Рішення колегії 23. 06. 99 №7/5-7 16. 06. 99. І 1-7/6-6 Про Концепцію державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами



Скачати 225,7 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір225,7 Kb.
ТипРішення
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРЕЗИДІЯ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ


Рішення колегії
23.06.99 № 7/5—7 16.06.99. І 1—7/6—6

Про Концепцію державного стандарту

спеціальної освіти дітей з особливими потребами


Концептуальні ідеї пропонованого стандарту базуються на положеннях Конституції України, Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", на досягненнях вітчизняної і зарубіжної дефектологічної науки, на резуль­татах експериментальних досліджень, національних традиціях нашого суспільства. Загальноосвітня підготовка учнів роз­глядається у поєднанні з формуванням соціальне адаптованої особистості.

Існуюча в Україні система спеціального навчання і ви­ховання орієнтується на державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів.

Особливості психічного і фізичного розвитку дітей обу­мовлюють специфіку організації, змісту, методів навчання і виховання цих дітей, виключають можливість прямого ви­користання як програмно-методичної документації, розроб­леної для загальноосвітніх шкіл, так і відповідних стандартів освіти.

Розробка Державного стандарту спеціальної освіти забез­печить дітям з особливими потребами (з порушеннями зору, слуху, з мовною патологією, з розумовою недостатністю, затримкою психічного розвитку, дитячим церебральним па­ралічем) рівні можливості для отримання ранньої корекційної допомоги, здобуття освіти.

З метою надання спеціальної допомоги таким дітям про­стежується тенденція створення різних навчально-виховних закладів (діагностично-реабілітаційні або навчально-реабіліта­ційні центри, дитсадки-школи-інтернати, навчально-виховні комплекси, класи інтегрованого навчання та ін.).

Чільне місце належить оновленню змісту спеціальної освіти. У ряді випадків, насамперед у допоміжних школах і школах для дітей з затримкою психічного розвитку, зміст освіти нерідко перевищує пізнавальні можливості учнів. У класах інтегрованого навчання недооцінюється корекційна і соці­альна спрямованість навчального процесу. Водночас при від­критті таких класів часто не враховуються три основні і обов'язкові фактори:

— укомплектування класів фахівцями-дефектологами від­повідно до потреб дитини;

— забезпечення спеціальних навчально-виховних закладів відповідною навчально-методичною літературою;

— забезпечення дітей засобами індивідуальної корекції та оснащення класів візуальними приладами, спеціальною корекційною апаратурою і комп'ютерною технікою (з види­мою мовою — для дітей з порушенням слуху, з озвученою мовою — з порушенням зору та ін.).

Суттєве оновлення змісту освіти у загальноосвітній школі обумовило необхідність визначення нових концептуальних підходів до спеціальної освіти, уточнення стратегії і тактики інноваційних процесів.

Закріплюється варіативність змісту спеціальної освіти, її орієнтація на створення оптимальних умов для самовизна­чення кожного учня відповідно до його пізнавальних мож­ливостей.

У вимоги стандарту включається зміст корекційної, ре­абілітаційної і абілітаційної роботи.

Реалізуються вимоги гуманізації спеціальної освіти, її відкритості, соціальної орієнтації і створення умов для адап­тації учня з особливими потребами й інтеграції в суспільство.

Стандарт спеціальної освіти є основою для об'єктивної оцінки рівня освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку незалежно від форми отримання освіти і видів спеціальних освітніх послуг.

Проект Концепції державного стандарту спеціальної освіти розроблено управлінням шкіл-інтернатів та дитячих садків Міністерства освіти, Інститутом дефектології АПН України, Інститутом змісту і методів навчання. Проект пройшов об­говорення та отримав схвальну оцінку на Міжнародній на­уково-практичній конференції за участю фахівців наукових установ, вищих навчальних закладів, управлінь освіти, ме­тодичних служб, керівників спеціальних інтернатних закладів.

На наступному етапі передбачається розробка Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами, навчального і програмно-методичного забезпечення різних типів спеціальних навчальних закладів.

Заслухавши та обговоривши проект Концепції державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами,



Колегія ухвалює:

1. Затвердити Концепцію державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами (додається).

2. Управлінню шкіл-інтернатів та дитячих садків (В. П. Покась), інституту дефектології Академії педагогічних наук Ук­раїни (В. І. Бондар) із залученням міністерств і відомств, причетних до проблем дитячої інвалідності, науково-методичних установ, практичних працівників організувати протягом 1999— 2004 рр. розробку і експериментальну апробацію Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами з урахуванням специфіки порушень психічного чи фізичного розвитку дитини та його навчальне і програмно-методичне забезпечення.

3. Управлінням шкіл-інтернатів та дитячих садків (В. П. Покась), планово-фінансовому (М. І. Кіпень) провести розра­хунки необхідних коштів на розробку та апробацію Держав­ного стандарту. Передбачити зазначені витрати при форму­ванні проектів бюджетів на 2000—2004 роки.

4. Управління шкіл-інтернатів та дитячих садків (В. П. Покась), інституту дефектології АПН України (В.І.Бондар) щорічно інформувати колегію Міністерства освіти про хід розробки Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами та його навчального і програмно-ме­тодичного забезпечення.

5. Опублікувати Концепцію державного стандарту спеці­альної освіти дітей з особливими потребами в "Інформа­ційному збірнику Міністерства освіти України", журналі "Дефектологія" та газеті "Освіта України".

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на Заступника міністра О. Я. Савченко, директора інституту дефектології АПН України В. І. Бондаря.

Голова колегії, міністр В. О. Зайчук

Президент Академії педагогічних наук України В. Г. Кремень


КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ


ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Обґрунтування проблеми

В сучасну епоху соціально-політичного розвитку України відкрилися нові перспективи змін в системі спеціальної освіти, пов'язані з новим ставленням до дітей з особливими потре­бами, з вирішенням питань їх соціалізації й інтеграції в суспільство.

Нині спеціальна освіта в Україні має складну, розгалу­жену і диференційовану систему навчально-виховних (ко­рекційних) закладів, реабілітаційних і медико-педагогічних центрів, навчально-виховних комплексів, спеціальних (ко­рекційних) класів при середніх закладах освіти та ін. Роз­виток системи спеціальної освіти пов'язаний з подальшою диференціацією і вдосконаленням діючої мережі корекційних закладів, відкриттям нових типів закладів, в яких надається комплексна допомога і підтримка дітям з особливими потребами, а також з інтеграцією цих дітей в загальноосвітню школу.

Після прийняття Закону України "Про освіту" та Законі України "Про загальну середню освіту" у батьків і дітей з'явилася можливість вибору різних форм навчання (у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі» у корекційних класах при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, надомного навчання, у формі екстернату та ін.).

У 24 областях (крім Вінницької, Житомирської і Хмельницької) працюють штатні психолого-медико-педагогічні консультації, які створюють банк даних дітей з особливими потребами, що дає змогу прогнозувати розвиток мережі спеці­альних навчально-виховних закладів, надавати дітям на ранній періодах розвитку корекційну допомогу, а батькам — консультативно-методичну. Відповідно до постанови Уряду України від 29.04.91 № 103 у країні має функціонувати 100 штатних консультацій (1 на 120 тис. дітей до 18 років), проте вони на сьогодні працюють на громадських засадах.

Водночас у зв'язку із зростанням за останні п'ять років на 22 відсотки кількості дітей з особливими потребами в різних регіонах країни (дітей із складними комплексними дефектами, різними формами затримки психічного розвитку, дитячим аутизмом, девіантною поведінкою, труднощами у навчанні і спілкуванні), щорічним збільшенням на 5—6 тис-дітей-інвалідів (нині на обліку 152,2 тис. чол.), відсутність необхідної кількості спеціальних (корекційних) закладів, кваліфікованих кадрів та ін., існуюча система спеціальної освіті» потребує якісних змін.

Крім того, починаючи з 30-х років спеціальні школи для дітей з порушеннями психофізичного розвитку намагались дати ідентичну з масовою школою освіту. Такий підхід обу­мовлений висновками радянських і зарубіжних вчених - дефектологів про надкомпенсаторні можливості розвитку дитини з фізичною й інтелектуальною недостатністю. Обґрунтовувалася ідея про те, що, наприклад, сенсорна обмеженість стимулює функціонування всіх збережених аналізаторів, особливо інтелектуальну діяльність. Це ніби дає можливість учневі вільно і успішно оволодіти програмою загальноосвітньої школи. Справа лише у виборі педагогічних технологій і тривалості навчання.

Практика навчально-виховної роботи з дітьми з особли­вими потребами підтвердила, що така освітня система не відповідає реальним можливостям цих дітей.

Спеціальні дослідження, проведені в Україні в останні роки, сприяють подоланню стереотипів у розумінні проблем навчання і виховання дитини з особливими потребами, від­ходу від концентрації уваги на ураженні. Провідною ідеєю сучасної спеціальної освіти є орієнтація на ефективне ви­користання збережених систем та функцій, здатних взяти на себе компенсаторно-корекційне навантаження, цілеспрямо­ваний розвиток психічних процесів, які обумовлюють рівень опанування знань, умінь, навичок та відповідну освіченість дитини, її інтеграцію в суспільство.

Концепція державного стандарту базується на:

розумінні особистості дитини з урахуванням закономір­ностей її розвитку;

визначенні ступеню компенсаторно-корекційного впливу на розвиток дитини залежно від характеру та глибини ура­ження (сенсорного, фізичного чи інтелектуального) в умовах спеціального навчання;

проектуванні віддалених цілей та результатів навчання і виховання з відповідним змістом, технологічним та ма­теріальним забезпеченням.

Зміни в системі загальної середньої освіти, пов'язані з розробкою і впровадженням державного освітнього стандарту, призводять до необхідності визначення нового статусу спеці­альної освіти та нового етапу у розвитку української дефек­тологічної науки і практики.


Методологічні підходи до розробки державного освітнього стандарту для спеціальних (корекційних) шкіл
Дана Концепція стандартів спеціальної освіти поширюється на вісім існуючих типів шкіл, на нові типи, які можуть виникнути, на всі заклади, осередки, незалежно від місця та форми навчання дітей з особливими потребами.

Кожен вид порушення потребує розробки своїх стан­дартів, навчальних планів, змісту, особливої компенсаторно-корекційної роботи, спеціальної методики. Проте загальні закономірності формування особистості, врахування їх при розробці компенсаторно-корекційних заходів, вироблення специ­фічних схем взаємозв'язків, розривів та прогалин у функ­ціонуванні, розвитку психічних процесів хворої дитини, до­зволяє визначити оптимальні шляхи впливу на особистість, забезпечити доступний зміст розвивального характеру та від­повідну методику навчання.

Соціалізація дитини з особливими потребами здійснюється у відповідності з оногенетично обумовленими етапами роз­витку дитини, яка не має відхилень, проте із можливими змінами у тривалості конкретного етапу.

В основу розробки стандартів спеціальної освіти покла­дено сучасне наукове розуміння компенсації та корекції, соціальної адаптації дитини, її інтеграції в суспільство, а саме: розвиток збереженого чуттєвого сприймання, психіч­них функцій, які, як правило, не підлягають системній науково обумовленій стимуляції, формуванню нових ме­ханізмів, здатності до рефлексії, сенсорно-перцептивного та семантичного аналізу, взаємодії з дорослими, мовленнєвої та комунікативної діяльності з акцентуванням уваги на здатності сприймання та розуміння інформації, рухової ак­тивності, стимулювання породження позитивних емоцій тощо.

Таким чином, державний стандарт спеціальної освіти — це унормована система показників психофізичного розвитку і освіченості, соціалізації та інтеграції особистості з особ­ливими потребами на кожному етапі навчання з урахуван­ням її особливостей та потенційних можливостей, що ре­алізується комплексом нормативних документів, норм і ви­мог, які відображають специфіку освіти та вимоги і гарантії держави щодо її одержання.

Стандартизація освіти здійснюється шляхом розробки ба­зових навчальних планів і програм, визначення певного рівня освіти з урахуванням стану фізичного і (або) психічного порушення у дитини.

Основними об'єктами стандартизації в спеціальній освіті є структура, зміст, обсяг навчального матеріалу та рівень підготовленості учнів. Норми і вимоги, встановлені стандар­том, є обов'язковими при визначенні рівня розвитку та освіченості кожного учня.

Водночас введення державного стандарту відкриває ши­рокі можливості для педагогічної творчості, створення, з урахуванням обов'язкового освітнього рівня, варіативних про­грам, різних технологій навчання, навчальних посібників.

Державний освітній стандарт визначає певні нормативи, дотримання яких забезпечить інтеграцію особистості в сис­тему національної та світової культури. Він включає:

зміст освіти за ступенями навчання, який держава га­рантує надати учневі в обсязі необхідної загальноосвітньої підготовки;

вимоги до обов'язкового рівня загальноосвітньої підготовки учнів та системи показників;

максимально допустимий обсяг навчального навантаження школярів за роками навчання.

Традиційна загальноосвітня школа будується на тристу­пеневій основі: початкова, основна і середня.

Кожна з них, вирішуючи загальні завдання, має свої специфічні функції, пов'язані з віковими особливостями учнів і особливостями конкретного навчального закладу.

Державний стандарт спеціальної освіти як комплексний нормативний документ включає базовий навчальний план для різних типів спеціальних шкіл-інтернатів (шкіл) та зміст освітніх стандартів галузей знань (з переліком навчальних предметів, які їх наповнюють), показники психічного роз­витку, інтеграції в суспільство, залежно від характеру та глибини порушення.

У базовому навчальному плані виділяються інваріантна та варіативна складові змісту спеціальної загальної серед­ньої освіти.

Інваріантна частина державного компоненту змісту за­гальної середньої освіти забезпечує єдність шкільної освіти в Україні і включає ту частину змісту освіти, в якій виділя­ються обов'язкові навчальні галузі загальнокультурного і загальнодержавного значення, встановлює мінімальну кількість відведених для їх опанування навчальних годин. Інваріантна частина дає можливість досягти такого рівня розвитку та освіченості, який відповідає потенційним можливостям учня і забезпечує подальше формування його особистості, мож­ливість продовжити навчання та інтеграцію в суспільство.

Варіативна складова змісту освіти забезпечує особливі потреби, пізнавальні інтереси і нахили учнів, відображає специфіку конкретного закладу, його корекційну спрямо­ваність, етносоціальну своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції; вона забезпечує можливість реалізації індивідуального підходу до школярів.

Інваріантна і варіативна частини не є повністю неза­лежними. А тому в навчальному плані будь-якого спеціального загальноосвітнього навчального закладу виділяються чотири основні види навчальних занять:

обов'язкові заняття, які складають базове ядро загальної середньої освіти;

обов'язкові індивідуальні та фронтальні корекційні заняття;

обов'язкові заняття за вибором учнів;

факультативні заняття.

Шкільна освіта має забезпечити досягнення випускником соціальної зрілості, достатньої для подальшого самовизначен­ня і самореалізації особистості в трудовій, суспільно-полі­тичній, культурно-дозвільній, сімейно-побутовій, освітній сферах життєдіяльності.

Соціальна зрілість — досягнення рівня розвитку та освіченості, який сприятиме соціальній реабілітації та інтеграції особистості в суспільство, і відповідає її потенційним можливостям.
Мета і завдання стандарту спеціальної освіти
Сучасний розвиток суспільства, соціалізація і інтеграція учнів з відхиленнями у розвитку потребують суттєвого онов­лення системи спеціальної освіти, її форм і змісту, введення нових педагогічних підходів і інноваційних технологій, пси­хологічного супроводу навчального процесу, а також нових комплексних програм розвитку особистості дитини і її най­більш ефективної і оптимальної соціально-трудової адаптації.

Мета стандарту спеціальної освіти:

створення оптимальних умов для досягнення соціальної зрілості кожною особистістю, розвиток тих здібностей, які потрібні їй і суспільству, досягнення певного рівня осві­ченості, використовуючи потенціал компенсаторно-корекційних можливостей, включення її в соціально-вартісну активну діяльність, забезпечення тих знань, умінь та навичок, рис характеру, які уможливлюють її нормальне життя в соціумі.

Концепція стандарту спеціальної освіти проектується на дитину з особливими потребами, її вік, час і характер по­рушення (сенсорне, фізичне чи інтелектуальне), його гли­бину, потреби та потенційні можливості у відношенні до психофізичних показників розвитку в нормі та логіку змісту навчальної галузі, в тому числі корекційно-компенсаторного компоненту.

Основними завданнями спеціальних освітніх стандартів є:

Створення необхідних умов для розвитку особистості ди­тини з максимальним використанням її потенційних мож­ливостей.

Забезпечення розвитку психічних функцій, сенсорних си­стем збереження і зміцнення фізичного здоров'я дітей.

Забезпечення змістової і методичної наступності на різних ступенях навчання.

Розробка різних варіантів навчання в межах початкової, основної і середньої школи для різних категорій дітей за­лежно від їх потенційних можливостей і збережених функцій.

Розробка змісту державного, корекційного і шкільного компонентів базового навчального плану для різних типів спеціальних освітніх закладів, визначення засобів соціалізації та адаптації, основних принципів корекційного навчання, змісту спеціальних педагогічних технологій.

Підготовка інституту сім'ї, надання батькам допомоги і підтримки у вихованні дитини.

Принципи побудови стандарту освіти для дітей з особ­ливими потребами:

Гуманізація освіти, її відкритість, що сприятиме створенню таких умов, які допоможуть дітям з проблемами в розвитку задовольнити їх потреби, виходячи з реальних можливостей особистості і вимог суспільства.

Гнучкість освітньої системи дозволяє отримати освіту відпо­відно до потенційних можливостей особистості.

Варіативність навчальних планів, освітніх програм та тех­нологій навчання сприятиме включенню дітей з особливими потребами у відповідну освітню систему. Вона дає можливість працювати за певною програмою, але в різному темпі на декількох рівнях: будь-яка дитина може отримати освіту відповідно своїх пізнавальних можливостей (всі три ступені; обмеження одним ступеням); оволодіти різними професіями, залежно від власного вибору, ступеня освіти, індивідуальних можливостей, допрофесійної підготовки.

Безперервність і наступність освіти забезпечується від дошкільного до шкільного і позашкільного навчання. Безпе­рервна освіта передбачає мережу пов'язаних між собою на­вчально-виховних закладів, забезпечує взаємозв'язок і на­ступність програм, створює простір для різного характеру компенсаторно-корекційних послуг з урахуванням етапів роз­витку дитини та характеру взаємодії сім'ї, школи, однолітків. Вона включає компоненти адаптації та соціалізації, досвід, практично-побутові, професійні уміння та навички, спілкування, навчально-пізнавальну діяльність.

Компенсаторно-корекційна спрямованість передбачає ро­зуміння закономірностей в розвитку дитини з особливими потребами, пріоритетність розвитку психічних процесів та функцій у зв'язку з опануванням знань.

Психолого-педагогічне супроводження на всіх етапах, со­ціальна захищеність — це індивідуальна допомога дитині в процесі її становлення, гарантування державними інститу­ціями права на працю, підготовка суспільства до сприйняття особи з особливостями в розвитку.

Адаптація і інтеграція в сучасному світі — це соціалізація відповідно до змісту загальноосвітньої та відповідної індиві­дуальної програми.

Диференційований та індивідуальний підхід у спеціальних закладах пов'язаний з особливостями і структурою порушень в розвитку, вибором типу школи, освітньої програми, тех­нологій навчання.

Професійно-трудове навчання — один з найбільш важ­ливих напрямів роботи з такими дітьми, що передбачає оволодіння певними професійними навичками, кваліфікацією, виходячи з власних функціональних можливостей і інтересів.

Педагогічні кадри, які здатні реалізувати освітні програми за відповідним ступенем і варіантом навчання, повинні мати спеціальну освіту або не спеціальну, підкріплену сертифі­катом спеціальної підготовки. Передбачається підготовка і перепідготовка педагогів відповідно до вимог, завдань і змісту освітнього стандарту для спеціальних закладів.

Лікування, реабілітаційна і абілітаційна робота передба­чає своєчасну діагностику, поєднання психолого-педагогічної допомоги з використанням лікувальних препаратів, оздоров­чих заходів, загальнозміцнюючих процедур та ін.


Загальна модель освітнього стандарту для спеціальних (корекційних) закладів
У державному стандарті освіти виділяються три ступені освіти (початкова, основна і середня школа). В межах кожного ступеня виділено по декілька варіантів залежно від складності структури відхилення в розвитку. Кожен ступінь і варіант освітньої програми мають свою мету і завдання, терміни і умови навчання.

З метою еквівалентності освіти подібних категорій дітей з особливими потребами, які мають різні умови навчання (спеціальна школа-інтернат чи школа, інтегроване навчання в загальноосвітній школі чи класі, надомне навчання, екс­тернат, навчально-реабілітаційний центр), розробляється вісім базових навчальних планів для кожного типу закладу (для дітей: глухих, сліпих, зі зниженим слухом, зі зниженим зором, розумове відсталих, з затримкою психічного розвитку, важкими порушеннями мови, наслідками поліомієліту і це­ребральним паралічем).

Для всіх дітей 6—7 років з особливими потребами, особ­ливо для тих, хто не отримав спеціальної дошкільної підго­товки, має комплексні порушення в розвитку і потребує тривалої діагностики в динаміці педагогічного процесу, ор­ганізовується діагностичний клас з метою визначення варіанту навчання.
Діагностичний клас.

Мета: психолого-медико-педагогічна діагностика і визначен­ня варіанту навчання на І ступені освіти (початкова школа).

Завдання:

адаптація дитини до школи і нових видів діяльності;

комплексне психолого-медико-педагогічне обстеження ди­тини в динаміці педагогічного процесу;

розвиток комунікативних умінь і навичок;

розвиток психічних процесів та функцій компенсуючого характеру;

підготовка до навчання у початковій школі;

підбір індивідуальних форм і методів психокорекції і пси­хопрофілактики;

розробка діагностичне орієнтованих змісту та методики навчання;

формування адекватних сімейних відносин до особливо­стей навчання і розвитку дитини, максимальне включення сім'ї у педагогічний і корекційний процеси;

інтеграція в суспільство.


І ступінь навчання (початкова школа)
Мета: здійснення психолого-педагогічної роботи з корекції і компенсації відхилень в розвитку дитини, формування по­чаткової грамотності.

Завдання:

розвиток психічних процесів та функцій;

формування основ грамотності шляхом засвоєння базових знань освітніх галузей: мова і література, математика, при­родничі і суспільні дисципліни;

соціальний розвиток дитини, навичок її спілкування, мо­ви, мислення, емоційної сфери і особистості шляхом обра­зотворчого і музичного мистецтва, фізкультури;

початкове допрофесійне навчання з урахуванням потенційних можливостей і інтересів дитини;

компенсація і корекція порушень розвитку шляхом психолого-педагогічних (мовних, ігрових, музичних та ін.), ліку­вальних (медикаментозної, масажу, лікувальної фізкультури, фізіотерапії, психотерапії та ін.) методик з максимальним використанням засобів індивідуальної корекції в умовах спе­ціальної школи і сім'ї;

інтеграція в суспільство.

На першому ступені освіти для дітей з особливими по­требами з урахуванням структури і складності психофізич­ного порушення і можливостей учня виділяється чотири варіанти навчання:

загальноосвітня підготовка;

корекційно-розвивальне;

компенсаторно-адаптаційне;

абілітаційне.



I варіант (загальноосвітня підготовка)

Мета: підготовка до навчання на II ступені за І варіантом в межах загальноосвітньої програми.

Варіант освіти передбачає:

засвоєння змісту загальноосвітньої програми (опорні знання);

формування навичок і вмінь навчання;

корекція основних психічних функцій, рухової і емоційно вольової сфери;

розвиток вмінь соціальної комунікації з дорослими та іншими учнями;

профілактика вторинних відхилень у психофізичному роз­витку;

розвиток творчих здібностей і усвідомлення дітьми своїх реальних і потенційних можливостей.

Термін навчання — 5—6 років, включаючи діагностичний клас, залежно від типу спеціального (корекційного) освітнього закладу. Наповнюваність класу — виховної групи — 6— 12 чоловік, виходячи з типу закладу, з урахуванням вимог постанови Уряду України від 29.04.91 № 103, наказу Мін­освіти від 10.09.97 № 341. Навчання здійснюється за варіантом базового навчального плану.

II варіант (корекційно-розвивальне навчання)

Мета: підготовка до навчання на II ступені відповідного варіанту, створення умов для навчання за І варіантом II сту­пеня, профорієнтація і оволодіння елементарними вміннями і навичками, які б сприяли вибору і оволодінню в подаль­шому професією.

Даний варіант освіти створює умови для подолання труд­нощів у навчанні, пов'язаних із соціальною депривацією, педагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку, і передбачає поглиблену роботу:

з корекції психічних функцій, пізнавальної діяльності, навичок спілкування;

з розвитку вмінь і навичок у процесі трудового навчання, спроможності і здібностей дитини;

з формування компенсанторних способів діяльності шля­хом максимального використання потенційних можливостей дитини.

Термін навчання 5—6 років за варіантом базового на­вчального плану із збільшенням навчальних годин на трудове навчання.



III варіант (компенсаторне-адаптаційне навчання)

Мета: підготовка до навчання на II ступені за відповідним варіантом, створення умов для оволодіння допрофесійними вміннями і навичками.

Освітня програма орієнтує на навчання дітей, які мають низькі навчальні можливості, виражені інтелектуальні пору­шення, відхилення в емоційно-вольовій сфері, комбіновані вади розвитку (наприклад, зниження слуху і розумова від­сталість, порушення зору і затримка психічного розвитку, порушення опорно-рухового апарату і розумова відсталість та ін.). Освітня програма зорієнтована на соціальну ре­абілітацію і адаптацію і передбачає допрофесійну підготовку. Програма розробляється з урахуванням різних варіантів по­єднаної патології розвитку дитини.

Термін навчання — 5—6 років.

IV варіант (абілітаційне навчання)

Мета: підготовка дітей до навчання на II ступені за індивідуальними освітніми програмами різних варіантів за­лежно від патології, рівня розвитку дитини і готовності до навчання.

Індивідуальне навчання (переважно надомне, в центрах реабілітації) може здійснюватися за спеціально розробленими програмами, виходячи із психолого - педагогічних, фізичних, інтелектуальних можливостей дитини. Як правило, цьому варіанту навчання підлягають діти з важкими формами рухових порушень, які самостійно не пересуваються, гли­боким ступенем розумової відсталості, дитячим аутизмом, складними комплексними відхиленнями у розвитку.

Рішення про індивідуальне навчання приймає психолого-медико-педагогічна консультація з урахуванням захворюван­ня дитини та побажання батьків. Рішення затверджує рада чи педагогічна рада школи (школи-інтернату).

Термін навчання — 4—6 років залежно від патології розвитку, інтелектуальних можливостей дитини.


II ступінь навчання (основна школа)
Мета: досягнення загального рівня освіченості на даному ступені за відповідним варіантом, формування особистісних якостей, необхідних для соціальної реабілітації і інтеграції в суспільство.

Завдання:

подальше оволодіння знаннями з основних освітніх галу­зей для досягнення потенційно можливого рівня грамотності;

розвиток і вдосконалення сенсорної і інтелектуальної сфери;

корекція і компенсація порушених якостей і властивостей особистості, формування практичних вмінь, навичок, емоційно-особистісних якостей, подальший розвиток пізнавальної діяльності;

допрофесійне навчання;

формування мотиваційного вибору варіанту подальшої освіти і профілю професійного навчання;

створення ціннісних орієнтацій значення сім'ї і сімейного виховання для надання допомоги в соціалізації, працевлаш­туванні, самостійному житті.

I варіант (загальноосвітня підготовка)

Мета: формування базового обсягу знань для отримання загальної або спеціальної середньої освіти.

Освітня програма передбачає:

оволодіння базовими знаннями з метою подальшого самостійного отримання знань і професії;

оволодіння різними формами і видами навчальної діяльності;

корекція психічних властивостей і функцій особистості;

допрофесійна орієнтація особистості.

Навчання проводиться за варіантом базового навчального плану з терміном 5—6 років.

Передбачається, що після завершення освіти на цьому ступені випускник може продовжити свою освіту в середній школі, в середньому спеціальному закладі, а в подальшому отримати вищу освіту, оволодіти різними професіями, вихо­дячи з інтересів і можливостей.

II варіант (корекційно-розвивальне навчання)

Мета: формування способів продуктивної діяльності як умова інтеграції і адаптації в сучасному світі.

Навчання проводиться за варіантом базового навчального плану з орієнтацією на профільну освіту для підготовки кваліфікованого робітника.

Освітня програма передбачає:

оволодіння базовими знаннями, досягнення рівня функ­ціональної грамотності;

оволодіння допрофесійними вміннями і навичками;

корекцію затримки психічного розвитку;

формування міжпредметних зв'язків на основі інтеграції різних галузей знань як способів пізнавальної діяльності.

Передбачається, що випускники після оволодіння базового обсягу знань, досягнення рівня функціональної грамотності будуть мати можливість як для продовження освіти на III сту­пені, так і для подальшого оволодіння професійною гра­мотністю.

Цей варіант освітнього стандарту зорієнтований на значне посилення рівня професійної інформованості і компетентності.

III варіант (компенсаторно-адаптаційне навчання).

Мета: формування обсягу знань, який сприяє адаптації в навколишньому світі і оволодінню певними трудовими навичками.

Навчання проводиться за варіантом базового навчального плану із суттєвою зміною змісту і термінів оволодіння про­грамним матеріалом. Варіант навчання передбачає підготовку дітей, які мають відхилення в інтелектуальному розвитку або комбіновані порушення.

Освітня програма передбачає:

корекцію і компенсацію сенсомоторних, інтелектуальних відхилень в розвитку;

соціалізацію особистості в сучасному суспільстві;

оволодіння різними видами допрофесійних, у разі потреби професійних знань і вмінь;

забезпечення рівня знань і практичних умінь для са­мостійної адаптації випускника.

Термін навчання 4—6 років.



IV варіант (абілітаційне навчання).

Мета: досягнення рівня знань, які б відповідали пси­хофізичним і інтелектуальним можливостям учнів.

Навчання проводиться за варіантами базових навчальних планів, які мають індивідуальний різнорівневий і багато-профільний характер.

Освітня програма спрямована:

на засвоєння знань в силу наявних можливостей;

на використання розвитку потенційних здібностей дітей у межах їх можливостей;

на корекцію різних сторін особистості;

на соціальну адаптацію і інтеграцію підлітка;

на надання допомоги у життєзабезпеченості і працевлаш­туванні.

Термін навчання 4—6 років за спеціальною індивідуальною програмою, визначеною психолого-медико-педагогічною кон­сультацією і педагогічною радою школи, з урахуванням мож­ливостей учня та бажання батьків.

III ступінь навчання (середня школа)
Мета: досягнення рівня компетентності в освіті, форму­вання способів особистісного і професійного самовизначення, максимальна соціалізація особистості.

Передбачається, що III ступінь освіти доступний випу­скникам з I, II варіантів навчання. Для випускників з III і IV варіантами навчання III ступінь може виконувати додаткову функцію для поглиблення соціалізації і профе­сійної підготовки, тобто як продовження навчання для здо­буття професії і оволодіння культурою молодого робітника. Цей ступінь може стати перехідною ланкою між школою і індивідуальною трудовою діяльністю.



Таким чином, концепція державного стандарту освіти для дітей з особливими потребами передбачає зміну змісту спеціальної освіти відповідно до вимог суспільства, його соціально-економічних умов, а головне — може сприяти розвитку, освіченості учня з урахуванням його потенційних можливостей, максимально повно адаптувати і інтегру­вати випускника спеціального (корекційного) закладу в су­часному світі.
Каталог: foto
foto -> Другорядні члени речення: додаток, означення, обставина
foto -> Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов
foto -> Тиждень безпеки в езош №6 Мета
foto -> Методичний супровід формування та розвитку компетентності педагога шляхом самоосвіти
foto -> Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) Вступ
foto -> Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»
foto -> План проведення масових заходів та відкритих виховних годин
foto -> Звіт директора кременчуцької вечірньої (змінної) школи №3 Кременчуцької міської ради Полтавської області шияна віктора михайловича 08. 06. 2012р м. Кременчук Шановні колеги!
foto -> Сценарій лінійки приуроченої річниці пам'яті жертв Голодомору 1-й ведучий


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал