, Большого и Малого Козихинских переулков между Спиридоновкой и Тверской. Местность эта носила тогда название Латин-

________________



1 Досить просторі студентські кімнати коштували 7—12 карбованців на місяць, за 25 карбованців можна було зняти квартиру з 3-4 кімнат з кухнею в центрі міста.

ского квартала в подражание парижскому кварталу, где сосредоточены высшие учебные заведения... По вечерам и до поздней ночи эти улицы оглашались весёлыми студенческими песнями загулявшего юношества, возвращавшегося из пивных и приспособленных к студенческим потребностям небольших ресторанчиков...» Між іншим, Шевченко ще раз згадує Козиху в щоденниковому запису від 12 липня 1857 року в зв’язку з тим, що служиві люди привозили в Новопетровське укріплення «модные нежные романсы, захваченные ими в салонах на К о з и- х е...»

Таким чином, молодий Шевченко побував у студентському кварталі і добре розумів, що «пощеголять» тут можна «в достатній одежі» по-молодіжному, в неофіційній обстановці.

Ми не знаємо, де мешкав Шевченко під час його приїздів до Москви в 1844 і 1845 роках, але не виключено, що він міг зупинитися в особняку Рєпніних1 в районі Козихи на Спиридоновській вулиці (тепер — вулиця Спиридонівка, між Малою Нікітською і Садово-Кудрінською вулицями). Назву отримала від церкви Спиридона, єпископа Тримифунтського, на Козиному болоті, відомої з 1627 року (розібрана в 1930 році). Тоді Спиридоновська вулиця входила до Арбатської дільниці Москви й була «панською» вулицею. До речі, вона знаходиться поруч із провулком, де жив Бодянський.

Чи ж могли Рєпніни зробити такий жест? Як відомо, в Яготині, де в 1843 році Шевченко познайомився з ними, поет був оточений щирою і дружньою увагою. Варвара Рєпніна писала тоді своєму духовникові Шарлю Ейнару, що в сім’ї всі його любили. Микола Григорович Рєпнін-Волконський (1778—1845), був сином князя Григорія Волконського, мати ж його — донька фельдмаршала князя Миколи Васильовича Рєпніна. Пік його блискучої військової кар’єри припав на війни з Наполеоном; він став

______________________



1 В цей час сім’я Рєпніних, з якою Шевченко недавно познайомився, жила в Яготині, але в особняку залишалася прислуга.

прототипом Льву Толстому для образу Андрія Болконського. У 1813—1814 роках управляв Саксонією з титулом віце-короля, з 1816 по 1834 року був військовим генерал-губернатором Малоросії. Відомий як людина ліберальних поглядів і покровительствував театру. Він залишився задоволений Шевченковими копіями з його портрета роботи швейцарського художника Й.Горнунга, і запросив Тараса Григоровича погостювати.

Перебуваючи в Яготині, Шевченко написав поему «Тризна», присвятивши її дочці Рєпніна:

«На память 9-го ноября 1843 года

княжне Варваре Николаевне Репниной

Посвящение

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар Господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил».
Саме про цю поетичну присвяту Рєпніна писала: «...Я прочитала; чиста і солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати, щоб виграти час, я вдруге перечитала вірші, потім підхопилась з місця; він (Шевченко. — В.М.) в цей час ходив по кімнаті, — я сказала йому: «Дайте мені свій лоб», — і поцілувала його чистим поцілунком... Наступного дня я розповіла мамі все, крім поцілунка»1. (До речі, мати Рєпніної допомагала доньці в клопотах про призначення Шевченка вчите-

____________________



1 Спогади про Шевченка. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. С. 128.

лем малювання в Київському університеті). На клопотання Рєпніних міністр народної освіти С.С. Уваров 21 лютого 1847 року призначив Шевченка вчителем малювання. Цей документ одержано в Києві 2 березня, але оскільки поета тоді в місті не було, він довідався про нову посаду тільки в день свого арешту — 5 квітня 1847 року. В листі до Варвари Рєпніної з Орської фортеці 24 жовтня 1847 року Шевченко писав: «По ходатайству вашему, добрая моя Варвара Николаевна, я был определён в Киевский университет, и в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали и отвезли в Петербург… и я был уже не учитель Киевского университета, а рядовой солдат Оренбургского линейного гарнизона!» Так і повернулася круто й невідворотно доля поета...

Про свої враження від читання Шевченком поеми «Слепая» в жовтні 1843 року в маєтку Рєпніних Варвара Миколаївна розповідала в таких виразах: «О, якби я могла передати вам все, що пережила я під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя все було мокре від сліз, і це було щастям, бо я змушена була б кричати, якби моє хвилювання не знайшло собі цього виходу; я почувала нестерпний біль в грудях».

Варвара Рєпніна щиро захоплювалася поетом, в розмові з матір’ю заявила, «що Шевченко для мене не чужий, що я люблю його і цілком вірю йому». Вона писала Ейнару, що ім’я Шевченка «належить до мого зоряного неба», називала його «геніальним поетом» і в листі зробила першу спробу коротко намалювати його біографію. Всі ці одкровення зроблені наприкінці січня 1844 року, тобто невдовзі після від’їзду Шевченка з Яготина 10 січня1 і незадовго до його прибуття в Москву. 2 лютого 1844 року Рєпніна захоплено й патетично зверталася в листі до самого Шевченка: «Сестра моя, умирая, произнесла трижды слова: «Выше,

_______________________

1 Варвара Рєпніна писала: «Нарешті, настав день і час його від’їзду. Я з слізьми кинулась йому на шию, перехрестила йому лоб, і він вибіг з кімнати».

выше, выше!» О, возьмите себе девизом эти таинственные слова; я вам их приношу в дар как избранному брату души моей. Выше душою, выше гением, выше сердцем. Вот цели, которые вы должны достичь... Пойте, пойте, выше, выше, выше!» Майже водночас з приїздом Шевченка в Москву Варвара Рєпніна почала писати роман про нього. В цьому творі є характеристика поета, виведеного під іменем Березовського: «Он был из малого числа избранных, которые, будучи багато одарёны провидением, не имеют нужды принадлежать ни к какому сословию общества и бывают приняты всеми с особенным вниманием... Он стихами своими побеждал всех... Он одарён был больше чем талантом, ему дан был гений».

Закохана в поета і його вірші, Варвара Рєпніна могла спонукати батьків, щоб вони запропонували Шевченкові зупинитися в особняку Рєпніних, але стверджувати це напевне не станемо.
«Почваниться перед московками під Новинським»
Великодні святкування в Москві так і називалися «Підновинськими гуляннями». Вони проходили в районі нинішнього Новинського бульвару між Кудрінською площею і Проточним провулком, а то й досягали Смоленської площі.

Наскільки важливими були для міста Підновинські гуляння в часи перших приїздів Шевченка до Москви, свідчить «Изъяснение плана Москвы», видане на початку 40-х років ХІХ століття. В ньому читаємо: «Бульвары. Новинское гулянье. Никитский. Тверской...» (виділено мною. — В.М.). Тобто, задовго до виникнення сучасної назви Новинського бульвару в свідомості москвичів він офіційно жив, як місце святкового гуляння. Ця пам’ять збереглася надовго. В путівнику «По Москве», виданому в 1917 році говорилося: «До сих пор еще живо в народной речи выражение «под Новинское...» На месте бывшего гулянья насадили бульвар, сохранивший название Новинский».

Насправді, майбутній бульвар називався тоді вулицею Новинський вал і разом з Кудрінською і Смоленською площами входив до Арбатської дільниці міста. Смоленська площа і Проточний провулок і тепер входять до району Арбат. Таким чином, територія Підновинських гулянь, як і Козихи, знаходилася на Старому Арбаті.

Підновинські гуляння були започатковані ще за Катерини ІІ. У книзі відомого москвознавця ХІХ століття Михайла Пиляєва «Старая Москва» було вміщено репродукцію гравюри француза Делабарта «Народное гулянье под Новинском», що датована 1797 роком, тобто наступним роком після смерті російської імператриці. На просторій площі зображено святково вдягнених людей різних соціальних прошарків, у тому числі в розкішних екіпажах. Йде жвава торгівля, зокрема, ласощами, пряниками, м’ятною жамкою, пастилою, що, кажуть, була сорока сортів. Торгівля горілкою традиційно позначена шатрами з ялинкою нагорі, відвідувачі Підновинських гулянь смакують також збитнем (гарячий напій із підпаленого меду з прянощами); граються діти, бігають собаки, працюють балагани, молодь зібралася біля каруселей і гойдалок, жінки демонструють наряди... Гуляння відбувалися на Святу неділю, а з 30-х років і на масницю (масляну, масляницю)1 аж до 1862 року, коли їх, у зв’язку з улаштуванням Новинського бульвару, було частково переведені на Красну площу2, частково на Дівоче поле3.

_____________________

1 С.М. Любецький писав: «Масленичное гулянье на Москве-реке продолжалось до тридцатых годов... наконец, перевели это гулянье под Новинское». Масниця впродовж багатьох сторіч зберігала характер народного гуляння, що супроводжувалося іграми, катаннями, їздою на конях. У зв’язку з цим у повісті «Музыкант» Шевченко називав її «бешеной масляницей».

2 Слово «красный» в російській мові здавна означає «красивий», «прекрасний», тому не вимагає перекладу в зв’язку з червоним кольором.

3 І.О. Бєлоусов зазначав: «Перед тем, как народные гулянья стали устраиваться на Девичьем поле, они происходили в Подновинском — в то время там еще не было Новинского бульвара, а была площадь».

Якось нікому раніше не прийшло в голову поцікавитися, коли була Пасха в 1844 і 1845 роках, в які Шевченко відвідував Москву. Бо ж так одночасно відповімо на питання, чи мав змогу поет бувати на Підновинських гуляннях. Виявляється, що у 1844 році Пасха випала на 26 березня, а 1845 року — на 15 квітня. В першому випадку, як нам уже відомо, Шевченко був у Москві з 10 або 12 до 20 лютого, а в другому — з кінця березня до 2 квітня. В обидва приїзди Шевченко, таким чином, не потрапив на пасхальні Підновинські гуляння, але перебував у Москві якраз у той час, коли їх уже чекали й про них велися розмови. Більше того, в лютому 1844 року Шевченко приїхав у Москву буквально через кілька днів після закінчення масничних гулянь і ще міг застати нерозібраним святкове містечко на Новинському валу, почути розповіді про Підновинські гуляння. Уявімо собі, яку інформацію про них міг отримати Шевченко.

В книзі С.М. Любецького «Старина Москвы и русского народа в историческом отношении с бытовою жизнью русских» (1872 рік) читаємо: «...Самое главное, шумное и людное гулянье с давних времён было под Новинским; прежде это гулянье было там не так вычурно обставлено, как в наше время: лишь с 1820 г. средину улицы обнесли перилами и начали строить там фигурные балаганы с цветными флагами и пёстрыми стенами... Урочище Новинское названо так потому, что близ него, в переулке, недалеко от Смоленского рынка, около Москва-реки, в старину находился монастырь, называемый Н а в и н с к и м, по имени храма во имя Иисуса Навина...»1 Втім, Любецький наводив і іншу версію: «Нынешнее Новинское, будто бы было подгородною деревнею и называлось Н о в и н а м и; все приселки, близкие к городу, жалуемые за усердную службу царями, назывались Новью, Новинками и Новинами». До цього більш прозаїчного пояснення приєднуються сучасні москво-

___________________



1 Монастир знаходився на місці між сучасним Великим Дев’ятинським провулком і Новим Арбатом.

знавці.


Збереглося чимало свідчень очевидців підновинських гулянь у різні часи. Скажімо, один із них розповідав, що вся площа була заповнена натовпом, люди прогулювалися, вгощалися, ласували, сміялися, кричали... Бідняки, які не мали можливості заплатити за вхід у балагани, тіснилися перед їх балконами — там постійно грали оркестри і час від часу виходили паяци. Кожний балаган мав свою вивіску: «Первый фокусник на канате во всей империи»; «Ученье обезьян»; «Большой новый римский восковой кабинет»... На іншому кінці гуляння, в районі нинішньої Кудрінської площі, численна публіка обліплювала паровоз «Меркурій», що з’явився на Підновинському гулянні за десять років до появи в Москві першої залізниці. Паровоз возив по рейках коляски з публікою в супроводі полкової музики. Машиніст раз у раз смикав за гудок і погукував на пасажирів... Цей живий і популярний спектакль з «Меркурієм», за словами очевидця, «служить может явственным свидетельством приближения российского к Европе, открывая перед путешественниками и прелестными путешественницами нашими редкостные возможности передвижения быстрого и гигиенического». Підновинське гуляння відвідували й представники вищого світу. Приїжджали вони в екіпажах, години дві ходили по балаганах, а потім каталися навколо гуляння, вихваляючись своїми виїздами. Погода не завжди дозволяла жінкам досхочу хвастатися нарядами, тому франтихи-купчихи їздили з загорнутими за спину полами шуб, щоб одночасно показати і сукню — їх для тепла зодягали кілька, одну на одну — і підкладку шуби.

Кажуть, що Олександр Грибоєдов спостерігав за Підновинськими гуляннями з вікна свого будинку, що знаходився на розі Новинського валу і Дев’ятинського провулка (теперНовинський бульвар, 17). Підновинські гуляння відвідував Олександр Пушкін і Карл Брюллов, Микола Гоголь і Михайло Щепкін, сім’я Аксакових. Федора Достоєвського, який народився в Москві, приводив на них його двоюрідний дід, професор Московського університету В.Котельницький.

Євген Баратинський у поемі «Цыганка» залишив яскравий опис народних свят:

Неделя Светлая была

И под Новинское звала

Граждан московских.

Все бежало,

Все торопились: стар и млад,

Жильцы лачуг, жильцы палат,

Живою, смешанной толпою,

Туда, где, словно сам собою,

На краткий срок, в единый миг,

Блистая пёстрыми дворцами,

Шумя цветными флюгерами,

Средь града новый град возник:

Столица легкая безделья

И бесчиновного веселья,

Досуга русского кумир!

Там целый день разгульный пир!
Познайомимося і з прозовими спогадами очевидця, який розповідав про підновинські гуляння 40-х років ХІХ століття, коли в Москві бував Шевченко:

«Это гулянье живо выражает собою высокое торжество Великой недели, в продолжение которой все возрасты, все сословия, без различия чинов, все разряды кроткого, добродушного народа веселятся вместе с богатыми и вельможами, не мешая один другому. Утром, кругом гулянья, возят в каретах маленьких детей; между каретами пролетают стрелой молодые московские щеголи в дрожках, так сказать, показываясь в это время перед публикою, а около двух часов утра съезжается лучшее общество и ходит пешком по прекрасной широкой тропинке, огороженной перилами, отделяющими ее с одной стороны от экипажей, а с другой от балаганов, на которых шумят, смешат народ замысловатые паяцы и фокусники; около них толпятся тысячи людей, смеются над их шутками, удивляются их хитрости, зевают, глазеют и скалят зубы по-праздничному.

Тут вы видите и непромокаемых и несгораемых; там один принимает яды, а в другого стреляют из 10 ружей, и он невредим; в одном балагане штукарь1 показывает дьявольское наваждение на веревке, а в другом дают театральное представление собаки и зайцы...

Между тем наступает 4 часа; лучшее общество уезжает обедать, а в самое это время начинается вечернее гулянье. Цепи экипажей несутся под Новинское; сперва купцы, немного позже дворянство, и уже экипажное гулянье продолжается до заката солнца2. Молодые люди, как птички на жердочках, сидят на перилах, бурлят, критикуют, лорнируют хорошеньких москвитянок...»3 (виділено мною. — В.М.).

Та це ж те, про що писав Шевченко — «почваниться перед московками»!

До речі, коротке спостереження молодого Шевченка було дуже точним ще й тому, що в Москві навіть під час Посту, коли поет і був у місті, по неділях проходили своєрідні «паради наречених», коли два-три десятки екіпажів і карет із купецькими доньками «на виданні» каталися на бульварах і набережних, а на тротуарах «чванились» юнаки, вибираючи собі наречену. Очевидець писав: «Этот выбор невест показался мне очень похожим на выбор молодых канареек в Охотном ряду; выбирай из сотни любую покрупнее или помельче, пожелтее или позеленее; а которая из них петь будет — Бог один весть».

______________________________

1 Від слова «штука» — витівка, хитра видумка; штукарь — майстер на всякі штуки.

2 У Баратинського читаємо:

Волшебный праздник довершая,

Меж тем, с весёлым торжеством,

Карет блестящих цепь тройная

Катится медленно кругом.

3 Москва в очерках 40-х годов ХІХ века. — П.Вистенгоф. Очерки московской жизни. М., 2004. С. 44 —45.
«По закарлючистих улицях московських»
Той, хто бував у районі Підновинських гулянь, просто не міг оминути Арбат і ближні провулки. Через Арбат йшла дорога на гуляння. Або згадаймо, як бунінський герой із оповідання «Казимир Станиславович», приїхавши з Києва, довго блукав по арбатських провулках і неминуче виходив на Новинський бульвар. Від Підновинського до Арбату так само близько, як і в листі Шевченка від згадки про гуляння до слів про те, що він «пішов собі знову блукать по закарлючистих1 улицях московських аж до самого вечора» (виділено мною. — В.М.). Шевченко, безперечно, бував у тих провулках, які прилягали до церкви Великого Вознесіння — Столовому, Скатертному, Хлібному, Медвежому, Малому Ржевському та ін., тобто в районі, де жив Осип Бодянський. Проте «закарлючистими» він міг назвати, скоріше за все, арбатські провулки від Арбатської вулиці в бік Пречистенки — Малий і Великий Афанасьєвські, Сивцев Вражек, Староконюшенний та інші провулки. У творах Шевченка, його листах і щоденнику жодного разу не згадується Арбат, але поет залишив нам свідчення про те, як він блукав староарбатськими провулками.

У центрі Москви, а Шевченко гуляв саме тут, немає нічого «закарлючистішого», і тут абсолютно не діє сентенція з Євангелія від Луки про те, що кривизна випрямиться. Даремно новачок намагатиметься пройти «прямо». Якраз «прямо» ніяк не вийде. Скажімо, Тарас Григорович міг направлятися на Пречистенку, а потрапити на Гоголівський бульвар. Або повернути в Кривий (тепер —Кривоарбатський) провулок і вийти через кілька хвилин на той самий Арбат, у двох сотнях кроків від відправної точки. Таки Кривий!

До речі, відомий москвознавець Володимир Гіляровський писав в од-

_________________



1 У «Словнику мови Шевченка» це слово зареєстровано в цитованому нами контексті.

ній з своїх публікацій:

«И возит извозчик седока, и оба ругают московские переулки.

Седок проезжий, и извозчик, старик, тоже недавно в Москве.

— Да тебе сказано в Кривой переулок!

— Да они все тут кривые! — оправдывается извозчик...



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп
2015 -> 1–31 травня Художні виставки
2015 -> Світлій пам’яті моєї дружини Люби Богдан
2015 -> Програма ewb має наступність знизу нагору, тобто всі схеми, створені у версіях 0 І 1, можуть бути промодельовані у версії Крім того ewb дозволяє також моделювати пристрої, для яких завдання на моделювання підготовлено в текстовому форматі
2015 -> Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського
2015 -> «Музики вистачить на все життя, але цілого життя не вистачить для музики»
2015 -> Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів (100 історій І термінів) Москва олма медиа Групп
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2015 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України в Москві за 2014 рік зміст вступ
2015 -> Методичні рекомендації щодо використання музичних ігор в процесі музичного виховання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал