Походження та рання історія міста Катеринослава



Сторінка4/6
Дата конвертації09.12.2016
Розмір0,83 Mb.
1   2   3   4   5   6

Заслуговує на увагу намагання дисертанта визначити співвідношення Катеринослава І (Кільченського) та Катеринослава II (на Дніпрі). Дослідник досить ретельно розглядає та реконструює історичні факти, пов'язані із виникненням Катеринослава І. Він намагається протиставити традиційній точці зору про невдалий вибір місця губернатором В. Чертковим, про “дуже вдале, з точки зору безпеки” місце для Катеринослава І (с. 91). Так, можна погодитись, що В. Чертков, як колишній командир Нової Дніпровської лінії, прив'язував вибір міста – фортеці Катеринослава І до фортець цієї лінії і керувався фактором безпеки при виборі місця. Але факт залишився фактом. В. Чертков, врахувавши фактор безпеки, зовсім не враховував природно-географічного фактору, при виборі місця для Катеринослава І, від чого життя мешканців стало просто неможливим. Зазначимо, що це не перша і не остання помилка В. Черткова. Згадаймо, що його вибір місця для Олександрівської фортеці поблизу ріки Мокрої Московки також був невдалим. Фортеця весною затоплювалася розливом річки і В. Чертков змушений був через півтора року переносити фортецю Олександрівську, тобто, нинішнє місто Запоріжжя, на нове місце — високий пагорб річки Сухої Московки.

Цілком можна погодитись з положенням дисертанта про відсутність зв'язку між Катеринославом І та II, що це — “два різних міста” (с. 99). Максим Кавун наводить 5 головних рис, що унеможливлюють зв'язок цих міст. Приймаючи і погоджуючись з цими рисами зазначимо, що ці риси — наслідок явища, факту в урбанізаційному процесі, який залишився поза увагою даного дисертаційного дослідження і поза увагою дисертанта. Він просто цей факт був невідомий. Що це за факт?



Справа в тому, що у свій час В. Кабузан згадував проект будівництва м. Катеринослава при с. Кобеляки. В основі цієї згадки — незатверджений Г. Потьомкіним та імператрицею проект штату Катеринославського намісництва 1783 року, поданий губернатором Тимофієм Тутолміним. Але відмова від запропонованого штату, де на першій сторінці було позначено, що “Губернське місто Катеринослав в містечку Кодак”, ні – “Кобеляки”, зовсім не означала відмову від вибору місця для губернського міста Катеринославу. Справа в тому, що вже влітку 1783 року губернатор, Тимофій Тутолмін розглядає і розпочинає роботи по будівництву Катеринослава у Кобеляках. Створюються і апробовуються плани міста, які затверджуються тим же Потьомкіним. До Кобеляк доставляється будівельний матеріал і зганяються робітники. Активно розбудовуються присутні місця. Для того, щоб оперативно керувати будівництвом нового губернського міста Катеринославу Т. Тутолмін наприкінці літа 1783 року переносить правління Катеринославського намісництва з Кременчука до Полтави, щоб бути поближче до нового губернського міста Катеринославу і готує переїхати до нового губернського міста Катеринославу, яке чудово розбудовується у Кобеляках. Я хочу сказати, що Т. Тутолмін постійно шле рапорти про хід будівництва Катеринослава у Кобеляках. Г. Розбудова губернського міста у Кобеляках тривала до травня 1784 року, тобто трохи більше року. Губернське місто Катеринослав будувалося і було в місті Кобеляках. З червня 1784 року правителем Катеринославського намісництва замість Тимофія Тутолміна було призначено Івана Синельникова – більш покладистого, і головне те, що він був більш готовий виконувати усі як законні, так і незаконні розпорядження Г. Потьомкіна, а Т. Тутолмін, з підвищенням в чині генерал-полковника був відправлений намісником в Олонецьку губернію. Таке собі підвищення, досить цікаве! Зазначимо, що Т. Тутолмін – це особлива постать на тлі Південної України як правитель Катеринославського намісництва. Справа в тому, що належав він до старої аристократії російської, такої боярської аристократії, і тому специфічно ставився до Григорія Потьомкіна. Крім того, сам Потьомкін не мав влучних засобів вплинути на рішення Тутолміна, якщо він заявляв про керівництво буквою закону. А в своїх діях він завжди Потьомкіну говорив, що він керується положенням про цивільного губернатора 1764 року. І що він робе все згідно повноважень цих положень. А тому не боявся самостійно приймати будь-які рішення, і самостійно приймати рішення про будівництво й розбудову Катеринослава у Кобеляках. В цьому контексті Кобеляцький Катеринослав — це дітище Т. Тутолміна, з яким певний час мирився й Г. Потьомкін. Але на травень 1784 року стосунки між намісником і правителем настільки загострилися, що після заміни Т. Тутолміна І. Синельниковим намісник не хотів чути про будь-які починання тепер вже Олонецького намісника. Як наслідок, з літа 1784 року питання про місце будівництва Катеринославу знову стало відкритим. Але слід враховувати і те, що впродовж усього правління Т. Тутолміна І. Синельников виконував обов'язки товариша правителя і, як віце-губернатор, старався на розбудові Кобеляцького Катеринослава.

Відтак, ми повинні говорити про Катеринослав II у Кобеляках і Катеринослав III на Дніпрі, тобто, вони просто існували, тобто, не два Катеринослава: Катеринослав І на Кільчені, Катеринослав ІІ на Кобеляках і Катеринослав ІІІ у Катеринославі на Дніпрі. Наявність проміжної ланки між Катеринославом І та Катеринославом III на Дніпрі у вигляді Катеринослава II у Кобеляках і стала як для нового правителя І. Синельникова, так і для Г. Потьомкіна, фактором, що розривав зв'язок між Катеринославом Кільченським і Катеринославом на Дніпрі. А не ті фактори, які намагався Максим поєднати.

В цьому контексті третя фаза урбанізаційного процесу у Дніпровському Надпорожжі, яке там визначається вельмишановним дисертантом, вимагає суттєвого корегування, в зв’язку з оцими такими речами.

Водночас, я хочу сказати, що в контексті всіх цих речей постає значна кількість питань, наприклад про співвідношення центральної та місцевої влади. Адже поява січневого указу Катерини II 1784 року про створення губернського міста Катеринослава у Кодака може свідчити, що місцева влада просто не знала, що робить центральна влада. А центральна, ймовірно не знала, звичайно, те, що робить місцева. Та й теза Максима Едуардовича про те, що нове місце для будівництва Катеринослава на Дніпрі було визначено у 1783 році (с. 101), не витримує жодної критики в такому разі, бо ми чудово знаємо, що на цей рік, – да? – Тутолмін чудово розбудовував Катеринослав не на Дніпрі, а у Кобеляках. І тому вона також не витримує жодної критики. Втім, складається враження, що дисертант і сам не зовсім розібрався у цьому питанні, адже у подальшому контексті дослідження Максим Кавун дає зрозуміти, що місце для будівництва Катеринослава не було остаточно визначено й у 1785 році.



Цілком слушно дисертант пов'язує внутрішню політику на Півдні з “грецьким проектом”. Зазначимо, що про напрямки реалізації грецького напрямку на Півдні українські історики досить конкретно говорять з середини 90-х років. Максим Кавун демонструє нам зразки дискусії. Він не боїться вступити в полеміку і намагається відстояти свою точку зору, тим самим довівши хибність положення своїх опонентів. Це не може не викликати позитивних вражень, адже дискусія завжди розкриває науковий потенціал автора, показує його вміння проводити аналіз складних і проблемних явищ, особливо таких, як час і місце заснування Катеринославу на Дніпрі. Водночас слід застерегти дослідника від “ігрищ” з історичними фактами, які можуть сприйматися як тенденційність та намагання будь-якими засобами довести справедливість своєї точки зору. В цьому контексті, вельмишановне товариство, я хочу звернути увагу. Ну, він, наш дисертант, дискутує з такими авторами, як Василь Олексійович Пірко, Юрій Андрійович Мицик, і ваш покорний слуга, Анатолій Васильович Бойко. Я не хочу звертатися до дискусії з Мициком і Пірком. Якщо ви дозволите, я спробую визначити ті критерії, принципи проведення дискусії, які висловлює автор, виказує автор в ході цієї дискусії, на прикладі дискусії зі мною. На с. 138 дисертант пише: “А.В. Бойко зробив висновок, що “і Новому, і Старому Кодакам відводилася на той час деяка містоформуюча роль” [172, 66]. На основі цього положення вашого покорного слугу зараховують до певної течії, належності до певної течії, – да? – по літочисленню Катеринослава. Що хочу сказати. Цієї фрази, цієї концепції, цього положення в моїх роботах не існує. Посилання на сторінку моєї роботи на цій сторінці, як в цій роботі, так і у всіх інших роботах, цієї цитати просто немає. Цього положення просто немає, я просто ніколи такого не говорив. Тобто, йдеться про чисту фальсифікацію. В цій роботі, ні на цій сторінці, ні на інших, цієї цитати ви просто не знайдете ніде. А це концептуальне положення. Ви розумієте, да? Це перший принцип проведення наукової дискусії. Справа в тому, що недоречності в інших цитуваннях там також існують, але концептуального положення такого просто не існує в моїх роботах. Другий принцип проведення наукової дискусії. Цитую, це все та ж сама тут сторінка 137 – 139, на сторінках він проводить дискусію зі мною, з приводу історії Катеринослава. Він пише, вельмишановний наш дисертант: “А.В. Бойко вважає: Д.І. Яворницький та інші дослідники тлумачили “окружность” як територію навколо міста, але для XVIII ст. це, – далі він цитує мене, – “могло розумітися і як територія, що розміщалася в межах Катеринослава”. На його думку, – це на мою думку, – так вважав й автор опису, коли зазначав: “в окружности города Екатеринослава населения мужчин – 1981, женщин – 1639”. Тобто, фактично передається моя точка зору з приводу поняття “окружность”, які в описі включали Новий Кодак в структуру Катеринослава. Щоб довести... Я перепрошую, Анатолій Григоровичу. Щоб довести свою точку зору, що робить дослідник? Ну, на мій погляд. Я чітко говорю про те, що це поняття “окружность” могло для XVIII ст. розумітися і розглядатися як територія, яка знаходиться в межах кругу. Адже для XVIII ст., якщо ми візьмемо “Словарь русского языка XVIII века», якщо ми візьмемо «Русскую грамматику» Барсова, якщо ми подивимося будь-який «толковый словарь», вплоть до Даля, – да? – поняття “окружность”, то для цього періоду характерно два розуміння поняття “Окружности”. Перше – це в межах кругу, друге поняття – за межами кругу. Тобто, поняття “окружность” розглядалося у двох точках зору, у двох розуміннях – так чи ні? Це зрозуміло. Тому я й писав, що могло розумітися як територія, що розміщалася в межах Катеринослава. Так? А потім навожу приклади, і не то шо приклади, а навожу аргументацію, що саме в даному контексті це поняття “окружность” розглядалося як в межах окремої території. Що робить дисертант? Дисертант наводить ряд прикладів про те, ну, наприклад: “Анциферов наводить вислів Державіна: «окружность Петербурга привесть удобрением...» і т.д. Тобто, він наводить кілька прикладів, коли «окружность» розумілася в межах, за межами кругу, розумієте? І каже, от бачите, да? Окружность – это за межами кругу. Іншими словами, як вчив свій час і повторював нам Іван Афанасійович [Кривий] дуже часто, я пам’ятаю його лекції чудові, от, і семінарські заняття, коли він нам говорив, постійно повторював цитату одного з класиків тодішніх, – да? – по принципу: “Пример не доказательство. Всякое сравнение хромает”, от. Було таке. Так от це ми й маємо підборку, передьоргування, підміну одного методу іншим. Тобто, треба було застосувати герменевтичний метод, тобто тлумачення, зрозуміти, як автор, який зміст автор цього документу вкладав в це поняття “окружности”. І довести, що в цьому розумінні він саме інше, а не якесь, розумів. Натомість воно замінюється прикладами. Кілька приклад по “окружности”. Це другий принцип проведення наукової дискусії, тобто, підміна, ігра в фактики, підбор оцих таких речей. Третій принцип – коли йдеться про опис 1792 року, то автор одним з аргументів, “весомым аргументом», є аргумент той, що всі описи й атласи складалися далеко за межами від місць, де воно відбувалося, наприклад, там, в Кременчузі, чи в Москві, чи в Петербурзі, а тому, центральна влада просто не знала, і не орієнтувалася в цьому, і тому опис співвідношення Кодака і Катеринослава в атласі 1784 року, 1792 року не має під собою жодної підстави. Просто центральна влада не знала. Хочу сказати. Дослідники вже давно писали про техніку створення атласів, описів Катеринославського намісництва, і 1784, і 1792, і 1793, і 1795 рр. Так ось за технологією складання цих описів описи складалися повітовими межовиками на основі польових записок безпосередньо на місці, а потім відсилалися губернському землеміру, який там їх узагальнював, складав і відправляв до центру. Тобто, вони складалися не далеко від місця, а на місці безпосередніх подій, повітовими межовиками. І це аргумент, розрахований на тих, хто не знає, не знайомий з ситуацією по Південній Україні. Тобто, ось три аргументи, три принципи проведення дискусії вельмишановним паном Максимом Едуардовичем: перший – це відверта фальсифікація, другий – це підтасовка і підбірка фактів, третій – це розрахунок на невідповідність, незнання, скажімо так, з тою ситуацією. Ось три такі речі.

У третьому розділі розглядається формування та еволюція Катеринослава на Дніпрі в кінці XVIII — середині XIX століття. У центрі уваги дослідника стали програма будівництва Катеринослава у першій – третій чверті XIX ст. Дисертант намагається довести, що потьомкінські “прожекти” будівництва губернського міста були продуманою і планомірною програмою розвитку міста, повністю реалізувати яку не вдалося, і планомірною програмою розвитку міста [так у касеті!], через вплив об'єктивних чинників”. Шкода тільки, що у обґрунтуванні цього досить цікавого положення, автор переважно зосереджується на аналізі архітектурно-планувального вирішення питання будівництва міста. М. Кавун визначає фактори змісту програми Г. Потьомкіна. Дисертант демонструє дослідницьку ерудицію. Втім, слід побажати автору поглянути на події очами сучасника, зрозуміти принципи та критерії, якими керувалися виконавці проектів, зрозуміти, нарешті, процеси справочинства південного краю. Саме тоді час і функції створеної експедиції будівництва Катеринослава будуть сприйматися дослідником у зовсім іншому контексті.

Заслуговує на увагу й визначення ролі В. Каховського у будівництві Катеринослава.

Закінчується останній третій розділ розглядом становлення та еволюції Катеринослава у першій половині XIX століття. Можна погодитись з положенням дисертанта про те, що з кінцем правління Павла І закінчується період в історії Катеринослава, коли його розвиток визначали переважно “суб'єктивні” чинники. З початком XIX століття історичний розвиток міста визначають загальний хід колонізаційних процесів та їх регіональні особливості у південному регіоні. Максим Едуардович Кавун робить спробу розкрити основні тенденції історичного розвитку міста. Подаються відомості про розвиток промисловості міста, його соціальний склад, громадське та культурне життя, тощо.

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження.

Слід зазначити, що попри чисельних закидів дисертанта щодо фактологічних помилок, дана дисертаційна робота в цілому має не меншу кількість неточностей. Ну, я у відзиві перераховую, але я хочу сказати, що постійно дисертант наголошує, що всі попередні дослідники робили величезну кількість фактологічних помилок, які тиражувалися у наступних дослідженнях. Я хочу сказати, я тут приводжу кілька таких же самих “бліх”, обмежився там трьома-чотирма, але суттєвими “блохами”, скажем, але їх в дисертації значно більше, тому я б побажав дисертанту бути більш толерантним по відношенню до своїх попередників, тому що в певних випадках вони були перші; і звинувачувати Скальковського в тому, що він зробив помилок кілька, можна, звичайно, можна, але ж він був перший дослідник, і треба віддавати йому шану в цьому контексті, от. Ось в такому.



Підводячи підсумок слід сказати, що без сумніву, дане дослідження дисертаційне має величезну кількість недоречностей, але, при всіх оцих недоречностях, я хочу сказати, що ця дисертаційна робота буде мати дуже великий, ну, стимулюючий фактор. Тобто, вона стимулює дослідницький процес в дослідженні “ранньої” історії Катеринослава. Це я можу вам сказати достеменно. Да? І що вихід, поява цієї дисертаційного дослідження стимулює зараз будь-які групи, я так думаю, дослідників, зайнятися ранньою історією Катеринослава і намагатися поставити певні точки над “І” у проблемі літочислення, хоч би як би дисертант не говорив про неможливість з точки зору соціокультурної ситуації, соціокультурного аспекту. Але у нас є поняття таке як науковий аспект, у нас є поняття наукове дослідження, у нас є поняття наукове знання, чим ми саме й займаємося, бо ми є науковці. Так от, в цьому, я так думаю, ця дисертація стимулює саме, буде стимулювати саме наукове дослідження історії, ранньої історії Катеринослава. Крім того, що я хочу сказати. Попри недоречності, які можна віднести на певні, ну, скажімо так, амбіції молодого дослідника, не зовсім зважені ним самим, от, я хочу сказати про те, що в самій дисертації є досить багато цікавих думок, є досить багато цікавих напрямків, дослідницьких напрямків. Він започаткував оцей розгляд урбанізаційного процесу в розвитку міст південного краю. Чудовий напрямок! І я б вважав, що його доречно було б розглядати. І це вже є те, за що можна говорити про наукове значення цієї дисертації. От саме в цьому контексті. Виходячи з цього, саме з оцього напрямку, я й хочу сказати, що в цьому аспекті дисертація відповідає оцій науковості – да? – і може бути рекомендувати ВАКу для присвоєння йому звання кандидата історичних наук. Але врахувати всі принципи проведення наукової дискусії, усі напрямки, і так далі, і тому подібне. Дякую за увагу. Я перепрошую, вельмишановне товариство, але робота дуже актуальна, скажімо так.

Болебрух А.Г. Спасибі! Максим Едуардович, вам слово для відповіді.

Кавун М.Е. Прошу шановних членів ради дати мені можливість на всі ці моменти відповісти дуже детально, оскільки серйозність...

Болебрух А.Г. Максим Едуардович, давайте так. Ми сьогодні Раду доконаємо. Мені здається, що, звичайно, багато зауважень, Анатолія Васильовича, досить правдиві і обґрунтовані. Але ви зосередьтесь на принципових, розумієте, там де дійсно не врахували, не подивились якісь справи, в такому дусі. Як їх немає в списку, то немає.

Кавун М.Е. Стосовно принципів, то, по-перше. Остання чверть XVIII ст. посідає не 80%, а 30% тексту – це сторінки 89-156. Теоретичний розділ не зараховується, таким чином, до цієї таблиці. Тобто, XVIII – це 30%, перша половина ХІХ ст. – 30%. Там не 20%, а 30%, я вирахував! Значить стосовно: верхня межа ранньої історії. Що таке “рання історія”? Цей термін взагалі він не має такого визначення. Він застосовується в західній історичній науці: “early history of city”, і я мав право самостійно визначати цю межу. Щодо того, що вона в мене позначена 60-ми роками, може 70-ми роками. Стосовно яких процесів йде мова? Якщо це процеси формування історичного центру, то воно завершується 60-ми роками. Якщо це формування економічного підґрунтя, то це 70-ті роки. А щодо того, що я даю кінець 80-х – початок ХХ ст. (с. 219), то це в мене таблиця. І в ній включений пункт, нижній пункт: стійкий розвиток, інтенсифікація і стійкий розвиток, вона включена в таблицю для кращого розуміння цього процесу зростання міста. Із тексту можна зрозуміти, що вона не входить до ранньої історії міста. А 60-70-і роки – це суперечливий період, дійсно перехідний. Коли частина процесів закінчується, частина отримає новий початок, але цілком такої межі не було. Стосовно фрази моєї, що: “Сьогодні стає особливо помітною відсутність фундаментально розробленої наукової історії головних міських центрів – Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Сімферополя”. Зауваження стосовно Херсону. Херсона в мене тут немає. Я ці всі праці, я їх знаю. Але я не включав їх в список, щоб його штучно не збільшувати. Він і так великий – 469 позицій. Тобто, враховувалися тільки ті роботи, які безпосередньо входили в дослідження. Щодо Херсона також, Херсон тут не згадується. Щодо Запоріжжя. Це я хочу наголосити розуміння фрази “фундаментально розроблена наукова історія”. Вона не має ніякого негативного відтінку. Справа в тому, що “фундаментально розроблена” – це не одна монографія, дві, три монографії, тобто, критерій тут досить невизначений. Тобто, по Запоріжжю, я знаю, є популярні нариси, потім вийшла монографія Карагодіна. На жаль, це мені не дає такого права говорити, що це “фундаментально розроблена наукова історія”. І знову ж, це фраза ця, вона поставлена в тому контексті, що воно було б дуже добре, тобто, ну це є перспектива досліджень. Тобто, немає ніякого негативу. Що стосується, з якого боку я це визначав – “Фундаментально розроблена наукова історія”. Зі специфіки історичної урбаністики. Тобто, поняття це не збігається, на мою думку, з сукупністю праць, пов’язаних з історичним минулим якогось міста. Тобто, механічна сукупність праць. На наш погляд, це праці, які виходять на засадах спеціально-історичних, тобто, виходячи з системного підходу, специфіки міста як багатовимірного феномену. Тобто, я не можу, на жаль, сказати. Деякі з цих праць, вони не досліджують на такому ґрунті. Тобто, знову ж нема негативу. Стосовно праць А. Скальковського. “фрагментарність висвітлення історії міст”. Мабуть, слід було сказати “урбанізація”. Тобто, знову ж таки: у Скальковського йде в “Опыте статистического описания», в «Історії Нової січі», є досить побіжні фрагменти стосовно ну, зокрема, Катеринослава і, мабуть, ми мали все ж таки на увазі більш Степову Україну. Це зауваження воно, стосовно Степової України – в роботах Скальковського «Первое тридцатилетие истории Одессы» мне знакомо, знайома вона мені, роботи Смольянінова «История Одессы», Ге «Исторический очерк столетнего существования города Николаева» - вони мені знайомі, але вони не були включені в цей список.

Стосовно “подив включення до цієї чи іншої версії, в таблицю версій літочислення окремих авторів”. Джерелами слугували як і наукові праці, але слугували і листи, і заяви, і газетні публікації. Оскільки я хочу наголосити на такій тезі, що історіографія цього питання, вона зазнала дуже сильного впливу ідеологічного. Тобто, якщо шановний опонент мені зауважує, що дисертація місцями, вона нагадує памфлет, з чим я категорично не погоджуюсь. Праці шановних основоположників, я мушу на цьому наголосити, “кодацької концепції”, вони взагалі є політичним памфлетом. Це можна пересвідчитися, будь яку фразу – там немає доказів. Там є тільки політика фактично. Я мушу на цьому... Коли пишеться, що Д.І. Яворницький, він не знав, що робив, і “писав на замовлення обкому” – це цитата [Мицик Ю.А. Скільки років нашому місту? // Січеславщина: Краєзн. альм. / За ред. Г.К. Швидько. – Д.: “Поліграфіст”, 1997. – Вип. 1. – С. 23; Мицик Ю.А. Оригінальна теорія виникнення Катеринослава історика початку ХІХ ст. // Південна Україна XVIII – XIX ст.: Записки наук.-досл. лаб. іст. Південної України ЗДУ. – Запоріжжя: РА “Тандем У”, 2001. – Вип. 6. – С. 220], це просто неповага до Яворницького. Це фраза одного з супротивників моїх, тобто це є памфлет. Я намагався навпаки, відійти від цієї позиції. Інакше не було сенсу десять років працювати таким чином. Тобто, ця дисертація, це є відхід від ідеологізації та політизації. І відхід саме в бік більш теоретичний, аніж конкретно-історичний. Що стосується “певні наукові кола”, “певні спрямування” – те ж саме. Тобто, в значенні “деяке”, в нього не вкладався негативний зміст. Стосовно етики – я вже висловився.

Стосовно Г.О. Потьомкіна. “Роль Г.О. Потьомкіна, – моя фраза, – досі не стала предметом спеціального дослідження”. “Дослідження” не в значенні окремого видання, а в якості об’єкту дослідження, тобто одна монографія, якщо вона є, теж не свідчить вона про те, що це є напрямок дослідження. І знову ж ніякого негативу, тобто, це, навпаки, я вважав би, щоб ця роль Потьомкіна, вона стала предметом спеціального дослідження.

Стосовно архівних справ московських і петербурзьких архівів. Що стосується РДАДА, РДВІА і РДАВМФ. Значить... Стосовно РДАДА. 16 фонд. 4 справи. По перше, не 4, а 5 справ. Йдеться про 5 справ – 699, 696, 799, 690 і 798. Ці справи, вони не є такі малі, як можна з виступу дізнатися, там по 500, по 600 сторінок. Тобто, маса документів. Дійсно, вони були частково введені до наукового обігу. Стосовно 17 фонду. Частину документів з цього фонду ввела до наукового обігу шановна професор Ганна Кирилівна Швидько. Тобто, мені не було потреби знову з ними, так сказать, знайомитись. А що стосується фондів 9, 10, 11 та інші. Зрозуміло, що шановний опонент, він, без сумніву, набагато краще орієнтується в фондах архівосховищ, але це було моє право, які джерела я знайшов, я їх використав, я вважаю, що вони достатньо репрезентативні. Проведена дійсно велика евристична робота. Я не погоджуюсь з тим, що я по цитатах цих монографій працював. Далі я про це скажу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал