Полтар григорій Михайлович



Сторінка4/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір5,39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
РІЗДВЯНА НІЧ

Закінчувався піст і селяни тепер різали худобу та птицю, щоб " гідно зустріти Різдвяні свята. Вся їжа готувалася господинями заздалегідь, але перед тим, як подавати її на стіл, вона повинна була постояти обов'язково під образами на покуті, вимощеною сіном. Це було особливе святе місце в хаті, де поєднувалися до купи дві лави. А в куточку завжди стояв туго перев'язаний перевеслом невеличкий снопик з колосками ячменю, жита або пшениці і називали його Дідухом. З цим символом люди завжди пов'язували великі надії на те, що він неодмінно принесе в їхній дім щастя, добро, достаток та злагоду. А найголовніше — гарний врожай у наступному році, бо ж хліб у селянина на столі — це основне і всьому голова. Отож у цей Свят вечір і повинні знаходитися на столі аж цілих дванадцять страв — це холодець, ковбаси, ковбик, сало, пиріжки з капустою, грибами, горохом, картоплею, маком і таке інше, бо ж вважалося, що мак відганяє злих духів, які також прийшли до кожної хижі чимось смачненьким поживитись. Але в першу чергу, розпочинали їсти кутю, таку зварену пісну кашу з ячменю, яка поливалася зверху узваром, солодкою водою, або медом. І робилось це для того, щоб задобрити Богові душу та ще й самому поласувати солоденьким.



У ніч перед Різдвом хрещеники носили вечерю до своїх хрещених батьків, поздоровляючи зі святом. Тому біля кожної хатини тепер можна було почути дитячий голосочок:

68

«Добрий вечір, святий вечір Добрим людям на увесь вечір,



А батько та мати

Просили вам вечерю передати.»

Гостей запрошували до столу, садовили на покуті, клали зайву ложку, якщо хтось протягом року помирав, щоб і його заодно пом'янути. І як тільки з'являлася перша Віфлеємська зірка на небі, бралися до страв, бо за повір'ям після такого знамення повинен був син Божий Ісус народитися. Це родинне свято завжди об'єднувало всіх людей й надихало їх на добрі, корисні справи. Але не всі погоджувалися з тим, що повинно було відбуватися цієї святої ночі, тому повилазила на світ Божий всіляка нечисть та гидота зі своїх темних нір і сирих, заснованих павутинням, підвалів, щоб накоїти якнайбільше зла на землі. Лісовики, відьми, чорти відразу взялися за свою підлу справу й почали творити свої хитросплетені пастки, щоб у них попадалися добрі, ні в чому невинні люди.

Федір в цю ніч святкував у свого хрещеного батька дядька Петра, а випивши, скільки йому душа забажала, він розпрощався з батьками й пішов собі до хлопців і дівчат, з якими домовився зустрітися в центрі села, щоб разом повеселитися. Місяць підсвічував дорогу і навколо було видно, як вдень, від чого мерзлий сніг, вилискуючи малесенькими крижаними кристаликами, переливався різнокольоровими іскорками і репів під важкими Федоровими чобітьми, хода в яких була відчутна на далекій відстані в нічному морозяному повітрі. Від міцної горілки хлопцева голова зробилася ніби дерев'яна, немов її хтось нарочито тепер тримав величезними залізними лещатами та він продовжував уперто чимчикувати, тиняючись то в один, то в інший бік до того місця, де на нього повинні чекати друзі. Порівнявшись з подвір'ям дядька Охріма, Федір почув якесь неприємне й підозріле шарудіння біля дверей старенького хлівця.

«Що воно там за чума болотяна якась повзає?» — Подумав він і, зупинившись на якусь мить, обіперся грудьми на тин. Місячне яскраве сяйво так висвітлювало подвір'я, що на ньому усе було видно, як на долоні. А невдовзі чиясь кістлява рука так повагом відхилила зі скрипом двері хлівця, де стояла Охрімова корова, і звідти вилізла з повною дійницею молока, скарлючена в три погибелі, в чорній обідраній одежині, якась незнайома Федорові стара жінка.

69


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Постоявши ще трохи, хлопець махнув рукою і поплентався собі далі по дорозі, голосно розмовляючи сам з собою на всю вулицю.

«Гм... чудасія тобі якась та й годі. Чи вже в нашому селі люди зовсім подуріли. На дворі ще глуха ніч, а вони вже корів своїх доять». — Раптом хлопець зупинився і запитав сам у себе, — «Ну, скажи оце мені, Федю, а де ж взялася ота стара баба, що зараз тишком-нишком біля хліва лазить? Адже, я ще маленьким хлопчиком пам'ятаю, як хоронили бабу Уляну, матір дядька Охріма. А може вона теє... взяла та й знову воскресла. Ну просто дива тобі якісь робляться на білому світі та й годі, хоча балакають люди, що таке трапляється і навіть очевидці є». Від цих бридких думок Федір аж скривився й, сплюнувши, перехрестився декілька раз. — «Ні, тут щось не так... Ось зараз я піду до неї та на місці все й з'ясую».



Наблизившись знову до хати, він угледів, що бабуся прочинила хвіртку й зібралася виходити на вулицю. І це ще більше збентежило хлопця. «Ану, постривай», — став знову розмірковувати Федір, — «Ну, оце, якби моя мати видоїла свою корову, то молоко достеменно понесла б одразу до хати, а ця чомусь дійницю кудись геть з двору пре.»

Тому хлопець вирішив зупинити цю стару жінку окриком.

Бабо, а що ви тут на чужому дворищі робите?

У-гу-гу, га-га-га-га, — загула раптом вона якимось несамовитим


голосом і, підскочивши на місці, завертілася немов оте веретено з
мотовилом, що тільки—но вирвалося з чиїхось рук й кумедно так
пострибало по долівці хати.

«Ба... та це ж, напевне, відьма, їй Богу ж, що вона», — промайнула думка у Федоровій голові. Від цього осоружливого бабусиного голосу зробилося страшно, мороз пішов по всьому тілу і чуб поступово став підіймати шапку на голові, вже не кажучи про хміль, який враз де й подівся.

Господи, спаси мене й помилуй та захисти від лукавого,


— молячись, звернувся Федір до Бога й підвів голову до неба.

А бабуся в цю хвилину вже носилася з розпущеним сивим волоссям по подвір'ю, регочучи як оглашенна. Нарешті вона зупинилася на якусь мить і її почало вже страшенно трясти, наче у лихоманці. Трохи перевісившись, відьма повернула своє кістляве, ніби засушений опеньок, обличчя до Федора, а через якусь мить з її чорної беззубої пащі, схожої на провалля, пішов білий густий дим. Хлопцеві здалося,

70

що вона, видно, хотіла щось йому сказати, але тільки забулькала, немов захлинаючись водою, якісь незрозумілі звуки.

Іго-го-го-го-га-га-га, — заіржала відьма на все подвір'я, немов
ота дебела лошиця. З її очей несподівано посипалися вогняні іскри
і, зашипівши як змія, вона враз перекинулася на Федорових очах
через голову. Переляканий хлопець від страху навіть очі заплющив,
а коли відкрив їх знову, то побачив, що на тому місці, де казилася
відьма, сиділа величезна чорна кішка.

Трохи оговтавшись, Федір кілька разів перехрестився і тільки тепер зрозумів, чому у людських корів молоко так часто зникає.


  • Ну, гадюко, зараз я тобі охоту до цих ласощів відіб'ю. Щоб
    тобі вона була здохла до ранку, — лаючись, Федір висмикнув з
    тину чималеньку палицю й вирішив пожбурити нею у кішку, але
    та, видно, вгадала його думки й враз плигонула на тин, а звідти
    прямісінько хлопцеві під ноги.

  • Ану геть звідси, заразо! Лазить вона тут, падлюка, по чужих
    сараях, — закричав на кішку Федір й встиг відкинути її ногою від
    себе в сніг. Та вона навіть і не збиралася відступати від своїх намірів.
    її чорна шерсть відразу ж настовбурчилася в різні боки, після чого
    та вигнула дугою спину й, блимаючи своїми вирячкуватими жовто-
    зеленими очима, ще з більшою ненавистю запирхала, вишкіряючи
    свої гострі зуби, бо ж видно зібралася знову стрибонути, тільки
    тепер вже на голову. І тут він згадав про палицю, котру так кріпко
    тримав у своїх руках. Розмахнувшись нею, він і вперіщив декілька раз кішку посеред спини.

  • Ой! Ой, та що ж ти робиш, парубче? Не бий, чуєш, не бий
    мене, бо ж боляче дуже. — І тепер вже замість чорної кішки
    хлопець знову побачив ту саму стару бабу, що якийсь час назад
    носилася немов скажена по подвір'ю, котра лежала на мерзлій
    землі, коцюрбившись від болю, а біля її ніг валялася дійничка, з
    якої виливалося останнє молоко в сніг.

Переляканий Федір, відкинув від себе палицю й дременув від того страшного місця світ за очі. А на другий день, пішли по всьому селу чутки, що хтось в Різдвяну ніч дуже побив стару бабу Горпину, яку підібрали на дорозі й принесли напівживу додому.

На вулиці вже розвиднялося й від хати до хати почали снувати бідні маленькі колядники.

71


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Вони ходили до кожної оселі й, колядуючи, співали:

«Колядин, колядин,

Я у батька один. Мене не питайте Карбованця дайте... Колядин, колядин,

Я у батька один

Коротенький кожушок Дайте, тітко, пиріжок.»

Їхні дзвінкі молоденькі голосочки було чути аж на вулицю:

«Колядниця, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така.

Дайте тітко п'ятака...»

Ці довгоочікувані Різдвяні свята для дітлахів були найкращими, бо вони хоч тепер мали можливість наповнити їжею та солодощами свої завжди голодні шлунки. А слідом вже за дітками йшли дорослі дівчата й хлопці, серед котрих був і Федір, якому довелося пережити отаку страшну для нього ніч.



День видався гарний, морозяний. А сніг був такий чистий та білий, що аж очима дивитися на нього було боляче. Та й сонечко ранесенько встало і вже встигло зачепитися своїм червоно-жовтим обручем за голі верхівки дерев лісу, і тепер пронизувало своїми яскравими промінчиками морозяне повітря. Так, в цей святковий Різдвяний день усім було гарно й весело, бо ж син Божий народився. Парубки з дівчатами ходили по селу з піснями — колядками і Бога прославляли:

«Добрий ти наш, господарю,

Вся твоя родина,

Радуйся ой радуйся земле,

Син божий народився.

Застеляйте столи

Та все килимами

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

72

Та кладіть калачі



З ярої пшениці,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Щоб прийшло до тебе

Три свята у гості

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Щоб першеє свято

Святої Рожестви,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

А друге свято —

Святого Василя

Радуйся ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

А третє свято Водохреща,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Воду охрещає

Людей ізціляє

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Поздоровляємо зі святом,

Кріпкого здоров'я,

І щоб у цьому році

Усе було добре.»

Господар чи господиня завжди виносили хлопцям по гарній чарчині кріпкої горілки та закусити ковбиком, салом або домашньою ковбасою. Та й про дівчат, звісно ж, ніхто не забував. І їм також перепадали якісь солодощі та пухкенькі калачі з медом чи маком.

Так непомітно пролетіло три дні Різдва Христового, а на зміну його вже набирав ходу Новий рік, якого по церковному календарю ще називали святим Василем Великим, бо ж цей Божий чоловік написав «Шестоднев», який використовується і по сей день в службах Божих храмів. Свято Нового року було і залишається

73


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


найголовніше для всіх на землі. Отож-бо, тепер кожний селянин мав можливість зробити якийсь висновок зі своїх справ та перепочити хоч іще трохи. Ну, а хто не сидів склавши руки цілий рік на печі, той тепер наминає на весь рот смачні калачі. За православним звичаєм у кожній оселі всім сімейством вбирали іграшками зелену красуню — ялинку. Але не всім випадало таке щастя і деякі люди на селі про це могли тільки мріяти.

Напередодні Нового року було іще одне свято Мелани Преподобної, яка визнала Христа, за що й понесла страшні муки. Тому, хлопці з дівчатами вирішили гарненько похимерувати на все село та нагадати усім людям про те, що свята ще не скінчилися і на порозі Новий рік вже стукає в двері. Перевдягнувшись у старі сіряки, вивернуті шапки, кожухи та різне лахміття, вони тепер йшли з пісняками, музиками та танцями, галасуючи на все село й несучи на палиці восьмикутну зірку — символ сонця і життя. А попереду були присутні цап, кінь, ведмідь, бичок, тобто зооморфні9-яскраво розмальовані маски, в які зодягалися хлопці та дівчата. У цій же кагалі химерувальників неодмінно були ще антропоморфні10 персонажі — це дід з бабою та побутові — Меланка, Василь і наречена з нареченим. А також соціальні гурти: солдат, козак, Новий рік, коваль, пан. У цю ж дивацьку процесію входив ще й етнічний гурт — це єврей, турок, циган і люди з потрібною для суспільства професією: коваль, мисливець, сажотрус і лікар. Ну, а завершував це чудотворне ревище чорт рогатий, якого зараховували до змішаних груп. І кому ж, як не йому, перепадало найбільше тумаків, бо всі добре знають, як поважають на Україні цю нелюдську, сатанячу потвору. Тому він постійно отримував по спиняці палицею або добрячим батогом, так як не хотіло «суспільство» приймати чорта до свого «гурту» й лупцювало його кому не лінь та хто чим міг, відганяючи таким чином подалі від себе це людське лихо. А як вже трохи стемніло, защебетали свої меланки попід людськими вікнами молоденькі дівчатка, немов оті ластівочки біля своїх гніздечок, втамовуючи їжею своїх ненаситних діточок.

9 Перевдягненні, або замасковані в звірів.

10 Зрівнюючи людей з природою, богами і таке інше.

«Меланки ходили,

Васильки носили

Василечку, тату,

Пустіть нас у хату

Ми в житі лежали,

Золотий хрест держали, Золоту кадівницю

Кадітеся, люди,

До вас Христос буде

Зі святим вечором

Будьте здорові.»

А вже за дівчатками побіг і гурт маленьких хлопчиків у латаних довгополих свитках та сірячках, підперезаних мотузками. Вони ледве переступали в батьківському важкому взутті через величезні кучугури снігу. І знову було чути, як оці бідні дітки дружно та весело виводили своїми тонесенькими голосочками щедрівочки.

Горобчики щебетали,

До віконця припадали.

Що ти, тітко, напекла Неси скоріш до вікна.

Чи вареник, чи пиріг

Неси швидше на поріг.

А потім знову галасливо, випереджаючи одне одного, лізли попід вікна шурхаючи валянцями та чобітками в снігу по пояс, якого навалило в цьому році, як ніколи.

Щедрик, ведрик,

Дайте вареник,

Грудочку кашки,

Кільце ковбаски

Іще дайте ковбасу

Я додому понесу.

Дайте кишку

Я скину на вишку,

А не дасте плату

Рознесу комин і хату.


74

75


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Селяни завжди ділилися з цими бідними діточками хто чим тільки міг. І несли їм смачного гостинчика. А дітки з великою радістю та задоволенням бігли собі до інших хатинок, наспівуючи вже інші меланки та щедрівочки:

Меланія багата

Дала на здраву

Срібла й злата.

Ой, сів Христос вечеряти

Прийшла до нього Божа мати:

«Ой, дай, синку, срібні ключі

Я відкрию рай і пекло,

Я відкрию рай і пекло,

Та випущу грішні душі.

Одну душу не випущу.

Вона Бога прогнівила:

У середу косу чесала,

А в п'ятницю пообідала

І цим Бога прогнівила».

Розділ 11 ПАРУБОЦЬКІ ХИМЕРУВАННЯ

А старші хлопці та дівчата веселилися аж до самісінького пізнього вечора. Ну, а потім розділилися поміж собою. Дівчата пішли до тітки Оксани, щоб там поворожити у неї опівночі, а Трохим зібрав чималу ватагу парубків біля себе.

Так, друзяки мої, подивачились ми з вами трохи і людей за


одно посмішили. А тепер прийшла пора й за більш поважніші справи
братися. Тому я усіх вас попереджаю, що найголовніші розваги у
нас з вами ще попереду. Чи може, хтось хоче щось новеньке до
моїх сказаних слів додати. Так це можна, бо в цю Новорічну ніч
кожен має право на якусь особисту думку, тільки по ділу.

Раптом у перебіг подій втрутився Федір:

Та ніхто тобі, мій любий друже, не буде заперечувати. І ти
про це сам добре знаєш. Хіба може хтось з молодих хлопців щось
не те що треба язиком бевкне. Так це вже, я думаю, буде занадто
й зневага до нас досвідчених парубків.

Але хлопцям в цю мить було не до цього, бо дуже вже їм кортіло дізнатися, що в цьому році придумав для них цікавенького їхній ватажок.

Ну, що ж, Трохиме, бери міцненько хлопців у руки, доки вони


ще не порозбігалися, як оті овечки, відпочивати по своїх кошарах і
веди їх туди куди намірився. А ми в усьому тебе підтримаємо, бо
знаємо один одного багато років. Разом парубкуємо і при цьому не
один пуд солі з'їли, — ніби благословив Федір товариша з хлопцями
гарними словами на вдалі, сьогоднішні Новорічні справи.


76

77


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Дякую тобі, Федю, за все. А тепер, коли ми маємо єдину
думку та бажання, то можна й вирушати, хлопці, до старого
Тимоша і вчудимо там щось таке незвичайне його найулюбленіший
донечці, Марійці, бо носиться той з нею, немов дурень зі своєю
ступою по селу. А Маруся й справді видно подумала, що вже
царицею стала й, задравши свого кирпатого носа, так розпустила
свого язика, що її тепер всім селом не перебалакаєш.

Наблизившись до свого збудженого до крайності товариша, Федір поклав руку на його широкі плечі й з співчуттям звернувся до нього.

Так, так... отепер і я бачу, що моєму товаришеві тяжко


на душі, бо ж, видно, добряче запаморочила йому голову ота
вертихвістка Маруся. Тому він і злиться та перцює не стільки
на неї, як, вірогідно, сам на себе. А Марійка ж, то не дівчина,
Трохиме, а чортяка в спідниці і, що не кажи, а на досвітках у тітки
Оксани вона гарненько тобі носа втерла. А головне, принизила
твою гідність перед дівчатами та хлопцями.

  • Та нічого, Федоре, сьогодні ж і подякую їй гарненького за це,
    а те, що вона меле своїм язиком, як отой вітряк за селом муку, до
    мене аж ніяк не пристане.

  • Все це ти вірно кажеш, Трохиме, але ж я бачу, як ти бідкаєшся
    та маєшся через неї, кляту. Чи може я помиляюся, друже? — І
    Федір, щоб підбадьорити товариша, підштовхнув його, жартома,
    ліктем у бік.




  • Та... та, — виправдовуючись, почав видавлювати з себе через
    силу слова Трохим.

  • Знаєш, Федю, якби ж був я хоч на декілька літ молодший,
    отоді б свого напевне ніколи не впустив би. Ну а так що... Дівчина
    дійсно гарна, хоча й шельмовита та, видно, вже не по моїх зубах.


  • Ова-а, уже заскиглив, як отой голодний пес і меле казна-що
    своїм нерозумним язиком й Марусину огуджуєш в усьому, хоча сам
    ще о-го-го який хлопець, тільки, правда, залежався трохи, немов
    отой старенький присипаний нафталіном сіряк у скрині. Та ми його
    гарненько палицею обтрусимо й буде знову як новий. Ну, а що до
    дівчат, так на твій вік, парубче, їх вистачить. І не треба вже так
    краяти безжалісно своє серце, бо не все залежить тільки від тебе, а
    в якійсь мірі, і від тієї дівчини, яка щиро тебе покохає, Трохиме.

78

Вони так захопилися цією жвавою бесідою, що й не згледілися, як опинилися біля Марійчиного дворища. А Трохим, як побачив хату старого Тимоша, так відразу ж і повеселішав.

Ну що ж, хлопці, розпочнемо велику шкоду робити, —


звернувся він до них, сміючись.

  • Так, Федоре, бери з десяток парубків та здійміть у дядька
    Тимоша потихеньку ворота з петель й віднесіть їх до його сусіда у
    двір. А звідти воза на руках принесіть та поставте його на подвір'ї
    перед Марусиною спальнею, щоб вона дурна на нього всю зиму
    вилуплювалася у вікно, коли нічого іншого своїми сліпими очима
    більш не помічає. Та ще просидить одна однісінька цілісінький рік
    в дівках, доки не обросте зовсім зеленим мохом.


  • Трохиме, а чого ж це воза треба нести? — Спитав несподівано
    один з молодих парубків, Юхим.




  • Та ти що-о, Юхиме, чи перший раз заміжжям. Оце так
    сказонув, що у мене від такого сорому не тільки обличчя, а навіть
    і зуби почервоніли. А тепер скажи мені, оце парубче, ну як же ти
    воза та по такому снігу покотиш - га? Це ж тобі не сані.

  • Ай справді... І чом же я, дурень, про це раніше не
    поміркував.

Та головне, Юхиме, ти краще дякуй Бога за те, що ні в
Тимоша, ні в його сусіда дядька Наума злих псів немає, бо ж тоді,
я думаю, що нам оцю справу було б набагато складніше зробити.


Нашкодивши, як оті пранцюваті коти, хлопці вирушили до іншої хати.

Ну, а тепер, хто ж наступним буде посміховиськом на все


село, друзі мої? — Весело спитав у них Трохим.

  • А можна, хлопці, і мені дещо вам запропонувати? — Звернувся
    до них молодий парубок Остап.

  • Ну, а чого ж, юначе, давай хвалися, що в тебе там ще за діло
    таке, — обізвався Федір.

Розумієте, друзі, вона теє... Та ось її хата тутечки
недалечко.

Хто вона? — Спитав Федір.

Ну, Опанасова ж Христина. Розумієш, Федю, все наче йшло
добре і раптом взяла та й відмовила мені, а тепер вже й зовсім
перестала зі мною зустрічатися.

79


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


  • А це випадково не та віскрива Христина, що ще наче недавно
    під стіл пішки бігала, — втрутився в розмову Трохим.

  • Та вона ж, клята, — пригнічено відповів Остап.

  • Ну ти, парубче, тут нюні дуже не розпускай, бо дівка, як
    та курка, у котрої розуму немов той кіт наплакав. Тому, звісно
    ж, ми її на свій лад не переробимо, а покепкувати з неї можемо.
    Тільки чого ж оце ти стільки часу мовчав? Ану повертайся скоріш
    до двору дядька Наума й прихопи відро з коломаззю, що стоїть в
    куточку біля хліва, але з цим, я тебе прошу, не зволікай і щоб одна
    нога була тут, а друга там, а то вже скоро розвиднятися почне.
    Зрозумів чи ні?

  • Авжеж зрозумів, Трохиме. Я зараз миттю, ждіть. — І Остап
    зірвався з місця й чкурнув до Наумової хати.

Підкравшись потихеньку до Опанасової хати, хлопці густенько обквацяли ручку на вхідних дверях, та ще ворота і хвіртку.

  • А ти, Остапе, — звернувся Трохим до хлопця, — підеш зараз
    до тину та порахуєш кілки і як усі будуть парні, висмикни один з
    них та закинь його подалі від огорожі в сніг, щоб твоя Христя іще
    один рік посиділа в дівках.

  • А як же їх рахувати, Трохиме?

  • Та ти що, Остапе, чи тільки—но на світ народився.

—Їй- Богу, Трохиме, що про таке ніколи и сном-духом не знав.

  • Ну, хрін з тобою, тоді слухай мене іще раз уважно. Отож—
    бо, хлопче, бачиш перед двором тин?

  • Так, бачу.

  • Підійдеш до нього й відразу ж берися обома руками за кілки.
    Тобто, перебираєш їх руками до тих пір, доки для однієї не буде
    пари, а як буде, то я тобі вже сказав, що треба робити.


Виконавши сумлінно наказ, хлопець покрокував до гурту, але Трохим знову покликав його до себе.

Ти, Остапе, тільки-но розпочинаєш парубкувати, тому


повинен добряче засвоїти те, що я зараз тобі скажу. Споконвіку
існували на Україні такі дивні звичаї і завжди у Новорічну ніч
робили гордівливим, непоступливим дівкам та поганим людям, різну
шкоду парубки. Ці кумедні витівки передавалися з покоління в
покоління. Отож-бо і я тепер навчаю тебе, як отого необ'їждженого

80

жеребчика, всіляким парубоцьким справам. А прийде час і ти будеш робити те саме з іншими молодими хлопцями. Так що придивляйся, друже й намагайся все добре запам'ятати, бо його за плечима не носити, а в житті завжди згодиться. Ну а те, що намазали Христі ворота, вхідні двері та хвіртку, так це їй буде наука на майбутнє. І нехай, дурепище, перш ніж щось затівати, мізками гарненько своїми порозкине: а чи не зарано вона вже носа свого задрала й відмовила отакому красеню козакові, як ти, Остапе. Тому, я думаю, що не захоче вже більше твоя Христина знову бути посміховиськом і в наступному році.



І Трохим, підбадьорюючи хлопця, добре поплескав його по спині рукою. Після зробленого діла парубки розпрощалися й потьопали зі спокійною душею додому.

81


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Розділ 12
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка