Шпаргалка Поняття, місія і напрямки діяльності підприємства. Підприємство це організаційно



Сторінка1/3
Дата конвертації22.02.2017
Розмір0,92 Mb.
ТипШпаргалка
  1   2   3
Шпаргалка

  1. Поняття, місія і напрямки діяльності підприємства.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.

Головні напрямки діяльності:

-вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз

-інноваційна діяльність

-виробнича діяльність

-комерційна діяльність

-післяпродажний сервіс

Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі.


  1. Правові основи діяльності підприємства.

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.

Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.



  1. Класифікація підприємств.

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні, асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні об’єднанн підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.



  1. Добровільні об'єднання підприємств.

Існують також добровільні об’єднанн підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.



  1. Сучасний ринок: змістова характеристика, функції, структуризація.

У широкому розумінні ринок – це місце прояву економічних відносин між людьми які виникають у процесі виробництва розподілу обміну і споживання У вужчому розумінні ринок – це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками і споживачами у процесі купівлі-продажу товарів

Ф-ції ринку



  • Забезпечення руху товарів від виробника до споживача

  • Регулятивно-контрольна

  • Стимулююча

Структура ринку

  • суб'єктний склад (види – 1 споживачів виробників проміжних 2 продавців державних установ міжнародні 3 установ продавців і посередників)

  • продуктово-ресурсне накопичення (види - 1 продовольчих і непродовольчих товарів 2 знаряддя і предметів праці 3 житла 4 землі і т д)

  • елментно-технологічні зв'язки (види - 1 засобів виробництва 2 предметів споживання 3 інновацій та інформації 4 інвестицій 5 робочої сили 6 грошово-кредитний 7 валютний)

- Територіально-просторова організація (види - 1 місцевий 2 регіональний 3 національний 4 транснаціональний 5 світовий)

  1. Інтегровані фактори макросередовища.

У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більшеа кількість чинників, ніж у макросередовищі. Цим чинникам властивий рівень варіантності, невизначенності та непередбачуванності можливих наслідків. Така дія факторів макросередовища обумовлена тим, що вони впливають на підприємство і суб”єкти його оточення, макросередовище не прямо, а опосередковано. До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити та првильно оцінювати пов”язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії, відносяться: економічні, екологічні, політичні та міжнародні.

Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища: 1) Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів). На підприємстві враховуються при розробці національної стратегії імпорту ресурсів (продукції), обгрунтуванні власних і зарубіжних інвестицій, розвитку виробництва відповідних видів продукції, політики ресурсозбереження. 2) Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення). На підприємстві враховуються при виборі перспективних напрямків підприємницької діяльності щодо задоволення потреб різних верств населення та забезпечення виробництва необхідними трудовими ресурсами. 3) Науково – технічні ( Науково – технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції). На підприємстві враховуються при визначенні попиту ринку, приоритетів інвестування інноваційних проектів, організації нових виробництв з використанням новітньої технології. 4) Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії). На підприємстві враховуються шляхом постійної діагностики і оцінки можливих для підприємств наслідків зміни економічних важелів та регуляторів. 5) Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва). На підприємстві враховуються при обгрунтуванні і реалізації проектів екологізації виробництва, включаючи забезпечення безпечних умов виробництва і виготовлення екологічно чистої продукції. 6) Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Вза”ємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків). На підприємстві враховуються шляхи впливу на владні акції держави, недопущення пртистоянь у суспільстві, некомпетентного втручання \ впливу\ політиків у прцеси управління економікою. 7) Міжнародні (Науково – технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів). На підприємстві враховуються при встановленні прямих контактів з закордонними партнерами і створенні спільних підприємств, розробці стратегії розвитку виробництва і підготовки кадрів.



  1. Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу. Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а та-практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчай-як особлива форма господарювання полягає в такому: неза-іа фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавод франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду. Види: товарний, виробничий, діловий, корпоративний, конверсійний, районий, субфранчайзинг. Чистий ф. передбачає комплексне забеспечення бізнесу франчайзоотримувачу, що охоплює право на використання імені, ліцензії на продаж товару або надання послуг, навчання методів оперативного управління..

  2. Факторинг: суттєва характеристика і функції.

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідноси ни між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргів.



  1. Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи і види. міжнародна діяльн.-це діяльн., що здійс нюється через науково-технічну, виробничу то ргівельну, сервісну та інш. взаємокорисну спів працю суб’ектівгосподарювання двох або біль ше країн. Суб’єктами є:фізичні особи-громадя ни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- та працездатність; юридичні особи, що зареєстровані на Україні та постійно перебувають на її теритотії; струк турні одиниці суб’єкти господарської діяльн. ін оземних держав(дочірні під-ва,філії, представ ництва); спільні під-ва,що мають постійне міс цезнаходження на території України.Існують різні форми міжнар.бізнесу:виконання окремих зовнішньо-економ. операцій (експортно-імпор тних, лізінгових, посередницьких, маркетинго вих послуг);друга форма охоплює різноманітну промислову кооперацію-науково-технічну, ви робничу, збутову, сервісну; спільне підприєм ництво,що здійснюється через створення та фу нкціонування спільних під-тв; комплекси тери торіально-виробничих і багатосторонніх еко ном. зв’язків (прикордонна та прибережна тор гівля, формування консорціумів тощо). Реалізуються ці форми двома способами: без створен ня юридичної особи – на підставі економ.угоди ; із заснуванням нового спільного під-ва чи за рубіжної філії як суб’єкта міжнар.бізнесу.

  2. Сутність, об'єктивна необхідність і функції управління.

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.

Функції управління – це об”єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.

1) Планування – це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація – це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль – це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.



  1. Методи управління діяльністю підприємств.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління – це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально – психологічні та організаційні методи управління.

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно – грошових відносин.

2) Соціально – психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально – психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.


  1. Поняття і типи організаційних структур управління сучасними підприємствами.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління – це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління – це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер) , а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління.

4) Дівізіональна організаційна структура управління – така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління – це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно – спеціалізовані ланки – проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит”євого циклу.



  1. Персонал підприємства: поняття, класифікація і структура.

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.



Керівники – це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.



Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.



Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.




  1. Методи визначення чисельності окремих категорій персоналу.

/метод коректування базової чисельності:

де Ч — чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;

Ч— базова (очікувана) чисельність, осіб;

Д^—плановий темп зростання обсягу виробництва продукції,

%; ДЧ — сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб. Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції Чпл=(t)/Трп*Квн де £— повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин; Т ^— розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин (табл. 4.2);



К — очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормують-ся( ч^ ), розраховується за формулою

де Ti- планова трудомісткість одиниці і-того виду виробу, нормо-годин, mi – кількість виробів і-того виду , одиниць, n кількість видів виготовлюваних одиниць. Чисельність основних робітників, айнятих на зайнятих на ненормованих роботах (Чплос-) контроль технологічного процесу управління апаратами . Чплос =(m0*Пзм*Кro)|Ноб ,де m0- кількість обєктів, що обслуговуються, Пзм кількість змін роботи на добу, Кro коєфіцієнт переводу явочної чисельності в обліку, Щоб норма обслуговування одного агрегату

Чисельнысть робытникців для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт. Чплб

Чплб =Прм*Пзм*Кro

Прм кількіст робочих місць.


  1. Сучасна система управління персоналом підприємства. Сучасна кадрова політика має бути спрямована на ринкові умови господарювання . Під системою правління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів під-ва галузевих органів та органів центр. Виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем. До яких належать : умови праці (охорона праці і техніка безпеки), трудові відносини( взаємодія керівників із провспілками, управління конфліктними ситуаціями,) оформлення та облік кадрів (приймання, звільнення,професійна орієнтація), маркетинг, прогнозування і планування персоналу (аналіз ринку праці, прогнозування потреби), розвиток трудового потенціалу ( підвищення кваліфікації, робота з кадровим резервом), стимулювання праці (управління трудовою мотивацією, застосування форм участи в прибутку), надання юредичних послуг ( вирішення правових питань трудових відносин),створення необхідної соціальної інфраструктури ( організація громадського харчування, видпочинку), вибір і застосування організаційгих структур управління ( розробка штатного розпису).

  2. Сучасні системи найму працівників фірми.

Одним з важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить передовсім від різниці між наявною чисельністю та майбутніми потребами. Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору. До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через:

— державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;

— комерційні (у тім числі міжнародні) підприємства та організації з працевлаштування;

— систему контрактів підприємств з вищими, середніми спеціальними та професійно-технічними навчальними закладами;

— об'яви в пресі, на радіо, телебаченні, у розклеюваних афішах тощо. внутрішні джерела набору, а саме:

— підготовку робітників через учнівство на підприємстві;

— просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою), що потребує менших витрат, створює ліпший моральний клімат на підприємстві;

— пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;


  • регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії тощо.

Недоліком такого підходу є фактичне обмеження припливу нових людей з можливими нестандартними поглядами на процес управління певною сферою діяльності, які могли б бути дуже корисними.


  1. Виробничі фонди підприємства: змістова характеристика і структура.

Виробничі фонди складаються з основних, оборотних. Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у вир-ві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною паруею на ватість продукції , що виробляється, частинами в міру спрацювання. Три групи основних фондів:

Перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

Друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

Третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.'

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовува ну в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну



техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини. Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

  1. Оцінка, класифікація і структура основних фондів.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Існує також поділ основних фондів на дві частини:



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал