Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» Москва



Сторінка27/30
Дата конвертації01.12.2016
Розмір6,87 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

В Україну через Москву

Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі зібралися у Михайла Лазаревського й вирішили перевезти поетове тіло й поховати в Україні, як і заповідав Тарас Григорович. Поки йшли довгі клопоти з цього приводу, могила Шевченка на Смоленському кладовищі, як писав часопис «Основа», постійно вся була в зелені та вінках, за ними не було видно ні землі, ні снігу, і вона скоріше нагадувала весну і життя, ніж холод і смерть.

Дозвіл на перевезення тіла Шевченка в Україну, до якого чимало зусиль доклав Михайло Лазаревський, було отримано у квітні. 26 числа домовину з прахом поета відкопали, й попереду її чекав довгий шлях, по завершенні якого в Каневі Михайло Максимович написав:

Із могили домовина

На світ піднялася;

Через Москву, через Київ,

Сюди донеслася.
А поки-що Шевченкову труну поставили на дорогі ресорні дроги, і жалобна громада оточила її. Часопис «Основа» в червні 1861 року розповідав про цю мить так:

«Черный гроб уже возвышался на запряженных дрогах. Какое тяжëлое впечатление! Какие печальные, серьëзные у всех лица! Все были поглощены минутой, всех пронзала мысль о вечной разлуке с дорогим поэтом и человеком... Когда все, таким образом, находились под гнетом сосредоточенной печали, вдруг заговорил П.А. Кулиш».

Отож, послухаймо Пантелеймона Куліша:

«Що ж се ти, батьку Тарасе, від’їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же ти нижчий од тих козацьких лицарів, що червоною китайкою вкривалися, заслугою козацькою пишалися. Ні один вільний предок твій, Тарасе, не сходив з сього світу без сеї останньої чести1. Чи вже ж ти... вмер чужим чужиницею на чужині? Що ж се про нас на Вкраїні скажуть, як ми тебе вирядимо в дорогу, не покритого червоною китайкою? Скажуть, що й ми такі перевертні, як ті дуки, що позабирали всі козацькі луги й луки та й старосвітські звичаї позанедбували. Ні, батьку Тарасе, не годиться тобі так від’їжджати на Вкраїну! Ще, дякувати Богові святому, не попереводились козацькі діти, козацькі душі, є кому тебе на дорогу китайкою червоною вкрити...Розкиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний по чорній, сумній домовині Тарасовій. Нехай наш батько з’явиться на Вкраїні лицарем щирим, що жив і вмер, дбаючи про добро, про честь і волю нашу... Отепер їдь, батьку Тарасе... Нехай земляки бачать, що... ми тут в столиці своєї святої старосвітщини не занедбали, що ми сво-го великого поета по-своєму шануємо».

Червона китайка на труні швидко потемніла під мокрим дощовим снігом, а Пантелеймон Куліш в цей час говорив:
______________________

1 Китайка — первісно густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім — бавовняна тканина місцевого виробництва. За козацьким звичаєм, тіло померлих козаків покривали червоною китайкою, про що згадано в численних народних піснях і думах.

Молодий, двадцятип’ятирічний Тарас Шевченко писав у тому ж таки Санкт-Петербурзі, де помер (вірш «Іван Підкова»):

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Лев Жемчужников згадував про похорон Шевченка: «Гроб его был покрыт, по казацкому обычаю, широким красным покрывалом».

«В останнє вітаємо тебе на чужині, друже наш Тарасе!... Тяжко бо сумував єси, що тобі засиплять чужим піском очі, гаряче ждав єси, щоб тебе на Вкраїні поховано:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.


Отже ми вволили твою волю, Тарасе... З’явися, батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою, заслугою козацькою1; згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких: нехай побачать, як далеко від правди постали, нехай почують із мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне, нехай, хоч помиляючись, почнуть говорити непозиченою мовою...

Твоїм шляхом, Тарасе, всі ми підемо... Наш єси, поете, а ми народ твій, ми духом твоїм дихатимемо во віки і віки...»

Жалобна процесія поволі рушила зі Смоленського кладовища до Миколаївського двірця через Васильєвський острів, Адміралтейську площу, а потім Невським проспектом. Нарешті добралися до вокзалу. Тут востаннє «тихо стовпились друзі навколо труни, тихо й бережно підняли її на плечі, поставили в вагон, — зібрали в далеку путь».
_____________________

1 В Москві червона китайка також супроводжувала прах поета. З нею труна прибула і в Україну. Григорій Честахівський зазначив у листі від 7 травня про «Кобзарську труну, накриту червоною китайкою — заслугою козацькою» на під’їзді до Києва. Михайло Максимович писав тоді про домовину у вірші «На похорони Т.Гр.Шевченка»:

Стоїть в Каневі в соборі,

Вся квітками ввита;

По-козацьки — червóною

Китайкою вкрита.

Китайку зберіг Григорій Честахівський. Він передав її згодом до музею В.В. Тарновського, а з 1961 року вона зберігається в Канівському музеї Т.Г. Шевченка.


Як підсумував у своїх спогадах Олександр Афанасьєв-Чужбинський: «Друзі покійного зібрали суму, виклопотали дозвіл і повезли прах Тараса туди, де...

Могили


Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять».
Починалася Шевченкова дорога в безсмертя....

«Свято виконав місію...»

Труну з прахом Шевченка супроводжували Григорій Честахівський і Олександр Лазаревський. Останній писав: «Г.Н. Ч-ий был главным распорядителем проводов и похорон, а пишущий эти строки был лишь его, так сказать, помощником».

Український художник Григорій Миколайович Честахівський (1820—1893) народився 1820 року в посаді Нова Прага Олександрівського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградської області) в родині військового поселенця. Навчався в Академії мистецтв у Петербурзі, познайомився з Шевченком у 1844 році, коли вони разом працювали під керівництвом Карла Брюллова. Григорій Миколайович відразу захопився поетом і обожнював його. Честахівський найкраще виявив себе художником-копіїстом і не залишив помітного сліду в історії українського малярства. Проте він увійшов назавжди в історію України людиною, яка свято виконала останній заповіт Кобзаря — перевезти його прах в Україну.

Стосунки Честахівського і Шевченка відновилися після приїзду поета з Москви в Петербург навесні 1858 року. Олександр Лазаревський згадував: «С переселением Шевченка в Петербург... в круг его близких знакомых скоро вошёл Г.Н. Честаховский. Сближение последовало сначала на задушевном пении Честаховским малорусских песен, а затем горячая привязанность певца к поэту была последним оценена, и Г.Н. Честаховский стал одним из частых и желанных посетителей Шевченка, когда последний зажил своим хозяйством в здании Академии Художеств».

Григорій Честахівський любив співати в колі друзів, і Шевченко приєднувався до нього: «Йому подобалося моє виконання, і він вважав, що я співав серцем, — згадував Честахівський. — Це він мені казав! Мені. Та що мій спів порівняно з тим, як він сам співав!» Григорій Миколайович швидко став одним із найближчих друзів Шевченка. Про їх душевну близькість свідчать дві прижиттєві фотографії поета, на яких він зображений із Честахівським. Тарас Григорович тепло ставився до Честахівського, називав його «Грицем», любив, коли він був поруч. Збереглася Шевченкова записка Честахівському, написана 18 травня 1858 року, коли в Петербурзі був Михайло Щепкін: «Грицю! Як хочете побачить старого Щепкіна, актера, й матимете час, то приходьте в 7 часов к Лазаревському. Т.Шевченко». Поет подарував Честахівському «Кобзар» 1860 року: «Козакові Грицеві Честахівському. Кобзар Тарас.».

Після Шевченкової смерті Честахівський виконав олією картини, що зображують різні моменти похорону Шевченка: «Селянин біля домовини Т.Г. Шевченка», «Домовина Т.Г. Шевченка в дорозі», «Домовина Т.Г. Шевченка в церкві» та ряд малюнків, присвячених поетові. Разом з іншим поетовим другом Зосимом Недоборовським зробив опис малюнків, офортів і речей поета. Окремі з них він зберігав особисто і пізніше передав надійним людям — українському художнику, мистецтвознавцеві й етнографу Опанасу Сластіону та до музею старожитностей Василя Тарновського. Серед них були плани і проекти хати, яку хотів собі збудувати Шевченко; оригінал посмертної маски поета; малярське приладдя Шевченка з мольбертом, палітрою і т.ін., яке Честахівський врятував під час розпродажу поетових речей. Передав він і подарований йому Кобзар 1860 року з автографом Шевченка, собі залишив на згадку лише таке саме видання з власноручними правками поета та кілька фотографій. Нарешті, як пише Зінаїда Тарахан-Береза, свідчення Честахівського є сьогодні «найглибшим джерелом для розкриття історії перевезення праху Т.Г. Шевченка із Петербурга на Україну та поховання його в Каневі».

Саме йому — Григорію Честахівському — петербурзька громада українців («люба Громадонька Українська») довірила перевезення праху Кобзаря в Україну. Найкраще сказав про це його помічник у всенародній справі Олександр Лазаревський: «Лучше Г.Н. Честаховского для этого трудно было и придумать. На него и указали ближайшие друзья поэта. Можно сказать, что Честаховский с в я т о исполнил возложенную на него миссию». Іван Драч називає Грицька Честахівського «буйною головою» і вільно та красиво пише: «Дивне прізвище для степового херсонського чоловіка, одчай-душі козацької. Може, десь генеалогія веде аж до «Матки Боскої Ченстаховської»! Але ж затятий який! Коли б не він, не мали б ми Шевченкової гори в такому варіанті».

Надійний помічник Честахівського у виконанні Шевченкового заповіту відомий український історик Олександр Матвійович Лазаревський (1834—1902) був п’ятим з шести братів Лазаревських. Він познайомився з Шевченком 19 березня 1858 року, будучи студентом останнього курсу Петербурзького університету. В цей день Шевченко записав у щоденнику: «... С М.Лазаревским поехали к Василю Лазаревскому. На удивление симпатические люди эти прекрасные братья Лазаревские, и все шесть братьев как один замечательная редкость...» Зі свого боку, Олександр Лазаревський згадував про Шевченка: «Якесь легке й світле було враження від спілкування з цією людиною». Відразу після поетової смерті Олександр Лазаревський написав статтю «Последний день жизни Т.Г. Шевченко», яку було опубліковано в петербурзькій газеті «Северная пчела» вже 28 лютого 1861 року. Зокрема, писав у ній, що в присутності Василя Лазаревського «Тарас Григорьевич начал говорить, как бы хотелось ему побывать на родине и что весной поедет он в Украйну... родной воздух восстановит его здоровье. “От якби додому, там би я, може одужав”. Несколько раз повторял он, как не хочется ему умирать».

Шевченко подарував Лазаревському «Кобзар» 1860 року: «Чистому серцем доброму козакові Александру Лазаревському». Цю дорогоцінну книгу Лазаревський передав своєму сину, тепер вона зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Олександр Лазаревський з 1880 року жив і працював у Києві. Він увійшов у шевченкознавство винятково цінним свідченням про перебування домовини з прахом Тараса Шевченка в Москві, про що й розповімо тепер.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп
2015 -> 1–31 травня Художні виставки
2015 -> Світлій пам’яті моєї дружини Люби Богдан
2015 -> Програма ewb має наступність знизу нагору, тобто всі схеми, створені у версіях 0 І 1, можуть бути промодельовані у версії Крім того ewb дозволяє також моделювати пристрої, для яких завдання на моделювання підготовлено в текстовому форматі
2015 -> Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського
2015 -> «Музики вистачить на все життя, але цілого життя не вистачить для музики»
2015 -> Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів (100 історій І термінів) Москва олма медиа Групп
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2015 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України в Москві за 2014 рік зміст вступ
2015 -> Методичні рекомендації щодо використання музичних ігор в процесі музичного виховання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал