Полтар григорій Михайлович



Сторінка20/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір5,39 Mb.
ТипКнига
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
ОДРУЖЕННЯ

Весілля — це щось велике й особливе в житті кожної людини. Воно збирає навколо себе чималу кількість односельців, спільно з якими відбувається урочисте, багате на різні традиції та звичаї дійство. Адже в цей святковий день одруження до купи єднаються молоді, люблячі одне одного серця, щоб створити міцну сім'ю і продовжити свій родовід. Але українське весілля завше було притаманне тільки цій країні, бо відрізнялося від інших своєю пишністю, національними кольорами одягу, музиками, співами та різними витівками, що передавалися з покоління в покоління. Тож і збиралися односельці від малого до старого на цю радісну, галасливу урочисту подію.

Так за день до весілля зупинилася біля дворища старого Івана гарба, запряжена парою молоденьких воликів, на яку поначіплялося до біса п'яненьких дядьків та тіточок, що волали на все село різні пісні та непристойні частівки, чим і привернули увагу до себе людей, щоб подивитися на іще одне обрядове дійство. Що ж до дядьків із тітками та родичів, то вони достеменно приїхали не за тим, щоб тут потанцювати чи просто повеселитися, а за тим щоб забрати придане у молодої й перевезти його до її майбутнього чоловіка.

— Ану, годі вже вам, шановні, на возі товктися, — гаркнув несподівано один із червонопиких п'яненьких дядьків й пішов собі тиняючись відчиняти ворота, щоб заїхати прямісінько у двір.

315


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Інші ж у цю мить, перемішавшись із жінками, створили таку штовханину на гарбі, чим звісно ж і зчинили такий ґвалт навколо себе, що тепер падали немов оті лантухи з зерном на землю, збиваючи одне одного з ніг. А одна дебела молодиця так захопилася штурханням, що не впоралася видно зі своїм товстючим тілом і сперлася комусь з дядьків на плечі, але той встиг її скинути з себе. Отож падаючи додолу, вона зачепилася спідницею за ручицю і тепер сиділа неподалік від нього, немов та квочка на курчатах в одних тільки рейтузах, а спідниця теліпалася на возі, ніби оте городнє опудало на кілку, чим ще більше розсмішила людей, котрі вже напевне надірвали свої животи сміхом.

  • О-о, вже несуть, несуть...

  • Кого несуть? — почулося з натовпу.




  • Тю-ю на тебе, сліпа курка, та скриню ж несуть, — почали
    сперечатися дві баби поміж собою.

  • Ага-а, вигрібай, вигрібай мати жар, коли дочки тобі не жаль,
    — почулося десь тепер попереду.

І дійсно, доки люди спостерігали за цією комедією, що відбувалася біля воза, декілька дебелих дядьків вже встигли зайти в хату і тепер перли поперед себе важку дубову скриню, яку змайстрував ще у свій час дід Степан. Примостивши її на гарбі, вони навмисне підняли віко й, нахиливши скриню на бік, почали показувати людям, що в ній там лежить. Розсунувши боляче ліктями своїх односельців, першою, як завжди, встигла опинитися біля скрині стара, язиката баба Хвеська і щоб краще усе розгледіти, а до побаченого добавити ще й те, чого там зроду не було, вона з великим задоволенням, немов та сорока-вертихвістка, рознесе все по селу. Перехнябившись через край скрині, вона встромила туди свого схожого на добрячу бараболю, облупленого носа, але це продовжувалося недовго і стара несподівано відсахнулася від неї, нібито перед її жаб'ячими очима з'явилася гасова лампа й тут же почала плести своїм дурним язиком, що їй тільки на ум збрело.

Ой ма... казали багата, багата, а там, людоньки добрі, як отой


кіт наплакав. Навіть і дивитися ні на що.

Вибалакавшись від душі, Хвеська тепер скривила свій і без того неприємний писок та, напевне, надіялась на підтримку людей, але все вийшло навпаки.

316


А в тебе, Хвесю, хіба більше було. Сама в гріхах, як в
реп'яхах, ще й людей судиш, — обізвався хтось позаду неї.

  • А що-о, хіба ж я не правду казала?

  • Та перестань вже, божевільна, язиком отим дурним плести,
    як веслом по воді, бо ж ти мені нагадуєш оту Цітрину сучку, що
    обов'язково на когось гадюка очепиться та все тільки без упину
    гавкає, доки хтось не потягне її гарним кілком по спиняці, — вилаяв
    бабу Хвеську дід Овсій, що також товкся неподалік неї з ковінькою
    в руках.

  • І що воно тільки за люди отакі-о, навіть слова тобі не дадуть
    сказати.




  • Ага, Хвесько, тобі тільки дай якесь слово, так ти ж із нього
    швиденько слона зробиш, бо все своє життя тільки брехнями й
    жила та чесних людей обгуджувала. Так що чеши звідси, помело,
    бо я зараз...

  • А... а, хіба я... — щось видно хотіла іще сказати баба Хвеська
    та, зустрівшись поглядом із вицвілими від старості сердитими очима
    діда Овсія, вона невідомо де й поділася.

Так після скрині почали вже виносити рушники, тканні доріжки, перину та декілька непарних пухових подушок. А як склали усе це добро на гарбі, круторогі воли й потягли по піску через вигін до хати молодого.

А ввечері завітала старша дружка з декількома дівчатами до молодого. У хаті враз все закипіло і там, де висіли вишиті рушники на образах за старовинним звичаєм, очепили на них зверху ще й молодої. Підмели в хаті, застелили доріжки, підбили перину, подушки, а на вишиту скатертину, накинуту на дебелий дубовий стіл, поставили глечик із гарним букетом червоних троянд, що тепер приємно лоскотали дівочі ніздрі своїм духмяним запахом.

Отож у суботу напередодні весілля аж на вулицю чувся веселий регіт та гомін дівчат, котрі зібралися у хаті дядька Івана, щоб здійснити старовинний обряд, а з тим і нарядити його дочку нареченою. Доки дівчата готували посох та столяриновий віночок з очіпком для молодої, чіпляючи на них різнокольорові стрічечки, несподівано полилася журлива пісня, що нагадує кожній молодій дівчині про заміжнє життя.

317


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Палала сосна, палала,

Під нею дівчина стояла,

Під нею дівчина стояла, Русу косу чесала.

Співали дівчата цю пісню для Євдокії в останній раз перед тим, як зодягнути приготовлене ними весільне вбрання.

Ой, коси, коси ви мої

Довго служили ви мені

Та більше вже не будете,

Бо ж під очіпок підете.

Під білий очіпок з кінцями Більше не підете з хлопцями, Під той очіпок та ще й хустку Більше не підете за дружку. Ой, коси, коси ви мої

Довго ж служили ви мені,

Тепер підете під вінок

А я не піду у танок.

А неподалік так у куточку сиділи дві подруги й вели тиху, печальну розмову поміж собою. Софія в цю мить схилила свою голову на Євдокіїне плече й плакала.

  • Ну чого ти, подруго. Ось перестань.

  • Ой, Дуню, та я навіть й уявити собі не можу після Сашка тебе
    у парі з Михайлом. І як ти тільки змогла необдумано піти на таке. Це
    ж все одно, що встромити насильно свою голову в чуже ярмо, а потім
    тягти його все життя. Адже я не сліпа й бачу, як ти картаєш себе, бо
    ж не любий він тобі. А може, подруго, ще можна щось змінити на
    краще та поки не пізно відмовитися від цієї затії з весіллям.

  • Ну що ти таке кажеш, Софійко. Та й хіба ж порядні люди
    так роблять? Адже я слово дала Макару Гавриловичу, якого все
    село поважає та ще й освяченими рушниками їх обох пов'язала.
    Ні, видно, так мені судилося. А те, що буде потім, я поки що про
    це не думаю. І отож-бо, який шлях мені вкаже Бог, по такому й
    піду до свого кінця не озираючись. Але матері своїй рідній ніколи
    такої зради не пробачу. Це все вона, зміюка, без мого відома

влаштувала, бо ж видно, Софієчко, надоїла я їй, ніби ота гірка редька в роті, хоча наче і не сиділа дармоїдкою у неї на шиї. Одне мене тільки тішить та радує, що батькові після цієї затії з весіллям стало набагато краще. Тому я й не стала противитися їм і нехай буде так, як Богові угодно.

Вийшовши з двору, дівчата обступили свою подругу й, поспілкувавшись трохи з нею, пішли слідом за молодою кликати людей на весілля.

Не сама я йду,

А ще й сімсот подружок за собою веду

І всі чорноброві.

Раптом затягла весільної пісні одна з дружок, яку підтримав весело увесь гурт.

Сімсот іще й п'ятнадцять

І всі взуті в сап'янцях57.

Водночас з молодою по іншій вулиці йшов Михайло з боярами і також кликав гостей на весілля.

Просив батько, просила мати, Просимо й ми, щоб ви прийшли У неділю до нас на весілля.

Тепер чулося майже біля кожного двору, а люди, звісно ж, із великим задоволенням дякували молодому та молодій, пригощаючи їх, як годиться, чарчиною кріпенької. Уже десь під вечір натомлені дівчата поверталися знову до Євдокіїної хати, але на порозі їм заступила шлях Марійка.

  • Дуню, — защебетала радісно вона. — Приходив недавно
    Михайло з боярами й кликав тебе терміново на дружбине58.

  • О-о, так це ж дуже добре. Чуєте, дівчата, а нас вже покликав
    молодий до себе в гості. А раз так, то повертайте голоблі знову
    назад та везіть мене до молодого, — жартуючи звернулася Євдокія
    до подруг.

57 Святкове взуття.

58 Вечірка.


318

319


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Перш ніж зайти до хати, де жив Михайло, старша дружка вихопила в молодої посох, прикрашений стрічками та квітами, й, переломивши його об коліно, кинула через голову на хату, але палиця не перелетіла через будівлю і залишилася зверху на солом'яному даху.

Ой, Дуню, бути тобі господинею в цьому домі та керувати


своїм чоловіком.

Залишивши дружок біля двору, наречена зі старшою дружкою увійшли до оселі, але, почекавши трохи, дружки зрозуміли, що про них вже всі зовсім забули, тому вони й вирішили нагадати їм піснею про себе.

А ми тут стоятимемо,

Сиру землю топтатимемо Червоними чобітками, З золотими підківочками.

Почувши дівочий спів за двором, молодий наказав старшому боярину покликати й інших дружок до хати. Увійшовши в оселю, подруги побачили Михайла з Євдокіею за столом і бояр зі старшою дружкою, що вже встигли добренько видно хильнути червоненького і тепер, смачно плямкаючи, заїдали пиріжками з маком та капустою. Трохи підкріпившись, дівчата з хлопцями, як колись бувало у тітки Мотрі на досвітках, розпочали співати гарної, задушевної пісні.

Ой, чий то кінь стоїть

Та й біла гривонька Сподобалась мені, Сподобалась мені

Ота дівчинонька.

На другий день, у неділю, пронеслася вихором пара гнідих, запряжена у весільний візок, прикрашений з усіх боків різнокольоровими стрічками та дзвіночками, що були закріплені до дуг і тепер весело дзеленькали над головами коней, скликаючи гостей до двору молодої.

Тпр-у-у, — зупинив окриком, посміхаючись у чорні вуса,


старший боярин баских коней, натягуючи через силу віжки на себе.
— Ану, хлопці, злазьте хутчій з воза та підемо Михайла будити.

320
Через декілька хвилин разом із боярами вивела мати сина з хати й, зодягнувши на себе вивернутого кожуха, вхопила дебелого ціпуряку і вдарила ним декілька раз легенько так Михайла по плечах. А потім на очах усіх людей, що зібралися подивитися на таку чудасію, почала підстрибувати навколо сина, співаючи кумедну старовинну пісню.



Ану геть, мій синочку, від хати,

Бо ж пора тобі жіночку брати.

Ну, а я ж буду дуже радіти, Онучків тобі, любий, глядіти.

Ой, женися скоріше, мій синку,

Все віддам тобі, навіть і свинку Відпишу ще й хатинку гарненьку, Щоб жилося вам в ній затишненько. Та женися один раз, мій синку, Вибирай собі вірную жінку,

Щоб у домі була не чужою,

Зле і добре ділила з тобою.

  • Ой, бабуня ріднесенька наша прийшла, — майже одночасно
    викрикнули радісно Марійка з Васильком, вгледівши її біля вхідних
    дверей й кинулися до неї в обійми.

  • Та ви ж мої пташеняточка малесенькі, і як же я тільки за
    вами, онучки мої любі, скучила, — пригорнула, цілуючи в чоло
    діточок до себе баба Оришка.


А вони ж вились та тулилися, дивлячись з надією їй у вічі та нібито хотіли спитати: «А якого ти сьогодні нам гостинчика принесла, бабуню?» Та баба Оришка вже давно вгадала думки діточок і перш, ніж пригостити їх гостинцями, вирішила розповісти їм цікавий випадок.

Оце, йду я до вас левадою, а назустріч мені такий собі


зайчик-побігайчик пухнастенький, підстрибуючи, біжить. Отож
зупинився він прямісінько біля мене та й питає: «А куди ж це Ви,
бабусю, йдете?» «Та, — кажу, — на весілля, а заодно й онучків там
провідаю.» А він мені тоді: «Візьміть ось цей вузлик та передайте
гостинчика від мене Марійці й Василечку», — і баба Оришка,
розв'язавши вузлика, почала пригощати онучків цукерками,

321


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


горішками та солоденькими тістечками, які сама спекла. — Ну, як, мої горобчики-щебетунчики, а чи сподобався вам гостинчик від зайця?

Ой, бабуню, яка ж тільки смакота, — насолоджуючись


нахвалювали діти цукерки та тістечка, але, почувши музики на
вулиці, враз кинулись до вікна.

Ну-у, що там, Василечку, не їде ще молодий з боярами за


нашою Євдокіечкою.

Ой, ой, приїхали, приїхали, — зраділа дуже Марійка,


підстрибуючи на місці, ніби ота маленька кізонька.

Ага, бач все ж таки приїхали, — і баба Оришка, діставши


хустинку, витерла зволожені слізьми очі. — Ну що ж, любі мої,
а тепер гарненько пильнуйте за тим, щоб не проґавити того, як
молодого з боярами наші хлопці у двір пропустять. Отоді вже й
ваша черга настане. І відразу ж біжить хутчій до дверей хатини,
в якій знаходяться молода з дружками та не впускайте їх туди до
тих пір, доки не отримаєте від старшого боярина викуп, бо ж після
того, як ви свою сестру продасте, не буде вже вона жити більше
з вами.

А де ж бо вона подінеться, бабуню? — почав допитуватися


Василько.

  • Ах, ти ж мій дурнику малесенький, та до свого чоловіка піде
    жити, зрозумів?

  • Ага-а, — шморгаючи носом й розмазуючи зеленкуваті шмарки
    рукавом своєї сорочки по щоках, погодився з бабусею Василько.

Уже не одну годину штовхався чималенький гурт парубків біля дворища старого Івана, очікуючи з нетерпіння на молодого з боярами, які ось-ось повинні були прибути за нареченою. Але по парубоцькому звичаю, як годиться, за дівку, що зібралася йти заміж, хлопці з молодого брали викуп, тобто гарний могорич. Тому щоб не проґавити цієї дурниці, вони підвелися сьогодні раненько, після чого зав'язали хвіртку кріпенькою мотузкою, а ворота з середини двору підперли гарним кілком.

Здоровеньки були, парубки, — зіскочивши з весільного візка


й поправляючи на ходу сповзаючого перев'язаного рушника через
плече, чемно привітався старший боярин до хлопців.

А-а, здоровенький був, шановний приятелю, якщо тільки

322

не брешеш, — звернувся до старшого боярина один із кремезних парубків, якого видно братва тільки-но вибрала за головного на цьому тимчасовому збіговиську й, простягнувши широченну долоню, він так потис бояринові руку, що той аж скривися від болю.


  • Ну що ж, хлопці, бачу, що ви тут добре попрацювали, коли
    отакий неприступний мур для нас збудували, — і він, розминаючи
    притиснуті пальці на руці, підійшов до огорожі й ретельно почав
    обмацувати надійність запорів на хвіртці та воротах. — А кого ж це
    ви тут, шановні, очікуєте?

  • Як це кого? А хіба молодий за молодою сьогодні не приїде? —
    вдало почав розігрувати свій сценарій, зліплений на ходу, головний
    над парубками.




  • Молодий кажете?

  • Та еге ж бо.

  • Та приїхати, може, й приїде. Тільки вам яке діло до нього?
    — дратуючи хлопців, повів хитру розмову боярин.

  • Як це так яке? Адже дівка наче наша, сільська. Так що,
    шановний боярине, гарненько доведеться вашому молодому попріти,
    доки він її від нас отримає. Правильно я кажу, друзяки мої чи
    ні, — звернувся головний до братви, яка задоволено тепер тільки
    спостерігала за суперечкою зі сторони.

  • Авжеж! І нехай вони й не миляться, бо голитися їм все одно
    тут не доведеться, — почулося від когось з гурту.

  • А може, вони свого молодого десь по дорозі загубили? —
    раптом під смішок хлопців втрутився іще один із парубків, хоча
    добре бачив молодого з приколотою квіткою на кашкеті, котрий
    весело розмовляв біля весільного візка з боярами.

Та чого це ви, хлопці, вчепилися в оцю дівку, нібито тільки
на ній одній тепер увесь світ клином зійшовся?

А ти ж бо, як думав, шановний. Клином чи не клином, але на


сьогоднішній день вона для нас дуже особлива.

Ага-а, так ось де собака зарита. А я ж, телепень, відразу і не


дотумкав до цього бунькою своєю, — підсміюючись над парубками,
вирішив, немов той хитрий лис, вже з іншого боку підібратися до
них боярин. — Так це ж виходить, що через якусь там дівку ви нас
і в двір не впустите?

Та чого ж, шановний, у двір, може, і впустимо, але ж дівки без

323


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


гарного могорича вам не бачити, як своїх вушей, бо сам, напевне, добре знаєш, що сир дешевий буває лише в мишоловці, зрозумів, боярине, чи ні?

Ну, а чого ж тут не зрозуміти. Адже я також парубок і


звичаї не гірше за вас знаю, — роз'їхався в широкій посмішці
боярин, але вчасно схаменувшись, він, видно, зрозумів, що зайві
балачки будуть йому зараз не на користь. — А може, хлопці, я тут
вам щось інше запропоную?

— О-о, давно б так, а то тільки переливаєш з пустого в порожнє,


— почулися жартівливі насмішки парубків.

  • Так, кажете, що задарма дівку не віддасте?

  • Ні-і, не віддамо! — знову загули невдоволено хлопці.

  • А може, ми вам тут веселенької втнемо та разом гопачка
    гарненького вдеремо, а там дивись... вже й дівка буде ні до чого,
    не кажучи вже за могорич.

  • Аго-в, боярине-е, — почувся раптом голос десь позаду. — А
    ти, я бачу, сучого батечка син попався.

Гм... цікаво, цікаво. А хто ж це воно там аж до хрипіння ґерґавку свою так надриває. Ану ж бо йди-но сюди, сміливий
козаче, та усім людям і покажись.

Через деякий час, розштурлявши поперед себе дружбанів, виткнулося з гурту парубків таке собі пикате й нібито навмисне вимазане в коров'ячий кізяк, руде в ластовинні обличчя.

  • Ага-а, так це ти тут щось хотів мені сказати?

  • Ну я, а хіба що?

  • Так, я тебе уважно слухаю.

Ой, і добре ж ти вмієш, боярине, хлопцям мізки тут сушити,
але, шановний, ти, напевне, забув, що маєш справу з досвідченими
парубками, які не дуже полюбляють, коли їх дехто за дурнів тримає.
Тому, чоловіче добрий, годі тобі вже лишнє язиком бевкати та
краще за гарну дівку могорича хутчіш неси, — і він так смачно
зареготав, що нібито біля двору баский жеребець з'явився, котрому
пощастило десь смачненького вівса від пуза налушперитися.

Зрозумівши, що цими марними балачками хлопців не дістанеш, боярин вирішив їм віддати те, за чим вони сюди прийшли.

Ну, що ж, хлопці, видно все ж таки сьогодні ваша взяла, — і


він без затримки підхопив із воза чималенького бутля, в якому аж

324


забулькала гарним, граючим на сонці намистом, хмільна рідина й передав його головному.

Подякувавши усім за могорича, парубки швиденько кинулися відв'язувати хвіртку та відчиняти ворота, куди й заїхали молодий з боярами, а хлопців невдовзі немов вітром здуло. Увійшовши до господи, старший боярин помітив діточок, що стояли, взявши один одного за руки біля хатини, в якій знаходилася молода.

— От тобі й на... хлопці, а на нашому шляху іще одна перепона


виникла, — перемовився він із боярами й тут же звернувся до
Василька з Марією.

Так, діточки, ану йдіть собі на вуличку погуляти та не путайтесь


ось тут у дядьків під ногами, — і боярин уже зібрався було зробити
рух, щоб звільнити собі прохід та відчинити рукою двері хатини,
як раптом почув такий настирливий голосок дівчини, котра вхопила
ще міцніше брата за руку і якнайщільніше притислась із ним усім
тілом до дверей:

Ні-і, не пустимо!



  • Як це так не пустимо? Та хто ж ви такі будете, щоб нареченого
    та до нареченої не пускати?

  • Я, Марійка, а це мій братик, Василечко, — заклопотано так
    відповіла вона.




  • Ага-а, так он воно що. Ну-у, так би й сказали відразу. А то
    не пус-тимо, не пус-тимо, — почав кривлятися боярин, чим тільки
    викликав сміх у односельців, яких набилося в хату повно, немов
    отих оселедців у бочці. — Ну, добре, мої любі, ось вам карбованчик
    мілкими й біжіть собі скоріш у крамничку та цукерочок там собі
    солоденьких купите. А нам вже пора до молодої, яка вірогідно вже
    на нас зачекалася.


  • Ні-і, не пускайте їх, діточки, — враз закричали всі люди
    навколо.

  • Ну-у, чого-о... оце ви лізете туди, куди вас ніхто не просить,
    - почав тепер суперечку боярин вже з людьми.

Ага-а, бач знайшов дурних. Нічого дітей обманювати.

  • Та-а що ви таке кажете, люди добрі? Адже роблю я це від
    щирого серця.

  • Знаємо, знаємо, який ти добренький, хитрун. Ану-у діставай
    свій гаманець, боярине, швиденько, — почулися вже більш суворіші

325

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


вигуки людей, що тепер терлися попід стінами убоги, уважно спостерігаючи за цією комедійною сценою.

  • Ой, людоньки ж добрі-і, — скривився нібито від болю боярин.
    — Та підкажіть же мені, бідному-нещасному, що його робити далі,
    бо відчуваю я, що залишать мене ось ці шкідливі діточки зовсім без
    штанів і кошта в кишені.

  • Давай, давай, шановний, і не прибідняйся тут. Ач який, раз
    одягнув ризу, то нічого плакатися, що не піп, — закричали, не
    звертаючи на удавані скарги боярина люди.

І той, вийнявши звідкілясь четвертний та нібито відриваючи його з болем від серця, тут же простягнув дітям.

А-а ц... цього вам вистачить? — скоса позираючи на присутніх,


спитав він у них.

Ви-стачить, ви-стачить, — вихопила у нього бідова Марійка


гроші й відступила від дверей хатини.

Через якийсь час молоді в супроводі бояр, дружок та близьких родичів налаштувалися йти до церкви вінчатися, а мати тим часом йдучи слідом, сипала пригорщею, не жаліючи зерно, перемішане з цукерками та дрібними грошима й бажала дітям того, чого може побажати тільки рідна мати, витираючи заплакані очі.
Обсипаю вас, діточки мої, Срібними та мідними,

Щоб ви ніколи не побиралися, І не були бідними.

326


Розділ 49
Каталог: files
files -> Відділ освіти Криничанської райдержадміністрації
files -> Звичаї та обряди українців
files -> Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Крохмаль Валентина Федорівна На допомогу молодому вчителю Схвалено радою методичного
files -> Календарно-тематичне планування з української мови для 5 класу
files -> Дячук І. А. На допомогу класному керівникові «Ціннісне ставлення дітей до сім’ї, родини, людей»
files -> Н.І. Дяченко, Т. В. Ружанська ігрова діяльність на бібліотечних уроках як засіб виховання інтересу до книги, становлення І розвитку читацької компетентності школярів
files -> Юлия Борисовна Гиппенрейтер Продолжаем общаться с ребенком. Так?
files -> Урок Тема Морфологічна будова слова. Засоби словотворення
files -> Робоча програма з української мови для 5 11 класів рівень: загальноосвітній Учитель Герасименко ОленаМиколаївна


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал