Сценарій до 200-річчя з дня народження Кобзаря



Скачати 74,39 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір74,39 Kb.
ТипСценарій
Сценарій до 200-річчя з дня народження Кобзаря.

ВЕДУЧИЙ

Доля великих поетів важка і трагічна, бо вони випереджують свій час, а нащадки впродовж століть не можуть їх наздогнати. Але поети вірять, що світ буде щасливий “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі...”


Він був як полум'я. Його рядки -


Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть і жито, і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки.

Він був як полум'я. Його слова -

Легкі, як небо, сині, наче квіти,

Що ними тільки правду говорити,-

Він в наші душі спраглі наливав.

Леонід Кисельов «ВІН БУВ ЯК ПОЛУМ'Я»



ВЕДУЧИЙ

Року 1814, з 26 по 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом, в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні - її великий співець - Тарас Шевченко ...

Степан Васильченко

І батька, і діда старого згадаю...

Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.

Бувало, в неділю, закривши мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Столітні очі, як зорі сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось... Т.Шевченко «ГАЙДАМАКИ»



Учень - МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО

" Полишаю вам самим уявити, чого міг вимагати від мене дячок,- зауважте, гіркий п'яниця,- і що я повинен був виконувати з рабською покірністю, не маючи ні єдиної істоти у світі, яка турбувалася б або мала турбуватися про моє становище. Цей перший деспот (дячок), на якого я наткнувся в моєму житті, викликав у мене на все життя глибоку огиду й презирство до всякого насильства однієї людини над другою"



З листа Т.Шевченка до редактора "Народного чтения"

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або Три царіє содари .

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись,

Мережать книжечки, співати

І плакати у бур'яні.

І тяжко плакать. І не знаю,

За що мене Господь карає?

У школі мучилось, росло

У школі й сивіть довелось,

У школі дурня й поховають.

А все за того п'ятака,

Що вкрав маленьким у дяка,

Отак мене Господь карає.

Т.Шевченко А.О. КОЗАЧКОВСЬКОМУ



Учень - МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО

Давно, дуже давно, ще в парафіяльній школі, потай від учителя, читав я славнозвісну перелицьовану "Енеїду" Котляревського.

Т.Шевченко ХУДОЖНИК

ВЕДУЧИЙ:

Пізніше в своєму вірші він напише:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди:

Поки сонце з неба сяє

Тебе не забудуть. Т.Шевченко. На вічну пам’ять Котляревському



Учень - МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО

"Втративши всяку надію зробитися хоч абияким малярем, з засмученим серцем повернувся я у своє рідне село. У мене була на увазі скромна доля, що її моя уява надавала, однак, якоїсь простодушної принади: Я хотів зробитися, як висловлюється Гомер, "пастирем стад непорочних"



З листа Т.Шевченка до редактора "Народного чтения"

ВЕДУЧИЙ

"В автобіографічному вірші "Мені тринадцятий минало" Шевченко тепло і зворушливо згадував подругу свого дитинства Оксану Коваленко... Це було перше й чисте почуття дитячого кохання, яке, безперечно, мало вплив на дальший духовний розвиток юнака. Ім’я Оксана відлунює в іменах інших жінок, з якими Тарас Шевченко так і не знайшов щастя, омріяного родинного затишку: біленької хати, вишневого цвіту, маленьких онуків..." Т.Шевченко Біографія

Над світом - печалі холодна крижина,

На серці пожежно од мрії - жаги -

Ще б раз хоч упасти в обійми хатини,

Де хвилі Славутича рвуть береги.

Над степом Вкраїни холодне світання,

А небо гуде, мов розжарене горно:

Хотілось дружини, хотілось кохання -

Такого, щоб горе спалило начорно.

Ой світе - страждальцю, солонеє море!

Спрацьована доле людська окаянна!

У вирі твоєму згубилася горем

Іскринка дитинства гіркого - Оксана. Василь ГЕЙ


Пісня на слова Т.Шевченка «Така її доля…»

Я тебе чекала роки й роки Я б тобі схилилася на груди,

Райдугу снувала з рукава. Замість терну розсівала мак,

На твої задумані мороки, Та мені зв’язали руки люди.

На твої огрознені слова. “Хай страждає, - кажуть, - треба так”.

Я тебе в Закревській поманила, Хай у ньому сльози доспівають

Я душею билась в Рєпніній, В ненависть, в покару, у вогні.

А в засланні крила розкрилила І мене, знеславлену, пускають,

В Заборжоді, смілій і тонкій Щоб ридали вірші по мені.

Ні мотиль-актриса Піунова, Я – Оксана, вічна твоя рана,

Ні Ликери голуба мана Журна вишня в золотих роях,

Цвітом не зронилася в грозову Я твоя надія і омана,

Душу вільну, збурену до дна. Іскра нероздмухана твоя. (Іван Драч)

Учень - МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО

Поміщикові, який щойно дістав у спадщину маєток батька свого, знадобився моторний хлопчик, і обідраний школяр - бродяга потрапив прямо в демікотонову куртку, в такі ж шаровари і, нарешті - в кімнатні козачки.



З листа Т.Шевченка до редактора "Народного чтения"

О доленько моя! Послала ти сама

Мене за козачка, журиться в самоті.

Куди я йду? Чого? Що стріну у житті?

Чи є на світі Бог? Ні, певне, що нема!

Бо мрій веселий цвіт розвіяно у прах,

Минають вечори і молодості дні.

Хотів би кривду злу палити у словах,

Вкраїно ти моя! О горенько мені!

Тривожиться душа. Зоря спахне на мить

І знов стуманиться, мов дожида грози.

Згадалася сестра. А ліс шумить, шумить.

На північ валка йде, риплять сухі вози. Петрусь БРОВКА

Як тиша зайде у покої-

Зберуться гості паничі,

При світлі свічки лойової

Тарас малює уночі.

А в думці- пекло, де неволя,

Де плачуть люди в ніч глуху,

І Україна, як тополя,

Під вітром гнеться на шляху:

"О земле батьківська убога,

Не загратована тюрма!

Чи то немае правди в Бога,

Чи між людей її нема?

А чи тебе за шеляг мідний

Пани лукавії продали?...

Скажи, о розуме мій бідний,

Коли прийде вона, коли -

Народу воля довгождана?...

Та раптом чує злі слова.

Важкий кулак лихого пана -

І гасне свічка лойова.

Микола Карпенко «ТАРАС МАЛЮЄ УНОЧІ»



ВЕДУЧИЙ

Петербург – це були радісні, найщасливіші роки. Зустріч Т.Шевченка в 1836 році в Літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, Венеціановим, викуп в 1838 році з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Брюллова, поява в 1840 році «Кобзаря», інтенсивне культурне життя…

Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу.

Учень Т. Шевченко (задумливо)

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...



ХОР Т. Шевченко «Реве та стогне Дніпр широкий…»

Ведучий (читає)

Государ імператор височайше повеліває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати і малювати. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною.


Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу,

У казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні,

А пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів –

То тільки звичний акомпанемент. (Ліна Костенко)



ВЕДУЧИЙ

Із далекого босоногого дитинства лине в майбутнє спогад про злиденне тяжкеє життя сироти, лине в майбутнє мрія про щастя у рідній домівці, радість батька, що милується своїми дітьми, щастя кохання...

лине в майбутнє мрія про біленьку хатку у вишневому саду...

СОПІЛКА мелодекламація «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ

Моя порадонько святая! Молитву діяти до краю.

Моя ти доле молодая! А як умру, моя святая!

Не покидай мене. Вночі Моя ти мамо! Положи

І вдень, і ввечері, і рано Свого ти сина в домовину

Витай зо мною і учи, І хоть єдиную сльозину

Учи неложними устами В очах безсмертних покажи.

Сказати правду. Поможи



Бандура Віночок українських мелодій.

ВЕДУЧИЙ

Не втілились у життя ці мрії Тараса Шевченка, але по всій Україні його нащадки вчаться з його великої книги, з його величного життя.



Учень Тарас Шевченко

Я - Шевченко. Та предивні квітки,

Я – вмер. Де нектар солоніший ропи.

Я лежу на порозі майстерні, Я – поет.

І у мене в очах Я – Шевченко.

Застигають блакитні вогні. Є пісня у серці моєму.

Я замовкнув навік - Недоспівана пісня,

Академік із черні. - Що ляже у інші серця,

І уперше в житті Що на гімни обернеться,

Стало дуже спокійно мені. Стане рядками в поеми,

На могилі моїй Що ніколи не згине,

Проростуть ще небачені трави Ніколи не дійде кінця. (В. Коротич)


Хор Т.Шевченко «Учітеся, брати мої…»

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал