Програма соціологічного дослідження



Дата конвертації29.01.2017
Розмір0,54 Mb.
ТипПрограма
РЕФЕРАТ

На тему:


Програма соціологічного дослідження

Відправні завдання соціологічного дослі­дження, які багато в чому визначають йо­го успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому, підготовчо-організаційному етапі, під час розробки програми.



Програма соціологічного дослідження — це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в якому всебічно обґрунтовуються методологічні підхо­ди й методичні заходи соціологічного дослідження. Програма міс­тить відповідно дві частини — методологічну й методичну (про­цедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу — його методам.

Розробка методологічної частини програми передбачає вибір теми й обґрунтування проблеми, формулювання мети і завдань до­слідження, теоретичний аналіз проблеми, висування гіпотез дослі­дження. Під час розробки методичної частини визначається тип вибірки, техніка збору даних, спосіб обробки матеріалу, складаєть­ся робочий план дослідження.

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного до­слідження є наявність проблеми, реальної проблемної ситуації.

Проблема — все те, що потребує вивчення і розв'язання. У найпростішому розу­мінні — це питання, на яке треба відповісти, але знань для відпо­віді бракує. Для цього і проводяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв'язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене пи­тання. Але якщо з'являється проблема, то знання потрібно знайти, здобути.

Проблеми неоднакові за своїми масштабами. Одні зачіпають інтереси лише окремої групи, інші — цілого регіону, треті — су­спільства загалом.

Уважається, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення в соціальній си­туації, що склалася.

Соціальна ситуація — це сукупність соціальних чинників, що впливають на почуття, уявлення і поведінку індивіда чи групи в системі взаємодії в певний період часу.

Проблемна ситуація — це усвідомлення суперечності в роз­витку соціального процесу, необхідності здійснення певних тео­ретичних чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створе­но всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушує­ться трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запровадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв'я­зання проблемної ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження. Однак, якщо способи розв'язання тієї чи тієї проблемної ситуації відомі, існують відповідний досвід чи соціальні технології на інших підприємствах, то проводити соціологічні дослідження, яс­на річ, недоцільно.

Програма дослідження має чітко окреслити всі суперечності, тобто сформулювати проблему, на розв'язання якої орієнтується дослідження. Формулювання проблеми має більш-менш точно відбити суперечності, для вирішення яких треба прийняти відпо­відні управлінські постанови, зміст якої і допомагає охарактери­зувати соціологічне дослідження.

Соціальні проблеми в цілому трактуються соціологами як хвороби суспільства. Це девіантність поведінки, корумпованість, дефіцит патріотизму, деградація особистості, десоціалізація мо­лоді, безробіття, бідність, депопуляція тощо. Розв'язання цих проблем сприяє суспільному оздоровленню.



Суспільне здоров'я в соціології вважається соціальним капіталом і, на думку провідного українського соціолога Ю. Саєнка, включає:

  • соціальне здоров'я — позитив у соціальних відносинах (законопослух, толерантність, підприємливість, професіоналізм, па­тріотизм, націоналізм);

  • моральне здоров'я — позитивні соціальні якості особистос­ті (моральність, духовність, інтелектуальність, шляхетність, про­фесійність, освіченість);

  • фізичне здоров'я — позитивні біологічні якості особистості (працездатність, довголіття, репродуктивність, психічна врівно­важеність).

Після формулювання й обґрунтування актуальності проблеми з'ясовують, на який результат орієнтовано дослідження і в які способи його досягатимуть, тобто визначають мету та завдання дослідження. Для цього вивчають спеціальну літературу, дані наукових досліджень, нагромаджений досвід, документацію з до­сліджуваної теми, проводять експертне опитування, спостере­ження тощо.

Мета дослідження — це очікуваний кінцевий підсумок, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета со­ціологічного дослідження — одержання інформації для розробки рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здат­них підвищити життєздатність соціальної організації (удоскона­лити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати соціальну адаптацію молоді тощо).

Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення ре­зервів посилення дієвості соціального управління в різних сферах суспільства.

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання — це запитання, на які мають бути одержані відповіді, щоб реалізу­вати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання — це способи досягнення мети. Так, для досягнення мети дослідження став­лення працівників до професійних обов'язків необхідно вивчити такі конкретні питання:


  • рівень дисципліни праці та мотиви невиконання своїх про­фесійних обов'язків;

  • соціальний портрет порушників професійних норм;

  • громадську думку працівників про дієвість методів, що ви­користовуються для підвищення ефективності трудової діяль­ності;

  • кореляцію освіти з професійністю та мірою її використання.

У завданнях потрібно вказати, які показники необхідно зібра­ти та в який спосіб їх можна визначити (наприклад, мотивація ставлення до своїх професійних обов'язків вивчатиметься опиту­ванням).

Отже, формулювання завдань дослідження дає змогу впоряд­кувати процес наукового пошуку, систематизувати процес дослі­дження, підвищити його ефективність. Програма соціологічного дослідження повністю підпорядковується його меті та завданням, що надає дослідженню чітко вираженого характеру.

Відповідно до мети й завдання встановлюють об'єкт і предмет дослідження, а також одиниці обстеження.

Об'єкт дослідження — це певна соціальна дійсність, соці­альний процес або соціальні умови, що містять суперечності і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямовано процес пі­знання. Наприклад, у соціології праці об'єктом дослідження є со­ціальні явища, процеси сфери трудової діяльності та умови, за яких вони відбуваються.

Предмет соціологічного дослідження — це властивості чи відносини об'єкта, які найбільш рельєфно віддзеркалюють при­ховані в ньому суперечності, проблему, що досліджується. Отже, у предметі відбивається взаємозв'язок проблеми й об'єкта дослі­дження.

Той самий об'єкт може містити кілька різних предметів дослі­дження, зміст кожного з них залежатиме від того, який саме бік об'єкта він відображає, з якою метою і для розв'язання якої проблеми його вибрано. Предмет визначає межі вивчення об'єкта в даному конкретному дослідженні.

Об'єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігати­ся, якщо реципієнт ставить перед собою завдання пізнати всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку соціаль­ного об'єкта. Якщо ж дослідник обмежується вивченням окремих характеристик об'єкта, то предметом дослідження стають ті сто­рони об'єкта, які містять ці характеристики.

У процесі попереднього аналізу об'єкта й виокремлення най-значущих з погляду розв'язання проблеми факторів формулюють робочі гіпотези.



Гіпотеза — обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіри­чного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного до­слідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденно­му життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Гіпотетично означені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно ве­лика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практи­ки, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге — конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструмен­том, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи йо­го внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все до­слідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає по­ложенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими в ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам — це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення її адекватності.

До гіпотези ставляться такі вимоги:


  • наукова обґрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; адекватність досліджуваній проблемі;

  • можливість емпіричної перевірки, тобто з'ясування з допо­могою логічного аналізу, що внутрішньої суперечності нема.

Крім загальних передумов та вимог до формулювання гіпотез, у науці склалася стадіальна система їх побудови:

  • 1-ша стадія — збирання інформації з теми, що досліджується;

  • 2-га стадія — формулювання власне гіпотези;

  • 3-тя стадія — класифікація (групування) гіпотез.

Гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функ­ціональним змістом припущень щодо досліджуваного об'єкта гі­потези поділяють на:

  • описові — це припущення щодо сутнісних якостей об'єктів (класифікаційні), характеру зв'язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта (структурні), ступеня щільності зв'язків (функціональні);

  • пояснювальні — це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі ви­вчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експери­ментальної перевірки;

  • прогнозні — це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета й опису причин такого ста­ну, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об'єкта.

За мірою опрацювання та обґрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні. Первинні гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як пра­вило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє одержанню найбільш вагомих висновків.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поді­ляють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Наприклад, гіпотеза-причина — праця втратила свою цін­ність, гіпотеза-наслідок — працівники ставляться до виконання своїх трудових обов'язків недосить відповідально.

Підтвердження чи спростування гіпотези-наслідку є доказом обґрунтованості гіпотези-причини. Залежно від важливості вико­нуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відмі­ну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємо­зв'язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною. Звичайно, головну увагу під час вису­вання гіпотез приділяють основним припущенням.

Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформа­цію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослід­них операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об'єктивним станом реальності, соціальної практики.

Мається на увазі теоретична й емпірична інтерпретація вихід­них понять, що дістала назву логічного аналізу предмета дослі­дження. Сутність цього аналізу полягає в структуруванні основ­них понять предмета і всебічному поясненні їхнього змісту.

Оскільки предмет дослідження подається через певні абстрак­тні поняття, які є ніби символами досліджуваного явища, то й ло­гічному аналізу (розчленуванню) піддається не саме явище, а по­няття і категорії, що відтворюють його. Для того щоб описати предмет, окреслити напрям подальшого його аналізу, слід дати чіткі визначення його категорій, використовуючи для цього узви­чаєні наукові формулювання (словники), а також виходячи з ло­гіки, наукової позиції та соціального досвіду самого дослідника. Таке трактування має логіко-пізнавальний характер і називається інтерпретацією.

Соціологічне дослідження слід вести тільки на основі катего­ріального (лінійного) апарату. Від цього значною мірою залежить успішність теоретичного аналізу, глибина емпіричного дослі­дження. Деякі основні поняття складаються з кількох вужчих по­нять. Наприклад, поняття «соціальна активність» включає в себе поняття «трудова активність», «суспільно-політична активність» і «пізнавальна активність».

У зв'язку з цим логічний аналіз поряд з інтерпретацією основ­ного поняття передбачає виокремлення й інтерпретацію тих прос­тіших понять, які воно містить. На цій стадії логічного аналізу інтерпретацію замінюють процедурою уточнення якісної струк­тури предмета дослідження, що називається операціоналізацією.

Операціоналізація — це процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій.

Зміст ключових теоретичних понять, що в них зафіксовано проблему і предмет дослідження, послідовно конкретизується. Це є ніби моделюванням проблеми, що вивчається, її деталізаці­єю. Наприклад, предметом вивчення є ставлення суб'єкта до пра­ці. Цей предмет можна розподілити на такі складові:



  • ставлення до праці як до процесу;

  • професії;

  • конкретної роботи на конкретному робочому місці;

  • умов і організації праці;

  • керівника;

  • колег по роботі.

Емпірична інтерпретація та операціоналізація означають не тільки теоретичне уточнення основних понять. Кінцевою метою є пошук аналогів у соціальній дійсності — емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів вимірювання чи фіксації цих індикаторів-індексів. Ступінь операціоналізації зумовлюється типом дослідження. Наприклад, для розвідувального дослідження потрібна не така глибока операціо­налізація, як для описового, і тим більше для аналітичного. По­повнення категоріального апарату розширює можливості опера­ційного вимірювання соціальної дійсності.

Розробка методичної частини програми соціологічного дослі­дження передбачає вирішення питань методики і техніки дослі­дження, вибір найбільш прийнятних методів збирання, обробки й аналізу первинної інформації. У розв'язанні цих питань вихідним є визначення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна — це вся сукупність явищ, об'єктів (одиниць досліджуваного об'єк­та), стосовно яких досліджується проблема.



Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко, а то й немож­ливо. За великої кількості досліджуваних одиниць об'єкта таке вивчення потребуватиме великих матеріальних, фінансових витрат та затрат часу. Вирішити цю проблему допомагає знання того, що найбільш суттєві властивості є однаковими в однотипних соціаль­них явищ, і для того щоб з'ясувати їх, зовсім не обов'язково дослі­джувати всю генеральну сукупність. Достатньо обстежити частину сукупності і на підставі частини робити висновок про ціле. Ця час­тина називається вибірковою сукупністю, вибіркою (див. рис).



Типи вибірки
Засадничим стосовно вибірки є закон великих чисел, якому підлягають усі масові процеси.

Залежно від того, обстежується вся генеральна сукупність чи якась її частина, вирізняють загальні, локальні та вибіркові дослідження. Загальні дослідження — це ті, де генеральна су­купність обстежується повністю, локальні — лише окрема її час­тина, вибіркові — певний відсоток генеральної сукупності. При­кладом досліджень першого виду може бути опитування всіх працівників підприємства з метою збирання інформації для розв'язання певної соціологічної проблеми, другого — опитуван­ня працівників лише одного підрозділу і третього — опитування лише якоїсь, скажімо, десятої частини всіх працівників підпри­ємства. Однак при цьому має бути забезпечений такий добір опи­туваних, щоб їхня думка максимально відбивала думку всіх працівників, тобто була достатньо репрезентативною. Вимога ре­презентативності означає, що за окремими параметрами (кри­теріями) склад обстежуваних має наближатись до відповідних пропорцій у генеральній сукупності. Виокремлюються ті харак­теристики, які є значущими для досліджуваного явища. Складова генеральної сукупності, що є одиницею відліку для різних про­цедур формування вибірки (акт поведінки, індивід, соціальна група, спільнота тощо) називається одиницею вибірки.

Загальна кількість одиниць вибірки є об'єктом вибірки.

Відхилення статистичної структури вибірки від структури ге­неральної сукупності називається помилкою вибірки.

Об'єкти репрезентування та одиниці обстеження можуть збі­гатися чи не збігатися. У першому випадку має місце так звана одноступінчата вибірка. Велика кількість одиниць обстеження чи розміщення їх на великій території потребує багатоступінчас­тої вибірки. Це означає, що відбір об'єктів репрезентування здій­снюється на багатьох ступенях, а обстеження — лише на остан­ньому. Отже, за багатоступінчастої вибірки зовсім не обов'язково мати повну інформацію про всі одиниці обстеження. Для органі­зації вибірки на кожному наступному ступені досить мати ін­формацію про об'єкти репрезентування, відібрані на поперед­ньому ступені. Багатоступінчаста вибірка на відміну від одноступінчастої передбачає наявність на кожному ступені проміж­них об'єктів, які співвідносяться один з одним за принципом «матрьошки». Наприклад: підприємство — цех — дільниця — бригада — робітник.

Багатоступінчастий відбір більш гнучкий, ніж одноступінчастий і значно економніший.

Мінусом багатоступінчастого відбору є те, що зростає можли­вість помилок репрезентативності: важко чітко означити помилку і скоригувати її. І якщо, скажімо, перший ступінь відбору охо­пить неповну кількість неоднорідних одна щодо одної одиниць, то після обстеження на останньому ступені може виникнути зна­чне спотворення. Формуючи багатоступінчасту вибірку, слід на­самперед переконатися, чи не вкралася помилка зміщення, що дуже часто трапляється в соціологічному дослідженні.

Існує багато способів відбору.

У процесі суцільного відбору всі одиниці сукупності підляга­ють обстеженню або всі об'єкти репрезентування переходять на наступний ступінь. За випадкового відбору кожна одиниця гене­ральної сукупності має однакову або майже однакову ймовір­ність потрапити до вибіркової сукупності.

Випадкова вибірка може добиратися за датами народження, прізвищами, що починаються з певних літер, таблицями випад­кових чисел тощо.

Цілеспрямована вибірка — це такий відбір, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано, а отже, не кожна одиниця гене­ральної сукупності має шанси потрапити до сукупності вибіркової.

Серед випадкових способів відбору найбільш поширені ймо­вірнісний (або спрощений його варіант — статистичний); районо­ваний, а серед спрямованих — квотний основному масиву чи стихійний.



Систематична вибірка полягає в тім, що добір здійснюється з певним кроком — кожна десята, двадцята чи якась інша за від­ліком людина.

Гніздова вибірка — це добір певних статистичних груп (гнізд) — бригад, студентських груп, сімей тощо, які підлягають обстеженню.

Стратифікована вибірка — це вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору. Наприклад, на першому етапі відбираються сім'ї за місцем проживання, на наступному — за районом міста, далі — конкретизуються сім'ї, які обстежуватимуться, і нарешті, члени сімей, які об­стежуватимуться.

Ступінь подібності вибіркової моделі до структури генераль­ної сукупності оцінюється помилкою вибірки, а межі допустимої помилки залежать від мети дослідження. Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, зви­чайна — 3—10, наближена — 10—20, орієнтовна — 20—40, а при­близна — понад 40%.

Обсяг вибірки залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, необхідної точності результатів, кількості ознак ви­бірки. Досвід свідчить, що обсяг вибірки має становити не менше 5% обсягу генеральної сукупності, генеральна сукупність не мо­же бути менше осіб.

Після схематичного визначення вибіркової сукупності конк­ретизують об'єкти вивчення, з'ясовують методи збирання інфор­мації, інструментарій.



Інструментарій соціологічного дослідження — це набір спеціальних документів (анкет, опитувальних листків, карток для фіксації результатів спостереження та ін.), за допомогою яких реалізуються методи соціологічного дослідження і збирається потрібна емпірична інформація.

Слід зазначити, що в процесі емпіричного соціологічного до­слідження поряд зі спеціальними соціологічними методами зби­рання первинної інформації про соціальні процеси, явища, відно­сини (аналіз документів, спостереження, опитування, експери­мент) можуть використовуватися методи інших наук (економічні, психологічні тощо).



У програмі соціологічного дослідження детально розглядаю­ться методи опрацювання й аналізу зібраної інформації.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Андреенков В. Г. Логика социологического исследования. — М., 7.

  2. Бутенко Н. А. Анкетний опрос как общение социолога с респон­дентами. — М., 9.

  3. Воловин В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, мето­ди, маркетинг. — 8. — № 1.

  4. Как провести социологическое исследование. — М., 0.

  5. Клайн П, Справочное пособие по конструированию тестов. — К., 4.

  6. Королев Ю. Г. Выборочный метод в социологии. — М., 5.

  7. Математико-статистические методы анализа данных в социологических исследованиях. — М, 0.

  8. Математические методи в социологическом исследовании. — М, 1.

  9. Миллс Р. Интеллектуальное мастерство // Социол. исследования. — 4. — №1.

  10. Осипов Г. В., Андреев 3. П. Методи измерения в социологии. — М., 7.

  11. Паниотто В. К, Максименко В. С. Количественные методы в социологическом исследовании. — К., 2.

  12. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 6.

  13. Рабочая книга социолога. — М., 5.

  14. Смелзер Н. Социология. — М., 4.

  15. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 2.

  16. Социологическая информация в ЗВМ: сбор, хранение, контроль, редактирование. — Л., 3.

  17. Шаленко В. Н. Программа социологического исследования. — М., 7.

  18. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, програм­ма, методы. — М., 7.

Каталог: Sociologia
Sociologia -> Складові елементи соціальної роботи
Sociologia -> Методи збирання соціологічної інформації
Sociologia -> Шпаргалка тема№1. Вступ до соціології. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології. Поняття «соціологія» походить
Sociologia -> Застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні
Sociologia -> Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання
Sociologia -> Модель соціального експерименту із запровадження інституту прийомної сім’ї в Україні
Sociologia -> Соціальні класи та верстви. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства
Sociologia -> Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал