Полтар григорій Михайлович



Сторінка6/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір5,39 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
ВОДОХРЕЩА

Ще не встигло сонечко зіп'ятись на ноги, а невпинне гудіння дзвонів вже зібрало біля церкви чималенький гурт мирян на чергове свято Водохреща, щоб запастися свяченою водичкою на цілий рік, яка зціляє та очищає душу, тіло і все живе навколо. А в православному ж завбачнику сказано, що в цей день відбулося сходження благодаті в образі сина Божого Ісуса Христа, що спустився на святу землю. І тільки він увійшов у води річки Йордан, щоб охрестити себе, як над його головою з'явився білий голуб. Після чого й наступила благодать на землі, а всюди почали діяти закони Божі. Так, як Бог дав всім людям рівні права і заповідав на цій святій землі жити в мирі та злагоді. Що ж до мертвої води, то вона була завжди пасивна. Отже, чим сильніший мороз, що кристалізує її, тим вона краще очищається та благодатна для людей. Таким чином, з'являється чиста, активна, жива вода. Тому люди в цей день завжди кликали до себе Мороз.

Морозе, Морозе,

А йди-но до нас

Голодну кутю їсти.

А без морозу не ходи,

Бо ж ми тебе

Заб'ємо батогами на смерть.


92

93


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Ще з вечора стали проганяти різдвяну кутю всі люди, замінюючи її на голодну, тобто пісну. А хлопці, розчистивши на річці сніг, вирішили змайструвати таке собі не хитре хурчало, щоб покататися на ньому від душі та ще й принести задоволення як дорослому, так і малюку. Але, перш ніж про це мріяти, треба було ще чимало попрацювати. У мерзлій кризі вирубувався отвір, куди встромлявся дебелий кілок, якого тут же заливали водою, щоб він до ранку добряче вмерз у лід. Після чого припасовували довжелезні дерев'яні жердини до колеса з воза, яке зодягалося зверху на кілок, змащений коломаззю, а на кінцях цих жердин прив'язували санчата. Сідали на них, звісно ж, найсміливіші і найдосвідченіші, бо ж хлопці так розкручували цю саморобну карусель, що санчата вже не ковзалися по льоду, а просто летіли в повітрі. Та бувало й таке, що не втримається на них якась тютя жовторота і, впіймавши ґаву, відразу ж опинялася в кучугурі снігу, чим тільки тішила людей. Але все це буде потім, а поки—що настоятель Божого храму Пантелеймон, обвівши в черговий раз людей навколо церкви й попрямував з ними до річки Іченьки, де на них вже чекало чергове обрядове дійство. Ще заздалегідь на його прохання вирізали місцеві умільці в плесі річки величезного, крижаного хреста, котрого тут же ставили на «попа». А щоб він гарненько прихопився морозом до льоду, облили його водою та ще й підфарбовували соком червоного буряка, нагадуючи цим усім мирянам Голгофу, де був розп'ятий син Божий Ісус.

Прочитавши молитву, батюшка звелів помічникам набрати води з ополонки в більшу посудину, щоб освятити її. І тільки тоді, віруючі люди стали набирати цілющу рідину в горщики, пляшки та глечики. Під кінець богослужіння батюшка вмочив кропило в срібну чашу з освяченою водою і, під спів хору, почав кропити всіх присутніх, широко розмахуючи кадилом. Набравши святої води, миряни почали розходитися по своїх домівках, а тим часом, молодь з радістю висипала на ковзанку, бо ж коли іще, як не взимку, можна отак розважитися, покататися на санках, лижах, ковзанах та ще й поштурляти одне одного в кучугури, чи просто пожбурляти сніжки й отримати від цього велику насолоду, не кажучи вже за мороза-морозенька, котрий особисто може гарний «подаруночок» піднести, це рожеві щічки та червоні носи, а то й «рукавички», від яких звісно ж справа доходила до зашпорів та сліз.

94

Розділ 15 СВЯТО ІВАНА КУПАЛА



Схопившись з ліжка, Іван мерщій вибіг з хати й, вхопивши на ходу батіг, понісся, як отой вітер вулицею. А через певний час вже зібрав чималеньку череду різномастої худоби, яка й плелася тепер у напрямку пастовня, залишаючи після себе страшенну куряву стовпом. Одначе хлопець не звертав на це увагу і йдучи позаду неї, підганяв корів окриком та з такою майстерністю виляскував об землю бичем, що аж луна в цю мить розносилася, з неймовірною швидкістю десь далеко над луками, розтинаючи вранішнє свіже повітря довкола. Корівки вже давно розбрелися по паші, апетитно жумраючи росянисту запашну траву. А Іван з печаллю на очах дивився в їхній бік, але подумки завжди був біля неї. Чималенько промайнуло часу після тієї щасливої митті, коли він зустрів цю дівчину в церкві і тепер, як тільки випадала йому якась вільна хвилинка після роботи, він немов на крилах летів на таємне побачення з нею, десь там у леваді біля пасіки старого Бермата, ховаючись від людей та особливо батька Галини, але остання зустріч, що відбулася між ними, залишила у нього незгладимий слід на душі і ще більше зв'язали їх обох якимось невидимим вузлом.

Селяни вже давно впоралися зі своїми домашніми справами та польовими роботами, а тепер плекали велику надію на те, що Господь Бог і в цьому році не обійде їх стороною та дасть їм гарний врожай. Проте перед самою гарячою порою жнив їм випало іще одне свято

95


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


— Івана Купала, яке з великим нетерпінням очікувала молодь, бо ж у цю таємничу, загадкову ніч кожен сподівався відшукати своє щастя в лісі — небаченої краси чарівну квітку папороті. За легендою, ця дивовижна рослина розпускалася завжди опівночі на Івана Купала. А саме свято в слов'ян розпочиналося з обрядового дійства — купання, тобто очищення водою та ватрою. І закінчувалося масовими всілякими ігрищами, піснями, танцями та коханням. Всі дуже поважали Івана Купала і завжди називали його Богом Родючості. До цього свята готувалися заздалегідь і на середину галявини зносилася величезна купа сухого хмизу та гілляччя. А на узбіччі, неподалік від поляни, традиційно вкопувалося сухе гіллясте деревце, яке наряджалося різним старим непотребом — гребінцями, стрічками, носовими хустинками, щоб потім опівночі усе це спалити разом з деревцем й очистити себе від всіляких наврочень, чаклунств та прокльонів. Люди, це деревце нарекли Мореною або Богинею зла.

Отож, доки ще сонечко не сховалося за обрій, дівчата взялися плести віночки з різних запашних лісових трав, вплітаючи в них блакитні квіти барвінку, що стелився навколо галявини. А як тільки сутінки опустилися на землю, спалахнула купа хмизу, охоплена з усіх сторін полум'ям, яке враз стрімко поповзло вгору й замайоріло червоно-жовтим полотнищем на тлі темного лісу, облизуючи язикатим вогнем сухі гілочки, що корчились, підстрибуючи немов живі від болю, вистрілюючи з гучним тріскотом яскравими іскрами в вечірнє небо.



Раптом із-за річки Іченьки повіяло свіжим вітерцем, який почав розносити по всій галявині звивистий трохи з гірчинкою сизо-білий димок, що лоскочучи ніздрі носа, в'їдався аж до сліз в очі. Яскраве полум'я освітлювало поляну так, що було видно все навкруг. Доки старше покоління готувало святкову кашу в величезному казані, дівчата збиралися біля річки, загадували на судженого і пускали віночки зі свічечками за водою. І полинула мелодія пісні понад водою, розтинаючи людську душу і серце до нестерпного болю:
«Заплету віночок, Заплету шовковий.

На щастя, на долю,

На чорні брови.

Ти поплинь віночку Швидко за водою. На щастя, на долю Милому зі мною...»

А хлопці також знайшли для себе діло. І вже кілька дужих парубків встигли вилізти на дерева й причепити до цупких гілок довжелезні мотузки, з яких виходили гарні гойдалки. Решта ж молоді, гнула з верболозу чудернацькі колеса, обмотуючи їх зверху соломою. А дочекавшись сутінок, підпалювали цю дивовижну карусель й жбурляли її з гори. І летіли ці вогняні кулі, підстрибуючи на вибоїнах, немов якісь неземні, таємничі створіння, долаючи з неймовірною швидкістю відстань від лісу до води, розбризкуючи при цьому вогняні іскри поперед себе. А діставшись плеса річки Іченьки, що протікала неподалік святкового дійства, несучи свої чисті, бурхливі води, вони занурювалися в неї й тут же з голосним шипінням гасли, немов хто взяв та поклав гарний шмат сала на розпечену петельну, яке аж зашкварчало, підстрибуючи на ній. А за колесами вже бігла ватага парубків, радісно вигукуючи на увесь ліс.

У цей святковий вечір всім хотілося як найбільше вогню, бо ще з сивої давнини люди чули від своїх пращурів, що тільки вогонь може подолати та відігнати всіляке зло. Після кріпкої горілки та ситного кулешу, розпочиналося вже справжнє святкове дійство — хороводи, танці, які й створювалися навколо ватри. А як вогонь трохи стих, найвідчайдушні хлопці та дівчата перестрибували через багаття і, таким чином, очищали себе від всіляких злих духів та нечистих сил. Побачивши біля гурту молоді Галину, Іванові також закортіло перестрибнути через це язикате полум'я. «А що, як і її з собою прихопити», — подумав він й, вхопивши дівчину за руку, потяг до вогню.

  • Ой, Іваночку, не треба, боюсь, — впираючись і мало не
    плачучи, просилася Галина. Але хлопець, перш ніж стрибати,
    вирішив її трохи заспокоїти.

  • Та ти не бійся, Любаво, я буду поруч з тобою. А головне, ти
    очистишся від всілякого бруду та наволочі вогнем, зрозуміла?

  • Усе ти наче кажеш вірно, Ваню, але страх мою сміливість ще
    поки що перемагає.


96

97


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


А ти про це не думай, Галиночко, моя люба, та краще тримайся
за мою руку міцненько. Ну а тепер приготувались, і—і-і...

Відірвавшись від землі, їхні постаті на якусь мить зависли над полум'ям, а далі з диким вереском вони вихорем перемахнули через нього. Та, як стали приземлятися, хлопець ще заздалегідь відчув невпевненість в дівчині, тому на всякий випадок, підхопив її рукою за поперек й притис до себе. Після вдалого приземлення вони тепер спускалися потихеньку у двох крутою стежечкою, яка петляла змійкою у густій траві й губилася десь аж в кущах ліщини, а далі вже вигиналася понад берегом річки, в плесі якої віддзеркалювалося величезне багаття з миготливими постатями, що весело так вигукуючи від танцюльок, виднілися поміж стрімких, величавих, соснових стовбурів. Пройшовши декілька кроків, Іван обійняв дівчину за плечі й тихенько так спитав : «Ну що, Галю, будемо шукати оту дивну квіточку папороті?»

Ой, Ваню, а хіба ж є така? — здивовано так спитала вона.

А, чому б і ні, серденько моє. Тільки її напевне треба тут
гарненько пошукати, — і він ще сильніше пригорнув дівчину до
себе.

Після цих слів вони на якусь мить замовкли, наближаючись поступово стежечкою до темного лісу, який ніби той чаклун, заворожував їх своєю чарівною красою та, ніби непомітно заманював закоханих у своє безкінечне дике царство. Раптом Галина першою порушила мовчання.

І справді, Ваню, а чи є така чарівна квіточка кохання, про


яку так багато ходить різних легенд по білому світові та, начебто,
вона приносить людям щастя.

Авжеж, моя люба, на білому світі є багато різних квітів та


такої квіточки, як ти, моя кохана Галиночко, вже немає ніде в
цілім світі. Тому, я буду вважати, що мені першому пощастило її
знайти.

Почувши ці зворушливі приємні слова, дівчина від задоволення схилила свою голівку на його плече й, глянувши на хлопця карими очима, посміхнулася. Іван зупинився на якусь мить й, притиснувши дівчину до своїх грудей, поцілував її в повні соковиті губи. Від цього дикого медового поцілунку голова його запаморочилася, неначе він тримав у своїх обіймах не Галину, а величезний букет польових

98

квітів и, вдихнувши увесь цей духмяний аромат на повні легені, хлопець враз аж сп'янів від нього. Після чого він ніжно пригорнув її податливий гнучкий стан до себе, немов якусь тонесеньку стеблиночку, а вона в цю мить, притулившись усім своїм тілом до нього, також шепотіла йому на вухо ніжні, ласкаві слова: «Ваню, красеню мій ненаглядний, любове моя. Я також кохаю тебе й навіки буду твоя.» Дівчині в цю хвилину було дуже гарно з ним і їй на мить здалося, що вони у двох з коханим Іванком піднялися високо-високо, аж до самісіньких зірок, які розсипавшись діамантовим бісером, тепер вилискували сріблом на нічному небі.



Раптом Галина, немов проснулася від кріпкого сну, бо ж відчула, як дужі Іванові руки підхопили її й понесли немов легесеньку пір'їнку десь подалі від стежки у високу, густу, соковиту пройняту духмяною м'ятою, траву. Хлопець з великим запалом став обціловувати дівочі губи, щоки, ніжну шию, а як доторкнувся рукою до її грудей, то відчув, що забилося дівоче серденько ще частіше, немов у тієї спійманої пташки. Та дівчина вже давно все зрозуміла, тому й не чинила опору, що звісно ж тільки манило їх одне до одного та об'єднувало в обопільному бажанні. Хлопцева рука продовжувала сповзати з її тугих грудей і зупинилася на струнких дівочих стегнах. Відчувши приємне тепло дівочого тіла, в Івана від цих незнайомих до сих пір приємних відчуттів голова обертом пішла. Та пройде якийсь час після тієї щасливої миті і вони зрозуміють, що переступили межу дозволенного.

99


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Розділ 16 ПІСЛЯ СВЯТА

Повернулася Галина зі святкового вечора уже десь аж під ранок. І не встигла ще й переступити поріг своєї хати, як хтось міцно згріб її за рукав сорочки й зі страшенною силою, мало не відірвавши її з плечем, затяг до оселі. Трохи оговтавшись, вона побачила перед собою здоровенну, стікаючу рясним потом батькову пику, що дихала прямісінько в її обличчя смердючим, горілчаним перегаром. Він дивився на неї спідлоба своїми вилупатими й дуже сп'янілими від чималенького випитого хмільного очима і тут же, немов той звір, що тільки-но впіймав свою жертву, почав мучити її, викручуючи до нестерпного болю руки та обзиваючи дочку всілякими брудними словами.

Ану-у, кажи, сучко, де це ти цілу ніч вигулювала?

Та налякана дівчина таким несподіваним розвитком подій, продовжувала мовчати, що ще більше дратувало старого пана.

Ти що ж, паскудо, вже зовсім оглухла? Чи може тобі треба,


як отій курці, що длубається десь там на смітнику, голову чимось
розтрощити? — продовжував прискіпливо так сікатися він до дівчини.

Але, видно, терпінню його підійшов кінець і він, підступивши до столу, хутко вхопив карафу з-під вина й замахнувся нею так, що Галина ледь встигла відхилитися в бік, а порожня скляна посудина вирвалася з його рук і вдарившись об підлогу, розлетілася на шматочки.

100



  • Я ще раз тебе питаю, стерво, з ким ти цілу ніч шлялася?

  • Я... я, таточку, — почала щось видавлювати з себе тремтячим
    голосом Галина, але від страху перед батьком спазм так перехопив
    їй горло, що в неї тільки сльози бризнули з очей і покотилися
    по щоках. І вона тепер тільки дивилася на божевільного батька
    наляканими очима, який продовжував кричати на неї, надриваючи
    своє горло до хрипіння.


Чого замовкла, гадюко?

Та Галина й сама добре розуміла, що на цей раз вона вже вляпалась, як кажуть, у велику неприємність по самі вуха, а батько в запалі гніву буває такий дурнуватий, що може будь кого й на смерть забити. Тому розповідати йому правду аж ніяк не можна, але ж і мовчати також не слід, бо буде ще гірше. І вона, пересиливши себе, вирішила все ж таки розпочати розмову з ним, щоб хоч якось заспокоїти його.

  • А хіба ти сам не знаєш, тату, що вчора було дуже велике
    свято Івана Купала? Отже й зібралися ми з дівчатами та хлопцями
    у лісі біля річки, щоб його відсвяткувати. Ну звісно ж, я там і
    розважалася з друзями біля вогнища до самісінького вечора.

  • Ти мені, вертихвістко, мізок мій тут дуже не запудрюй, бо твій
    батько на своєму віку і не таке бачив та чув. Тому його навколо пальця
    не обведеш. Свято твоє скінчилося ще десь опівночі, а ти, шльондро,
    приперлася тільки сьогодні вранці, адже на це є гарна поговірка:
    «Брехнею можна увесь світ пройти та назад не вернутися».

І він, ніби здогадуючись про те, що відбулося з нею цієї ночі в лісі, знову почав сікатися до дівчини, пронизуючи її наскрізь своїм важким сп'янілим поглядом.

Що-о знову, зміюко, десь з свинопасом цілу ніч путалася?


Після цих правдивих слів Галина вже не змогла витримати його

погляду й відвернулася в бік.



  • Ну, постривай же, повіє, якщо ти забула про ту нашу розмову,
    що відбулася декілька місяців потому, то я тобі іще раз про це
    нагадаю. І ту обіцянку обов'язково виконаю, а щоб не відкладати це
    задумане діло десь у довгий ящик, завтра ж і вирушу до Чорного
    хутора та будемо вести розмову з батьками Данила про ваше
    заручення. А восени весілля справимо.

  • Ні, таточку ріднесенький мій, ні! Пожалій же ти мене, бідну

101

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


сиротиночку нещасну. Хіба ж я чужа тобі? Адже ж я твоя рідна дочка, а в тебе напевне серце не камінне. Тому, Христом Богом благаю, відступися від нас та не роби цього, бо ми вже давно кохаємо одне одного. А якщо підеш проти волі Божої, то він тебе неодмінно покарає.

І дівчина в цю хвилину припала перед батьком на коліна й, вхопивши його за ноги, стала просити його, щоб він зглянувся на неї та пожалів, але той, видно, й не збирався поступатися дочці. І хутко звільнившись від її обіймів, штурхонув дівчину чоботом так, що та бідна зойкнувши, покотилася немов підкошена косою по підлозі.

Ах-х, ти ж, гадюко підколодна, батька не слухати... Ану геть,


геть кажу тобі з перед моїх очей, сучко.

І пан Яків, відчинивши вхідні двері, тут же покликав до себе свого сторожа.

Аго-в, Максиме, ану зайди-но, друже, на хвилинку сюди?


Сторож у цей час вештався десь там біля панських хортів, але,

почувши голос свого господаря, швиденько задрибуляв до маєтку. Через деякий проміжок часу до хати зайшов широкоплечий чоловік, приземистого росту з рижою, коротко підрізаною бородою.

Викликали, Маркевичу?



Так, Максиме, викликав, — відповів, важко дихаючи від розладу
нервової системи, господар і тут же повів, видно найголовнішу в
його житті, розмову з ним.

  • А скажи мені оце, чоловіче добрий, ну щоб ти зробив зі
    своєю дочкою, яка тебе вже давно не поважає, відбилася зовсім від
    батьківських рук та ще й хоче жити так, як їй здумається. — і не
    дочекавшись, коли Максим збереться з думками та відповість, пан
    Яків знову продовжив свою розмову.

  • А все це виникло через отого клятого, де він тільки взявся на
    мою голову, Мелашчиного байстрюка Івана, адже ж ця ненажерлива,
    нахабна порода тільки й знає, що бігає до мене борошна позичати,
    а потім залазять, собаки, по саму шияку в борги та роками їх
    відпрацьовують. І що ж ти думаєш втіяв цей голозадий, задрипаний
    пастух? Та вирішив нахаба зі мною родичатися, тобто відібрати у
    мене єдину дочку Галину.

  • Гм... та як же це так можна, Маркевичу? Чи може він вже
    теє... на голову звихнувся, що отакі фортелі почав викидати. Адже

102

ви є вельмишановний пан, а в нього окрім злиднів та кучерявого чуба нічогісінько такого й немає. Хоча хлопець сам по собі гарний, тому яка може бути між ним та вами рідня. Це все одно, що ваш би дід взяв та свою хату підпалив, а його дід приміром через дорогу навприсядки жопу грів.

  • Розумієш, Максиме, все ти наче вірно кажеш, але, видно, я
    в свій час не догледів її. А тепер ця складна справа та зайшла в
    дуже такий, я б сказав, глухий кут, що тепер вже щось виправити
    або змінити майже неможливо, бо між ними, чуєш, якесь «велике
    кохання» виникло. Тому моя Галина уперлася, немов оте теля на
    прив'язі, що ніяк не хоче йти після пасовиська в хлів і навідріз
    відмовляється навіть зі мною розмовляти. Бачиш, Максиме, раніше
    нас про це не питали ні батько, ні мати кого нам треба кохати або
    з ким жити. І то було, як вони вирішать, так і буде. А що зараз
    на світі діється? Придумали якесь «вільне кохання», чим тільки
    люд калічать. Тьху... сором тобі якийсь та й годі і щоб вже ви й
    не дождали отак на білому світі жити. — сплюнувши на підлогу
    та старанно розтерши усе це ногою, він підібрав хутенько залишки
    слини рукою, що зібралася капнути йому з губ на груди й тут же
    витер її об свої штани.

  • А ви, Маркевичу, не дуже вже теє... клопочіться і може ще
    воно щось та зміниться на краще.




  • Послухай, Максиме, чи ти сьогодні не на ту ногу встав? Ну
    кому я оце битий час про своє горе розповідав?

  • Та, наче мені.

  • Ну так якого ж тоді ти хріна мене заспокоюєш? — господар
    на якусь хвилину замовк, але його права щока чомусь нервово
    засіпалась і по ньому було видно, що він зовсім знаходиться в
    спантеличеному стані, а як вийти з цього складного для нього
    глухого кута ще не знає.

  • Ну гаразд, Маркевичу, я вам підкажу як це болюче питання
    вирішити, а ви, в свою чергу, самі вже й робіть, як знаєте.

  • І щоб же тобі, чоловіче добрий, та горе по коліно виросло, як
    ти, отака чортяка, та до цих пір мовчав, тобто кота за хвіст тягнеш.
    А нуж—бо, кажи скоріш, що ти там придумав, бо я її, сучку зараз
    же на друзки рознесу.

  • Ой, Боже, та навіщо вам отакий гріх на свою душу брати?

103

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини

Так як усе це геть лишнє і не дасть вам ніякої користі. Тому є тільки один вихід. Зачиніть ви свою вперту Галину на декілька днів у кімнаті. Ну а там... час покаже. А як не покаже, отоді я й підкажу вам, що робити далі.

І Максим, наблизившись до свого господаря, шепнув йому щось видно таке обнадійливе на вухо, після чого пан Яків аж заржав на всю хату й тут же в хорошому настрої, поплескавши сторожа по спині, пішов собі до своїх покоїв. А Максим, потупцювавши ще якусь хвильку на місці, й собі поплівся працювати в панський садок.

Розділ 17
Каталог: files
files -> Відділ освіти Криничанської райдержадміністрації
files -> Звичаї та обряди українців
files -> Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Крохмаль Валентина Федорівна На допомогу молодому вчителю Схвалено радою методичного
files -> Календарно-тематичне планування з української мови для 5 класу
files -> Дячук І. А. На допомогу класному керівникові «Ціннісне ставлення дітей до сім’ї, родини, людей»
files -> Н.І. Дяченко, Т. В. Ружанська ігрова діяльність на бібліотечних уроках як засіб виховання інтересу до книги, становлення І розвитку читацької компетентності школярів
files -> Юлия Борисовна Гиппенрейтер Продолжаем общаться с ребенком. Так?
files -> Урок Тема Морфологічна будова слова. Засоби словотворення
files -> Робоча програма з української мови для 5 11 класів рівень: загальноосвітній Учитель Герасименко ОленаМиколаївна


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал