Склад. Правила складоподілу слова в українській мові поділяються на склади. Склад



Скачати 79,76 Kb.
Дата конвертації10.12.2016
Розмір79,76 Kb.
СКЛАД. ПРАВИЛА СКЛАДОПОДІЛУ

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. У зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

У залежності від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: день, о-ко , ма-ту-ся, се-стра,



о-пе-ре-та.

Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

Існує декілька правил поділу слів на склади:



  • Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).

  • Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них, - до наступного (зір-ка, май-ка).

  • Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта - до наступного складу (кис-лий, стер-ти).

  • Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л, відходять до наступного (про-сте-жи-ти, се-стра).

  • Подовжені приголосні відходять до наступного складу: жи-ття, на-сі-ння

НАГОЛОС

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук у складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений).

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родовиий відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).



Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)
Правила переносу слів в українській мові

Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка в інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.

1.     Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не па-йок; сльо-за.

2.     Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти, але від-звучати

3.     При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що  позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.

4.     У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.

5.     Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.

6.     Не відривається один приголосний від кореня.



Правопис м'якого знака

М’якість приголосних звуків на письмі у більшості випадків позначається м’яким знаком.



М’який знак пишеться:

1. Після д, т, з, с, ц, л, н у кінці складу та слова: поліський, волинський, криворізький, військо, людськість, по-товариському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, рученьки, голівонька, свіжісінький.

2. Після д, т, з, с, ц, л, н, р у середині складу перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий, тьохкати.

У словах на -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).



Примітка. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в’язкість, баско, різко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-.

У словах на -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.
М’який знак не ставиться після букв, що передають тверді приголосні звуки, у таких позиціях:

1. Після губних [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячих [ш], [ч], [дж], [ж], задньоязикових [Ґ], [к], [х], глоткового [г], а також після [р] в кінці складу та слова (крім слова Горький): голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, бур, зір, десятиріч, тюрма, Харків.

2. Після н перед шиплячими ж, ч, ш, щ та суфіксом -ств-: інженер, інший, менший, тонший, селянство,
але! М’який знак пишеться у словах бриньчати, доньчин, няньчин, що утворені від слів, в яких між приголосними пишеться м’який знак бринькати, донька, нянька.

Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.
3. Після л в іменникових суфіксах -алн-о, -илн-о: держално, пужилно, ціпилно,
але! М’який знак пишеться у зменшених формах, утворених від цих іменників: держальце, пужильце.

4. Після д, н, т, перед суфіксами -ченк-о, -чук, -чишин: безбатченко, Панчук, Федчишин,


але! Михальченко, Михальчук.

5. Після ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, палац, Суец, шприц

6. М'який знак не ставиться після букв, що позначають м’які приголосні звуки, у таких позиціях:


  • Після першого м’якого приголосного при збігу двох м’яких приголосних: цвях [ц′в’ах], кінський [к’íн′с′кий], прип'ятський [прúпjат′с′кий], у тому числі і між подовженими м’якими приголосними: буття, життя, каміння.

Але! м'який знак пишеться між двома м’якими приголосними у таких випадках:

  • у непрямих відмінках, якщо він є в називному відмінку: скринька — в скриньці, нянька — няньці, кицька — кицьці.
    Але! квітці – бо квітка, голці – бо голка;

у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах з постфіксом -ся, якщо м'який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань — станься, під­нось — підносься, підводь — підводься
але! підніс — піднісся, ріс – розрісся.

у словах різьбяр, тьмяний.

після л перед наступним м’яким приголосним: ковальський, пальці, сільський.
Вживання апострофа

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.



Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.


2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.
3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.



4. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього: Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янчик тощо.

Каталог: olderfiles
olderfiles -> Міський методичний кабінет екскурсія «Спостереження за осінніми змінами у живій та неживій природі»
olderfiles -> Наукових праць
olderfiles -> Державний стандарт початкової загальної освіти Згідно із Законом України «Про загальну середню освіту»
olderfiles -> Розділ ІІ. Наша зірочка Даша Бондарчук
olderfiles -> Історія держави І права України у 2-х томах том І
olderfiles -> Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами 2010 р. Укладачі
olderfiles -> Першотравнева райдержадміністрація відділ освіти методичний кабінет
olderfiles -> Задача на спільну роботу. Мета: Забезпечити засвоєння учнями вміння розв’язувати задачі на спільну роботу
olderfiles -> Методичні рекомендації до організації і проведення уроків узагальнення і систематизації знань учнів на початок навчального року


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал