Полтар григорій Михайлович



Сторінка13/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір5,39 Mb.
ТипКнига
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24
НЕЧИСТЬ

Жила в нашому селі дуже знаменита на все довкілля своїми диявольськими витівками баба Наумішка. Отож збереться бувало за чимось людина, а назустріч їй, ніби на зло вже чортяка бабусю - Ягусю пре. Все, відкладай те, що задумав на опісля, бо ж вдачі тобі сьогодні все одно не бачити. Тому, як угледять ще здалеку цю «потолоч» люди, так і обходять її тишком-нишком іншими шляхами, хрестячись на вдачу, або ж скрутивши дулю в кишені, тут же й кажуть: «Срака тобі в око, а нам, гадюко, не навроку.» Бо ж мала ця мудра змія неабиякий хист до чаклунства.

Народила вона вилупка, якого й нарекла Андрієм. Але, як кажуть: «Відірване яблучко від яблуньки недалеко вже й котиться».

Ще з дитинства цей недоносок мав звичку верховодити над слабкішими дітьми. Часто коїв різні бешкети на селі. І дуже вже любив почесати свої кулаки об чиюсь пику. У школі вчився абияк і раненько почав курити, крадучи тютюнець у діда та батька. А як трохи підріс, уклюнувся в чарчину, після чого й покинув школу, бо ж у нього, як бачите, з'явився неабиякий інтерес до спідниць незамужніх молодиць, в котрих й користувався великим попитом.


202

203


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Батько його, старий Наум, все своє життя тільки й мріяв про те, щоб якось розбагатіти і з великою радістю сприйняв Столипінську37 реформу, яка давала селянам можливість купувати землю й таким чином ставати на ній одноосібником-господарем.

А через декілька років у селі вже з'явилися перші заможні селяни-середняки, до когорти яких і можна було зарахувати старого Наума.

Але Петроградський переворот змішав всі карти до купи, а в тридцятих сталінська політика розпочала все ламати й створювати нову економічну систему.

Ні-і, я не дурак, щоб віддати усе злидоті, ач які... Це ж що
виходить? Я дбав, дбав, а тепер захапає хтось усе задарма. Та
я краще ось це нажите добро спалю до тла, а їм все одно нічого
не залишу, — балакав сам з собою, сидячі біля столу за чаркою
горілки, старий Наум.

Але ж, якось так сталося, що його ніхто навіть і не зачепив.

Живеш сам собі, Науме, ну й живи, але побачиш, прийде час...
і приповзеш ти неодмінно до нас на колінах, — підтрунювали все його
колгоспні активісти, завидівши як він бідолаха свою латку землі обробляє
не волами й кіньми (яких продав з переляку, що відберуть), а коровою.

Та Наум знав, що таке «комуна», бо гуртове, як ото чортове. Тож, побачивши колгоспне життя на власні очі, він і придумав таку пісеньку: «У колгоспі добре жить: один робить, сім лежить».

Пройшли роки і Наум вже почав мріяти про те, що повернуться знову старі часи, а там син його Андрій міцненько зіпнеться на ноги та й продовжить розпочату, непосильним трудом його справу, але всі сподівання рухнули водночас. Відмовився Андрій від господарювання на землі і через якийсь час виїхав з села, у місто Прилуки легшого хліба шукати.

Та через трохи поповзли чутки по селу, що Наумів Андрій страх наводить на місцеве населення своїми кримінальними діями, де особисто очолив банду, яка й нарекла його Бобуром. Але, як кажуть: «Не довго музика тут грала і фраєр весело гуляв.»

Проте несподівано на їхні «хази» та «малини» органи безпеки з ГУББ38 нагрянули і багатьом бандитам назавжди прийшлося розпрощатися з життям. Ну а ті, що залишилися живі, були

засуджені й відпроваджені десь аж на «Сто перший кілометр» ліс для родіни заготовляти.

Розпочалася війна і Бобур зі своїми дружками вбивають охорону концентраційного табору й, блукаючи, немов ті вовки лісами, через місяць-другий добираються до своїх.

Похоронивши свого чоловіка від серцевого нападу й, дізнавшись про повернення сина, стара Наумішка тепер, ніби та орлиця, кинулася захищати від стороннього ока і правоохоронних нишпорок своє дитя, ховаючи його з товаришами в леваді на старій бортні39 покійного Бермата.

Та на превелике щастя, влада знову змінилася, про яку так мріяв, не доживши до цього світлого дня, старий Наум, бо совіцькі вояки панічно кидали все й відступали на Схід, а Бобур зі своїми друзками радо зустрів німецькі війська й перевдягнувся з великим бажанням у форму поліцая.

_______________




37 Міністр, що займав посаду ще при царі Миколі II.

38 Державне управління боротьби з бандитизмом.

204


39 Бджолярня, пасіка.

205


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Розділ 32 СТАРОСТА

Напівморок, з неймовірною швидкістю опускався на землю, окутуючи її своїми таємничими чарами і ніби навмисне заволік старосту у свої непролазні хащі, а згодом настала така темінь, що хоч бери та в око ляпни.

  • Тпр-у-у, — зупинив він свою конячину й, сидячи на возі
    тепер розмірковував про те, як же йому бути далі та виплутатися
    з непередбаченого такого «павутиння», що вже майже зовсім
    загородило йому шлях.

  • Ану, я зараз злізу з воза і виведу худобину за вуздечку, щоб
    не дай Боже та не впертися десь у канаву. Ну й позаростало ж тут
    за часів війни, що хоч бери сокиру та вирубуй оце в'їдливе кляте
    гілляччя, — лаючись, тяг Фіалку (так кликали сіру маститу кобилу)
    позаду себе з возом Василь Степанович на трохи світліше місце, де
    вже неподалік нього замаячила на пагорбі Прісчина хата.

  • Хух-х, ну слава Богу, приїхали, — полегшено зітхнувши,
    притримав він кобильчину за віжки біля дворища і озирнувшись
    навколо, зсунув обережно рукою солому, яка прикривала невеличкі
    клумачки, що лежали на самому денці гарби. І тільки після цього
    хутенько заніс їх у Прісчин двір.

Трохи віддихавшись, староста прислухався, чи не слідкує за ним хто й, наблизившись до вікна, стукнув у шибку. На тлі тьмяного світла від гасової лампи з'явилася постать господині.

206


Ну-у, кого ще там нечистий носить, — обізвалася сердито
вона.

  • Та... та це ж я, Іванівно.

  • А, зараз, зараз відчиню.

І Пріська, перш ніж піти в сіни, попередила хлопців про небезпеку, які звісно ж не розгубилися й на всяк випадок приготували зброю.

Увійшовши до убоги, староста здійняв свого просякнутого наскрізь потом кашкета й привітався з усіма. А потім попросив, щоб господиня убавила трохи світло в каганці, мотивуючи тим, що, мовляв, дуже вже всілякої гидоти зараз розвелося, яка попід вікнами все лазить та винюхує. І тут же вхопивши рукою стілець, примостився на ньому біля столу.

  • Так може тобі, Степановичу, борщичку пісненького з грибами
    та квасолькою всипати?

  • Ой ні, Прісю, дуже вдячний за гостинність, але ж не той
    зараз час, щоб борщики роз'їдати та й пізня вже година. А мені
    ж... ще треба блигом світ через Чорний хутір повертатися та ще
    зайвих декілька кілометрів на колеса намотувати, так як левадою по
    такій темряві вже не проїдеш.

Але, угледівши партизанів, що вийшли зі своєї схованки, староста підвівся з місця й на радощах обійняв їх по черзі.

Ну що, хлопці, розповідайте скоріш як там наші?

А що розповідати, Степановичу, коли ви й самі не гірше за
нас усе знаєте.

Дуже вже в скрутному становищі зараз знаходиться наш партизанський загін, одягнені всі абияк, а зима ж... не за горою, їсти майже нічого та й зброя багато чим відрізняється від німецької. Ото, що у них віднімемо голими руками, тим і воювати доводиться.

З великою досадою на серці, розповідав Сашко старості про всі біди та негаразди в партизанському загоні.

Так, так, бачу, синку, що і у вас там справи також не густо
проштовхуються вперед, хоча і у нас не краще. Німці тільки
коли-не-коли в село навідуються. А всі повноваження повністю
поперекладали на наші плечі. Та й люди поробилися немов оті дикі
звірі. І оце вам так скажу, якби їхня воля, вже давно загребли б
мене десь живцем у сиру землю, а я ж не можу їм очі відкрити
та правду сказати. Тому й терплю від них ось цю ненависть та

207


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


приниження до себе. А тепер послухайте, що я вам про клятого Бобура розповім, який десь години зо дві як назад від мене поїхав. Доручило нам німецьке командування всі дані на місцеве населення, що залишилося в окупації, зібрати. Тож, що від мене залежатиме, зроблю все, щоб когось прикрити чи попередити про небезпеку, але ж він, гад, також не дурень і щоб якнайкраще вислужитися перед гітлерівцями, не одну в селі людину замордує. А як виб'є з них достовірні факти, так відразу ж і відвезе їх німцям у Монастирище або Буди, куди він частенько до них навідується. Правда, покидьок їде не один, а ще й декількох поліцаїв з собою бере. А там дивись... чого доброго ще й німців з собою притягне, щоб ті навели тут свій «арійський порядок», який вони полюбляють ще з часів свого знаменитого Кайзера40. Він і до мене, гад чогось став принюхуватися чи може щось запідозрив? Тільки ж я не дуже його боюся, бо «дякуючи» радянській владі, також як і він, відсидів декілька років в концентраційних таборах. Тому я вас дуже прошу, повертайтеся якнайскоріш у партизанський загін і перебалакайте там зі своїми командирами про те, як від цього «недоноска» позбутися, бо цей недолюдок через пекло пролізе, а свого все одно доб'ється. Ага, бач, є іще одна для вас новина, хлопці. На отій військовій базі, що знаходиться за три кілометри від нашого села й вирішили німці там якісь майстерні побудувати, начебто для ремонту своїх танків. Одначе мені здається, що там щось буде набагато серйозніше, а мені по наказу оберштурмфюрера Крайше (є там у них один такий з головних над німцями) потрібно майстрових людей для будівництва зібрати. Ну, я думаю, ви з цим ділом самі краще розберетесь. А зараз підіть у двір і внесіть клунки з крупою та борошном. Це мені німці, як були, в знак «дружби» трохи лишили. Так я ото вам й відсипав, щоб ви там у партизанському загоні з голоду не пухли. Ну, а далі будемо щось думати. А ти, Прісько, попитай у родичів якоїсь теплої одежини. Тільки дивись, роби це обережно, бо після того, як наші почали відступати, деякі з селян вже по іншому почали міркувати. І останнє до тебе прохання, Іванівно. Сьогодні ж вночі спечи хлібця, а Гриша нехай завтра раненько й віднесе його в ліс партизанам.

40 Німецький головнокомандуючий, що вів війну на Україні у 1918 році.

Після цих слів Василь Степанович хутенько підвівся, натягнув на самі вуха свого кашкета й вийшов з хати.

Повернувшись в партизанський загін, Сашко зустрівся з командиром та політруком й розповів їм про все те, що відбувається в селі.

Ну, що ж, хлопче, — звернувся до нього командир, — ти цю


кашу заварив, тобі її й доїдати, тому день відпочиньте, а опівночі,
коли вже всі собаки дріматимуть, навідайтесь з хлопцями у гості
до Бобура. Так я кажу, Трохимовичу, чи ні? — звернувся тепер
командир до політрука.

Так то воно, так. А якщо цього гада та не буде вдома?



  • А, ну тоді нехай діють по обставинах. Ти ж, Сашо, я думаю,
    ще стежки до Бобурової хати не забув?

  • Та, що ви таке кажете, товаришу командире, навпомацки, а
    цього виблядка все одно знайду.

XXX

Моє покоління, на превелике щастя, наче обійшла війна десь стороною, але це зовсім не так, бо війни в інших регіонах світу все одно були. Згадаймо Кубу, В'єтнам, Анголу, Камбоджу, Китай. Нахабне втручання совіцьких військ у НДР, Угорську, а пізніше в Чехословацьку народні республіки, Афганістан та безглузде приборкання кавказьких народів у Дагестані, Чечні й так далі. А мені ж особисто не довелося приймати участі в бойових діях. Вперше я почув це неприємне слово «війна» ще в шкільному віці на лінійці, де нам читали політінформацію і показували на шпальтах газет вбитих людей та дітей в Алжирі. Після чого мені стало боязко, бо я навіть і не уявляв собі того, що навколо мене так гарно сяє сонечко, буяють різнобарвними відтінками на шкільних клумбах квіти. А в якійсь там далекій країні від рук агресорів гинуть ні в чому неповинні люди.

Та з роками дізнався, що і в нашій країні, «где так вольно дишет человек», було не краще. І без війн продовжували гинути й зникати кудись люди, бо ж комуняча система не хотіла, щоб люди знали правду про цю загадкову, страшну війну, тому безжалісно знищувала кожного, хто їй перечив у чомусь. Адже здавалося, закінчилася


208

209


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


така кровопролитна й виснажлива війна. Ми отримали перемогу над дуже сильним ворогом і люди на радощах тепер стали писати свої спогади про страхітливі пережиті воєнні роки, відображаючи в них хоробрі й героїчні подвиги наших бійців. Та, як кажуть, не тут то було, бо ж поруч був власний, добре замаскований, підлий ворог, що затаївся на якусь мить, а тепер, підвівши голову, почав простягати свої ненаситні, загребущі щупальця, щоб душити й знищувати все те, що попадало йому в пазури. І з великим натхненням, не гірше за гітлерівців, знищувала у своїх знаменитих в'язницях добрих, порядних людей. Візьмемо хоча б ось цей нечуваний у всьому світі дикий експеримент з газовими душогубками, який вперше було впроваджено в країні рад великим кормчим Сталіним зі своїм найвірнішим псом мегрельським євреєм Лаврентієм Берією.

Людей, що не піддавалися зуботичинам, тортурам у застінках МГБ41, садовили в спеціально обладнані кузови, начебто для перевезення їх в інше місце і в лічені хвилини знищували газом, який потрапляв через замаскований отвір у добре герметичне приміщення кузовів від мотора автомобіля. Відбувалося це в Кубинці Московської області. Після чого очманілих людей добивали в ямі.



Так чим же відрізнялися совдепівські керівники від гітлерівських головорізів? Які також під час цієї безглуздої війни, що розпочали з великим задоволенням Сталін з Гітлером проти свого народу і застосовували цей метод у концентраційних таборах Бухенвальду, Аушвіцу, Равенсбрюку, Освенціуму, Майданеку, Собізбору на військовополонених.

Радянська система завжди виставляла усіх німців дурнями й невдахами. Але ж напевне забула, з якими тільки неймовірними втратами й зусиллями нам довелося зупинити ось цих невдалих дурнів аж біля Волги. Було мій батько каже:

  • Все нас тільки страхали політруки та командири, що німці нелюди, німці звірі. А серед наших хіба не було таких? Пам'ятаю, як до нас на передову прибуло десь аж з Середньої Азії нове поповнення. Хлопці молоді, не обстріляні, ну одним словом, пороху ще не нюхали. У них там на Батьківщині плюс тридцять жари, а в нас навпаки, але ж хто тут з ними буде возитися та ще й

_________________

співчуватиме їм? Ото ж бо, попадали вони в сніг, а підвестися вже не має сили, так як руки закоцюбли, а ноги в обмотках вже зовсім до підошви попримерзали. А тут, ніби на зло, чорта нечистий за їхніми душами приніс. Таке гидомирне, морда вся в прищах, на жопу схожа, тільки й того, що при погонах. Вихопило воно пістолета і давай ним тут розмахувати, бо ж командиром у нашу роту назначене. Ага-а, підскочило воно, стерво до лежачих бійців на снігу, заюшилося, ніби оте оскаженіле цуценя, слиною, а тоді взяло та й вистрілило так безжалісно одному узбекові прямісінько в затилок. Побачивши таку неприємну картину, всі бійці нашої роти з презирством стали ставитися до цієї совіцької падлюки. Минуло декілька днів і нам було наказано вибити німців з тих позицій, що вони захопили раніше. Ну ми ж, звісно, підвелися і по команді кинулись в атаку. І тут я чую позаду себе: «Коман-ди-ра вби-ло». Але на цей окрик ніхто навіть і не озирнувся, і тільки десь в кінці бою стало відомо, що хтось свідомо зі своїх вхудокав таки командира. Довгенько копалися та допитувалися нишпорки з НКВСС42, але на цьому все й стихло. Правда, вийшов новий наказ Сталіна про пом'якшення командирів до своїх підлеглих, бо ж багатенько стало гинути їх через те, що вони не по-людськи ставилися до рядових бійців, які їм і мстилися. Тому не вір, синок, що всі німці були погані. Адже є свідки, що жили й спілкувалися з ними, приміром твоя рідна бабуся, мій брат. А те, що вбивали, так як же без цього на війні?

Тож дізнавшись про таку правду від мого батька, було просто дивно, що комуністична пропаганда навмисне розносила плітки про поганих німців. І ми знаємо тільки один бік медалі. А хіба радянські війська по голівці гладили? Не менше, я думаю, за фашистів вбивали, ґвалтували і таке інше. Хоча є ще такі люди, що не вірять у це. Працював я десь в середині восьмидесятих років XX століття на Харківському заводі тракторних двигунів. І зайшли ми якось після роботи з дядьком Миколою до пивного бару. Взяли по кухлю пива і, розмовляючи так поміж собою, прохолодний цей напій смакуємо. Не знаю, що мені тоді в голову збрело, але я чомусь зачепив військову тематику і висловив свою думку про
________________


41 Міністерство Державної Безпеки, яке було створено в сорокових роках XX століття.

42 Народний комісаріат внутрішніх справ союзу.


210

211


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


те, що мовляв, німці дуже вже знущалися з нашого населення та ґвалтували наших дівчат, жінок. А дядько Микола помовчавши трохи й каже: «Ну що ж, хлопче, війна війною, а природа все одно потребує свого. Ось і я, визволяючи Литву, молоденьку литовочку під автоматом зґвалтував.»

А поруч нас за столиком літній чоловік стояв і, почувши таке правдиве зізнання дядька Миколи, тут же з ненавистю й висловив свою особисту думку: «Ну, сука, була б моя воля, то я тебе гада отакого отут же на місці ось цим кухликом з під пива й прибив би.»

Так що, шановні мої друзі, різні були й серед наших захисників та визволителів. Багато людей хотіло тоді, розповісти у своїх правдивих спогадах всілякі воєнні історії та так бідні й не дочекалися тієї слушної години, забравши усі ці найцінніші факти з собою в могилу.

І тільки аж через багато десятиліть, ми вперше побачили правдиву кінострічку, поставлену кінорежисером Сергієм Бондарчуком, по написаному твору російським письменником Костянтином Симоновим «Живі і мертві». А пізніше - Михайлом Шолоховим «Вони билися за Батьківщину».

Дядьку Павло, а яке ж ви нам сьогодні кіно покажете? — з


великою цікавістю запитували ми було, щебечучи, ніби оті голодні
ластовенятка в гнізді, у кіномеханіка, оточивши його з усіх боків.

А він, посміхнувшись люб'язно так, вдивлявся у кожного з нас та ніби хотів вгадати, чий же це такий допитливий хлопчик чи дівчинка і тут же й відповідав:

Та... про війну, дітки.

Ур-а, ур-а, — раділи ми весело, обіймаючи один одного та
підкидаючи свої шапки вгору.

І цей дитячий ґвалт відразу ж нагадував мені отих чорних галчат, що завжди ховалися в димоході сільської школи, яка стояла поруч клубу, а тепер, відчувши наближення дощу, вилетіли звідти й стали кружляти навколо нас.

Доки дядько Павло, добряче намучившись, заведе старенького двигунця, який і виробляв струм, щоб показати нам цікаве кіно. Ми ж у цей час, отримавши квитки від касира по двадцять п'ять копійок, вмощувалися на своїх місцях й з великою жагою очікували

212


на те, коли ж засяє таке бажане для всіх нас жовтувато-сіре світло кінопроектора на екрані.

Ось, несподівано звідкілясь з'явився німецький танк, який женеться тепер за бійцем, що біжить у нього попереду і брязкаючи здоровенними гусеницями, він неодмінно розчавить його. Але боєць не розгубився й тут же вскочив у перший ліпший окіп. Втративши свою жертву з поля зору, німецький танкіст завертів свою розмальовану бойову техніку з хрестами на місці, а потім почав наводити пушку прямісінько на мене. Від такої несподіванки все моє тіло аж знітилося, а очі самі по собі чомусь заплющилися. Та боєць не розгубився й, знайшовши в окопі протитанкову гармату, встиг декілька раз пальнути з неї по цьому страховиську з хрестами. Танк здригнувся й, відкотившись трохи назад, затих навіки. Тільки одна гусениця розчепилася й продовжувала ще сповзати по інерції з коліс, а з величезної, страхітливої башти несподівано повалив чорний, густий дим.

Напевне ж ви здогадалися, що йдеться про епізод з кінофільму режисера Г. Чухрая «Подвиг солдата», де дуже гарно виконав свою роль С. Івашов і може такого й не було на війні, але ми завжди сприймали усе те, що бачили в кіно за чисту правду, бо ж достеменно ще були малі й дурні. А після кінофільму зберемося з хлопчаками десь у леваді, поробимо з дерева шаблі, автомати, кулемети, пістолети й нумо гратися у війну. Тут серед нас обов'язково знаходилися свої Гітлери, Геббельси, Чапаєви. І ото вихопиш було якогось соняшника на чужому городі, осідлаєш його поміж ногами, як коня, й скачеш задоволений на ньому верхи по леваді, рубаючи шаблюкою молоде, соковите пагіння квітучої жовтим цвітом зіноваті та уявляєш, напевне, себе бойовим командиром на баскому коні, який веде за собою велике, шалене військо, що, атакуючи ворога, знищує його на своєму шляху.

Багатенько часу промайне відтоді. І в країні рад настануть великі зміни. Деяким журналістам, письменникам та родичам все ж таки вдасться зазирнути в совіцькі архіви, де вони наштовхнуться на справжні документи, в яких йдеться мова, що В.І. Чапаєв у річці Урал не загинув, а дивом з купкою бійців залишився живим і повернувся до «своїх». Одначе ті вже й заупокійну над ним заспівали. Дізнавшись про таку халепу, Ленін, Фрунзе, Ворошилов, Будьонний та Троцький вирішили приховати від людей цю неприємну історію і назавжди затоптали легендарне ім’я

213


Григорій Полтар

Терпкий кетяг калини


Чапаева, кинувши його до в'язниці, де він, бідний, сидячи там, і осліп. А помер аж на дев'яностому році життя. Хоча треба звинувачувати у його загибелі Л. Троцького, котрий, зрадивши його, помстився цій людині за те, що відмовилася придушити черговий заколот селян проти радянської влади.

Нас завжди виховували на таких пришелепуватих облудливих фільмах. І це було дуже вигідно тоталітарному режиму тримати у покорі радянських рабів, що рвали пупи та жили на неї. Тож і розраховувалися ці дешевенькі стрічечки на пересічних радянських дурнів. Згадаймо стахановський, а народ придумав «стакановський» рух, що був започаткований у 1935 році. Навіть не кожний трактор зміг би таке витримати. А тут уявіть собі одну людину з відбійним молотком, яка за зміну видобула 227 тон вугілля. Так уміла гарно прибріхувати радянська система, а особливо підбурити маси на різні авантюрні справи. До цих же міфічних кінострічок можна було віднести іще такі соціалістичні вигадки наших кінорежисерів-блюзнірів, що плазували перед Сталіним та його авангардистами — це «Свинарка і пастух», «Волга-Волга», «Трактористи», «Комуніст», «Піднята цілина», «Іван Бровкін на цілині», «Молода гвардія», «Кубанські козаки», «Большая жізнь» та ще багато й багато інших.

214


Розділ 33
Каталог: files
files -> Відділ освіти Криничанської райдержадміністрації
files -> Звичаї та обряди українців
files -> Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Крохмаль Валентина Федорівна На допомогу молодому вчителю Схвалено радою методичного
files -> Календарно-тематичне планування з української мови для 5 класу
files -> Дячук І. А. На допомогу класному керівникові «Ціннісне ставлення дітей до сім’ї, родини, людей»
files -> Н.І. Дяченко, Т. В. Ружанська ігрова діяльність на бібліотечних уроках як засіб виховання інтересу до книги, становлення І розвитку читацької компетентності школярів
files -> Юлия Борисовна Гиппенрейтер Продолжаем общаться с ребенком. Так?
files -> Урок Тема Морфологічна будова слова. Засоби словотворення
files -> Робоча програма з української мови для 5 11 класів рівень: загальноосвітній Учитель Герасименко ОленаМиколаївна


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал