Про проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року



Скачати 282,79 Kb.
Дата конвертації01.12.2016
Розмір282,79 Kb.

У К Р А Ї Н А

ХОРОЛЬСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

вул. Карла Маркса, 88, м. Хорол, Полтавська область, 37800, телефон (05362)33-5-95

E-mail: horol_rmk@ukr.net

ЗКПО 36814227





Від 29.08.2013 № 01-14/114

На №14.1/10-1685 від 05.06.23013



Директору навчального закладу

Про проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року




Відділ освіти, молоді та спорту Хорольської районної державної адміністрації, Хорольський районний методичний кабінет повідомляють, що у 2013-2014 навчальному році на виконання Указу Президента України від 11.04.2013 №257/2012 „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка“ Першим уроком у всіх навчальних закладах України є Урок, присвячений 2014 року – Року Тараса Шевченка.

Направляємо методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку у 2013-2014 навчальному році, який присвячено 200-річчю з дня народженняч Тараса Григоровича Шевченка для практичного використання у роботі навчальних закладів району (додаються).

Просимо забезпечити перегляд телеуроку 02.09.2013 по Першому національному каналі Українського телебачення.


Завідуюча районним методичним кабінетом Л.А.Глущенко

Додаток


до листа РМК

Методичні рекомендації

до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

у 2013-2014 навчальному році

Новий 2013/2014 навчальний рік в освітніх закладах України розпочнеться з урочистостей, присвячених Дню знань.

На виконання Указу Президента України   від 11 квітня 2013 року № 257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» 2014 рік в Україні оголошений Роком Тараса Шевченка, заплановані ряд заходів, присвячені цій визначній даті.


Метою проведення Першого уроку є усвідомлення учнями феномену Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, актуальності  його творчості; виховання любові до рідного краю; пробудження національної самосвідомості; патріотичне виховання і розвиток почуття гордості за свій народ, Батьківщину; узагальнення знань з історії, культури українського народу, його традицій, звичаїв і обрядів; формування готовності здобувати якісну освіту і розумними справами збагачувати Батьківщину.

  Актуальність Шевченка сьогодні не в тому, що він порушував великі вічні питання  або дав нам відповідь на них,  – кожне покоління мусить само шукати відповіді на питання, поставлені часом. Нині ми повертаємося обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Т.Шевченка.

Перший урок має переконати учнів, що найкраща земля та, де ти народився, живеш, де мешкає твоя родина, друзі. Він повинен розширювати та поглиблювати знання про Україну, викликати почуття любові до Батьківщини, гордості за її здобутки, формувати національну свідомість, виховувати справжніх громадян-патріотів, які люблять свою країну, бажають примножувати її славу, боротися за щастя і незалежність.

Завдання вчителя - у доступній і цікавій формі ознайомити дітей з короткою біографією та творчістю Тараса Шеченка. Варто наголосити на уроці про актуальність творів Шеченка і сьогодні.

Рекомендуємо теми Першого уроку, присвяченого 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка:


  • для 5-9 класів: «Ми вшановуємо пам'ять Шевченка!», «І тепер, поете любий, в сім'ї вольній, новій тебе згадуєм з любов'ю теплим, щирим словом»;

  • для 10-11 класів: «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття...»

  При проведенні уроку слід ще і ще раз звернутися до Тараса Шевченка як добрі діти до рідного батька, вилити перед ним все, що в нас найбільше болить, що мучить душу і наповнює її тривогою за майбутнє національної спільноти на рідній землі, звернутися в найглибші недра нашої розгубленої душі, послухати його священного і животворного слова і пригадати собі все, що він написав у своїй віщій Книзі…



Завдання уроку - виховання любові до свого рідного краю, держави, родини, народу, поваги до українських та родинних законів, звичаїв, обрядів і традицій; формування відчуття своєї приналежності до України, усвідомлення себе українцем, прагнення до збереження та примноження духовних та матеріальних багатств українського народу, виховання цілеспрямованості і наполегливості у досягненні життєвої мети, готовності до праці в ім’я України; виховання патріотичних почуттів, шанобливе ставлення до державної символіки, культурного та історичного минулого України; формування в учнів етнічної та національної самосвідомості, мовної культури, духовної єдності населення усіх регіонів України. Нехай це буде урок-роздум про історичну долю України, яка відображена в творчості Т.Г. Шевченка, урок-мрія про її майбутнє. Нехай на ньому прозвучить якомога більше прекрасних віршів та поем Тараса Григоровича Шевченка.

Сучасній молоді, яка стоїть на шляху морального вибору, формування рис характеру, становлення світогляду дуже важливо допомогти у виробленні стратегії життя, визначенні життєвих планів, формуванні вміння творити власну долю, активно, відповідально та ефективно реалізувати громадянські права й обов'язки. Тому Все починається в житті з малого… Патріотичне, громадянське виховання дитини розпочинається в сім’ї, родині, із перших сходинок пізнання світу у дитячому садочку і продовжується все життя. І тому вже на Першому уроці лейтмотивом можуть звучати слова Кобзаря із вірша «І Архімед, і Галілей…»:


І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.
У процесі підготовки Першого уроку необхідно детально продумати його зміст, форму, етапи, можливість залучення видатних людей краю, представників інтелігенції, батьківську громадськість, а ще – можливості краєзнавчих музеїв, шкільних бібліотек тощо.

Серед форм проведення Першого уроку можуть бути:



  • усний журнал-естафета;

  • літературно-краєзнавча подорож;

  • турнір знавців рідного краю;

  • бесіда-екскурсія;

  • тематична вікторина;

  • календар (історичний, літературно-художній);

  • віртуальна екскурсія;

  • тематичний альбом;

  • літературно-художні композиції та ін.

Орієнтовні матеріали для підготовки Першого уроку

у 2013-2014 навчальному році

Мета уроку:

  • поглибити знання учнів про особистість Тараса Шевченка та його роль в історії;

  • розкрити образ митця як людини могутньої волі та незламного духу;

  • формувати громадянськість, почуття національної самосвідомості школярів, толерантність, власний погляд на окреслену проблему;

  • виховувати любов до рідної землі й повагу до її історії;

  • осмислити роль своєї національної спільності серед інших спільностей, місце національної культури серед інших культур.

Достатньо велика за обсягом спадщина Тараса Григоровича Шевченка заслужено посідає одне з почесних місць на «українському Парнасі». Протягом вже багатьох десятиліть читачі захоплюються його поетичним талантом, вмілістю у використанні чудових скарбів народної української мови, поціновувачі живопису – майстерністю його пензля, а «Кобзар» став настільною книгою у кожному українському домі. І разом з тим – безнастанно дивуються з разючих контрастів у творчості майстра, в його біографії – переплетінню талану і випробувань.

Справді, як поет Тарас Шевченко починає виступати в різноманітних, здавалося б, майже взаємно виключаючих поетичних жанрах, немовби в різних стильових манерах. Його «живописне слово» стрімко переходить до численних новаторських спроб – воно будить націю від летаргічного сну, в який загнала її «мачуха люта», адже його поезії мають виразну, різко підкреслену суспільно-прогресивну спрямованість.

Генії належать людству. Та все ж таки кожен із них насамперед є син свого народу, син землі, яка його народила, дала силу й снагу для високого польоту.

Дійсно, Великий Кобзар був дуже тісно пов’язаний зі своєю землею. На підтвердження цих слів є витяг із листа, написаний поетом до чернігівського губернатора Гесе: «Мені здається, що якби моя Батьківщина була найбіднішою на землі, то й тоді вона б здавалася б кращою за Швейцарію і всі Італії. Ті, які бачили хоч раз нашу Батьківщину, кажуть, що бажали б жити і померти на її пречудових полях, що ж говорити нам, її дітям. Треба любити і пишатись своєю прекрасною матір'ю».

Справжня любов до Батьківщини – це не лише знання її історії, географії, мистецтва, вікових традицій і, безумовно, мови. Словами української поетеси Галини Черінь це звучить так:



На світі стільки різних мов,

Як квітів у гаю,

А рідна мова – то любов,

Отож люби свою!

Люби її, бо твій народ

За неї зводить бій

Крізь барикади перешкод –

За свій державний стрій.

І ти, мій, друже, поможи,

Учися і читай –

І всім знайомим розкажи

Про наш чудовий край.

Якщо забув, то знов навчись

Прекрасних рідних слів,

Щоб відродились, як колись,

І Київ наш, і Львів.
Вона, живучи довгі роки далеко від рідної землі, зуміла зберегти як найвищу цінність – любов до рідного слова.

Людинi притаманно мрiяти. Якщо вона далеко від рідної домівки – вона мріє повернутися до батьківського дому, щось не ладиться у житті – мріє про краще майбутнє. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi, кличе вперед...

Так і Кобзар, страждаючи все життя сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, він мрiяв спочатку про звільнення із кріпацтва, з часом про кар’єру художника, у засланні – про рідну неньку-Україну, а взагалі – про свiтле i радiсне її майбутнє.



Неоднаково було йому:

Як Украïну злiï люди

Присплять, лукавi, i в огнi

Їï окраденою збудять...

Тому i проклинав поет «отих царiв, катiв людських», панiв рiзних гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав «громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю».

Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:

...бо сонце стане

I оскверненну землю спалить.

Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг Зевс примусити скоритися Прометея. Без волi немає щастя – вважав Шевченко:



...де нема святоï волi,

Добра не буде там нiколи.
Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасноï крiпачки, якiй уявляється, що ïï син:

I уродливий, i багатий,

Уже засватаний, жонатий...

На вольнiй, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волi;

I на своïм веселiм полi...
Тому i славить генiальний поет украïнського народу синiв Кавказу, що вiдстоюють свою незалежнiсть:

Борiтеся – поборете!

Вам Бог помагає.

За вас правда, за вас слава

I воля святая.
I мрiє Кобзар про часи, коли «розкуються незабаром закованi люди» («I мертвим, i живим...»), коли не зостанеться «i слiду панського на Украïнi» («I вирiс я на чужинi»). Тодi «у селах, у веселих i люди веселi» житимуть, тодi «спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi» («Iсаïя. Глава 35»).

I забудеться срамотна

Давняя година.

I оживе давня слава,

Слава Украïни.

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своïх героïв, свою iсторiю, свою правду. Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки «нiмець» нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'ïну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:



... усi мови слов'янського люду –

Всi знаєте. А своєï

Дастьбi... Колись будем

I по-своєму глаголать...

Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про дружбу великих народiв. Вiн писав:



... Ляше, друже-брате!

подай же руку козаковi

I серце чистеє подай!

I знову iменем Христовим

Возобновим наш тихий рай...

Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:



...буде син i буде мати,

i будуть люде на землi,

де простеляться шляхи вiльнi i широкi:

...I пустиню опанують

Веселiï села.
Мав Тарас i особистi мрiï. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi над Днiпром дожити вiку:

Я тiльки хаточку в тiм раï

Благав i досi ще благаю,

Щоб хоч умерти на Днiпрi,

Хоч на маленькiй горi...
Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов'ю i шаною згадує вiльна Украïна «незлим тихим словом» свого сина. Немає неволi в Украïнi, у повний голос звучить ïï мова. Гордi ïï сини пишаються своïм героïчним минулим i намагаються впевнено дивитися в майбутнє. Але по переду ще ой як багато роботи

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сiять, не ждать

I посiяне жать

Роботящим рукам.
Шевченко – фундатор української літературної мови

Для генiïв не iснує дати смертi... Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України. Вiн заклав ту ïï структуру, яка зберiглася донинi, як основа сучасноï украïнськоï мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-киïвському дiалектi, збагачена й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад, «передмова» (уперше використано у поемi «Гайдамаки»).

У довiдниках зi свiтовоï лiтератури iснує навiть окреме визначення –«шевченкiвський вірш», тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Григоровича стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiï вiрша на основi народно-пiсенноï лiрики, причому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєï композицiï, вперше введене Шевченком, стало основою поетичноï технiки лiтератури ХХ сторiччя.
Шевченко мислитель

Шевченко творив у час, коли в Європі домінували ідеї Просвітництва, уявлення про єдність людської цивілізації, в якій етнічні і релігійні відмінності не мають значення порівняно з загальнолюдськими цінностями. Віра, на думку філософів, була потрібна лише для обґрунтування моралі.

Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?». Тоді ж він знайшов відповідь: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» – визріла його молитва до Бога за рік до смерті.

Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав: «Либонь, уже десяте літо,//Як людям дав я «Кобзаря»,//А їм неначе рот зашито». Але ніколи – ні в засланні, ні повернувшись – він не дозволив собі жодним словом судити тих «братчиків», які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на «высочайшее имя».


Шевченко політик

У його віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві. У знаменитому «Заповіті» він закликав своїх земляків: «Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю, волю окропіте. І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути, незлим тихим словом».

Обурення Шевченка соціальною несправедливістю нероздільно переплітається з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій «нашій несвоїй землі», як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодержавства, він закликає до самовизначення України задовго до того, як цю ідею підтримали його помірковані колеги-інтелігенти. Така спрямованість з усією очевидністю проступає в його тлумаченні історії України, цієї найулюбленішої з його тем. Хмельницький для Шевченка – і «геніальний бунтар», і людина, відповідальна за фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє самоврядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шевченко не приховує ненависті до Петра І, називаючи його «тираном» і «катом», та й до Катерини II він ставиться не краще. Полемізуючи з найвидатнішим російським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко писав: «Тепер же я знаю: Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину. Кати! Kати! Людоїди!».

Але націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим, він вважає прагнення України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість. Як свідчать поема «Єретик», присвячена знаменитому чеському великомученику Янові Гусу, та поема «Кавказ», поет симпатизує пригнобленим народам усього світу.


Шевченко художник

Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко відомий і як художник. Він став одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.

Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Тарас Григорович Шевченко є автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва – станкового живопису, монументально-декоративного розпису, графіки, скульптури, він був великим майстром акварелі, олії, пера, офорту, рисунка олівцем. Твори Шевченка – художника досліджено, класифіковано, оцінено не раз. Можна безконечно сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в його творчій манері, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ, що породив великого художника і поета.
Шевченко гравер

Художник Тарас Григорович Шевченко посідає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Сучасники називали його «руським Рембрандтом», проте він досі є непізнаним в Україні.

Т.Шевченко був феноменально талановитим у всьому: прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета; вслухаючись у поетичну мову народної пісні, розкрив унікальні можливості співця. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди затьмарює феномен Шевченка-художника – великого майстра різця і пензля.

Тарас Шевченко успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Його образотворчий доробок сягає тисячі назв. Це картини олійними фарбами, малюнки аквареллю, сепією, рисунки олівцем та офорти.

Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Зрештою, за життя Т.Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. За успіхи в гравіюванні він був удостоєний звання академіка. Ще навчаючись в академії, Т.Шевченко вирішив представити саме в офортах перед очі всього освіченого люду Україну в усій її красі.

Художник мріяв, що його робота започаткує періодичне видання – своєрідну мистецьку енциклопедію України. За авторським задумом, вона мала виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак Т.Шевченкові не вдалося здійснити свої плани. Друком вийшли лише два випуски, які доправляли передплатникам у спільній обкладинці.

Проте і в такому дещо скороченому вигляді «Мальовнича Україна» стала визначним явищем в історії української графіки.
Шевченко у граніті

Тарас Григорович Шевченко є найшановнішою постаттю в Україні. Він належить до плеяди небагатьох українців, добре відомих за кордоном.

За кількістю скульптур, встановлених у світі, Т.Г. Шевченко поступається лише В.Шекспіру. В Україні Великому Українцю встановлено 700 пам’ятників, меморіальних дощок і пам’ятних знаків і 75 за кордоном у 26 державах (5 пам’ятників і 17 меморіальних дощок у Росії, по чотири пам’ятника – у США і Канаді, три – у Франції, по два – у Молдові, Бразилії та Австралії, по одному – в Аргентині, Парагваї, Кубі, Румунії, Угорщині, Сербії, Польщі, Словенії та багатьох республіках колишнього Радянського Союзу).
Замість висновків

Тарас Григорович Шевченко – людина високих моральних людських якостей, що стоїть нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.

Він залишається серед нас, українців, і далі невмирущим як поет, як геній, як поводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.

Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях; що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.

Його часто порівнюють з шотландським поетом Бернсом, але Бернс не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційності.

Росіяни часто ставлять його поруч народного поета Кольцова, але той не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настільною книгою, як Шевченків «Кобзар».

Його порівнюють з Пушкіним, але ж Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь у такій мірі, як Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тис. крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.

Тим-то вся Україна шанує Тараса Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал. Ми переконані, що його мрії частково збулися, а наші – вибір за нами, перед нами відкриваються нові можливості і просторі шляхи.


Дидактичні матеріали
Афоризми Тараса Григоровича Шевченка

  • Караюсь, мучуся, але не каюсь.

  • Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

  • У всякого своя доля і свій шлях широкий.

  • Борітеся – поборете, вам Бог помагає.

  • Тяжко в світі жить, як нікого не любить.

  • Не вмирає душа наша, не вмирає воля.

  • Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи.

  • Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

  • Все йде, все минає.

  • Раз добром налите серце вік не прохолоне.

  • Все од Бога. Од Бога все.

  • Жива правда у Господа Бога.

  • Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить.

  • Молітеся Богові одному, молітесь правді на землі.

  • Бо хто матір забуває, того Бог карає.

  • Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...

  • Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.

  • Село на нашій Україні – неначе писанка село.

  • Реве та стогне Дніпр широкий.

  • Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.

  • Великих слов велику силу – і більш нічого.

  • Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.

Усна народна творчість про Т.Г.Шевченка

  • Шевченко для людей – це безсмертний Прометей.

  • Шевченкове слово в віках не старіє.

  • Сяє геній Кобзаря, мов у темряві зоря.

  • Шевченкові думки переживуть віки.

  • Нове життя будуємо – Кобзаря голос чуємо.

  • Шевченко і Прометей – дорогі для людей.

  • Хто з Шевченком знається, той розуму набирається.

  • Шевченко Тарас наче сонце для нас.

  • Шанує Шевченка Україна, як мати рідного сина.

  • Шевченка славить будем і ніколи не забудем .

  • Слово Тараса – наша зброя і окраса.

  • Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став.


Вислови про Т.Г.Шевченка
Степан Тудор: «Шевченко «одним томом поезії влучив як стрілою в серце своєї епохи…»
Василь Стефаник: «Шевченко українське слово перетопив на чисте золото української поезії.»
Юрій Смолич: «Для мого покоління Шевченко пробуджував нашу свідомість і формував наш світогляд.»

Вадим Скуратівський: «Саме з Шевченка розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури…»


Володимир Базилевський: «Він ( Шевченко) вершинна парость родового дерева нашої нації.»
П. Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».

«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме - і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо Ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
М. І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».
В. П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».

Остап Вишня: «Т. Г.Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».


Олесь Гончар: «Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, – всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом».
Образ Т.Г.Шевченка у художніх творах

  • Большаков Л. Повість про вічне життя. К., Веселка, 1990.

  • Васильченко С. «В бур’янах»

  • Дарда В. Його кохана. Повість. К.. Рад. Письменник. 1964.

  • Іваненко О. Тарасові шляхи. К., Дитвидав, 1961.

  • Косарик Д. Син – колос. Повість. К., Дніпро. 1983.

  • Малишко А. Тарас Шевченко. П’єса. К., Держлітвидав, 1964.

  • Рубашов М. Багряні тіні. Повість. К., Дніпро, 1965.

  • Смілянський Л. Поетова молодість. Роман. К., Рад.письменник, 1984

  • Тулуб З. В степу безкраїм за Уралом. Роман. К.. Дніпро, 1989.

  • Хоткевич Г. Тарас Шевченко. Повість. Львів, «Каменяр», 1966.

  • Шевчук В. Терновий світ. Роман. К., Рад. письменник, 1986.

  • Шевчук В. Вітрила. Повість. К., Молодь, 1964.

  • Шевчук В. Син волі. Роман. К.. Дніпро, 1989.


Цікаве про Т.Г.Шевченка

Шевченко належить до числа наймузикальніших поетів світу. 120 композиторів створили близько 500 хорових, сольних, оперних, хореографічних та інших творів на слова Т.Г.Шевченка. До речі, сам «Кобзар» нараховує 227 творів.

Крім слов’янських мов, твори Шевченка перекладені на англійську, французьку, фламанську, датську, грецьку, новогрецьку, іспанську, хінді, японську, в’єтнамську, корейську, китайську, румунську, італійську, угорську, малайську, бенгальську, есперанто, на арабські мов і багато інших.
Маловідомі факти та історії з життя великого поета

Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:

- Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.

"Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками".


"Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!"
Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої "Катерини" та "Наймички", добрий би з нього маляр був.

1843 року Шевченко покохав Феодосію (Тодосю), дочку попа Григорія Кошиця,в якого колись наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, вони вже збиралися побратися. Але батьки Феодосії були проти шлюбу і намагалися всякими хитрощами їх розлучити. Вони намагалися зробити їх хрещеними батьками, але ця спроба не вдалася. Врешті, батьки просто відмовили у благословенні молодим і поет відступився. Сама ж Тодося кохання не відцуралася, вона відмовилася виходити заміж, а незабаром збожеволіла з туги і померла 1844 року.

Коли Шевченко став у Петербурзі модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, у нього з'явився потяг до "бонтону" і модного одягу (як віддяка за нужденне дитинство і юність). Він відвідував гарні ресторани, носив вишуканий одяг, а з особливим задоволенням описує в щоденнику придбання гумового плаща-макінтоша, які тільки-но з'явилися у Петербурзі. Плащ коштував 100 карбованців - сума на той час досить велика (у археологічній комісії Тарас Григорович працював за 150 на рік). Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя - один із записів "Журналу" присвячений добрим пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.

У 1845 році Шевченко продав свої твори видавцю за 1500 карбованців – фантастична на той час сума (для порівняння – в 1843 він працював у археологічній комісії за 150 крб. на рік, а самого Шевченка викупили з кріпацтва за 2500 і такої суми не було ні в кого з друзів, довелося влаштовувати лотерею. А власне творів було не так багато: "Кобзар" 1840 містив 8 віршів, додалися поема "Гайдамаки" та кілька поезій.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято. При арешті був присутній київський губернатор Фундуклей, який особисто знав Шевченка.

- Куди це ви, Тарасе Григоровичу, зібралися? - запитав він.


- Я поспішав до Костомарова на весілля боярином, - відповів Шевченко. - а поки в Броварах перепрягли коней, то причепурився.
- Еге! - відказав Фундуклей, - так куди судженого, туди й боярина.

Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко був спокійний і бадьорий. Йому співчували багато офіцерів і простих жандармів, і якось один із них мовив до нього перед допитом:

- От виправдаєтесь, Тарасе Григоровичу, і отоді залунає ваша муза!
- Та який чорт нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! - відповів поет.

Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, в дорозі він опирався на вербову палицю. Пізніше встромив її в землю на солдатському городі і з неї виросло перше дерево у Новопетровську. Пізніше він з ініціативи коменданта форту Ускова вибрав місце для саду і зробив його план, і восени 1853 року його засадили. У 1857 році форт Новопетровський перетворено на місто Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка.

Повернувшись із заслання, Шевченко почав розшукувати рукописи тих своїх творів, яких не знав напам’ять, зокрема, поеми "Єретик". Першу частину знайшов його товариш Г.Галаган, її опублікував журнал "Основа". 1873 року львівський журнал "Правда" друкує першу і другу частини і просить читачів знайти решту. Проте повний текст знайдено лише 1906 року серед паперів, забраних у поета пішля арешту. Повний текст з’явився у "Кобзарі" 1907 року.

Ликера Полусмакова, колишня наречена Шевченка, прожила ще довге життя. В 90-х роках ХІХ століття вона жила в Києві, але до кінця свого життя не розуміла ролі Шевченка в житті України. Але згадувала про нього з пошаною, а згодом переселилася до Канева і жила там до смерті, доглядаючи могилу Кобзаря.

Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці і кожусі. В кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу "пустила" моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали "шиком" прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд поета - данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.

Народні чутки швидко "канонізували" Шевченка. Під час життя у Києві він мав звичку гуляти Подолом у білому костюмі. Його почали називати "білим паном", а після арешту пішла чутка, що "білий пан" хотів волю дати, а пани його в тюрму посадили. Після смерті, коли інтелігенція почала відвідувати могилу Шевченка в Каневі, серед подільских міщан з'явила чутка, що могила "білого пана" зцілює від хвороб і почалося "паломництво".

Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели його до фортеці, співав і в самій фортеці.

У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М.  Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця".

Шевченка поховали в Каневі, хоча ніякого заповіту, окрім віршованого, він не залишив. Проте саме там він збирався оселитися, краєвид з канівських круч якнайточніше відповідає описаному у "Заповіті". Уже в червні 1861 року київський генерал-губернатор отримав донос від поміщика Парчевського про те, що на могилі Шевченка переховується музикант Гриць, який підбурює селян до повстання. До Канева відразу прибула поліцейська комісія, проте виявилося, що "все дело заключается в пустом страхе и неосновательных опасениях, навеянных слишком пугливым воображением". "Гриць" - то був художник Григорій Честахівський, який упорядковував могилу Шевченка, часом спілкувався з селянами і читав та дарував їм твори поета.

У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.




РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Бадєєва Л.І. Політична спрямованість діяльності товариств «Просвіти» на Лівобережній Україні / Л.І.Бадєєва // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Каразіна. № 556. Історія України. – Вип. 5. – Харків, 2002. – С. 60–66.

  2. Бас В.В. Шевченків край: Фотопутівник / Віталій Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264 с.

  3. Верготі Л. Поема Т. Шевченка «Кавказ» – «гімн волі»/ Л.Верготі // Українська література в школі. – 2006. – № 12. – С. 31-32.

  4. Вижовець І. Творчість Тараса Шевченка і фольклор/ І. Вижовець // Дивослово. – 2003. – С. 40-41.

  5. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.

  6. Вогняне слово Кобзаря: Літературно-критичні статті про Т. Г. Шевченка. – К.: Радянська школа, 1984. – 248 с.

  7. Гаско М. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка. / М.Гаско. – К.: Радянський письменник, 1970. – 228 с.

  8. Генералюк Л. Образ дерева і семіотика візуально-просторових концептів (поезія, проза, малярство Т. Шевченка)/ Л.Генералюк // Слово і час. – 2006. – № 6. – С. 21-30.

  9. Дзюба І. М. Тарас Шевченко: Життя і творчість./ І.М.Дзюба – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 718 c.

  10. Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. / О.С. Забужко. – К.: Абрис, 1997. – 144 с.

  11. Прилуцька І.О. Стежинами Великого Тараса. Альбом / Ірина Прилуцька. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2010. – 112 с.

  12. Стадна Л. Висока духовність «мужицького поета»/Л.Стадна // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 57-59.

  13. Тарас Шевченко – художник // Режим доступу: http://bookz.ru/authors/6ev4enko-taras/hudojnik/page-9-hudojnik.html

  14. Тарахан-Береза З.П. Шевченко – поет і художник./ З.П. Тарахан-Береза – К.: Наукова думка, 1985. – 184 с.

  15. Шагинян М.С. Тарас Шевченко./ М.С. Шагинян – М.: Художественная литература, 1964. – 272 с.

  16. Шевченкіана на початку ХХІ століття. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка 25 березня 2004 р. – Харків: Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка; Уклад. В.О.Ярошик, 2004. – 194 с.

  17. Шевченко Т. Кобзар. / Т. Шевченко.– К.: Просвіта, 1993. – 512 с.

  18. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: В 6 т.– К.: Вид-во АН УРСР, 1963–1964. – Т. 5: Щоденник. Автобіографія. – 1963. – 366 с.: іл., факс., нот., 5 л. іл.; Т. 6: Листи. Нотатки. Фольклорні записи. – 1964. – 643 с.: іл., факс., 2 л. портр.

  19. Щербина В. «Кобзар» – євангеліє українців / Віктор Щербина. – Кам’янець-Подільський: «Абетка», 2007. – 464 с.

  20. Чернишова Н.Г. Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка. Виховний позакласний захід / Наталія Чернишова//Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/26895.


Корисні лінки:

http://kobzar.info – Інтернет-ресурс про Шевченка та його творчість

http://taras.co.ua – Інтернет-ресурс, де предствлена біографія Шевченка

http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm – «Ізборник» – історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації – проект електронної бібліотеки давньої української літератури.
Систематизували матеріал про Т.Г.Шевченка

методисти ПОІППО О.П.Коваленко, А.М.Романенко




Ректор В.В.Зелюк


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка