Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» Москва



Сторінка25/30
Дата конвертації01.12.2016
Розмір6,87 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Не в степу, не на могилі —

Над Дніпром широким —


Ти заснув єси, Кобзарю

Вічним сном глибоким3.



. . . . . . . . . . .

Круг тебé чужа-чужúна...

Та не чужі люде:

Є кому тебе оплакать,

Є — і довго буде.
Покоління поколінню

Об тобі розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже!


Український літератор, Шевченків знайомий, Петро Таволга-Мокрицький читав над могилою поета:
_______________________

1 Згадаймо тут Шевченкові слова з «Передмови» до «Гайдамаків» про боротьбу козаків з ляхами: «Серце болить, а розказувати треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами».

2 Друкуючи виступ Владислава Хорошевського на похоронах Шевченка, редакція журналу «Основа» зазначала: «З великим задоволенням і вдячністю вміщуємо тут цю прекрасну, благородну промову. Вона показала, що наш народний поет вселяв почуття справедливості соплемінникам нашим, які вивищуються над забобонами».

3 Ці рядки в Україні стали народною піснею, яку й нині виконують кобзарі біля Шевченкової могили.

Не в хоромах, не в розкóшах

Смерть тебе постигла:

У хатині орел сизий

Склав широкі крила;

Дві свитини красять стіни,

Да і то старенькі,

Плахоткою сестриною

Зап’яті гарненько, —

Тільки всього!..


Ой не тільки — дивись скільки


Зібралося люду

Різних батьків і язиків1...


Під час цих проникливих і схвильованих промов труну не закривали, й очевидці свідчили, що кожний з присутніх поспішав узяти на пам’ять листки з вінків, покладених до неї... Скажімо, Хартахай писав, що «на поета возложили лавровий вінок, із которого я увірвав три листика і каждий прикладував до його широкого лоба». На могилу поета було також покладено вінки з металевими листочками, які шанувальники Кобзаря брали на згадку й потім берегли як святиню, передаючи своїм дітям, онукам, правнукам. Три з них дійшли до нас і експонуються в Канівському музеї Тараса Шевченка... Домовину несли без віка до самої могили. В цей час пішов густий і мокрий сніг. Якась жінка сказала: «Се діти послали з України свої сльози по батькові».

Коли домовину опустили в могилу, наступила тиша: труну запаювали в свинцевий ящик. Феоктист Хартахай свідчив: «Труна була дубова, оббита срібною парчею, на узглавії кришки на срібній дощечці було написано: «Украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко. 1861 февраля 26 д.». Дубову труну положили у свинцеву через те, що його повезуть на Україну». У книзі «Святиня» Зінаїди Тарахан-Берези читаємо: «Поховали

___________________

1 Цікаво, що Василь Білозерський у своїй промові також говорив, звертаючись до небіжчика: «Бач, скільки зібралось доброго люду коло тебе. Різних батьків і різних язиків».
поета на Смоленському кладовищі в дубовій домовині, яку поставили в дощану скриню, вкриту зсередини свинцем»1.

Після цього було виголошено ще дві промови. Хартахай, зокрема, говорив: «Сумно і страшно вимовить: «Тарас Григорович умер!», а ще страшніше сказати: «На чужій чужині!» ... Україно, Україно, де твій син вірний!? Мова українська! Де твій батько, що тебе так шанував, що через його й тебе ще більше поважати стали... Спи ж, тату, поки правда з кривдою силою мірятися будуть, поки правда запанує на світі!»

Далі, плачучи, говорив поет Микола Курочкін, який був у дружніх стосунках з Шевченком і переклав на російську мову його поезії «Доля», «Муза», «Огні горять, музика грає», «Один у другого питає»: «... Не о многих можно сказать, как о нем: он сделал в жизни свое дело! Счастье в жизни было не для него, — его ждет другое, посмертное счастье — слава...»

Після Курочкіна поліція заборонила дальші виступи. Часопис «Основа» вмістив ще три невиголошені промови:

Вільнослухач Петербурзького університету, перм’як Єгор Южаков: «Песня старой твоей Родины воскресла в тебе и не умрет! Твой Кобзарь будет гулять по ней за тебя и, как правнук твоего дела, расскажет про давню долю України!»

Український етнограф і фольклорист Павло Чубинський, який незабаром стане творцем українського гімну «Ще не вмерла Україна»: _____________________



1 Коли 26 квітня 1861 року домовину з тілом Кобзаря викопали, то свинцеву труну було покладено в основу, оббиту по кутах металом і в двох місцях стягнену металевими пасками. 4 квітня 1939 року в зв’язку з будівництвом пам’ятника Тарасу Шевченку в Каневі було розкрито склеп, у якому поховали поета: «В склепе находится цинковый гроб с прахом великого поэта-революционера. Цинковый гроб содержится в сосновом гробу... На крышке соснового гроба лежала серебряно-зелёная парча и медная табличка, окружённая веночками. На табличке написано: «Тарас Григорович Шевченко, украинский поэт. 1861 г., февраля 26, СПБ». Між іншим, навесні 2005 року так само ховали Папу римського Іоанна Павла ІІ: цинкова труна — в сосновій.
«Угас великий поэт, угас человек, у которого не було зерна неправди за собою. Но не потеряется его светило посреди теней... Далëкие потомки скажут о нëм: недаром він на світ родився, свою Україну любив!»

Поетичні рядки невідомого Псковича:

Исхить же ты из северных болот

Священный прах поэта, — и в земле родной,

В виду степей своих привольных и цветущих,

На берегу Днепра широкого, сокрой...

То было пламенной мечтой поэта

И не нарушишь ты высокого завета...


Зінаїда Тарахан-Береза знайшла неопубліковане в «Основі» надгробне слово письменниці, дружини Пантелеймона Куліша Ганни Барвінок, на весіллі якої Тарас Шевченко був старшим боярином, і вперше повністю

опублікувала його1. Візьмімо з нього кілька фраз:

«Великий друже наш, батьку ріднесенький!.. Скільки твоя поетична муза нас утішала, а іноді доводила до сліз. За що тобі така доля судилася? За те, що ти широкою пеленою увесь світ обняв своєю річчю вабливою, правди своїми пахощами... Пошли тобі, Господи, спокій, царство небесне, а наші вічні сльози про твою недолю і тяжку українську — не захолонуть...

Вічна тобі пам’ять і сльози, і дяка наша, що не обездолив Україну своїм словом, зоставив риси блискучі, пам’ять, дорогий наш гонор...»

Це надгробне слово мало характер «голосіння» над покійником, яке в Україні здавна було заведено жінками. Тарахан-Береза вважає, що Ганна Барвінок була творцем і «Голосіння українок», опублікованого в «Основі». Лев Жемчужников писав, що після того, як о п’ятій пополудні розійшлися люди, українки готові були голосити над могилою поета: «Здавалося, дух Шевченка втішився б цими поетичними риданнями своїх землячок». На

__________________



1 Зінаїда Тарахан-Береза. Святиня. Науково-історичний літопис Тарасової гори. К., 1998. С. 42—43.
жаль, у біографіях та працях про Кобзаря цей історичний документ практично не згадується, а в публікації документів і матеріалів «Смерть и похороны Т.Г. Шевченко» (1961 рік) він взагалі відсутній. Зате Зінаїда Тарахан-Береза в книзі «Святиня» приділяє цьому значну увагу. Наведемо хоча б невелику частину «Голосіння українок», що вмістив часопис «Основа»1, який справедливо вважав: «Тут, нам здається, місце цьому плачу. Хай цей плач лунає, хай наповнить простір над могилою — і дійде до Батьківщини»:

«Чого ти так задумався-загадався, наш батьку рідний! Яка важка дума обняла твою головоньку? Кому ти вручаєш вдову — Україну і діток своїх? Хто їх догляне, хто привітає, як ти наш голубе?! Хто замовить нам таке тепле і щире слово, як твоя свята душа нам оповідала!..

Скільки ти нам одради дав, а ми тобі..! Коли б то була знала, що ти несподівано так нас покинеш, я б стояла під твоїм порогом навколішках, квилила б, молила б, слізьми б його обмила, щоб ти, мій незабутній, сподобив мене почути ще раз твоє тихе, благословенне слово...

Мій братіку, мій голубонько!.. Відкіля тебе виглядати?! Відкіля тебе визирати?! Чи з пісків, чи з долин, чи з широких україн?..

Приймайте його, пригортайте до себе!..

Прощай, мій братіку! прощай, мій сокілоньку!»

Через сто років молодий, чутливий і талановитий Іван Драч у симфонії «Смерть Шевченка» написав «Голосіння матері України»:

Відкіль тебе ж викликати?

Чи то з рути? Чи то з м’яти?

Чи з глибокої могили,

Де барвінки хрест обвили?

______________________



1 Цікаво, що в герценовському «Колоколе» поряд із некрологом російською мовою було надруковане коротке голосіння за Тарасом Шевченком українською мовою «От ієродиякона Агапія» (Андрія Гончаренка). Українець Андрій Гончаренко, виїхавши пізніше з Англії до США, став засновником першої на американському континенті слов’янської друкарні та першим перекладачем творів Шевченка англійською мовою.
Похорон Тараса Шевченка, організований петербурзькою українською громадою і, передусім, Михайлом Лазаревським1, запам’ятався всім, хто був присутній. Російський письменник Сергій Терпигорєв, який був на час похорон студентом Петербурзького університету, згадував через 25 років після смерті Кобзаря: «Жодні похорони, які я бачив з того часу, не мали відбитку й характеру тієї щирості і простоти, безпосередності, як ці Шевченкові. Я бачив похорони Некрасова, Достоєвського, Тургенєва і Салтикова-Щедріна, але всі вони були отруєні осоружним, робленим, нещирим духом демонстрацій. Похорон Шевченка був чистий від цього ярмаркового комедіянтства: не було тут... прикрас театральних...».

Лев Жемчужников, завершуючи свою схвильовану документальну розповідь про прощання з поетом у Петербурзі, писав: «Мы дорожили каждым словом поэта при жизни; теперь — это святой долг каждого. Пусть каждый припомнит что-нибудь, — все теперь дорого. Пусть каждый послужит листком для его венка. Теперь время собирать его многозначущее описание...»

Минуло понад 140 років з того часу. Здавалося б усе життя та післяжиттєву поетову славу докладно розкрито й описано, проте шевченкознавці продовжують невтомно працювати. Є над чим. Зокрема, посмертна зупинка в Москві домовини з тілом Шевченка в квітні 1861 року потребує повнішого, докладнішого й всебічного дослідження.
_____________________

1 Відразу після приїзду з Москви в Петербург 27 березня 1858 року, Шевченко прийшов саме до Михайла Лазаревського: «В 9 часов я был уже в квартире моего искреннейшего друга М.М. Лазаревского». Лазаревський мешкав у будинку російського археолога, графа О.С. Уварова, майном якого завідував. Шевченко жив у Михайла Лазаревського до початку червня 1858 року, після чого переїхав у квартиру-майстерню в приміщенні Академії мистецтв. Лазаревський піклувався про хворого Шевченка, взяв на себе турботу по організації перевезення тіла поета в Україну. Вів усі майнові справи Шевченкових спадкоємців.

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка