Скиба Ю. А., Царенко О. М., Ющик В. В. та ін. Словник екологічних термінів до курсу "Основи екології"



Сторінка1/5
Дата конвертації05.12.2016
Розмір0,89 Mb.
  1   2   3   4   5
Скиба Ю.А., Царенко О.М., Ющик В.В. та ін.
Словник екологічних термінів

до курсу "Основи екології"

(2008)


Словник містить різноманітний науковий, довідково-інформаційний матеріал та тлумачення значної кількості термінів і понять з різних розділів екології. Розрахований на студентів небіологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів. Він буде корисним вчителям загальноосвітніх закладів, працівникам природоохоронних установ, представникам “зелених” організацій та широкому колу любителів природи.

Автори:

Скиба Юрій Андрійович – завідуючий кафедри екології, доцент, кандидат біологічних наук;

Царенко Ольга Миколаївна – доцент, кандидат біологічних наук;

Ющик Валерій Володимирович – доцент, кандидат медичних наук;

Компанець Едуард Вікторович – доцент, кандидат біологічних наук;

Лазебна Ольга Миколаївна – доцент, кандидат педагогічних наук;

Кузнєцова Тетяна Василівна – старший викладач;

Настека Тетяна Миколаївна – старший викладач;

Головач Олег Федорович – старший викладач;

Гармата Олександр Миколайович – старший викладач;

Шевченко Валентина Григорівна – викладач;

Турубара Оксана Валеріївна – викладач.



Передмова

Починаючи з ХХ ст. людство, в силу своєї здатності перетворювати навколишнє середовище, спровокувало прискорені зміни та порушення рівноваги у природі. Це призвело до небезпечних для всього живого наслідків, які можуть набути незворотнього характеру. Тому надзвичайною актуальною проблемою сьогодення є збереження та поліпшення навколишнього середовища для нинішніх і прийдешніх поколінь. Одним із шляхів вирішення даної проблеми є формування екологічних знань серед усіх верств населення і в першу чергу, серед майбутніх вчителів.

У словнику наведені переважно ті матеріали, які передбачені навчальною програмою із курсу “Основи екології”. Метою словника є сформувати у майбутніх вчителів екологічні поняття, терміни, закони і закономірності. Отримані екологічні знання вони зможуть успішно використати під час своєї професійної роботи.

Терміни у словнику подані у алфавітному порядку, що допоможе швидко орієнтуватись у пошуку необхідного матеріалу. Довідковий матеріал наведено у вигляді коротких статей.

Під час упорядкування словника використано різні українські, російські словники, довідники, посібники, наукова література тощо.

Словник містить список літературних джерел для студентів, які виявлять бажання поглибити свої знання з екології.



Словник екологічних термінів орієнтований на студентів гуманітарних і технічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів України.



АБІОГЕНЕЗ – утворення органічних речовин, розповсюджених у живій природі, поза живими організмами без участі ферментів. У широкому сенсі А. - виникнення живого з неживого, тобто є вихідною гіпотезою сучасної теорії походження життя. У середині ХХ ст. експериментально було здійснено абіогенний синтез білковоподібних та інших органічних речовин в умовах, що відтворюють стан первинної Землі.
АБІОТИЧНІ ЧИННИКИ (ФАКТОРИ) – сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що впливають на організми. А. ч. поділяють на хімічні (хімічний склад повітря, води, грунту), фізичні, або кліматичні (температура, тиск, вологість, радіаційний режим), орографічні (пов’язані з характером рельєфу), едафічні (грунтові) та геологічні. А. ч. впливають переважно на чисельність (біомасу) і поширення тварин та рослин у межах своїх ареалів, при цьому найбільше значення мають лімітуючі А. ч., тобто необхідні для існування, але представлені в обмеженій кількості (напр., вода в пустелі).
АБСОРБЦІЯ газів – об’ємне поглинання газів та випаровувань рідиною (абсорбентом) з утворенням розчину. Застосовують А. для очищення та розділення газів, виділення парів з паро-газової суміші, що базується на різній розчинності газів та випаровувань у рідинах.
АБОРИГЕНИ – див. автохтони
АВТОТРОФНІ ОРГАНІЗМИ (АВТОТРОФИ) – організми, які синтезують усі необхідні для їхнього життя органічні речовини з неорганічних речовин повітря, води, грунту за допомогою енергії сонячного світла (фотосинтез) або енергії хімічних процесів (хемосинтез). До А. належать зелені рослини та деякі бактерії.
АВТОХТОНННІ ОРГАНІЗМИ – об’єкти живої природи, що населяють певну місцевість, де вони виникли в процесі еволюційного розвитку. Так евкаліпт та качконіс є А.о. Австралії, мурахоїд та дика картопля є А.о. Пд. Америки.
АГРОЕКОЛОГІЯ – розділ прикладної екології, що вивчає структуру та динаміку створених людиною агроекосистем, вплив чинників середовища на їх продуктивність, а також вивчає всі сучасні екологічні проблеми, пов'язані з агропромисловим виробництвом та шляхи екологізації всіх галузей сільського господарства. Завданням А. є використання біоценотичних закономірностей культурних фітоценозів для підвищення їх продуктивності та якості.
АГРОЕКОСИСТЕМА – нестійка екосистема із штучно зміненими або збідненими видами, що дає с/г продукцію. А. включає в себе агробіоценоз та абіотичні компоненти (грунтові, кліматичні чинники та інші.). А. не здатна довгий час існувати без постійної підтримки людини. Зараз А. займають більше 11% суходолу. А. - це екосистема, в якій людина для збільшення господарсько цінної продукції максимально спрощує структуру.
АДАПТАЦІЯ (від лат. пристосовую) – пристосування в процесі еволюції будови, функцій, поведінки організмів (особин, популяцій, видів) до певних умов існування. А. вперше дав Ч. Дарвін (1859), показавши, що розвиток видів здійснюється через еволюцію їх пристосувань. А. виникають і змінюються внаслідок дії мінливості, спадковості і природного (штучного) добору в конкретних умовах середовища. Еволюційно історична А. виникає під впливом природного і штучного добору в конкретних умовах середовища за участю факторів мінливості і спадковості. Розрізняють загальні А. (пристосування організмів до життя в широкій зоні середовища, напр., кінцівки наземних тварин) та окремі А. (пристосування до певного характеру існування, напр., спеціалізовані форми кінцівок копитних). Загальні А. можна класифікувати за місцеперебуванням організмів, способом їхнього живлення, переміщення тощо. Зокрема, серед тварин виділяють наземні форми (гнотобіонти), водяні (гідробіонти), пристосовані до польоту (авіабіонти), деревні (дендробіонти), підземного способу життя (едафобіонти) та ін.. Сукупність А. надає будові та життєдіяльності організмів рис доцільності, хоча довершеність будь-якої А. має відносне значення, так як завжди можливі і більш досконалі А. до даного середовища існування. Механізм еволюційного розвитку А. – одна з головних проблем біології.
АДВЕНТИВНІСТЬ – переміщення (імміграція) виду з одного біоценозу або області поширення (ареалу) в інший з наступною акліматизацією. А. є результатом випадкового занесення організмів людиною або різними природними чинниками (тваринами, водними і повітряними течіями тощо) в нові регіони. Основою А. є адаптивні механізми процесу обміну речовин. Перебудови, які при цьому відбуваються, лежать в межах норми реакції організму і не порушують його генетичну структуру. А. часто відіграє важливу роль у формуванні угруповань, оскільки зайшлі види в результаті натуралізації можуть займати в них певне положення, а іноді навіть перешкоджати відтворенню місцевих видів, напр., масове розмноження європейських айстрових в аргентинській пампі, кактусів в Австралії.
АДСОРБЦІЯ (від лат. поглинаю) – поглинання речовини в газоподібному або розчиненому стані поверхнею твердих або рідких тіл (адсорбентів), зокрема біологічними мембранами. А. - це зміна концентрації (зазвичай у бік її збільшення) речовини поблизу поверхні розділу фаз (“поглинання на поверхні”). А. є окремим випадком сорбції. Розрізняють фізичну А. й хемосорбцію. Використовують у техніці для одержання й очищення різних речовин. В біологічних системах з А. пов’язані процеси всмоктування, перші етапи взаємодії ферментів із субстратом, захисні реакції проти токсичних речовин тощо.
АЕРОБИ, аеробні організми – організми, здатні жити і розвиватися лише при наявності вільного молекулярного кисню, який вони використовують як окислювач. А. - це всі рослини, майже всі гриби, переважна більшість тварин та мікроорганізмів. Серед останніх розрізняють: облігатні (безумовні) А., які потребують значної кількості вільного кисню (напр. нітрифікуючі бактерії), та факультативні (умовні) А., для яких достатньо дуже малої кількості вільного кисню (напр. дріжджі).
АКВАКУЛЬТУРА – система заходів із штучного розведення в спеціальних водоймах, басейнах або морських господарствах різноманітних господарсько цінних рослин або тварин. Головними завданнями А. є значне збільшення об’єму харчової та іншої продукції, що отримує людство, та зменшення антропогенного тиску на природні популяції цих видів, їх відтворення.
АКВАТОРІЯ – водний простір водойми, моря або океану, що обмежений певними природними, штучними або умовними межами. В екології А. розглядають як об’ємне формування, що включає водну товщу від дна до поверхні та атмосферу над нею.
АКЛІМАТИЗАЦІЯ – пристосування організмів до нових умов існування, в які вони потрапляють природним шляхом, або переносяться (свідомо чи випадково) людиною. А. включає пристосування до кліматичних, фізико-хімічних, грунтових умов нового середовища та до нових біоценозів. Це пристосування відбувається внаслідок неспадкових змін норми реакції організму, обміну речовин (натуралізація) чи під впливом природного добору шляхом зміни генетичної структури виду (справжня А.). Розрізняють декілька ступенів А.: 1 ступінь – здатність однорічних тропічних рослин (баклажан та ін.) розвиватись і плодоносити у культурі; здатність тропічних тварин (австралійський страус та ін.) жити цілий рік на відкритому повітрі помірного клімату (напр., у зоопарках); 2 рівень – здатність переселених рослин та тварин жити постійно в нових природних умовах при ретельному догляді людини (катальпа бігонієвидна, нутрія); 3 рівень – здатність рослин (клен червоний та ін.) та тварин (норка американська) розвиватись і розмножуватись у нових умовах не гірше, ніж місцеві форми; 4 рівень – здатність акліматизованого виду розмножуватись швидше в новому середовищі існування до витіснення місцевих форм (елодея і колорадський жук в Європі та ін.).
АКУМУЛЯЦІЯ – процес нагромадження на поверхні Землі, в організмах, на дні природних і штучних водних басейнів та продуктів ерозії та абразії, води, солей, органічних решток, різноманітних забрудників внаслідок діяльності вітру, вод, що течуть, морів, вулканів, льодовиків та інших геологічних та біологічних чинників.
АЛЕЛОПАТІЯ – взаємний вплив рослин, що входять до складу фітоценозу, зумовлений виділенням ними в навколишнє середовище фізіологічно активних речовин. Кількість і склад речовин, що виділяються у повітря, грунт, воду, залежать від виду, органу, фізіологічного стану рослин, умов зростання. Метаболіти одних рослин діють на інші рослини через зміни навколишнього середовища, де зазнають ряду послідовних перетворень, внаслідок чого відбувається колообіг цих речовин у біогеоценозі. Алелопатичний взаємовплив спричинює зміни у загальному обміні речовин, анатомічній структурі рослинних тканин, інтенсивності протікання фізіологічних процесів: дихання, фотосинтезу, надходження поживних речовин тощо. А., як і інші взаємовідносини рослин, лежить в основі виникнення, розвитку, заміни рослинних угруповань, відіграє важливу роль в процесі грунтоутворення. Явище А. враховують та застосовують у с.г. при розробці сівозмін і мішаних посівів, для запобігання грунтовтомі, боротьбі з бур’янами, шкідниками тощо.
АЛОХОРІЯ – поширення діаспор (плодів, насіння, спор) за допомогою зовнішніх чинників (вітру, води, тварин, людини).
АЛОХТОННІ ОРГАНІЗМИ – організми, що населяють певну місцевість, але на відміну від автохтонних о., виникли в процесі еволюції в іншій місцевості. В області сучасного поширення А. потрапили в результаті розселення. Так, А. о. Північної Америки є опосум і кілька видів колібрі, що переселилися з Південної Америки.
АНАБІОЗ – стан організму, при якому життєві процеси так уповільнюються, що іноді зникають видимі прояви життя. А.о. є однією з форм пристосування організмів до несприятливих умов існування (зміна температури, вологості, нестача корму тощо). При А. в організмів значно знижується обмін речовин. Стан А. може тривати від кількох хвилин до багатьох років. Коли умови існування поліпшуються, нормалізуються і життєві функції. А. відомий у мікроорганізмів, багатоклітинних рослин, найпростіших, безхребетних та хребетних тварин.
АНАЕРОБИ, анаеробні організми – організми, здатні жити й розвиватися при відсутності вільного молекулярного кисню. Розрізняють облігатні (безумовні) А., які розвиваються, коли вільного кисню в середовищі немає зовсім, а їхні вегетативні форми гинуть, коли він є (паличка правця, маслянокислі бактерії та ін.) та факультативні (умовні) А., здатні розвиватись при наявності вільного кисню (дріжджі, кишкова паличка та ін.).
АНТРОПОГЕННІ ЧИННИКИ (ФАКТОРИ) – чинники впливу людської діяльності на органічний світ. Розрізняють такі види впливу А.ч.: непрямі та прямі, позитивні та негативні. Прямий вплив спрямований безпосередньо на живі організми (напр., штучне розведення риб, птахів тощо). Непрямий вплив здійснюється шляхом зміни клімату, фіз. стану та хімізму атмосфери і водойм, будови поверхні землі, грунту, рослинного та тваринного світу, що призводить до змін та порушень умов існування організмів.
АНТРОПОСФЕРА – 1) Частина біосфери, де живе і яку використовує людство. 2) Сфера Землі та найближчого космосу, що використовується людством і зазнає внаслідок цього певних змін.
Антропофіти (від грец. людина і рослина) - види рослин, що потрапили до місцевої флори завдяки діяльності людини (свідомій чи несвідомій), та ті, що постійно трапляються на створених людиною місцезростаннях. Розрізняють такі категорії: культурні, окультурені, рудеральні.
Антропохори (від грец. людина і рухаюсь) - види рослин та грибів, зачатки яких (насіння, спори) ненавмисно поширює людина.
АПВЕЛІНГ – вертикальне переміщення глибинних вод у верхні шари океану. Найчастіше виникає при згінних вітрах у прибережних районах. В наслідок А. з водою на поверхню піднімаються азот, фосфор та інші біогенні хімічні елементи, що сприяє високій біологічній продуктивності.
Арборициди - хім. речовини, які застосовують для знищення небажаних дерев та чагарників. Найб. ефективними є препарати 2,4Д (солі та ефіри), циклорама (раундап, гарлон) та ін.
Ареал (від лат. площа, ділянка, простір) – територія або акваторія, в межах якої зустрічаються представники конкретного таксону (виду, роду, родини та ін.).
Аридна зона (від лат. сухий) – зона посухи. Частина земної поверхні (на суходолі та над океаном), де величина випаровування перевищує кількість опадів. На суходолі - це території з високим рівнем сонячної радіації, значними добовими та річними коливаннями температури (пустелі, напівпустелі, сухі степи).
Асиміляція, Анаболізм – сукупність хім. процесів (перетворення та використання органічних речовин, які надходять із зовн. середовиша). Синтез складних молекул з більш простих, що відбувається з поглинанням енергії. Найбільш важливий процес А., що має планетарне значення – фотосинтез.
Асоціація (від пізньолат. з’єднання) – 1) Угруповання мікроорганізмів, які постійно існують разом та (або) розвиваються взаємообумовлено. 2) Рослинна А. основна класифікаційна одиниця рослинного покриву; сукупність однорідних фітоценозів з подібною структурою, видовим складом та взаєминами рослин як між собою, так і з навколишнім середовищем.
Атоли (з англ, що походить від мальдивськ. кораловий острів) – плоскі низовинні коралові острови у формі кільця; всередині є мілководна лагуна. Як правило, з’єднані з відкритим океаном вузьким каналом.
Атрактанти (від лат. до себе) – природні та синтетичні речовини, які слугують для приваблювання тварин. Діють на хеморецептори. А. використовують як принади у пастках для знищення комах-шкідників, відлову хутрових звірів, у дератизаційних заходах та для визначення ступеня забрудненості посівів.
Аутекологія – розділ екології, що розглядає взаємовідносини між окремими живими організмами та навколишнім середовищем середовищем. А. досліджує закономірності життєдіяльності організмів у їх природному середовищі існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини. Зазвичай особлива увага приділяється життєвим процесам та поведінці як способам пристосування до середовища. Вперше А. виділена у самостійний розділ екології на ІІІ Міжнародному ботанічному конгресі (1910).
Афотична зона (від грец. без світла) – зона водойми, куди не проникає сонячне світло (переважно у морях, глибоководних озерах і водосховищах). Область розвитку життя без світла.
Бактерицидні речовини – природні та синтетичні речовини, що викликають загибель бактерій.
Бактерії (від грец. паличка) – мікроскопічні прокаріоти; діаметр їх клітин складає в середньому 1-5мкм (0,001-0,005мм). Разом з синьозеленими водоростями складають Царство Дроб’янки.
Бактеріофаги (від бактерія і грец. пожирач) - видоспецифічні віруси, що викликають руйнування (бактеріоліз) деяких бактерій. Б. поширені у воді, грунті, живих організмах.
Басейн водойми - частина земної поверхні, до якої входять поверхневий та підземний водозбори річки, озера, водосховища.
Батіаль (від грец. глибокий) – зона Світового океану, що займає проміжне положення між неретичною (мілководною) та абісальною (глибоководною) зонами; материковий схил від 200 до 2500 м. Є на усіх материках, займає біля 15% площі дна океану. Б. населяють переважно бактерії, гриби, тварини. Останні існують за рахунок орг. речовин, що потрапляють з верхніх частин водойми. Фото синтезуючі організми відсутні або рослинний світ бідний через недостачу або відсутність освітлення. Виняток складають “оазиси життя” поблизу підводних викидів термальних вод. Тут бурхливо розвиваються автотрофні синьозелені бактерії, за рахунок яких існує багата та своєрідна фауна дна.
Бацили (від лат. палички) – 1) Різні види бактерій паличкоподібної форми. 2) Аеробні та факультативно анаеробні грампозитивні бактерії роду Bacillum, що утворюють термостійкі ендоспори.
Бенталь (від грец. глибина) – зона життя на дні водойми (моря, озера).
Бентос (від грец. глибина) – сукупність організмів, що живуть на дні водойм (та у грунті). Б. поділяють на зоо- (найпростіші, губки, кишковопорожнинні, моховатки, поліхети, ракоподібні, голкошкірі, молюски) та фітобентос (водорості, рідше вищі рослини).
Біогенні елементи (від грец. походить з живого) – хім. елементи, що постійно входять до складу живих організмів, мають певне біологічне значення, утримуються в екосистемі, де здійснюють безперервний біогеохімічний колообіг.
Біогеоценоз – історично сформована єдність організмів на даній території, які взаємодіють з фізичним середовищем таким чином, що потік енергії створює чітко визначену трофічну структуру, видове різноманіття та колообіг речовин в середині системи. Термін “біогеоценоз” запроваджений В.М.Сукачовим (1940).
Біоіндикатори – див. види-індикатори.
Біологічна продуктивність – 1) Поняття, що означає відтворення біомаси живих організмів в екосистемі за певний проміжок часу. 2) Здатність природних угруповань або деяких їх компонентів підтримувати певну швидкість відтворення живих організмів, що входять до їх складу.
Біологічний годинник – узагальнена назва внутрішніх механізмів або регуляторів, завдяки яким організми орієнтуються у часі. Ця орієнтація базується на строгій періодичності фіз.-хім. процесів, що відбуваються у клітинах (ендогенних біологічних ритмах). Здатність до відліку часу властива будь-якій клітині еукаріот.
Біологічні ритми - зміни інтенсивності та характеру біол. процесів та явищ, що періодично повторюються. Б.р. властиві, мабуть, всім живим організмам; їх відмічають на усіх рівнях організації: від клітинного до біосферного. Б.р. закріплені спадково. Виділяють Б.р. екзогенні, що виникають як реакція на періодичні зміни у середовищі (напр., див. фотоперіодизм) та ендогенні, що генеруються самим організмом.
Біом (від грец. життя і лат. закінчення) – 1) Сполучення (поєднання) видів живих організмів та довкілля, що складає екосистему чи сектор природного поясу. 2) Сукупність видів рослин та тварин на конкретній території.
Біомаса - кількість речовини живих організмів, нагромадженої в популяції, екосистемі, біосфері за конкретний проміжок часу, вираженої у одиницях маси (сирої чи сухої) на одиницю поверхні (об’єму).
Біометод захисту - біологічний метод боротьби із шкідниками, хворобами та бур’янами. Група заходів, спрямованих на обмеження небажаних у господарстві організмів: за допомогою інших видів (хижаків, паразитів, вузькоспеціалізованих фітофагів) або завдяки стерилізації самців виду-шкідника та витіснення ними фертильних особин.
Біосинтез - процес утворення органічних речовин у живих організмах чи в штучних умовах. Складова частина метаболізму живих організмів.
Біосфера - (від грец. життя, куля) плівка життя. Термін запропонував А. Зюсс (1875р.) Оболонка Землі, до складу якої входять нижня частина атмосфери, гідросфера, верхня частина літосфери; створена та функціонує значною мірою завдяки життєдіяльності живих організмів у минулому та в сьогоденні. За В.І.Вернадським “область існування живої речовини”.
Біосферні заповідники – природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Для Б.з. встановлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням.
Біота - історично складена сукупність видів живих організмів, об’єднаних спільною областю поширення. Між видами Б. не завжди є екологічні зв’язки.
Біотестування - процес визначення якості середовища, що базується на кількісній оцінці життєво важливих функцій та визначенні смертності тест-організмів.
Біотичний потенціал – репродуктивний потенціал. Умовний показник теоретично максимальної швидкості зростання чисельності особин популяцій даного виду при відсутності дії обмежуючих факторів. Характеризує потенційну плодючість популяції, що генетично обумовлена якістю виду, яка ніколи у природі не реалізується. Адже на природні популяції завжди діють чинники середовища, що викликають зниження плодючості. Б.п. визначається: а) середньою величиною приплоду; б) швидкістю, з якою особини даного виду при умові неконтрольованого розмноження покриють Землю рівномірним шаром.
Біотичні чинники – біотичні чинники. Безпосередні або опосередковані взаємовпливи живих організмів.
біотоп - це найменша просторова одиниця з однотипними умовами рельєфу, клімату та ін. абіотичних факторів, зайнята певним біоценозом.
Біохімчне споживання кисню – показник кількості кисню, який витрачається на біохімічне окиснення органічних речовин, що містяться в певній одиниці об’єму за визначений проміжок часу. На практиці БСК оцінюється за 5 діб окиснення. БСК відноситься до показника оцінки загального забруднення води органічними речовинами, що легко окиснюються.
Біоценоз (від грец. життя та спільний) – сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів, що спільно мешкають на ділянці суходолу або водоймища та характеризуються певними взаємозв’язками, як між собою, так і з абіотичним середовищем. Термін “біоценоз” запроваджений К.Мебіусом. Біоценоз – комплекс організмів біогеоценоза, який формується як наслідок боротьби за існування, природного добору та інших факторів еволюції. За участю в біологічному колообігу речовин у біоценозі розрізняють три групи організмів: продуценти, консументи, редуценти. За систематичною ознакою біоценоз складається з фітоценозу, зооценозу та мікробоценозу.
Ботанічні сади – установи, метою яких є збереження, вивчення, акліматизація, розмноження в спеціально створених умовах та ефективне господарське використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. В Б.с. створюються, поповнюються та зберігаються ботанічні колекції, проводиться наукова, навчально-освітня робота.
Важкі метали – умовна назва металів, які мають щільність понад 6 г/см3, відносну атомну масу 50 а.о.м., більшість з яких токсичні (цинк, кадмій, меркурій, хром, плюмбум та ін.). Важкі метали потрапляють у довкілля як зі стічними водами, так і внаслідок процесів горіння. Важкі метали порівняно легко накопичуються у грунтах, але повільно і важко видаляються з них. Період напіввидалення металів: цинку до 500 років, кадмію – до 1100 років, купруму – до 1500 років, плюмбуму – до кількох тисяч років. Деякі важкі метали, такі як мікроелементи (цинк, залізо, марганець, мідь) необхідні в дуже малих кількостях для живих організмів, а інші – токсичні для організму людини (ртуть, свинець, кадмій). Особливу проблему становить накопичення важких металів у трофічному ланцюгу та організмі людини.
Валова первинна продукція – кількість речовини, яка створюється рослинами за одиницю часу при даній швидкості фотосинтезу. Саме валова первинна продукція стосовно до фітопланктону є мірою фотосинтезу, оскільки дає уявлення про ту кількість речовини та енергії, яка використовується в подальших перетвореннях речовини та енергії.
Вегетаційний цикл – період, під час якого рослина проходить повну стадію розвитку - від посіву насіння до дозрівання врожаю. Під час вегетаційного циклу рослина певного виду чи сорту проходить різноманітні фенологічні фази розвитку. Тривалість вегетаційного циклу рослин змінюється в залежності від природних (географічних) зон, біологічних груп рослин (однорічні, багаторічні, озимі, ярові форми), виду, сорту тощо. В помірному кліматі вегетаційний період починається весною та закінчується восени. У однорічних ярових рослин вегетаційний цикл співпадає з тривалістю їхнього життя. У озимих він починається восени, переривається взимку та поновлюється навесні. Важливий вплив на тривалість вегетаційного циклу має температура.
Види-індикатори (від лат. показник та вказую, визначаю) – рослинні та тваринні організми, за наявністю та станом яких можна зробити висновок про властивості середовища (грунту, води, засолення), в тому числі про присутність і концентрацію забруднювачів, які сигналізують про зміни кількісного чи якісного стану забруднювачів у навколишньому середовищі. Вид-індикатор – вид, який присутній в біоценозі протягом багатьох поколінь і який утворює ядро біоценозу.
Викиди токсичних речовин (токсини – від грец. отрута) – надходження в навколишнє середовище (воду, атмосферу, грунт) забруднюючих речовин від промислових, сількогосподарських підприємств, транспортних засобів, перевищення яких створює небезпеку для здоров’я людини. Нормуються показником ГДК – гранично-допустима концентрація.
Витік – місце, звідки річка бере свій початок. Витіком може бути джерело, озеро, болото, льодовик тощо. Для великих річок іноді за початок умовно вважають місце злиття двох приток. Нерідко головне русло річки та її витік мають різні назви.
Вода – найпоширеніша хімічна сполука, мінерал, який може бути за природних умов в трьох агрегатних станах: в рідкому, твердому та газоподібному. Хімічне поєднання водню та кисню у співвідношенні (за вагою) 11,11% водню та 88,89% кисню. Рідина без запаху, смаку, кольору; щільність 1,000 г/см3; замерзає при 00С; при 1000С переходить у пар. Вода є найважливішим екологічним ресурсом і головною складовою живих організмів. Багато видів живих організмів живуть у воді, а ті, що живуть на суходолі, значною мірою залежать від вмісту води в середовищі. З водою організми отримують розчинені в ній речовини. Її вміст у більшості живих організмів становить 60-80%, а у деяких (медузи) – до 98%. Вода є частиною природного середовища і утворює оболонку нашої планети – гідросферу. Під дією зовнішніх енергетичних чинників відбувається колообіг води у природі. Вона є учасником більшості технологічних процесів господарської діяльності людини. Якість води може погіршуватись внаслідок забруднення.
Водосховище – штучно створена водойма, як правило, в долині річки за допомогою водопідпорної греблі, з метою накопичення та зберігання води для подальшого її використання у господарських потребах. Причинами необхідності водосховищ є: нерівномірність у розподілі стоку річок впродовж року; значна мінливість річного стоку; нерівномірність розподілу стоку по території. Водосховища створюють для перерозподілу стоку річок у часі та по території. Вони є основою різностороннього використання водних ресурсів. Негативний вплив водосховищ на навколишнє середовище: підпружені греблею води розливаються на великих площинах, під ними гинуть заливні луки, ліси, які розташовані у долинах рік. Під водою опиняються міста, села, жителі яких змушені покидати свої оселі.
Водяні організми, гідробіонти (гідробіос - від грец. вода та живий) – організми, що мають різноманітні пристосування для життя у воді: дихають киснем, розчиненим у воді; витримують високий гідростатичний тиск, високу концентрацію солі.
Газообмін (в біології) – обмін газів між організмом та зовнішнім середовищем. Із зовнішнього середовища в організм безперервно надходить кисень, який використовується всіма клітинами, органами та тканинами; з організму виділяється утворюваний вуглекислий газ та незначна кількість інших газоподібних продуктів обміну речовин. Газообмін у пойкілотермних тварин (холоднокровних) знижується зі зниженням температури тіла. Та ж залежність є і в гомойотермних (теплокровних) тварин. При вимиканні терморегуляції тіла, газообмін підвищується. Газообмін є необхідним для всіх організмів, без нього неможливий звичайний обмін речовин та енергії, тобто саме життя.
Галофіти – рослини, що зростають на засолених грунтах. Преважно ця група рослин зустрічається в південній частині України, зокрема на Причорноморській, Приазовській низовинах та Криму.
Генофонд, генетичний фонд (від грец. рід, походження та лат. основа) – спадкова інформація, що міститься в сукупності генів будь-якої групи особин, що входять до популяції. Термін “генофонд” запроваджений А.С.Серебровським (1928). Якщо в генофонді породи тварин нема цінних спадкових ознак, його збагачують шляхом схрещування з тваринами інших порід, які їх мають. Розробляються методи збереження генофонду рослин і тварин, які мають практичне значення або знаходяться під загрозою знищення. Охорона генофонду природних і штучних популяцій рослин і тварин – важлива задача охорони природи.
Гетеротрофні організми (від грец. інший та їжа) – організми, які харчуються органічними речовинами, що виробляються іншими (автотрофами). До гетеротрофів належать усі тварини та людина, рослини-паразити, гриби, більшість мікроорганізмів. У харчових ланцюгах екосистем гетеротрофи складають групу консументів.
Гирло річки – місце впадіння ріки в море, озеро або іншу річку. Для річок України, в цілому, властиві прості, нерозгалужені на рукава або лиманні гирла (Дніпро, Дністер, Південний Буг).
ГІГРОФІТИ – вологолюбні суходольні рослини, що зростають в умовах надмірного зволоження грунту та повітря.
Гідробіологія (від грец. вода, життя і слово, вчення) – наука, яка вивчає організми, котрі живуть у воді, їхні взаємозв’язки між собою та навколишнім природним середовищем, біологічну продуктивність водойм, а також екологічний стан води і живих організмів у ній. Визначення науки гідробіології дав В.Г. Глушков (1915). Основними проблемами сучасної гідробіології є дослідження колообігу води в природі, вплив на нього діяльності людини та керування режимом водних об’єктів і водним режимом території. Практичне значення гідробіології полягає в оцінці сучасного стану водних ресурсів, прогнозі їх майбутнього стану та обгрунтуванні їх раціонального використання.
Гідрологія – наука, що вивчає гідросферу, її властивості та явища і процеси, що в ній відбуваються. Предмет вивчення гідрології – всі види вод гідросфери в океанах, морях, водосховищах, річках, озерах, болотах, грунтові та підземні води, скупчення вологи у вигляді снігу, льодовиків. Складається з гідрології моря та гідрології суходолу.
ГідРосфера – водна оболонка Землі (океани, моря, ріки, озера, сніговий покрив, льодовики, а також грунтові та підземні води).
гідрохорія – поширення діаспор (плоди, насіння, спори) за допомогою водних течій.
ГІДРОФІТИ – рослини, що живуть у воді (прикріплені до грунту й занурені у воду лише нижньою частиною, цілком занурені у воду, не прикріплені до грунту і знаходяться на поверхні води або у її товщі).
Гідрохімічна зона (від грец. вода, та хімічна зона) – шар літосфери, в межах якого хімічні властивості підземних вод за однією чи кількома ознаками (властивостями) однорідні або змінюються у вузьких, умовно прийнятих межах.
Гідрохімія (від грец. вода, та хімія) – наука про хімічний склад природних вод та його зміни у зв’язку з хімічними, фізичними та біологічними процесами, які відбуваються як у воді, так і в навколишньому середовищі. Гідрохімічний режим водойм пов’язаний з фізико-географічними умовами.
Гомеостаз організму (від грец. незмінний і положення та організм) – фізіологічний гомеостаз - здатність живої системи протистояти змінам і підтримувати всі її фізико-хімічні і біологічні властивості на певному, відносно сталому рівні (сталість складу крові, осмотичного тиску, обводненість листя тощо). Г. забезпечується взаємодією складних процесів регуляції й координації, які включаються й виключаються в клітині автоматично. У вищих тварин Г. підтримується за допомогою нервово-гуморальної системи. Г. може здійснюватись тільки за певних умов навколишнього середовища: поза межами цих умов автономність їх порушується, і організм гине, а його внутрішнє середовище ототожнюється із зовнішнім.
Гомеостаз популяцій (від грец. незмінний і положення та лат. населення) – здатність популяції підтримувати свої головні параметри (чисельність, народжуваність, смертність і щільність) на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні та динамічну рівновагу свого генетичного складу (генетичний гомеостаз).
Гомойотермія (від грец. подібний, однаковий, і тепло) – здатність тварин підтримувати постійну температуру тіла практично незалежно від температури навколишнього середовища (гомойотермні тварини – теплокровні тварини). Для Г.т. характерна наявність механізмів хімічної і фізичної терморегуляції, що дає змогу підтримувати сталу температуру свого тіла, незалежно від коливань температури у довкіллі. До Г.т. належать птахи і ссавці (крім однопрохідних і деяких гризунів, у яких температура тіла коливається в певних межах залежно від температури середовища). Частковим випадком гомойотермії є гетеротермія – різний рівень температури залежно від функціональної активності організму. Вона властива тваринам, які в несприятливі періоди року впадають в сплячку (їжак, ховрахи, кажани тощо). У такий період температура тіла значно знижена за рахунок сповільненого обміну речовин.
Гранично допустимі концентрації (ГДК) – максимальна кількість шкідливої речовини на одиницю об’єму або маси водного, повітряного чи грунтового середовища, яка при постійному контакті або дії за певний проміжок часу практично не впливає на здоров’я людини і не викликає негативних наслідків у її потомства. Встановлюється у законодавчому порядку або рекомендується компетентними установами (наприклад комісіями) як норматив. Останнім часом при нормуванні ГДК виходять не тільки з впливу забруднювача на здоров’я людини, а й з впливу на диких тварин, рослин, грибів та мікроорганізмів, природні угруповання в цілому, а також на клімат, стан атмосфери та санітарно-побутові умови життя.
Грунт – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі і внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних та антропогенних факторів утворило верхній родючий шар літосфери, що виявився найбільш придатним для життя рослин і багатьох тварин. Г. складається з мінеральних, органічних, органо-мінеральних елементів, які перебувають у хімічній взаємодії. Без різноманітного світу живих істот, які населяють Г., неможливе було б його формування, а без Г., в свою чергу, був би неможливий розвиток наземних біогеоценозів.
Дампінг – скидання, захоронення відходів (будівельне сміття, радіоактивні, хімічні речовини та ін.) в океанах, морях.
Девансація – комплекс заходів щодо знищення збудників інвазійних та інфекційних захворювань людини, тварин і рослин на всіх фазах розвитку за допомогою специфічних методів (дегільментизація, хіміотерапія, дезінфекція, дезінсекція тощо).
Дегенерація (від лат. вироджуюсь) – 1) Виродження, погіршення з покоління в покоління певних рис або властивостей організму як результат несприятливих умов існування. 2) Переродження, глибокі структурні зміни в тканинах організму, що супроводжуються появою в них речовин, невластивих цим тканинам (жир, гіалін тощо). 3) Те ж саме, що біологічна редукція, тобто спрощення, ослаблення або майже повне зникнення органів, що не мають еволюційного значення (зябра у наземних тварин). 4) Спрощення та порушення структури ландшафту, біоценозу (екосистеми), грунту, та іншої природної системи; зменшення кількості видів, що населяють її, руйнування екологічних зв’язків, порушення природного екологічного балансу, рівноваги, хімічна деструкція тощо, процеси пов’язані з природними та антропогенними впливами. 5) Розумове, соціальне чи біологічне виродження в ланцюгу поколінь людини, що характеризується морфофізіологічними аномаліями, розумовою слабкістю, психічними відхиленнями та схильністю до антисуспільних вчинків, що зумовлено несприятливими соціальними чи природними умовами, у тому числі і сильним чи постійним антропогенним забрудненням.
Дегідратація – 1) Зневоднення, процес виділення води з будь-якої речовини (гірських порід, мінералів тощо). 2) Відщеплення молекул води від молекул неорганічних чи органічних сполук під впливом фізичних чинників (наприклад, теплоти) чи водовбирних хімічних агентів. 3) Видалення з організму надлишкової рідини (мед.).
Деградація (від лат. спускаюсь на нижній щабель, виродження) – поступове виродження, занепад будь якої якості, зміна того чи іншого процесу в бік погіршення, втрата притаманних властивостей, спрощення будови і функцій організму внаслідок пристосування до змін умов існування. Виділяють: деградацію середовища, деградацію грунту, деградацію ландшафту, деградацію мерзлоти.
Деградація грунту – поступове погіршення властивостей грунту, зумовлене зміною умов грунтоутворення внаслідок впливу природних чинників (напр., наступ лісів чи сухих степів на чорноземи) або господарської діяльності людини (недосконала агротехніка, забруднення тощо), що супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури грунту та зниженням його родючості.
Деградація ландшафту – поступове природне або антропогенне погіршення, спрощення, зниження господарського та естетичного потенціалу ландшафту аж до перетворення його на пустище.
Деградація мерзлоти – перехід багаторічних мерзлих грунтів з мерзлого стану у талий під впливом підвищеної середньорічної температури чи зміни теплоізоляційних властивостей верхніх шарів (у т.ч. внаслідок знищення рослинності). Д. м. доводиться враховувати при господарській діяльності на Пн.
Деградація середовища – 1) Занепад, поступове погіршення природного середовища для життя людини. 2) Одночасне погіршення природних та соціальних умов середовища для життя (напр., у деяких містах).
Дезактивація – видалення радіоаткивного забруднення з місцевості, поверхні предметів, техніки, одягу продовольства, води тощо. Д. провадиться обтиранням, змиванням водою, дезактиваційними розчинами.
Дезінсекція – комплекс заходів боротьби, знищення шкідливих членистоногих (комарів, мух, вошей, кліщів, с.-г. шкідників) – переносників збудників інфекційних хвороб людини і тварин. Методи Д. – фізичні, хімічні і біологічні.

Каталог: images -> attach
attach -> Матеріальна база школи на високому рівні. У дітей є все необхідне для комфортного навчання з предмету отм. Школою, у кабінет обм, були придбані, спеціально розроблені, шкільні парти для занять художньою працею та образотворчим мистецтвом
attach -> Микола Махній незвичайна антропологія mykola Makhnii extraordinary antropology чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2011 ббк 88. 5 М 36
attach -> Матеріали до лекцій
attach -> Джоан К. Ролінґ Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
attach -> Індивідуальний план роботи студентки-практикантки Батирєвої Юлії Олегівни Організаційна робота № Зміст роботи студента. Дата проведення
attach -> Китайська народна казка «Пензлик Маляна». Поетизація мистецтва й уславлення образу митця в казці
attach -> Відповідальний за виконання
attach -> Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і таємна кімната


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал