Сценарій до Дня Перемоги у граніті, у бронзі, у серцях Ніхто не забутий, ніщо не забуто



Сторінка1/5
Дата конвертації10.12.2016
Розмір1,22 Mb.
ТипСценарій
  1   2   3   4   5
Відділ освіти Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації

Районний методичний кабінет



Позакласні заходи

з історії
(сценарії)

Переяслав-Хмельницький

2011
Позакласні заходи з історії: сценарії// Упорядник: Н.І.Дідичук – Переяслав-Хмельницький., 2011 - 22 с.
У посібнику вміщені сценарії свят, конкурсів для національно-патріотичного та громадянського виховання.

Рекомендовано вчителям історії, педагогам-організаторам.


Рецензент: Черней Н.М., методист районного

методичного кабінету

Відповідальна

за випуск: Кудінова В.І., завідуюча районним

методичним кабінетом




Рекомендовано радою методичного кабінету відділу освіти

Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації

(Рішення методичної ради від __________ 2011 р. Протокол №____ )

ЗМІСТ


  1. Вступ…………………………………………………………3

  2. Сценарій до Дня Перемоги………………………………..4

  3. У граніті, у бронзі, у серцях………………………………9

  4. Ніхто не забутий, ніщо не забуто………………………18

  5. Спом′янімо в пісні славу Крутів………………………….23

  6. Любіть Україну………………………………………………28

  7. Мій край – моя історія……………………………………...36

  8. Нашому роду нема переводу………………………………..41

  9. Любіть Україну і пісню її солов’їну……………………….45

  10. Прости нас, пам′яте, прости………………………………56

  11. Література……………………………………………………..66


ВСТУП

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначила систему завдань, спрямовану на виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, національно свідомої і соціально активної людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

Виховання в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; формування бажання підтримувати добру славу і честь сім′ї, родини, держави − завдання, які повинен ставити перед собою вчитель історії не лише під час уроків, а і в позакласній роботі із школярами.

Мета громадянського виховання − сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Складний процес виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямків діяльності школярів.

У збірці дібрані сценарії, які можна використати вчителям історії у позакласній роботі.



Ніна Дідичук

вчитель історії ІІ категорії

Циблівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
Мета. Вшанувати пам'ять тих, хто загинув у роки Вітчизняної війни; показати всю жорстокість, з якою був знищений наш народ; виховувати в учнів повагу до героїчних подвигів співвітчизників; вшанувати всіх учасників захисту Батьківщини.

Звучить пісня «Священна війна», яка поступово набирає гучності, а потім стихає.

1-й ведучий. Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни, але ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім'я Свободи. У наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім невідомих, — тих, хто боронив свій отчий край.

1-а ведуча. На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна». Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо. Котилася війна рідною землею, залишаючи пожарища.

2-й ведучий (у супроводі пісні «Священна війна»). З перший днів війни кожен вважав своїм обов'яз­ком захистити рідну землю та домівку. І залишились вдома плуг, кувало й молоток в очікуванні золотих рук господаря.



Читець.

Посеред нив стирчав самотній плуг.

Незорана земля лежить в округ.

Леміш заржавів, срібне чересло

Зчорніло й диким зіллям обросло.

А де ж властитель дівся ?

Де ж ратай ? Мабуть, пішов обороняти край.

Б. Лепкий

2-а ведуча. Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролила­ся кров воїнів, де б не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав: він — не загарбник, він — Захисник.



(Пісня «Степом, степом», муз. А. Пашкевича, сл. М. Негоди).

1-й ведучий (у супроводі мелодії «Журавлі»). Символом нашої пам'яті став образ журавля. Ми пе­реконані, що полеглі в боях солдати перетворюють­ся у журавлів. І уявляється той журавель солдатом, який власними грудьми покриває рідну землю від ворога. І сплять українські солдати на вже мирній землі Європи. На любу серцю Україну прилинуть журавлями.



(Пісня «Журавлі», муз. Я. Френкеля, сл. Р. Гамза­това, переклад на українську Ю. Сердюка).

1-а ведуча. Війна залишила за собою страшні сліди - 1418 днів йшли відважні воїни дорогами війни, не оглядаючись назад. А за плечима залиша­лись перетворені в руїни 714 міст і 28 тисяч сіл на рідній Україні. Йшли, не шкодуючи себе, щоб пере­могти.



(Звучить пісня «День Перемоги»).

Читець.

Перемогу не гукали в гості —

Брали, виривали із землі,

Аж тріщали од напруги кості

І серця фугасами в золі

Вибухали.

На півнеба хмари —

З них не дощ родючий,

А метал.

За ударом — знов тяжкі удари

Прямо в серце,

В душу,

Наповал.

А вона на обрії стояла

Всі чотири роки день при дню

І щоразу в завтра відступала

За фатальну лінію вогню.

Тільки віра в неї та звитяга,

Смерть поправши смертю поколінь,

Досягли до неї краєм стяга

І вклонились, гордій, до колін.

Лиш тоді вона зайшла у хату,

Шинелину скинула важку,

До грудей її припала мати,

До плеча — малятко в сповитку.

П.Воронько

2-й ведучий (під мелодію «Хвилина мовчання», муз. О. Білаша). Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть в народній пам'яті імена захисників Батьківщини. Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. Вшануймо їх хвили­ною мовчання.

(Хвилина мовчання).

Читець.

Тут обелісків — ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

Високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

А не проживши й вік, життя!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,

Якісь несказані слова...

Тут на одному обеліску

Є навіть пошта польова. (А. Костенко)

2-а ведуча. Особливий уклін вам, солдатські вдови. Вибачте за посивіле за одну ніч волосся, за той мо­мент, коли отримали похоронку, за виплакані очі. Як­би вітром зірвало вдовині хустки з голів матерів і дру­жин, закрили б вони небо чорними скорботними пта­хами.

Низький уклін вам, дорогі жінки. За те, що, відриваючи від свого серця синів і дочок, виряджа­ли їх на подвиги.

Читець.

Старенька мати йде до свого сина...

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

Синочку, рідний, йди в обійми мами.



Я пригорну до тебе свої руки,

Зцілую рідні-рідні оченята...

Як важко було в часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити.

Із стели очі дивляться хлоп 'ячі.

їм тільки жити, жити і творити

Вони ж навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче, ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть



У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Я чую, мамо, чую, як співають



Мені над Україною пісні,

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє чоло...

О синку рідний, мій єдиний сину,



Як хороше б тоді мені було!..

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні...

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

Р. Кравець-Руденко

(Пісня «А мати ходить на курган», муз. А. Паш­кевича, сл. Д. Луценка).

1-й ведучий. Шановні ветерани! На вашу долю випало побувати в самих пекельних місцях: замер­зати в окопах, йти на шалений ворожий вогонь Йшли в атаку, падали скошені кулями, ховали това­ришів і загоювали власні рани, — і знову в атаку. Вам випало щастя дожити до Перемоги, та ніколи не згасне пам'ять про ті бурхливі роки, про тих, хто з вами пліч-о-пліч наближав цей День. Вам завжди вбачатимуться у хвилюванні вічного вогню обличчя загиблих побратимів. Низький уклін Вам, сивочолі ветерани.

Читець.

Здолавши смерть у праведному герці,

Крізь небуття із марева війни

Вони приходять в материне серце

В боях полеглі воїни-сини...

У наші дні, крізь відстані і строки,

В могилах братських, подолавши сни,

На зустріч з Матір′ю-Вкраїною щороку

Бійці приходять кожної весни.

Вояцька честь у них одна й та ж сама,

Що і в боях: один супроти ста —

З останнім словом, найріднішим, — «мамо»

На спрагою запалених вустах.

В тім слові все: і торжество над смертю,

І звернення до совісті людей,

І все життя, продовжене в безсмертя, —

Як промінь світла в темряві ночей.

Зборовши смерть у праведному герці,

Величні ви і прості водночас —

Сини Вітчизни з Прометея серцем,

Ми всім життям рівняємось на вас!

В. Письменний

(Під звуки мелодії «День Перемоги» учні вітають гостей, даруючи їм квіти)

У ГРАНІТІ, У БРОНЗІ, У СЕРЦЯХ…

(Сценарій до Дня Перемоги)

На літературно-музичну композицію запрошені ветерани війни, солдатські вдови, воїни-афганці.

Місце виступу — клуб. Зал святково прикрашений. У центрі сцени — плакат пам'ятника солдату-визволителю. У залі гасне світло. Повільно розсувається завіса. Спалахує червоне світло. Виходять ведучі, кладуть квіти до зображення пам'ятника воїну-визволителю і зупиня­ються обабіч сцени.

Ведуча. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на алтар свободи найдо­рожче — життя. Линемо синівською пам'яттю у минуле — думаємо про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. У сер­цях наших людей не згасає, як вічний во­гонь, пам'ять про людей близьких і невідо­мих, про всіх, хто боронив рідну землю від ворогів. Вони живуть у пам'яті своїх зем­ляків. Кожен з нас поділяє думку, викарбувану в словах:

«Ніхто не забутий, Ніщо не забуте!»

Ведучий (у супроводі мелодії «Священная война» муз. О.Александрова, сл. Лебедєва-Кумача).

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте!» Відтоді минуло більше як піввіку. Але недільний червневий день 1941 року і досі в усіх подробицях пам'ятають люди старшого покоління. На світанку впали фашистські бомби на наші мирні житла. Радіо принесло страшну звістку: «війна». Кров'ю ї пожарами котилася війна по землі.



Ведуча (у супроводі мелодії «Пісня про Дніпра». З небаченою мужністю відстоювали наші солдати кож­ну п'ядь землі. Битва за Україну була три­валою і тяжкою. Вона тривала 22 місяці. Найбільшою її віхою стала битва за Дніпро. Багато подвигів бачив сивий Дніпро, але ні один не міг устояти подвигу, який здійснили люди у Великій Вітчиз­няній. Про цей подвиг була написана пісня. Це пісня про Дніпро. У цій пісні є хвилюючі слова: «Кто погиб за Днепр — будет жить века, коль сражался он, как герой».

«Пісня про Дніпро» (сл. Долматовського, муз. Фрадкіна).

Ведучий (у супроводі мелодії «Степом»)

Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не про­лилася кров воїнів, де б не проявилась їхня мужність і відвага. Просто неба у задумі стоять дере­ва. І тільки коли прислухаєшся, чути їх шепіт. Поміж зелені, на гранітному поста­менті величаво підноситься могутня по­стать воїна у граніті. Та сюди влітку і взим­ку, в холод і спеку йдуть і йдуть сивочолі ветерани, йдуть люди різного віку, різних поколінь. Вони приходять вшанувати пам'ять воїнів Південно-Західного фронту, які у вересні 1941 року на цьому полито­му кров'ю клаптику рідної землі, до остан­нього подиху билися з ворогом на чолі з командуючим Південно-Західним фрон­том генералом-полковником М.П. Кирпоносом. Славні воїни три доби вели нерівний бій. Майже всі загинули, до кінця виконавши свій священний обов'язок пе­ред Батьківщиною.



(Пісня «Солдати миру» сл. Д.Чебісова, муз. А.Кибкало).

Ведуча (у супроводі мелодїі «Журавлі»). Своєрідним символом нашої пам'яті став образ птаха «Журавля». У пісні «Журавлі» є хвилюючі слова про те, як полеглі у боях солдати перетворюються у журавлів. І уяв­ляється той журавель солдатом, який грудьми покриваючи рідну землю від во­рогів, гине. І поховали його товариші таємно від ворогів а потім і самі полягли. Під синіми небесами Росії, під вербами й тополями Вкраїни, під зраненими береза­ми Білорусії — сплять солдати. Між балтійських дюн, на дунайських берегах — сплять солдати. Так і губилися по нашій землі братські могили і безіменні.

«Безіменні! О, ні! Кожна має ім'я!

Обеліски в безсмертя підносить земля.

А над ними вогонь вічним сяйвом горить

І його не згасить, не згасить, не згасить!!!

В ньому біль наш і пам'ять, і вічна любов,

України коханої кров».

(Пісня «Журавлі», сл. Гамзатова, муз. Я.Френкеля).

Ведучий. Летять і летять роки. Летять і летять, мов журавлині ключі, в далекий вирій. Летять і відлітають у вічність. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у на­родній пам'яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. У кожного бу­ла та п'ядь землі, яку затулив, упавши. Там, де колись точилися запеклі бої, піднялися пам'ятники, немов червоні гвоздики, зоріють факели Вічного вогню. У граніті, у бронзі, у серцях живе великий подвиг воїнів-визволителів. Не забули своїх героїв-воїнів і наші односельці. Зо­лотими літерами вписані вони в Книзі вічної слави. їх імена викарбовано на мар­мурових плитах, що встановлені на братській могилі. Над братською могилою височить пам'ятник молодого солдата в бронзі з автоматом у руках, який оберігає вічний сон своїх побратимів. Схилимо го­лову перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмер­тя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

І знов біля братської тихо стою,

І спогад приходить, мов тихе зітхання.

Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам'ять скорбота прощання

І сумно згасає і тяжко спливає

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні і дружнє плече...

І роки надій, перемог сподівання...

І серце сльозою нараз опече Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці...

І знов закипає та битва остання...

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.



Ведуча (у супроводі мелодії «День Пе­ремоги»). Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згари­ща було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за ци­ми цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витрима­ли і перемогли. Перемогли тому, що вели війну вітчизняну. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталась нам перемога. Та хіба могли тоді думати про ціну, коли на карту була поставлена доля Вітчизни. Справед­ливі слова пісні «А только нам нужна одна победа, одна на всех, мы за ценой не по­стоим!» Краще не скажеш. У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадя­нин. Хто візьметься підрахувати, скільки б вони могли зробити і скільки б зазнали радості. Треба окинути зором небо, сонце і білі хмаринки в ньому, подивитися на ося­яні багрянцем дерева в саду, глянути на рожевощоке дитя на руках у матері, щоб осягнути, якими дорогоцінностями вони могли користуватися багато десятиліть, але вони їм не дісталися.

Як дорого коштує Перемога! У цього свята три кольори. Перший колір — червоний. Колір крові гарячої, якою полито кожний клаптик землі. Другий колір, то колір розквітлого саду. Білопінний його прибій, як найсвітліші сни солдатські, що ожили! Третій колір — колір вдовиних хус­ток. Якби вітром зірвало їх раптом із сивих голів матерів і дружин солдатських, за­крили б вони усе небо чорними птахами неперебутнього горя.



(Пісня «День Победы», сл. Харитонова, муз. Тухманова).

Ведучий. Чим далі відсувається від нас минуле, тим гостріший тягар спогадів, тя­гар втрат. І тим дорожчі є для всіх нас сьо­годнішні ветерани — живе втілення подви­гу, якому немає рівних у світі. І дуже важ­ливо, щоб у метушні свого буття ми не за­були їхні подвиги, відчували свою глибоку шану до покоління фронтовиків. Більше піввіку минуло, як відгримів останній бій, а стукає, б'є він у свідомість, хвилює серця ветеранів. Хто бачив смерть в обличчя, той знає справжню ціну життя і той завжди несе в собі відлуння війни. А війна посту­кала у долю ветеранів з першого дня і до останнього.

А гостей наїхало — Звідусіль.

Тим гостям підносять хліб і сіль.

Вишнями частують на зорі,

За столи саджають

В тіні яворів.

Гості подивовані:

Ну, краса — явори під самі

Небеса!


Яворам би кланятись —

Та лиш хиляться.

На гостей веселих

Мовчки дивляться.

Сторожно вслухаються

В гомін літ.

На плечах тримаючи

Білий світ.

Як війна непрохана

Загула


Покидало хати півсела.

Попрощались з рідними:

− Не тужіть, ждіть із Перемогою,

Ждіть!


Ведуча. Шановні ветерани! Так вже судилося, що побували ви в самих пекель­них місцях. Замерзали в окопах, йшли на шалений вогонь ворога, атакували на смертельних рубежах. Десятки разів на день підіймалися в атаку, падали, скошені ворожими кулями, хоронили друзів і знову кидались вперед. Вам випало щастя до­жити до перемоги. Та не замулилися чисті джерела пам'яті про буремні роки, про тих, хто наближав заповітний день. Адже в окопах, в медсанбатах, біля спалених домівок залишилися ваші літа молодії. Кожного разу, підходячи до братських мо­гил, ви завмираєте від хвилювання. У хви­люванні Вічного вогню вчуваєте стукіт сердець загиблих побратимів. Називають імена загиблих, а вам здається, ніби відгу­кується кожний, як живий. В клекотанні Вічного вогню клекочуть-стугонять їхні серця.

Сьогодні все менше і менше серед вас тих, хто пережив цю страшну війну. Низь­кий уклін Вам, сивочолим ветеранам.


Я бачила не раз, як плакав ветеран —

Не від ран, не від ран, незагоєних ран...

Плакав тихо, без сліз — мов його в тім вина,

Що могил стільки братських лишила війна.

Може, очі сльозить гірких спогадів дим?

Може, в братській могилі його побратим?

Бо у день лихоліття піднявся на бій

І фашисту сказав: «Геть, поганцю, не смій!»

Ким він був цей солдат?

Чий він син? Чий він брат?

Українець, грузин, білорус чи литвин?

Хто чекає його, не втрачаючи сил.

Не від ран, що на тілі — Від пам'яті ран.

Біля братських могил втре сльозу ветеран.



(Пісня «Спасибо вам, фронтовики», сл. Колоколова, муз. А.Мамонтова]. Ведучий. Найвищих слів гідні жінки, яких доля назвала гірким словом солдатська вдова. Ваші долі бага­то в чому схожі. Про кожну з вас можна розповідати не один, а кілька вечорів підряд. І буде то бентежна повість про невмируще кохання, жіночу вірність, стій­кість, мужність, відданість материнському обов'язку. В грізному 1941 році ви прове­ли своїх чоловіків далеко за село, туди, де схрещуються дороги, на смертельну бит­ву. Чоловіки, йдучи на фронт, наказували берегти і ростити дітей, вірити й чекати з перемогою. Але похоронки прийшли раніше довгожданої перемоги.

Трави й квіти гублять роси, а може, то плачуть вони, як люди, як плакали ви, коли чоловіки не повернулися з війни. Ваша біографія глибокими зморшками написа­на. Життя поорало, а скородити ніколи бу­ло. Там і про горе, і труднощі все сказано. Може, тому, що труднощі і лиха не за­пам'ятовуються, а зарубцьовуються.



(Пісня «Солдатські вдови», . сл. П.Білозірської, муз. А.Кибкало).



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал