Поняття та завдання диференційованого підходу у вихованні та навчанні



Скачати 150,37 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір150,37 Kb.
Вступ
Проектом Державного стандарту загальної середньої освіти передбачається диференційоване навчання учнів початкових класів. Нові вимоги вимагають нових технологій навчання, які б забезпечили і високий рівень теоретичної та практичної підготовки і переорієнтацію навчально-виховного процесу на особистість учня, на сприятливі умови для досягнення кожним належного рівня знань, умінь і навичок.

Диференційований підхід у навчанні і вихованні, - один із способів вирішення педагогічних завдань з урахуванням соціально-психологічних особливостей груп виховання, які існують в співтоваристві дітей як його структурні або неформальні об'єднання або виділяються педагогом за схожими індивідуальним, особистісним якостям учнів. Диференційований підхід займає проміжне положення між фронтальної виховною роботою з усім колективом і індивідуально працювати з кожним учнем. Диференційований підхід полегшує виховну діяльність педагога, тому що дозволяє визначати зміст і форми виховання не для кожної дитини (що складно в умовах великої наповнюваності класів), а для певної "категорії" учнів.

Соціальна значущість проблеми диференційованого підходу посилюється в період гуманізації шкільної освіти. Процес навчання, виховання і розвитку учнів будується з позиції діяльнісного підходу, наслідком якого є диференційований підхід. Це пов'язано з тим, що диференційований підхід дозволяє здійснювати реалізацію завдань загальноосвітнього процесу в сучасній школі, а зокрема створення умов для розвитку особистості учнів, забезпечення адаптації до нових соціально-економічних умов, так як припускає більш повний облік індивідуальних особливостей через варіативну організацію навчального процесу .



  1. Поняття та завдання диференційованого підходу у вихованні та навчанні

Диференційований підхід у вихованні та навчанні, один із способів вирішення педагогічних завдань з урахуванням соціально-психологічних особливостей груп виховання, які існують в співтоваристві дітей як його структурні або неформальні об'єднання або виділяються педагогом за схожими індивідуальним, особистісним якостям учнів.

Як відомо, навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності й творчої активності. А це вимагає організації навчання відповідно до здібностей, здатності до навчання, таланту дитини .

Використання індивідуального підходу та диференційованих форм навчальної роботи зумовлюється і впливом гуманістичної тенденції у вихованні школярів. Як правило, «обраний учителем середній темп діяльності є нормальним лише для певної частини учнів, для інших він швидкий чи повільний. Одна і та ж учбова задача для одних дітей є складною, майже нерозв’язною проблемою, а для інших вона – легке питання. Один і той самий текст одні діти розуміють після першого читання, іншим необхідне повторення, а третім – пояснення».

Таким чином, успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань залежать не лише від діяльності педагога, але й від пізнавальних можливостей і здібностей учнів, обумовлених багатьма чинниками: особливостями сприймання, пам’яті, мислительної діяльності, а також фізичним розвитком і т. ін. Тому «кожен учитель має створити такі умови, за яких стало б можливим використання фактичних і потенційних можливостей кожної дитини за класно-урочної форми навчання». Розв’язання цього практичного завдання тісно пов’язане з послідовною реалізацією диференційованого та індивідуального підходу до школярів.

Диференційований підхід займає проміжне положення між фронтальної виховною роботою з усім колективом і індивідуально працювати з кожним учнем. Диференційований підхід полегшує виховну діяльність педагога, тому що дозволяє визначати зміст і форми виховання не для кожної дитини (що складно в умовах великої наповнюваності класів), а для певної "категорії" учнів. Реалізації диференційованого підходу сприяє організація ігор, змагань, тимчасових творчих колективів, створення спеціальних педагогічних ситуацій, що допомагають розкрити гідності учнів. Необхідна умова диференційованого підходу - вивчення міжособистісних відносин. Диференційований підхід дає можливість впливати на відносини між особистістю і групою, групою і колективом, дітьми та дорослими і т.д. Ефективність диференційованого підходу перебуває в прямій залежності від творчої атмосфери співробітництва у виховній організації та демократичного управління нею.

Диференційований підхід включає досить широке коло педагогічних дій.

Вивчення психолого-педагогічної літератури дозволило прийняти в якості робочого визначення, яке розглядає диференційований підхід як систему заходів (сукупність прийомів і форм педагогічного впливу) з вивчення, обліку і розвитку типологічних індивідуальних особливостей різних груп школярів, що працюють за єдиною навчальною програмою. Сутність диференційованого підходу полягає:

a) у забезпеченні досягнень обов'язкових результатів навчання кожним учнем відповідно до його реальними навчальними можливостями;

б) у забезпеченні розвитку пізнавального, ціннісного, творчого, комунікативного та художнього потенціалу особистості;

в) забезпеченні навчання відповідно до реальних навчальними можливостями учнів і орієнтацією на «зону найближчого розвитку».

Використання диференційованих завдань у різних ланках навчання дозволяє вирішувати наступні завдання:

1) забезпечити можливість їх поглиблення, систематизації та узагальнення знань і вмінь;

2) симулювати розвиток пізнавальної самостійності школярів;

3) сприяти вирівнюванню знань і вмінь учнів. Диференційовані завдання за курсом досліджуваного предмета доцільно використовувати при вивченні нового матеріалу, при перевірці знань учнів, при закріпленні знань, при підготовці домашнього завдання.

Самостійна навчальна робота в школі і вдома - це два взаємопов'язаних етапи, які доповнюють один одного. При складанні домашніх завдань так само необхідно здійснювати диференційований підхід, планувати завдання різного ступеня складності і різного об'єму з урахуванням реальних можливостей та інтересів учнів.

Для полегшення роботи вчителя та учнів, рекомендується скласти збірник диференційованих завдань, в якому питання і завдання мають бути згруповані за окремими розділами, в кожному з яких представлені завдання базової і просунутого рівня. У базовий рівень входять завдання для учнів з середнім і низьким рівнем навченості, в просунутий, відповідно, - завдання для сильних учнів. У базовому рівні завдання для груп учнів з різним рівнем навченості рекомендую показувати різним шрифтом: для слабких - курсивом, для середніх - звичайним. Завдання для учнів з різним рівнем стійкості пізнавального інтересу показувати різними значками.


  1. Вивчення індивідуальних особливостей особистості з метою виявлення критеріїв диференціації

Необхідною умовою ефективності навчально-виховного процесу є різнобічне знання особистості учня, його особливостей та можливостей . Для того щоб знати, що від дитини вимагати, треба знати, що вона може. Шлях розвитку індивідуальності лежить через розвиток інтересів, потреб, схильностей і здібностей учнів.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості, які є суб’єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Здібності не зводяться до наявності в індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності .

Індивідуальність – це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості.

Кожна людина індивідуальна, але індивідуальність одних виявляється дуже яскраво, інших – непримітно. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній сфері психічної діяльності. Тоді вона полягає у здатності бачите те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх.

Практична реалізація індивідуального підходу починається з вивчення готовності дитини до навчання. Як відомо, відмінності між підготовкою малюків, які приходять до школи, досить великі, зокрема в словниковому запасі, швидкості мислення, темпі письма, вмінні керувати своєю уявою, у працездатності. Вагомими чинниками успішності навчання і виховання є тип нервової системи, міцність здоров’я, вік учнів. Адже першокласникам може бути і рівно 6 років, і 6 років 10 місяців, і 7 років (пам’ятаймо: чим менша дитина, тим більше значення для її навчання і розвитку має кількість прожитих місяців).

Для вивчення індивідуальних особливостей учнів і за критерії диференціації застосовуються реальні навчальні можливості, які визначаються кількома особливостями школярів (здатність до навчання, навченість і пізнавальний інтерес до географії), що характеризують учня як цілісну особистість. Кожне з вибраних властивостей учня в значній мірі визначає успішність навчання. Домінуючим повинен бути рівень навченості, оскільки від нього значною мірою залежить здатність до навчання і ступінь сформованості пізнавального інтересу. Такий підхід до вивчення типових індивідуальних відмінностей школярів найбільш відповідає сучасним психолого-педагогічним поглядам та завданням школи.

Вивчення типологічних особливостей учнів включає виявлення показників їх визначення, на підставі яких будуються діагностичні матеріали.

Ефективним способом діагностики навченості є діагностичні перевірочні роботи, навченості - ШТУР (шкільний тест розумового розвитку), який найчастіше використовується психологами на практиці. Для визначення рівня пізнавального інтересу до предмета ефективним способом діагностики є анкетування.

Провідним умовою здійснення диференційованого підходу до учнів на уроках крім вивчення типологічних особливостей є також виділення тимчасових типологічних груп. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури були виділені наступні групи учнів:



I. Група з високим рівнем навченості, яка включає дві підгрупи:

a. зі стійким інтересом до даного предмету;

b. зі стійким інтересом до інших предметів.

II. Група із середнім рівнем навченості, яка також включає дві підгрупи:

a. зі стійким інтересом до даного предмету;

b. зі стійким інтересом до інших предметів.

III. Група з низьким рівнем навченості і нестійким інтересом до цього і інших предметів.

Крім того, диференційований підхід включає організацію навчальної діяльності типологічних груп школярів за допомогою спеціально розроблених засобів навчання предмета і прийомів диференціації діяльності.

У педагогічному процесі зусилля вчителя повинні бути спрямовані на те, щоб впливати на учня, спираючись на відповідні дидактичні принципи, і за допомогою певних методичних прийомів навчити його вчитися, створювати умови, за яких навчання стає виховним, таким, що формує переконання та особисті якості.

Діти приходять до школи з різною підготовленістю, з різним мисленням, увагою, властивістю пам’яті. Діти із зниженою научуваністю потребують особливої форми навчальної діяльності. Дитина, в якої нестійка увага, не зможе виконати простих традиційних завдань. В цьому випадку потрібна особлива форма подання матеріалу. А діти із підвищеною научуваністю? Вони також потребують особливої уваги вчителя, щоб розвивати свої здібності. Отож, навіть за повної успішності всіх учнів потрібний диференційований підхід.

Диференційоване навчання потребує по-новому вирішувати «вічні» проблеми: чого навчати (зміст), для чого вчити і як навчати (форми організації навчально-виховного процесу).

Основна мета навчання – навчити кожного учня самостійно здобувати знання, формувати навички, самостійно виконувати практичні завдання. Відомо, що кожен учень засвоює знання в залежності від своїх розумових здібностей, пам’яті, темпераменту, практичних навичок.

Як зорієнтувати кожну тему, кожний вид навчальної праці або кожний етап уроку на кожну дитину? Відповідь на це запитання в сучасній педагогічній системі освіти дає диференціація. Як реалізувати диференціацію в умовах класно-урочного навчального процесу загальноосвітньої школи?

По-перше, слід вивчити навчальні можливості учнів і визначити типологічні групи учнів. Традиційна дидактика пропонує враховувати здатність до навчання та навчальну працездатність учня, яку визначають як фізіологічну якість, пов’язану з особистим ставленням до навчання, свідомістю, прагненням і наполегливістю учня. Складовими здатності до навчання є: певний обсяг знань, умінь і навичок, на які спирається школяр під час вивчення нового матеріалу, тобто навченість; механізм розумової діяльності; ступінь самостійності у вирішенні проблем; уміння та навички пізнавальної діяльності. Відносно рівнів означених параметрів виділяють групи високих, середніх і низьких навчальних можливостей.

Однією з умов організації диференційованої самостійної роботи є застосування диференційованих завдань, які розрізняються по складності, по пізнавальним інтересам, за характером допомоги з боку вчителя.


2. Технологія організації навчально-виховного процесу на основі диференційованого підходу до учнів при навчанні та перевірки знань
Важливою умовою правильної організації навчально-виховного процесу вважається вибір раціональної системи методів і прийомів навчання та оцінювання якості знань, її оптимізація з урахуванням віку учнів, рівня їх підготовки, розвитку загальнонавчальних умінь, специфіці розв'язуваних освітніх і виховних завдань. Залежно від зазначених чинників реалізовується збалансоване поєднання традиційних і нових методів навчання із залученням інноваційних технологій, оптимізується застосування проблемних ситуацій та завдань, пояснювально-ілюстративних, евристичних, репродуктивних методів, частково-пошукових, дослідницьких, застосовується робота в парах і групах, використовуються технічні засоби .

Для здійснення контролю і корекції знань і вмінь учнів розробляються і апробуються системи різнорівневого контролю і оцінки знань, до якої входять: тренувальні завдання і тести, завдання і диктанти з предмету, індивідуальні картки-завдання, домашні перевірочні роботи, самостійні роботи контролюючого та навчального характеру, тести, перевірочні роботи.

Критерієм успішної роботи служить якість підготовки школярів, виконання поставлених освітніх і виховних завдань, а не формальне використання якогось методу, прийому, форми або засоби навчання.

Так як всі учні неоднаково розвиваються, у класах з'являються відмінники, хорошисти і відстаючі. Тому доцільним є організація рівневої диференціації на деяких етапах уроку. В основному це простежується при закріпленні та контролі ЗУН. З цією метою можна подумки об'єднати учнів у кілька тимчасових типологічних груп, і будувати навчальний процес відповідно до реальних навчальними можливостями кожної групи. Ефективність диференційованого підходу виявляється в просуванні учнів з більш слабкої групи в більш сильну.

У зв'язку з цим у процесі навчання стоять два головні завдання. Одна - виділення в класі тимчасових типологічних груп; інша - розробка і застосування прийомів навчання та контролю ЗУН, що відповідають особливостям кожної групи.

При вирішенні першого завдання можна виходити з навченості школярів. Вона встановлюється за допомогою письмових перевірочних робіт, які охоплюють усі елементи змісту географічної освіти і вимагають застосування знань на різних рівнях самостійності. Також за класного журналу відбувається ознайомлення з успішністю учнів з інших навчальних предметів, вивчення думки вчителів про клас в цілому і про окремі його представників, бесіди з батьками деяких учнів з метою з'ясування індивідуальних особливостей дитини.

Має значення також широта переносу знань і умінь; найбільш складними, з цієї точки зору, вважаються завдання, виконуючи які учні користуються не тільки знаннями з одного предмету, але і навчальним матеріалом з інших дисциплін (тобто міжпредметні зв'язки).

Показники складності завдань:

1. Проблемність завдання (творчі або проблемні завдання складніше, ніж репродуктивні);

2. Відстань від умови і питання до відповіді (за кількістю ланок у ланцюзі міркування - чим воно більше, тим завдання складніше);

3. За кількістю причин або наслідків, які треба встановити (чим більше причин або наслідків треба знайти, тим завдання складніше);

4. За кількістю використовуваних джерел (чим більше джерел, тим завдання складніше).

Представляється можливим застосовувати інший спосіб - диференціацію допомоги з боку вчителя при виконанні одного і того ж завдання. Цей спосіб диференціації означає, що слабкі школярі отримують більш докладну інструкцію в порівнянні з більш сильними. Учні сильної групи виконують завдання без всякої допомоги з боку вчителя. Вони самі відбирають джерела знань і визначають логіку виконання завдання. Середня група користується типовим планом характеристики. Для слабкої групи заготовлюються картки з питаннями відповідно до логіки евристичної бесіди, жорстко направляючої всі міркування від першого етапу до останнього.

Наступний спосіб диференціації - врахування інтересів школярів. Він виявляється, наприклад, в тому, що я доручаю окремим учням підготувати невеликі повідомлення на основі додаткової літератури, скласти кросворд або вікторину, придумати коментар до фільму або продовження сценарію фільму.

Успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель:

- уміє передбачати труднощі, що можуть виникнути в дітей під час засвоєння матеріалу;

- враховує загальну готовність своїх підопічних до наступної діяльності, тобто рівень сформованих знань, здатність самостійно працювати, ставлення до роботи;

- використовує в системі диференційовані завдання індивідуального та групового характеру;

- проводить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках.

Потрібно пам’ятати, що одноразове, епізодичне використання диференційованих завдань не дасть істотних змін у знаннях і розвитку дітей.

Диференційовані завдання мають бути постійним засобом навчання, а їх зміст і методика визначаються за результатами вивчення готовності дітей до навчання. Диференціація учнів має відповідати умовам фронтальної, групової, парної та індивідуальної форм організації навчання, які б створювали можливості для активізації їх навчально-пізнавальної діяльності. Суттєвим тут є знання психологічних і розумових відмінностей школярів для утворення типологічних груп, які організовані на основі різного рівня знань дітей.

Приступаючи до роботи в новій системі диференційованого навчання, вчитель повинен усвідомлювати, що перед ним не просто діти, яких потрібно виховувати і навчати, а «яскраві неповторні індивідуальності, яких він повинен глибоко поважати, цінити, у яких поки що мало знань, невеликий соціальний досвід, але вони володіють незвичайними перевагами – молодістю і жадобою знань.

Найповніше реалізувати диференційований підхід можна на етапі закріплення матеріалу під час виконання самостійних робіт. У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.

Диференційований підхід до учнів початкових класів з врахуванням типових особливостей їх учбової діяльності дає змогу ширше використовувати і виховні можливості уроку. Навчання зможе повніше виконати свою виховну функцію, якщо на кожному уроці, при роботі з будь-яким навчальним матеріалом вчителі будуть формувати певні властивості особистості учня залежно від його індивідуально-типологічної приналежності.

Завдяки диференціації дітям цікаво, вони отримують завдання, які їм під силу. Учні комфортно почуваються на уроці, бо кожен працює на рівні з усіма і переживає почуття успіху.

Отже, готуючи диференційовані завдання, вчитель обов’язково зіставляє їх мету й зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукає те спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити ступінь їх складності для кожної групи, і на цій основі визначає необхідний і посильний зміст та обсяг роботи. Лише за таких умов створюються сприятливі можливості для успішного навчання кожної дитини.



Висновки
Отже, диференційований підхід до учнів початкових класів з врахуванням типових особливостей їх у навчально-виховній діяльності дає змогу ширше використовувати навчальні і виховні можливості. Навчання зможе повніше виконати свою виховну функцію, якщо на кожному уроці, при роботі з будь-яким навчальним матеріалом вчителі будуть формувати певні властивості особистості учня залежно від його індивідуально-типологічної приналежності.

Диференційоване навчання – це один із способів досягнення всіма дітьми загальноосвітньої мети навчання з урахуванням їх індивідуальних особливостей

Диференційований підхід має пронизувати весь навчально-виховний процес. Плануючи диференційовані завдання, вчитель обов’язково повинен зіставляти їх мету і зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукати спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити для кожної групи ступінь складності, необхідний і посильний об’єм роботи. Лише за цих обставин створюються сприятливі умови для найповнішого розвитку здібностей, вміння і бажання вчитися.

У процесі використання диференційованих завдань здійснюється поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.



Узагальнення власних напрацювань і досвіду інших дає змогу виділити сукупність педагогічних вимог до роботи вчителя, за яких навчання на різних рівнях стає ефективним.
Найбільший вплив на розвиток математичних здібностей школярів мають вправи логічного змісту, комбінаторні, з елементами дослідження та завдання на кмітливість. Виявлення ефективності розробленої добірки диференційованих завдань у формуванні математичних уявлень і понять у молодших школярів ми здійснювали на основі порівняння сформованості відповідних навичок та вмінь в учнів експериментального класу порівняно з контрольним.
Каталог: 1PKL
1PKL -> Школа духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє
1PKL -> Зміст екологічної освіти
1PKL -> Інформація про «Проект хоуп» міжнародна, незалежна некомерційна організація, заснована в 1958 році. Мета цього проекту навчання сучасним технологіям в галузі охорони здоров’я
1PKL -> Засоби стимулювання пізнавальної активності і творчої уяви молодших школярів Зміст Вступ
1PKL -> Так, позитивними змінами нової редакції зазначеного документа є
1PKL -> Нові підходи до вдосконалення навчально-виховного процесу з метою формування всебічно розвиненої і творчо мислячої особистості молодшого школяра в чому залежить від уміння ними вирішувати нестандартні задачі
1PKL -> Необхідно зауважити, що Україна держава з поліетничним складом населення
1PKL -> К. Д. Ушинський одне з найважливіших завдань школи вбачав у тому, щоб "привчити дитину до розумної бесіді з книгою ". Щоб вирішити цю задачу вчителеві необхідно створити сприятливі умови для роботи над змістом, розбо
1PKL -> Проблема логічності мислення розглядається у працях науковців та методистів. Зокрема мовознавців (Н. Д. Бабич, Б. М. Головіна) та математиків
1PKL -> Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал