Розділ ІІ. Наша зірочка Даша Бондарчук



Сторінка1/4
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0,79 Mb.
  1   2   3   4
У збірці представлено творчі роботи учнів КЗО «Гімназія № 3» Дніпропетровської міської ради, написані в різних жанрах та на різні теми. Об’єднує ці роботи високий політ душі, натхнення, прагнення нести людям глибоке знання рідного слова, розуміння його вічної краси. Діти різного віку – від 1 (5) до 7 (11) класу - та їхні вчителі – колектив однодумців, які палко закохані в рідну мову і дарують від щирого серця результат своєї творчості всім, хто любить Україну.


АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:

Керівник проекту - Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора

з навчально-виховної роботи

Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури

Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-А класу
Зміст
Розділ І. Муза поетична………………………………………...4

Ряпулова М. Про найголовніше…………………………………..6

Ряпулова М. «Своїм життям до себе дорівнятись…»……………8

Ряпулова М. До сердець……………………………………….....11

Лисенко Я. Пам'ять серця………………………………………...13

Лисенко Я. Дякуємо, ветерани!.....................................................14

Шабалєв К. Допоможіть мені вижити!.........................................16

Гордієвич М. Зима………………………………………………...21

Овчаренко В. Осінь……………………………………...………..22

Шевченко В. Поліський туман…………………………………...23

Шевченко В. Мій улюбленець…………………………………...24

Баскаков А. Рідний край……………………………………….…25



Розділ ІІ. Наша зірочка Даша Бондарчук…………….26

Шалені пригоди пані Марусі…………………………………….27

Про свою країну…………………………………………………..32

Спогади. Літо……………………………………………………...34

Пісні ранньої осені………………………………………………..36


Розділ ІІІ. Наші юні прозаїки………………………………..39

Палькевич О. Наш Світ…………………………………………...40

Мосендз А. Безцінний друг……………………………………....42
Марченко Т. Бо я закохана……………………………………….45

Марченко Т. Різнокольорові кульки……………………………..48

Дольнік Т. Моя перша гроза……………………………………...51

Палькевич О. Кохані очі……………………………………….…53

Палькевич О. Найкращий політ………………………………….54

Табунов О. «Швидше! Вище! Дужче!»………………………….55

Потиліко Е. Моя мрія……………………………………………..62

Остапюк О. Печера (Із циклу «Мої пригоди»)………………….64

Рукавичка А. Ростемо!....................................................................66

Чернявський Д. Білчин подарунок………………………………68

Потиліко Е. Риболовля…………………………………………...69

Потиліко Е. Хвалько……………………………………………...71

Потиліко Е. Витівки мого котика………………………….…….73

Ніколаєв О. Пригоди яблука……………………………………..75

Остапюк О. Пригоди мого персидського кота Марсика……….77

Остапюк О. Огірочки……………………………………………..78

Остапюк О. Благородний вчинок………………………………..78
Розділ ІV. Навчаючись, творимо…………………..80

Скряга А. У чому сенс життя?.......................................................81

Паплик В. Навіщо ми живемо?......................................................83

Дружко І. Задумаймося…над сенсом життя!...............................84

Скосарев І. Книга в моєму житті………………………………...86

Мельниченко А. Про інтелігентність……………………………88

Ніколаєва А. Книги – морська глибина………………………….89

Суіма Х. Чи має людина бути інтелігентною?.............................91

Біловол В. Коріння навчання гірке, зате плід його солодкий….93

Кобякова М. Хто є для мене взірцем…………………………….95



Розділ V. Наш епістолярій……………………..97

Бондарчук Д. Молитва (Лист, що має дійти до адресата)……...98

Заіченко І. Вельмишановне товариство!.....................................101

Кочервей В. Я – Рожеве Дерево………………………………...104

Мосендз А. Сповідь……………………………………………...106

Муза поетична

ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ
В людині головне - не крок, не одяг,

Ні, нам не виміряти барвами її,

В ній головне - отой великий потяг

До щастя, радості і світла на землі.

Складне питання - лине крізь століття.

Нехай я тут у невеличкім вірші

Своїх думок вам розмалюю квіття.



Прекраснiше в людині - це кохання,

Кохання до життя, людей, природи.



З ним подолаємо весь біль і всі страждання -

На крилах нас несе крізь всі негоди.

Коли людина душу розкриває

Усім назустріч, не ховає серця,

її життя перлинами палає,

В її очах глибинніші озерця.

Вважаю я, найкраще - це свобода,

Свобода роздумів у кожної людини,

Коли ні складнощі, ні горе, ні погода

Зламать не можуть серце до загину.

І, безумовно, тут, у нашім світі,

Важливими є доброта й хоробрість.



Вони казками й мудрістю повиті,

Про них байки, романи, вірші, повість.

Найголовніше в людях і найкраще



У їх думках ховається і в серці,

Але там також вад поганих пащі,

Там зле також повсюди розмететься.

В серцях людей ховається жадоба,



Там також злість і байдужість живуть.

А байдужість - ненависті то спроба,

Огидний крок, що розстилає путь

До невтручання у чужеє горе.

До злості хвиль, що в серці аж кипить,

До злої та сліпої непокори,

Що так людей руйнує всіх за мить.

Так в парадоксах ми живем на світі,

Ми бачим поруч холод і тепло,



І так сплелись у серці нашім віттям

Дві протилежності душі - добро і зло.


Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.



«Своїм життям до себе дорівнятись»

(Леся Українка)
Складна дорога нашого життя,
Мандруєм світом хто куди, хто як.
Не знаєм, чи впадем у небуття,
Чи, може, житимемо в світі просто так.
А може, станемо на тлі своїх віків
Чарівним світом, зіркою століть;
Нам жити, може, сорок сороків,

А може, жити нам лише єдину мить.

У Бога щодо нас, напевно, плани є,
Так хочеться їх знати, виконати чинно.

Йдемо, як можемо, хоч легше не стає -


Шукаємо шлях вірний безупинно.

Та хоч здійсняться плани щодо нас,


Та хоч іти ми будемо тим шляхом -
Вогонь щоб Божий в серці не погас,
Жили щоб спогади на небі золотом.

Важлива річ - знайти свою дорогу,


Життєвої мети дістатись.
Я точно знаю, що дано від Бога
Своїм життям до себе дорівнятись.

Я знаю, що мої величні предки,


Сини країни, що загиблі сплять,
Життя розмінювали не за блиск монетки -
Вони хотіли темряву здолать.
Я знаю, що вони у те століття,
Яке «розстріляним» вважають, що в крові,
На камені вирізьблювали квіття
Своїх думок, хоч всі лягли в траві.

Тепер зростає з тих скривавлених листочків


Шляхетний дух, дух творчості, краси;
Ми в цьому світі - квіток пелюсточки,

А їх слова - то крапельки роси.


Вони життя віддали і віддали волю,


Щоб ми, нащадки, вірити могли
У чарівну літературну долю,
Щоб не страшилися досвітньої імли.
То ж дай нам, Боже, світлої дороги,
В житті своєму реалізуватись,
І все ж таки здобути перемогу,
Своїм життям до себе дорівнятись.

Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.

ДО СЕРДЕЦЬ
Усе на світі прагне докорінних змін,

Життя летить, кружляє кінострічкою.

Тут гіпермаркетом став новий магазин,

І «сіті» стало місто невеличкеє.

Ми відлітаєм, линем крізь роки,

Нас тягарять за щастям перегони,



Все змінюється: душі і думки,

Та ні, незмінні у життя закони.

І скільки б міст нових великих не зросло,

Та скільки б модних «штучок» не з'явилось,

Життя не відповість добром на зло,

В цих принципах йому далека милість.

Цей світ проник корінням у віки,

Та люди, люди ж все таки незмінні.



І стильніші, й нові, та все ж таки

Все також люблять сонячне проміння.

Все також люблять вранішню росу,

Все також сльози ллють над горем і нещастям,

Все також посміхаються в грозу,

Все люблять милуватися багаттям.

І не змінився той закон одвічний,

Що «не чекай добра, зробивши зло»,

Мабуть, йому вже не одне сторіччя

По крапельці крізь роки натекло.


Але ми падаємо у ті ж самі ями,

Самі собі тортур завдаємо:

Б'ємось чолом об кремінь до нестями,

Все ті ж свої проблеми гриземо.

Не розуміємо, хоч як нас не шпиняти,

Що зло своє повернеться, як ЗЛО,

Спалив сусіда - то і свою ж хату,

Щось затопив - і в тебе натекло.

Коли жбурнеш камінням у город чийсь,

В твоєму - може скеля розростись,

Якщо нещастя всім підряд пророчить,

То можна самому і обпектись.

Тож, люди, скільки можна? Схаменіться.

Добро планету обертає нашу.

Тож не гальмуйте оббіг, усміхніться.

Наповніть світлом серця свого чашу.
Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.




ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ
Яскрава свічка гине теплим жаром,

Стоїть свідоцтво смерті на землі,

Покинули наш світ з голодомором,

Тепер вони лежать на цвинтарі.



Троянда захолола від покою,

Лежить вона єдина на столі,

А з нею поряд свічка та ікона,

На пам’ять про минулі тії дні.



Хіба це люди? Люди це чи звірі?

Вони співали в радість та в біду,
Але ж ці звірі жили всі на світі,
І спричинили людям цю журбу.

Вони були немов чорти в без одні,

Вони були жорстокі та лихі,

Їх треба у тартари заключити,

На всі подальші у житті роки.

І знову Україна стала вільна,

І знову зацвірінькали пташки,

А від голодомору лиш зосталися



Страшні примари в нашому житті.

Лисенко Яна, 3 (7)-В клас, учитель Мацуєва С. В.

ДЯКУЄМО, ВЕТЕРАНИ!
Ви визволяли нас із пекла
І рятували від біди.


Це вогнище іще не смеркло,
Той промінь з нами навіки!


І кожен день ви працювали
Так важко, з ранку до ночі,
Хоча подяки ви не мали -
Трудились, як вогонь в печі.


Вбивали родичів і друзів,
Хтось божеволів від туги...
Та завдяки вашій заслузі
Тепер навіки вільні ми!

Темніли небеса над полем бою,

Та лився дощ, сріблястий, мов свинець.

Стояли ви за нашу волю



І декому здавалось, що ось-ось прийде кінець.

Не згасла мрія перемоги,
І дух відваги не згорів.
То йшли народи на підмогу -
Весь світ від подиву зомлів.


Зібралися полки народу,
Запеклий бій ішов тоді.


Повергли німців, армію юродів,
І повернули незалежність ми собі.


Вже зменшились ряди тих очевидців,
Кому це довелося пережить.


Але ж зосталась раса українців,
Ми крові української не дамо пролить!


Ми збережемо те, що ви нам дали,
Й не продамо, й не проміняємо його.
Ми не забудем, як ви воювали,
Не шкодували ви життя свого.

Лисенко Яна, 3(7)-В клас,

учитель Мацуєва С. В.



ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ ВИЖИТИ!
Шановне світове співтовариство!

Дозвольте так звернутися до Вас.

ООН, ЄС та інші керівництва!

Не буду марно витрачати час:

Я, дуже рідкісна, зникаюча тварина,

Пишу цього листа до Вас, людино.

Пробачте, що я Вас відволікаю,

Проте про допомогу все ж благаю.

Зі мною сталося нещастя:

Мій вид з планети геть зникає,

І я, здається, помираю.

То як боротися з напастю?

Шановне Світове Співтовариство!

Грінпіс! І що робить мені тепер?

Нового світу будівництво

Іде, росте. А я помер.

Ні, я ще дихаю, харчуюсь.

Та з кожним днем все більш дивуюсь:

Чому я мріяти не можу?

(Невже ніхто не допоможе?)

Я хочу жити і любить

Тую прекрасную природу

І пити свіжу чисту воду…

Ні, я не можу зрозуміть.

Звертаюсь я до тебе, білий світе.

Услухайся у мій нещасний плач.

Дозволь моєму слову залетіти

У твій антропогенний програвач.

Почуй мої слова та озирнися,

Додолу, чоловіче, подивися.

Побач мене в зруйнованій долині,

Що хатою була мені донині.

Я ріс у мирі та спокої

І зла нікому не чинив.

Невже я чимось завинив,

Що долі заслужив лихої?

Я народивсь на цій землі прекрасній;

Я мав правдивую нетлінную надію,

Що буду бачити це сонце ясне.

Невже про те я марно мріяв?

Я мав родину донедавна

І друзів мав колись прегарних.

Та всі вони пішли з життя,

Кудись у темне небуття.

І залишився я один.

Мене покинула надія,

Моя прекрасна давня мрія.

І зупинився часу плин.

У мене зіронька була, що не згасала, -

Моя любов, ріднесенька душа.

Вона мені цю мрію дарувала.

А нині і вона мене лиша…

А я кохав її, кохав!

Своє їй серце віддавав!

За що такеє покарання?

Я вчора бачив зіроньку востаннє…

Своє життя я не люблю.

Та в мене братик підростає.

Невже його таке ж спіткає?

Врятуйте братика, молю!

Можливо, ми жили не так як треба.

Можливо, ми порушували щось.

Та братика життя – моя потреба.

Нехай моє бажання не збулось,

Але ж дитя не винне ні у чому –

Він жить не заважав нікому.

Тепер моє життя – це брат.

Його ми маєм врятувать!

У нас родини вже нема;

Ми мали все, тепер – нічого.

У нас душа болить від того,

Що й нас поглине та пітьма.

Родина наша здавна дарувала

Природі ту чудовую красу.

І все живе на світі шанувала:

Ми не чіпали навіть ранішню росу.

Ми із природою дружили

За що такеє заслужили?

Біда ввійшла у кожен дім

І поселила горе в нім.

Нас залишилось небагато.

І з кожним днем зникає хтось.

Коли це все розпочалось?

І як це можна подолати?

Будь ласка, занесіть в Червону книгу.

Ні, в чорну вид наш занесіть!

Мій братик, дякувати Богу, біга,

Та зіронька моя вже не горить…

Нас мало залишилося сьогодні.

Хоча жили собі напередодні.

Ми дихали життям на повні груди.

І, дихаючи, існували всюди.

Ми вміли мріяти колись.

Та з нами сталася біда:

Природа стала геть бліда.

І плач сьогодні чути скрізь.

Чи можемо у цім когось винити?

Не можемо – не знаємо. Та все ж

Ми просимо людину це спинити.

Ми знаєм – ти природу збережеш.

Ти мудра, людино, ти можеш усе.

Нехай же твій розум спасіння несе

Природі чарівній, мені і тобі!

Здолай цю напасть у самому собі.

То ж дій, людино, не гай ні хвилини.
З повагою – корисна, товариська,

Колись багато представницька,

А нині ізникаюча тварина.
Шабалєв Костянтин, 6 (10)-В клас, учитель Зацаріна Л. Г.

ЗИМА

Нарешті вже зима настала,

І снігу випало немало.

Морози ріки всі скували,

Нам ковзанки приготували.
А підсковзнешся – сніг такий –

Пухнастий, лагідний, м’який…

Ти зовсім не заб’єшся,

Зрадієш, засмієшся.


І все мороз літає,

У вікна зазирає.

Виводить він малюнки,

Сніжинки й візерунки.


Намалював ялинку,

І Дід Мороз при ній.

Немов він закликає:

«Всміхайся і радій!»

Гордієвич Маргарита, 1 (5)-Б клас,

учитель Кузнецова Н. М.



ОСІНЬ
На небі хмара –

Буде злива.

То восени звичайна справа.

І, як завжди, не сталось дива –

Не світить сонечко яскраво.

Але ж ми осінь любим дуже,

Тому сидимо і не тужим.

Залишусь вдома зайвий раз –

Пограю із сестрою в м’яч.

Овчаренко Влад, 1 (5)-Б клас,

учитель Кузнецова Н. М.

ПОЛІСЬКИЙ ТУМАН
Пейзаж казковий бачу я –

Травою вкрита вся земля,

Дерева-велетні у лісі.

Я бачу ранок на Поліссі.

І навкруги – куди не кинь –

Туманом вкрита далечінь.

А за туманом ледь світає,

Край неба начебто палає,

Природа завмерла, чекає

І сонце радо зустрічає.

А коли сонце зійде заревом,

Розтане це туманне марево,

Птахи почнуть співать пісень,

На землю прийде новий день.

Шевченко Вероніка, 2 (6)-Б клас,

учитель Зацаріна Л. Г.


МІЙ УЛЮБЛЕНЕЦЬ
Я живу в приватнім домі,

Наші статки всім відомі,

А для щастя повноти

Є собака й два коти.

Білого зовуть Пушок,

Він пухнастий, як сніжок.

А найкращий, друзі,

Темний котик – Кузя.

Він смугастий, наче тигрик,

Любить ласку, грати в ігри.

Любить ласощі поїсти,

На коліно мріє сісти.

Любить, щоб на руки взяли

І за вушком почесали.

А коли захоче їсти,

Не дозволить навіть сісти.

Так і ходить між ногами

У бабусі та у мами.

Він кумедний, він хороший,

Я обожнюю його,

Ні за які навіть гроші

Не віддам кота свого!

Шевченко Вероніка, 2(6)-Б клас,

учитель Зацаріна Л. Г.


РІДНИЙ КРАЙ
Рідний край – це ліс і поле,

Мама й тато в ріднім домі,

Мала хатка на просторі

І пшениченька в городі.


Рідна хатка, світла хатка,

Дивні рушники висять.

Стіни в ніжних перламутрах,

Стеля прямо до небес.


Стіни в милих натюрмортах

І гравюри, і портрети…

Є диван м’який, старенький,

Шафа з дерева, із кедра,

Крісло, як малюнок давній.
Хата вся повна добра.

Я люблю цю хату рідну,

В ній уся моя душа.
Баскаков Андрій, 2 (6)-А клас,

учитель Вагабова О. М.



НАША ЗІРОЧКА

ДАША

БОНДАРЧУК

Шалені пригоди пані Марусі
- Эх, дороги... Пыль да туман! Холода, тревоги да степной бурьян!..
Ой, дурна, дурна! Ой, та чи ж мені щастя не було? Чи я з ними котлеток не нюхала, чи холодно мені було, чи голодно, чи самотньо? Ні, щастя їй захотілось! Показати, що і ми не безхарактерні! Любі мої, хороші... пам'ятаєте, як нам разом було? Як ви мене принесли таку маленьку-маленьку? Ви ж мені велетнями здавались! Я чортеня таке: очі жовті-жовті, чорна, як ніч! І полювати за вами одразу надумала, хазяйка. Мале було, дурне! Та чи порозумнішало? Тікати, тікати... А як я з нею познайомилась? То був найщасливіший день у моєму житті! Вона зайшла в кімнату й побачила мене. А я... я сиділа на підлозі й жувала шкарпетку. Несмачно так, гірко, нащо робила - не знаю... Так от, сиділа я, жувала ту шкарпетку і не здогадувалась, що зараз - найважливіша мить мого життя! А вона забрала в мене шкарпетку і сказала, що вовна синього кольору не піде мені на користь. І я зовсім не образилась. Не знаю я, корисна ця шкарпетка була чи ні, але коли вона взяла мене на руки, мені все було байдуже. Так добре стало, ніби з мамою... Які ж теплі в неї рученята!
Де ви, поверніться! Мені лячно, самотньо! Я ж порудію від такого стресу...

А наш перший переїзд? Я тоді ніби під валеріанкою була! Поки мене не винесли з під'їзду, все було наче й непогано (але страшно дико!) , а ось коли винесли... Тут-то й почались «Американські гірки»! Спочатку я полізла малій на голову, ніби завойовник Евересту. На мене не діяли ніякі прохання пожаліти хоча б обличчя. Я впала з маківки малої, але швидко мобілізувала всі свої котячі можливості і мужньо вчепилась у шиньйон бабусі.


Нестерпна бабусенція трусила, трусила головою і таки струсила нас із себе, і ми з шиньйоном, ніжно обіймаючись, полетіли разом у романтичну подорож у кущі. Тут наші дороги розійшлись, адже я, підскочивши і зробивши неймовірний повітряний кульбіт, уже летіла до вазона з фікусом, який тримав чоловік. Той не розгубився і впустив фікус. Світла пам'ять фікусові!.. Я долетіла до сорочки чоловіка і швидко зробила з неї десять непоганих стрічок, віддекорувала, можна сказати! Тоді мені стало взагалі весело, і я, виконавши ще декілька акробатичних трюків, почала скакати по двору, як кінь Пржевальського, і видавати бойові кличі а-ля ніндзя! А далі не пам'ятаю... І як до нового дому, доїхали не пам'ятаю... Але, мабуть, ловити шалену кішку було дуже весело!

А ще, ще... Ще ми в футбол тенісними м'ячиками грали! А як допомагала робити їй уроки? І на клавіатурі сиділа, і на олівець, коли ним писали, полювати намагалась! ... Моя перша гроза. Страшніше мені було тільки на мій перший Новий рік (ото, що ви називаєте

салютами, то смерть моїй нервовій системі... так-так, я недарма під ванною ховалась! – то було моє бомбосховище) і зараз. Утікачка, теж мені, насмішила! Так от, я тоді залізла на антресолі. Досі не розумію, як я то зробила, хоча після переїзду чи треба цьому дивуватись?..
А як я мішури наїлась! Вам смішно, «блискітки з рота»! А мені погано було. Але ж ви мене і врятували... Я ж люблю вас, люди, люблю і любила! Ну пробачте мене, ну знайдіть уже мене!

Як тут бридко. Бруд кругом, якісь коти недоглянуті, скалічені, чимось смердить жахливо...нащо було тікати, га? Щоб горя надивитись? І головне, через що?.. Маячня ж повна! Я, бачте, до малої на подушку залізла, спати, ось вона мене і штурхонула! А я ж знала. іцо вона цього не любить... Але мені все одно було. Зовсім знахабніла.. Ось ходила павою, злилася, мовляв, влаштували «добрий ранок»! Тільки подумати, мені, такому делікатному створінню, я ж, можна сказати, диво, мені замість «світлого вам раночку, ваша високосте!» - стусана! Ще й бурчить: «Прилізла, куди не кликали!» То й що: Я тут також живу, маю права, обов'язки! Ось ходила я так, докладала усім про свій обов'язок – радувати око своїм неперевершеним виглядом, але ніхто мене не слухав. Вони пили каву, збирались хто куди, говорили про щось повсякденне. І не помічали мене! Тут мене й осяяло! Я від них утікатиму! Вони, мовляв, помітять, ще й ридатимуть за мною! Але я, ні-ні, не повернусь. Я буду жити на волі! Так! І ось, просякнута

мареннями про волю, вийшла на балкон, вибрала вдалу точку спостереження (між двома лижами, там, де ще банка з-під фарби стоїть і чавунна праска) і дочекалася моменту, коли вони зачинять балконні двері і підуть у своїх справах. Усе. Тепер шляху назад для мене не було. Я вилізла на поручні, примружилась, | як стрибнула!.. За декілька секунд усе моє життя промайнуло перед очима... Я відчула твердь під ногами, точніше сказати, під хвостом... А ще кажуть, кішки на лапи приземляються! Перша думка: «Я в пеклі чи в раю?», далі: «А який він, котячий рай? Там, де годують шпротами, є сотні мишей, отих, що заводяться, якщо їх за хвіст покрутити?», потім: «Ой, а боляче як!», а далі я розплющила одне око. Земля, земля, земля! Але хто ж знав, що та земля така страшна??
Що тут не годують (я дві години ганялася за горобцями, але вони виявилися сильнішими за мене!), що тут є чужі люди, а що найстрашніше, що тут є собаки! Сиджу я, значить, на абрикосі (за горобцем залізла, а злізти... та чи я хвора, там же високо!) Сиджу, і тут... Ви не повірите! Такий неймовірно великий собака! Я очі заплющила, сиджу і вмовляю себе: «Я невидимка, невидимка, невидимка! Я маленька і невидима, мене ніхто не бачить!» Та собака не знав про мою невидимість, і як загавкає! Я перелякалась, перекинулась через голову, і злетіла з того дерева. А собака величезний! Я дар руху загубила! Тільки дивлюсь на нього... а він на мене. Так дивимось один на одного, уважно, ніби для фоторобота, і тут він знову своє: «Га-а-а-а-а-а-в!» До мене дар руху швидко повернувся, і я в першу ж щілину шмигнула. І впала... І сиджу тут. Бридко, сморід, страшно... «Эх, дороги, пыль да туман, холода...» Що там таке? Голос знайомий, ще й кицькає, здається... І дійсно, здалось: «Холода, тревоги да степной бурьян!»

Ой, знову. Та не здалось, ні! Що там... Ой! Рідні мої, хороші! Знайшли, прийшли! Ой... Я ж так вас чекала! Ой! А по носу за що?? Та чи не все одно? Рідні мої... Нікуди більш не подінуся, ніколи! Я вас так люблю!
Бондарчук Дар'я, 5(9)-Г кл.,

учитель Мацуєва С. В.



Каталог: olderfiles
olderfiles -> Міський методичний кабінет екскурсія «Спостереження за осінніми змінами у живій та неживій природі»
olderfiles -> Наукових праць
olderfiles -> Державний стандарт початкової загальної освіти Згідно із Законом України «Про загальну середню освіту»
olderfiles -> Історія держави І права України у 2-х томах том І
olderfiles -> Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами 2010 р. Укладачі
olderfiles -> Першотравнева райдержадміністрація відділ освіти методичний кабінет
olderfiles -> Задача на спільну роботу. Мета: Забезпечити засвоєння учнями вміння розв’язувати задачі на спільну роботу
olderfiles -> Методичні рекомендації до організації і проведення уроків узагальнення і систематизації знань учнів на початок навчального року
olderfiles -> Закон України "Про освіту" таке важливе завдання ставить даржава перед освітянами


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал