Полтар григорій Михайлович



Сторінка18/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір5,39 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ

Колона військовополонених, супроводжувана конвоїрами, немов якась величезна чорна змія, звиваючись по білому снігу, поступово наближалася до лісу. Холодне, морозяне повітря так видно дошкуляло німецьким воякам, що вони постійно куталися у свої миршавенькі шинельки й, проклинаючи, напевне, «фюрера» та всіх інших, тепер докладали немало зусиль для того, щоб подолати цей нелегкий шлях, насилу переставляючи застуджені, опухлі ноги в глибокому, мерзлому снігу.

— Стій-й! Halt48, — пролунала несподівано з усіх сторін команда і голова колони зупинилася як вкопана. Але ж тепер потрібно було очікувати ще й на тих, які плелися десь далеко в хвості. А дрімучий ліс, немов отой німий свідок, спостерігав за тим, що тут відбувається, оточивши своїми товстелезними, віковими соснами та ялинами, гілляччя яких присипане білим ріжучим до болю в очах снігом, тепер іскрилося діамантово-блакитним бісером на морозяному яскравому сонцю. Головний наглядач на ламаній німецькій мові розтлумачив полоненим їхні обов'язки і вони тут же розселилися по бараках, що виднілися неподалік між деревами.

Отож-бо тепер і дівчатам стало трохи легше, бо на зміну їм прийшла «надійна підмога», яка всю непосильну, важку роботу



48 Стій

280

281


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


взяла на свої плечі. Ну а їм залишалося тільки контролювати їхні дії. Якось працюючи з німцями на вирубаній лісопросіці, Євдокії здалося, що декілька полонених ріжуть пиломатеріал на декілька сантиметрів коротше заданого розміру і тут же зробила заміри. Впевнившись у цьому, дівчина на перший раз зробила їм зауваження.

— Gut, gut49, — залопотіли в один голос німчури і в знак того,


що все їм зрозуміле, зателіпали своїми головами.

Ну що ж, хлопці, коли вам усе gut, тоді арбайтен, тобто


працюйте, далі, — і Євдокія пішла собі до інших німецьких
робітників.

Та коли повернулася знову, то побачила, що ті полонені, яких вона попередила про порушення правил стандарту праці й не збиралися нічого міняти, а з тим і продовжували в тому ж дусі безжалісно кремсати дерево.

Ах ви ж... отакі негідники, — ще здалеку стала вона лаяти


німців. — Ви що оце мені тут наробили, — ткнула вона пальцем на
покалічений пиломатеріал.

— Fa fluf russischen Hund! — заричав на неї невдоволено один


червонопикий, рудий німець.

Євдокія в школі вивчала німецьку мову, тому декілька слів, що пробелькотів на її адресу полонений, зрозуміла.

Глянь на отаку руду свиняку. Ти завіщо мене обзиваєш


проклятою російською собакою? Працювати по-людськи падлюки
не хочуть та ще й рота свого смердючого тут роззявляють.

Але німець видно теж деякі слова зрозумів і, вхопивши палицю, замахнувся нею на дівчину та, помітивши, що до них наближається наглядач, хутко відкинув палицю від себе і начебто нічого й не трапилося, знову приступив до своєї роботи.

Відійшовши в бік на декілька кроків, Євдокія заплакала.

За що він мене так образив? Прийшли на нашу землю
ненависні гітлерівські недобитки, людей нізащо стільки на гній
пустили, а тепер ще й зуби свої, немов оті дикі звірі, на людей
вишкіряють.

Раптом позаду неї почувся голос наглядача.



499 Добре.

О-о, а чого це ти плачеш, Євдокіє? — схвильовано так запитав


він у неї.

Та це я так, Петровичу, — і вона вже, не соромлячись


нікого, стала розмазувати сльози, що котилися горохом з її очей
по щоках.

  • Ой, Євдокіє, як тільки мені все це не подобається. Ану кажи
    мені зараз же, хто тебе посмів скривдити?

  • Та кажу ж Вам, що у мене все гаразд.

  • Тоді, чого ж ти, голубонько моя, слізьми, як водою, умиваєшся?




  • і він, озирнувшись навколо, поліз рукою до кобури з пістолетом.

  • Запам'ятай, дівонько моя люба, у мене нюх на оце лайно, що ось
    тут перед нами повзає, як в отого битого, перебитого пса. Тому не
    слід тобі їх жаліти, бо ж від цієї зарази всього можна очікувати.


Але дівчина продовжувала мовчати, потупивши заплакані очі в сніг, так як видно добре розуміла, що цей ненависний до ворога наглядач, від якого вже зранку перло смердючою горілкою, і оком не моргне та з великим задоволенням заб'є цього нещасного німця на смерть. А чи винен він у тому, що виконував чиїсь накази не по своїй волі і тепер опинився у цій чужій стороні. Та й хіба ж всі німці згодні були йти на цю безглузду смерть.

— Ну, гади... — заскреготів зубами від злості Петрович, — зараз


я вам покажу, — і він за лічені хвилини вже опинився біля купки
військовополонених, що тільки-но прив'язали ланцюгами хлист
дерева до коней, щоб витягти його з лісу до дороги.

— Liegen50! Я сказав Lіеgen, німецькі курви, й...6 вашу


мать!

Перелякані на смерть полонені, побачивши п'яного наглядача з пістолетом в руці, як стояли, так і попадали сторчма головами у сніг. Але Петрович на цьому не зупинявся й, несучись, як ошалілий просікою, хапав німців за петлі, та погрожуючи зброєю, штурляв їх у глибокий мерзлий сніг.

— Перес-трі-ля-ю! Німецькі тварю-ки-и. Чуєте, нелюди,


повбиваю всіх, як скажених хортів, — і він, захекавшись, немов
той мисливський пес, почав смалити з пістолета, доки у нього не
скінчилися в обоймі патрони.

50 Лежати.


282

283


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


А заводіяка цього бешкету сидів зараз за штабелем пиломатеріалу, замотавшись у лахміття шинелі, й очікував напевне вже на свою неминучу смерть, показуючи Євдокії з розірваних рукавиць два задубілі від холоду пальці та весь час белькотів на своїй мові, що в нього десь там в Германії zwei kinder51 лишилося.

І ось нарешті розпочався отой знаменитий відлік погибелі гітлерівських військ, що влаштувала їм радянська армія на Волзі та під Курськом у 1942-1943 роках, де вони від нищівного удару вже не змогли повністю прийти до тями, а радянський люд від цього полегшено зітхнув, бо добре тепер розумів, що перемога над ворогом неминуча. І ось нарешті прилетіла й до дівчат така бажана та радісна звісточка про те, що рідна, вистраждана ненечка Україна вже повністю очищена від ворога.

Розділ 43 ЗАХІДНА УКРАЇНА

_ Дорогенька моя матусе...», — прочитала Пріська по складам тремтячими губами перші рядки крізь сльози. — «Пише тобі листа твій син Гриша. Закинула мене доля аж у Західну Україну неподалік від міста Станіслава52. Хоча наче війна вже скінчилася, але в цих місцях таке коїться, що й розповідати страшно. Бандерівці незгодні з насильницьким комуністичним режимом і б'ються насмерть за свою вільну, незалежну матінку Україну. Нас називають «окупантами», а росіян — «москалями». Щодня виходимо на завдання, тобто за наказом зверху вбивати таких же, як і ми братів-українців. А після бою не встигаємо хоронити своїх товаришів. Ось і зараз пролунала вже команда «на вихід». Не знаю, що з цього вийде, але здається мені, що цим ми нічого тут не досягнемо. І від такого захисту родіни (тільки не розумію де ж тут ворог?) можна чого хоч очікувати. Цілую тебе, ріднесенька ненечко, моя люба. Чекаю відповіді з нетерпінням.

11.10.1947 року. Твій син Гриша»

Уже тривалий час тероризують «бандити» місцеве населення, вбиваючи активістів та тих, хто співчуває совіцькій владі. І вже вкотре не вдається радянським нападникам знищити купку гірських месників, що засіла у карпатських лісах та горах. Нарешті


51 Двоє діток.

52 Тепер місто Івано-Франківськ.


284

285


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


розвідка донесла, що в селі Модринці з'явилися бандерівські угруповання. Тому, не гаячи часу, і вирушили туди наші хлопці на чергове завдання протореними плаями53, що петляли в горах, ховаючись серед непролазних нетрів та хащів ліщини, буків та стрімких смерек, котрі вдягли ось цю дивну місцевість своїм ошатним вбранням із листя та вічно зеленої глиці54. Наблизившись до невеличкого гірського потічка, що ніс свої бурхливі піняві води, б'ючись об кам'яні величезні валуни, розбризкуючи цілющу діамантову прохолоду навколо, бійці несподівано потрапили під кулеметний вогонь і тут же змушені були залягти.

Ох-х... і дістанеться ж нам знову сьогодні, Васю, — обізвався


схвильований Гринько до лежачого на траві товариша, що притаївся
за кремезним дубом і тепер тільки уважно спостерігав за тим, звідки
ж поливає їх свинцем недруг.

А нам, Гришо, до цього вже не звикати, — відповів так


заклопотано Васько й тут же полоснув чергою з автомата в те
місце, де тільки-но вівся вогонь.

Бій продовжувався недовго, але й за цей короткий відрізок часу загін вже мав втрати. А що до ворога, то той, ніби невидимий якийсь привід, знову десь вислизнув. Раптом неподалік від хлопців розірвалася граната, осколками якої декількох бійців було тяжко поранено. Озирнувшись назад, Васькові здалося, що кущ, який ріс неподалік нього, ніби керуючись якоюсь потаємною силою, піднявся, а потім знову опустився на своє звичне місце. Це звісно спантеличило спочатку хлопця, але той відразу ж збагнув, що до чого й тут же звернувся до товариша:

  • Чуєш, Гришо, ти нічого тут підозрілого не помітив?

  • Ні, а що я повинен був помітити, Васю?

  • Бачиш, отам кущ росте, а під ним мені здається, наче хтось
    є. Тому я, друже, зараз підповзу до нього ближче й смикну за
    вершечок, а ти тим часом підстрахуй мене чергою з автомата.

Наблизившись до наміченої цілі, хлопець вхопив куща за вершечок й потяг його на себе, який враз легко піддався Васькові, а в очі відразу ж кинулася добре замаскована дерном відтулина55.

Ага-а, так ось, чому ми ніяк не можемо їх зловити.



І тільки так подумав, як звідти пролунав постріл, а куля аж дзизнула перед очима.

Ах-х ви ж, суки, — вилаявся про себе Васько й, відчепивши


лимонку, що теліпалася у нього на поясі, висмикнув з неї чеку й
жбурнув у темний отвір.

Від вибуху аж земля затряслася під ним. А як тільки розвіялося просякнуте довкруж повітря їдким димом, боєць відразу ж кинувся до цієї «хитро» замаскованої схованки.

— Ану-у, вилазь по одному, бандерівські головорізи, — заволав


він щосили на увесь ліс.

Та "з того світу" ще напевне ніхто не повертався. І хлопець знову пішов до товариша.

Виконавши чергове бойове завдання, колона совіцьких вояків нічого не підозрюючи, поверталася до своєї частини та несподівано для них на проїжджу дорогу виїхав американський студебекер і, не збавляючи швидкості, понісся прямісінько на бійців. А через якусь мить із напнутого брезентом кузова пролунали автоматні черги і у бік наших вояків полетіли гранати. Ті бійці, що були попереду, встигли розбігтися, хоча і їм, біднесеньким, дісталося. А ті, що мали невеличкий зріст і замикали колону, були знесені мостом автомобіля на обочину. Серед них перебував і Гринько. «Бандитів» тут же було знищено, але хлопців повернути до життя так і не вдалося.

53 Стежки, доріжки.

54 Хвойні колючки, гілки.

55 Отвір, щілина.

286

287


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Розділ 44 ПАСКА

Ще з давніх-давен дотримувалися православні люди посту, релігійних свят та споконвічних обрядів, пов'язаних з усілякими повір'ями.

Та в совдепії про таке не могло бути й мови, оскільки «комуністичні божки» вважали, що Бог і релігія — це є велике зло й опіум для народу. Тому, як тільки випадало якесь релігійне свято у вихідний день, вони навмисне влаштовували робочий день, або «суботнік». Але народ не хотів коритися цим безголовим нехристам й тут же складав про них смішні вірші:

Спасибі партії за добро та ласку,

Що відібрала у людей вихідний і паску.

У радянській колонії заборонялося хрестити дітей та вінчатися. А тих людей, що сповідували цей православний обряд, суворо карали, тобто вилучали із партії, комсомолу, не кажучи вже про посаду чи роботу. Згадаймо наш такий добрий «старий» Новий рік. Літочислення було введено у 46 році до н.е. видатним римським оратором, полководцем Юліем Цезарем, але помилка складала до трьох днів за 400 років. Тому Римський Папа Григорій увів літочислення з 1582 року. І лиш у 1700 р. російський цар Петро І спеціальним наказом увів це християнське літочислення з 1 січня. Але, щоб святкування Нового року не стикалося з релігійним,

288


дубоголовий єретик-реформатор Ленін у 1918 р. навмисне переніс його зі старого стилю 14 січня на новий.

Проте ж були в шані слов'янських народів ще й дохристиянські свята і боги: Тур — Бог сили, заступник лицарської честі, бійців, якого зображали у вигляді бика з золотими рогами та такою ж шерстю; Див — Бог страху з жіночим обличчям, який віщував заздалегідь смерть і всі його кликали соловейком-розбійником; Чорнорог — це ворон і заступник злих сил; Морена — це Богиня темної ночі, смерті, зла; Домовик — це родинний Бог і, якщо його не задобрювати, то будуть увесь час злидні; Сварог — вважався Богом світу, неба, ковальства, шлюбу; Перун — це Бог вогню, котрий мав срібну чуприну, а як вдаряв великим молотом, то висікав іскри у вигляді стріл і був найшановнішим божеством дохристиянської Русі; Лада

це жінка, Богиня весни, донька Леля, що завжди тримала пучечок


калини; Мара — це зла жінка, що розкидала повсюди колючки і
ті люди, що були нею заворожені, кололи інших і на тому місці
кров капала й росла калина; Лель — це молодий гарний парубок,
що завжди приносив дівчатам та парубкам кохання; Ярило — Бог
весняних, польових робіт та статевих пристрастей; Купала — Бог
родючості; Дажбог — син Сварога, або Бог Сонця, тобто світла,
рослинності, добра; Коляда — дружина Дажбога, яка народила
Дажбожича у найдовшу ніч — це Новий рік, Різдво, Колесо, тобто
коляду, сонце; Волос (Велос) — Бог худоби, музики, описаний з
сопілкою в руках; Стрибог — Бог вітрів, буреломів.

А також різні, пов'язані з народними повір'ями слова і речі: Цур-пек — тобто відцуратися від чогось або ж відректися; Стіл і сволок

це сокровенне місце, об який били короваєм або торкалися чолом
дитини, щоб вона була висока і росла щаслива і здорова.

На зміну Різдву, Новому року, Водохрещу приходили інші християнські релігійні свята, які також були в шані наших православних віруючих людей.

20 січня відмічали свято Івана Хрестителя. І в цей день господар виносив залишки святкової їжі худобі.

29 січня вшановували Божого помічника Апостола Петра. І від цієї дати можна вже сміливо відраховувати тринадцять днів до початку весни.

15 лютого — Стрітення, тобто молода дівчина зустрічається зі



289

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


старою, або ще — весна зустрічається з зимою. І якщо в цей день півень нап'ється води, забравши таким чином з собою біду й холод, то весна буде теплою, а літо дощове.

Далі йшла Масляна (Масниця, М'ясопіст) — це останнє свято перед семитижневим постом. Люди дозволяли собі пекти і їсти млинці, вареники, гречаники і таке інше.

24 лютого святкували Власа Покровителя худоби. У цей день люди обкурювали ладаном домашніх тварин, а жінки пили горілку і лупцювали своїх чоловіків пряжками.

9 березня — Обретіння. У цей день за повір'ям начебто була знайдена голова Івана Хрестителя Предтечі, який постраждав за віру Господню.

14 березня — свято Євдокії. І у народі ще називали цю молоду дівчину, що віддала своє життя за слово і віру Божу, Йовдохою.

22 березня — віруючі люди вшановували Сорок святих, що постраждали за християнську віру і були насильно загнані у Севастьянське озеро, де й замерзли. У цей день господині ліпили сорок вареників або ще якихось виробів з тіста. А хто порушував цей релігійний обряд і працював, той мав сорок болячок.

ЗО березня відмічалося Свято теплого Олексія Великомученика, який відрікся від усього і присвятив себе Господу. Вважалося, що в цей день риба вже розбиває лід хвостом, а ведмідь вперше покидає свою берлогу. На полях виставляють вулики і для забави роблять солом'яне опудало, яке тут же прилюдно спалювалося.

  1. квітня — велике свято Благовіщення, тобто «благая», хороша
    звістка, адже в цей день Марія, мати Ісуса Христа, отримала
    звістку про те, що вона через певний проміжок часу народить сина
    Божого. Тому в цей день навіть птиця відмовлялася гніздечко собі
    звивати. У церкві святили просквірки (спечене без солі на воді
    прісне тістечко) та заливали проліски криничною водою, котрою й
    умивалися, щоб бути здоровими та красивими.


  2. квітня відмічали свято Архангела Гаврила, який був головним
    над усіма ангелами Господніми і в цей день він начебто приніс
    звістку Марії, що вона полога. Люди в цю пору розпочинають
    сіяти, обробляти землю, а також не можна в цей день сваритися,
    бо вважалося, що за цим лихомовством біс крокує і замість гарного
    врожаю він сіє будяки та різний пустоцвіт.

290

А невдовзі розпочинався День Руфа, тобто різне гадюччя вилазило зі своїх схованок і в цей день потрібно берегтися — не ходити до лісу й сидіти вдома. Також в цю пору люди відраховували від майбутнього Великодня сім неділь й запопадливо сповідували піст. Що ж до снігу, то він повністю танув. Набожні православні люди варили кашу й закопували її в землю, щоб для них доля не пропала.

На четвертий тиждень відмічали Середохрестя, тобто пекли хрести та посипали маком.

На п'ятому тижні вшановувалася Пресвята Матір Богородиця, а також ця неділя вважалася поховальною.



За неділю до православної християнської Пасхи всі миряни вшановували іще одне свято — Вербну Неділю, тобто святили у храмах розпущені зелені гілочки й, б'ючи ними по плечах, примовляли: «Не я б'ю, верба б'є» або: «Рости, розвивайся, як в лузі вербичка, будь чистим, цілющим, як свята водичка».

Після Вербної Неділі всі готувалися цілий тиждень до Великодніх свят. А в останній четвер до схід сонця милися в лазнях й брудну водичку виливали на перехресну дорогу, щоб не хворіти. Увечері йшли до церкви помолитися, а звідти приносили свічки, якими й підпалювали оливу в лампадках та висмалювали хрестики на сволоках, бо ж цей вогонь неодмінно оберігав їхню оселю та усіх мешканців від різного лиха. А також в цей день або в суботу пекли паски високої циліндричної форми з білої пшеничної муки, в яку добавляли багато яєць, масла, родзинки, цукати та різних домішок, а на вершечках цих незвичайних здобних солодких булках господині ліпили витіюватих голубків або якісь хрестики чи квіточки, після чого ці кулінарні витвори й називали пасхальним хлібом.

Наступного дня була Страсна п'ятниця, в котру розп'яли на хресті сина Божого Ісуса. І в цей день православні люди нічого не затівали.

Промайнуло іще декілька днів. І біля церкви з чималим проміжком часу, як колись, знову задзеленькали весело пасхальні дзвони. А подія була дуже значущою, так наче після пережитих страшних років війни, розрухи, голодомору, неврожаїв та ще різного непередбаченого лиха в кожну сім'ю велике свято нарешті завітало,

291


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


яке в народі називали Пасхою, або Великоднем, а за церковним календарем — Світлим Христовим Воскресінням.

Жили колись у Давній Іудеї заможні фарисеї. Це були злі, ненависні люди, що ставились надмірно до зовнішньої релігії. Але на їхньому злочинному шляху став син Божий Ісус, який і викривав їхню підступність, лицемірство. Щоб знищити його, підлі фарисеї підкупили за тридцять срібників одного з тринадцяти апостолів Іуду, який і зрадив свого Вчителя. Ісуса тут же було розп'ято на хресті. Подолавши знущання Царства Темряви, Ісус Христос воскрес й вознісся на небо. Тож, щоб чатувати нас від всіляких хвороб, негараздів та диявольських посягань, Він піклується про кожного з нас, щоб ми були радісні, поважали одне одного, жили в мирі, спокої та злагоді, зціляли кожний свою душу, а також дбали про хліб свій насущний.

Слово «пасхалія» в церковній термінології означає таблицю, по якій відмічається щороку Світле Христове Воскресіння, враховуючи сюди зміни в календарі. На пасхальне свято завжди варили курячі яйця, бо ж вважалося, що яйце — це символ зародження всього живого на землі. Тому з давніх-давен був широко розповсюджений звичай фарбування пасхальних яєць і в нас в Україні. Крашанки — це один з найпростіших видів фарбування. З дубової кори, горіха, сухих ягід бузини або лушпини з цибулі і тому подібне готували відвари, які й зафарбовували яйця.



Писанки — це трохи складніша технологія. Тут спочатку яйця обробляли кислим розсолом, щоб до шкаралупи краще бралася фарба. Потім на кожне яйце наносили спеціальним пером орнамент розтопленим воском, після чого занурювали яйця у фарбу, яка заповнювала тільки ті місця, де був відсутній віск. І на очах народжувався цікавий, дивовижний, оригінальний витвір.

Але людям не хотілося зупинятися на досягнутому, тож вони і шукали більш складні технології. На шкаралупу яйця наносили темну фарбу, яку після висихання дряпали гострими предметами (булавкою, голкою), тобто створювали свій задуманий орнамент. Цей метод називається «шкрьобанкою» (дряпанкою).

И останній вид — це «крапанки», або ще «мальованки», які належали до декоративних розписів яєць, що виготовлялися з

292


дерева, пластмаси, глини та інших матеріалів, на поверхні яких художник відтворював все, що йому заманеться.

Отже, кожний колір мав своє значення: червоний — символ життя, крові, радості і любові; блакитний — символ неба, простору, вітру, свободи; жовтий —символ тепла, сонця, місяця, зірок; зелений — символ весни, розвитку у природі, першоцвіту.

Пріська також завжди любила ходити до церкви. Ставала майже поряд зі священиком, довго молилася і дуже любила співати в церковному хорі. Літургію вивчила ще тоді, як дівчиною з подругами бігала туди. Та й чого його не поспівати, коли Бог дав такий сильний, красивий голос.

Замотавши у вузлика пасочку та ще з десяток яєчок, вона вийшла з двору й, розмахуючи ним туди-сюди, пішла вулицею до Божого храму.

Христос воскрес, Прісю, — почувся знайомий голос позаду.


Озирнувшись, вона побачила свою подругу, що стояла,

висунувшись по пояс, у відхилену хвіртку.

Воістино воскрес, Варцю, — привіталася й Пріська до неї.
І тільки-но зібралася вже було йти далі, як знову почула:

— Ану, зачекай, подруго, на хвильку. А я тебе гарною


новиною порадую, — ще здалеку розпочала свої балачки Варця
й, наблизившись до Пріськи, поцілувала її тричі, як годиться у
Великоднє свято. — Знаєш, люба, оце вже хотіла було тобі зараз
свій секрет відкрити. А тоді подумала... ні, нехай краще вона сама
один раз побачить, ніж сто раз від когось почує.

  • Он як... Не чекала я від тебе такого, подруго, не чекала. І
    давно ти стала якісь таємниці від мене приховувати.

  • Скажеш таке, Прісю. А може, це якраз і не таємниця зовсім.
    Та доля твоя подальша вирішується. А прийде час, так ще й
    подякуєш колись мені за це.

  • Ну й дива твої, Господи.

  • Та що ти про дива свої клопочешся все, Прісю. Адже такому
    щастю, що випадає раз у сто років, радіти треба. Тому ти не
    криви душею перед Богом хоч сьогодні, подруго, та йди скоріш,
    куди зібралася. А як відсвятишся, до моєї оселі неодмінно завітай.
    Чуєш, буду чекати! А тоді сядемо рядочком, погомонимо про
    те та се лад очком, розговіємось гарненько, як люди, ну звісно

293

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


ж і з таємницею загадковою, яку я тобі приготувала, подруго, познайомлю.

І Варця весело всміхнувшись, швиденько так загорнула теплою, шерстяною хустиною розхристані груди та шию й знову побігла до своєї затишної оселі.

«Гм... чого це вона? Чудна якась», — подумала про подругу Пріська й собі заспішила вулицею.

А біля церкви зібралося стільки віруючого люду, що навіть яблуку ніде було впасти. Спечені на різні смаки домашні вироби парафіянами56 розкладалися просто неба. Чого тут тільки не було. Великі й малі паски з кумедно зсунутими на бік шапками, присипаними зверху цукровою пудрою, цукатами, родзинками, горіхами, корицею, маком, тмином, ванільний запах яких розносився аж по всьому цвинтареві, та пухкенькі апетитні пиріжечки, рулети з повидлом і маком, калачі, кренделики, бублички, маторженики, паляниці білого та чорного хліба й різні здобні тістечка, від яких аж слинка передчасно підкочувалася до горла. А поруч цього добра горіли свічечки, лежали на чистеньких рушничках вербові з розпущеними китицями гілочки, пучечки ранніх весняних квітів та крашанки, вилискуючи різнокольоровими фарбами на сонечку.

Освятивши все, стомлений нічним богослужінням священик, поздоровив мирян зі Світлим Христовим Воскресінням, після чого ті почали розходитись по домівках розговлятися.

Зібравши все у вузлика, Пріська і собі попрямувала через кладовище до Варці. Поздоровивши її зі світлим днем, вона несподівано зустрілася очима з незнайомим їй чоловіком, років так тридцяти п'яти, що сидів у світлиці й уважно спостерігав за нею.

  • Ой, дякую тобі, люба, за поздоровлення і за те, що не
    погордилася та зайшла, а тепер ходімо, я тебе зі своїм двоюрідним
    братом познайомлю.

  • Ну, що ти, Варцю? Дай я хоч трішечки перед люстерком
    причепурюсь.

  • Та ти й так гарненька, Прісю, собою. І не соромся, подруго,
    не соромся, як та красна дівиця.

56 Люди, які жили в навколишніх селах.

294


Доки Пріська ніяковіючи вагалася, що ж їй робити далі, як Варця тут же не витримала і, вхопивши подругу під руку, повела її до світлиці.

  • Так, Трифоне, познайомся, це моя найкраща подруга Пріся,
    про яку я тобі весь час торочила.

  • Дуже приємно, — підвівшись з місця, вклонився він їй і,
    розгладивши задоволено свої козацькі руді вуса, що спадали йому
    аж на бороду, знову вмостився на лаві.

  • Ну що ж, любі мої, ви тут вже без мене трохи погомоніть, а
    я тим часом поїсти щось на стіл зберу.

Через декілька хвилин на застеленому вишитою гарною скатертиною столі вже стояв чималий полумисок з паруючою гречаною кашею, поверх якої лежали апетитні шматочки курячого м'яса. А далі солонина в макитерці і різні до неї приправи в баночках хріну, перцю та гірчиці. І як годиться — гарний графин із вином, скибки нарізаної розсипчастої паски та яйця. Але перш ніж сісти за стіл, всі по черзі вмилися освяченою водою, яку ще заздалегідь приготувала господиня, поклавши туди крашанки й, кинувши на дно тазу декілька мідних копійок. Помолившись перед образами, всі сіли до столу розговлятися.

Так, братику, ану бери графина і налий нам усім по чарчині


винця та вип'ємо, любі мої, за цей світлий день Пасхи, а також
подякуємо Всевишньому за його доброту й піклування про нас, бо
ж тому, хто хороше працює та ще й має мозолі, Бог неодмінно
вдосталь дасть і м'яса, і хліба на столі, — звернулася в хорошому
настрої господиня до гостей.

Ну, дай Боже, щоб і в наступному році було тоже, —


підтримав своїми побажаннями брат сестру і тут же перехилив
чарочку до дна. А як гарненько випили та смачно закусили, Варця
підсіла до подруги і, обійнявши її за плечі, стала з нею вести
серйозну розмову.

Це ж скільки вже літ минуло, Прісю, як загинув твій Іван


на війні?

  • Та... вже, напевне, років шість буде, Варцю.

  • Ну, а як же ти жити далі збираєшся, подруго?

  • Та живу ж, як бачиш.

295

Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


І тобі не соромно оце жалюгідне животіння життям
називати?

А що ж мені, Варцю, залишається робити?

Та як же це що? Отака гарна, приваблива молодиця, а
зробила з себе ганчірку. І тягнеш, як той віл, без чоловіка усе на
своєму горбі. А того бач і не помічаєш, що на тебе вже не один
чоловік своє око кинув. Тому я не буду тебе, Прісю, тут довго
вмовляти і скажу прямо, як воно є, оцей чоловік, що сидить мовчки
та все тільки зиркає на нас, посміхаючись тишком у свої пишні
вуса, тобі подобається?


  • А чого ж, гарний.

  • Так, зрозуміло, тоді я лишаю вас на самоті та піду до худоби
    поратися. А ви ж вже самі тут вирішуйте, що воно й до чого.

Тільки за Варцею зачинилися хатні двері, як розмову тепер продовжив Трифон.

Справді, ну що то за життя одному та ще й у сільській


місцевості. Так, я кажу, Прісю?

  • Та напевне, що так.

  • Тоді перейдемо зараз же до діла. Про тебе мені сестра майже
    все розповіла. Тому послухай краще, що я тобі, люба, про себе
    розповім? Живу я у вашій області, є таке велике село Дептівка.
    Жінка моя померла ще до війни, залишивши мені двох синів.
    Старший, як і твій, уже шостий рік служить десь на Смоленщині.
    А про меншого... соромно й людям розповідати, бо ж, негідник, із
    в'язниць роками не вилазить.


Господар я справний. Виконую різні замовлення по теслярству та столярству вдома. Маю гарну хату, садочок вишневий, присадибну ділянку. Так що, Прісю, якщо хочеш поєднати свою долю з моєю, буду дуже радий. Завтра я їду додому, а ти подумай тим часом. І, як вирішиш, бери адресу у сестри й приїжджай.

А як же я хату свою, господарство покину? А що ж сини мої


мені скажуть? — заклопоталася враз Пріська.

Та яке там у тебе господарство. Головне, щоб здоров'я було,


а все інше — це наживне. Тому насамперед подумай про себе. А як
повернуться сини, поженимо їх, а там внучки з'являться, няньчити
будемо. І заживемо ми, Прісю, з тобою не гірше за інших людей.
Так що, люба, погоджуйся, буду чекати.

296


Цілу ніч перекидалася вона з боку на бік та все обмірковувала, як же їй бути далі. Пригадалося злиденне життя з Іваном. І як же тільки важко було їм ту копійчину заробляти у пана та дітей на ноги ставити. Згадала й те, що не раз тікала в одній сорочці через вікно від п'яного чоловіка до сусідів, який деспотично принижував її жіночу гідність, хоча, напевне, заслуговувала на краще життя. Ходила вона так днів зо три зі своїми думками, ніби ота молода закохана дівка. А потім махнула на все рукою, зібрала такі-сякі пожитки й, продавши скоріш хату, виїхала до Трифона жити в село. А через місяць, а може й другий постукало їй чергове лихо у вікно, що її менший син Гриша загинув, визволяючи Західну Україну від бандерівців. Перенести таку втрату вже в мирний час не кожному було під силу, але при підтримці такого чоловіка, як Трифон, Пріська не тільки змогла, а навіть поступово заспокоїлася, хоча рана на серці від такого страшного горя залишилася на все її життя. А по закінченню служби завітав до Пріськи бойовий товариш її сина Васько і про все їй розповів. Розридалася старенька від жалю до сина знову, бо ж ростила, ростила свою кровиночку, а совіцькі собаки отак безжалісно його на гній пустили. Та нічого вже не вдієш.

XXX


Так промайнуло Світле Воскресіння Господнє і перший день після Пасхи, який називався Великоднім, або Волочильним, в честь якого всі христосувалися, тобто цілувалися, прощаючи один одному гріхи. А також ходили в гості з хлібом, пирогами тощо.

Другого дня окроплювали все свяченою водою й таким чином очищали від всілякої нечесті. На третій день випроводжали свята, які ще називали Радуницею.

А через неділю після Пасхи люди відвідували кладовища й вшановували померлих. І цей день ще називали поминальною «червоною гіркою».

Древній Київ, де відбувалися пасхальні свята, завжди розміщувався на благодатних семи горах, а Рим - на шести. І це число для останнього завжди вважалося нещасливим, диявольським, навколо

297


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


якого збиралися нечисті сили, відьмаки чоловічої статі. А на лисих горах - відьми жіночої статі, мавки та русалки.

Так на 25-й день Великодня люди згадували недобрим словом про Рахманів день. Це були погані чужі люди, що зберігали шану ідолам, язичництву і не визнавали віру Господню.

6 травня вшановувався Святий Юрій — покровитель хліборобів, худоби. У цей день люди обливали чабана водою та просили дощу -

9 травня відмічалося свято Миколи Чудотворця (літнього) — покровителя мореплавців, козаків. Цей Божий чоловік завжди зцілював людей і багато робив для них корисного, за що й був визнаний Всевишнім.

22 червня святкували День Зілоти-Симона — покровителя рослинності, з котрого й розпочиналися Зелені свята (Трійця), тобто Бог у трьох постатях — Батько, Син і Святий Дух. У цей день розвішувались зелені гілочки (клечання) й таким чином вшановувалася родючість. На річках, озерах, ставках з'являлися русалки (втоплені нехрещені дівчата).

25 червня відмічалося релігійне свято Онуфрія Великого. І в цю благодатну годину люди збирали та сушили різні лікарські трави. Але за повір'ям, начебто квіти пожалілися святому, що їх до Спаса мороз пообіцявся знищити й Онуфрій, не чекаючи, вдарив його обухом сокири по голові й таким чином порятував рослинки. Опісля цього свята люди розпочинали заготовляти сіно для годівлі худоби.

6—7 липня святкували свято кохання — Івана Купала. У цю ніч люди очищали себе водою та ватрою.

12 липня відмічалося свято Божих апостолів Петра і Павла, що пропагували вчення і слово Господнє. А ще в цей день хлібороби робили перші обжинки, зажинки, які змішували з торішнім врожаєм й, охрестивши їх у храмі, пекли хліб, хоча вже через тиждень розпочиналися справжні жнива.

1 серпня випадало свято Мокрини. І якщо в цей день йшов дощ,


то осінь була дощова. А також вважалося, що це вже останній
день літа.

2 серпня розпочиналися горобинові ночі, купатися в річках вже


не можна було, бо ж, за язичницьким звичаєм начебто пророк

298


Ілля, який написав Старий заповіт, у водичку помочився, а хто порушував попередження святого, дуже хворів.

14 серпня відмічалося свято Маковія, або ще називали його Днем семи мучеників, що постраждали за віру християнську Господню. Люди пекли коржі, посипали їх маком.

19 серпня розпочинався Спас. У цей день Всевишній зберіг життя людям і, перевдягнувшись у білу, як сніг, одежу, зійшов на гору Фавор, де й проводив там бесіду з померлими людьми. Віруючі ж люди святили яблука та всілякі мучні вироби з фруктами й їли з медом. У цей день поминали мерців.

28 серпня відмічалася Перша Пречиста — Успіння Святої Матері Богородиці, яка начебто померла. Але, за церковними тлумаченнями, свята жінка просто заснула. Розпочинався сезон мисливства та весілля.

Відтак за цим святом вшановували Господнього Івана Хрестителя, якому цар Ірод відрубав голову за те, що той був хрещеним батьком Ісуса, сина Божого.

14 вересня відмічалося Постриження молодих хлопців, тобто закінчувалися гуляння на вулицях й розпочиналися досвітки (вечорниці).

21 вересня — Друга Пречиста і на рожаниці йшов дощ. У цей день люди поминали всіх померлих.

28 вересня відбувалося Здвиження, тобто земля здвигалася і всі гади знову сповзалися до своїх нір.



14 жовтня відмічалося свято Покрови. За переказом, під час
богослужіння Пресвята Матір Богородиця накрила всіх покривалом.
А люди було кажуть так: «До Покрова дівка реве, як корова, бо
ж ніхто заміж не бере». Але ж у ці якраз дні й розпочинали хлопці
сватати дівчат.

8 листопада люди вшановували святого князя Дмитра, що безкорисно допомагав людям, будував храми і за це Господь залишив його тіло нетлінним. А люди в цей день було так кажуть: "До Дмитра дівка завжди хитра, а після Дмитра хоч комин витри".

15 листопада надходило свято Кузьми і Дем'яна, що зцілювали
різні хвороби та успішно лікували людей. А також їх ще називали
охоронцями від змій. Дівчата в цей день робили складчину, варили
курей і вихвалялися одна перед одною, чия краща.

299


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини

21 листопада. Всі православні християни вшановували Михайла Архистратига, покровителя мисливства, що правив всіма ангелами небесними Господніми. У цей день люди завжди святкували храм Христа Спасителя.

300

Розділ 45
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка