Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» Москва


Як Москва дізналася про смерть і похорон Шевченка



Сторінка26/30
Дата конвертації01.12.2016
Розмір6,87 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Як Москва дізналася про смерть і похорон Шевченка

Вістка про Шевченкову смерть швидко досягла Москви з допомогою телеграфу. Найшвидше, вже 28 лютого вона з’явилася в «Московских ведомостях» на першій шпальті в жалобному обрамленні. 1 березня «Московский курьер» повідомляв:

«О.М. Бодянский сообщил нам полученное из Петербурга, 26 февраля, телеграфное известие о кончине Т.Г. Шевченка, последовавшей в воскресенье утром. Погребенье... назначено на вторник.

В лице Т.Г. Шевченка малороссийская литература лишилась одного из своих даровитейших поэтов, произведения которого известны и большинству нашей публики по переводам, появлявшимся в разных русских журналах»1.

Наступного дня, 2 березня, газета «Русская речь» писала:

«26 февраля, в 6 часов утра, скончался в Петербурге известный литератор Тарас Григорьевич Шевченко. И талантом своим, и характером, остававшимся неизменно благородным во всех обстоятельствах жизни, покойный снискал себе всеобщее уважение. Потеря его отзовется глубоко во всех, кто имел возможность наслаждаться его произведениями».

Справді, мисляча Москва тужила за Кобзарем. 4 березня приятелька Михайла Максимовича Ольга Кошелєва написала йому з Москви про скорботу, викликану в місті звісткою про Шевченкову кончину.

9 березня в «Русской речи» москвичі вже могли читати велику статтю «Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко». Автором її був російський письменник Микола Лєсков. Про що дізналися читачі? Переду-

____________________

1 Між іншим, інформація про повідомлення в «Московском курьере» відсутня в «Трудах і днях Кобзаря» Петра Жура. Тоді як вона підтверджує важливий висновок про те, що Бодянський, очевидно, першим у Москві отримав звістку про Шевченкову смерть.
сім, Лєсков розповів, що востаннє зустрічався з Шевченком наприкінці січня 1861 року, коли той уже тяжко хворів і мусів сидіти в своїй кімнаті-майстерні. Поет писав про своє самопочування в цей час Варфоломію Шевченку1 22 січня: «Погано я зострів оцей новий поганий рік: другий тиждень не вихожу з хати — чхаю та кашляю. Аж обісіло». Через тиждень, 29 січня, признався Варфоломієві, що зовсім ослаб: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу. І кат його батька знає, коли воно полегшає». Протягом січня й лютого перебіг Шевченкової хвороби набрав загрозливого для життя характеру: говорячи сучасною мовою, поглиблювались ознаки серцевої недостатності, почастішали приступи стенокардії, розвинувся набряк легень.

Якраз тоді, коли Лєсков опублікував свою статтю, Марко Вовчок, ще не знаючи про Шевченкову смерть, в листі до нього з Рима писала: «Мій дуже дорогий Тарас Григорович! Чую, що Ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як то Ви не бережете себе... Прошу Вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяно?»

Та прочитаємо, як про стан здоров’я поета розповів Микола Лєсков:

«В комнате, служившей мастерской художнику, никого не было, а на верх я не хотел идти, боясь обеспокоить поэта... «Кто там?» — раздалось в это время сверху. Я узнал голос Шевченко и назвал свою фамилию. «А!... ходить же голубчику сюда», — отвечал Тарас Григорьевич. Войдя, я уви-

___________________

1 Шевченко Варфоломій Григорович (1821—1892) — троюрідний брат Шевченка та його свояк. Поет познайомився з ним у 1844 році. Першу частину цікавої документальної драми-колажу «Гора» Іван Драч назвав: «Варфоломій Шевченко — поміркована голова». Драч зазначає, що Варфоломій «вчив Тараса, як жити, ще до арешту. Поет не послухав... Коли поет наприкінці свого життя намагався влаштувати Варфоломія на кращу роботу, то саме так він характеризував свого названого брата: чоловік не дуже дурний і не дуже розумний, а дуже-дуже щирий...» Троюрідний брат Шевченка став для нього по суті рідним., користувався великим довір’ям поета, і Варфоломій усім серцем бажав «довести йому по смерті його, що був гідним того». За словами Пантелеймона Куліша, Варфоломій Шевченко така людина, що нею можна похвалитись перед усіма земляками.
дел поэта: он был одет в коричневую малороссийскую свитку на красном подбое и сидел за столом боком к окну. Перед ним стояла аптечная банка с лекарством и недопитый стакан чаю.

«Извинить, будьте ласковы, что так принимаю. Не могу сойти вниз, — пол там проклятый, будь он не ладен. Сидайте». Я сел около стола, не сказав ни слова. Шевченко мне показался каким-то странным. Оба мы молчали, и он перервал это молчание. «Вот пропадаю, — сказал он. — Бачите, яка ледащица з мене зробылась?»

Я стал всматриваться пристальней и увидел, что в самом деле во всем его существе было что-то ужасно болезненное; но ни малейших признаков близкой смерти я не мог уловить на его лице. Он жаловался на боль в груди и на жестокую одышку: «Пропаду», — заключил он и бросил на стол ложку, которой только что проглотил лекарство. Я старался его успокоить обыкновенными в этих случаях фразами, да впрочем и сам глубоко верил, что могучая натура поэта, вынесшая бездну потрясений, не поддастся болезни, ужасного значения которой я не понимал. «Ну годи обо мне, — сказал поэт, — расскажите мне лучше, что доброго на Украйни». Я передал ему несколько поклонов от его знакомых...

«От як-бы до весны дотянуть! — сказал он, после долгого раздумья, — да на Украйну... Там може б и полегшело, там може-б еще хоть трошки подыхав»1. Мне становилось невыносимо, я чувствовал как у меня набегали слезы...»

Вражає, ця пронизлива Шевченкова віра в те, що в Україні можна було б ще пожити... За десять років до того в Москві тужив за домівкою Гоголь, який не дожив до весни 1852 року, щоб поїхати в Україну...

14—15 лютого 1861 року Шевченко записав свого останнього вірша

_______________________

1 Якраз у цей час, 29 січня 1861 року, Шевченко писав брату Варфоломію, якого просив допомогти придбати земельну ділянку й побудувати на ній хату: «Кінчай швидше в Каневі та напиши мені, як кончиш, щоб я знав, що з собою робить весною».
— розмову з Музою, який дихає розумінням невідворотності життєвого кінця1:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.


А все ж була в поета слабка надія на те, що лікарі допоможуть віддалити смерть, яка заглядала в очі, й він ще здійснить свою мрію:

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах —

І веселенько заспіваєм...

Не було в усьому світі іншого великого поета, який в останньому вірші так хвилююче сказав про найдорожче в його житті, про мрії, що не збулися...

Неабиякий інтерес становить для нас розповідь Лєскова в «Русской речи» про похорон Шевченка, в якому письменник брав участь:

«Красные шторы у церковных окон, против которых стоял гроб, были

спущены и бросали красноватый свет на спокойное лицо мертвеца, хранившее на себе печать тех благородных дум, которые не оставляли его при жизни. Три художника с бумагою и карандашами в руках стояли по левую сторону гроба и рисовали2...

___________________



1 Вперше опублікований в п’ятій книжці «Основи» за 1861 рік під заголовком «Передсмертні думки».

2 Відомо, що поета в труні малювали В.П. Верещагін, М.Д. Дмитрієв-Оренбурзький, П.Ейснер, Л.М. Жемчужников, М.О. Мікешин, В.М. Рєзанов.
28 февраля, по совершении в академической церкви заупокойной обедни по рабу божьему Тарасу и после отпевания по уставам церковным, ближние покойника почтили его надгробным словом... Особенно сильно отозвалось в душе слушателей слово любимого нашего профессора Н.И.Костомарова и г. К....на1, которому сдерживаемые слезы мешали произнести свое короткое слово, дышавшее сердечной простотой и искренностью...

Когда крышка ящика, в который поставили гроб, была запаяна, провожавшая покойника толпа стала расходиться. Снег повалил довольно

большими хлопьями, какой-то господин с папкою в руках юлил между проходящими, предлагая литографированные портреты мертвого Шевченки...»

В тому ж номері «Русской речи», де з’явилася процитована стаття, невідомий автор у рецензії на вірші російського поета Олексія Плещєєва відзначив: «По нашему мнению, огромный талант недавно умершего Шевченки сильно и благотворно подействовал на развитие дарования г. Плещеева, и действительно последнее имеет много родственного с дарованиями знаменитого малороссийского поэта, ранняя смерть которого ещё раз доказывает, что сильному таланту как-то не живётся на русской почве».

Між іншим, у цій же газеті було опубліковано... «Царський маніфест про скасування кріпосної залежності»; колишній кріпак не дожив до нього лише тиждень. 5 березня, в Прощену неділю в московських храмах читали маніфест про звільнення селян2. Приходить на пам’ять фраза з повісті

__________________



1 Очевидно, йдеться про Миколу Курочкіна.

2 За рік до того поет з глибокою гіркотою писав: «…Для меня ужасно, что мои родные братья и сёстры… до сих пор крепостные. Да, милостивый государь, они крепостные до сих пор!»

У неділю 19 березня 1861 року знайомий Шевченкові петербурзький інженер Федір Черненко зайшов до поета, і той замість привітання запитав його:


«Варнак» Тараса Шевченка: «...Слово крепостной. Горькое! проклятое слово! И день тот проклят, в который я его услышал в первый раз1

І звір того не зробить дикий,

Що ви, б’ючи поклони,

З братами дієте... Закони

Катами писані за вас,

То вам байдуже...


Цікаво, що 23 квітня 1861 року російський учений і літератор Федір Чижов у листі з Москви до Григорія Галагана критикував царський маніфест про звільнення селян, посилаючись на твори Шевченка. Кажучи про те, що положення маніфесту, написані «далеко від народу», Чижов наводив по пам’яті слова Шевченка: «нема раю на сім світі, хіба що на небі?» Далі продовжував: «А по мне не будет и на небе неба, если не приготовили небо на земле страданиями, полным сочувствием людям, особенно страждущим... А на это перескажу стихами того же Шевченка: «Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше — спати, спати і спати на волі, і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого! Однаково — чи жив, чи загинув...»

Москва могла познайомитися з третьою книжкою часопису «Основа» зі згаданою тут розповіддю Льва Жемчужникова про смерть і похорони Шевченка. Всередині літа 1861 року москвичі вже читали червневий номер

_____________________

«”Що?.. є воля? є маніфест? — и, взглянув в глаза гостя, понял ответ... Глубоко вздохнув, он сказал: — Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!” И, пустив крепкую непечатную фразу, Тарас закрыл лицо руками, упал на постель и зарыдал.

Черненко стал его успокаивать, говоря — есть достоверное известие, что царь подписал в тот день манифест об отмене крепостного права, но велел не оглашать его, пока не начнётся пост, то есть до 5 марта, с тем, “чтобы народ встретил свою волю не в кабаках, а в церквях…”»

1 Згадаємо тут предстоятеля Української православної церкви в Канаді митрополита Іларіона, відомого в науковому світі як професор Іван Огієнко. В своїх працях він якось напрочуд просто розповів про Шевченка, як «найбільшого борця проти панщини»: «Коли кажемо, що російська і українська літератури багато зробили для повалення панщизняного рабства, то перше місце в цьому належить безумовно Тарасу Шевченкові! Власне в цьому перша й найбільша заслуга Тараса Шевченка: він найбільше зробив, щоб звалити і в Росії, і в Україні панщину — рабство!»

часопису «Основа», в якому було вміщено велику (майже 40 сторінок) статтю Михайла Максимовича «Значение Шевченка для Украины. Проводы тела его в Украину из Петербурга» (невдовзі було випущено окремою брошурою). За словами автора цієї грунтовної публікації, він обмежував своє завдання історично-вірним викладенням фактів, які надійшли в його розпорядження відразу після смерті Шевченка. Проте, водночас, автор глибоко усвідомлював важливість аналізу нової ситуації в українстві, зумовленої смертю великого поета, та потребу формулювання в цьому зв’язку «висновків і для сьогодення, і для майбутнього». Справді, ключові підсумкові оцінки творчості Кобзаря, зроблені Максимовичем півтора століття тому, не втратили актуальності й нині. Можна сказати, що саме з цієї статті значною мірою починалося посмертне наукове шевченкознавство. Згрупуємо й виокремимо важливі висновки, сформульовані в часописі «Основа» невдовзі після смерті Шевченка.



Насамперед, про резонанс від смерті українського генія:

«По всем известиям, смерть бедного Кобзаря отозвалась повсюду — от хат до палат, в украинцах и неукраинцах, читавших и нечитавших Шевченко, а только слышавших об этом крепаке-поэте.

И, что всего замечательнее, сочувствие это в большинстве возбуждено не произведениями его за последнее время, известными лишь весьма немногим: оно идет с давнего времени, со времени появления «Кобзаря» в 1840 году, и только обновлено изданием его в 1860. Это сочувствие не изменило поэту во все 20 лет его литературной известности; он и сам, быть-может, не подозревал, как оно было велико и глубоко, так точно, как весьма многие только по смерти его узнали, что Тарас — действительно был для украинцев батьком».

По-друге, Михайло Максимович написав про вирішальне значення творчості Шевченка для збереження, ствердження і розвитку української мови, становлення нової літературної мови.

«Десятилетняя разлука Украины с Шевченком нисколько не охладила восторга и любви молодого поколения к поэту, который нежданно (в 1840

году) заговорил языком, по мнению письмéнных — уже замершим на устах простого, непросвещённого народа, языком, давно, осуждённым ими на безжизненность. С самых первых песен Кобзаря оживилась надежда немногих, ещё связанных с корнем народной жизни, что этот мелодический родной язык, эта богатая и прекрасная народная поэзия, отразившая в себе такую живую жизнь, не умрут бесплодно; а через несколько лет, когда взгляд Шевченко расширился, когда жизнь и искусство мало по малу восполнили в его развитии то, чего не дало ему образование, когда его песни зазвучали всеми струнами народной души и народное слово каким-то чудом стало выражать самые задушевные думы современного человека — надежда немногих перешла в отрадную уверенность, и вскоре самые неверующие поверили в возможность развития нашего языка, словесности и жизни на чистых народных началах» (виділено мною. — В.М.).

В цих словах — витоки національної максими, гранично й чітко сформульованої в наш час українським поетом Павлом Мовчаном. Він пише про те, що Шевченко ніби розкодовує великий зміст в рідному слові, а за ним з плином часу відкриваються нові й нові додаткові змісти. Тому твори національного генія і сприймаються як одкровення з високим трансцендетним змістом, який вичитують нові й нові покоління. «І цих Великих слів ані замазати, ані засмальцювати, ані розтерти: ними наповнений наший національний простір. Тому Він завжди свій, рідний, спокревний...»1.



По-третє, Максимович особливо підкреслив народність Шевченкової творчості, навів у цьому контексті влучні слова Миколи Костомарова:

___________________



1 Павло Мовчан. Душевна безвічність слова Тараса Шевченка. В кн. Т.Г. Шевченко. Кобзар. К.: Вид. центр «Просвіта», 2004. С.8.

«Песня Шевченко была сама по себе народная песня, только новая, — такая песня, какую мог бы запеть теперь целый народ, — какая должна была вылиться из народной души в положении народной современной истории. С этой стороны, Шевченко был избранник народа в прямом значении этого слова, народ как бы избрал его петь вместо себя»1.

В статті показано, що після довгої й, здавалося, безплідної боротьби за народне благо, коли струни народної душі завмерли і це нагадувало про кінець, з’явився справжній поет, і те, що вважали за смерть, виявилося лише сном, втомою, розчаруванням.

Четверте. В «Основі», по суті, вперше було чітко сформульовано методологічно важливий висновок:

«... При всей своей народности поэзия Шевченко не носит в себе ни малейшего признака какой бы то ни было исключительности — национальной, религиозной, политической, сословной; его песни исполнены такой... человеческой правды, что нет ни одного народа, нет ни одного современно-развитого человека, который бы не признал их близкими, родными себе».



Нарешті, Максимович вказав на те, що велика душа великого поета була наповнена безмежною любов’ю до людей: «Шевченко любил и уважал человека как он есть, как он вышел из рук жизни, истории; он яснее многих разумел, отчего люди вышли такими, а не иными — и был снисходителен ко всем их недостаткам...» Автор вважав, що Шевченко, будучи справжнім поетом правди і життя, виразником інтересів цілого народу, який так багато страждав, не міг уособлювати в своїй поезії лише ідеальні прагнення. «Но там где он выражает самого себя, его поэзия всегда проникнута духом новой жизни, примирительных отношений даже

______________________



1 14 квітня 1861 року Костомаров сказав на вечорі, присвяченому пам’яті Кобзаря: «Шевченко как поэт — это был сам народ, продолживший своё поэтическое творчество».
к врагам... Шевченко, как великой нравственной силе, не надобно были проклятия».

Такий велет, як Шевченко, в повний зріст сприймається з історичної дистанції. Проте Михайло Максимович переконливо показав, що й зблизька побачив безцінні заслуги Кобзаря перед українським народом і світовою культурою1. Втім, це зуміли зробити й інші петербурзькі друзі Шевченка. Лев Жемчужников у тому ж журналі «Основа» писав: «Оценка частью сделана, но полная, всесторонняя оценка великого поэта-художника — дело будущего и требует серьёзного и долгого труда». Іван Тургенєв зізнавався: «Нам всем, тогдашним литераторам, хорошо было известно, какая злая судьба тяготела над этим человеком; талант его привлекал нас своею оригинальностью и силой, хотя едва ли кто-нибудь из нас признавал за ним то громадное, чуть не мировое значение, которое, не обинуясь, придавали ему находившиеся в Петербурге малоросы…»

З усього, що було написано про Тараса Шевченка в московській, загальноросійській та іноземній пресі в перші місяці після його смерті, неперевершено точною і вражаючою залишається стисла й далекоглядна оцінка творчості українського генія, яку дав російський літературний критик Аполлон Григор’єв у журналі «Время» в квітні 1861 року:

«Щодо краси і сили поезії багато хто ставить Шевченка врівень з Пушкіним і Міцкевичем. Ми підемо навіть далі — у Тараса Шевченка на кожній сторінці «Кобзаря» сяє та гола краса виразу народної поезії, яка хіба що іскорками блищить у великих Пушкіна і Міцкевича... Натура його поетична... світліша, простіша і щиріша за натуру Гоголя, великого поета Малоросії, який поставив себе у фальшиве становище — бути поетом абсолютно чужого йому російського побуту... Шевченко — останній коб-

_____________________

1 Шкода, що розглянута нами стаття Михайла Максимовича не ввійшла у вже згаданий збірник його вибраних українознавчих творів «У пошуках омріяної України» (2003 рік). Тим більше, що Шевченко в творах Максимовича згадується не часто.
зар і перший великий поет нової великої літератури. Вустами цього першого великого поета Україна без самохвальства могла сказати:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава

Слава України».


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Володимир Мельниченко Тарас Шевченко: «Мій великий друг Щепкін» Москва олма медіа Групп
2015 -> 1–31 травня Художні виставки
2015 -> Світлій пам’яті моєї дружини Люби Богдан
2015 -> Програма ewb має наступність знизу нагору, тобто всі схеми, створені у версіях 0 І 1, можуть бути промодельовані у версії Крім того ewb дозволяє також моделювати пристрої, для яких завдання на моделювання підготовлено в текстовому форматі
2015 -> Володимир Мельниченко Москва Михайла Грушевського
2015 -> «Музики вистачить на все життя, але цілого життя не вистачить для музики»
2015 -> Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів (100 історій І термінів) Москва олма медиа Групп
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України у м. Москві за 2015 рік зміст вступ Співпраця Національного культурного центру України у
2015 -> Звіт про роботу Національного культурного центру України в Москві за 2014 рік зміст вступ
2015 -> Методичні рекомендації щодо використання музичних ігор в процесі музичного виховання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал