Прийоми і методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності учнів



Скачати 83,54 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір83,54 Kb.
Прийоми і методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності учнів

Різноманітні дослідження структури діяльності людини незмінно підкреслюють необхідність наявності в ній компоненту мотивації. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дасть якісні результати, якщо при цьому у особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, викликаючи бажання діяти активно, з повним відданням сил, переборювати неминучі скрути, несприятливі умови і інші обставини, наполегливо просуваючись до наміченої мети. Для того, щоб сформулювати мотиви навчальної діяльності, використовується весь арсенал методів організації і управління навчальної діяльності.

Кожний з методів організації навчальної діяльності має не тільки інформативно-навчальний, але і мотиваційний вплив. В цьому сенсі можна говорити про стимулююче-мотиваційну функцію будь-якого методу навчання. Функція стимулювання в цьому випадку немов би виходить на перший план, сприяючи здійсненню освітньої функції всіх інших методів.

Групу методів стимулювання і мотивації можна умовно підрозділити на дві великі підгрупи. В першу входять методи формування пізнавальних інтересів. В другій - методи, здебільшого направлені на формування почуття боргу і відповідальності в навчанні.


Методи формування пізнавального інтересу
Перша підгрупа — методи стимулювання інтересу до навчання.

Дослідження психологів свідчать, що інтерес, як фактор, що стимулює діяльність, у всіх його видах і на всіх етапах розвитку обов'язково характеризується: 1) позитивною емоцією щодо діяльності («я люблю цю працю»), 2) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції («мені цікаво працювати»), 3) наявністю безпосереднього мотиву, який випливає з самої діяльності. Звідси очевидно, що в процесі навчання важливо забезпечити виникнення позитивних емоцій щодо навчальної діяльності, його змісту, форм і методів реалізації. Емоційний стан людини завжди пов'язаний з подивом, співчуттям, радістю, гнівом. Тому важливо до процесів сприймання, осмислення, запам'ятовування підключити глибокі внутрішні переживання особистості.

Для вирішення цього завдання викладачі застосовують різні прийоми: створення ситуації новизни, актуальності, морального переживання, цікавості, подиву , образності та ін. Вони є першим кроком до формування пізнавального інтересу. Другим кроком є спеціальні методи.

Пізнавальні ігри. Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації , які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід. Пізнавальний інтерес отримується завдяки грі, в якій учень виступає активним учасником.

Навчальні ігрові програми в комплексі з технічними засобами вирішують проблеми:

1) збудження і підтримки інтересу до навчання;

2) здобування знань за рахунок власних зусиль в процесі захоплюючого змагання з машиною;

3) оперативного контролю і корекції якості навчання.

В останній час популярними стали симуляційні ігри (лат. simulare — прикидатися). У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вона містить пояснення змісту й умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, ведучого, учнів-експертів та ін. Метод інсценізації може мати різні форми, наприклад, форму завчасно підготовленого діалогу, форму театралізованого відтворення подій, які мають життєве підґрунтя або є гіпотетичними. Метод генерації ідей нагадує «мозкову атаку», коли учасники разом «накинулися» на важку проблему і висловлюють (генерують) власні ідеї її вирішення.

Навчальна дискусія активно входить в освітню практику. У навчальних закладах західного світу вона давно й успішно забезпечує хороші результати там, де інші методи виявляються менш ефективними. Суть даного методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, створенні ситуації пізнавального спору. Для такого спору використовуються факти боротьби різних наукових точок зору з тієї чи іншої проблеми. Наприклад, учні висловлюють різні думки щодо причин зміни клімату на Землі, різні концепції походження людини тощо. Ситуація протилежних думок, наукової суперечки мимоволі привертає їхню увагу до теми. На цій основі виникає більший інтерес як до теми, так і до процесу навчання. Крім того, за допомогою дискусії учні набувають нових знань, вчаться їх відстоювати, стверджуються у власній думці. Важливою умовою ефективності навчальної дискусії є попередня змістовна підготовка , яка полягає в накопиченні необхідних знань з теми дискусії, а також формальна підготовка — у формі викладу цих знань. Без цього дискусія стає безпредметною, беззмістовною, заплутаною і суперечливою. Дискусію застосовують при вивченні всіх навчальних дисциплін. Учнів вчать мистецтву ведення дискусії.


Друга підгрупа — методи стимулювання обов'язку і відповідальності: роз'яснення значимості навчання, пред'явлення навчальних вимог, заохочення й осудження в навчанні.

Роз'яснення значимості навчання — метод стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів з метою роз'яснення цілей, як особистих, так і суспільних. Особливо важко формувати в учнів значимість успішного навчання з усіх предметів. Якщо учні ПТНЗ розуміють значення засвоєння навчальних предметів, наближених до профілю майбутньої спеціальності, то значення засвоєння інших предметів їм необхідно роз'яснювати. При цьому слід переконати, що в демократичній Україні культурний кругозір стає важливою умовою фізичного та психічного здоров'я, орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, культури спілкування, готовності до праці в умовах ринку. Особливо важливо роз'яснити учням роль повноцінної освіти в національному відродженні, становленні державності та демократизації суспільства в Україні; відтворенні інтелектуального і духовного потенціалу народу; інтелектуалізації праці в цілому світі. Це суттєвий елемент формування розуміння суспільної значимості навчальної праці. Розповіді, бесіди, лекції в даному випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.

Пред'явлення навчальних вимог. Метод пред'явлення навчальних вимог до учнів визначається критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку. Слід мати на увазі, що постановка навчальних вимог повинна поєднуватися з методами привчання учнів до виконання навчальної роботи, навчальних вимог. Відсутність таких навичок може викликати відставання учнів у навчанні, порушення дисципліни, а за ними — негативне ставлення до навчально-пізнавальної діяльності.

Заохочення й осудження в навчанні. Метод заохочення учнів застосовується з метою підтримки і розвитку позитивних засад у їхній поведінці, навчальній діяльності. Головну роль відіграє оцінка учня за успіхи чи недоліки, але чималої ваги набуває й усне схвалення чи осуд педагога. Застосування осудження чи інших видів покарання є винятком у формуванні мотивів навчання і насамперед застосовується у вимушених ситуаціях.

Таким чином мотиваційна сторона процесу навчання має три групи мотивів: зовнішні (заохочення і покарання); змагальні (успіх у порівнянні з кимсь чи із самим собою); внутрішні (що розкриваються як поле для плідної діяльності). Внутрішні мотиви забезпечують найбільш стійкий інтерес до навчання. Тому правильне розуміння мотивації служить необхідною передумовою продуктивної роботи викладача, що, використовуючи інноваційні методи і підходи до навчання, активізує, цілеспрямовано розвиває і поглиблює пізнавальний інтерес до досліджуваного предмета, утягуючи тих, яких навчають, в експериментальну діяльність, застосовуючи форми і методи активного навчання (проблемного й іншого видів).
Мотивація навчання на окремих етапах уроку
Вихованню позитивної мотивації навчання сприяють загальна атмосфера творчості в навчальному закладі та в групі, включення учня в колективні форми організації різних видів діяльності, співробітництво між викладачем і учнем, допомога педагога у вигляді порад, залучення учнів до оцінювання власної діяльності.

Важливим завданням навчально-виховного процесу є формування мотивації навчання на окремих етапах уроку.

Залежно від змісту уроку викладач повинен організовувати певний цикл навчальної діяльності і формувати відповідний їй мотиваційний цикл. Мотивація навчання на уроці відбувається в кілька етапів.

I етап — мотивація початку роботи, первинна мотивація.


II етап — мотивація виконання роботи, закріплення і підсилення первинної мотивації.
III етап — мотивація завершення уроку (результативність, постановка цілей на майбутнє).
Завдання викладача полягає у забезпеченні постійних мотиваційних дій учня на всіх етапах уроку.
Етап первинної мотивації
На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де може застосовувати набуті знання. Викладач може використати кілька видів спонукання учнів до навчальної діяльності:

1) активізувати мотиви, що виникли на попередніх заняттях;


2) збудити мотиви незадоволеності своїми результатами;
3) посилити мотиви орієнтації на попередню діяльність;
4) посилити мотиви здивування, зацікавленості.
Мотивація буде суттєвішою, якщо учень зіштовхнеться з індивідуальними проблемами матеріалу. Педагогічні дослідження підтверджують, що найвищих результатів досягають ті учні, у яких викладач позитивно оцінює навіть незначні успіхи. Важче навчатися тим, кому педагог лише вказує на помилки та недоліки, і кого дуже рідко хвалить. І, звичайно, найнижча успішність у тих учнів, яким викладач взагалі не повідомляє про їх успіхи на уроці.
Етап закріплення і посилення мотивації
На цьому етапі викладач орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть бути використані чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і письмових, індивідуальних і фронтальних.

Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість учнів методом викладу матеріалу:

• цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, історичні екскурсії;
• незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів;

• емоційність мови педагога;


• пізнавальні ігри;
• дискусії;
• аналіз життєвих ситуацій;
• вміле застосування викладачем заохочення.
Особливого значення при цьому набуває вміння учня вчитися. Це передбачає, що учень має:

1) зрозуміти, що таке знання;


2) досягненні поставлених цілей, у роботі та суспільно корисній діяльності;
3) знати, як людина оволодіває знаннями і що засвоєння знань забезпечуються увагою, сприйняттям, усвідомленням, узагальненням і запам'ятовуванням;

4) привчати себе до постійного повторення пройденого матеріалу, прагнути дізнаватися більше.

Особливу увагу викладач має приділяти оцінці навчальних досягнень учнів, підключати їх до самоконтролю і самооцінки.

На формування позитивної мотивації впливає спосіб ознайомлення учнів з оцінкою. Наприклад, викладач не тільки констатує факт, а обов'язково хвалить учня за кожне нове досягнення у засвоєнні навчального матеріалу.



Етап завершення уроку
На цьому етапі важливим є вихід учня із діяльності з позитивним власним досвідом і виникнення позитивної установки на навчання у майбутньому, тобто позитивної мотивації перспективи. Для формування такої мотивації не завжди доцільно вести мову про успіхи учнів. Важливо також показати учням їх слабкі місця, щоб сформувати в них об'єктивне уявлення про свої можливості. Це зробить їх перспективну мотивацію більш дієвою.
Таким чином, підтримка викладачем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв'язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов'язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Правильність вибору стратегії і тактики навчання на уроці сприяє повноцінному гармонійному розвитку особистості в цілому. Розвиток позитивної мотивації на уроці — це один із засобів розвитку особистості учня.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал