Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» Москва


«Любов до нього повинна знайти ще інший вираз»



Сторінка30/30
Дата конвертації01.12.2016
Розмір6,87 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

«Любов до нього повинна знайти ще інший вираз»


(Замість післямови)
Насамкінець строго наукової розповіді про перебування Шевченка в Москві вперше дозволю собі на коротку мить пофантазувати. Легко уявляю собі бородатого поета на Арбатській вулиці біля будинку, на місці якого тепер знаходиться Культурний центр України в Москві. Він зупинився, вражений тим, що на вулицю виходить цегляна стіна з фальшивими декоративними вікнами. Можна рукою доторкнутися до неї. Шевченко так і робить. Проводить рукою по малюнку вікна... Про що він думає? Може про те, що будинок уже час повернути входом до вулиці? Що вікна мають увечорі світитися справжнім теплом? От якби в цьому чужому московському будинку хтось завжди пам’ятав про далеку неньку Україну та і його не забув пом’янути незлим тихим словом...

З початку ХХІ століття в Культурному центрі України в Москві здійснюється масштабний проект «Тарас Шевченко», спрямований на підготовку до 200-річного ювілею з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. В його рамках виходить у світ і це дослідження. Науковий пошук необхідно продовжити, щоб до великої річниці максимально повно і цілісно висвітлити тему «Шевченко в Москві» українською та російською мовами на рівні сучасного шевченкознавства.

Московський сегмент системної пропаганди життя і творчості Тараса Шевченка заслуговує окремої уваги і дальшого розвитку, вимагає нових підходів і щоденного наповнення. Торкнуся лише тієї роботи, яка проводиться в бутність мою генеральним директором Культурного центру. Нам є чим звітувати перед українською державою. Щороку в березні в Культурному центрі проходять урочисті вечори й концерти, присвячені Шевченкові, на які ми запрошуємо відомих артистів, діячів науки і культури. Скажімо, в 2002 році до нас приїхав із Санкт-Петербурга народний артист України й Росії Валерій Івченко. Зал буквально завмер, коли Шевченкові поезії читав народний артист Росії Олексій Петренко. На нашій сцені виступило тріо бандуристок «Росава», концерт вів заслужений артист України Василь Ілащук.

Наступного року на урочистості, присвячені Кобзареві, до Центру приїхав директор Національного музею Тараса Шевченка Сергій Гальченко, а в концерті читав твори поета народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолій Паламаренко. В урочистому вечорі, присвяченому 190-й річниці з дня народження Шевченка, взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола Білоблоцький і народний депутат України, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України, академік Микола Жулинський. Святковий концерт прикрасили тріо бандуристок «Намисто» Центрального народного дому м.Івано-Франківська та Міжнародна хорова капела «Славутич» Культурного центру України в Москві, а також московські школярі, які читали вірші Шевченка. З величезним успіхом виступив чоловічий квартет «Явір» у складі народних артистів України, лауреатів Національної премії україни імені Тараса Шевченка Олексія Харченка, Євгена Пруткіна, Володимира Дідуха, Валентина Реуса.

В рамках проекту «Тарас Шевченко» в Центрі раніше ніж в Україні відбулася презентація перших томів Повного дванадцятитомного зібрання творів Кобзаря. Так само у нас пройшла презентація документального телефільму «Мій Шевченко», знятого на «Студії 1+1». Глядачі зустрілися з авторами фільму Юрієм Макаровим і Оленою Чекан. Постійно приїздять до Центру лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка, скажімо Богдан Ступка вже став його живим талісманом. У нас виступали Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук, Світлана Коротя-Ковальська, Марія Стеф’юк, Євген Станкович, Мирослав Скорик, пройшла фотовиставка Василя Пилип’юка, кілька разів виставлялися гобелени Людмили Жоголь... Ми запрошували до себе співробітників Шевченківського національного заповідника в Каневі і разом з ними відкрили книжкову виставку «Безсмертне слово Кобзаря» з фондів заповідника. На ній було представлено понад 100 унікальних музейних експонатів: прижиттєві видання творів Шевченка, література ХІХ і ХХ століть про життя і творчість Кобзаря, художні листівки шевченківської тематики, портрет Тараса Григоровича роботи відомого українського художника Івана Марчука. Відвідувачі Центру мали змогу подивитися відеофільм про Шевченківський заповідник і Тарасову гору.

До 190-річчя з дня народження поета в Культурному центрі було відкрито художню виставку творів народних майстрів України з шевченківської тематики, показано кіносеріал «Тарас Шевченко. Заповіт», пройшла презентація монографії лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук Юрія Барабаша «Коли забуду тебе, Єрусалиме...» Щороку Центр організує конкурс на краще читання поетичних творів Шевченка серед московських студентів і школярів, а в московському лінгвістичному ліцеї № 1555 проводить Шевченківські уроки.

Найголовнішим нашим подарунком до Шевченківського ювілею став вихід у світ збірки вибраних поетичних творів Кобзаря українською і російською мовами, упорядкований в Культурному центрі за підтримки Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України та Національного музею Тараса Шевченка. Збірник покликаний популяризувати творчість національного генія серед української діаспори в Росії та інших країнах СНД. Видання щедро ілюстроване малюнками, офортами та малярськими творами Шевченка, які віддзеркалюють ще одну яскраву грань його могутнього таланту, наочно підтверджують його неосяжний мистецький потенціал. Глибоку передмову до збірки написав академік Микола Жулинський. Книгу було прекрасно видано до 190-ї річниці з дня народження поета Державним видавництвом «Либідь» у Києві. Ми розіслали її в усі організації української діаспори в Росії та в обласні російські бібліотеки.

В 2005 році на Шевченківські свята в Культурний центр приїхав народний депутат України, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, поет Павло Мовчан. У святковому концерті взяв участь ансамбль солістів «Благовіст» Українського академічного фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина». Поетичну композицію «Не питайте свою долю» за баладами і думами Тараса Шевченка блискуче виконала народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Раїса Недашківська.

У Шевченковий березень 2006 року в Культурному центрі побували понад 2 тис. чоловік. На самому початку місяця пройшов фінальний тур V Всеросійського конкурсу серед школярів і студентів на краще читання поетичних творів Тараса Шевченка. В ньому взяли участь 47 чоловік з Москви і Московської області, Санкт-Петербурга, Нижнєкамська, Петрозаводська, Твері, Томська. Переможцями стали Добриня Ситніков (Твер) у молодшій групі, Максим Бондарук (Москва) в середній групі та Сергій Мельничук (Москва) в старшій групі. Другу й третю грошові премії, дипломи та подарунки одержали ще 8 школярів і студентів.

Вручення нагород відбулося 16 березня на урочистому вечорі, присвяченому 192-й річниці з дня народження Тараса Шевченка. З доповіддю про національного генія виступив доктор філологічних наук, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Юрій Барабаш. У святковому концерті взяв участь Чернігівський народний хор (художній керівник та головний диригент Володимир Коцур). 350 чоловік піднялися в єдиному пориві, коли хор виконував «Заповіт» Шевченка разом з учнями Української недільної школи при Культурному центрі. Такі пронизливі миттєвості духовно об’єднують українців і наших гостей всіх національностей. Наступного дня в Центрі відбулася моновистава «Сон» Львівського «Театру у кошику» за мотивами однойменної поеми Тараса Шевченка у виконанні заслуженої артистки України Лідії Данильчук. У відеопрограмі був показаний фільм-опера М.Вериківського «Наймичка» за однойменною поемою Тараса Шевченка (автор сценарію та режисер Ірина Молостова). Була відкрита книжкова виставка «На вічному шляху до Шевченка».

Наступним важливим кроком, який обов’язково матиме добре продовження в майбутньому, стало відкриття в Центрі 27 квітня 2005 року Меморіальної кімнати, присвяченої Тарасу Шевченку й Михайлу Грушевському. Тепер кожний бажаючий може отримати потрібну інформацію про перебування Кобзаря в Москві. З часом необхідно підготувати пішохідну й автобусну екскурсії по Шевченківських місцях Москви.

Ще на ІІІ Конгресі українців Росії в квітні 2002 року Культурний центр виступив із ініціативою об’єднати наші зусилля на темі «Шевченко в українській діаспорі Росії». Йдеться про виявлення кращого досвіду вивчення творчості Кобзаря в російських регіонах і пропаганду його через Культурний центр України в Москві. До ювілею поета можна було б підбити підсумки цієї роботи в масштабах Росії й організувати в Культурному центрі Шевченківський фестиваль.

В розпалі роботи над проектом «Тарас Шевченко» вийшов Указ Президента України про підготовку до відзначення 200-річного ювілею Кобзаря, який підтвердив правильність курсу, обраного Культурним центром України в Москві та додав нових сил і творчого натхнення всьому колективові.

Задовго до сторіччя з дня народження Великого Кобзаря Михайло Грушевський наголошував, що цей ювілей вимагає від українців «чогось більшого, чогось нового понад наші звичайні Шевченківські свята...» Закрема він закликав тоді «взятися до здвигнення йому пам’ятника, гідного його і нас, не тільки во славу поета, а і во славу нашої національної ідеї» (виділено мною. — В.М.).

Ці слова мали б стати ключовими у підготовці до двохсотрічного ювілею Тараса Шевченка, який вже не за горами. Що в наш час — на початку нового століття й тисячоліття — є справді гідним пам’ятником Шевченку во славу його і нашої національної ідеї? Питання для кращих умів української нації. Ясно, що, говорячи словами Грушевського, «в теперішній момент наша честь і любов до нього повинна знайти... у всій українській суспільності ще інший вираз»1.

Не буду замахуватися на повну відповідь, проте в процесі специфічної культурницької роботи в столиці Росії виникають ідеї і пропозиції по відзначенню 200-річного ювілею, які виходять за рамки Культурного центру. Деякі з них вимагають серйозної і тривалої підготовки та реалізації, і їх хотілося б оприлюднити вже тепер.

В науковому плані загальнонаціональним проектом мало б стати створення багатомної широкомасштабної Біографічної хроніки Тараса Григоровича Шевченка, що забезпечить якісний прорив від рівня малоформатних літописів життя та творчості поета.

Настав час перевидати «Словник мови Шевченка», який уперше побачив світ до 150-річчя з дня народження Кобзаря й давно вже став раритетом. До того ж, навіть невеликий московський сегмент мовної практики Шевченка свідчить, що цей Словник має бути розширений, зо-

_____________________



1 Нагадаю, до речі, що століття з дня народження Тараса Григоровича у 1914 році Грушевський назвав «великими роковинами» й писав тоді з приводу цього: «Шевченківське століття, що ми поминаємо сього року, являється заразом ювілеєм українського відродження — святом, переглядом, обрахунком його розвою на протязі сього століття, так тісно зв’язаного з культом його національного поета».

Здається, що ця думка ще більше стосується наступного — другого століття Шевченкового безсмертя.

крема, за рахунок російськомовних слів, уживаних поетом, та специфічної московської лексики, яку він знав.

Вже зараз треба подумати про те, щоб у концепцію відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включити всенародний похід останнім шляхом Кобзаря з Петербурга в Україну, яким пройшла домовина з прахом Шевченка навесні 1861 року. Мабуть, найкраще це було б зробити в 2011 році, до 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка1. Справді, перенесення тіла Шевченка на Батьківщину вікопомної весни 1861 року стало символом віри нашого народу в те, що


Встане Україна.


І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..


Це збулося! Сталося! Мабуть, і тому, що мудрі предки наші не залишили прах поета «в чужій землі в чужій домовині», а виконали його заповіт і поховали свого Кобзаря «на Вкраїні милій».

В цьому контексті Москва має зайняти ключове місце на російському відрізкові походу, а в ній головні події мають відбутися в Культурному центрі України в Москві та недалеко від нього — на тому місці, де знаходилася церква Тихона Амафунтського. До речі, вона чекає зримого закарбування до пам’яті сучасної Москви, адже церкві святого Тихона в новій Росії повезло значно менше, ніж сусідній, теж знесеній, церкві Бориса і Гліба біля Арбатських воріт. У травні 1997 року напроти

_____________________

1 В травні 1991 року, на світанку незалежної України, відбувся похід-реквієм, присвячений 130-річчю перепоховання Тараса Шевченка. Він пройшов з Петербурга через Москву — в Україну, в Канів, на Чернечу гору, де в травні 1861 року Україна поховала свого великого сина. Учасники цього походу побували й на тому місці на Старому Арбаті, де стояв храм святого Тихона. На цьому святому й пам’ятному всім українцям місці відбулася 9 травня 1991 року панахида, під час якої пролився рясний весняний дощ. Один із учасників того походу писав тоді, що «шлях до визволення України проходить через цю Шевченкову духовну дорогу». (Див. Останнім шляхом Кобзаря. К.: Український літопис, 1994).

кінотеатру «Художественный» було відкрито пам’ятний знак, присвячений церкві Бориса і Гліба, а також зведено чималеньку каплицю, на якій читаємо: «Часовня во имя святых Благоверных Страстотерпцев Бориса и Глеба по благословению Светейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия ІІ. Сооружена в 1997 году... в пределах исторического места размещения храма во имя святых Бориса и Глеба, построенного в 1483 году, перестроенного в ХVІ и ХІХ веках и разрушенного в 1930 году, а также на месте церкви святителя Тихона Амафунтского у Арбатских ворот, существовавшей здесь в начале ХVІІ века до 1933 года» (виділено мною. — В.М.).

Треба віддати належне достатній точності формулювань цього напису. Каплицю справді збудовано лише приблизно «в межах історичного місця розміщення храму в ім’я святих Бориса і Гліба», бо цей храм знаходився значно далі в бік до Воздвиженки, а стоїть каплиця практично «на місці церкви святителя Тихона Амафунтського...» Так що московські українці мають тепер можливість відслужити панахиду та поставити свічку за спокій душі Кобзаря на тому місці, де знаходилася його домовина 27—28 квітня 1861 року. 2006 року Культурний центр України в Москві започаткував цю традицію. В каплиці Бориса і Гліба відбулася панахида з нагоди 145-х роковин перевезення через Москву праху Тараса Шевченка. В попередній книзі «Тарас Шевченко і Михайло Грушевський» я писав про те, що відсутність каплиці в ім’я святителя Тихона Амафунтського вимагає порушити питання про встановлення хоча б окремого памятного знака на честь церкви, яка дала тоді пристановище праху великого українця.

Але тема ця не дає спокою. Нагадаю, що в 1961 році, в зв’язку з 100-річчям із дня смерті великого українського поета, вулиця Дорогомиловська на правому березі Москви-ріки була перейменована в набережну Тараса Шевченка. До 150-річчя з дня народження Кобзаря на цій набережній, в сквері перед будинком готелю «Україна» було відкрито в 1964 році величний пам’ятник Тарасу Шевченку. Що могло б стати достойним продовженням традиції відзначення Шевченкових ювілеїв у Москві? Викладу свою пропозицію, пов’язану з храмом святого Тихона.

На Різдво в останні роки я ставлю свічку до посмертної маски Кобзаря в церкві Різдва Христового на Поштовій площі в Києві, де в травні 1861 року по дорозі в Канев була встановлена домовина з тілом Шевченка й відправлена панахида за спокій його душі. Як і московський храм Тихона Амафунтського, київська церква Різдва Христового була знесена в 30-х роках минулого століття, проте на початку ХХІ століття зведена знову. От, якби й у Москві зробити подібну святу справу й відновити храм Тихона Амафунтського! Утопія? Ні, якщо підійти до цієї ідеї з усією відповідальністю й розглянути її на міждержавному рівні, за участю президентів обох держав. І тоді до 200-річного ювілею Кобзаря можна було б зусиллями Росії та України, Києва та Москви відновити на Арбатській площі храм, який дав останній у Москві притулок прахові Тараса Григоровича. Часу залишилося обмаль — всього сім років, але ж і цілих сім років. Устигнемо!

Певно, що слід використати й інший розмаїтий досвід відзначення в Москві попередніх ювілеїв з дня народження та смерті поета. Зокрема, 26 лютого 1911 року відбулася панахида в церкві Феодора Студіта біля Нікітських воріт; навесні 2014 року такі панахиди треба провести в храмах усіх районів Москви, де побував свого часу Шевченко. В 1911 році в Училищі живопису, скульптури й архітектури було влаштовано виставку пам’яті Шевченка, на якій було представлено понад 650 експонатів. Подібну виставку в Москві необхідно передбачити й до 200-річного ювілею. В радянські часи в Москві чотири рази видавалися зібрання творів Шевченка; вже зараз треба домовлятися про випуск у світ в Москві поезій Кобзаря українською та російською мовами. В 1964 році ім’ям Шевченка названо одну з московських бібліотек; нині його ім’я доречно присвоїти Бібліотеці української літератури в Москві. Добре було б використати досвід проведення спільних наукових сесій гуманітарних академічних інститутів Академій наук України і Росії.

Ще кілька конкретних пропозицій. Очевидно, що треба встановити меморіальну дошку на одному з московських будинків, які відвідував Тарас Шевченко. Враховуючи те, що не всі вони збереглися, скажімо, давно відсутній найперший в цьому ряду будинок Щепотьєвої у Воротниковському провулку, в якому мешкав Щепкін, можна було б розглянути, принаймні, два варіанта. Перший — будинок № 24 на Тверському бульварі, в якому Шевченко тричі побував у Сергія Аксакова. Щоправда за цим номером зберігся лише флігель міської садиби 40-х років ХІХ століття. Другий — будинок Російської академії живопису, скульптури і архітектури на М’ясницькій, 21, куди поет двічі приходив до Аполлона Мокрицького. Тим паче, що Шевченко був академіком Петербурзької Академії мистецтв. Фасад будинку на М’ясницькій зберіг первісний вигляд, і меморіальна дошка на ньому буде повністю доцільною.

Вже тепер треба визначитися, хто з українських шевченкознавців, які володіють письменницьким даром, міг би підготувати книгу «Шевченко» в серії «Жизнь замечательных людей» для московського видавництва «Молодая гвардия». Це дасть можливість розповісти багатьом новим читачам у Росії та за її межами про життя і творчість великого Кобзаря. В Україні доцільно видати новітню колективну монографію (чи збірник статей) на тему «Московські друзі і знайомі Тараса Шевченка». Більше того, вважаю, що заслуговують окремих книг стосунки поета з Михайлом Щепкіним, Осипом Бодянським, Михайлом Максимовичем, Варварою Рєпніною.

У цьому зв’язку було б доцільно провести в Культурному центрі України в Москві наукову конференцію «Шевченко і Москва» на базі Московського і Київського університетів та Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Культурний центр має домовленість з Будинком-музеєм М.С. Щепкіна у Москві про проведення в ньому Шевченківських читань. З урахуванням того, що московські маршрути Тараса Григоровича стали тепер ясними й зрозумілими, настав час організувати постійні екскурсії по Шевченківських місцях Москви. Необхідно також зняти документальний фільм, який допоможе багатьом уявити поета в Москві середини 40—50-х років ХІХ століття та побачити сучасний вигляд будинків і місць, в яких він побував. Добре було б, якби цей фільм озвучив Богдан Ступка, який вже прекрасно виступив Ведучим у документальному телесеріалі Станіслава Клименка «Тарас Шевченко» (автори сценарію І.Дзюба, П.Мовчан, Б.Олійник, С.Клименко).

Нові моменти, що стосуються перебування Кобзаря в Москві, треба відобразити в Шевченківській енциклопедії, підготовка якої ведеться в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Передусім, інакше, з урахуванням новітніх наукових досліджень, має виглядати стаття «Москва», в ній, зокрема, необхідно назвати всі відомі московські адреси Шевченка, слід включити в енциклопедію нові позиції, скажімо, про храм Тихона Амафунтського та церковнослужителів, які відправили панахиду над прахом поета в Москві в квітні 1861 року. Ряд нових штрихів можна додати до статей про Бодянського, Шугурова та ін.

Нарешті, хотілося б сподіватися на підтримку держави в спорудженні біля входу до Культурного центру України в Москві памятника Тарасу Шевченкові, що стане гідним українським наголосом не лише в арбатському ареалі, але й в усій Москві та Росії. Хай би Присносущий Тарас Григорович постав на Старому Арбаті молодим, яким він уперше приїхав у першопрестольну й написав у ній геніально-болісний «Чигрине, Чигрине»...
Не рвіть, думи, не паліте,

Може, верну знову



Мою правду безталанну,

Моє тихе слово.
Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп
2015 -> 1–31 травня Художні виставки
2015 -> Світлій пам’яті моєї дружини Люби Богдан
2015 -> Програма ewb має наступність знизу нагору, тобто всі схеми, створені у версіях 0 І 1, можуть бути промодельовані у версії Крім того ewb дозволяє також моделювати пристрої, для яких завдання на моделювання підготовлено в текстовому форматі
2015 -> Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського
2015 -> «Музики вистачить на все життя, але цілого життя не вистачить для музики»
2015 -> Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів (100 історій І термінів) Москва олма медиа Групп
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2015 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України в Москві за 2014 рік зміст вступ
2015 -> Методичні рекомендації щодо використання музичних ігор в процесі музичного виховання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал